І все ж у такому нав’язуванні США досягли значних успіхів. Вони мають добре відпрацьовані технології інформаційних воєн і застосовують їх там, де активно реалізують свої цілі. Щоправда, на пострадянському просторі останнім часом їхній наступ різко загальмувався, а в контрнаступ перейшла Москва. А театром особливо запеклих інформаційних воєн стала Україна. Росія має тут значні переваги, намагаючись мобілізувати у власних інтересах російськомовне населення, і контролюючи більшість українських засобів масової інформації. Все виразніше експлуатується ностальгія за СРСР, яка помітно зміцніла на фоні провалів нинішньої влади в усіх сферах життя. Українські телеекрани заполонили старі радянські кінофільми, причому перевага віддається пропагандистським стрічкам про війну – різної якості. Мабуть, намагаються виховати у молодого покоління якийсь сурогат «радянського патріотизму». Хоча молодь таке практично не дивиться.

Тож молодим українцям агресивно нав’язують сучасну російську попсу, блатний шансон. Майже на всіх вітчизняних телеканалах йдуть безконечні російські серіали про «справедливих ментів», сучасних «доблесних російських солдатів – героїв» чеченських війн та військової операції проти Грузії. Українці в них є негативними персонажами. З нашого життя намагаються витіснити все українське і замінити його своїм продуктом. Типова інформаційна війна, яка передує іншим формам боротьби, мета яких – остаточний перехід України під контроль Кремля. Режим Путіна поступово втрачає масову підтримку всередині Росії, тому робить ставку на отримання переконливої зовнішньої перемоги. А такою в очах пересічного росіянина може стати включення України до Митного союзу. Якщо вдасться зігнати під крила двоголового орла Білорусь, Казахстан та Україну, Москва зможе розпочинати будівництво нової імперії.

До речі, днями з’ясувалося: у державному архіві Білорусі безслідно зник оригінал документа, за яким у Біловезькій пущі 1991 року проголошено розпуск СРСР. Немає його й в архівах Москви та Києва. Прибічники відродження Радянського Союзу отримали козир: як немає документу, то й розпуск недійсний! В інформаційній війні подібні речі особливо цінуються. Правда, документ цей ратифікований парламентами трьох держав, тому діє. А нам слід замислитися над тим, що очікує Україну в найближчому майбутньому, і бути готовими до всього. Адже на війні як на війні.

Ігор БУРКУТ

Запис ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На жаль, історія, як правило, повторюється. Нехай і не буквально, але… Головні політичні  гравці, накопичивши сил після колишніх поразок, прагнуть переграти історію. Європейці недарма не забувають уроків Першої світової: надто багато нещасть принесла вона їм. Не варто забувати про них і нам. За радянських часів Першу світову витискували з народної пам’яті, наголошуючи лише на її імперіалістичному, антинародному характері. Війну розглядали як переддень Жовтневої революції, яка «відкрила людству шлях до світлого майбутнього – комунізму». Нині ситуація змінилася докорінно.

У сучасній Росії про Першу світову війну згадують усе частіше. Через два роки відзначатиметься століття від її початку, але це тільки привід – справжня причина прихована глибше. Росія починає боротьбу за відродження імперії та шукає в історії аргументів, що мають активно формувати громадську думку в цьому напрямку. Недарма тамтешні історики згадали, що термін «Велика Вітчизняна війна» вперше з’явився саме в роки тієї, імперіалістичної війни. Кров рікою лилася в Карпатах, на галицьких та буковинських полях. Чому ж «Вітчизняна», коли бойові дії йшли далеко від російських етнічних земель? А тому, що (увага!) Галичина, Буковина й Закарпаття, мовляв, є «ісконнимі русскімі зємлямі, трєбующімі воссоєдінєнія с матєрью-Россієй». Отакої!

Отже українцям розслаблятися не варто, тим більше – забувати  власну трагічну історію. Ми повинні знати всю правду про минулі події, аби не допустити їхнього повторення. Протягом кількох десятиліть на історичному факультеті Чернівецького університету формувалася власна наукова школа дослідників історії Першої світової війни. Наступає момент, коли їхнього зваженого слова потребує наша громадськість. Чим ближче сумний ювілей початку війни, тим більше зростатиме суспільний інтерес до її складних подій. Буковинцям варто згадати, що відбувалося в нашому краї у ті важкі роки. Починати треба з догляду за могилами загиблих солдатів різних армій, якими рясно вкрита наша земля. Згадуючи їхню долю, розмірковуймо й про сучасність. Головний урок для нас – кожен народ повинен сам визначати, як йому далі жити. А не сподіватися на міфічних «визволителів», які лише виконують волю зажерливих правителів чужих імперій. Занадто дорогу ціну заплатили буковинці за те, що вчасно не зрозуміли цієї простої істини. Не втрачаймо ж історичної пам’яті!

Ігор БУРКУТ

Запис БЕЗПАМ’ЯТНІСТЬ спершу з'явиться на Медіа-Версії.