«Автором цієї скульптурної композиції, яку встановили 1952 року, є чернівецький, модний свого часу, скульптор  Ігнац Нахманович Клігер. Це маловідоме авторство. У Чернівцях є декілька пам’ятників Кобилянській, але маємо гадку, що тут їй найкраще. Бо вона гуляла у цьому парку, коли мешкала на вулиці Новий світ (нині Шевченка), і парк був її улюбленим місцем», — зауважує Леся Щербанюк, дослідниця історії міста, директор муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Далі вона продовжує:

У листі до В. Стефаника від 15 червня 1898 року  О. Кобилянська «звітує»: «Найкращі години мої в дню – се тії зранку. Встаю рано, дуже рано, й іду до великого міського городу і цілуюся там з самотою в уста. Там так пречудово, пане Стефаник, зранку – страх!». У парку вона осмислювала свої творчі задуми та сюжети. Тут вона гуляла алеями з Лесею Українкою, коли та приїжджала у Чернівці. Постійними, майже щоденними, були прогулянки обох письменниць по розкішному й величному парку. Стаття Л. Щербанюк «Перший курсалон та культурне життя у Чернівцях. Яким був парк Шевченка майже двісті років тому», 4 вересня 2020.

Cпочатку давайте завітаємо у Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. На той час містяни називали його Народний або Публічний сад.

«Жоден історик, письменник чи краєзнавець ще від давніх часів у Чернівцях не оминув згадку у своїх творах парку Шевченка, як-от Раймунд Фрідріх Кайндль, Георг Дроздовський, Вернон Кресс, Ірина Вільде», — розповідає дослідниця історії міста Леся Щербанюк.

В тексті прізвище Вернон Кресс. Не можу не додати фото з презентації 12.12.2019 книги Вернона Кресса «Перше життя. (Не)вигадана повість» /(«Первая жизнь. (Не)выдуманная повесть»)/. І фото з книги «Вернон Кресс» Юрія Чорнея , історика, журналіста, а зараз військового ЗСУ.

Герої ж цієї публікації Ігнац Клігер, Ольга Кобилянська, пам’ятник Ользі Кобилянській Ігнаца Клігера. Але ще раз хочу подякувати Юрію Чорнею за небайдужість у «Справі Воробкевича». Сподівюся, що пам’ятник Ігнаца Клігера чекає професійна реставрація і ім’я скульптора буде на табличці. А Юрію Чернею – велика повага і Ангела-Хранителя.

Отож, Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. Який вже і назву змінив – Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка. Який ще належить до об’єктів природно-заповідного фонду як національне, природне і культурне надбання. А не до об’єктів громадського простору… Парк був закладений 18 травня 1830 року за проектом інженера Адольфа Маріна і був першим парком у Чернівцях.

Ігнац Нахманович Клігер (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму.

Рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. 

Галина Тарасюк

Ользі Кобилянській

І вже далі читаємо у Галини Тарасюк, поетеси, прозаїка, критика, публіциста, перекладача «ПЕРЕБЕРІЯ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ», 30.11.2020.

Я пам’ятник собі…
До слова, про пам’ятники. І тут не обійшлося без її містифікації. Мінливість її образу не годен вловити і втримати ні глина, ні гіпс, ні бронза. Той скульптор, якому вдасться відтворити ЇЇ суть, ще в проекті…
Але особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи Л. Клігера, один із «штампованих» примірників якої встановлено в центрі Чернівців – у парку імені Т. Шевченка, а два інших – в літературно-меморіальному музеї її імені і на філфаці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Але в теплі і затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам. До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів. Але… може я в полоні оптичного обману?

Ще про пам’ятник Ігнаца Клігера згадує журналістка Наталія Фещук: «До будинку треба пройти через веранду. Тут все автентичне, нічого не змінювали. Влітку тут Кобилянська любила пригощати своїх друзів медом з холодною криничною водою або й просто відпочивала. Про це нагадує своєрідне скульптурне зображення письменниці, виконане 1950 року Ігнацем Клігером». «Стаття Ольга Кобилянська: вершниця, яка любила білі троянди», 4.06.2020.

Тепер про троянди, які любила Ольга Кобилянська…

Рожі (1896)
Ольга Кобилянська
У склянці, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони…
Темно-червона, окружена листками, що недбало звисали, горіла пурпурою. Розцвілася розкішно, упоювалася сама собою; принаджувала до себе і ждала неспокійно.
Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темно-зелених листків, тулилася блідо-рожева рожа, що тільки наполовину розцвілася.
Вона ще перед кількома хвилями була пуп’янком, а тепер, немов від одного сильного віддиху раннього повітря, розцвілася і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тим часом вона все ще була пуп’янком.
Вона була повна поетичного почуття — рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними метеликами…

Через кладку (1909 — 1911)
Ольга Кобилянська
Знаєте ви білі рожі? Ті звичайні, не окулізовані, котрих листки ані не улискуються, ані не колють, а так собі — звичайні, матові з виду. Ті білі звичайні рожі (уважайте) виростають великими корчами, і цвіт їх досить повний. Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби — кажу “ніби” — вони мов мріють рожевістю. Але то не значно. І не в тім річ, бо помимо того все ж таки білі рожі. Білі — від початку аж до кінця свого. А головна їх чудова прикмета (я б сказав — вони гербові), — це їх запах. Запах, що викликує в душі мрії, шматок того, що зветься звичайним словом — рай, спомини з молодих щасливих літ і всяких образів з колишнім гарним, зібраним в одну хвилину.
Я лиш кажу.
Головна їх чудова прикмета — це їх запах. Якби можна описати запах, я б його описав. Тепер червень, саме дві такі рожі стоять біля мене, — і пахнуть, чарують…
…Мої “білі рожі” — сами виховуються. На зиму загартовані самі собою, вижидають у мрійному півсні між стужею й сонцем наближення весни. А коли наступить червень, вони цвітуть… Гей, як цвітуть, процвітають вони! аж зчудуєшся тою несподіваною силою. Садять так багато з-поміж зеленого свойого листя білого цвіту, неначеб не мали вже більше дожити другої весни, — дають з себе все, що мають. Одна молода залюблена дівчина, вічно розмріяна, неначе кам’яніла з якоїсь розкоші коло тих рож, що цвіли в червні… Дивилася поважними очима на них, упоювалася їх запахом і, усміхаючись, несвідомо говорила сама собі:
— Я щаслива!..
Чуєте? Щаслива!

Білі троянди, а саме рожі не окулізовані, у листопаді не знайдеш. А ось блідо-рожева рожа, троянда тепер поряд. Десь за тиждень до сьогоднішнього дня пам’ятник Ольги Кобилянської трохи обновили. Але таблички, що скульптор пам’ятника – Ігнац Клігер, я не знайшла…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецький детектив

Ігнац Нахманович КЛІГЕР (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму. Творів обмаль, інформації про життєвий шлях ще менше. Та протягом 10-ти років пошуку Тетяні Дугаєвій пощастило знайти чимало сторінок з його біографії, і не тільки…

Чернівецький художник працював у галузях монументальної, паркової та станкової скульптури, а також живопису і графіки. Скульптурній творчості митця загалом властиві риси соцреалізму, а в традиціях неокласицизму він виконав монументальні твори для декору фасаду та інтер’єру театру у Челябінську. Вправним майстром проявляв себе в живописних полотнах і графіці. Ця частина творчої спадщини Ігнаца Клігера практично невідома. На жаль, доступними є лише лічені живописні твори, які зберігаються в Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини, і одна графічна робота з приватної колекції (Чернівці). Пейзажна композиція, створена 1950 року, захоплює темпераментною мальовничістю, інтенсивністю й ошатністю палітри, а пастельний портрет чарує досконалим володінням малюнком. У цій ситуації Інтернет вже вкотре став справжнім подарунком у пошуковій роботі: знайдено ще два майстерно виконані пейзажі Клігера.

І.Клігер. Пейзаж. 1950р.

Сонячний гірський краєвид є експресивним широко написаним полотном з декоративними ефектами. А «Сосновий ліс» (1943) вирізняє стриманий мазок і тональна естетика зеленого кольору з м’якими відблисками. Навіть крихти зібраної інформації, яка знайомить з промовистим живописом і виконаною з великою вправністю пастеллю митця, переконують, що ці твори є свідоцтвом творчої сили таланту художникаколориста, майстра настроєвого пейзажу і непересічного графіка.

І.Клігер. Пейзаж

НАВЧАННЯ В ПАРИЖІ

Мистецький шлях Ігнац Клігер обрав 23-річним, коли розпочав навчання в одному з найбільш відомих мистецьких закладів – у Вищій державній школі мистецтв у Парижі (École Nationale Supérieure des Beaux-arts). Ця Школа пишається плеядою славнозвісних випускників. Згадаємо лише кілька імен новітньої доби. Серед них Жорж Сера, Анрі Матісс, Жорж Руо тощо. Відомо, що паризька Школа витончених мистецтв традиційно стояла на засадах класицизму, виховувала прагнення до високого рівня художньої творчості, але й водночас заохочувала до різноманітних експериментів і практик. Доречно згадати, що творче життя цілої низки чернівецьких художників було пов’язане з Парижем. Протягом першої половини 1900-х років там навчалися або працювали Р. Рубін, А. Кольнік, Я. Айзеншер, А. Аріха, Е. Арно, О. Добровольський, В. Загородніков, Б. Клінгофер, А. Кротохвіля, Б. Редер.

ЧЕРНІВЦІ, ТРУДОВА АРМІЯ, УРАЛ

Після навчання в уславленій мистецькій школі у столиці Франції Ігнац Клігер повернувся до Чернівців. Це було 1939 року. На той час місто вже покинули майже всі художники, які починали там свою творчість. Серед них Б. Редер і А. Кольнік, С. Лернер і Я. Айзеншер тощо. Ігнац Клігер визначив власний шлях: він залишився в Чернівцях. 1940 року молодий митець був уже серед засновників Товариства буковинських художників разом з Пантелеймоном Видинівським, Ірмою Розеншток, Корнелієм Дзержиком. Тим часом в Європі настали неспокійні часи… У подальшому не було жодних відомостей про долю Ігнаца Клігера аж до 1946 року. Цінну інформацію вдалося отримати в листуванні з авторкою публікацій з м. Челябінськ Вірою Гейль, яка досліджувала творчість митців, евакуйованих з різних регіонів. Писала вона і про Ігнаца Клігера з Буковини. З її листів і публікацій стає зрозумілим, що з початком війни І. Клігер потрапив на службу до «робочого батальйону» в так званій Трудовій армії. Відомо, що на буковинських землях такий вид примусової праці широко практикувався НКВС. Мобілізованих направляли на виконання важких примусових робіт, в тому числі й на Урал. 1944 року митець був звільнений. Але повернення до рідних Чернівців було неможливим, оскільки місто було в зоні окупації. І доля закинула І. Клігера до Челябінська. До місця виселення він був евакуйований разом із сім’єю.

ЧЕЛЯБІНСЬК

Челябінська науковиця Віра Гейль у статтях про творчу інтелігенцію під час війни зауважує, що на Південному Уралі з 18 професійних скульпторів 14 були представниками евакуйованої інтелігенції. Серед них був і чернівчанин Ігнац Клігер, який уже восени 1944 року експонував свої твори на виставці челябінського товариства «Художник». А його «творчість стала яскравим періодом у розвитку скульптури міста». В 1944-46 роках місцем роботи митця був Челябінський міський відділ у справах будівництва й архітектури. Він проводив також методичні заняття для художників-початківців. Протягом певного часу очолював скульптурну майстерню, в якій виконували замовлення офіційних установ. На той час представники евакуйованої творчої інтелігенції працювали в рамках офіційно визначеної тематики мистецьких творів. Відтак природно, що і серед скульптур І. Клігера переважали офіційні портрети «позитивних героїв» з акцентом на звеличенні радянських вождів, заслужених передовиків праці тощо. Коли майстерню перевели до виробничого сектору, Клігер пішов з цієї посади. Можна припустити, через небажання перетворитися на ремісника-виконавця. Натомість він зосередився на садово-парковій скульптурі та ландшафтному дизайні. На площі Революції в Челябінську був фонтан з чашею, який митець запроєктував і виконав до нього ескіз барельєфу «Дівчата, що танцюють» (1946).

І. Клігер. Фонтан «Дівчата, що танцюють». 1946. Челябінськ

За ескізами Клігера виготовлені декоративні вази, що прикрашали місто. У Челябінську встановили скульптурні композиції роботи І. Клігера, незмінною ознакою яких були тематика і пластика, властиві творчому методу соціалістичного реалізму. Серед них: «Дівчина з книгою», «Спортсменка з м’ячем», «Спортсмен-штовхальник ядра» (з циклу «Фізкультура»). 2008 року науковиця В. Гейль наводить красномовний фрагмент з акту прийняття цих скульптур: «Скульптури виконані професійно, анатомічно грамотно, з мистецьким смаком, культурно». До численних замовлень додалося і монументально-декоративне оформлення Театру Челябінського тракторного заводу (ЧТЗ). Скульптурні композиції, виконані І. Клігером 1946 року, збереглися до наших днів. Інтер’єр театру прикрашають вісім барельєфних портретів у медальйонах, а фасад оздоблений горельєфними композиціями у вигляді картушів з виразними комічними й трагічними маскаронами (скульптурними масками міфічних персонажів), облямованими гірляндами з лаврового листя, квітів, овочів разом зі смолоскипами. Тими роками митець творчо реалізовував себе як у станковій скульптурі, так і в малярстві. Серед творів олійного живопису і графіки 1944-45 років в різних джерелах згадуються «Уральський пейзаж», «Автопортрет» (1944, вугілля), «Портрет архітектора Т. Зільберга» (1945, вугілля). Творчість І. Клігера здобула в Челябінську визнання, його називали «скульптором, що показав себе великим майстром своєї справи… приніс велику користь як висококваліфікований скульптор». Про Клігера писали уральські газети. В каталогах обласних і всесоюзних виставок у Москві зазначені його роботи як члена СХ Росії. Утім, родина скульптора потерпала від побутових труднощів, оскільки кілька років вони проживали в челябінському готелі «Южний Урал». «Клігер змушений був покинути його через чималий борг. Міська влада за заслуги скульптора перед містом вирішила не стягувати борг і списала його. Втім, проблема з житлом стала однією з ключових у прийнятті Клігером рішення про від’їзд із Челябінська» (В. Гейль. Творческая интеллигенция в эвакуации. Южный Урал, 1941-1945 рр.). Ігнац Клігер залишив мешканцям Челябінська добру пам’ять по собі. Його ім’я і твори й дотепер розглядаються челябінськими фахівцями в історичних начерках і довідниках.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЧЕРНІВЦІВ

1946 року митець повернувся на батьківщину. У чернівецький період його творчості виконано чимало станкових скульптурних творів, які стилістично й за тематикою відповідали запиту влади на соцреалізм. Клігер разом з колегами працював у скульптурних майстернях Чернівецького художнього комбінату, які, за спогадами Івана Назаровича Снігура, містилися «за радянської влади у напівпідвальному приміщенні будинку по вулиці Ольги Кобилянської, 57, де нині розміщується Чернівецька музична школа №1. З часом майстерні перевели до приміщення по вул. Руській, 24, де «було створено чимало гарних скульптур, які прикрашали міські парки та сквери, піонерські табори та дитячі садочки» (газета «Час», 2006, №44). На Центральній площі біля Дошки пошани було споруджено фонтан з чашею за ескізом Ігнаца Клігера. Він працював і над монументальною скульптурою. Чернівчани літнього віку ще згадують пам’ятник Калініну (1958) при вході до Центрального парку, що був демонтований 1992 року. Сучасник скульптора Рудольф Лекалов, який і нині продовжує трудитися, розповів, що скульптурна майстерня Клігера була в нинішньому будинку Художньої школи ім. Миколи Івасюка, а згодом – в Українському Народному Домі. 1947 року Клігер був прийнятий до Спілки художників СРСР. Його твори незмінно виставлялися на виставках як в Україні, так і на всесоюзних вернісажах. У їхніх характерних назвах безпомилково вимальовується радянська доба, а у пластичному виконанні – натуралістичність, певна стандартність образів і пафос. У каталогах і публікаціях серед робіт скульптора згадуються: «Піонерка», «Пам’ятник Василю Крикливцю», портрети Ольги Кобилянської (1949) і Василя Стефаника, «Юний скульптор» (1954), портрети заслуженого діяча наук Аз. РСР О. Ковалевського (1952) і Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу «Більшовик» В. Гнепа (1961). Протягом 1960-х років пластичний почерк Ігнаца Клігера зазнав певних змін. Саме тоді намітився відхід від шаблонних прийомів доби соцреалізму. Поступово ставав можливим індивідуальний підхід авторів до формальних засобів вираження і стилістики. Помітне це і в камерних скульптурних творах чернівецького митця («Єврейка»). Можна згадати й груповий портрет К. Гегермана, П. Лимаревої-Зальотової та Д. Іскри (1967), прикметною рисою якого є оригінальний підхід в осмисленні образу і певної умовності поєднання кількох людей в єдиній цілісній композиції. Творче вирішення прочитується, зокрема, і в пам’ятнику на могилі фольклориста і літературознавця Р. М. Волкова (1885-1959) на Руському цвинтарі. Меморіальна композиція має вигляд вертикальної тумби з чорного граніту. Бронзовий барельєфний погрудний портрет, розміщений на вставці з білого мармуру, вда- з історії технологій ло передає портретну подібність професора Волкова. Лаконічні геометризовані форми чорно-білої композиції та професійно змодельоване об’ємне портретне зображення увиразнюють образ людини, чий вагомий науковий доробок високо цінується нащадками. Роботі І. Клігера сприяло і те, що він був особисто знайомий з науковцем. Про це згадували син проф. Волкова Анатолій Романович і його дружина Людмила Петрівна в розмові з директоркою Муніципальної бібліотеки Лесею Ілярівною Щербанюк. На початку 2000-х на будинку №37 по вул. Українській, 37, де й нині мешкає родина Волкових, установлена меморіальна дошка з барельєфним портретом Р. М. Волкова, який повторює зображення, що на пам’ятнику.

НІМЕЧЧИНА

1972 року І. Клігер покинув Чернівці й виїхав до Німеччини. У Чернівецькій організації Спілки хужлжників зберігається документ, який (мовою оригіналу) засвідчує цю подію: «…у И.Н. Клигера членский билет члена Союза художников СССР изъят. Никакой материальной задолженности за Клигером И. Н. не числится». …На тому колеги й проводили Ігнаца Клігера, який понад 30 років тому стояв біля джерел творчої спілки в Чернівцях. Про подальшу творчість митця відомостей практично немає. В мережі знаходимо лише уривчасті згадки про життя і творчість Клігера в Німеччині. З них зрозуміло, що митець в 1970-80-х роках зосередився на пейзажному живописі.

СКУЛЬПТУРА В ЧЕРНІВЦЯХ І ПАМ’ЯТЬ ПРО ЖИВОПИСЦЯ …

Через 36 років після відїзду І. Клігера його картини нагадали Чернівцям про митця. Дві роботи були експонатами на виставках єврейського мистецтва 2008 року і 2018-го в Чернівецькому художньому музеї – «Уральський пейзаж» (1944), «Пейзаж» (1950). А в ювілейному каталозі Чернівецької організації Національної Спілки художників України (2014) члену творчої спілки І. Н. Клігеру відведені рядки біографічної довідки та вміщений фотопортрет, а в Енциклопедії сучасної України про нього є стаття. Нині в Україні ім’я Ігнаца Клігера згадується також в окремих наукових публікаціях про творчість митців Чернівців. Біографічне есе присвятила йому Софія Березіна («Евреи Буковины. Славные имена». (Чернівці. 2018). А рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. Зворушливим словом відгукнулася про цей твір українська поетеса Галина Тарасюк: «…особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи І. Клігера у парку імені Т. Шевченка… Два інші примірники встановлені в літературно-меморіальному музеї її імені та на філфаці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. В теплі й затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам… До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти у затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів…». Чернівчани вдячні Ігнацу Клігеру за такий образ письменниці. Адже пам’ять про мистецькі здобутки минулого має цілющу властивість: вона звернена до майбутнього.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України

Особлива вдячність авторки за співпрацю і консультації: родині Р.М. Волкова, Л.І. Щербанюк – директорці Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського, О.В. Банніковій – заступниці директора Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка, науковцям чернівецьких музеїв, кандидатці історичних наук В.В. Гейль (Челябінськ), Ю.П. Гушкевичу – голові Чернівецької Спілки художників НСХУ, художнику Р.М. Лекалову.

І насамкінець прохання-звернення до відділу культури Чернівецької міської ради: Поверніть первісний вигляд пам’ятнику Ользі Кобилянській роботи І.Клігера і невідкладно звільніть його від чужорідної фарби, бо він виготовлений зі скульптурної бетонної суміші. Бажано не тільки виконати рекомендації професійних фахівців, а й прикріпити табличку з іменем Ольги Кобилянської та автора роботи.

Запис Художник Ігнац Клігер: півстоліття в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.