12 вересня 2025-го в Гончаренко Центрі Чернівців відбувся перший у місті чемпіонат із настільної гри «Еліас». Ініціатором та модератором турніру став письменник Максим Дупешко. Подія мала особливу мету — зібрати кошти для фотожурналіста та військового Ігоря Константинюка, який отримав поранення на Лиманському напрямку. Завдяки учасникам і гостям чемпіонату на момент завершення гри  вдалося зібрати 5300 гривень.

Ігор Константинюк — чернівецький журналіст і фотокореспондент, відомий своїми матеріалами та активною громадянською позицією. Він багато років працював у місцевих виданнях, зокрема в газеті «Версії», де залишив помітний слід своєю фотожурналістикою та репортажами. Ігор став до лав Збройних сил України. Під час служби на Лиманському напрямку він отримав поранення й нині проходить лікування та відновлення.

Пригадаємо фрагмент  фотовиставка Ігоря Константинюка «Трохи фоток Ігоря Константинюка»12 вересня 2018-го у Буковинському медіа-центрі «Belle Vue».

«Еліас» 2025

У змаганні першого у місті чемпіонат із гри «Еліас»взяли участь п’ять команд, серед яких була й команда газети «Версії», де Ігор певний час працював і де його й нині вважають своїм колегою та другом. «Версії» дебютували в інтелектуальних змаганнях та вибороли третє місце.Особлива гордість нашої команди —  літературний редактор газети Лариса Хомич,  яка власноруч зв’язала понад 300 пар шкарпеток для воїнів на фронті.

«Ми грали вперше, але було дуже драйвово. Це не лише інтелектуальний двіж, а й можливість зробити щось важливе разом», — зазначила учасниця команди «Версії».

«Це перший такий чемпіонат у Чернівцях, і приємно, що він одразу мав благодійну мету. Люди прийшли не лише за емоціями, а й заради підтримки нашого героя», — підкреслив організатор Максим Дупешко.

Питання турніру охоплювали широкий спектр тем: літературу, науку, мистецтво, географію, пісні та видатних особистостей. Чемпіонат пройшов у дружній атмосфері, але з азартом і чималим інтелектуальним напруженням.

Варто відзначити й команду-переможця, яка вирізнялася неймовірною швидкістю відгадування слів, командною злагодженістю та азартом. Вони були мега заряджені та грали на швидкості Wi-Fi 6. Навіть після завершення турніру вони залишилися в залі та продовжили гру, демонструючи справжній інтерес і любов до настільних ігор.

Така енергія та досвід стали яскравим прикладом для інших команд, які лише починають свій шлях у змаганнях такого формату.  Це рівень! Це фанати «Еліасу»!

Наша команда «Версії» грала вперше, і відчувалася відсутність досвіду, та це було видно і в інших новачків. Проте кожна команда мала власну тактику. Ми навіть «підглянули» у дуже молодої команди круту фішку — відгадувати слова по буквах і шматочках складів. Завдяки цьому я заробила бал на слові «Втеча з Шоушенка». Є символіка: колись Ігор Константинюк разом із журналістами «Версій» та інших видань виходив захищати книгарню «Букініст». А тепер саме книжковий досвід допоміг перемогти в раунді. Бо як не крути, книга — джерело знань.

Щиро дякуємо організаторам і модератору за чудову інтелектуальну гру та теплу атмосферу! Дякуємо Ігорю за мужність і службу. Дякуємо кожному, хто прийшов цього вечора не просто пограти, а підтримати нашого воїна. Це була гра, що об’єднала азарт, гумор і велике серце.

Друзі! Хто бажає доєднатися для допомоги нашому Ігорю Константинюку, звертайтеся за номером його картки в приват до редакції (так вирішила  редакція). Разом ми зможемо більше.

©Тетяна Спориніна і С⁰ Версії…
фото автора

Ігорю, ми всі дуже вдячні тобі за твою мужність і силу! 

Тримайся, відновлюй сили! Ми всі молимося за наших захисників . Ми молимося за тебе і віримо в твою швидку перемогу над пораненням, як і в Перемогу України! А в цю гру «Еліас», коли завершиться війна, ми разом зіграємо з тобою в команді “Версії” і точно переможемо.

Запис Гра, що об’єднала серця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Я теж був  заскочений цією приємною фотографічною несподіванкою», – зізнався Ігор Константинюк у фейсбуці.

Фотовиставка «Трохи фоток Ігоря Константинюка» відкрилася цими днями у Буковинському медіа-центрі «Belle Vue» на вул. Кобилянської, 2. Її ще можна побачити, тим паче, що вона приурочена до річниці Бель в’ю. 

Ігор Константинюк – фотокор і фотохудожник, журналіст, актор, одне слово – людина надзвичайно творча. У журналістику він буквально увірвався, прийшовши на роботу до газети «Версії». Сміючись, потім пояснював: аби менше писати, почав фотографувати. Здається мені, що і перший його фотоапарат належав не тільки йому , а і братові…

У тому ж, що він фотохудожник від природи, нас переконав знімок Миколи Федорука, зроблений під час сесії міської ради, який і приніс Ігорю перемогу на міжнародному конкурсі Online Photo Competition у номінації «Політика і демократія». Потім у 2012 році його роботи потрапили до альбому фотовиставки Румунія-Україна-Молдова «CROSS BORDER PICTURES». Редакційний колектив його буквально виштовхнув на той захід. А потім наступного 2013-го Ігор разом з колегою і теж журналісткою «Версій» Маріанною Антонюк став ініціатором випуску фотоальбому «Букініст назавжди». Це був надзвичайно цікавий і красивий проект, спрямований  на захист, себто збереження, магазину «Букініст». Місцеві журналісти вибирали собі цитату з улюбленого автора, Ігор знаходив цікавий ракурс у «Букіністі» й фотографував їх. На світлині був журналіст з улюбленою книгою та написом цитати. Ігор справедливо називає цей проект «Люди і книги». Але ту фотовиставку відкривала Маріанна, бо Ігор був десь у роз’їздах. Тому нині він, працівник «Чернівецького променя», зізнається, що виставка у Бель в’ю є його «першою персональною фотовиставкою, – але вносить уточнення, – зі мною, присутнім на цій виставці».

Марина Скінтей, редактор «Чернівецького променя» спонукала Ігоря до виставки та вела імпрезу.

Наразі все ж таки не погоджуся з тим, що це його перша персональна фотовиставка. Бо коли редакція газети «Версії» розташовувалася на вул. Червоноармійській, 4 (нас звідти виселили, а будинок ось уже понад 5 років стоїть, розвалюючись, тоді як усі фірми, що там знаходилися, могли й досі сплачувати орендну плату, яка не була б зайвою для міста – та це окрема історія), то ціла величезна стіна була завішана Ігоревими портретами. І це була захоплива, неперевершено цікава галерея людських історій – своєрідний збірник фотоновел. Той хто потрапляв до редакції, просто застигала біля тієї стіни. Тому переконана, що найсильніша сторона таланту Ігоря Константинюка – це фотопортрети. Він, як ніхто інший, вміє не тільки побачити, а й розкрити людину. Таким  талантом володіють одиниці. Тому не сумніваюсь, що справжні тріумфальні вистави у нього ще попереду.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, головний редактор газети «Версії»         

Запис «Трохи фоток» від талановитого Ігоря КОНСТАНТИНЮКА спершу з'явиться на Медіа-Версії.

\

Дякуємо, Ігоре, за виставку!
Більше фото з відкриття фотовиставки за посиланням – ФОТОВИСТАВКА ІГОРЯ КОНСТАНТИНЮКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Фотовиставка «Трохи фоток Ігоря Константинюка» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спектакль поставлений за новелами Артура Шніцлера:
«За одну годину», «Три еліксири» («Die drei Elixiere»), «Яка мелодія!» («Welch eine Melodie»).
Актори: Іван Данілін, Інна Даніліна, Олексій Григорчук, Ігор Константинюк. В епізодичній ролі: Анастасія Григорчук.
Режисер: Олег Мельничук.

Сила характеру часто є не що інше, як слабкість почуттів.
Артур Шніцлер

Зміна сюжетів, емоційних почуттів, історії-казки, які подібні на життя, символи, автор, герой, актор, глядач… Пройшов рік, як 18 травня у дворику Ратуші НТЛ презентували виставу «За годину»…
Інша сцена. Інша імпровізація? Але і я вже інша…
Чи можна випросити у когось годину життя?  Навіть Ангел не спромігся цього зробити…
Але година вистави – це подарунок долі.
Дякую, НТЛ!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис «За годину» Артура Шніцлера спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2 грудня  у Чернівецькій обласній філармонії НТЛ представила
благодійну виставу «Чернівці. Черновіц. Черновцы.».

Незалежна театральна лабораторія (НТЛ).
Перформанс «Чернівці. Czernowitz. Черновцы».
За книгою Ігоря Померанцева.
Режисер: Олег Мельничук.
Актори:
Іван Данілін, Інна Даніліна, Олексій Григорчук,
Ігор Константинюк, Аріна Полянська,
Ганна Аілінчій, Олена Матвійчик, Владислав Кондрат’єв,
Владислав Барінов, Станіслав Кермач.

Змодельований світ дитинства…
Він сповнений умовностями та багатозначними уламками, як та бруківка на краю сцени, та цілісністю одночасно…
«Итак, начинаются Черновцы! Встаньте – как вы всегда встаете,
когда говорят о любви…»
Книгу прочитала на одному подиху…
НТЛ (ну майже як НЛО) не приховують власних наголосів та інтерпретацій.
Переформульовані та сконструйовані спогади…
Тепер, там, тоді, тут, назавжди, ніколи…
Інколи вони невловимі, як пух тополі, але очікувані.
Іноді вони розлітаються, як каштанові бризки, танцюють, сміються, плачуть, мріють, телефонують, кохають, сподіваються, сумують, радіють…
Вправні, чуйні, вродливі, дивні, незграбні, вразливі, нестерпні…
Від чого ми тікаємо?
І для чого?
Щоб було куди повертатися… потягами, літаками, велосипедом, пішки, подумки…
Знайти чи втратити?
Пригадати…
Зберегти…

Двічі я дивилася цей спектакль. Перший раз – у вересні
Цього разу – інше забарвлення та емоційний стан…
«Этот город выстроен из недомолвок, дыма и
крика….В его стенах – непробитые окна, обрамленные карнизами…»
За цими вікнами, за стінами – нове життя, нові мрії, нові сподівання…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Нове життя, нові мрії, нові сподівання… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Простір кохання на сцені і в житті має різні траєкторії і тому різні тлумачення…А “життя – це театр”, де не заховаєшся за куліси… Іноді життя – театр абсурду, драма, комедія, водевіль, фарс…І кожний з нас постійно виконує ту чи іншу роль, іноді головну, іноді другого плану, романтичну, формальну, іронічну, змодельовану.
У день прем’єри мала єдине бажання: не дай, Бог, дощу.

Конструкція перформансу побудована на сюжеті трьох новел Артура Шніцлера зі своїм сценічним простором, мелодією, оркестром, диригентом, символікою. Досить промовистою, як на мене. Кохання або імітація кохання, віддзеркалення химерності чи істинності, відчуття нестачі майбутнього… Надії перетворилися на безпритульних ангелів… 

Дощу в той день не було. Був зелений килим амфітеатру, сіро-синє безмежне небо над головою, промені, смуги, спалахи світла ліхтарів і прожекторів. Було життя, яке стосується кожного з нас, яке є в кожному з нас, яке переконливо переповіли нам актори, автор, режисер…Візуалізація життя в просторі і в часі…

– Кінець?
– Ні.
Антракт…

БРАВО! Дякуємо!

Звичайно, як у будь-якого глядача, є бажання поспілкуватися  з тими, хто творив виставу.

З Інною Даніліною ми зустрілися літнім ранком цієї середи, на терасі кав’ярні і план нашої бесіди поринув у репетиції спектаклю, у моделювання різних образів, мізансцен, у  майбутні роботи і ролі.

–  Сценарій «За годину» доволі жорсткий,  загалом багато емоційних перевтілень. Але відчувається, що театр для тебе – насолода і задоволення.

– (Інна Даніліна) Важливо утримувати відчуття невигаданого, символіку тексту і образів,  одночасно і умовності, бути спорідненим з іншими акторами і режисером. Реальний театральний простір досить неоднозначний. Так було завжди. Але у сучасному просторі мені близький Єжи Гротовський і з його «колажем різних видів мистецтва, таких як музика, література, живопис, серед яких людина є лише одним із елементів постановки». Але ж інтегральна цілість зосереджується на акторі. Коли ми працювали над цим спектаклем, Олег Мельничук не спростовував наші міркування, ми всі разом моделювали, замислювалися, вирішували, стверджували і втілювали…

– Прем’єра відбулася. Чи є бажання зіграти цей перформанс знову, для інших глядачів?

– (Інна Даніліна) Звичайно. Вистава ще буде мати і іншого глядача. Пам’ятаю, як після спектаклю «Пісок із урн» у Санкт-Петербурзі Георгій Тараторкін нам сказав: «Ви граєте так, ніби це останній раз. І вже все сказали».  Не все. Але  все має бути дивовижним і несподіваним.

– Дякую. Інна, я впевнена,  що антикварні дзеркала і не тільки вони спроектують нам ще багато цікавих  вистав за участю акторів Незалежної театральної лабораторії.

 

Тетяна Спориніна, “Версії”;
фото автора і SergyiS

Запис Маніфест кохання… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Світлина зі зображенням колишнього мера Чернівців перемогла на міжнародному фотоконкурсі у номінації «Політика та демократія»

– Про фотоконкурс 2011 Transitions Online Photo Competition я дізнався «майже випадково», від колеги-журналіста. – розповідає його переможець, фотокореспондент Ігор Константинюк. –  Його вже вдруге проводить чеська некомерційна організація Transitions (TOL), якій у своїй діяльності вдається поєднувати журналістику (видає однойменний онлайн-журнал) та організацію різноманітного навчання, тренінгів для журналістів та інших працівників ЗМІ у Європі та Центральній Азії.

Загалом у різних номінаціях фотоконкурсу було визначено чотирьох фотографів-переможців – з України, Грузії, Азербайджану та Киргизстану.

Переможців фотоконкурсу серед сотень претендентів визначали у кількох номінаціях: «Політика та демократія», «Бізнес та економіка», «Щоденне життя» і «Мистецтво та культура», проте Ігор надіслав одне-єдине фото саме з прицілом на політичну номінацію.

– Надто вже оригінальною, як для більшості фотоконкурсів, була номінація. До того ж, фото, яке я, зрештою, надіслав, – так і «просилося в Чехію». – жартує Ігор Константинюк. – Гадаю, мені вдалося зафіксувати досить знаковий (принаймні, для чернівчан) і вельми драматичний момент. Адже це були останні дні Миколи Трохимовича на посаді міського голови, останні спроби дійти примирення, компромісу із депутатами…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Федорук виграв фотоконкурс спершу з'явиться на Медіа-Версії.