Ухвалений кілька тижнів тому Верховною Радою закон «Про освіту» дає примарну, але надію на те, що в українських школах розпочнуться позитивні зміни. Поки що невідомо, як саме будуть побудовані навчальні плани й програми для учнів, які навчатимуться 12 років, якою буде кількість дітей у класах і школах. Невідомо також, як уявляють чиновники від освіти інклюзію, для якої в сучасних українських школах немає ані умов, ані спеціально навчених педагогів і вихователів. Про фінансування шкіл і шкільні побори і говорити не будемо, бо це варте окремого матеріалу. Однак, із тексту закону вже можна сформувати перелік привілеїв для тих, хто працюватиме в школах.

Що ж саме гарантує закон «Про освіту» вчителям?

По-перше, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:

*належні умови праці та профілактичний медогляд;

*оплату підвищення кваліфікації;

*правовий, соціальний та професійний захист;

*диференціацію посадових окладів (ставок зарплати) відповідно до кваліфікаційних категорій, встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені, вчені звання;

*щорічну грошову винагороду в розмірі до одного посадового окладу за сумлінну працю, зразкове виконання обов’язків;

*виплату допомоги на оздоровлення в розмірі місячної зарплати при наданні щорічної відпустки; *надання пільгових дострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабміном;

*пенсію за вислугу років;

* інші гарантії, визначені законами України.

За працівником освіти зберігається також попередній середній заробіток у разі захворювання, яке тимчасово унеможливлює виконання посадових обов’язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу (та пенсіонерам, які також раніше працювали педагогами в таких населених пунктах і після виходу на пенсію залишилися там) забезпечується безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Така пільга надається в разі, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні півроку не перевищує величини доходу, який дає право на податку соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабміном.

Такі працівники мають право і на безоплатне отримання у власність земельної ділянки (в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільгосппідприємства, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду). Якщо людина раніше вже набула право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування, ця норма для неї не діє.

Згідно із новим законом, органи місцевого самоврядування забезпечують також пільговий проїзд до місця навчання й додому не тільки для учнів, вихованців, студентів, а й для педагогічних працівників.

Щоправда, нині чинний закон «Про освіту», у зазначених аспектах не надто й різниться від нового, так само гарантуючи вчителям на селі безоплатне користування житлом, право на отримання земельної ділянки і пільговий проїзд для освітян.

Усі ці пункти стосуються більше умов матеріального існування вчителя, а не створення йому умов для педагогічної творчості, для самовдосконалення. Існує ж відома істина: учитель, який перестав вчитися, перестає й бути вчителем.

Запис Новий Закон «Про освіту» нарешті “полюбив” учителів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Невже історія й насправді повторюється? Нині українці є об’єктом політики нового «аншлюсу», яку проводить путінська Москва. Її основи закладалися ще у пору розпаду СРСР. Правляча в Радянському Союзі партійно-господарська номенклатура та її чекістсько-військова опора не бажали справжньої руйнації найбільшої держави світу, та не мали сил для її збереження. Тому в процесі дезінтеграції країни доклали чималих зусиль для утримання ефективних важелів впливу на владні верхівки нових держав, які виникали на місці колишніх радянських «республік-сестер». Особливу увагу приділили вивезенню до Москви найважливіших документів КДБ, за допомоги яких можна було шантажувати нових політичних лідерів. Крім цього, кремлівські ляльководи залучали щойно сформовану верхівку колишніх республік СРСР до вкрай корумпованого бізнесу, особливо у сфері нафтогазових оборудок.

Москва намагалася утримати у власних руках контроль над економікою, зовнішньою та внутрішньою політикою країн СНД, їхніми збройними силами та інформаційною сферою. Важливим інструментом впливу вона вважала Московський патріархат, а також шукала можливості втручання у формування політики сусідніх держав у галузі освіти й культури. Грошей на таку діяльність за президентства Путіна Кремль не шкодував. Кінцевою метою цих скоординованих зусиль стало відновлення російської імперії із включенням до її складу втрачених у 1991 році територій.

«Облом» стався від самого початку в балтійських країнах. Латвія, Литва та Естонія негайно провели люстрацію, чим позбавили пряму московську агентуру можливостей формувати їхню політику. Вступивши до НАТО та ЄС, три країни отримали дієві міжнародні гарантії свого незалежного існування від Москви. Кремль врахував цей досвід, тож коли Україна й Грузія спробували повторити шлях балтійських держав, вони отримали могутній удар з півночі. 2008 року Грузія зазнала поразки у війні з Росією, а згодом її президент Саакашвілі та його партія змушені були поступитися владою проросійським політикам. Одночасно Україна пережила кілька інформаційних і торговельних воєн з Росією, зазнала відчутних матеріальних та інших втрат. Президент Ющенко і «помаранчеві» програли вибори «регіоналам», яких прямо підтримував Кремль, в тому числі через російські ЗМІ, які безперешкодно діють в Україні.

«Аншлюс» України готувався давно, нині операція вступає у найважливішу фазу. Москві вдалося зірвати підписання Києвом асоціації з ЄС, тепер вона намагатиметься задушити Україну фінансовою удавкою. Та повною несподіванкою для Путіна виявився Майдан і взагалі розмах протестного руху українців. Прибічникам імперських ідей здавалося, що вони остаточно дискредитували українську «нєзалєжность», відтак можуть скористатися для її ліквідації масовим невдоволенням рядових громадян діями зажерливої та брехливої київської влади. Проте розрахунки не справдилися. Образлива московська пропаганда, знущальне ставлення Кремля до всього українського вплинули навіть на багатьох з тих українців, які раніше з симпатією ставилися до путінської Росії. Повне нерозуміння українського менталітету зіграло злий жарт з авторами імперських планів.

Москва поспішає з «аншлюсом», враховуючи історичний досвід: у 1939-1940 роках Сталін спромігся повернути до складу СРСР більшість утрачених царською імперією земель. Тоді скористалися ностальгійними настроями багатьох колишніх підданих царя-батюшки у країнах Балтії, на Волині й Поліссі, у Західній Білорусі. А молоде покоління, що виросло в інших умовах, ще не встигло прийти до влади. Нині така ж ситуація в Україні: молодь лише готується до активної участі в політичному житті. А в реалізації імперських планів можна спиратися на  тих амбітних представників старшого покоління, які розчаровані своєю непотрібністю в олігархічно-кримінальній державі, що нею володіють представники відомої єнакіївської «Сім’ї». Або ж на тих представників правлячого режиму, досьє на яких вчасно були вивезені до Москви і нині дають можливість шантажувати людей з чорними плямами в біографії.

Час не терпить. Уже через десяток років життя України визначатимуть представники нової генерації, що виросли за часів незалежності й сповідують зовсім інші цінності, ніж вірна спадкоємиця Золотої Орди – сучасна Москва. Та й сама Росія може опинитися в ту пору у стані напіврозпаду чи навіть повної дезінтеграції. Тож Орда поспішає здійснити «аншлюс», доки відчуває в себе сили. Тільки масовий опір українців здатний попередити втрату нашою державою залишків свого суверенітету та остаточне перетворення на провінційну, маловідому світові, тепер уже остаточно окраїну відродженої Російської імперії.

Ігор БУРКУТ

Запис ОРДІ ПОТРІБНИЙ «АНШЛЮС», який перетворить Україну на окраїну відродженої Російської імперії спершу з'явиться на Медіа-Версії.