Адреса ще однієї оселі майбутніх медиків – Південно-Кільцева, 8-а. Рік від року кількість прийнятих на навчання студентів зростає: сьогодні в університеті навчається майже 6 тис. студентів, з яких понад півтори тисячі – іноземні громадяни. Чимало майбутніх лікарів приїжджають на навчання з інших областей України. Наразі новий гуртожиток розрахований на 172 особи, але є перспектива добудови ще двох поверхів, як повідомила прес-служба БДМУ.

Запис Буковинський державний медуніверситет отримав 8-й гуртожиток спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відповідно до закону «Про вищу освіту» студенти вищих навчальних закладів у будь-який час доби мають право на вільний доступу до гуртожитку, у якому мешкають.

Про це йдеться у листі до Громадської організації «Українська асоціація студентів», яке опублікувало Міністерство освіти і науки, передає УНН.

В повідомленні йдеться про те, що чинними законами України не передбачено будь-яких обмежень стосовно користування студентами житлом у гуртожитках у певний час доби.

«Повідомляємо про неприпустимість встановлення тимчасових обмежень доступу до гуртожитків здобувачів вищої освіти. Додатково до зазначеного інформуємо про неможливість безпідставного виселення, залучення до примусових робіт, в тому числі чергувань, здобувачів вищої освіти-мешканців гуртожитків та неприпустимість необґрунтованого проникнення в кімнати гуртожитків», – йдеться в листі.

Запис У МОН повідомили про заборону закривати гуртожитки для студентів на ніч спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, а кожна нещаслива – нещаслива по-своєму», казав класик. Чернівецька театральна родина, як виглядає, глибоко нещаслива. Ще зберігаючи якісь зовнішні ознаки сім’ї, спільно «виходячи в люди», виблискуючи зі сцени такими-сякими новими постановками, ізсередини це вже не єдиний організм, згуртований творчістю, а розділені «удільні князівства» чи «гуртки за матеріальними інтересами». Зрозуміло, що театр – це колектив, це звичайні живі люди з усіма їхніми не лише чеснотами, а й недоліками. Але в нашій історії йдеться не про ідеалізацію творчої професії, а про банальне дотримання законів посадовцями в структурі, яка не є приватною.

Дія відбувається в Чернівцях у трикімнатній квартирі, яка є обласною комунальною власністю і начебто в статусі гуртожитку перебуває на балансі обласної комунальної установи – облмуздрамтеатру. Дійові особи – три родини, які упродовж різного періоду мешкають у гуртожитку: родина директора-розпорядника театру Тетяни Католік, родина колишніх монтувальника сцени театру (нині – бійця АТО) і начальниці костюмерного цеху Яни Юсип’юк, і молода родина акторів – Катерини й Ігоря Андроників. Між мешканцями гуртожитку виник конфлікт, в результаті якого Яна Юсип’юк із двома дітьми фактично втратила можливість мешкати в гуртожитку. Керівництво театру від вирішення проблеми усунулося.

Пряма мова:

Яна ЮСИП’ЮК: «Кімнату в гуртожитку отримав 2002-го року мій чоловік – тоді монтувальник сцени, який працював під керівництвом начальника монтувального цеху театру, мого батька. Я сама почала службу в театрі простим костюмером у цеху, яким завідувала моя мама, а згодом, коли мама залишила роботу, і сама очолила костюмерний цех. Можна сказати, ціла театральна династія була… А потім я пішла в декрет з молодшим сином. По досягненню малюком 3-річного віку змушена була продовжувати відпустку з догляду за дитиною: син часто хворів і спроби налагодити відвідування садочка були безуспішними. Але продовжити цю відпустку до 6-річчя сина не вдалося – уже в розпалі були конфлікти в гуртожитку, та і на роботі був постійний тиск, якого я, врешті, не витримала і звільнилася. Чоловік повернувся до служби в армії, з якої колись і прийшов до цивільного життя, і вже звідти його призвали до АТО, де він наразі відбув два терміни: вперше був мобілізований за повісткою, а вдруге пішов служити за контрактом. Побутовий конфлікт у гуртожитку триває понад рік. Це була безліч капостей, про які час від часу я змушена була писати заяви в поліцію. Кілька місяців я жила, як у пеклі. Поки я була на роботі, сусіди забороняли моїм дітям (2003-го та 2007-го р.н.) користуватися ванною, туалетом (діти змушені були випорожнятися в баночки і пляшечки), кухнею – аби випити чаю, діти мусіли ходити до бабусі… Сама я також намагалася якомога менше потрапляти на очі сусідам, тож після роботи йшла до мами чи подруги, а додому з дітьми поверталася лишень переночувати. І то за короткий шлях від вхідних дверей до своєї кімнати наривалися на багато тексту, нецензурного. Тепер діти-школярі просто бояться бути вдома. А сусіди по гуртожитку тим часом писали скарги в соціальні служби і заявляли, що у цих дітей погана мама… І служби, і школа ці заяви спростували. Я намагалася якомога раніше встати, аби скористатися ванною й туалетом – не допомагало. Під ванною стояли, виганяли звідти, мої черпаки й тазики розкидали подвір’ям за будь-якої погоди… Пательні й каструлі з кухні – так само… Хоч я готова була долучатися і до оплати установки нового бойлера, і сплачувала комунальні послуги. Мені казали, що я тут ніхто і ніщо і права ні на що не маю. Записи цих принижень і погроз у мене є. Зрештою, я з дітьми на якийсь час виселилася з кімнати, живу у знайомих – аби трохи заспокоїтися, а ще – зробити ремонт у тій кімнаті й повернутися. По допомогу звернулася до громадських організацій, які опікуються родинами АТОвців. Коли разом з представниками такої організації прийшла, аби визначитися з потребами в будматеріалах – з’ясувала, що замок у вхідних дверях замінений, і ключа мені не дали. Телефонні дзвінки до сусідів залишилися без відповіді. Тоді ми із багатьма свідками вийняли серцевину з замка, замінили її і запропонували всім отримати нові ключі. Натомість мені – знову ж таки при свідках, в тому числі і при телекамерах – пообіцяли, що лад з замком наведе столяр театру і ключ мені нададуть. Та коли я прийшла за ключем до керівництва театру – мені відмовили, аргументувавши, що виконають це «тільки після рішення суду». Але після якого рішення і якого суду, якщо наразі в суді немає жодних позовів ні з нашого боку, ні від сусідів, ні від самого театру? Неодноразові візити поліцейських закінчувалися складанням протоколів і порадами помиритися. Щотижня по кілька разів. Причина таких дій сусідів? Думаю, є якісь шанси на приватизацію цього гуртожитку. А я зі своїми дітьми їм зайва в цьому процесі. Бо я теоретично маю такі ж права, як і вони. Але ж простіше ділити на дві родини, ніж на три».

Юрій КОВАЛЕЦЬ, керівник ГО «Ніхто, крім нас»: «Згідно статутної діяльності, наша організація стоїть на захисті учасників бойових дій – в Афганістані, в зоні АТО тощо, військовослужбовців різного рангу. Ми долучилися  до захисту родини військовослужбовця. Плануємо прийняти заяву від громадських організацій до керівництва обласної ради і адміністрації з приводу наявності у працівників, які займають кімнати гуртожитку, власного житла – у той час, як житла не мають працюючі в театрі іногородні та інші люди, які мають законне право на проживання в гуртожитку. Адже якщо людина навіть звільнилася з роботи, але мешкала в гуртожитку понад 10 років (а в родини Юсип’юків саме такий випадок), вона має право залишитися там жити і має першочергове право на приватизацію. Влада мусить визначитися зі статусом цього приміщення. Ми зверталися з листом до обласного управління культури – жодної відповіді, жодної реакції немає. Тож чиновники пожинають плоди власної бездіяльності. Людина, яка прописана в тій кімнаті, сьогодні захищає Батьківщину. А інші мешканці створюють перешкоди родині захисника в доступі до житла. До речі, документи, які перебувають у вільному доступі – в державному реєстрі власності – підтверджують наявність у посадовця театру Тетяни Католік кількох квартир. Складність ситуації на сьогодні уже не в мешканцях гуртожитку, а в прийнятті (тобто неприйнятті) відповідних рішень керівництвом театру».

Михайло КРАЙС, офіційний представник родини Юсип’юків: «На жаль, окрім втрати даху над головою, родина бійця АТО потерпає ще від інших втрат з вини адміністрації театру. Наприклад, театр кілька разів (не менше п’яти) на прохання Яни видавав довідку для отримання субсидій – і щоразу неправильної форми, відповідні державні установи не могли прийняти довідку, яка не відповідає установленому зразку: то без підпису, то без печатки, і, нарешті, неустановленого зразка. Органи соцзахисту навіть зверталися до театру із проханням видати, нарешті, людині довідку. Інші працівники отримували належні довідки. Пільгами родини учасника АТО ( це 100%-ва знижка) Юсип’юки так само не можуть скористатися – з тих же причин. Штамп про прописку в усіх трьох родин у документах: «вул. Українська, 28/2». Директор театру усунувся від вирішення цих проблем. На мою думку, в театрі процвітає корупція. І ще… Проти сусідів Яни Андроників сьогодні відкрите кримінальне провадження за ст. 162 про незаконне проникнення в її помешкання – коли вони начебто відчули запах газу і відкрили її квартиру. Без участі поліції. З усього сказаного можна зробити наступне припущення: дирекція комунальної установи – театру готує гуртожиток (фактично, квартиру в центрі міста) для подальшої ПРИВАТИЗАЦІЇ. З цією метою право проживання гуртожитку надають заступнику керівника театру (та родичам)! При цьому, «непотрібних людей» (які теж мають право приватизації і вже не перебувають у службовій залежності від адміністрації театру) виселяють, а інших, які силою обставин (приїжджі, не забезпечені житлом, перебувають у прямій службовій залежності) використовують у своїх цілях, і вже не важливо, на яких умовах! Вихід із ситуації бачу в обмеженні власником майна, а саме обласною радою функції театру як балансоутримувача зазначеної квартири-гуртожитку».

Здавалось би (знову процитуємо класика, вже іншого), все просто: квартирне питання псує людей. Але конфлікт вийшов за межі побутового. І ось чому.

У суперечках між сусідами виникають зовсім не цивілізовані «аргументи». І знову вдамося до прямої мови.

Яна Юсип’юк: «Сусіди конфліктують не тільки зі мною. Їм заважають і інші мешканці будинку – зокрема, і сусідка з квартири над нашою (заважають її собаки), і сусіди, які стали на мій захист – родина Крайсів. Які тільки образи не лунають у їхній бік від моєї сусідки по гуртожитку – керівної особи театру… Зокрема, і щодо національної приналежності. Начебто їй тут «жидами смердить». А коли учергове на наш виклик прибула поліція, то Тетяна Католік навіть відмовилася давати покази одному з поліцейських – мовляв, «не буду з вами говорити – у нас тут своїх жидів вистачає». То він залишив там для оформлення документів напарника, а до нас прийшов із запитанням: «Ну хоч ви зі мною будете говорити?»

Редакції відомо з власних джерел, що СБУ наразі проводить розслідування щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі особою, яка займає керівну посаду в комунальній установі.

Юрій МАРЧАК, директор театру: «Квартира по вул. Українській є насправді відомчою квартирою, якою дозволено користуватися як гуртожитком. А належить вона обласній громаді. Мої коментарі щодо конфліктної ситуації в цьому гуртожитку закінчилися  – до рішення суду. Мені невідомо, що позовів у суді немає: ми маємо повідомлення, що засідання суду за позовом Яни Юсип’юк відбудеться 25 жовтня. Щодо закидів про «неправильні довідки» скажу лише, що усім працівникам, які до нас зверталися за відповідними довідками, ми їх надавали – і всім однакового зразка. Яна Юсип’юк зверталася за такою довідкою один-єдиний раз, і ми її надали. Щодо розпалювання міжнаціональної ворожнечі мені нічого невідомо».

Чи порушуються в цій ситуації закони і які саме – розсудять, вочевидь, компетентні органи. Як балансоутримувач розпоряджається майном громади, сподіваємося, з’ясують обрані громадою представники власника. Єдиний висновок, який може зробити журналіст – це перефразувати ще одного класика. Чомусь після усього вихлюпнутого з-за лаштунків чернівецької «толерантної» культури хочеться зазначити не «весь світ театр…», як у  Шекспіра, а «весь світ – бардак». Із відповідним закінченням цієї сентенції Маяковського про людей…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Навіть за лаштунками буковинської культури людей псує квартирне питання спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях за адресою вул. Московської Олімпіади, 6Ж стоїть гуртожиток. Майже в центрі міста – але місто за нього відповідальності не несе, бо гуртожиток належить Міністерству оборони України. Але ж Міністерство далеко, а гуртожиток ось тут. Тож на балансі його утримує структура, яка зветься Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (КЕВ – такий собі ЖРЕП, тільки не міський, як може здатися з назви, а міністерський). І саме цей КЕВ нарешті помітив те, що мешканці гуртожитку помічали (і всіляко звертали увагу «відповідальних») уже з півтора десятка років: бокова стіна будівлі почала просідати і відходити – тріщина досягає 8-10 см між боковою стіною та стелями на всіх чотирьох поверхах. КЕВ навіть доніс цю інформацію до Міністерства і навіть отримав кошти на ремонт! А де ремонт – там безліч «підводних течій». А в деяких випадках  афоризм «жоден ремонт не продовжує строк користування житлом, тому що скорочує ваше життя» перестає бути смішним, бо сприймається буквально. Як у випадку, про який ми ведемо мову.

Отже, з 27 квітня 2017 року в гуртожитку почали здійснювати ремонтні роботи. Кажуть, що проект цих робіт був затверджений у жовтні 2016-го, а експертний висновок технічного стану гуртожитку виданий тільки в листопаді того ж року. Ось і перша розбіжність. Уже через два тижні після початку робіт мешканці гуртожитку помітили відхилення від проекту. Через це – і не тільки! – мешканці не дозволяють майстрам заходити у свої помешкання і розпочинати ремонтні роботи. Які ще причини? Банальні: люди не мають куди відселитися на період ремонту. Адже це гуртожиток, люди родинами живуть в одній кімнаті. Це навіть не кількакімнатні квартири, коли можеш робити ремонти в кімнатах почергово і жити, зберігаючи речі в одній кімнаті, поки іншу ремонтують.

Більше того, кажуть, що ремонт, розпочатий з метою укріплення будівлі – фактично як капітальний – поступово «сходить на пси» і перетворюється на косметичний. І мешканці потрапляють «з вогню та в полум’я»: від серйозної реконструкції, яка робилася фактично в будинку без належного попереднього укріплення фундаменту і могла спричинити обвал усієї будівлі – до залишення всього в попередньому стані, що загрожує обвалом, так би мовити, «природнім шляхом».  Тріщини в стіні, які спочатку планувалося скріплювати металевими конструкціями, зрештою просто скріплюють металевими стержнями діаметром 2 см… Чим це викликано? Небажанням чи неможливістю провести повноцінну реконструкцію і відселити людей на період капремонту? Відсутністю коштів? Поганим плануванням? Неможливістю врятувати будівлю в принципі? Наразі невідомо – адже коментувати ситуацію в КЕВ відмовилися. Головний інженер КЕВ Артем Очколяс телефоном заявив, що у нього «немає повноважень надавати коментарі ЗМІ» і просто кинув трубку. Звертайтеся, мовляв, до міністерства. У системі «Prozorro» інформації про ремонтні послуги чи закупівлю будматеріалів у цьому гуртожитку також немає – хоча є дані про раніше куплені дрова чи послуги з газо- і теплопостачання.

Оскільки ремонти у відомчих помешканнях – справа доволі поширена в нашому місті, а інформація про виділені на них кошти, дотримання вимог проектів і загалом безпеку мешканців – зовсім навіть не поширена, а навпаки, прихована, то редакція все-таки звертається до чернівецького КЕВ з інформаційним запитом.

Просимо КЕВ дати відповіді на питання: чим викликана потреба ремонту в гуртожитку за адресою вул. Московської Олімпіади, 6 Ж у Чернівцях; чи оцінюється стан будівлі цього гуртожитку як аварійний; який фахівець і коли надав експертний висновок щодо технічного стану будівлі; який фахівець і коли робив проект ремонтних робіт у цьому гуртожитку; який ремонт, розпочатий у гуртожитку 27 квітня, проводиться (капітальний, поточний, реконструкція), які роботи проводяться там, і яким документом вони так класифікуються; чи передбачається відповідно до законодавства відселення мешканців гуртожитку на період здійснення ремонтних робіт у гуртожитку; чи надавав КЕВ пропозицію до Міноборони щодо відселення мешканців на час ремонту і чи надходили на відповіді; у який спосіб визначився підрядник для ремонтних робіт за цією адресою; чи дотримується підрядник у процесі здійснення ремонтних робіт затвердженого проекту; яка вартість ремонтних робіт у цьому гуртожитку; яке походження коштів на ремонт гуртожитку; в які терміни має бути здійснений ремонт цього гуртожитку; хто персонально відповідальний за безпеку перебування мешканців у аварійній будівлі цього гуртожитку – як під час ремонту, так і в будь-який інший час.

Про отримані відповіді будемо інформувати наших читачів. Бо ще свіжий у пам’яті городян випадок, коли з десяток років тому через неправильне ведення внутрішніх ремонтних робіт завалився будинок на вул. Кобилянської. Склався, як картковий будиночок. І жертви були. Тож питання персональної відповідальності в нашому запиті особливо важливе.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Картковий будинок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Будинок, у якому мешкає Дмитро ІВАНІЙ, перебуває на балансі квартирно-експлуаційного відділу (КЕВ) міста Чернівці. Однак, за словами пана Дмитра, ліцензій на право виробництва, постачання та транспортування теплової енергії у КЕВ немає.

– У знак протесту я 3 роки не платив за послуги, а від 1 січня 2011 року сплачую лише 50-60% від нарахованої суми. Вважаю, що плачу тільки за те, що споживаю.  

Дмитро проживає в кімнаті разом із дружиною та донькою. Сім’ю обурює те, що у гуртожитку із загальними кухнями та санвузлом вони сплачують за 18 кубів води в місяць. За словами Дмитра, від серпня 2006 року по червень 2008 року необґрунтовано з кожної родини всіх житлових будівель міністерства оборони України міста Чернівці знімалася плата, у розмірі 26 грн 80 коп на утримання персоналу. Це близько 100 – 150 тис. грн з мешканців гуртожитка. Хоча в червні 2008 року антимонопольний комітет припинив це здирство, та гроші нікому так і не відшкодували. І навіть у наступні платежі не включено.

Підполковник Анатолій ЧЕРВІНСЬКИЙ, начальник КЕВ м. Чернівці, стверджує, що незадоволений у гуртожитку лише пан Іваній, який на 20 робочих днів пише 18 скарг.

– Дмитро отримав договір на утримання приміщення 2010 року, який він не хоче підписувати. За рішенням суду, чоловік повинен сплатити 4 тис. грн. Загалом же борг перед КЕВ становить 9700 грн. На суді чоловік заявляє, що він без світла й опалення. Особисто мені Іваній заявляє, щоб ми пробачили йому половину боргу і тоді він не буде писати скарги. Його стратегія – закидати нас скаргами, щоб ми його не чіпали, – розповідає пан Анатолій.

За словами начальника КЕВу, квартплата складає лише 48 коп. за метр квадратний. Уже подані відповідні документи на затвердження тарифів, після чого вони зростуть у 4 рази.

За словами головного спеціаліста обласного управління ЖКГ Лариси КАЛЮГИ, за законом про житлово-комунальні послуги мають бути відповідні угоди на надання послуг. Тут ситуація специфічна, адже це гуртожиток. Але потрібно, щоб документи були. Відповідно у кожному договорі повинен розписуватися тариф, а в угоді на утримання будинків – вказаний перелік послуг, які надаються. Мешканці гуртожитків мають право знати, за що вони сплачують.

Хто правий, а хто винен у цій ситуації – вирішуйте самі. Адже всім відомі й випадки недобросовісного виконання своїх обов’язків певними органами, й не завжди обґрунтовані «штурми» заявами окремими особистостями. Одне відомо достовірно – нашій країні ще надзвичайно далеко до статусу справжньої правової держави, котра дбає про своїх громадян!

Любов КАФАНОВА, Анастасія ПОЛІЩУК, «Версії»

Запис Тарифу нема. А платити ж треба! спершу з'явиться на Медіа-Версії.