Після відвідин виставки Ігоря Юр’єва залишається відчуття яскравих мрій, простору окреслених альтернатив, захоплень, багатозначних припущень, характерного для цього художника стилю імпровізацій.
Розкутість образів, їх життєстверджуюча сила вабить потужністю і переконливістю.
Кожна картина, як мені здається, навіть випромінює певну мелодію:
червону – з червоних маків,
малиновий дзвін, що над містом,
весняну – з білих пролісків у звичайному скляному стакані,
калинову – від калинових грон,
«ти признайся мені» від двох щасливих закоханих,
якось дивно і запитливо звучить пікколо…
– Чи сподобалась вам мелодія?
Музиканти теж прислухаються. Але вже до вас…
У Ігоря Юр’єва яскраво і по-особливому живуть і традиції, і їх настрій, і душевний порив, і атмосфера затишку старого міста, і таємниці веж, і особлива любов до Хотина, і людські долі…
І без мелодій не обходиться… Я переконалась у цьому на виставці.

Довідка з сайту Національної спілки художників України.
Ігор Юр’єв, член Національної Спілки художників України. Живописець.
Народився 1951 р., м. Хотин Чернівецької області. Закінчив Одеський державний педагогічний інститут ім. К. Ушинського. Працює в галузі станкового живопису, графіки. Приймає участь у всеукраїнських та закордонних художніх пленерах: “Хортиця крізь віки” (2005, 2006), “міжнародний художній пленер, Коктебель” (2003, 2006, 2007), “Каліш” (2005).

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора

Запис Повернімося до позитиву. Або діалог під звуки пікколо… спершу з'явиться на Медіа-Версії.