Іванові та Любі – за 70. До Хотина вони переїхали ще минулого року, залишивши свою домівку в Харкові. Пенсіонерам бракує грошей, адже з невеликої пенсії треба сплачувати за оренду та комунальні послуги, купувати необхідні ліки. Кажуть, що допомагають діти. А добрі сусіди в Хотині подарували їм велосипеди, на яких подружжя і приїхало за допомогою, яку надають доброчинці.

Під час очікування черги на отримання продуктової допомоги, Іван переглядає новини в месенджері. Його серце болить від новин з Харкова, де останніми днями окупанти завдають жахливих ударів від яких страждає мирне населення. Людей, витягують з-під завалів зруйнованих будинків, серед вбитих та поранених – діти…

Чоловік розповідає, що в Харкові залишилися його син та донька. Син – лікар «швидкої», якраз рятує поранених після обстрілів. Донька також медик, і разом з братом не могли залишити місто в цей тяжкий час – потрібно рятувати багато життів…

Іван дякує за продуктову допомогу, яку вони отримали в «Карітас Чернівецької Єпархії», бо знає, наскільки це важлива підтримка для них обох.

Днями набори для приготування гарячих обідів «Карітас» привіз 32 вимушеним переселенцям, які проживають в Хотинській громаді. Така допомога дозволить забезпечити потребу в харчуванні вразливим категоріям населення на 2 тижні.

Окрім продуктів, «Карітас» дбає і про духовну підтримку потребуючих. У Хотині з отримувачами допомоги спілкувався парох парафії Преображення Господнього УГКЦ о. Юрій Перхун, кожне слово підбадьорення відгукувалося в серцях людей і додавало їм сили долати випробування.

Фейсбук-сторінка “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис На велосипеді – за допомогою від доброчинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри те, що частина України потерпає від воєнних дій з боку російського агресора, решта країни просто не має права опускати руки. Економіка мусить працювати, податки – сплачуватися, школи і лікарні – надавати послуги, зарплати – виплачуватися, родини – утримуватися, а військові – воювати. Тож тил мусить утримувати і себе, і фронт. У Хотині, який досі славився унікальним туристичним об’єктом – Хотинською фортецею – і садівництвом, це зрозуміли, тут беруть участь у всіх можливих змаганнях за гранти. А урядову Програму релокації бізнесу сприйняли як особисту задачу. Тому й мають уже понад пів десятка переміщених підприємств із територій, що наближені або перебувають у зоні бойових дій. Підприємства реєструються і сплачують податки тут завдяки завзяттю Хотинського міського голови, його команди і трохи – завдяки «збігу обставин», які, як відомо, «збігаються» у тих, хто докладає до цього зусиль.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку», – мер Хотина

У громаді Хотина – 20 тисяч населення, і від початку повномасштабного вторгнення росії тут прийняли   понад 7 тисяч переселенців. Через громаду проходить національна траса Н03, яка з’єднує київський напрямок з кордоном (пункт пропуску Порубне на Румунію), і також іде на Львів, Ужгород через Чернівці. Тобто є всі підстави перетворитися з території глибокого тилу – на  територію економічного розвитку, як це бачить зараз президент і як представляє це бачення у Європі.

Хотинський міський голова Андрій Дранчук небезпідставно хвалить свою команду, яка в цих умовах займається питаннями не лише виживання громади, а й розвитку. І тішиться тим, що в громаді нарешті зареєстрований індустріальний парк – який ніяк не був пов’язаний з війною, але наразі став дуже у нагоді. Про це він розповів журналістам-учасникам організованого Харківським пресклубом престуру на Буковину.

«Індустріальний парк – це наша ініціатива вже більш як півторарічної давності. Ми розглядали привабливу ділянку землі, яку колись раніше міськрада попереднього скликання віддала комерційним структурам, але ми її відсудили, тому що бачили тут перспективу розвитку індустріального парку. І розпочалася робота з підготовки документів на його реєстрацію. Це зайняло 1,5 року, зачепило купу міністерств, пройшло зміну законодавства і порядку реєстрації індустріальних парків, карантин через епідемію коронавірусу, коли багато відповідальних людей не були на роботі через хворобу… І нарешті сталася війна – а через неї нові правила, на які ніхто не знав, як реагувати, в тому числі і що робити з релокованими підприємстами, – розповідає Андрій Дранчук. – Але 19 липня Кабмін зареєстрував індустріальний парк «Хотин invest», і маємо результат».

Хотинський міський голова стверджує, що в громаді знайшли те, в чому можуть конкурувати з іншими громадами. Йдеться про безкоштовне проживання представників релокованого бізнесу, і звісно – про наявність індустріального парку.

«За масштабами громада наша невелика, – продовжує пан Андрій. – Специфіка наша – туризм і мале домашнє господарство. Тут немає великих площ, як у Харкові: від них є запит на 5, 10, 20 тис. кв. метрів складів – а в нас тут у сумі нема такого! Площа індустріального парку – 13,5 гектарів. Ми не могли конкурувати з Кам’янцем-Подільським, Хмельницьким, Івано-Франківськом чи Львовом, які можуть запропонувати бізнесу великі промислові майданчики. Але ми мали свій бонус: безкоштовне проживання для працівників, створимо їхнім родинам гарні умови – дитячий садочок для дітей, школу, медичне забезпечення (у нас є і первинна, і вторинна ланка медицини), центральне пожежне депо, велика спортивна школа – це структури, які обслуговують 100-150-200 тисяч населення (адже ми межуємо з Тернопільською, Хмельницькою областями і люди з тих громад користуються нашими послугами)».

Індустріальний парк передбачає чималий перелік фінансових стимулів для підприємств на його території: звільнення від ПДВ, майже нульова ставка за земельний податок,   мінімальна ставка оренди на нерухомість, відмова від податку на прибуток, якщо ти ці кошти вкладаєш в розвиток індустріального парку, митні преференції… тобто індустріальний парк держава розглядає як основний магніт економічного розвитку. Але поки доходить справа до «великого» – місцева влада допомагає гостям вирішувати найелементарніше.

«Релокований бізнес – це як ясельна група в садочку, – пояснює міський голова Хотина. – Вони наче потужні, у них мільйонні обороти – а приїжджають сюди і не мають елементарного: стільця, кімнати для нарад чи переговорів, офісу… Саме тому ми створили бізнес-хаб для релокованих підприємств. Облаштували дві кімнати – зробили ремонти, оснастили комп’ютерною технікою, принтерами, інтернетом, меблями, зробили великий зал для нарад і презентацій, і сьогодні вони ним уже користуються. Ведуть переговори, підписують угоди – безкоштовно».

Успіх справи – це чек-лист пропозицій плюс візуалізація і людський фактор

Зараз на території Хотинщини вже є 6-7 релокованих підприємств, два найбільші – це ТОВ «Велотрейд», завод з виробництва велосипедів з м. Харкова, і ТОВ «LXL Enterprise» – виробництво повного циклу розеток і комплектуючих до них, також з Харкова. Місцева влада стверджує, що гості вже розробляють проєкти будівництва тут своїх заводів.

Як вони потрапили саме в Хотин? Представники «Велотрейда» шукали для оренди великі площі приміщень, хапалися за кожну пропозицію – але під час особистого ознайомлення з пропонованим розчаровувалися: стан приміщень, м’яко кажучи, залишав бажати кращого. Виробники розеток узагалі були закскочені пропозицією зненацька – їхали оглядати приміщення в містечко на Тернопільщині, але телефонний дзвінок з Хотинської мерії у вихідний день змінив «хід розеткової історії»…

Як усе складалося – розкрила секрет начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради Любов Петрова:

«Спочатку Мінекономіки запустило гугл-форму, куди вносилися дані, а на ОДА скинули активне посилання з доступом. Коли було тільки 80 перших підприємств зареєстрованих – я проглянула список, реально оцінювала ситуацію, що можемо запропонувати – і побачила невелике підприємство з виробництва розеток, потребує невеликих площ. Подзвонила, вони здивувалися, що так швидко – адже щойно заповнили форму. Це було в суботу, мій дзвінок застав керівника бізнесу в потязі – він їхав оглядали приміщення в інше містечко. Але в неділю там його ніхто не чекав. А ми сказали, що чекаємо. Тож він заїхав спочатку до нас. У неділю наш голова ОТГ особисто його зустрів, показав усі приміщення – і ось результат поєднання людського фактору і неформального підходу».

По релокації є затверджені міською радою додаткові програми підтримки: стосовно проживання, функціонування і оренди комунального майна тощо.

Що стосується сплати податків, місцева влада одразу обумовлює: допомагає чим може, з усіма зведе, в усіх інстанціях посприяє. Але! Їм важлива сплата ПДФО і інших податків – тут. Реєстрація тут, податок тут – тоді допомагають. Велотрейд і LXL уже зареєструвалися в Хотині. Підприємство з Чугуєва, яке планує також перебратися сюди в індустріальний парк (єдине підприємство в колишньому СНД, яке виробляє запчастини для дизельних двигунів), також уже зареєструвалося тут.

Хоча є і негативний досвід. Одне із підприємств швейного напрямку, також із Харкова,  якому вже обладнали приміщення і воно працювало упродовж приблизно двох місяців, через зміну кон’юнктури ринку не було продажів, і вони не витримали конкуренції. Зараз на паузі. Шили куртки і спортивний одяг. А тут встигли стаи до роботи півтора десятка місцевих хотинських швачок…

Мер розуміє, що треба зважати на специфіку бізнесу, і навіть коли ніби варто якийсь період перечекати – в той же час варто готувати кадри.

«Бо в нас люди переважно зайняті в сільському господарстві, садівництві. Хто збирає яблука – не збиратиме зразу велосипеди. Хоч якісь курси потрібно пройти», – каже Андрій Деркач.

Вдалі релокації – результат співпраці відділу міської ради і створеної Агенції з розвитку міста. Зробили фото всіх пропонованих приміщень, розмістили їх на гугл-диску, окремо був зроблений чек-лист, де вказані назва приміщення, власник, гіперпосилання на фото і відеоматеріали. Повністю характеристики плюс візуалізація, це розміщували на всіх доступних нам платформах. Вчасно зорієнтувалися, база постійно оновлювалася, додавали свої пропозиції приватники. Був і роздрукований матеріал. Не все, звісно, було легко і просто, але це спрацювало.

«Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові», – представник харківського «Велотрейда»

На околиці Хотина, де пустували приміщення складів одного з місцевих бізнесів, розмістився склад виробника українських велосипедів – підприємства «Велотрейд». Частина цього бізнесу – в Борщеві на Тернопільщині, там виробляють колеса, ободи, а тут тільки склад. Сюди привозять готові вироби і звідси їх продають по Україні і в Європі: гірські, міські, дитячі, електричні, а також запчастини, аксесуари для велосипедів. Роблять їх надійними, тестують, мають великий досвід. Розглядають можливість відкриття ще одного складу в Польщі і філіалу збірки.

«Опинилися ми в Хотині з одного боку випадково, а з іншого – завдяки діям, які зробила громада, – розповідає виконавчий директор «Велотрейд» Микита Ткаченко. – В середині березня ми прийняли рішення переїжджати – на той момент уже був зруйнований один із наших цехів, це близько 6 тисяч кв. метрів. Туди вцілила ракета, і в нас не було можливості продовжувати бізнес у Харкові.

Ми втратили приблизно 4 млн доларів у тому цеху, який був знищений. «Гарячий сезон» для велосипедного бізнесу – це весна. Ти цілий рік працюєш фактично заради цієї весни і початку літа, коли є велика торгівля. Тож у нас усі склади були максимально заповнені, сировини було дуже багато, нова сировина надходила. І коли ракета попала – все, що там було, ми втратили. І сировина – це не найбільша втрата. Особливо шкода виробництва, тому що ми туди вкладали більше 10 років, устаткування навіть ми розробляли самі. Їх не можна просто піти і купити. Це потрібно заново замовляти під замовлення. Це був кінець лютого, у перші дні.

Подали заявку за державною програмою релокації, і це спрацювало. Було справді дуже багато дзвінків з різних областей, але однією з перших набрала Хотинська громада. Запросили сюди подивитися приміщення, які в них є. На той момент я вже шукав приміщення в особистому порядку, дивився, що пропонували інші області. Кілька візитів – і стало зрозуміло, що вибору по Україні практично немає, а тут, у Хотині, найсприятливіші умови. Далі також за державною програмою до нас звернулася Укрзалізниця, запропонувала свої послуги з безкоштовних перевезень, і це була серйозна допомога. Тому що на той час, хоч і не було ще проблеми з паливом, але вартість перевезення однією фурою становила 70-80 тис. грн, коли її регулярна ціна була десь 25… Ніхто не хотів їхати до Харкова… Погоджувалися забирати вантаж, якщо б ми кудись вивезли його до Полтави, і звідти вже можна було не за 70, а за 60 тисяч домовитися вивезти. Завдяки тому, що мали свої машини і водіїв, вивозили своїм транспортом до залізничної станції в Харкові, а звідти вже залізницею до Кам’янця-Подільського (оскільки в Хотині немає залізниці).Потім вже сюди завозили. Насамперед ішлося про вивезення готової продукції.

Велика була допомога громади. Що найголовніше? Логістика. А це дуже широкий термін, бо є логістика – перевезти товар і обладнання, а інша частина – це як перевезти людей. Проблема всіх маленьких міст – це де жити. Особливо де жити в умовах, коли вже всі будиночки, все-все зайнято. Я навіть не знаю, як громаді вдалося надати житло, нове, де всі наші співробітники розмістилися, за це велика вдячність. І от ця вся квінтесенція – допомога держави, допомога громади, допомога бізнесу (бо це приміщення надав нам бізнес – знову ж таки завдяки громаді, яка збирала всю інформацію, з усього бізнесу, хто що може запропонувати і чим поділитися).

Спочатку перевезли готові вироби, далі почали шукати, як відновлювати виробництво. Тут в нас склад готових виробів, а за 60 км звідси у Борщеві на Тернопільщині – виробництво. У Харкові у нас було більше 20 тисяч кв. м, це дуже великі площі. Їх просто неможливо було тоді знайти десь в одному місці. Зараз можливо – хоч і не під одним дахом. Та вже й не шукаємо – бо переїхали і будемо зимувати вже на цих площах. Також ухвалене рішення про реєстрацію індустріального парку, тож відбудову фабрики тепер також розглядаємо як один із варіантів у цьому місті.

Важко було, коли вантажили велосипеди – а на станцію прилітало… Бували небезпечні ситуації. На одному з наших приміщень, яке майже вціліло, намагалися ще виробляти продукцію, колеса велосипедні – під постійними обстрілами, вибитими шибками…

Зараз проблеми з кадрами немає. Весь управлінський персонал ми перевезли з Харкова. Ковід навчив нас працювати віддалено – де це можливо. Деяких працівників – комірників, складальників, збиральників – ми знаходимо тут. Компанія до цього була готова. Потрібно лише три дні, щоб комірник навчився своєї роботи – він працює з терміналом збору даних, тобто з таким телефоном, система йому каже, що і де робити. Зараз це схоже на те, що в нас було в Харкові».

Культура на службі в економіки

Ще одне релоковане підприємство – і також евакуйоване з Харкова – це «LXL Enterprise». Має понад 20-річну історію, виробляє розетки, вилки і комплектуючі до неї.

Воно розташувалося у міцних підвалах  величезного районного будинку (та що там применшувати – насправді палацу!) культури.

У першому великому залі при вході – верстати, на яких роблять заготовку до вилки. Тут шумно.

Далі в кімнатах – більш «ювелірна» робота, збирання продукції із запчастин, пакування, склади.

«З початком війни в перші дні взагалі було нічого незрозуміло, – пригадує управляючий компанією Олександр Гринчук. – Дорогою з Хмельницького до Львова почули промову прем’єр-міністра, що кожен має бути на своєму місці, що потрібно піднімати економіку, що це наш фронт.

Упевнені, що попередні 20 років не мали бути втрачені дарма. Тож зареєструвалися в програмі по релокації підприємств. Розглядали кілька місць, але пізно увечері подзвонила Любов Петрова з Хотинської міськради і запропонувала приїхати в Хотинську громаду переглянути пропозиції – які є приміщення, можливості. І на ранок нас зустрів особисто голова громади, оглянули приміщення, вибрали те, що могло підійти під виробництво – і почали процес релокації. Укрзалізниця безкоштовно надала нам вагони, громада допомогла з доставкою від вагонів, з розвантаженням, з облаштуванням. Автотранспортом вивезти було нереально, водії не хотіли заїжджати в Харків. З потрібних на той момент 4-5 фур знайшли лише одну, і то коли ми фактично під обстріли вивели людей на завантаження  – той водій не приїхав…

Почали потрохи відвантажувати продукцію, налаштовувати обладнання. Зараз відвантажуємо у супермаркет Епіцентр. На внутрішньому ринку виступаємо під власним брендом. Дивимось на Європу. Перспектива переїжджати з Харкова на Захід України була й раніше, але війна ці плани підкоригувала.

Втрати підприємства в грошах ще ніхто навіть не рахував. Втрачені робочі місця, втрачене обладнання, яке неможливо вивезти, втрати в простоях, у неможливості вивезти продукцію і її реалізувати. Не один мільйон…

На новому місці доводиться вирішувати багато того, що на попередньому вже було налагоджено. Навіть банальна упаковка – виявляється, це проблема. Коробка має мати свої певні розміри, і свою якість – щоб не переламувалися клапани… Проблема знайти піддони, щоб коробка з продукцією не тягнула вологу… Продукції не так багато, тому ще цей склад по суті оперативний. Продукція зайшла, перегрупувалася і поїхала далі. Тому тут лише мінімальний запас продукції.

Зараз тут працює більше 20 людей, працювали тимчасово переміщені особи також – але почали повертатися додому після звільнення територій. Зараз у нас у штаті – харківські і місцеві. За цей час сплачено більше 200 тис. грн податку ПДФО півтора місяці.

От так збиралися шукати найзручнішу локацію з точки зору логістики – і опинилися в Хотині, чому дуже раді. Збираємося тут залишитися надовго».

«Плюси, мінуси, підводні камені» релокації

У перші дні війни взагалі не було зрозуміло, як, де і коли будуть працювати підприємства, які переїжджали з регіонів бойових дій. Вони насамперед рятували своє майно, щоб його просто не розбомбили. А далі вже відбувалися діалоги і пропозиції… З кожним підприємством приїхала низка працівників, які можуть його запустити – це категорія найкваліфікованіших працівників. З ними приїхали їхні родини – діти, батьки, непрацюючі або зі своїми, зовсім іншого спрямування, професіями, їхні домашні улюбленці – і з цим стикається місцева влада і громада… Але разом з тим, створюються робочі місця: некваліфікованих працівників набирають з числа місцевого населення.

І хоч через скачок курсу валюти трохи незрозуміло, як рухатися далі, та Харків поруч з кордоном з Росією, а Хотин – поруч з кордоном з Євросоюзом. Ці кордони не посунуться. А продукцію везти до Євросоюзу ближче з Хотина, аніж з Харкова…

Маріанна Антонюк

Запис Завзятим – і індустріальний парк в руки! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецька область розташована у межах Карпат,  Передкарпаття та Покутсько-Бессарабської височини з площею понад 8 тис км² та населенням майже 923 тис мешканців. На півдні межує з Румунією (226 км), а на південному сході – з Молдовою (178 км).

Хотинська міська територіальна громада об’єднує 11 рад та налічує 18 тис мешканців. Центр громади місто Хотин є відомим туристичним осередком України, що славиться грандіозною фортецею XIII – XVIII століття, яка збережена до сьогодення.

Хотин – прихисток для релокованих підприємств та внутрішньо переміщених осіб

Під час повномасштабної війни російської федерації проти України тут знайшли прихисток та підтримку кілька підприємств, які переїхали через обстріли та бойові дії зі сходу України. Підприємствам надають необхідні виробничі площі, а внутрішньо переміщених осіб забезпечують житлом, якісними медичними та соціальними послугами.

У одному із колишніх навчальних закладів Хотинської громади планують поселити близько 70 внутрішньо переміщених осіб. Зараз тут ведуться ремонтні роботи, до вересня обіцяють облаштувати 17 зручних кімнат із електроопаленням та санвузлами.

«Минулого року завдяки субвенції Мінсоцполітики у Хотинській громаді планували облаштувати притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства, проте війна внесла свої корективи», – розповіла керівниця управління економічного розвитку та міжнародного співробітництва міськради Любов Петрова.

У кімнатах, які матимуть сучасні меблі, тривають внутрішні роботи, а майстри ремонтують фасад та дах.

Хотинський міський голова Андрій Дранчук запевняє, що місцева влада допомагає релокації бізнесу.

«Підприємства сплачуватимуть податки та наповнюватимуть бюджет, що сприятиме економічному розвитку краю. Людям, які приїхали сюди працювати, хочемо надати житло, а відтак робимо все можливе, щоб зберегти бізнес», – зазначив він під час зустрічі із журналістами.

Від початку повномасштабної війни росії проти України на територію Хотинської громади переїхало шість підприємств. Усі вони планують свій подальший розвиток на території індустріального парку «Хотин Invest», який нещодавно Кабінет Міністрів України включив до Реєстру індустріальних парків.

У громаді наголошують, що для них важливо, аби переміщеним підприємствам було комфортно, а місцеві люди були забезпечені роботою.

«Velo Trade» 

Відомий харківський виробник велосипедів планує побудувати в індустріальному парку завод, який дозволить створити близько 250 робочих місць. Частину обладнання, яка не постраждала від ракетних ударів, евакуювали до Хотина та Борщова в межах державної програми релокації підприємств. Триває монтаж уцілілого обладнання. З майже двохсот працівників наразі сюди переїхали близько 60, зараз вони мешкають в комунальних закладах громади та сплачують лише комунальні послуги. Їм допомогли в укладенні декларацій з лікарями, а діти мають можливість відвідувати місцеві садочки.

«Наше підприємство втратило через війну майже 4 млн доларів. Остаточні збитки ще підраховуються. У Харкові повністю зруйнований один із наших найновіших цехів, тому вирішили переміститися у більш безпечне місце і одним із них став Хотин», – розповів виконавчий директор «Velo Trade» Микита Ткаченко.

Він додав, що перевозили обладнання спочатку залізницею, потім фурами.

«Попит на велосипеди через війну суттєво впав, значна частина потенційних клієнтів виїхала з країни. До війни були замовлення із Польщі та інших країн, а також зі всіх областей України. Тепер коли компанія стала ближче до кордонів Молдови і Румунії, плануємо збільшити обсяги експорту. Залучаємо місцевих працівників», – зазначив Микита Ткаченко.

«LXL Україна»

Виробник електрофурнітури та інших електротехнічних засобів з Харкова розмістився у підвалі колишнього будинку культури на території Хотинської громади. Понад 20 років тому компанія починала роботу з імпорту електрообладнання, а згодом розпочала власне виробництво.

Менеджер та керівник компанії Олександр Грінчук каже, що на початку війни ні в кого не було розуміння як працювати далі.

«Як тільки стартувала державна програма релокації бізнесу, ми відразу подали заявку. Розглядали варіант перенесення бізнесу в західні області України ближче до кордонів ЄС. У Хотині нам запропонували декілька приміщень. «Укрзалізниця» перевезла обладнання та нереалізовану продукцію з Харкова», – додав Олександр.

На підприємстві за день працівник виготовляє до 500 вилок та до 300 розеток, згодом планують запровадити конвеєрне виробництво. Найбільшими клієнтами компанії є мережі торговельних центрів України.

Загалом Хотинська територіальна громада, допомагаючи українському релокованому бізнесу стати на ноги, запропонувала руку підтримки для внутрішньо переміщених осіб і водночас отримала додатковий шанс на власний успішний економічний розвиток.

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського пресклубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», реалізованого за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Василь Чорний

Фото автора, Романа Матвіюка, Марії Доротич та Людмили Долі.

Запис Хотинська тергромада в умовах воєнного стану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До кінця серпня тут планують заселити сімнадцять сімей вимушених переселенців із східної та південної України, які втекли від війни на терени Західної України.

Про це повідомила «ВЗ» (у рамках престуру Харківського пресклубу) начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва Хотинської міської ради Люба Петрова.

Це територія колишнього інтернату. Його розформували після реформи децентралізації, бо був брак дітей, — каже пані Люба. — Зараз у Хотині поселено 2 тисячі 380 переселенців із Миколаївської, Харківської, Чернігівської, Херсонської, Луганської, Донецької областей. Є переселенці навіть із Житомирської області.

Дехто заселився у приватних будівлях мешканців Хотина. Хтось мешкає у місцевих безкоштовно, дехто просить за оренду 2−3 тисячі гривень. Зараз орендувати квартиру в Хотині складно, є шалений попит від біженців. Також у Хотині переселенці мешкають у бюджетних хостелах. Це ті, які не мають грошей на оренду. Далі люди з Хотина ідуть до Румунії, кордон поруч.

Левова частка переселенців знайшли роботу в Хотині — на релокованих підприємствах із східної України. Люба Петрова каже, що частина біженців навідріз не хочуть тут працювати, їм вистачає фінансової допомоги від міжнародних фондів. Тому мерія Хотина вирішила, що з 1 вересня усі переселенці, які мешкають у комунальних установах міста, будуть сплачувати комунальні послуги. Зараз вони мешкають безкоштовно та отримують від благодійників їжу, ліки, одяг, техніку…

Люба Петрова показала кімнати, де заселяться переселенці. Кімнати мають орієнтовно по 20 квадратних метрів. В окремому приміщенні будуть душові кімнати, місце для прання одягу.

Запис Хотин готовий надати окреме житло 17 родинам переселенців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А найстаріші знахідки сягають навіть періоду кам’яної доби. Це вироби із кременю й різноманітні пластинки, ножі, скребла, якими обробляли шкури. Для трипільської культури характерні знахідки кераміки. Для Х-ХІ століття, коли ця територія входила до складу Київської Русі, належать знахідки керамічного посуду, пряслиця й дрібненькі побутові вироби.
Археологічна експедиція в Хотинській фортеці планує працювати до кінця липня.

Запис У Хотинській фортеці знайшли руїни старовинної турецької мечеті  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нема такого закону і права, щоби воїну надали ту допомогу, яка йому потрібна? Невже так важко бути справедливим і чесним по відношеню до стражденних?

Він помер. Тепер згідно з законом, притулок в нього є. Останній притулок.  ДОМовина…

Чернівці попрощалися з захисником України 30 квітня 2019.

«Не збагнути тепер, хто був  правий  з нас
В суперечках палких між собою.
Стало не вистачати його лише в той час,
Коли він не вернувся з бою»…

Говорять його друзі,  побратими, небайдужі люди:

Апостол Карпатська Січ, побратим, доброволець:  «Його мати була Україна, він любив її понад усе…»

Отець Олександр Коцюр, військовий капелан ХСП, священик із Кам’янець–Подільської дієцезії:  «Мені дуже прикро. Ця людина була в процесі пошуку істини. Козак за покликом серця й душі. Вільний від усього, а ще вільниший вже, бо пішов до Бога. Дякую тобі, Боже, за дар життя Віктору Козаку. Прийми його і дай йому вічну радість та мир».

Ніна Гончарук, авторка  та ведуча програми «Герої» УКРАЇНСЬКЕ РАДІО, Заслужена журналістка України, Київ:  «Давайте помолимося,  друзі, за сироту! Козаки 4 сотні Майдану, воіни 25 Дніпровськоі Повітряно-десантної бригади! З вами пліч–о–пліч Козак Вітя пройшов Майдан, 2014-15 роки, Авдіївка… Іро (Ірина Голуб та Вододимир Парасюк), пам’ятаєте, як ви, львівські волонтери, споряджали Віктора з Яворівського полігону на передову? Вітя Завальнюк пішов на небо…на землі Україна була для нього мачухою. Пробач, юначе, пробач синку…М‘якеньких тобі хмаринок».

Василь Клинок, художник: «У житті багато є несправедливого, і не кожному доля посміхається.Тобі, синочку, випала важка дорога, і ти пройшов її з гідністю, за свій короткий, даний Богом шлях. Прощай синочку, земля тобі пухом і прости нас».

Богдан Гайдамака, товариш, Чернівці: «Вітю, вічна пам’ять тобі. Нехай Бог пригорне твою душу і вона буде завжди у вічному спокої. Пробач нас, що не завжди приділяли увагу, що не змогли домогтися справедливості на цьому грішному світі. Царство Небесне тобі…»

Лариса Ключевська, освітянка, доброчинець:  «Чернівцям боляче…дуже… нестерпно…
Найкращі… діти твої,…Україно,
Не завжди нами …обігріті…
Не завжди нами …зрозумілі…
Не завжди нами…підтримані….
Йдуть… у Вічність… Мовчки..
А ми..залишаємось тут…
З докорами сумління… і пам’яті…Світла пам’ять!»

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!

Тетяна Спориніна,
товаришка Віті Козака

Запис Він не вийшов із бою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Ми, трудовий та учнівський колективи та батьки учнів КЗ «Хотинська  спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» звертаємося до громадськості краю та всіх небайдужих із проханням захистити наш навчальний заклад від загрози закриття.

Така перспектива вже неодноразово обговорювалася на сесіях Чернівецької облради, у підпорядкуванні якої перебуває наша школа. Сповнений благих намірів запровадити інклюзивне навчання, Департамент освіти та науки Чернівецької облдержадміністрації планує повернути наших учнів до звичайних шкіл і до їхніх, у переважній більшості, вельми неблагополучних родин. Але в нас, практикуючих педагогів, бажання негайно інтегрувати в суспільство нерідко соціально-педагогічно занедбаних, складних і не завжди здорових дітейспричиняє більше запитань, аніж схвалення.

Високі педагогічні імперії та абстрактне теоретизування, звісно, мають право на життя, доки їхнє втілення не починає негативно впливати на долі конкретних дітей. Для багатьох вихованців навіть така далека від ідеальних побутових умов школа, як наша, стала теплим домом і в буквальному сенсі порятунком. Саме тут діти гарантовано отримують чотириразове харчування, теплий одяг та чисту спальну білизну, належний педагогічний та психологічний супровід і, зрештою,– емоційний комфорт для сталого особистісного розвитку. Чи матимуть діти бодай таке мінімальне побутове забезпечення та увагу у своїх родинах, – ще велике питання.

Ми переконані у тому, що школу,в тому форматі, у якому вона працює зараз, необхідно зберегти. Це потрібне не тільки педагогам, які упродовж десятків років вкладали в дітей своє серце і чесну працю, а, першочергово, нашим учням та їхнім батькам.

Однак, вочевидь, є чимало високопосадовців, які міркують інакше й не полишають спроб закрити навчальний заклад, прикриваючи свої дії неприйнятними для наших реалій ідеями інклюзії.

Останні місяці школу лихоманило від перевірок та візитів журналістів. Так, наприкінці листопада поточного року інтернат відвідали представники моніторингової групи регіонального представника Уповноваженого ВРУ з прав людини. Висновки комісії були озвучені в сюжетах на обласних телеканалах, телеканалі «1+1» та продубльовані у багатьох повідомленнях різних інтернет-ресурсів. Чимало закидів стосувалося побутових порушень, більшість із яких були одразу усунені.  Проте з висновками щодо жорстокого нелюдського поводження з учнями, яке принижує їхню гідність та право на  свободу  пересування, особисту безпеку тощо, ми не згідні категорично.

Запитання, чому в нашій школі створені не найкращі побутові умови для дітей, треба ставити не педагогам, які чесно виконують свій професійний обов’язок у заданих обставинах, а радше Департаменту освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації, на балансі якого перебуває наша школа-інтернат.

Після масових негативних публікацій почався систематичний психологічний пресинг, інформаційна дискредитація роботи закладу та розповсюдження у ЗМІ викривленої та вирваної з контексту інформації, включаючи навіть програму ТСН на каналі «1+1». На різних веб-сайтах  та інтернет-виданнях розміщувалися відео, статті та безглузді коментарі з негативною характеристикою працівників школи з використанням ненормативної  лексики.

Вважаємо, що все це є зазіханням на честь, гідність і ділову та професійну репутацію педагогічного колективу, і ми маємо підстави для звернення до судових інстанцій та свого юридичного захисту.

Маємо також підстави висувати претензії нашим перевіряльникам та журналістам, які силоміць виганяли педагогів з приміщень, де перебувають учні, для того,  щоби опитати їх нібито без ймовірного впливу або тиску з нашого боку. Такі дії є прямим порушенням прав неповнолітніх, однак навіть за таких умов жодної висловленої на камеру або задокументованої претензії з боку учнів ми так і не почули.

Намагання закрити школу в такий недостойний спосіб є зневагою багаторічної праці педагогів та прямим нехтуванням інтересів дітей. Нічого не можемо стверджувати напевне, але якщо внаслідок цих подій на кількох гектарах вельми привабливої площі  у туристичній зоні поблизу Хотинської фортеці з’явиться черговий комерційний заклад, стане, зрештою, зрозуміло, хто головний інспіратор закриття закладу та його кінцевий бенефіціар.

Гірко лише, що чиїсь приватні інтереси можуть бути в нашій країні вагомішими, аніж майбутнє й без того не надто пещених долею дітей».

 Далі йдуть 54 прізвища й підписи      

Запис Хто кого: Туристично-готельний комплекс на березі Дністра чи Хотинська спецшкола –інтернат? Лист до редакції від колективу Хотинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головне управління Нацполіції в Чернівецькій області 13 грудня підписало додатковий договір із малим колективним  підприємством «Рембудгазмонтаж» на капітальний ремонт Хотинського відділення поліції за 841 тис. грн. Про це стало відомо з порталу публічних закупівель Prozorro.

ГУНП вже укладало 25 жовтня контракт з «Рембудгазмонтажем», тоді вартість робіт становила 765 тис. грн, що було на 9% дешевше. Додаткову угоду підписали через збільшення вартості договору. Закупівля відбувалась за неконкурентною процедурою, замовник не подавав  документів із технічним завданням, тож невідомо, які саме роботи виконуватиме підприємство.

МПП «Рембудгазмонтаж» зареєстроване в Хотині й належить Марії Скрипник. Від початку 2018 року фірма отримала 15 держзамовлень на загальну суму у 24,5 млн грн.

Компанія фігурує у двох кримінальних провадженнях, одне з яких розпочали  саме слідчі Хотинського відділку, де фірма робитиме ремонт. За даними правоохоронців, службові особи КП «Рембудгазмонтаж» внесли завідомо неправдиві відомості в акти виконаних робіт з реконструкції заповідника «Хотинська фортеця» і привласнили понад півмільйона гривень.

Компанія фігурує ще в одному провадженні, пов’язаному з привласненням майна, але вже у Вінниці. Тут ще у 2012-2014-го фірма виступала субпідрядником під час ремонту Вінницького адміністративного апеляційного суду і надала документи про придбання товарів на 1,4 млн грн у фіктивної фірми. На якій стадій перебуває розслідування зараз – невідомо, остання ухвала за цією справою була у грудні 2014 року.

Однак це не завадило МКП «Рембудгазмонтаж» отримати ще 3 замовлення від того ж Вінницького апеляційного суду у 2016-2018-му на загальну суму 26,5 млн грн. Причому, в усіх випадках фірма отримувала замовлення без конкуренції – за переговорною процедурою.

Матеріали підготовлено в рамках проекту IWPR за підтримки МЗС Норвегії

Запис Хотинська фірма за 800 тис. грн відремонтує кабінети слідчих, які розслідують кримінальну справу проти неї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Буковині відкрили новий туристичний маршрут під назвою «Дністровські барви» – від пляжу в Кострижівці, що на Заставнівщині, 150-кілометровий маршрут, розрахований на 6 днів,  проляже аж до Хотина.  Аби туристи почувалися в безпеці, їм видають спеціальне спорядження. Інструктори ж мають відповідні дозволи для проведення сплаву. З огляду на те, що сплав проходитиме Дністровським каньйоном, хочеться закликати туристів: поспішайте побачити це диво природи, якому вже понад 350 мільйонів років, адже воно може зникнути вже за нашого життя, якщо чиновникам все ж таки забагнеться здійснити каскад Дністровських ГЕС.

Запис Мандрувати, сплавляючись Дністром спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Услід за Мариною Порошенко акцію підхопила вся Україна. Наприклад, львів’яни самоорганізувалися і збирали охочих через соцмережі, поширили не лише заклик, а й коротку інструкцію, як діяти. В інструкції закликали зустрітися по різних мікрорайонах міста, почастувати запрошених кавою-чаєм-тістечком (адже сенс акції не власне у їжі, а в можливості людям з інвалідністю потрапити до кав’ярень), не затримувати людей, які захочуть піти раніше («Часом у людей є певні фізіологічні особливості і вони не можуть довше сидіти з вами і йдуть з зустрічі не тому, що ви їм не сподобались, а так організм вимагає і незручно про це говорити!» – зазначають організатори). І на чому ще наголошують організатори: «З місця зустрічі розходимось по РІЗНИХ кафе та ресторанах щоб максимально показати свою присутність та привчати обслугу та громаду до того, що будь-які послуги повинні бути для всіх. Відгуки про зустріч, обслуговування, доступність закладів і т.п. заохочуються нашими подяками, оплесками та посмішками. Не біймося писати про реальну ситуацію. На помилках будемо вчитись та вдосконалюватись разом».

Йдеться саме про ПУБЛІЧНІСТЬ таких акцій як запоруку позитивних змін у нашій свідомості.

Приємно, що акцію – хоча й не так масово, як у Львові – підхопили буковинці.

Голова Чернівецької облради Іван Мунтян запросив на каву односельчанина – мешканця с. Кам’янка Глибоцького району Олександра Малофія. Олександр – інвалід дитинства, він доволі мобільний, часто буває в центрі села, ходить до церкви. А от у кафе, яке працює в селі вже два роки, потрапив уперше – на запрошення.

Спілкування, як розповів посадовець, було дуже насиченим і взаємно цікавим: «Ми їли піццу, розмовляли про все на світі…  Саша розпитував про Майдан, говорили про роковини трагічних подій. Розповідав про особисте, про проблеми людей, які позбавлені можливості ходити власними ногами, про духовне. Я відповідав на Сашині запитання. Обговорили те, що в нашій місцевій церкві немає пандуса. І що якби пандус був – туди б приходили люди на візках, бо вони хочуть приходити і молитися, але бояться обтяжувати інших своєю безпомічністю». Голова обласної ради дав обіцянку профінансувати облаштування пандуса на вході до церкви, а також вирішив пошукати для Олександра новіший візок.

«Це спілкування – надзвичайно потужний досвід для мене, – підсумував Іван Мунтян. – І, сподіваюся, що це приємність для Саші. Караю себе лиш за те, що не зробив цього раніше. Спілкування – це необхідність. Після вчорашнього вечора можу сказати, що не лише люди з інвалідністю бувають обділені спілкуванням. Це ми, не спілкуючись з ними, обділяємо себе».

Голова облради запропонував кожному, хто має таку можливість – а насамперед депутатам усіх рівнів, запросити на каву людину з інвалідністю. На заклик голови облради відгукнулися хотинчани:  депутат районної ради Анатолій Банар та керівник громадської приймальні Ірина Мартинюк запросили в кав’ярню молодих людей – мешканця с. Долиняни на Хотинщині Леоніда Руснака та хотинчанина Андрія Сарахмана. У Леоніда вади слуху, він навчався у відповідному чернівецькому інтернаті, де здобув професію програміста. Андрій має хворобу Дауна, більшість часу проводить з мамою.

«З Леонідом за кавою спілкувалися через записки – на жаль, Леонід не говорить, а мови жестів його співрозмовники не знали. Активний, впевнений у собі хлопець писав, що цікавиться технікою і… квітами. Розповів, що має дівчину – вона з Вінниччини, вони разом навчалися в інтернаті, а тепер спілкуються віртуально. І він дуже хотів би дарувати їй квіти… – розповіла про спілкування Ірина Мартинюк. – Андрій, якого на запрошення пана Анатолія та пані Ірини до «Рок-піцерії» відпустили батьки, часто перепитував, чи гарно він поводиться, і хвилювався, що він без мами. Андрієві 29, він ніде не навчався, постійно перебуває під наглядом родини. Іноді його відправляють до магазину – з запискою для продавця, що йому продати».

«Ми зрозуміли, що величезною проблемою – більшою за матеріальні проблеми! – є неадаптованість людей з особливими потребами до життя в суспільстві, – підсумував Анатолій Банар. – Їм складно все: від елементарного походу до крамниці – до забезпечення себе засобами для існування. Змінити такий стан речей мають держава і суспільство разом. Запрошення на каву – це маленький крок до цих змін. Самі люди з інвалідністю усвідомлюють свої можливості, і всі хто навколо – господарі закладу, гості – також вчаться сприймати ситуацію так, як належне. Дивно, що цього треба ще вчитися – але на жаль, так є».

Ці дії і відгуки хочеться адресувати тим, хто закидає доброчинцям у соцмережах і не тільки звинувачення у піарі під гаслом «Добро любить тишу і затишок». Не «тиша і затишок», а саме публічне привернення уваги до проблеми – найперше завдання для відомих людей стосовно ставлення до людей з інвалідністю. І на щодень, а не тільки після шокуючих історій. Бо тоді ці історії будуть безкінечними. Тільки не всі їх учасники є публічними, тож на їх захист і не підніметься суспільство.

Оксана Драчковська, мама дитини з інвалідністю: «Ця акція була задумана саме як ПУБЛІЧНА. Щоб якомога більше людей побачили тих інвалідів за межами їхніх домашніх в”язниць, дізналися про їхнє існування і почали нарешті звикати до них. Бо мене особисто вже задовбало, що на мою дитину дивляться так, ніби я прибульця якого на візку везу. А багатьох аж так це задовбало, що вони своїх дітей з дому не вивозять… То на біса тут, питається таємність якась?! Знов заховаємо тихенько каліку і фоткати не будем? Та хто ж про нього знати тоді буде?!»

За даними Міністерства соціальної політики України станом на січень 2015 року в країні мешкає 2,8 мільйона людей з інвалідністю. У зв’язку із військовими діями на сході кількість людей з інвалідністю і надалі зростатиме.

В Україні:

понад 180 тисяч осіб мають порушення опорно-рухового апарату

близько 46 тисяч осіб з порушеннями слуху

близько 80 тисяч  – з порушеннями зору

близько 276 тисяч людей мають психічні, розумові порушення

168 тисяч дітей з інвалідністю

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, майже 15% населення у всьому світі має інвалідність

А поки в соцмережах «ламають списи» навколо питання, чи мають такі акції бути публічними, а чи й надалі можновладці в «тиші і затишку» відкуповуватимуться від людей з інвалідністю раз на рік в День інваліда кількома десятками (чи сотнями – неважливо) гривень і не говоритимуть про рівне до них ставлення – Львів сколихнула ще одна шокуюча історія. Про неї повідомив у мережі фейсбук користувач Руслан Горовий, якого разом з подругою не пустили у відомий ресторан «Криївка»:

«В мене ніколи не було ілюзій з приводу стосунків між державою і інвалідами. Держава робить самий мінімум, аби не виглядати вишкварком і все. Знаю це добре, бо сам інвалід з дитинства.

Наші міста не пристосовані для інвалідів, особливо для тих, хто пересувається на візку. І що особливо протівно – більшість «колясочників» вже давно махнули на це рукою. Не можеш видертися на бордюр? Ну буває. Не влазить видана державою коляска в ліфт? Ну таке діло. Не можеш зайти в магазин чи кафе? А чого ти туди взагалі поперся? Но то держава. Чинуши. А оце був в вихідні з друзями у Львові і зіткнувся з іншою бідою. Зі ставленням звичайних людей. Нас не пустили в Криївку.

Довбоньоб з автоматом прокричавши «гасло» відчинивши двері, раптом побачив перед собою компанію і людину на візку. Далі суть розмови.

– Так а ви куди?

– До вас.

– Так ви ж не зможете?

– Та як не зможем? Зможем. Шось придумаємо.

– В нас вниз ступєньки.

– Ну дайте ми ось до вас в передбанник зайдемо і глянемо шо до чого?

– Та ніколи мені тут, мені людей розсажувать треба!

МЕНІ ЛЮДЕЙ РОЗСАЖУВАТЬ ТРЕБА, Карл.

Бійки не сталося тільки тому, що Віка, яка була на візочку, мене попросила. Я стиснув зуби і розвернувши її поїхав геть. В нас був лише один вечір і псувати собі настрій ніхто не хотів. Хоча я особисто більше туди не ходок. Що й відображено на фото. В усіх адекватних країнах де я побував ставлення до людей з обмеженими можливостями інше. І завезуть і допоможуть. Тим більше, шо ми не милостиню просить прийшли, а гроші витрачать.

ПС. Це не про зраду пост, це про нас, про людей. Ми були 27.02.2016, там є камера і все можна перевірити, кому цікаво. Я про інше. Бачите людину, що можливо допомоги – принаймні запропонуйте. Невсеремос».

Ховатися «в тиші і затишку» – не можна. Гайда на каву!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Людина з інвалідністю: від «тиші й затишку» за дверима власної оселі – до виходу в світ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Державному історико-архітектурному заповіднику «Хотинська фортеця» туристичний сезон розпочнеться з історичних реконструкцій – відвідувачі на власні очі зможуть побачити справжні лицарські піші бої, професійні бої, повноконтактні бугурти, в тому числі масову сутичку бійців – 100 на 100. На глядачів також очікує видовищний стрілецький турнір, де учасники продемонструють вміння поцілити в мішень стоячи, в русі та зі снарядів. А справжньою родзинкою свята стануть бої верхи – турніри джостерів на списах, під час яких вони будуть намагатися вибити один одного з сідла.

Побачити на фестивалі можна буде й різноманітні види автентичної зброї – алебарди, одноручні, півтораручні та дворучні мечі, списи, луки, а також обладунки й костюми різних регіонів та епох. У програмі фестивалю передбачена хода учасників клубів живої історії, які продемонструють історичне вбрання та озброєння. Ввечері всіх, хто завітає на фестини, розважатимуть етно-рокові музичні гурти, артисти театру вогню влаштують фаєр-шоу та феєрверки. Вдень виступатимуть менестрелі, фокусники, акробати, фолькові музичні колективи.

– Це абсолютно новий формат для України, адже тут будуть і піші бої, і кінні, лучні, масові піші турніри, осада фортеці, – розповів організатор фестивалю Олексій Черепаха. – В «Середньовічному Хотині» буде показано побут тієї епохи з усіма історичними реаліями – предметами щоденного користування, меблями, посудом і навіть їжею. На гостей фортеці очікує ярмарок, майстер-класи та конкурси, а також спеціальні ігри та розваги для дітей.

Нині розробляються заходи з тим, щоби відвідувачам було якомога зручніше потрапити до фортеці, буде спеціально організовано рух транспорту, велику автостоянку, облаштовано наметове містечко. Неподалік фортеці також буде розміщено близько 25 точок громадського харчування, основну кількість з яких зосередять на площі біля історико-архітектурного заповідника.

Як зауважують організатори фестивалю, вартість квитків залишається на рівні минулого року: 80 грн. – для дорослих, 40 грн. – для дітей. Бюджет фестивалю – близько 1 млн. грн. У фестивальні дні вхід на територію Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» здійснюватиметься за квитками Міжнародного фестивалю історичної реконструкції Середньовіччя «Середньовічний Хотин».

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис На Буковині відпочивати цікаво: Поринути у Середньовіччя можна буде на травневі свята, завітавши до Хотина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Засновник партизанського руху не Давидов, а… Вінцінгероде

Граф Лев Толстой у своєму класичному романі «Війна та мир» використав цікавий образ. Він запропонував уявити картину: під час поєдинку один із фехтувальників кидає шпагу, бере до рук дубину і починає гамселити противника. З того часу вираз «дубина народної війни» міцно увійшов у публіцистику та художню літературу. А била та дубина боляче. За підрахунками сучасних істориків, з 600-тисячної армії Наполеона, яка перетнула межі імперії, понад 30 тисяч її солдатів і офіцерів були знищені партизанами. Селяни ішли на загарбників з вилами, косами, сокирами. Захоплювали вогнепальну зброю і надалі билися нею.

Нерідко селянські загони діяли разом з армійськими партизанами, якими командували такі блискучі офіцери, як гусар Денис Давидов. Офіційна історія пізніше зробила його засновником партизанського руху. Хоча перший партизанський загін у Росії створив ще у серпні 1812 р. барон Фердинанд Вінцінгероде, але через своє німецьке прізвище цей генерал не влаштовував «квасних патріотів». До речі, під його командуванням в армійських партизанах служив і майбутній шеф жандармів, граф Олександр Бенкендорф.

Через блискучі однострої гусарам Дениса Давидова дісталося від селян

А гусарам Дениса Давидова дісталося і від французів, і від своїх селян: їхні однострої дуже нагадували уніформу французьких гусарів. Ті ж яскраві доломани і ментики, розшиті блискучими шнурами-бранденбурами. Щоби не спокушати простолюд, Давидов одягнув простий каптан, відпустив бороду, а на груди повісив образок Миколи-Чудотворця. Ще й говорити намагався по-простому, аби його зрозумів неписьменний люд. Адже російські селяни знищили цілу команду з 60 козаків Тептярського козачого полку, бо козачої говірки у Підмосков’ї вони ніколи не чули і не розуміли. А все незрозуміле вважали ворожим, тому й накидалися на нього із зброєю в руках.

Російські селяни піднялися на боротьбу без наказу згори – лише згодом імператор Олександр І дав їм такий дозвіл. А спонукало їх до активних дій різке погіршення селянського життя під владою окупантів. Наполеон і не думав скасовувати кріпацтво в Російській імперії й дарувати свободу селянам. Навпаки, французький імператор планував опертися на російських поміщиків, отож і залишив у недоторканості старі порядки. Крім тих повинностей, що кріпаки виконували на користь власних поміщиків, вони ще й мусили утримувати окупаційні війська. А цього їм зовсім не хотілося. Коли команди тилових французьких частин прибували в російські села, щоби взяти продовольство для солдатів і фураж для коней, місцеве населення тікало у ліси. Потім почало нападати на ці невеликі команди і знищувати їх. Коли ж французька армія відступала із спаленої Москви, вона не могла знайти достатньо їжі, й від голоду і хвороб загинуло значно більше людей, ніж від збройних нападів партизанських загонів. Їх моральний дух було підірвано вщент.

Україну Наполеон планував залишити собі

Головною метою Наполеона була Москва, тому основні сили його армії рухалися через білоруські землі, обходячи Україну з півночі. Щодо неї французький імператор мав власні плани. Він розраховував: Україну захоплять його союзники – 100-тисячна армія Османської імперії та 20-тисячний польсько-саксонський корпус. Проте Туреччина програла війну 1806-1812 рр. з Росією і вимушена була у травні 1812 р. підписати Бухарестський договір, що закріпив передачу росіянам Бессарабії та Західної Грузії. Саме за цим документом у складі Росії опинився Хотин з прилеглими територіями – нинішні Хотинський, Новоселицький, Сокирянський і Кельменецький райони Чернівецької області. А інші буковинські території з Чернівцями перебували під австрійським пануванням: генерал-фельдмаршал Петро Румянцев ще 1774 року вивів звідти російські війська, отримавши від австрійських колег за це «цінні подарунки». Корупція існувала і в ті часи.

Австрійці з 1772 р. володіли також Галичиною. Щоправда, тимчасово не всією: у 1809-1815 рр. Тернопільський, Теребовлянський та Заліщицький округи перебували у складі Російської імперії. Тому частина галичан опинилася у складі російської армії, зокрема, під час війни 1812 р. 5200 місцевих уродженців Тернопільщини були їздовими російських обозів.

Наполеон планував поділитися українськими землями з Австрією і Пруссією, якщо вони нададуть йому дієву допомогу в боротьбі з Росією. Але значну частину наших земель він прагнув включити до своєї імперії, щоби скористатися величезними ресурсами України у подальшій боротьбі за панування над усім світом. Союзників Бонапарт шукав повсюди.

Полякам він обіцяв відновлення Речі Посполитої, тому отримав з їхнього боку значну підтримку. Куди тільки не закидала доля наївних польських добровольців! І в Італію, і в Іспанію, і навіть на далекий острів Гаїті, де вони масово гинули від тропічних хвороб і куль чорношкірих повстанців. Збиралася польська шляхта помахати шабельками й в Україні.

Як цар Олександр І обманув українців

Частина армії Наполеона звернула на південь і зайняла Ковельський, Володимирський і частково Луцький повіти Волинської губернії. Тут вона наштовхнулася не лише на опір регулярних військ під командуванням генерала Тормасова, але і на місцевих партизанів. А в сусідній Подільській губернії розпочалося формування «лісової варти» для боротьби з окупантами. Десятки тисяч українців записувалися в народне ополчення. У Полтавській і Чернігівській губерніях формувалися кінні козачі полки з добровольців. Цар Олександр І доручив їхнє створення малоросійському генерал-губернатору князю Лобанову-Ростовцеву, який ревно взявся за цю важливу справу. Проте грошей царський уряд не виділив, тому українці споряджали козаків власним коштом. Добровольців не бракувало, бо їм обіцяли залишити козацький стан і після війни.

Пам’ять про славну козацьку історію жила серед українських селян. Ще їхні діди козакували, а потім проклята українським народом цариця Катерина ІІ загнала нащадків козачих родів до кріпацького ярма.

Зрозуміло, що позбавитися осоружної неволі прагнули всі, хто цінував особисту свободу. За короткий час було сформовано 15 козачих полків, у кожному з яких служило по 1200 кіннотників. Активну участь у створенні цієї сили взяла українська шляхта.

Автор «Енеїди» Іван Котляревський – бойовий майор

Наприклад, 5-й козачий кінний полк сформував перший класик нової української літератури Іван Котляревський. Він отримав штаб-офіцерський чин майора: ще у 1796 – 1808 рр. брав участь у війні з Туреччиною і мав чималий досвід військової служби.

Козаки рвалися до бою, але їх тримали у резерві. Навіть після закінчення війни примушували служити, аж до 1816 року. Врешті решт розпустили по домівках, не надавши обіцяного козачого стану. Мало того, і витрат не компенсували. Всі селянські статки пішли на озброєння, обмундирування, харчування та інші витрати нелегкої військової служби. Отака була царська «вдячність»…

Республіка в окремо взятому маєтку

Не дивно, що багато українців ненавиділо царську імперію – через її облудність та грубе порушення традиційних прав. Ображеними почувалися і українські шляхтичі, й міське населення. Тому дехто з українських поміщиків симпатизував Наполеону і сподівався з його допомогою відродити державу, створену Богданом Хмельницьким, або хоча б отримати автономію. Вони сподівалися, що французи введуть в Україні Кодекс Наполеона, і країна почне швидко розвиватися. Проте французький імператор ці прагнення проігнорував – він бажав спиратися на польську шляхту, якій не потрібна була ні обмежена українська автономія, ні тим більше – повна незалежність України. І все ж окремі українські поміщики вдавалися до активних дій, спрямованих на підтримку Наполеона. Так, волинський дідич Чайковський з цією метою створив козацьке «рушення» (ополчення). А поміщик Подільської губернії на прізвище Марлецький проголосив у своєму маєтку республіку на засадах, висунутих французькими просвітителями.

Царські власті отримували доноси про те, що в різних поміщицьких маєтках на Полтавщині п’ють за здоров’я та перемогу Наполеона, а у Пирятинському повіті навіть виголошували тости за республіку. Талановитий український письменник Василь Капніст у написаній російською мовою поемі «Видение плачущего над Москвою россиянина в 1812 году» так описав страшну московську пожежу:

И пламя мстительно вертеп неправд пожрало,
Над падшими ли здесь чертогами скорбеть?

Оцінка Москви як «вертепу неправд» засвідчує справжнє ставлення видатного українця до символу московської неволі й диктату над Україною. Навіть деякі прості люди публічно заявляли про свою ненависть до російської влади. Один з них, відставний солдат Гуцан з Переяславського повіту, заявив: якщо його знову заберуть на військову службу, то різати він буде «не французів, а москалів».

Замість героїв-земляків – вигадки

Проте переважна більшість українців у момент вирішальних випробувань виступила все ж таки проти Наполеона. Вони не мали жодних ілюзій щодо справжніх планів французького імператора по відношенню до України і не сподівалися на «французів-визволителів». Тому сміливо ішли у бій проти іноземних загарбників. На Бородінському полі блискуче проявили себе сформовані в Україні Охтирський гусарський та Чернігівський і Київський драгунські полки. Широко відомим у ті часи було ім’я уродженця Сумщини Єрмолая Четвертака – солдата, який потрапив у французький полон, втік і створив великий партизанський загін, що успішно діяв на Смоленщині.

Нині імена багатьох героїв тієї далекої війни пам’ятають хіба що професійні історики. А в народі найвідомішим лишається вигаданий персонаж – гусарський поручик Ржевський. Його шаленій популярності сприяв фільм Ельдара Рязанова «Гусарська балада», після якого з’явилося безліч анекдотів про красеня-гусара. Нахабний, завжди напідпитку, поручик Ржевський отримував перемоги не на полі бою, а в альковах світських панів або ж на сіновалах з простими сільськими молодицями.
Такою є доля великих історичних подій. Їхній трагічний зміст з часом забувається, а реальні події витискаються вигадками, а то й відвертим фарсом. І все ж не варто забувати: з Наполеоном воював не поручик Ржевський. Із загарбником воював народ.

Запис Не лише поручик Ржевський воював з Наполеоном, а й засновник української сучасної літератури Іван Котляревський спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Народився у Красноїльську. Коли мати виношувала мене, то вже була паралізована. Тож народився хворим і з пологового будинку потрапив до лікарні, – розповідає хлопець. – Я ніколи не бачив своєї мами, навіть на фотографії, коли я навчався у 8-му класі, прийшла довідка, що вона померла. Про батька ж нічого не чув.

З лікарні хлопчика перевели до обласного будинку малюка. Потім Марин виховувався у дитячому будинку сімейного типу Ольги Миколаївни Корж у с. Шипинці Кіцманського району. Вона віддала його до школи, але Марин «не потягнув» шкільну програму. І його перевели до Хотинської школи-інтернату. Відтак отримав диплом муляра-штукатура, закінчивши ПТУ №4. Та за спеціальністю працевлаштуватися не вдалось. Почав підробляти: то на цегельному заводі, то на ринку, а влітку пас корови у Боянах.

З вересня по жовтень минулого року жив у друга, який і знайшов в інтернеті інформацію про громадську організацію для безхатченків. Таким чином хлопець опинився у «Народній допомозі».

Марин втратив паспорт, отож зараз «народнодопомозівці» сприяють його відновленню та реєстрації.

Хлопець не байдикує, влаштувався прибиральником у ТЦ «Депот» (поки що неофіційно). Однак там уже 2 місяці затримують виплату зарплати, а йому треба щомісяця сплачувати за проживання 150 грн. Отож порається у «Народній допомозі» по господарству. Каже, що готовий навіть поїхати за кордон на заробітки, щоби вирішити проблему з житлом, як це роблять багато українців. Адже це чи не найреальніший спосіб заробити на власне житло. Та на закордонний паспорт йому бракує грошей.

Марина у «Народній допомозі» все влаштовує, однак, як і будь-яка нормальна людина, він мріє зустріти свою половинку, створити сім’ю, народити дітей… у власній оселі.

На жаль, мрії поки що залишаються тільки мріями. Бо нині й значно заможніші за Марина чоловіки не одружуються, не маючи власної домівки…

Запис «Я ніколи не бачив своєї мами, навіть на фотографії…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосив Борис БАГЛЕЙ, начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища в Черівецькій області під час обговорення питань, розглянутих колегією, що стала підсумковою за минулий рік. І чи не тому вже багато десятиліть поспіль проблема твердих побутових відходів (ТВП) та діяльності сміттєзвалищ у містах і селах краю не сходить з порядку денного. Адже для вирішення цього питання вже неодноразово виділялися чималі кошти з екологічного фонду області та держави. Принаймні, про це звітувало попереднє керівництво держуправління. Втім, певний поступ почав спостерігатися і частина відходів уже переробляється.

Щорічно на Буковині утворюється 355,3 тис. т відходів, з яких на Чернівців припадає 176,8 тис. т, то переробляється, тобто потрапляє у повторний господарський оборот 104,3 тис. т.

Та, як наголосив керівник управління, практично в усіх районах області сміттєзвалища експлуатуються незадовільно. Найгірші наслідки від стихійних сміттєзвалищ уздовж потічків і річок.

Не треба, мабуть, казати, що весь цей непотріб потрапляє потім до питної води буковинців. Це відомо навіть школярам, але чомусь не керівникам місцевого самоврядуавння Путили, Сергіїв Путильського, Атак, Хотинського, де сміттєзвалище знаходиться у 150-метрах від Дністра, а також Остриці, Цуреня, Горбово, Мольниці Герцаївського районів. У цих селах хаотичні звалища відходів можна побачити вздовж Прута.

І хоча більшість сімттєзвалищ в області вже нарешті паспортизовані, та це не вирішує проблему. Бо значна частина з них чи то не погодила розташування зі службою геології, чи немає дозволів і лімітів на утвореня та розміщення відходів, чи не провела їх обвалування, що не відповідає природоохоронному законодавству тощо.

Одне слово, як зазначено в рішенні колегії «Про координацію природоохоронної роботи в Чернівецькій області», відкритими залишаються питання контролю за сміттєзвалищами, обліку утворення, переробки, знешкодження, утилізації та видалення відходів й їхня паспортизація. Крім того, вже давно треба було розробити схеми санітарного очищення населених пунктів та скласти і вести реєстр об’єктів утворення, переробки та утилізації відходів і реєстр місць їхнього видалення тощо.

Мушу сказати, що про ці проблеми від природоуправлінців особисто я вже чую два десятиліття поспіль. А змін на краще дуже мало – хіба що начальники змінюють одне одного… Втім, цього разу у роботі колегії взяли участь науковці – два відомих професора з біологічного факультету ЧНУ. Це вселяє певні надії.

Запис Утилізація та переробка сміття – справа майже надприбуткова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Існують непорозуміння навіть, так би мовити, між своїми. Приміром, екологи вже давно шукають співпрацю з місцевою рибінспекцією, та, на жаль, не знаходять.

А на думку начальника управління екології Баглея, вся акваторія Дністра має стати заповідною зоною. Втім, це могло б бути вже дійсністю, коли б Хотинський національний парк створили б років із 20 тому. Але вже зараз науковці-екологи та природоохоронці працюють над тим, щоби його розширити.

Керівник екоінспекції звернув увагу на те, що обробка садів, які розташувалися вздовж річок, обробляють по 30-40 разів за сезон, що дуже шкодить не тільки людям, а й річкам.

Запис Дністер має стати заповідною зоною спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У будь-якому разі «аура» Хотинських військових вікторій надихала полководців на нові перемоги. Можна припустити, що саме тут остаточно визрів план наступу російської армії в Першу світову війну (1916 р.), відомий як Брусиловський прорив.

Підготовка до наступу російської армії навесні 1916 року співпала з оглядом військових формувань Південно-Західного фронту під командуванням генерала О.О. Брусилова російським імператором Миколою ІІ (1894-1917 рр.) поблизу уславленого Хотина.

Самодержець Микола ІІ прибув спочатку потягом до Кам’янця-Подільського надвечір 28 березня, де його зустріли місцевий губернатор та військове начальство. Наступного дня він вирушив до Хотина для інспекції підрозділів 9-ї армії.

У своєму щоденнику Микола ІІ занотував: «29-го. Вівторок. Всю ніч і весь день дув шторм і налітали шквали з градом і дощем. В 9 год. сів з гр. Фредеріксом (управляючий двором – автор) в мотор і відправився через знайомий мені Кам’янець-Подільський по шосе через Дністер і м. Хотин верст за п’ять. Там на відмінному полі відбувся огляд: 11-му арм. і 3-му кавал. корпусам, звід. батальйону від 12-го арм. корпусу, 2-му Єкатеринодарському п. і Туркменському кін. полку. Всі війська представилися у прекрасному виді. В Хотині відвідав два лазарети і снідав в будинку уїзного дворян. зібрання. Сонце все-таки вийшло під кінець. Повернувся в поїзд 5½ год. значно раніше ніж їхав туди. Залишився дуже задоволений проведеним часом. Займався. О 8 г. обідало вище військове начальство: Брусилов, гр. Келлер, гр. Баранцов і ген. Крилов і др. Ввечері грав у кості».

Про відвідини міста над Дністром імператор також не оминув повідомити дружину в одному із листів. Він писав: «Штаб 9-ї армії приготував мені простий сніданок в маленькому місті Хотині, де я також відвідав 2 лазарети. Цього дня ми були 9 годин на повітрі».

Перебування Миколи ІІ у Хотині знайшло також відображення на численних світлинах, зроблених придворними фотографами. Останні зберігаються у фондах Центрального державного архіву кінофотофонодокументів Росії в Санкт-Петербурзі й доступні завдяки сучасним інтернетресурсам.

На фотографії бачимо самого імператора в оточенні військових (з-поміж них можна вирізнити й генерала О.О. Брусилова) на огляді військ і парадному проходженні. Серед світлин є й тогочасні фото Хотинської фортеці, але чи оглядав її імператор хоча б здалеку, точно невідомо. Очевидно, все ж таки цар побував під стінами укріплень оспіваних М. Ломоносовим, позаяк придворний фотограф зробив світлини фортеці, а він фіксував всі будівлі, де бував, чи які відвідував Микола ІІ.

Під час візиту російського імператора до Кам’янця-Подільського і Хотина йому був вперше представлений план наступу на австро-німецькому фронті в кампанії 1916 р. Його автор – головнокомандувач Південно-Західним фронтом, генерал від кавалерії О.О. Брусилов запропонував нанести одночасно удари всіма арміями фронту в декількох напрямках.

У своїй доповіді царю генерал довів можливість і необхідність наступу. О.О. Брусилов заявив імператору: «Я твердо переконаний, – згадував він у своїх мемуарах «Мої спогади», – що нині ввірені мені армії після декількох місяців відпочинку в прекрасному стані, мають високий бойовий дух і на травень будуть готові до наступу». Фактично тоді був складений план прориву ліній оборони ворожих військ, відомий як Брусиловський прорив. Микола ІІ спочатку досить стримано поставився до нього, але згодом затвердив. Як відзначають окремі дослідники, значний вплив на позитивність царського рішення щодо здатності військ фронту до наступу справило саме парадне проходження армійських формувань під Хотином.

У результаті цього наступу російських армій Південно-Західного фронту (22 травня – 31 липня) австро-німецькі війська понесли великі втрати і змушені були залишити Галичину, Буковину і більшу частину Волині. Австро-Угорщина була практично знекровлена і не здатна проводити самостійні військові операції. Наслідком дій російських військ став також вступ у Першу світову війну Румунії на боці Антанти. На думку дослідників, Брусиловський прорив разом із битвою на Соммі поклав початок перелому в ході Першої світової війни на користь Антанти.

Отже, можна говорити, що овіяний славою Хотин вкотре став «причетним» до подій, які відіграли значну роль в європейській історії періоду Першої світової війни.

Запис Брусиловський прорив «кувався» в легендарному Хотині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До фіналу акції увійшов 21 об’єкт. Серед них – 7 кращих замків, 7 фортець і 7 палаців, які з 22 серпня змагалися за звання семи чудес України.

Від 22 серпня до 1 грудня цього року на офіційному сайті акції тривало відкрите інтернет-голосування. Паралельно відбувалося всеукраїнське опитування експертів, у якому взяли участь члени Оргкомітету акції, представники обласних оргкомітетів, керівники державних інституцій, що опікуються розвитком культури та туризму, представники туристичних операторів, експерти у галузі історії, культури і туризму.

Чернівецька область стала єдиним регіоном країни, в якому знаходяться два об’єкти «7 чудес України».

Як повідомив оргкомітет акції, за її підсумками буде видано брошури «7 чудес України: Україна – країна див», що вийдуть українською, російською, англійською та німецькою мовами, а також відео-диски з програмами про 21 об’єкт-фіналіст акції «7 чудес України», – повідомляє прес-служба ОДА.

Запис Буковина – єдина в державі з двома об’єктами «7 чудес України» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Древні обліковці часу

– Астроархеологія – досить молода галузь археологічної науки. Вона вивчає давні астрономічні об’єкти, а також об’єкти, пов’язані із вивченням всесвіту. Їх використовували в давнину для вимірювання та встановлення часу.
Нині ми звикли, що для того, аби знати день чи час – можна подивитися в календар чи на годинник. Але колись цього не було. Орієнтуватися ж у всесвіті та часі було необхідно. Тож люди здавна використовували різноманітні засоби для орієнтування у часі та просторі .

Особливо зросла необхідність календарів, коли почало розвиватися землеробство: треба було якось визначати, коли починати сіяти культурні рослини, коли збирати, а коли орати чи боротися зі шкідниками. І все це було приурочене до різних релігійних свят. Скажімо, дві величезні події у році – літнє та зимове сонцестояння. Саме від них древні і відштовхувалися. До періоду землеробства вже існували два типи календарів – місячний, який орієнтувався на фази місяця, – по ньому рахували дні і роки та сонячний календар. Роль сонячного календаря значно зросла, коли почали займатися землеробством, а це V-VI тисячоліття до н.е.

Племена робили щось схоже на зарубки. Тому вже в давнину в кожній общині, пізніше у племені були спеціальні люди, які займалися обліком часу, і вказували, коли що робити. Але згодом знання про астрономічні об’єкти, календарі, час ускладнилися і все частіше ставали надбанням верхівки суспільства, общини. Вожді вели облік часу і передавали знання із покоління в покоління. Та якщо відбувалися збої, община могла навіть загинути.

З часом знання набули таких розмірів, що їх вже потрібно було систематизувати. Виникла потреба й в об’єкті, за яким можна було б визначити, що через кілька днів відбудеться сонцестояння. Саме з цієї причини з’явився, наприклад, Стоунхендж в Англії. Він був одночасно і календарем, і астрономічною обсерваторією.

Раніше вважалося, що таких об’єктів, як Стоунхендж збереглися одиниці. Його внесли до Всесвітньої спадщини. Але яке ж було здивування дослідників, коли такі об’єкти знайшли і в нас, на Буковині! Нині їх відомо вже три!

Могила-календар у Долинянах

– Обсерваторія виявлена під час розкопок кургану скіфського часу в селі Долиняни, що на Хотинщині. Археолог Галина Смірнова, розкопавши курган, знайшла всередині поховання: спалені тіла, а по колу сліди від великої кількості ям. Після розчищення науковці зрозуміли – перед ними якась система.

Далі визначили, що об’єкт одночасно був усипальнею та астрономічною обсерваторією. Дійшов до нас аж від VII – V ст.. до н.е. У первісному вигляді навколо стояли стовпчики, завдяки яким визначали час та пори року.

Кола біля Багни

– Об’єкт був досліджений археологом Богданом Томенчуком, доцентом Прикарпатського університету та краєзнавцем Генадієм Марченком. Вік споруди важко встановити, адже немає археологічного матеріалу. Та за аналогами припускаємо, що це I тисячоліття до н.е. На кам’яних скелях, які виступають над поверхнею, неподалік села Багна Вижницького району, вибиті кола – одні ввігнуті, покреслені, інші – випуклі та вибиті. Вони чітко орієнтуються на схід-захід сонця. І за певними комбінаціями з них можна дізнатися, коли літнє, а коли зимове сонцестояння.

Земляна обсерваторія у віковічному лісі Корчівців

– Ця знахідка дещо різниться від попередніх. За слов’янських часів, поблизу села Корчівці Глибоцького району існувало городище. Нині воно перебуває у місцевості, зарослій пралісом, який ніколи не спилювали. Та у ІІ тисячолітті до н.е. там була рівнинна гола місцина. Коли ми почали досліджувати її, з’ясувалося, що там є дещо незвичні вали і рови.

– А чим саме вони різнилися?

– Якщо всі рови і вали в городищах були суцільними, бо існували для захисту від ворогів, то наш вал має спеціальні розриви, ніби вхідні ворота. А самий центр цього городища – рівний, з величезними проритими канавами. Отож, весь об’єкт, довжиною 100-150 м, нагадує стовбур дерева з трьома відхиленнями. Нині ми його досліджуємо. А місцевий люд розповів нам масу різних історій: буцімто, хто туди потрапляє – втрачає орієнтацію в просторі і починає блудити. Загалом у багатьох місцевих легендах червоною ниткою проходить думка, що це закляте місце.

– Можливо, такі ж «земляні календарі» були й в інших місцях Буковини?

– Мабуть, що так, але вони, швидше за все, вже знищені.

– Яка подальша доля знахідок?

– Знахідка біля Багни може стати першокласним туристичним об’єктом Буковини, за умови, що до неї зроблять добрий під’їзд. Таких пам’яток у світі – одиниці.
Такі ж плани в науковців і стосовно Долинянського кургану. Святилище реконструюють, і можливо, там буде музей космонавтики.

Запис Буковинські стоунхенджі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І саме цього дня екскурсоводи розкажуть про найцікавіші факти, що стосуються Хотинської війни.

Багато цікавого планують запропонувати відвідувачам Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» й надалі. Сьогодні ж тут тривають ремонтно-реставраційні роботи. За словами директора, на 80% відреставрована найбільша, північна, вежа фортеці, яка має 4 яруси. Там планують відкрити музей середньовічної артилерії. В його експозиції будуть
копії середньовічних гармат, ядра різних калібрів.

Крім того, завершується реставрація палацу коменданта з двох ярусів, де розмістять виставкову залу з тим, щоби надалі здійснювати обмін музейними колекціями, збірками живописних полотен з іншими музеями. На завершальному етапі й реставрація унікальної замкової церкви з іконостасом, виготовлених з дорогоцінних каменів.

А ще, на суботу заплановано проведення Міжнародного військово-історичного фестивалю «Хотинська твердь».

Нині Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» претендує на перемогу у Всеукраїнській акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци», адже став одним із 21 номінантів на це почесне звання. Любомир Михайлина закликав буковинців долучатися до інтернет-голосування, яке триватиме до 1 грудня цього року та віддати свій голос за Хотинську фортецю на сайті: www.7chudes.in.ua.

– Фортеця має посісти гідне місце серед семи чудес України, – зазначив пан Михайлина. – Це дасть змогу привабити туристів, а кожен турист – це міні-інвестор фортеці, адже кошти, отримані від продажу квитків, використовуються для благоустрою і реставрації цього об’єкта.

А напередодні відзначення річниці Хотинської битви в Чернівецькій обласній науковій універсальній бібліотеці ім. Михайла Івасюка відбувалася інтернет-конференція з дуже влучною назвою «Відчуваючи на дотик епоху». У ній взяли участь науковці-дослідники, історики, працівники музеїв Чернівців, Хотина та Кам’янця-Подільського.

Запис Відзначимо 390-річчя Хотинської битви разом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами його начальник Бориса БАГЛЕЯ, 4 гектари природоохоронних територій вже роздано. На цьому він наголосив під час прес-конференції, присвяченої Міжнародному дню Дністра, який відсвяткували 9 липня вперше й офіційно.

Журналістів, зрозуміло, найбільше цікавила незаконна «прихватизація» Дністра. Адже фігурантами у цій справі виступають далеко не пересічні громадяни, а «люди непрості, з якими не повоюєш». Вони відчувають себе господарями життя. Окремі навіть мури-кам’яниці повибудовували так, що ті виходять прямо у річку – аби ніхто не підійшов на човні до газдівського обійстя.

Або ж 28 гектарів інтенсивних садів розміщають уздовж берегів у селі Непоротове. Тоді як відомо, що за технологією такі дерева обприскуються понад 20 разів за сезон.

Звідси й відповідна, а точніше – невідповідна якість питної води для чернівчан. Зрештою, це одна зі складових, які й перетворюють воду дністровського водогону на технічну, роблячи її практично непридатною для пиття.

Наступний чинник – забруднення водних ресурсів підприємствами житлово-комунального господарства, чиї очисні споруди через моральну та фізичну застарілість уже не в змозі очищати стічні води, які в кругообігу споживання знову, але вже забрудненими, потрапляють до водних артерій.

Все це, за словами Олександра ТОНІЄВИЧА, заступника начальника Дністровсько-Прутського БУВР (басейнового управління водними ресурсами) відбувається внаслідок того, що тривалий час такій великій галузі як житлово-комунальне господарство не приділялося необхідної уваги, не здійснювалися капіталовкладення в модернізацію очисних споруд. І тоді вже відходи ЖКГ, потрапляючи до річки, стають проблемою іншої галузі.

Щоби розірвати замкнене коло, прийняли нову модель управління водними ресурсами – басейнову. Цей принцип дозволяє поступово переходити до інтегрованої моделі управління, коли річковий басейн розглядається у комплексі з природною та соціальною складовими.

Як стверджують спеціалісти, у порівнянні з іншими річками нашої держави Дністер належить до відносно благополучних. За винятком приток Сівка та Саджава, які перебувають під впливом великих підприємств-забруднювачів. Зведена усереднена характеристика якісного стану поверхневих вод Дністровського басейну належить до «помірно забруднених», а на окремих ділянках навіть до «задовільних».

Довідково

Дністер, що означає швидка вода, – друга за розмірами водна артерія України і одна з найкрасивіших річок Європи. Протікає територією Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької та Одеської областей, а також територією Молдови.

Має довжину 1362 км, 600 км з яких тече Молдовою. Глибина річки від 2-х до 4-х метрів. Початок бере на Львівщині, в Карпатах, і впадає у Дністровський лиман на південному заході від Одеси.

Найбільші притоки: Стрий, Лімниця, Свіча, Бистриця, Стрипа, Серет, Збруч і Смотрич. Усього приток 380. А наймальовничішою визнана 250-кілометрова ділянка від гирла Золотої Липи до гирла Збруча, розташована на межі 4 областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької, де Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів – меандр. Дністер і його долина є унікальною природною пам’яткою.

До найбільших міст над Дністром належать: Самбір, Миколаїв, Галич, Заліщики, Хотин, Новодністровськ, Могилів-Подільський, молдавські Сороки, Рибниця, Дубосари, Бендери, Тирасполь та український Білгород-Дністровський, розташований на Дністровському лимані.

У басейні річки Дністер на території двох держав, України та Республіки Молдова, мешкає біля 8 млн. людей, суспільна діяльність яких залежить від стану водних ресурсів Дністра.

В античні часи Дністер був відомий під назвою «Тирас» (Tyras), «Данастріс» або «Турла».

Випадки значних перевищень норм гранично-допустимих концентрацій у водоймах загально-господарського призначення на території нашої області найчастіше спостерігається під час екстремальних гідрометеорологічних умов – аномально високих температур повітря, повеней, паводків, а також у період несанкціонованих або аварійних скидів.

За словами Яна ДЗЮБИ, начальника Дністровсько-Прутського БУВР, долина Дністра була заселена людьми ще з часів раннього палеоліту. Цьому сприяв чудовий, майже середземноморський клімат, родючі землі, багата рибою річка.

З кінця XIX століття й до вересня 1939 року тут із задоволенням відпочивало шляхетне панство з Австрії та Польщі. А в радянські часи Дністер був відомий, як водний туристичний маршрут всесоюзного значення.

А що маємо сьогодні? Приватизовані береги з палацами і котеджами у прибережній смузі, яка згідно із законодавством взагалі не може бути забудована, та бетонно-фортечні мури, що виходять аж у річку. Навряд чи це сприяє розвитку туризму на Буковині. Як і невирішена досі проблема засмічення водоохоронних зон твердими побутовими відходами, на чому також наголошував Борис Баглей.

Одне слово, життєва необхідність диктує, що вже час змінити як корисний, так і байдужий світогляди суспільства та громадськості на екологічно активний.

Без екологічного світогляду проблема ніколи не вирішиться, скільки організацій та інституцій не існувало б для її вирішення

Але для цього, найперше, потрібно щоби держава сповна виконувала свої функціїї і не боялася позиватися з порушниками природоохоронного законодавства, якого б рангу вони не були.

Запис ПриХватизація: береги Дністра забудовані вщерть самовільно й незаконно спершу з'явиться на Медіа-Версії.