Аліна Гринчук, 21 рік. Навчається в ЧНУ на факультеті іноземних мов. Від 2008 до 2010-го роки жила у Франкфурті. Знається на політичній аналітиці, європейському праві, цікавиться міжнародними відносинами.

Гідність понад усе

Протягом перших днів перебування у Франкфурті все здавалося дуже незвичним. Вельми здивувалася, побачивши людей, які ночують в підземних переходах у спальних мішках. В Україні таких би давно порозганяли як бомжів. Дістала фотоапарат, щоби зняти це явище, але відразу підбіг полісмен і пояснив, що це порушення людської гідності. Вони – громадяни Німеччини, тож мають право жити, як їм заманеться.

Перш за все, європейська модель розвитку спрямована на побудову світу справедливості, заснованого на принципі цілісності людської гідності. Бурхливий та суперечливий розвиток Європи, її поліетнічність сприяли тому, що європейські цінності сформувалися як продукт кількох великих релігійних і філософських традицій. Жорстокі війни та катаклізми викристалізували гуманістичний підхід до людини, людського життя й здоров’я. Секрет такої популярності всього «європейського» у тому, що найважливішою цінністю європейського суспільства стала людська гідність, людина як особистість та індивідуум.

Толерантність не «на папері»

У будинку, де я винаймала квартиру, хтось постійно викидав сміття з вікон. Порожні пляшки, диски, папір… Оскільки я була наймолодшою мешканкою, мені прийшов лист із проханням не смітити. З обуренням пішла за адресою, зазначеною в листі, і «гнівно» пояснила, що такого роду попередження беззмістовні, бо не я смітила. Того дня почула стільки вибачень, що стало ніяково. Без жодних звинувачень мене перепросили і запевнили, що таке більше не повториться.

Безумовно, гарантом дотримання гуманістичних цінностей і стандартів є демократія, що забезпечує рівність, мир, соціальну справедливість, безпеку громадян, відкритість, відповідальність. Її важливими складовими є плюралізм, толерантність, повага до чужої точки зору, визнання свободи совісті, гарантованого права на власність інших осіб. Важливими умовами демократичного суспільства є громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, вміння знаходити компроміс. Люди повинні знати свої права та обов’язки, мислити критично й незалежно.

Демократія – не панацея!

Однак, попри всю важливість демократії, її не можна ідеалізувати чи вважати панацеєю. Вона не створює гарантії щасливого та безтурботного життя, не є достатньою передумовою безконфліктного розвитку, а лише дає шанс на те, щоби вижити у співпраці з іншими народами світу. Демократія – це не універсальна модель суспільного устрою, це, перш за все, розмаїття національно-культурних форм життя, які базуються, як на мене, на відмінностях менталітету народів.

Екологічний бум?

Для мене стало відкриттям, що європейці просто схиблені на здоровому харчуванні. Переважна більшість людей, з якими я знайомилася, вела здоровий спосіб життя і вживала лише біо-продукти.

Характерною рисою європейської моделі є опікування навколишнім середовищем. Хоча Європа не єдиний регіон, який зіткнувся з екологічними проблемами, вона є єдиною політичною зоною, де ці проблеми сьогодні взяті до уваги. Повага до навколишнього середовища, ощадливе ставлення до природи проявляється як на побутовому, так і на глобальному рівнях.

«Ринковий» компроміс

Європейською цінністю є також ідеал вільного ринку, який дозволяє забезпечити максимально високий рівень життя населення. Ця модель, яку часто описують як соціально-ринкову економіку, пропонує чесний компроміс між свободою та соціальною справедливістю, між виробництвом і перерозподілом, між ринком і державою.

Однак, попри значні здобутки, європейські цінності мають низку недоліків. З історії відомо, що іноді демократія перетворюється на вседозволеність, яка тягне за собою спочатку кризу морально-етичних, релігійних ідеалів, а згодом веде до розчарування та появи ідеї «сильної руки»…

Цивілізація з наркотиками та гомосексуалами

Одразу попереджу, що в Європі проблему наркоманії та гомосексуалізму ніколи б не поставили поряд, бо одностатеві стосунки там не вважаються аномалією. До геїв і лесбіянок ставляться толерантно, нарівні з гетеросексуальними парами.

На тлі демократизму й толерантності в європейському суспільстві процвітає гомосексуалізм, формується терпиме ставлення до «легких» (і не дуже) наркотиків… Можна по-різному ставитись до цих явищ, дискутувати щодо них, однак, чи не несуть вони загрози здобуткам європейської цивілізації, чи не підривають її зсередини?

Попри все, я вважаю, що європейські цінності – це важливий здобуток не лише Європи, а й усього людства. Тому орієнтація на європейські стандарти за високої національної самосвідомості сприятиме істотному цивілізаційному успіху нашого суспільства. Адже європейські цінності – унікальне явище, найбільш досконале на сьогодні вираження філософського, релігійного та морального розвитку різних епох і народів, ґрунтоване на загальнолюдських ідеалах і прагненнях.

Аналітичний погляд зсередини на європейське життя

Багаті допомагають бідним. Чим приваблює Європейський Союз? Найперше, він поставив перед собою благородну мету: не допустити на майбутнє на Європейському континенті воєн, які в минулому не раз роздирали його на шматки.

По-друге, розбудовою економічно сильних держав. Більшість країн Центрально-Східної Європи може пишатися своїм міцним демократичним устроєм і чітко відрегульованою економікою. Їм було на кого рівнятися – на стабільні держави Західної Європи. Рівняння на кращого – одне з важливих надбань ЄС. Як і те, що більш заможна країна допомагає менш заможній досягти успіху. Це зрозуміло: багатий господар почувається комфортніше, коли поруч з ним проживає хоча й менш заможний, але не злиденний сусід.

Комфорт понад усе. Крім того, ЄС демонструє й привабливу перспективу: широкомасштабний ринок збуту продукції, економічний та фінансовий комфорт, спільну валюту євро, безвізове пересування громадян усередині ЄС, комфорт психологічний, а також співпрацю у сфері правосуддя, одним словом, комфорт соціальний та психологічний. Усе це об’єднує спільна політика, а відтак і безпека.

Кажуть, усі біди від бідності. Як же в такому разі живуть багаті? Скажімо, у Фінляндії, де рівень безробіття сягає 5-6%, багатодітні безробітні живуть не бідніше за тих, що мають роботу. За обслуговування в системі охорони здоров’я фінни платять лиш 10% від реальної ціни. Кожна молода людина, досягнувши повноліття, може отримати однокімнатну квартиру, сплативши символічну повну ціну або частинами. І все це стало можливим, навіть незважаючи на те, що Фінляндія після розвалу Союзу втратила майже половину свого експорту. Але буквально через три роки вона цілком відновила свій експортний потенціал і більше ніж удвічі скоротила безробіття.

Пенсії – не тягар

У Німеччині особлива увага – пенсіонерам. Крім державної пенсії, яка нараховується в розмірі 70-73% від платні, пенсіонер отримує ще й так звану виробничу, тобто з місця роботи, де він працював перед виходом на відпочинок. Якщо роботодавець не в змозі або відмовляється платити, то пенсія нараховується зі спеціально створеного фонду.

За рахунок пенсійного страхування пенсіонер ФРН може відпочивати й лікуватися на курортах, підвищувати кваліфікацію, отримувати нову професію, якщо це йому потрібно.

Частка соціального забезпечення в Німеччині досягає 30% ВВП, тоді як в Україні – соромно казати…

Польща за рівнем ВВП випереджає Україну в 5 разів, хоча на початку 90-х за цим показником відставала від неї удвічі. Польща зуміла за порівняно короткий термін так реформувати свою економіку, а відтак і соціально захистити своїх громадян, що 2004 року потрапила до числа країн, які приєдналися до Євросоюзу.

Найщасливіша нація – голландці

У деяких європейських країнах соціальний захист громадян сягнув дивовижних результатів. Коли, приміром, у Голландії провели соціологічне опитування, аби дізнатися, чого їм бракує в плані соціальному, так би мовити «для повного щастя», то понад 80% не змогли назвати таких явищ. Тобто рівень життя відповідає потребам громадян.

Отже, чому «там» краще? По-перше, тому, що країни Європи ніколи не будували соціалізм. По-друге, не малювали в уяві комуністичний ефемерний «ріг достатку», з якого будуть, як у казці, сипатися всілякі наїдки, а просто жили і працювали за законами ринкової економіки.

Звісно, що й у цих країнах далеко не завжди лунали сурми перемог. І далеко не всім були задоволені ті чи інші верстви населення. Страйки, про які колись майже зловтішно писали радянські ЗМІ, теж були і, мабуть, будуть.

Але капіталісти вміють рахувати: страйки обходяться державі в кілька разів дорожче, ніж виконання вимог страйкарів, тож верховна влада намагається не доводити справу до протестів. Адже страйки — це нестабільність економіки й неспокій серед населення.

Другий бік медалі

А втім, як свідчать економісти та соціологи, ринкова економіка має два головні недоліки – безробіття й бідність. Саме вони створюють напругу в суспільстві. І коли перше якось ще можна контролювати, то бідність, спричинену як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками, долати важко. Хоча два ці недоліки теж взаємопов’язані.

Щоби працювати в умовах ринкової економіки, як окремій людині, так і країні треба ставити перед собою конкретну мету. Мета – це свого роду модель, на яку впливають історичний чинник, географічне розташування (місце проживання) і, врешті-решт, менталітет народу (характер людини). Кінцевий результат будь-якої моделі – соціальний захист населення.

Нині, як свідчать соціологи, у світі існує чотири моделі такого захисту. До однієї з них – системи Беверіджа (Англія, Ірландія), за якою кожний громадянин охоплений соціальною страховою допомогою (в разі хвороби, виходу на пенсію, смерті, народження і т. ін.), за спостереженням фахівців, тяжіє й економіка України. Чи зуміє наша влада створити таку систему – покаже час.

Аліна ГРИНЧУК, «Версії»

Запис Чому я хочу до Європи? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зазвичай у суспільстві побутує багато міфів, які визначають ставлення до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Перш, ніж розповісти про чернівецьку «жіночу» тусовку, варто розвінчати деякі з міфів, які заважатимуть багатьом читачам адекватно сприймати інформацію.

Міф 1:

Ми живемо в епоху ажіотажу та вседозволеності, тому з’являються геї та лесбійки.

Насправді, як жіночий, так і чоловічий гомосексуалізм існували від виникнення людства. Деякі медики пояснюють це природнім контролем демографічного стану на планеті. Як відомо, термін «лесбіянка» виник від назви грецьокого острова Лесбос, де жила поетеса Сафо, у творчості якої часто зустрічалося оспівування одностатевого жіночого кохання. Хоча історики переконані, що гомосексуалізм, зокрема, й жіночий, існував ще задовго до появи Сафо.

Люди зрілого віку зазвичай схильні критикувати одностатеві стосунки. Але вони помиляються, вважаючи, що нині кількість гомосексуалістів зростає. За даними психологів, протягом багатьох століть відсоток геїв та лесбіянок – (5-10%) – був однаковим. Просто зараз більшість пар не приховують своєї природи. Кілька десятків років тому вони не могли собі цього дозволити.

Міф 2:

Гомосексуалісти повинні приховувати свою сутність, аби покоління, що підростає, не брало з них прикладу. Вільна поведінка в громадських місцях – небезпечна і розцінюється як пропаганда.

Гомосексуальність – це не грип. Отже, вона не передається повітряно-крапельним шляхом чи будь-яким іншим інфекційним. Тому, побачивши двох жінок, які тримаються за руки чи обіймаються, ваше чадо не стане лесбіянкою. «Але в дитини може виникнути бажання спробувати подібне і вона зійде з вірного шляху», – слова, які доводиться часто чути.

Так само грунтовно можна хвилюватися, що ваша донька розстріляє всіх однокласників, побачивши по телебаченню анонс бойовика. Вибір супутника – це навіть не виховання, а природа людини, тому для хвилювання нема причин.

Міф 3:

Вони – хворі

Я не хочу розглядати тут теорії Фрейда чи інших акул психоаналізу. Думаю, вистачить думки більшості провідних психологів світу: ГОМОСЕКСУАЛІЗМ – ЦЕ НЕ ХВОРОБА. Сьогодні вчені стоять на порозі відкриття гену, який відповідає за сексуальну орієнтацію людини.

Як на мене, соціум не сприймає подібні стосунки через стадний інстинкт, який, на жаль, часто бере верх над здоровим глуздом. Асоціативний ряд на кшталт: їх менше → вони не такі, як всі → вони хворі → це неправильно, – давно неактуальний у країнах Європи.

Нашим людям досі важко усвідомити, що люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, такі ж, як і ми з вами: вони живуть, радіють, сумують, кохають…

«…в темі?..»

Звернутися до цієї теми мене спонукала розмова, випадково почута в громадському транспорті. Якщо відверто, схвилювало те, що негативне ставлення до цих людей стало суспільним явищем. Як на мене, такого не повинно бути в цивілізованому суспільстві.

Щоби дізнатися більше про цю специфічну тему, я відшукала чернівецьку тусовку лесбійок. Дівчата призначили зустріч у кафе, де вони щотижня збираються. Вони обмінюються книгами, фільмами, музичними записами…

Якщо ви чекаєте на якусь пікантну інформацію про їхнє дозвілля, готова вас розчарувати: це виглядає, як звичайнісінька зустріч подруг. І лише деякі жарти чи погляди виказують специфіку цієї компанії. До речі, у розмовах вони практично не вживають слів, пов’язаних із сексуальною орієнтацією. Вони просто кажуть: «в темі» – і все розуміють.

«У любові немає гріха»

– Так говорить закохана пара, Леся та Іра. Саме з ними я спілкувалася, щоби дізнатися, як ситуація виглядає зсередини.

– Як відбувався процес самоіндентифікації? Як зрозуміли, хто ви?

Л. – Я розуміла, що люблю дівчат, ще у садочку. Ніколи навіть не уявляла себе поруч з хлопцем.

І. – Я зрозуміла, свою сутність у підлітковому віці. Оскільки виховувалася в дуже суворій сім’ї, ніколи не могла навіть уявити, що подібне може бути зі мною. Закохавшись у старших класах у дівчину, я зрозуміла, що вже ніколи не матиму стосунків з чоловіками. Минув час і до мене прийшло усвідомлення, що немає причин ні для страху, ні для хвилювання. Я живу й кохаю. Я – щаслива.

– Якою була реакція батьків?

Л. – Я розповіла мамі про все ще у школі. Спочатку був шок, а потім вона просто зрозуміла мене. Для неї головне, аби я була щаслива. Вважаю, що ніхто не має права лізти у моє особисте життя.

І. – Мої батьки нічого не знають. Їх можна вважати гомофобами, тож не бачу сенсу розповідати їм правду про своє особисте життя і псувати наші стосунки. Вони ніколи не сприймуть мого життя. «Якщо в моєї коханої людини немає пеніса, я не можу бути з нею щасливою», – ось їхній погляд на такі стосунки.

– Чи зустрічалися ви з негативним ставленням оточення?

Л. – Мені байдуже. Я жодним чином не реагую на перешіптування за спиною чи косі погляди. Люди можуть наводити сотні аргументів, чому це погано. Навіть біблію цитують. Але постійно помиляються з місцем, коли твердять рядки про Содом (переклад яких, до речі, є спірним), забувають настанову «не суди!». Вважаю, що починати треба саме з цього.

І. – Деякі знайомі кажуть, що це неприродньо. Якщо так, то чому гомосексуалізм трапляється навіть у тварин? Та зазвичай я не вступаю в полеміку з людьми, які докладають максимум зусиль, аби навчити мене жити по-їхньому. Будь-які негативні слова пропускаю повз вуха.

Л. – Вважаю, що люди, які хоч раз у житті кохали по-справжньому, не будуть осуджувати кохання інших, навіть будь воно одностатеве. Той, хто не має уявлення про справжні почуття, може осуджувати близкість двох людей. Та мені здається що це індивідуальна справа кожного.

– Чи хотіли б ви узаконити свої стосунки, взяти шлюб?

І. – У багатьох країнах Європи та деяких штатах США дозволені одностатеві шлюби. Українці до цього ще не доросли. Одружитися хотіли б не задля міцності стосунків. Просто є багато формальних речей, які вимагають шлюбу. Перед державою ми одна для одної – ніхто. Хоча Леся – це все моє життя.

– Допускаєте ймовірність, що колись покохаєте чоловіка?

І. – Найчастіше таке питання ставлять саме чоловіки! У багатьох з них – хронічний культ фалоса (сміється).

Л. – Так-так! Вони думають: «нехай дівчатка побавляться». І навіть не здогадуються, що у нас повноцінні сім’ї, ми успішні в усіх сферах життя, не збираємося міняти своїх поглядів і чудово обходимося без «сильної» статі в особистому житті!

– А діти…

Л. – У майбутньому плануємо всиновити дитину.

І. – Тільки не згадуйте про психологічні травми! Для дитини головне – жити та зростати в любові. Не важливо, виховують її дві жінки чи жінка з чоловіком.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Вона + вона = … спершу з'явиться на Медіа-Версії.