11 квітня  о 17:00 у Центральному палаці культури (Театральна площа, 5, великий зал) відбудеться прем’єра вистави за цим твором Народного драматичного театру ім. Григорія Агєєва та дитячої театральної студії «Бу-Бу-Бу». Вхід вільний. 

Книжка була створена в рамках українсько-німецького проєкту «Вчимося пам’ятати». Її автори: Анна Ямчук, Микола Кушнір, Наталя Герасим, Анна Тарновецька. У цьому виданні на основі спогадів очевидців, архівних матеріалів та фотографій відтворено історію Голокосту в Чернівцях. Ідея створення книжки у вигляді графічного роману виникла саме через пошук нових способів роботи зі школярами в музейному середовищі. «Піжмурки зі смертю» – це водночас художнє видання і підручник, тому може використовуватися як для самостійного читання, так і для практичної роботи під час уроків. 

Підготовка вистави за мотивами книги – це вже наступний крок у рамках нового проєкту «Стежками пам’яті». «Для нас ця вистава, – говорить його координаторка, керівниця освітніх програм Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини Анна Ямчук, – неймовірно важлива не лише тому, що «оживлює» книгу, а є ще одним дієвим способом роботи зі школярами. Ми ставили собі за мету провести повноцінний освітній захід. Для цього розробили додатковий сайт https://www.pizhmurky.com/ та готуємо міні-виставку». 

Після завершення заходу організатори також запрошують всіх охочих долучитися до обговорення. 

«Таку форму роботи активно використовують за кордоном, – додає Анна Ямчук, – зокрема, в Дюссельдорфі, де 6 квітня також відбудеться прем’єра вистави за цією книжкою».

За словами режисера-постановника Івана Даніліна, «Піжмурки зі смертю» – це розповідь про чотирьох чернівецьких дітей, які пережили Голокост, історія про втрачене дитинство. 

«Коли дорослі «граються» в свої жорстокі ігри, – додає Іван Данілін, – найбільше страждають найнезахищеніші. Ми присвячуємо цю виставу всім маленьким, наївним,  безневинним, радісним та щирим, які загубили свої іграшки, втратили мрії та віру й вимушені виживати у жорстоких реаліях війни. І, що важливо для кожної дитини, – після болючих втрат, жорстокості та поневірянь знайти в собі той промінчик віри, щоби вирости справжньою Людиною».

Проєкт «Tracks of Memory» фінансується коштом Федерального міністерства закордонних справ Німеччини в рамках програми «Розбудова співпраці з громадянським суспільством країн Східного Партнерства» 2024 р. 

Запис Вчимося пам’ятати: у Чернівцях презентують виставу за книжкою про Голокост спершу з'явиться на Медіа-Версії.

.

Дякуємо Крістіану Геррманну за унікальні світлини.  Зниклі сліди, єврейські сліди, зникаючі сліди. Зміни за минуле десятиліття, зміни, які відбуваються зараз на території України. Війна від 2022 року… 

Дякуємо організаторам фотовиставки.  «Нехай 2024 буде кращим за 2023!», – слова з блогу Крістіана Геррманна. Миру нам і перемоги!

Запис «Пограниччя. Єврейські сліди на сході Європи». Світлини Крістіана Геррманна у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість”, – йдеться в резолюції ГА ООН.

«На моїй території не  хочу бачити крові», – так cказали і так зробили староста села Шилівці Хотинського району Василь Яковець та місцевий священик. Про це розповідав чернівчанин Валентин Буюмович ВАЙНШТЕЙН, уродженець Шилівців.

– До війни тут проживало біля тридцяти єврейських родин, була синагога. В липні 1941-го німецько-румунські війська окупували Чернівецьку область. А вже восени окупанти дали жандармам три дні, щоби розправитися з євреями тамтешніх сіл. Староста села, піп та односельчани зробили все можливе і неможливе, щоби врятувати єврейські родини. «На моїй території не — із ризиком для життя вирішили Василь Яковець, панотець та його паства.

Шилівчани сховали односельців-євреїв – і на той момент врятували від смерті. Не переставали вони опікуватися односельцями-євреями і коли тих загнали до концтабора в Новоселиці: Василь Яковець з односельчанами збирали продукти серед жителів Новоселицького району й привозили на підводі у табір. Але смерть, на жаль, вже пізніше багатьох з них наздогнала в гетто, концтаборах…

Валентин Вайнштейн народився 1923 року. В сім’ї було троє дітей. Війна відкрила рахунок їхніх поневірянь…Родина потрапила до концтабору, спочатку в Новоселиці. Потім Валентина перевели до концтабору в Сокиряни і вже наостанок – до Могилева-Подільского. Батько й мати загинули. Примусові роботи, тиф, переведення з табору до табору. Останній був поблизу Тульчина. 1944-го в тих краях висадили радянський десант. Валентин утік разом з двома юнаками. У березні 1944-го був призваний рядовим до Червоної армії, воював на Білоруському фронті. Двічі був поранений і двічі контужений. Демобілізований у 1947 році. Доля була прихильною до нього й подарувала йому ще понад 60 років життя.

Про усе це Валентин (Вевел) Вайнштейн переповів нам у синагозі на вул. Л.Кобилиці. Я познайомилася із ним там у жовтні 2012-го через свого доброго знайомого Михайла Котляра.

Валентин Буюмович на той час був найстарішим віруючим євреєм Чернівців, який щодня ходив до синагоги пішки… Ми збиралися поїхати з Валентином Буюмовичем до його рідних Шилівців. Та у грудні 2012 року, на 90-му році Вевела Вайнштейна не стало . Може, там десь зустрівся з усіма дорогими й рідними, яких втратив у роки війни…

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора і SergyiS. Всі спогади зберігаються у відеоматеріалах…

Запис «На моїй території не хочу бачити крові» спершу з'явиться на Медіа-Версії.