Яким би не був біль – пульсуючим, кинджальним або ж таким, що тягне, – він оволодіває нашою свідомістю й вибиває зі звичної колії. Навіть ті люди, які звикли боротися з хворобами без використання ліків, перед болем встояти не можуть – дістають з домашньої аптечки анальгін, аспірин чи будь-яку іншу знеболювальну пігулку. Як правильно обрати ліки від болю та чи безпечні вони, поцікавилися в Олександра Ляшко, лікаря-анестезіолога, завідувача відділенням анестезіології Чернівецького обласного онкодиспансеру.     

– Біль – це лише орієнтир, що допомагає знайти справжню причину хвороби. Власне, зазвичай поки не болить, людина не поспішає звертатися до лікаря, – каже Олександр Володимирович. – Тому варто розуміти, що анальгетики, тобто лікувальні препарати, які пригнічують біль, не впливають на її причину, а лише тимчасово полегшують самопочуття людини.

– Чи може людина впоратися з болем без застосування анальгетиків?

– Усе залежить від тривалості, інтенсивності та походження болю. Зрозуміло, що можна перетерпіти неприємні відчуття від незначного опіку праскою. А от з болем від серйозного опіку самостійно не впоратися.

– Як виникає біль?

– Повідомлення про больові імпульси, які зароджуються в органах та тканинах, передаються через нервові волокна до головного мозку. Поява неприємних відчуттів – це сигнал для організму: хворе місце потребує допомоги. М`язи в районі джерела болю розслаблюються, змінюється обмін речовин та кровообіг. Організм починає виділяти власні знеболюючі речовини і спрямовує їх до пошкодженого місця. Проте, якщо біль сильний та тривалий, у людини може не вистачити внутрішніх знеболюючих ресурсів. Тоді варто скористатися анальгетиками.

– Олександре Володимировичу, анальгетики діють безпосередньо на головний мозок?   – – Безпосередньо на головний мозок людини діють в основному дуже сильні знеболюючі – опіати. Їх призначають у крайніх випадках. Зокрема, для попередження больового шоку після травми, при хронічному болі в онкологічних пацієнтів або у випадках неефективності інших ліків. Наркотичними анальгетиками є всі препарати, які містять морфін, кодеїн, фентанил тощо.

А от знайомі усім знеболювальні – анальгіну чи парацетамолу – ненаркотичні. Вони діють в основному на периферичну нервову систему, тобто пригнічують біль у зоні її дислокації. Звикання вони не викликають і вважаються відносно безпечними.

– До речі, у багатьох країнах світу анальгін заборонений. А в нас його досить широко застосовують…

– Анальгін справді має чимало побічних дій. Доведено, що він спричиняє зміни у складі крові, небезпечний для нирок, може викликати важкі імунні наслідки. Краще замість анальгіну використовувати ібупрофен. Він мінімально підвищує тиск і не впливає негативно впливу на шлунково-кишковий тракт.

Іще слабшою є знеболювальна дія парацетамолу. Натомість його вживання може спровокувати побічні реакції з боку печінки. До того ж, парацетамол не можна поєднувати з алкоголем.

Аспірин теж не має сильної знеболювальної дії. А от шлунково-кишковий тракт від нього страждає. Не варто застосовувати аспірин при застуді, особливо при підозрі на грип. Він підвищує кровоточивість, і якщо грип ускладниться запаленням легенів, є ризик виникнення крововиливу в легені. Взагалі, у багатьох країнах світу аспірин застосовується лише для профілактики серцево-судинних захворювань. Але для цього препарат має призначити лікар.

Німесуліди заборонені майже в усіх країнах Європи

– А що скажете про препарати на основі німесуліду, які, здається, спроможні зняти будь-який біль?

– Ці препарати заборонені майже в усіх країнах Європи, бо викликають серйозні ускладнення – кровотечі. Не раджу використовувати їх для зняття болю. Краще обрати ібупрофен, а при спазмах – спазмолітики.

– Якщо біль можна терпіти, чи виправдано приймати анальгетики?

– Якщо біль терпимий, краще відмовитися від ліків. Зокрема, головний біль можна «вилікувати» сном, прогулянкою по свіжому повітрю. Якщо причина головного болю підвищений тиск, варто пити не анальгетики, а сечогінні препарати. Коли ж біль порушує ваші плани, дратує, не дає зосередитися, можна прийняти таблетку ібупрофену, парацетомолу чи спазмалгону. Однак пам`ятайте: зловживання знеболюючими засобами може призвести до зворотного результату – ліки провокують нові напади.

Якщо повторюється біль невідомого походження, краще звернутися до лікаря. Ні в якому разі не «приглушайте» його анальгетиками: вони не вирішать проблему, а лише віддалять момент виявлення захворювання.

– Олександре Володимировичу, може, є універсальний анальгетик, який швидко і ефективно знімає будь-який біль, не викликаючи серйозних побічних ефектів?

– Усі безрецептурні анальгетики тимчасово знімають головний біль, м’язовий, зубний. При болі середньої інтенсивності, котра не супроводжується запальним процесом (немає підвищеної температури) підійде парацетамол.

Якщо є жар, біль у м`язах та суглобах, варто прийняти ібупрофен. Цей препарат володіє протизапальним та жарознижуючим ефектом.

Єдиний вид болю, при якому не варто приймати жодних анальгетиків, – це біль у животі. Викликати його може що завгодно – гастрит, дисбактеріоз, виразка шлунку – і знеболювальні препарати тут не допоможуть. У той же час вони завадять лікарю встановити діагноз.

– Можливо, існує правило: як приймати анальгетики і не нашкодити собі?

– Головне – намагайтеся обходитися мінімально ефективною дозою препарату. Щоби не «перестаратися» з ліками, спробуйте спочатку випити половину таблетки. І тільки якщо біль не зникне, прийміть другу частинку пігулки.

Знеболювальні препарати варто приймати не частіше одного-двох разів на тиждень. Якщо ви не можете обходитися без них – це сигнал, що варто звернутися до лікаря.

Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»

Запис Зі знеболювальними – обережно! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заразитися мікроорганізмами можна побутовим шляхом чи при безпосередньому контакті з носієм інфекції.

Оскільки діти інфікуються легко – це може призвести до ендемічних спалахів у дитячих колективах, де бактерії передаються через іграшки та при користуванні спільними предметами. Тому дуже важливо у дитячих садках, таборах і школах дотримуватися санітарно-гігієнічних норм.

Шкіра людини виконує функцію бар’єру від проникнення до організму різних патогенних агентів. Але при впливі на організм людини різних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища захисна дія шкіри знижується, створюючи передумови для інфікування. До зовнішніх факторів належать: переохолодження, перегрівання, що супроводжується посиленим потінням, мікротравми, забруднення шкіри, дієта збагачена вуглеводами та збіднена білками, екзогенні гіповітамінози, тривале вживання великих доз певних груп лікарських препаратів, які пригнічують імунологічну реактивність організму тощо. Внутрішні ж – ендокринні захворювання, наприклад, цукровий діабет, зниження системного та локального імунітету, хронічний тонзиліт, гайморит, карієс, порушення обміну речовин, ендогенні гіповітамінози, тяжкі системні захворювання, перевтома, стрес. Інкубаційний період імпетиго триває близько тижня. Є первинні піодермії, які виникають на неураженій шкірі та вторинні, як ускладнення дерматозів, які супроводжуються свербежем та пошкодженням цілісності шкіри, наприклад короста, дерматити тощо.

Прислухайтеся до власного тіла

Симптоми стрептодермії – різні, залежно від виду захворювання. Зазвичай непокоїть свербіж. Загальним для всіх видів стрептодермій є поява на ураженій ділянці шкіри маленької червоної плями, яка протягом кількох годин збільшується та на її поверхні з’являється фліктена – пухир, заповнений каламутною рідиною, а потім – гноєм. Згодом на поверхні фліктени виникає кірка, яка з часом відпадає, залишаючи на місці ураження пляму. Процес швидко поширюється і триває від 2-х до 4-х тижнів. Найчастішими проявами імпетиго бувають: бульозне імпетиго – локалізується на ступнях та гомілках, тильній поверхні кистей; щілиноподібне імпетиго (заїда) – в куточках рота, де виникають лінійні тріщини, через які боляче відкривати рота; імпетиго нігтьових валиків (турніоль) – виникає навколо нігтьових пластинок, при якому ураження підковоподібно оточує ніготь, сприяє інфікуванню наявність задирок на пальцях; стрептококова опрілість – виникає в дітей в складках шкіри і характеризується схильністю до мокріння; суха стрептодермія –  плями білого чи рожевого кольору з дрібними лусочками на відкритих ділянках шкіри; звичайне (вульгарне) імпетиго – вогнища ураження локалізуються частіше на обличчі, в ділянці вух, рідше на тулубі, кінцівках, вони та вкриті жовтими «медовими» кірками.

Інфекція любить воду

Діагноз стрептодермій ставить лікар-дерматолог. Його можна підтвердити бактеріологічним дослідженням.

Лікування призначає лікар залежно від особливостей клінічного перебігу у кожного конкретного пацієнта. Якщо висипка обмежена, призначають місцеве лікування: на ділянки ураження – анілінові барвники та антибактеріальні мазі, шкіру навколо обробляють антисептиками. У випадку поширених форм стрептодермій, призначають крім того, антибактеріальні препарати системної дії, а також імуномодулятори (за необхідності) та полівітаміни. При хронічному перебігу або при частих проявах проводять комплексне обстеження для виявлення хронічних соматичних захворювань. Важливо дотримуватися дієти, обмежуючи вуглеводи. Уражені та прилеглі до них ділянки здорової шкіри, не можна мочити водою до зникнення висипань, бо вода сприяє поширенню інфекції.

Профілактика гнійничкових хвороб

Збалансоване харчування, зміцнення організму, дотри­мання правил гігієни шкіри, обробка мікротравм дезінфікувальними засобами для дітей – водні розчини анілінових барвників), своєчасне лікування супутніх захворювань, зміцнення імунітету. Всі предмети, з якими контактував хворий, повинні кип’ятитися та оброблятися антисептиками.

У дитячих дошкільних закладах дітей, хворих стрептодермією, ізолюють і призначають карантин на 10 днів.

Лілія ГУЛЕЙ, асистент кафедри дерматовенерології, кандидат медичних наук Буковинського державного медичного університету

Запис Імпетиго – захворювання ніжної шкіри спершу з'явиться на Медіа-Версії.