Його тематика проста і прозора: гуцули впевнено долають розлючену ведмедицю з ведмежам. З точки зору нормальної людини це, нібито, й злочин проти тваринного світу та екології в цілому. Та у світлі подій російсько-української війни вітраж цілком нормально сприймається нинішньою боротьбою українського народу проти лютого східного загарбника, який в усьому цивілізованому світі асоціюється з ведмедем. І ведмежа у масштабі виглядає цілком путінським васалом і холуєм – диктатором Білорусі Лукашенком.

Не помилились свого часу мудрі митці-провидці!

Віталій Коржик, громадський діяч екологічного руху

Запис Вітраж… провіщає! або Про те, що митці бачать крізь віки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Ліжники – ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку. Дослідники розрізняють різновиди орнаментів і розміри, залежно від ареалу виготовлення. Приміром, один із яворівських ліжників – столітньої давності, важить 10 кілограмів. А гуцульський ліжник виготовлявся у селах Косівського та Верховинського району Івано-Франківщини, Рахівського – на Закарпатті, Путильського – на Буковині. Популярність ліжників не меншає, але все менше людей займаються їх виготовленням. Здебільшого, тчуть старші жінки. Молоді люди не дуже хочуть займатися фізично тяжкою працею, яка не приносить бажаного прибутку.

«Відродження буковинського ліжникарства» – унікальний проект Учбово-методичного центру культури Буковини (УМЦКБ), який втілюється за підтримки Українського культурного фонду. Через низку наукових і культурних заходів – науково-дослідницьку експедицію, школу ліжникарства, велику виставку з майстер-класами у Чернівцях, оригінальні друковані видання – путильський ліжник має отримати друге життя.

Поринути у світ гуцульського ліжникарства, дізнатися більше про його історію та побачити спеціально підготовлену виставку-інсталяцію з гуцульськими ліжниками – така можливість була в усіх, хто завітав до Учбово-методичного центру культури Буковини на презентацію проекту 28 вересня У виставковій залі центру гуцульські ліжники з Косівщини розмістили як спеціальну інсталяцію, аби наочно продемонструвати постійну присутність цього унікального виду мистецтва у житті та побуті горян.

Директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк, керівник проекту, з колекції якого й узяті виставлені ліжники, образно висловився на презентації, що на ліжнику гуцул народжувався і з ним помирав: цим виробом накривали навіть домовину. Великий 6-метровий ліжник гуцули гонорово вивішували на жердці чи на бічному сволоку у хаті. Особливо популярним ліжник був як весільний дарунок – і як найкращий подарунок для гостей Гуцульщини. У цьому виді ужиткового мистецтва найголовніше – зашифрована любов до свого, рідного, прадавнього. Знавці кажуть: кожний ліжник можна «прочитати» і дізнатися, що хотіла втілити в ньому майстриня.

Заходи масштабного «Відродження буковинського ліжникарства» триватимуть до 29 листопада. Найкраще традиції зберігаються там, де вони є частиною життя. Саме тому ми хочемо, щоби буковинський ліжник ожив і заговорив. Були часи, коли у Косові поляки розкуповували ліжники як популярний в Європі виріб. Ще 30 років тому для путильчан він був брендом, і, сподіваємося, завдяки нашому проекту це мистецтво збережеться. Таким престижним ліжник може стати і зараз, якщо зробити йому належну промоцію.

На Путильщині у Дихтинці й Селятині кілька жінок у домашніх умовах ще тчуть ліжники. Хоча у господарствах Путильщини (домашніх та колективних) сьогодні понад п’ять тисяч овець. Тож вовна може слугувати не лише для виготовлення теплих шкарпеток, а й для створення ліжників.

Після презентації проекту розпочнеться науково-дослідна експедиція, за підсумками якої вийде науково-популярне видання, а 18 жовтня «Українське ліжникарство: історія, проблеми, перспективи» стане змістом науково-практичної конференції.

Майстерня буковинського ліжникарства розпочнеться 21 жовтня і триватиме тиждень. До нашого проекту залучено трьох найкращих майстринь з Яворова – столиці гуцульського ліжникарства, майстринь, знаних на всю Україну. Щоби путильські майстрині, які пройдуть школу ліжникарства, вміли не лише зіткати ліжник, але й «прочитати» його візерунки.

А потім ще три тижні вони працюватимуть вдома – ткатимуть свої авторські ліжники. За умовами проекту їх забезпечать ткацькими верстатами, вовною, фарбами, іншим приладдям. І за три тижні вони мають виткати по два ліжники.

Наприкінці проекту, 21 листопада, у Чернівецькому художньому музеї відкриється спільна виставка ліжникарок з Яворова та путильських майстринь. Цікаво, що тут будуть проводитися і майстер-класи, де всі охочі зможуть освоїти ази ліжникарського мистецтва. Відвідувачі вперше побачать разом майже три десятки гуцульських ліжників з колекції Миколи Шкрібляка – керівника проекту.

Сучасні майстрині ширше осмислюють ліжникарську техніку. Тут можна буде побачити і дуже сучасні речі, зроблені в техніці ліжникарства: пальта, сардаки, подушечки, панно. Завершиться проект 29 листопада. Будемо сподіватися, що й путильчанки згодом зможуть взяти участь у фестивалі ліжникарства, який проводиться у селі Кваси Рахівського району.

Іванна Стеф’юк, завідувачка кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ

Запис Гуцул без ліжника не живе: Ліжник – це тепло, гарно і корисно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На фестивалі пили березовий сік і дегустували березовуху – самогон, зварений на березовому соці. Гостей частували банушем із бринзою, грибною юшкою та іншими традиційними буковинськими стравами. На облаштованій на галявині сцені співали й танцювали запальні гуцули, демонструючи обряд гуцульського весілля.

А родзинкою фестини стало весілля справжнє: молодята з Банилова-Підгірного вирішили взяти шлюб просто на березовому святі.

Не забули організатори й про найменших учасників свята: дітей безкоштовно катали на конях та віслюках, а веселі клоуни запрошували їх до ігор.

Фото Сергія Зарайського bukinfo

За словами господині свята, громадської діячки Марини Коняк, головна мета фесту – сприяння розвитку сільського та екологічного туризму на Буковині.

Та для району фестиваль березового соку має й економічний ефект. Це – зайнятість.

– Адже багато хто з місцевих мешканців виготовляє для фестивалю сувенірну продукцію та атрибутику. Збільшується кількість приватних садиб, які надають послуги з сільського туризму,  – розповів  голова Сторожинецької районної ради Петро Брижак.

Галина Єреміца, для «Версій»

Запис Єдиний у світі фестиваль березового соку вдруге відбувся на Сторожинеччині спершу з'явиться на Медіа-Версії.