Багато людей, бажаючи схуднути або змінити спосіб життя, починають виходити на пробіжки до найближчого від будинку парку. Фахівці попереджають: під час легенького бігу підтюпцем навантаження на коліна може перевищувати 300 кг на кожне, а у людей з надмірною вагою буде ще вищим. Якщо хочеться схуднути, починати відразу з бігу не варто: без спеціальної підготовки це може «вбити» суглоби.

Важливе правильне взуття – якісні кросівки, які амортизували б сильні удари.
Експерти зауважують, що асфальтові дороги для бігунів – не найкращий вибір. Для бігу більше підходить м’який і пружний ґрунт, на кшталт лісової стежки.
Сходами вниз. Коли людина йде пішки вниз, це обтяжує коліна навантаженням приблизно вшестеро більшим за вагу її тіла. Пам’ятайте про це, коли, наприклад, ви швидко спускаєтеся сходами, не маючи під рукою опори: один невдалий рух може сильно нашкодити ногам. Крім того, спуск вниз сильно шкодить колінам людей із зайвою вагою.
Підйом по сходах. При підйомі кожний крок обрушує на суглоби ніг вагу, яка вчетверо-п’ятеро перевищує вагу тіла. Щоби знизити навантаження на коліна, важливо підтримувати масу тіла в межах норми.

Присідання. Коли людина сідає навпочіпки, навантаження на коліна учетверо більше за вагу тіла. Експерти дають пораду: щоби уникнути перевантаження на ноги, не згинайте коліна більш ніж на 90 градусів. Краще не сідати навпочіпки, а на коліна, під якими обов’зково маєти опора – спеціальний наколінник або подушка.
Ходьба. Так, ходити пішки корисно. Регулярні фізичні вправи поліпшують функцію суглобів, зміцнюють хрящі і полегшують біль при артриті. Але за великої маси тіла кожне коліно може отримувати навантаження до 150 кг і більше, в результаті корисні прогулянки обернуться болями в колінах.
Скидати зайву вагу для захисту від болю в колінах ніг слід будь-що: це знизить надто високе навантаження, яке вони змушені нести щодня.

Запис Чому виникає біль у колінах? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таке перетворення відбулося з групою чернівецьких пенсіонерів, які 5 років тому об’єдналися у спортивну секцію ходьби за Шимком.

– У парку Жовтневому збиралося буквально кілька людей, – пригадує ветеран групи Олександра ЖУК, колишня викладачка фізичного факультету ЧНУ, яку у січні цього року вся група вітала з ювілеєм. – Це були практично самі жінки, хоча керували нами чоловіки – підприємець Юрій Григоряк, великий прихильник  і популяризатор оригінального способу ходьби Олександра Шимка, і майстер спорту Василь Слухенський. Згодом ми перейшли тренуватися на стадіон «Буковина». Побачити нас там можна тричі на тиждень від 8:00 – у понеділок, середу й суботу. Група збільшилася, до нас приєдналося чимало охочих забути про свої болячки й вік, – каже Олександра.

Але збираються тут люди поважного віку не тільки для того, щоби зробити розминку, яку проводить спортивний фахівець Слухенський, та потренуватися: ходьба за Шимком нагадує спортивну ходьбу, але має свої особливості. Збирає їх разом, швидше, звичайне бажання поспілкуватися.

–  Приміром, у ресторані «Київ» усі ми зібралися на обід і таким чином відзначили новорічно-різдвяні свята, – розповіла староста групи, колишній дільничний терапевт Тетяна РЕЖКО, яку Федерація ходьби Олександра Шимка нагородила медаллю «За заслуги» ІІІ ступеня. – Із величезним задоволенням потанцювали, поспівали, пожартували, обговорили справи. Нам усім приємно бачитися…

А ще група вітає кожного ювіляра – дарують на пам’ять спільне фото із побажаннями. А ювіляр  зазвичай  накриває стіл на свіжому повітрі за будь-якої погоди – фрукти, смаколики, соки, узвари, чаї. Влітку ж виїжджають на природу, мандрують визначними місцями Буковини.

– А у нас є що подивитися, чи не в кожному селі якась цікава церква чи монастир, музей або природний заказник, – ділиться активна, непосидюча Галина ДУХНО, в якої на кожен випадок є відповідний вірш. Вона охоче читає поезії. І хоча жінка вже відсвяткувала 85, її енергії можуть позаздрити удвічі молодші.

Усі прихильники ходьби за Шимком одностайно стверджують, що заняття фізичною культурою відкрили в них принаймні друге дихання, якщо не другу молодість.

Звісно, хтось може сказати, що це своєрідний біг-порятунок, чи то пак ходьба від самотності: діти виросли, вільний час з’явився… Та це не зовсім так. Варто лише поспілкуватися із Василем Слухенським, щоби переконатися, яким насиченим може бути життя людини після 75-ти. У нього кожний день розписаний буквально по хвилинах: удома його не застати. Та й загалом ця людина прожила цікаве, насичене і, напевно, дещо навіть незвичайне життя.

Ріс Василь хворобливим хлопцем, пропускав заняття у школі не днями чи тижнями, а місяцями. Аж поки під керівництвом учителя фізкультури не зайнявся спортом. Досяг рівня майстра спорту. І зараз, коли йому вже за 75, виглядає підтягнутим юнаком. Бігає, плаває, ходить у тренажерний зал, має дачу, на якій чого тільки не росте!

Свого часу Василь Слухенський був першим секретарем Шушенського міськкому партії. Молоді це ні про що не говорить, а люди, які знають, хто такий Ленін, зрозуміють. І коли його дружина в Чернівцях, у своєї мами, народила трійко дівчаток – подав, так би мовити, у відставку. Це зараз легко звільнитися з роботи за сімейними обставинами. А тоді такий крок перекреслював усю кар’єру. Так і сталося: Слухенського виключили з партії. Та він зумів довести свою правоту й відновитися. І, як людина, що завжди була лідером, на новому місці роботи, в Чернівцях, вже не в партійних органах, а на виробництві,  він поступово просувався до керівних посад – ніколи не боявся відповідальності.  

А оце нещодавно у Василя Слухенського сталася цікава й несподівана зустріч. До їхньої групи  фізкультурників приєднався після виходу на пенсію відомий у місті акушер-гінеколог Григорій Коцюбинський.

…Вони одразу впізнали один одного, хоча подія, яка об’єднала їх, сталася майже півстоліття тому. Пологи в дружини Слухенського приймав саме Григорій Коцюбинський.

– Не запам’ятати того випадку я просто не міг, – поділився лікар. – Не кожному акушеру за всю його кар’єру випаде таке –  прийняти трійню красунь та ще й 1 вересня. Тож уявляєте, якою радісною була наша зустріч?!    

На початку березня група пенсіонерів-фізкультурників відзначила перші 5 років свого існування. Тож щотижня уранці  на стадіоні «Буковина» лунає весела голосна команда Юрка Григоряка з нотками завзятої веселості: «За здоров’ям – кроком руш!».

Отже, якщо у 60 життя не починається, то вже точно й не закінчується! 

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Зі старих, товстих і болящих  – через  ходьбу!  – у стильні  й талановиті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дивлячись збоку на цю енергійну, спортивної статури жінку, у вас і гадки не буде, що саме сьогодні, 4 серпня, вона святкує свій 70-ий  день народження.

А суботнього ранку після тренування група «спортсменів», яка складається практично з пенсіонерів,  влаштує святкове чаювання з нагоди Валюшиного ювілею.

Жодних комплексів стосовно віку Валентина не має – він, себто вік, їй подобається.

– Роблю те, що хочу,  – каже вона. – Багато читаю. Відвідую концерти. Коли ж почала займатися ходьбою за Шимком («Версії» вже кілька разів писали про це об’єднання людей поважного віку), у мене з’явилося ще й чимало друзів та однодумців. Тепер моє життя – це ходьба. А колектив став моєю сім’єю.

Валя – старожил у цій групі: займається від перших днів її виникнення, коли ще збиралися у парку Жовтневому.

– Загалом отримую від занять море задоволення, – веде далі розповідь фізкультурниця. – Один із наших організаторів завжди приносить із собою музичні записи, і ми ходимо на стадіоні під музику. Це дуже стимулює. Мені тут завжди хочеться співати і танцювати. Зрештою, під час розминки інколи це і робимо. А завдяки організаторській енергії Лариси Канюк часто подорожуємо цікавими місцями області. Ніколи не думала, що Буковина така багата на них. Хоча, зрештою, і замолоду нібито не сиділа вдома. Ми сім’єю часто виїжджали у Карпати, піднімалися на Говерлу, Хом’як, до озера Синевір…  Чоловік у мене був військовим. І познайомилися ми з ним саме на Буковині – у поїзді. Пам’ятаю навіть ту статтю, яку читала в «Комсомолці», коли зайшов Він – ставний, гарний, у до блиску начищених хромових чоботах… Дивна річ – людська пам’ять: нібито такий дріб’язок фіксує… Але ж, мабуть, ні – не дріб’язок, а настрій, деталі…  Син мій – полковник, як і його, вже, на жаль, покійний, батько. Я дуже пишаюся ним. Маю двох онуків і внучку. Та всі вони у Києві. Мені ж залишати Чернівці не хочеться, зріднилася із цим містом: воно – все моє життя

…До Чернівців Валентина приїхала у далекому 1970-му за направленням після навчання у Києві. За фахом вона конструктор-модельєр. Коли працювала в експериментальному цеху «Трембіти», про неї навіть писали газети – коли затвердили одразу три її моделі.

– Мені цікаво жити – і тоді, і тепер, – підсумовує сповнена планів на майбутнє жінка. – Кожна пора року – гарна по-своєму, чи не так? От і пори людського життя мають кожна свої особливості. Головне, мабуть, – не втрачати до нього інтересу…

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії» 

На знімках:

Валентина: дорогою зі стадіону додому.

З Ніною Панцир, яку Валя називає «наша Латиніна», познайомилася у групі та подружилася.

Під час однієї з поїздок.

Запис Валя ПАЛІЙ: «Моє життя тепер – ходьба» спершу з'явиться на Медіа-Версії.