Довідка. Химерою називається етнічна форма як продукт контактів несумісних етносів. Люди, які виросли в химері, втрачають етнічну традицію і не приналежать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільноту особистостей, що випали з етносів. В ній панує безсистемне сполучення несумісних поведінкових рис, на місце єдиній ментальності приходить хаотична суміш смаків, поглядів, уявлень.

Упереджено та емоційно

До Маріуполя не можна їхати просто так. Тільки у справах і тільки з хорошими людьми. В мене співпало – я завітала до міста-химери під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в компанії журналістів та журналісток з 10 областей України.
Кожний і кожна з нас отримали різні враження. Мої особисті не дадуть мені бути неупередженою та безпристрасною.

Від 0 до 20

Для мене зустрічі другого дня почалися з «Карітас-Маріуполь». Добиралася громадським транспортом і проїхала потрібну зупинку. Добре, що знала конкретну адресу і могла запитати в перехожих напрямок руху. Бо коли спитала, де знаходиться «Карітас», троє взагалі не зрозуміли, що це. І тільки двірничка показала рукою і пояснила, що «там, за рогом, якась громадська організація». Дивно якось – в місті 96 тис ВПО (внутрішньо переміщених осіб) і в радіусі двох кварталів люди не знають про одну з найпотужніших організацій, що підтримує переселенців. Пояснення прозвучало на зустрічі з директором відділення отцем Ростиславом Спринюком.

Він пояснив, що «Карітас-Маріуполь» працює в так званій буферній зоні – 20 км від лінії розмежування, і в основному в невеличких населених пунктах. Крім забезпечення базових потреб, втілюються ще й розвиткові програми: від індивідуальних – профпереорієнтація, кризовий кейс-менеджмент, підтримка малих та мікро-бізнесів, і до рівня громади – навчання інструментам низової демократії ініціативних груп. А ще з 1 серпня стартував проект з випуску друкованого видання «Громада» для буферної зони Донецької і Луганської областей. Редакторкою стала Інна Юр’єва, яка так зневажливо відгукувалася про маріупольських журналістів. Я зрозуміла чому – їй же не доведеться шукати  роботу в місцевому медіа. Або освоювати нову професію в «Карітасі».
До речі, одне з питань щодо «Громади» було про кількість робочих місць в цьому виданні.

Місто на межі

Про зустріч з активістами і активістками можна було б написати наукову роботу.

З психології. Знервовані, стурбовані, занепокоєні. Стомлені та розчаровані. Наведу кілька цитат – для розуміння.
Макар Антіпов, переселенець з Донецька, ГО «За екологічно чистий Маріуполь»:
«Головна проблема Маріуполя – окупація «Метінвестом» Ахмєтова і Новінського».
«Найбільше розчарування – «1+1». Приїхали, познімали – ми їм все показали, розказали. А сюжет так і не вийшов»
Володимир Шклярук, громадський активіст:
«Треба вводити воєнний стан в двох областях (Донецькій та Луганській)»
«Найстрашніший сепаратизм – побутовий. Коли людині все одно, який прапор на мерії, аби її не чіпали»

Лідія Муглі, голова Громадської ради при виконкомі Маріупольської міської ради (2015-2017рр.):
«В Маріуполі велика проблема залучення громади до розробки цільових програм в місті. І до реалізації»
«В місті не вистачає політичного різноманіття. Одна партія, ті самі люди. І це одна з причин розчарування громадських активістів»
«За останні два роки різко погіршилася співпраця влади і громади. Розігнали громадську раду при виконкомі та почали переслідувати її членів»
Ванда Веровська – юристка, координаторка проекту «Центр громадського контролю ДІЙ!»
«Для мене зараз найпекучіша проблема – ремонт бібліотеки Короленка. Є загроза, що це приміщення передадуть під інший проект і бібліотеці не буде куди повертатись після ремонту. 150 тис примірників книжок будуть розпихані по непристосованих приміщеннях і святкувати 110-річчя доведеться в якомусь підвалі»

«Що ми можемо для вас зробити?» – питали ми практично на кожній зустрічі. І практично кожний раз чули у відповідь «Чесно робіть свою справу!». От я і роблю.
«И страшно далеки они от народа» –
(цитата мовою оригіналу)
Активісти Маріуполя не те що співпрацювати – іноді домовлятися не в змозі.

Влада цим користується, а страждають по фіналу, пересічні громадяни. Вони голосують на виборах – час від часу за активістів. Вони виходять на мітинги – час від часу за власним бажанням. Але,згадайте, в химери – три голови від різних тварин. Чи зможуть лев, коза і дракон домовитись? Тому що якось доведеться, тому що тулуб у них один.
І саме мешканцям вирішувати, чи залишиться їхнє місто химерою.
P.S. Коли готувала це матеріал, почула, що нашу Чернівецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Михайла Івасюка готують до ремонту – пакують та вивозять книжки. І так тривожно стало…
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День другий. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. У переносному значенні «химера» — нездійсненна мрія, примха, вигадка, дивацтво.

Місце зустрічі змінити… можна

Все, що відбувається в Маріуполі, може відбуватися тільки тут. Для мене це не стільки про унікальність міста в Приазов’ї, скільки про те, що винятки тільки підтверджують правила.
Під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), кількість активістів і протиборців просто зашкалювала. А почалося все з однієї Ірини Пєркової.

Локації опен-ейр

Для занурення в атмосферу Ірина вибрала Лівобережжя. Спочатку – місце, де відкривається вид на комбінат «Азовсталь».

Нам розповіли про згубний вплив промислового гіганта на екологічну ситуацію в місті. Як доказ, відвезли на наступну локацію з видом на шлакову гору.  Це, по суті, продукти життєдіяльності металургійного виробництва, які вільно потрапляють і в повітря, і в море.

А ще тут можна зробити дуже гарні світлини

Завершив прогулянки на «свіжому повітрі» парк «Веселка»

де нам розповіли, скільки саме коштів з міського бюджету було витрачено на його впорядкування

А ще тут можна пострибати на батуті.  Донецька київська журналістка Лариса Білозерова навіть отримала руку допомоги від місцевого мешканця

Мерія

Морально підготовані оглядом «об’єктів екологічного впливу та історичної спадщини, на які витрачалися гроші бюджету Маріуполя останні три роки», ми попрямували на зустріч з секретарем Маріупольської міської ради Степаном Махсмою.

Десь із годинку подивилися паверпойнтівську презентацію «Вплив децентралізації на розвиток Маріуполя. Впровадження інфраструктурних проектів в місті» і послухали лекцію про те, яке чудове і безпечне місто Маріуполь і як він пречудово розвивається в часи війни з Росією.

І, звісно, зробили дуже гарну світлину

І не одну!

Водички нам попити не дали, але дозволили скористатися вбиральнею.
Чай-кава і смаколики для нам приготували в наступному місці

Малий і не дуже бізнес

Пункт програми, що називався «Розвиток підприємництва в прифронтовому Маріуполі. Підтримка малого та середнього бізнесу державою, органами місцевого самоврядування, міжнародними донорами», розпочався «за здравіє», а закінчився «за упокой». Стартонули зустріччю з прекрасним – майстриня Марина Черепченко презентувала нам свої розмальовані тетраподи.

Довідка. Тетрапод – пересувний бетонний хвилеріз. Розмальовані тетраподи у 2014 р були встановлені на в’їздах в Маруіполь для перешкоджання проїзду важкої військової техніки. Стали символом стійкості та українськості міста.

Пані Марина не тільки розповіла, а й продемонструвала, що у формі тетрапода може бути все, що завгодно – підсвічники, керамічні пляшки, прикраси

і навіть сумки

Під чай, каву, печиво і цукерки журналісти з 10 областей України не тільки зробили гарні фото, а й придбали унікальні сувеніри.
Настала черга середнього бізнесу. З нами спілкувалися Марія Бубнова – приватна підприємиця, спів-власниця бізнесу з переробки та гуртового продажу сільськогосподарської продукції та Володимир Каракулов – приватний підприємець, власник бізнесу з виробництва та продажу хлібобулочних виробів.

Головне, що я винесла з розмови – відсутня ефективна комунікація між об’єднанням підприємців та місцевою владою. Представниками малого та середнього бізнесу була розроблена програма розвитку, яка мала б фінансуватися (повністю або частково) з місцевого бюджету. Натомість відповідними структурами було розроблено умовно-альтернативну програму, в якій не враховано побажання тих, для кого вона розроблялася. Про це детально розповів Сергій Бубнов, який доєднався до спілкування.

На зараз сторони перебувають на етапі взаємних претензій. Що з цього приводу думає місцева влада – не знаю. Тому що під час зустрічі з секретарем міської ради про ці проблеми мені було невідомо.
Ми дружно поспівчували підприємцям, побажали успіхів у боротьбі та поїхали далі за планом.

Борці з забрудненням

Наступна зустріч відбувалася в приміщені під вивіскою «Центр громадських ініціатив»

Маю думку, що наглухо зачинені вікна і двері якось не сприяють бажанню громадськості приходити сюди зі своїми ініціативами.
Зустріли нас п’ятеро привітних людей і Максим Бородін.

Я почула розповідь про важке життя депутата міської ради Максима Бородіна, про відсутність єдності в лавах еко-активістів і про інертність містян. Скаржилися, як важко зібрати людей на протестний мітинг, незважаючи на те, що на виборах за Бородіна проголосувало майже 8 тис. мешканців Маріуполя. Ми висловили співчуття і отримали обіцянку не припиняти боротьбу.

На цій зустрічі прозвучало твердження, що в Маріуполі всі журналісти заангажовані «Метінвестом» і фактично є найманцями Рената Ахмєтова. У нас в плані стояла зустріч з місцевими журналістами, і я мала намір прояснити в них ситуацію з медіями в місті і регіоні. І, може, спитати, скільки нині платять «продажному журналісту» і чи воно того варте.

Ті не з тими

Місце для зустрічі вибрали пречудове – репліку донецької «Ізби-читальні». Антураж і атмосфера мали посприяти відвертому спілкуванню.

Прийшло аж троє – донецьких: Дмитро Дурнєв, Інна Юр’єва та Валентина Троян.

Для мене центром тяжіння став Дмитро Дурнєв. Він, на відміну від Інни, не ганив і не гудив маріупольських колег у їхню відсутність.

Крім нашого традиційно-переселенського «Де ти? Як ти?» ми знову говорили про загрозу екологічної катастрофи на Донбасі. Особливо через підняття грунтових вод в шахтах. Тим більш, що Лариса Білозерова і Дмитро Дурнєв в моєму розумінні є експертами з цього питання.

Ті, хто не дуже переймався питаннями окупованих територій, понишпорили в інтер’єрах – від підвалу до мансарди

Дуже насичений день! Але питань з’явилося більше, ніж відповідей. Може, все роз’ясниться на другий день? Далі буде.
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День перший. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. Химера – безсмертна триголова вогнедишна потвора, що поєднувала лева,козу і дракона.  І якщо в пристойної потвори, типу Змія Горинича або Кербера, голови росли з плечей, то Химера влаштована інакше. З одного боку – шия і голова лева, на тулубі знаходиться голова кози, а з іншого боку – хвіст, який вінчається головою дракона.

Тільки у запаленому розумі борців за «світле майбутнє» могла виникнути ідея об’єднати морський порт, туристичну принаду і промисловий гігант. Що з цього вийшло, можна «провідчувати», приїхавши до Маріуполя.

Вагання і рішення

Я мала більш ніж сумнівне задоволення віддати цьому місту 10 років свого життя. Коли Харківський прес-клуб оголосив, що черговий прес-тур буде саме сюди, я вагалася, чи зголошуватись. Останні спогади пов’язані зі страшним і сюрреалістичним  травнем 2014 року. Стрілянина з жертвами 9-го, ганебний «референдум» 11-го, зірвані вибори Президента 25-го – в цих подіях була якщо не безпосередньою учасницею, то свідком. А ще ж були бібікання автівок і заводські гудки «За мир» в той час, коли збиралися і озброювалися перші добробати і ДУКи, а РФ-ні танкові роз’їзди вже курсували вулицями прикордонних містечок. І загиджені, а потім спалені кабінети мерії і Конкурс малюнків на асфальті до Дня дитини… Якби в Химери була дупа, то можна було б сказати, що саме цією частиною Маріуполь повернувся до України.

Мені важко було передбачити свою реакцію, але все ж таки прийняла рішення їхати, незважаючи на дві доби в дорозі з пересадками.
Тут не буде розпопсованих і розкручених медіями туристичних принад – фонтана, водонапірної вежі, вокзалу. Тільки мій погляд і ставлення до «Столиці Приазов’я».

Вдень і вночі

Маріуполь треба дивитись або здалеку, або вночі. Пейзажі тішать око. Головне – не принюхуватись і не заглиблюватись в деталі. Тоді можна отримати чудовий вид на Лівий берег і «Азовсталь»

або на шлакову гору – беззаперечну прикрасу горизонту і найбільшу загрозу екології Азовського моря

або на міський пляж, так доречно оздоблений рейками від порту до «Азовсталі», яким курсують потяги то з вугіллям, то з сіркою

Вночі місто сяє і виблискує. Деінде. Головне – не звертати  центральних вулиць і алей у парках.
Біля драмтеатру – тетрапод і нагадування, де перебуваєш.

Можна дізнатися про маріупольців, які робили щось видатне у Франції

Або доєднатися до гравців у шахи і доміно в спеціально обладнаному місці

Міський сад пропонує репертуар «Дискотеки 80-х» в кафешках і світлові силуети. Коли робила світлини дівчинки з песиком і кицьки, лунало «Доліна, чудная доліна» – можете наспівувати під час перегляду наступних двох фото.

Загальне і деталі

В Маріуполі багато парків – чистих, доглянутих. І порожніх. Чи нам так щастило? Наприклад, парк «Веселка»

І, знову ж таки, не забувайте ігнорувати деталі. Бо можна зависнути перед табличкою «Тюльпани», намагаючись саме їх і побачити

чи  зануритись у роздуми біля «Чарівного водограю» в намаганні розгадати, в чому ж полягає чарівність

Або проходиш повз Маріупольський професійний ліцей будівництва

і побачиш, до прикладу, запрошення на навчання,

де 1 – «Муляр», а 2 – «Маляр». Та сама будівля через декілька кроків ще має залишки напису «ГПТУ-2». То може, професії муляра навчають у професійному ліцеї, а на маляра вчать у ГПТУ-2?

Тоді і зараз

З одного боку, місто відновлюється – по обидва боки проспекту Миру будинки в риштуванні,

під пильним наглядом Тараса Григоровича

З іншого, в самому центрі міста так і стоїть сплюндрована мерія,

доля якої, судячи з усього, цікавить тільки приїжджих журналістів

І ще одна пам’ятна для мене будівля стоїть неторкана – міське управління МВС

А ще пам’ятна дошка тим, хто «віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя» – без жодної квітки.

Правда, під твердженням «В.С. Бойко – жив» квітів теж не було…

Трохи щастя наостанок

Три місця в цій поїздці, де мені було однозначно тепло
маріупольська репліка  донецької «Ізби-читальні», де вдалося зберегти атмосферу прототипу

театр ляльок, просто насичений і просякнутий дитячими веселощами

І кондитерська з символічною назвою, тільки чомусь не державною мовою

Про людей, які населяють Химеру Приазов’я – далі буде
Ірина Гамбарян

Фото:  Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга

Запис Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Історія з географією

Все почалося в 2013 р з дипломного проекту голландського інженера Дейва Хаккенса для Академії дизайну. Версія 1.0 включала не тільки креслення обладнання для вторинної переробки пластику, а ще й діючі прототипи. Майже одразу Дейв виклав свої розробки у відкритий доступ і запросив до співпраці всіх зацікавлених. З того часу Precious plastic живе, розвивається і поширюється світом. Версія 2.0 була випущена в березні 2016 р, а у жовтні 2017 р з’явилася вже версія 3.0.

Скільки на зараз майстерень Precious plastic в світі, порахувати важко. Тим більш, що дані змінюються кожного дня.

На сайті https://preciousplastic.com/  розміщено всю необхідну інформацію, для того, щоб самостійно перетворювати пластикове сміття  на потрібні і прекрасні речі. Креслення, зображення, тексти, логотипи, відео-уроки, менторська підтримка – безкоштовно і без попереднього дозволу. А ще на Базарі можна придбати готове обладнання, вироби та поспілкуватися зі спільнотою однодумців і однодумиць. Головне – бажання змінити себе і навколишнє середовище.

В Україні я знаю три ініціативи-послідовниці Дейва Хаккенса.
Львівська Лабораторія ресайклінгу Zelenew, засновник Іван Нестеренко. Хлопці позиціонують себе як «Студію дизайнерських рішень з переробленого пластику та Лабораторію досліджень вторинного застосування пластикових відходів»

Фото з fb

PreciousLab у Черкасах, де обладнання за кресленнями голландського інженера стало частиною Відкритої громадської майстерні. «Пластикову» складову очолює екоактивістка Ліда Криштоп – переможниця Конкурсу громадських проектів.

фото з fb

Ініційована і створена в Одесі Євгеном Хлєбніковим  Precious plastic Ukraine, про яку розповім детальніше.

40 квадратів перетворень

Коли побачила в програмі прес-туру від Харківського прес-клубу адресу “Одеса, вул. Невського, 57”, зраділа. З Євгеном Хлєбніковим знайома ще з довоєнного життя – спільно реалізовували один з екологічних проектів у Донецьку. Про його ініціативу #preciousplasticodesa багато читала в мережі. І нарешті отримала можливість побачити Precious plastic Ukraine наживо.

Умовно зелені ворота зі знайомою емблемою я побачила одразу.

Але побачене за ними було суцільним сюрпризом. На 40 квадратних метрах розташувалися: все необхідне для переробки обладнання, Банк пластику, торговельні вітрини, і ще залишилось місце для групи журналістів.

Все, що розказувала і показувала керівниця проекту Надія Панів, ретельно фіксувалося, уточнювалося, розглядалося і мацалося.

Наочно демонструвалися відмінності різних пластикових панелей, з яких можна зробити не тільки мистецькі витвори, а ще й утилітарні полиці, стільниці, лавочки.

Різноманіття забарвлення виробів залежить від творця. Правильніше сказати, від кольору вторинного пластику, який після ретельного сортування, відмивання, подрібнення та пресування стає подібним чи то на соняхове поле, чи то на зоряну ніч, чи то на вишитий рушник.

Стаканчики, вази для фруктів, мильниці, полумиски, біжутерія – від браслетів до брелоків і навіть капелюхи і жіночі сумочки! Немає обмежень для фантазії креаторів і мейкерів. І, для мене найголовніше, все це – з переробленого пластику.

Цей музичний інструмент залишиться мені на згадку – про чудових людей, про дорогоцінний пластик.

На згадку про червневий прес-тур в  Одесу, який відбувся в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Ірина Гамбарян, фото авторки

Запис Пластик – сміття? Ні – дорогоцінність! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На плац підігнали зразки колісної техніки, яку використовують в Нацгвардії.

Нам неодноразово повторювали, що курсанти і студенти оволодівають  саме тою технікою, з якою будуть працювати в реальному житті. І запевнили, що саме таке оснащення мають частини нацгвардії в ООС. З 2014 року багато що змінилося. І маю надію, що це впливає на розвиток бойових дій на Сході. Зрештою, з досягнень Академії вразило  мене особисто ось що. У них за 4 роки війни загинуло 15 випускників – при тому, що в бойових діях задіяні тисячі. І це частина відповіді на запитання у заголовку «що там з безпекою».

Я навмисне не пишу ПІБ тих, хто носився з нами як квочка з курчатами, хто опікувався та годував, відповідав на всі, навіть найдурніші, запитання, хто супроводжував територією. ВСІ! Тобто буквально кожна людина у формі чи зеленій флісці вела, куди просили, давала помацати, понюхати і нічого не забороняла. І ще, я навмисне не викладаю світлини частування – бракує ще, аби хтось захлинувся слиною біля монітору! :)
Я загадала бажання: щоб у кожній військовій частині Нацгвардії було так, як в НАНГУ. І щоби всі офіцери і офіцерки були такі, як ті, що нас приймали. І щоб їхні підлеглі почувалися так само в безпеці, як ми на території Національної академії національної гвардії України.
Ірина Гамбарян
Фото авторки

Прес-тур відбувся в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Запис І що там з безпекою в Нацгвардії? Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.