Однією з ознак початку «передвиборної шарпанини» користувачі соцмереж називають те, що «в друзі косяком починають іти пропозиції від «авторів цифрового контенту» без жодного допису або з закритим профілем».

Але є ще й реальніші свідчення ймовірності майбутніх перегонів. Наприклад, Центральна виборча комісія відновила доступ на офіційному вебсайті до інформаційних ресурсів про попередні загальнонаціональні й місцеві вибори в Україні.

Інформаційні ресурси ЦВК, які були тимчасово закриті в лютому 2022-го задля захисту цілісності бази даних й забезпечення захисту персональних даних після початку повномасштабного вторгнення рф на наші території у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, наразі відкрили.

Інформаційна система Комісії зберігає відомості про результати минулих виборів, зокрема, про обраних народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, про членів територіальних виборчих комісій. Допуск до них був обмежений, щоб не дістався рф, яка проводила псевдореферендуми, складала певні списки активістів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування..

Упродовж 2022–2024 років Комісія вжила необхідних технологічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонування Держреєстру виборців та посилення захисту офіційного вебсайту Комісії.

Звісно, заступник голови ЦВК Сергій Дубовик наголосив, що відкриття ресурсів ЦВК – це  «планові заходи», «не пов’язані з будь-якою виборчою кампанією».

Але «коли зорі запалюють – значить, це комусь потрібно», казав класик. Тож виборів, які вигідні комусь і в Україні, буцімто хочуть і в наших стратегічних партнерів – США. Принаймні, спецпредставник американського президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що «за умови досягнення угоди про припинення вогню з Росією «найближчими місяцями», Сполучені Штати хочуть, щоб Україна провела президентські і парламентські вибори до кінця року».

Чи потрібні вони, чи реальне їх проведення і як до цієї ідеї ставляться політики?

В ексклюзивному коментарі для Версій перша заступниця Голови Виконавчого секретаріату ВО «Батьківщина» та керівниця департаменту партійної та кадрової роботи Олена Шустік повідомила:

«В умовах воєнного стану Конституція та профільне законодавство забороняють проведення будь-яких виборів. Натомість Виборчий кодекс у ст. 20 передбачає, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, оголошується не пізніше місяця з дня його припинення або скасування. Такі законодавчі реалії”.

Водночас пані Шустік зазначила: “Партія «Батьківщина» живе і працює. На людей та для людей. І повірте, що «Батьківщина», як єдина партія, яка все своє 25-річне політичне життя має фракцію у Верховній Раді, буде готова до проведення виборів, коли б вони не відбулись».

Також народна депутатка України V та VI скликань наголосила, що Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс, набрав чинності 1 січня 2020 року. Відповідно Президентські та Парламентські повоєнні (перші) вибори пройдуть по ньому вперше.

***

Останні дні видалися насиченими на політичні події світового масштабу: розмова Трампа з путіним і Зеленським, гучні заяви українського президента, санкції проти лідера опзиції Петра Порошенка і чергова хвиля розмов про припинення вогню в Україні найближчим часом і проведення парламентських та президентських виборів, підготовка яких нібито уже повним ходом іде на місцях. Редакція Parlament.ua дізнавалася, що із цих заяв може бути правдою, і чи дійсно провладна партія, опозиція і місцеві політичні сили готуються до виборів.

Політолог: «У сьогоднішніх умовах проблема виборів набирає драматичного значення»

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій КРУГЛАШОВ нагадує, що про вибори в Україні всі згадали не сьогодні. І про висловлену у довоєнний період довіру до політиків у суспільства таки варто вже перепитати – надто багато відтоді змінилося. Та питання в іншому: чи зможемо ми забезпечити належні умови для цих виборів і відповідно – зберегти обраний нами демократичний шлях розвитку?

«Тема виборів, очевидно, виникає не випадково. Тому що останні вибори в Україні як президентські, так і парламентські мали місце ще 2019 року, а місцеві – 2020-го. І ясна річ, що українське суспільство, а тим більше – політична еліта, українська політична система – вони, особливо внаслідок тих травм, втрат і тиску, яких ми зазнаємо від повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і окупації чималої частини наших земель – вимагають певних нових форматів діяльності. Зокрема нашої влади як у центрі, так і на місцях, – погоджується науковець. – Але чому ця тематика піднялася саме тепер?

Звичайно, не хочеться вдаватись до конспірології, але е питання активно просуває Вашингтон, і саме з боку нової команди президента Трампа-2 лунають заклики, що такі вбори можна проводити і під час війни.

Насправді це не так просто, і не тільки з технічного та організаційного погляду. Тому що в нас близько 10 млн людей перебувають за кордоном; є велика кількість внутрішньо переміщених осіб; тривають бойові дії, і умови того перемир’я чи миру, які нам пропонує цей діалог путіна і Трампа за чи над нашою головою – вони викликають чимале занепокоєння, щонайменше.

Тому з одного боку дуже важливо і справді потрібно оновити нашу політичну еліту, перевірити підтримку з боку суспільства і політичним силам, і лідерам, і змінити формат дій влади – все це досить важливо для того, щоб Україна залишалася на шляху збереження і розвитку як демократичної держави.

З іншого боку, проблеми, які виникають з відсутністю належних умов для проведення виборів, теж є насправді об’ємними і складними.

Хоча варто сказати, що тема виборів в українському суспільстві і серед українських політичних еліт починається не від заяв Трампа чи Келлога, вона почала звучати набагато раніше, і їх призована підготовка почалася давно, а зараз перейшла в нову фазу. Певною несподіванкою стало рішення РНБО про те, що в санкційний список потрапив уже і експрезидент України Петро Порошенко – лідер «Європейської солідарності». Тож тематика виборів уже, очевидно, серйозно сприйнята чинним керівництвом нашої держави і відповідно вони починають діяти якщо не на випередження, то принаймні намагаються створити умови, щоб ситуація залишалася під їх переважним контролем.

Вочевидь, у таких умовах геополітичної невизначеності і великих ризиків, які постають перед Україною, насамперед в контексті можливого прямого діалогу «Вашингтон – москва» без належної участі України, або й замість України, при явній небезпеці відсування наших європейських партнерів або при не зовсім зрозумілому форматі їх участі у цьому процесі, проблема виборів набуває такого, я би сказав, драматичного значення.

Отже, сьогодні ще рано говорити, коли ці вибори можуть відбутися та в якому саме форматі. Єдине, що можемо констатувати – що ця проблема вже потрапила до порядку денного, і не тільки нашої держави, а й наших партнерів-союзників, та й ворогів також . Вже чуємо наратив про «мирний договір з росією» (очевидно, що на її умовах), що його має підписувати нова українська влада і новий український президент. Тому поява такого синхрону між москвою і Вашингтоном щонайменше насторожує.

А з іншого боку наш демократичний процес зупинився в точці замерзання, у нас виникло багато викликів щодо реальних питань національної,  суспільної й державної консолідації, і у нас справді багато є питань до багатьох із наших політиків.

Ясна річ, що такий демократичний засіб впливу на владу як вибори, замінити нічим – за умови, звісно, жорсткого дотримання всіх демократичних процедур. Та під час ведення  активних бойових дій і при невизначеності нашої безпекової ситуації дуже важко сподіватися, що ці вибори будуть для України, по-перше, більш-менш спокійними, а по-друге, рятівними. Але – побачимо. Ситуація розвивається надзвичайно динамічно, і саме головне в ній – розуміння одного: що ключовим чинником нашого збереження і розвитку як держави та суспільства виступає розуміння необхідності опори на свої власні сили. Це підтримка боєздатності наших Збройних Сил України, дотримання норм закону і Конституції, і розуміння того, що ніхто із політиків не приходить у владу навічно чи навіть обов’язково до кінця свого життя.

Сподіваюсь, що спільними зусиллями такий підхід переможе. Але, на жаль, ми опинилися у більш ніж складній ситуації і з російсько-українською війною, і з колізіями перемовного процесу і, звичайно, з перспективами та ціною збереження і розвитку нашої держави саме як демократичної і європейської».

Нардеп від провладної партії: «Актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде».

Так виглядає, що  хвилі «передвиборчої бурі» виглядають штормовими тільки здалеку. Вирування пристрастей у парламенті до регіонів докочуються, але на місцях стихають. Особливої активності ні біля партійних офісів, ні на сторінках у їхніх соцмережах не спостерігається. Народний депутат від партії влади «Слуга народу» Георгій Мазурашу так і зауважує – що «не в курсі про щось таке, що сприймав би як ознаку початку підготовки до майбутніх виборів».

«З одного боку, класично вважається, що до наступних виборів починають готуватися на другий день після попередніх, – усміхається Мазурашу. –  Але в наших умовах, думаю, готуватися до виборів, перейматися цим питанням, можливо, навіть аморально.

Я не в курсі. Можливо, дотичні до партійних осередків можуть знати більше. Я не бачу нічого особливого, що могло би свідчити про підготовку не в сенсі «постійного процесу», який мав би стартувати на другий день після попередніх виборів. Хіба сприймати за ознаку запровадження санкцій проти Петра Олексійовича? :) Так це ж по ідеї лише додасть йому в рейтингу :) Чи, може, це його хочуть підтягнути під «повторимо»?:) А щодо США… Ну, знову ж таки, це стратегічний партнер України, можуть висловлювати побажання. Але ми ж не штат США – це наші внутрішні справи. Особисто я теж хотів би, щоби вибори відбулись якомога швидше, бо це означало би, що закінчилась війна, або мінімум активна фаза, і зʼявились безпекові та інші умови для проведення виборів. Але… Тепер актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде…»

Опозиція: «Запиту на вибори немає!»

Заступник голови Чернівецької обласної ради, керівник Чернівецької територіальної організації політично партії «Європейська солідарність» Михайло ПАВЛЮК переконаний, що питання про ймовірність виборів в Україні може поставати тоді, коли для цього будуть передумови і запит суспільства. Ні того, ні іншого він наразі не спостерігає.

«Як представник команди партії «Європейська солідарність», послідовно вважаю, що сьогодні вибори в Україні – це підрив державності і загроза існуванню державної єдності.

У нас воєнний стан, воєнна агресія росії триває – і є безліч проблем, які з цього випливають.  Зокрема, відсутність організаційної спроможності провести вибори. Адже у волевиявленні не зможуть взяти участь усі громадяни – особливо неприйнятна така ситуація стосовно тих, які віддають за Україну своє життя і здоров’я.

Беручи участь у виборчих процесах від 2006 року, добре знаю, які величезні кошти необхідні для організації виборів – для роботи на дільницях, для  спостереження, підрахунку… Цілком очевидно, що зараз для проведення виборів немає коштів, тому зовсім не розумію позиції деяких колег, які закликають «давайте проведемо – а гроші знайдуться»…

А найголовніше – чи є на це запит суспільства. Насправді люди найбільше хочуть насамперед припинення агресії, повернення додому бійців і відбудови країни. А також боротьби з корупцією, адкватних тарифів і зарплат тощо. І серед цих побажань бажання виборів немає!

А щодо того, як ми «готуємося до виборів» – наша команда зосереджена на допомозі ЗСУ, на волонтерстві. Найкраща підготовка до виборів – це реальна підтримка обороноздатності країни. Адже більше 3,5 тис. наших однопартійців служать, більше сотні загинули, і підтримки потребують їхні родини. Це нас поєднує з суспільством – побитим, але не здоланим».

Місцева партія: «Вибори у воєнний період – це недоречно, неправильно і непотрібно».

Голова місцевої партії «Єдина Альтернатива», депутат Чернівецької облради Володимир МОРОЗ також дотримується того, що війна і вибори несумісні: «На мій погляд, у воєнний період вибори – це недоречно, неправильно і непотрібно. Та й Конституція забороняє. І прецедентів проведення виборів у воюючій країні немає – приклад Америки зовсім сюди не пасує, адже Друга світова війна, під час якої проходили президентські вибори в Штатах, не велася на території США. Тож ми, «Єдина Альтернатива, до виборів не готуємося».

Місцевий тервиборчком: «Організаційно проведення виборів в принципі можливе»

Голова Чернівецького обласного тервиборчкому Микола КАСПРУК, навпаки, вважає можливість проведення виборів цілком імовірними. Хоча наразі жодних вказівок від ЦВК про підготовку до виборів не надходило.

«Важко щось на цю тему сказати, адже багато чуток ходить. Судячи з активності в соцмережах – щось назріває. Бо хоч ніхто нічого ще не заявив – а потенційних кандидатів уже старанно критикують, та й просто так ніхто би не витрачав кошти на медіа і на борди. І  Але так, щоб безпосередня підготовка розпочалася – то окрім того, що ЦВК відкрив реєстр, нічого немає.

Тобто маємо зараз тільки такі «симптоми підготовки» до виборів, а офіційно ніхто нічого не буде говорити, доки не буде прийняте рішення на вищому політичному рівні.

Організаційно проведення виборів в принципі можливе. Звісно, буде трохи складно. Та у війську це навіть простіше організувати, ніж за кордоном. Є визначена концентрація військових у визначених місцях – тож можна організувати і провести голосування.

А от за кордоном, де «нашого цвіту по всьому світу»… Раніше зазвичай була визначена дільниця десь у посольстві. Зараз же таких дільниць треба на кожну країну хоча би по сотні. Бо чисто фізично виборці не встигнуть проголосувати навіть на 10 дільницях. А в країнах, де наших громадян зараз дуже багато (у тій же Польщі) – то ледь не в кожному місті рівня нашого обласного центру треба створювати по десятку виборчих дільниць…

Та якщо на це буде політична воля – то це цілком можна реалізувати.

Через Дію – думаю, що це нереально. Навіть на прикладі виплати тисячі гривень «є-підтримки» населенню бачимо, далеко не всі цією можливістю скористалися, не реєструвалися… У публічному просторі фігурувала цифра порядка 19 млн, які взяли по цій тисячі, з урахуванням того, що майже половина від них – це діти.

Тож якби навіть хтось хотів запустити електронний механізм – це отримає багато критики, оскільки це найлегший спосіб сфальсифікувати вибори. Навіть під час голосування на дому складніше щось підтасувати, адже до виборця йдуть кілька членів комісії, спостерігачі… А запропонувати «допомогу» людині, не надто «підкованій» в електронному голосуванні, значно простіше. І проголосувати замість неї…

Солдат ЗСУ: «Тут в окопах усіх бісить, що в тилу ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини…»

Політологічний погляд кандидата політичних наук Андрія ГЕВЮКА на вибори нині корелюється його побратимами – Андрій нині солдат ЗСУ.

«В нас останні дні ведуться розмови що на Пасху буде перемир’я. Тут думки про це розділилися більшість хоче додому бо втомлені і виснажені, але не хочуть такого перемир’я, без збереження територій. Тобто є чіткий запит на справедливість.

Солдатів тут в окопах бісить, що в тилу люди в їх містах і селах ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини… Тут тригером є будь-які розваги, якими хваляться їх односельчани чи містяни – дивує і бісить, що народ тратить гроші на розваги і на бруківку, як вони кажуть – «на всяку хрєнь». А в моєму підрозділі 50 дронів в день йде…

Я до того, що на виборах матимуть шанс отримати підтримку військових ті політики, які це бачать, усвідомлюють і хто розвиватиме ці тези. Ну і протидіяти корупції.

А коли вибори будуть… Якщо справді на Пасху підпишуть мир чи якесь перемир’я, то на кінець літа – початок осені будуть. Усі одночасно».

Маріанна Антонюк

Запис Чи будуть цього року вибори? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цієї суботи політична партія Володимира Зеленського «Слуга народу» урочисто представила громадськості кандидатів у народні депутати, які будуть балотуватися як мажоритарники  від нашої області на парламентських виборах 21 липня. Представлення відбулося на вул. Ольги Кобилянської.

По 201 округу балотуватиметься вчителька молодших класів Олена Лис, по 202-му чиновник облдержадміністрації Максим Заремський, по 203-му журналіст Георгій Мазурашу та по 204-му юрист Валерій Божик. Кандидати поділилися своїми планами у майбутній діяльності в парламенті.

Переважно кандидати розуміють, що Верховна рада передбачає не лише «вибивання грошей на свій округ». Олена Лис говорила про загальну потребу «створювати такі законопроекти, які дозволять піднімати економіку на місцях, щоби створювалися нові робочі місця, щоби молодь не хотіла виїжджати за кордон». Максим Заремський говорив про «повне перезавантаження життя у кожному напрямку», Георгій Мазурашу – про об’єднання країни і зміни на краще у всіх округах – адже «тільки тоді буде добре у всіх». Валерій Божик так само зазначив, що робота у ВР – це, насамперед, законотворчість: «Свій фах юриста і понад 20-річний досвід я хочу покласти на те, щоб створити такі закони, щоб не тільки люди на 204-му це відчували, а відчували по всій країні».

Нестандартний формат представлення і кандидати «з народу» (а не «з високих кабінетів») справляли доволі приємне враження на журналістів. Детальніший звіт з події читайте у майбутньому четверговому числі паперових «Версій».

Наш кор.

Запис Хто хоче служити народу на мажоритарних округах Чернівецької області спершу з'явиться на Медіа-Версії.

18 травня у Чернівцях відбулася спортивна акція «Біг Миру».
Учасники акції «Біг Миру» і «Естафета Миру» — студенти, учні, спортсмени, аматори та родини буковинців у повному складі. Перед масовим забігом відбулася естафета серед учнів шкіл та вузів міста. Також відбувся розіграш призів. Серед учасників забігу були і кандидати на посаду міського голови, які отримали іменні номери. Перше місце в естафеті виборали студенти ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Реєстрація учасників масового забігу.

Естафета Миру

Біг Миру

Далі буде…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Біг Миру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про перші інтерв’ю, місцевих чемпіонів та… мстивого міністра – у розмові зі знаним спортивним журналістом напередодні Міжнародного дня спортивного журналіста, який відзначаємо 2 липня.

– Як ви потрапили до журналістики? Розкажіть про свої перші публікації…

– Мій перехід зі спорту до журналістики відбувся, так би мовити, «планово випадково». Коли зрозумів, що мій час у спорті минає, почав шукати можливості залишитися в спорті в іншій якості.

До творчості тягнуло з дитинства. Свого часу навіть посилав гуморески на спортивні теми до журналу «Крокодил». Щоправда, нічого не надрукували… Ще не завершивши спортивної кар’єри, спробував писати невеличкі інформації про успіхи колег-спортсменів. Звісно, починав з легкоатлетичних новин, бо в цьому виді спорту «варився». Першим надрукували в «Університетському віснику» інтерв’ю з моїм другом Ігорем Сурлою, він уже був у збірній України. Потім дописував у «Відродження», пару «інформашок» надрукував «Час». А перші гонорари заробив 1995 року в «Новій буковинській газеті», де редактором був нинішній віце-губернатор Георгій Галиць.

По закінченні істфаку пішов був на роботу в міліцію. Обіцяли перевести на спортивну роботу, та минуло півроку, а цього не сталося. І, щойно отримавши звання лейтенанта, я написав рапорт на звільнення. 1996-го, «транзитом» через ОДА  й будівельний технікум прийшов до «Молодого буковинця».

Пам’ятним був дебют на телебаченні. В ті роки на ТВА робили огляд преси – вустами представників газет. Якось Галиць був у відрядженні, то заступник редактора Ірина Садова взяла мене на той огляд. Зайшли до студії, де оператор Віктор Верхоляк «заспокоїв»: «Жодних дублів, все пишемо з першого разу!» І таки записали!

Потім Сергій Батюк залучав до роботи над «Спортхронометром» – так я «доторкнувся» і до телевізійної журналістики. Робив сюжети на представництві ICTV (10 канал), потім на «Ніко-TV» (майбутній 5 канал), де майже рік був автором і ведучим спортивної програми. Причому, як правило, над програмою працював уночі (крім денних зйомок). Писав до столичних газет. Одне слово, звичайна «журналістська суєта». Доводилося писати і на інші теми, але душею завжди був у спорті. Щиро вірю, що фізкультура і спорт, в т.ч. інформаційно-пропагандистська складова, допоможуть виправити катастрофічну ситуацію зі здоров’ям нації!

 2007 р., Олімпійський день, з молодшим сином Васьком на фініші. Фото Василя Кияшко

– Які журналістські матеріали вам найбільше запам’яталися?
– Багато чого можна згадати – не вистачить цілого номеру «Версій». Особливо приємно згадувати матеріали, з якими я, можна сказати, зростав разом з майбутніми нашими зірковими спортсменами. Пригадую, як записував інтерв’ю з юним Іваном Гешком після його перших успіхів на національній арені. Колеги в процесі підготовки матеріалу жартували, мовляв, ти задаєш запитання 20-30 секунд, а він відповідає: «Так», «Ні», «Напевно»… Потім я Івану згадав це, коли після годинного прямого ефіру на облдержтелебаченні він сказав: «Так швидко все минуло, навіть не встигли нормально поговорити». Запам’яталося й перше інтерв’ю зі справжніми зірками буковинського спорту лучницями Ліною Герасименко і Тетяною Мунтян.

Окремо стоять футбольні матеріали, адже з дитинства мріяв стати футболістом. Тож цікаво було зустрічатися вже в якості журналіста зі своїми нещодавніми кумирами.

А після матеріалу про встановлений у Львові юніорський рекорд Європи в потрійному стрибку в приміщенні головна героїня, Євгенія Ставчанська, розповідала, що її почали впізнавати на вулиці, брали автограф на «МБ» з її фотографією на першій сторінці. До речі, той рекорд досі залишається непобитим.

Або інтерв’ю для ОДТРК «Буковина» з маленькою ще Наталкою Лупу після її перемоги на на дистанції 1500 м на Європейському Олімпійському юнацькому фестивалі в Парижі. Нас з оператором завезли до неї в Маршинці. Я записувався для початку перед їхньою старенькою хатинкою і комок в горлі стояв. Я прихопив із собою кавун, то її молодші сестрички так зраділи, ніби я їм не знати що привіз, а не звичайний фрукт. Сім’я бідна, як, утім, у більшості інших наших відомих спортсменів. Радієш, коли бодай трішечки допоможеш талановитим землякам на шляху до великих успіхів!

З олімпійською групою підтримки ReD Foxes на Кубку України з боксу у Чернівцях

– Ваші враження від спортивної журналістики, зокрема, на Буковині? Чи  доводилося вам «вибивати площу» під спортивні публікації, переконувати редакторів видань, що спортивні матеріали в них мають бути присутніми?
– У нас область маленька і, відповідно, спортивна журналістика не численна. Та «нас мало, а ми в тільняшках». На жаль, поки не виходить хоча б цих кількох спортивних журналістів по-справжньому об’єднати в один «інформаційний кулак»:) Це й моя провина, адже мене обрали головою обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України. Колись пробував поспілкуватися «душевно» з колегами. Головне, що намагався і намагаюсь донести до них, – відчуття відповідальності за сказане, написане. І те, що ми повинні не просто складати речення зі спортивних термінів, а жити спортом, відчувати його пульс, розумітися на пріоритетах.

Щоби не було так, як нерідко в ефірах національних каналів, коли спортивний випуск або програму починають, як каже відомий тренер Денис Тищук, із зачіски Бекхема і бой-френдів Курнікової, а потім, поміж іншим, розказують, що наші стали чемпіонами в такому-то  виді спорту… На моє переконання, професійний спортивний журналіст повинен знатися на спортивних пріоритетах і відчувати справжню ціну тих чи інших успіхів, а не орієнтуватися лише на їхню словесну складову чи на офіційний чи неофіційний гонорар, який може «світити» за той чи інший матеріал і його позицію в ефірі чи на сторінці. Запитання про «вибивання площі» – це «в яблучко»: чимало було суперечок на цю тему. Через такі непорозуміння я фактично припинив співпрацю з газетами, перейшовши на спортивний портал (спочатку heshko.com, який був першим інтернет-ресурсом, присвяченим спортивному життю Буковини, а від 2009 р. ці функції «перекочували» на SportBuk.com).

Для мене завжди пріоритетнішими були матеріали про досягнення земляків! Хоча мені часто закидають: мовляв, кому цікаво читати про «якихось там місцевих чемпіонів». Але вони ставали чемпіонами України, а деякі – і Європи, й світу! Якщо ігнорувати їхні перші успіхи, скажімо, національного рівня, то з яким обличчам приходити за інтерв’ю, коли їхні досягнення зацікавили вже й загальноукраїнську пресу? Взагалі я переконаний, що у загальноновинному  виданні стабільне місце повинні мати всі «головні» теми, до яких належить і спорт. І буковинцям природніше дізнаватися про успіхи земляків, ніж про зачіску Бекхема.

На Говерлі з Олександром Громиком, який забіг на гору за 55 хв. 20 сек., потрапивши до Книги рекордів України

– Ви щиро переймаєтеся життям спортсменів і, насамперед, їхніми проблемами. Чи здатна журналістика практично допомогати їм? Чи, зважаючи на ваш «чиновницький» досвід, ви краще повернулися б до «влади», бо там, ймовірно, більше можливостей?

– Журналістику недарма називають «четвертою владою». Активне інформування про успіхи наших спортсменів і про їхні проблеми, певною мірою, впливає на реакцію владних структур. Не так, як це було за радянської системи, але все ж таки… Свого часу деякі люди з оточення перших осіб міста і області казали, що ми, журналісти, допомогли отримати квартири окремим нашим відомим спортсменам. І це чудово! Хоча, бачите, після Олімпіади-2012 поки що залишається перерваною традиція забезпечувати житлом у Чернівцях олімпійців і параолімпійців… Це тим більше дивно, що нині обов’язки мера виконує доволі спортивна людина Віталій Михайлішин. Не можу зрозуміти, чому все так розвивається… Та й обласна влада могла би не залишатися осторонь. Особливо якщо врахувати, що губернатор Михайло Папієв є головою обласного відділення НОК України. На Закарпатті цього року якось змогли за кошти обласного бюджету придбати квартири для своїх олімпійців!

…Чи хотів би повернутися до влади? Просто аби було, – точно ні! Взагалі я сильний противник нашої забюрократизованої і в багатьох випадках алогічної державної системи управління! Коли 2005 року найкращі спортсмени й тренери області таємним голосуванням рекомендували мене на посаду керівника крайового спорту, зробити той крок мені було непросто. Бо в душі я не чиновник. Але за допомоги відмінного спортивного чиновника Богдана Вітовського, який працював зі мною заступником, ми дещо зробили-таки! Про те, що на Буковині покінчили зі «спортивним відкатами», досі згадують у спортивному середовищі в різних регіонах. У межах наших повноважень ми навіть скоротили кілька посад чиновників. Коли ініціювали створення в районах на базі освітянської та «колосівської» спортшкіл однієї районної ДЮСШ, яка була б підпорядкована відповідному владному підрозділу з питань фізкультури і спорту, це збурило великий спротив. Хоча ми акцентували, що йдеться не про те, щоби когось викинути на вулицю. Просто було б менше функціонерів і більше практичної роботи. Депутати почали «захищати спорт», ніби що більше чиновників, то краще в нас спорт розвивається.

Не може бідна країна дозволити собі утримувати такий величезний штат чиновників, які виконують часто непотрібні з точки зору практичності та здорового глузду функції! І стосується це не лише спорту…
– Нагадайте нашим читачам про славно(сумно?)звісний «смс-конфлікт»: як мстивий міністр забрав два спортивні майданчики у Буковини…

– «СМС-конфлікт»? Це окрема тема. Влітку 2008 р. не зміг поїхати на колегію Міністерства до Києва, бо організовував спортивні заходи – до Дня журналіста, до речі. Заступник був у відпустці. Набрав міністра Юрія Павленка і попросив з розумінням поставитися до цього. Він сказав, нехай йому губернатор напише, що я не можу їхати на колегію. Володимир Куліш був у відрядженні, тож відправили відповідного листа за підписом першого заступника Віктора Павлюка. І вже десь за півгодини після скинутого факсу, мені зателефонував заступник міністра Драпушко, накричав, що, мовляв, «всі можуть, а ти не можеш» і кинув трубку… Я спробував його набрати, але через комутатор потрапив до іншого кабінету. Почав набирати Павленка, той не брав трубку. Тоді написав йому: «Дякую за «розуміння». Подзвонив Драпушку, «вичитав» і кинув трубку. Напевно, він уявив себе партійним босом радянських часів. Але я безпартійний.

І після цього закрутилося… Можна уявити собі рівень міністра, якщо він зачитував це повідомлення на колегії. Потім на нараді попросив терміново знайти для нього весь негатив по Чернівецькій області в напрямках сім’ї, молоді та спорту. Більше він на дзвінки від мене вже трубку не брав. Хоча до того спілкувалися і через СМС, у мене досі є повідомлення від нього, це нормальний сучасний спосіб спілкування.

Найгірше, що через цей смішний конфлікт Павленко тоді відібрав у нашої області два майданчики зі штучним покриттям, які мали бути облаштовані у Кельменцях та Сокирянах. На всю країну вже адреси були оголошені. Я сказав одразу, що звільняюсь, але нехай не киває інших. І звільнився. А майданчики так і не повернули. На письмові звернення від ОДА, з якої радості забрав майданчики, Павленко так і не відповів,. І лише через рік, на запит народного депутата Петра Гасюка він двічі нахабно відбрехався. Причому вдруге вже й не став підписувати сам, доручивши це заступнику. А на моє письмове прохання провести службове розслідування за фактом листа-наклепу на мене з боку Павленка, на жаль, не відреагувала ні попередня, ні наступна владні команди…

– Зрозуміло, чому. Як відомо, перший запис у трудовій книжці Павленка – міністр. Він призначений з самої «гори»…

– Повернутися я міг би, якби була реальна можливість провести якісь системні зміни або реалізувати якийсь серйозний спортивний проект, наприклад, будівництво олімпійської бази на найвищій в Україні «плоскій» горі Томнатікул в Путильському районі (1580 м над рівнем моря). Спортінтернат в Кіцмані так і не вдалося запустити повноцінно, хоча влада ніби підтримувала цей проект. І нині теоретично підтримує, але практично чомусь не дуже…

– Чи можливе для вас життя без спорту? А ще й без клавіатури? Ким мріяли стати в дитинстві?
– Переважно мої мрії стосувалися спорту. То хотів, аби мене віддали в Москву в хокейну школу ЦСКА (бо ж хокей в ті часи був ще популярнішим, ніж тепер), то хотів стати футболістом і кілька років щодня (без жодних вихідних) робив певний комплекс вправ з м’ячем, потім знайомі дивувалися, що легкоатлет може так з м’ячем обходитися (якось на очах у футбольної компанії набив 4400 разів і зловив м’яч, бо вже сутеніло).

Думаю, життя без спорту, за великим рахунком, неможливе для більшості людей. Просто одні вміють прикрашати (і якісно покращувати) своє життя фізкультурою і спортом, а інші ігнорують це, усвідомлюючи або не усвідомлюючи, що втрачають можливість навіть своє здоров’я покращувати, аби довше тримати себе в гарній фізичній формі. Та я знаю, що «життя є і поза спортом». І без клавіатури я жив до 1998-го! У кожного щось в житті є більш пріоритетним. Головне, щоби ми працювали з душею і щиро! А якщо це ще й улюблена справа, як у мене, то… Яке тоді може бути у мене життя без спорту!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Георгій МАЗУРАШУ: «Цікавіше дізнаватися про успіхи земляків, ніж про зачіску Бекхема» спершу з'явиться на Медіа-Версії.