У межах Тижня щорічних зустрічей Світового банку і МВФ у столиці США Вашингтоні   15 жовтня минулого року відбувся семінар директорки-розпорядниці МВФ Крісталіни Георгієвої «Жінки, робота і лідерство». В анотації до заходу йшлося про макроекономічну важливість ґендерної рівності, економічні бар’єри на шляху жінки до кар’єрного зростання та як це все впливає на рішення жінок. І МВФ працює в цьому напрямку: зокрема, підтримує ґендерноорієнтоване бюджетування в низці країн, включно з Україною. Ґендерна рівність – це окрема мета сталого розвитку ООН.

 Крісталіна Георгієва – друга в історії жінка-керівниця МВФ (і перша на цьому посту представниця країни, що розвивається) закликає жінок: «Не беріть менше!»

Чому ж величезна структура – міжнародна фінансова організація, яка займається підтримкою фінансової стабільності в країнах, має на меті регулювання валютно-кредитних відносин країн, надає їм коротко- і середньострокові кредити, – присвячує окремий семінар темі жінок і ґендерної рівності та ще й видає документ із аналізом жіночої неоплачуваної роботи? А тому, що ґендерна рівність – економічно вигідна! У чому ця вигода,  розповідає Ольга КУПЕЦЬ – доцентка Київської школи економіки і консультантка Світового банку, визнана експертка з економіки праці, яка входить до списку найцитованіших економістів України.

Ольга Купець

Жінки – це резерв!

«Жінки, які не працюють – особливо в Україні та інших країнах, де зростають темпи старіння і скорочення населення, є резервом робочої сили, – стверджує Ольга Купець. – Вихід економічно неактивних жінок на ринок праці сприяє пом’якшенню стрімкого скорочення робочої сили. Крім того, раніше незайняті жінки, які продуктивно працюють і отримують відповідну винагороду, роблять внесок у зростання економіки країни та підвищення рівня життя населення. І навпаки: якщо бракує працівників і робочі місця залишаються вільними – це стримує економічний розвиток. Отже, ґендерна нерівність на ринку праці асоціюється з втратами для економіки і суспільства, зокрема – і у валовому внутрішньому продукті. Це і є одним із основних аргументів, чому МВФ приділяє цьому таку велику увагу.  Дослідження як приватних компаній, так і міжнародних організацій підтверджують оцінку великих втрат від ґендерної нерівності на ринку праці і потенційний виграш для країн від того, що вона буде скорочена. Наприклад, згідно з оцінками компанії PricewaterhouseCoopers (Women in Work Index 2019), підвищення рівня економічної активності жінок у країнах ОЕСР могло би збільшити сумарний ВВП країн-учасниць на $6 трильйонів доларів, а ліквідація розриву в оплаті праці – на 2 трильйони доларів.

Ґендер і стать – не синоніми. Стать – це біологічний термін, ґендер – соціальний».

Термін «стать» вживається для позначення біологічних, анатомічних, фізіологічних відмінностей між жіночим та чоловічим організмами, що виражаються різною участю чоловіка та жінки у репродуктивному процесі, відмінними геніталіями та набором хромосом.

Ґендер – це соціальна стать, що формує поведінкові, культурні, психологічні, візуальні та інші соціально-культурно зумовлені відмінності між чоловіками та жінками.

Біологічна стать дається людині від народження. Ґендер конструюється соціально та зумовлюється культурою суспільства в конкретний історичний період.

(Словник ґендерних термінів)

Освіченість жінок вигідна суспільству

«Неосвіченість жінок –  величезна проблема в бідних країнах, де або немає доступу до освіти, або родина вважає, що дівчаткам це непотрібно, навіть коли є школи і можливість навчатися. Але дослідження підтверджують: якщо жінки (матері) є більш освіченими, то зменшується дитяча смертність, покращується стан здоров’я членів родини і суттєво покращуються показники розвитку дітей, адже жінки приймають правильніші рішення щодо розподілу бюджету домогосподарства (витрати на навчання, харчування, медичні послуги тощо). І жінка має більшу «переговорну силу» – має право приймати рішення разом з чоловіком і впливати, аби рішення були зовсім іншими. Так само, як на рівні родини, це діє і на рівні країни.

Та в Україні і чоловіки і жінки мають рівний доступ до освіти! За даними Інституту статистики ЮНЕСКО – міжнародної організації, яка збирає і аналізує різні показники освіти, в Україні  зберігається ґендерний паритет в показниках охоплення населення початковою та середньою освітою, і жінки мають суттєво вищий показник охоплення вищою освітою порівняно з чоловіками. Згідно з даними опитування робочої сили в Україні в 2018 році, 55% жінок віком 25-70 років мають неповну, базову або повну вищу освіту, порівняно з 43% серед дорослих чоловіків. Отже, українські жінки є більш освіченими за чоловіків.

Рівень освіти відіграє значну роль у визначенні розміру індивідуальних доходів, але важливий і стаж роботи. І не той стаж, який «набігає», поки жінка «сидить у декреті», а фактичний. Стаж – це професійність, професійність – це продуктивність, а продуктивність – це зарплата. Отже,  великі перерви в трудовій діяльності жінок призводять до значних розривів у зарплаті між жінками і чоловіками однакового віку, які майже не скорочуються з плином часу».

Жінки живуть довше, але… гірше

«Виклики щодо ґендерної нерівності в Україні є, починаючи з демографії. Жінки складають понад 53% усього населення, а після 74 років жінок удвічі більше, ніж чоловіків. Крім того, в Україні очікувана тривалість життя при народженні серед жінок у середньому на 10 років довше, ніж серед чоловіків (77 і 67 років відповідно).

У всіх розвинених країнах ситуація подібна, але не з таким великим розривом. Значна різниця в тривалості життя між українськими жінками і чоловіками пов’язана з більш ризикованим способом життя чоловіків і більшою кількістю стресів і ризиків для життя на роботі, а також передчасною смертністю, якої можна було б запобігти, якби чоловіки вчасно  зверталися за медичною допомогою.

Отже, в Україні жінки живуть в середньому довше за чоловіків. Якщо у працездатному віці жінки не працюють упродовж тривалого часу (залишаються домогосподарками, на тривалий час ідуть у відпустку по догляду за дитиною), вони мають високу ймовірність бідності у похилому віці, адже вони залишаються самотніми після смерті чоловіка, з малою пенсією, і не в змозі себе забезпечити. Тому ми, жінки, мусимо подбати про себе самі…

Зі світовими збігаються й українські тенденції щодо віку матерів та кількості дітей: жінки стали народжувати пізніше і менше дітей. За даними Державної служби статистики України, спостерігається скорочення коефіцієнтів народжуваності у вікових групах 15-19 років (це позитивна тенденція, коли підлітки народжують менше) та 20-24 років, і збільшується народжуваність  у вікових групах після 30 років. Ці зміни також надалі можна і треба пов’язувати з ринком праці і економікою».

Жінки  отримують менше

«Економічна активність – це показник, скільки людей працюють або бажають працювати відносно до всієї кількості населення віком від 15 років і старше. Жінки менш економічно активні, ніж чоловіки, але водночас у них і нижчий рівень безробіття (розрив у майже 3 відсоткових пункти у 2018 р.). Тому, коли кажуть, що «у безробіття жіноче обличчя» – це не так. Хіба що офіційно зареєстроване безробіття можна вважати «жіночим», загальне ж – ні.

Існує розрив у рівнях заробітної плати чоловіків і жінок: середньомісячна заробітна плата жінок у 2018 р. була на 22% менша, ніж середня зарплата чоловіків. Але цей розрив ще не є дискримінацією, адже жінки і чоловіки працюють у різних секторах, на різних посадах і різну кількість годин, вони мають різний рівень освіти і набір навичок, а їхні робочі місця відрізняються за ступенем шкідливості, відповідальності, автономії, гнучкості та багатьох інших характеристик. Зокрема, багато жінок  працює у галузях охорони здоров’я  та освіти,  де нормативна тривалість робочого часу менша і заробітна плата за місяць значно менша, ніж в інших видах економічної діяльності. Водночас, доступ жінок до високооплачуваних посад часто обмежений через явні бар’єри (як-то заборона застосування праці жінок у понад  400 професійних груп, яка діяла до кінця 2017 р. згідно з Наказом МОЗ), так і неявні (так звані «скляні стіни» та «скляна стеля»)..

Скорочення неоплачуваної роботи – підвищення продуктивності оплачуваної

«Навіть у розвинених країнах жінки вдома працюють більше, ніж чоловіки (Норвегія, де дуже велика ґендерна рівність – на 20%, в Японії – на 380%, а в Пакистані на 1000 %)

Слайд з презентації Ольги Купець

Чим більше часу жінка витрачає на неоплачувану роботу – тим менше часу їй залишається на оплачувану. Та й продуктивність оплачуваної роботи падає – жінка просто не встигає робити все і якісно. Але, згідно з опитуваннями, чоловіки задоволені таким розподілом, і ще й вважають, що їхні партнерки також задоволені! Щоправда, на щастя, молоді чоловіки вже мають менше стереотипів, аніж старші.

Слайд з презентації Ольги Купець

Що потрібно зробити – це скоротити розриви в неоплачуваній роботі. Саме через велику кількість годин, витрачених на роботу у домогосподарстві (неоплачувану роботу), є втрати в економіці».

Жінка, котра працює, – «страховка» для чоловіка і суспільства

«Розрив у зайнятості на ринку праці є не лише між чоловіками і жінками, а й навіть між жінками залежно від того, чи є в них діти і якого віку. За дослідженнями, які я робила для Молдови, найбільший розрив – між жінками з дітьми віком від народження до 2 років. Після 3 років розрив суттєво скорочується, бо дітей віддають у садочки. Далі до 7 років розриву майже нема, а потім з’являються періоди, коли жінки працюють більше за чоловіків. Економічна теорія пояснює це як «ефект додаткового працівника».

«Ефект додаткового працівника» – це коли жінка активно працює,  а чоловік «розслабляється» і працює менше. Чоловікам навіть добре, коли жінки працюють. Дайте можливість жінкам працювати. Це реально «підстраховує» чоловіків і суспільство загалом! Це також спрацьовує  в періоди економічних криз, коли чоловіків звільняють з роботи, а жінки мають більше можливостей підтримувати сімейний бюджет, адже вони зазвичай працюють в таких секторах, де вплив економічних шоків є менш відчутним (охорона здоров’я та соціальні послуги, освіта, роздрібна торгівля, індивідуальні послуги)».

«Декрет» – благо чи зло?

«Тривала відпустка по догляду за дитиною негативно впливає на кар’єру жінок,  а також викликає нарікання роботодавців. Відпустку по догляду за дитиною до 3 років  можна продовжити до 6 років за станом здоров’я дитини (часто за «липовою» довідкою про стан здоров’я). Жінки повертаються на роботу через 6 або й 12 (якщо дітей двоє) років, і роботодавець мусить її взяти на ту ж посаду, з якої вона пішла. Звісно, роботодавець хоче (і для економіки це було б вигідно), щоби жінки виходили з цих відпусток раніше і мали відповідні навички.

У більшості розвинених країн немає такої довгої відпустки. З огляду на численні виклики, з якими стикається Україна,  у нас також потрібно поступово скорочувати тривалість відпустки по догляду за дитиною, але водночас необхідно створювати умови, щоби жінки з малими дітьми мали можливість швидко повертатися до роботи (забезпечувати яслами та дитячими садочками, давати компенсацію на оплату послуг приватних нянь, залучати чоловіків до догляду за дітьми і т.д.). Також  потрібні спеціальні програми для підвищення кваліфікації жінок, які повертаються до роботи після відпустки по догляду за дитиною, з відповідними механізмами підтримки роботодавців через  податкові стимули або прямі субсидії…»

Політика і бюджетування

«Існують різні глобальні індекси для вимірювання ґендерної нерівності. Наприклад, в індексі ґендерної нерівності ПРООН враховуються компоненти здоров’я, розширення прав і можливостей, ринок праці. У показнику Social Institutions and Gender Index ОЕСР робиться акцент не на ґендерних розривах в результатах, а на дискримінації, порушеннях у законах, практиках, соціальних нормах (дискримінація в родині, обмежена фізична інтеграція, обмежений доступ до фінансових ресурсів чи обмежені базові права).

За індексом Світового форуму Україна посідала 65-те місце серед 149 країн. У нас порівняно непогана ситуація за рівнем освіти та економічною активністю, але найгірша ситуація в політичній сфері (компонент «Політичні права та можливості»): порівняно невелика кількість жінок у парламенті, в уряді, у місцевій владі і на менеджерських посадах. Великий розрив між високою освіченістю жінок і тим, скільки з них доходить до найвищих можливостей самореалізації, свідчить про наявні бар’єри на цьому шляху. Крім того, що жінки самі вирішують не йти в політику, якщо вона досить «брудна», але при цьому забирає багато часу від дітей, від самої себе, від того, що для них важливо чи приємно.

У нас майже немає жінок у владі на міському, районному та обласному рівнях. І через це соціальні питання просто стоять і не рухаються. Як мені говорила представниця КМДА: «Коли немає критичної маси жінок у місцевих радах – там переважно «ділять землю», а не вирішують соціальні проблеми».

Як дослідив Інформаційно-аналітичний центр «RATING Pro», порівняно з місцевими виборами-2010, представництво жінок у радах різних рівнів, обраних 2015-го, зросло. Найбільший ріст – у обласних і сільських рад. Кількість жінок-депутатів в обласних радах зросла від 12% до 15%, у міських радах – від 28% до 29%, у районних радах – від 23% до 24%, у селищних радах – не змінилось (46%), у сільських радах зросла від 51% до 56%. Разом з тим, збереглася тенденція, що чим вищий рівень ради, тим менше жінок у ній представлено.

Міжнародні організації, зокрема Шведське агентство міжнародного розвитку SIDA, підтримують в Україні розвиток ґендерноорієнтованого бюджетування. Йдеться про інтеграцію ґендерної складової у бюджетний процес, коли розподіл бюджетних коштів відбувається з урахуванням потреб жінок і чоловіків, які проживають у громаді.  Це не окремі бюджети для жінок і чоловіків, а процес інтегрування ґендерних аспектів до бюджету. Наприклад, коли в громаді приймається рішення про фінансування ремонту чи розширення тротуарів, якими діти ходять до школи чи інших необхідних речей, з якими більше і частіше стикаються жінки, а не чоловіки (пандуси, дороги, школи, позашкільна діяльність).

Чесно кажучи, іноді навіть соромно за Україну, що в настільки освітньо розвиненій країні стикаємося з  такими закоренілими правилами, поглядами, соціальними нормами, які не дають нам рухатися далі. Адже відсутність бар’єрів – це важливий ресурс для розвитку економіки».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал створено в межах проєкту «Ґендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Ґендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)

Запис Доцентка економіки Ольга КУПЕЦЬ: «Коли немає жінок у місцевих радах – там переважно «ділять землю», а не вирішують соціальні проблеми» спершу з'явиться на Медіа-Версії.