Запис «ФУТБОЛ ЗАРАДИ ЖИТТЯ» – персональна фотовиставка Альберта Комарі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У команді Андрія Шевченка з’явився новачок. У тренерський штаб національної збірної України увійшов Авраам Кампомар. Іспанець має досвід роботи в системах іспанських клубів «Альбасете» і «Вальядоліді», а також академії донецького «Шахтаря».

«Мій новий колега по збірній України. Давайте разом проаналізуємо тактику і фізику», – написав у себе в Instagram Микола Васильков, який є прес-аташе Андрія Шевченка.

В Україні Кампомар також відомий в ролі експерта на телеканалі «Футбол».

Раніше портал Metaratings повідомляв, що уболівальників можуть тестувати на ковід перед матчами збірної України.

Директор телеканалу «Футбол» Олександр Денисов має інформацію про те, що УАФ шукає можливість провести домашні матчі збірної України проти Фінляндії (28 березня) і Казахстану (31 березня) в рамках відбору до ЧС-2022 з глядачами.

Він нагадав, що через рішення влади Києва допуск уболівальників на ці зустрічі зараз неможливий.

«Але УАФ розглядає сценарій, де вболівальники на вході проходять тестування. Ми розуміємо, що ковід може втрутитися в будь-який момент », – сказав Денисов на своєму каналі на YouTube.

Запис Експерт з телебачення увійшов до тренерського штабу збірної України з футболу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лілія Шутяк. Риболовля – можливість помовчати

Прессекретарка Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ часто і з задоволенням рибалить.

– Захоплення риболовлею виникло кілька років тому цілком спонтанно. Раніше я таким ніколи не займалась, хоча в моїй родині є кілька затятих риболовів, – розповідає Лілія. – Якось ми з чоловіком їхали у відпустку і він запропонував: «А давай купимо вудочку?». В селі, де ми відпочивали, якраз був ставок. До того моменту ми і не підозрювали, як нас затягне ця справа.

Найбільший кайф риболовлі в тому, що на кілька годин ти можеш абсолютно «вимкнути мозок» і зосередитись тільки на тому, клює чи ні. Риболовля – це своєрідна медитація, коли є лише людина і природа. Найдужче цікавить, що ж саме під водою і якого розміру рибу вдасться впіймати. Справжній азарт отримуєш тоді, коли клюнуло і ти починаєш тягнути улов із води.

Рибалю зазвичай із чоловіком, тому не переживаю, як він проводить свій вільний час. До речі, я абсолютно не типова рибалка, адже не вживаю алкоголю під час цього процесу. Для мене риболовля – це більше про азарт, відпочинок і можливість побути в спокійній обстановці без ґаджетів і спілкування. Із рибою не поговориш :) Коли траплялося потрапляти в компанію риболовів, то більшість трохи дивується з мого захоплення, але загалом сприймає нормально.

А от якраз жінки постійно дивуються. Кажуть, що не розуміють, що в цьому може бути цікавого і навіщо витрачати стільки часу на водоймах. Дехто відгукувалися, що це «брудна» справа, не для жінок. Адже там багато чоловіків, які вживають алкоголь і обговорюють дружин. І справді, майже завжди натрапляю на такі компанії. Але, як на мене, риболовля в цьому випадку – якраз і є тим місцем, де можна дізнатися багато цікавого про особливості стосунків чоловіків та жінок. Ну і те, що вони насправді думають одне про одного. Не кажучи вже про те, що це своєрідна «секта», адже риболов завжди зрозуміє собі подібного.

У рибі трохи розбираюсь. Знаю, як виглядає карась, короп, окунь, сом. Але сьогодні це не проблема, адже завжди можна загуглити :) Риболовля – справді недешеве заняття. Але я цим займаюсь не професійно, а як хобі. Тому й не витрачаю велику кількість грошей на спорядження. Хоча навіть найпростіша вудка недешева. А ще вона постійно ламається і до неї треба купувати якісь запчастини. Якщо ловити рибу весь сезон, а не час від часу, як я, то це – доволі дороге задоволення.

Наразі ні з ким із літературних знаменитостей не ловила рибу. Знаю, що великим прихильником цього заняття є письменник Андрій Любка. Ми з ним іноді обговорюємо наживки, водойми, є кльов чи нема, а також спійману рибу. Якби й рибалила з письменниками, не використовувала б цей час для вирішення робочих моментів: навряд чи риболовля – вдалий час для інтерв’ю, адже там потрібно бути максимально тихо. Інакше можна рибу розлякати. В цьому і привабливість мого хобі – нарешті я можу помовчати.

Іванна Стеф’юк. Коні і сплави. Поклик духу предків?

Завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Учбово-методичного центру культури Буковини, кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту “Спадщина” і письменниця, звісно, обожнює читати, має звичку бігати щоранку і не пропускає нагоди кататися на конях і сплавлятися гірською рікою.

– Взагалі-то я і спорт – поняття дуже далекі ще зі школи, – сміється Іванка. – Сили в мене – нуль, спритності – нуль, рухова активність – така собі… Тож спортсменка я дуже … потенційна. Але колись я відчула щось особливе, коли побачила коней. Вільва з клубу родинного відпочинку «Буковинська Троя» мене вразила. Спочатку я її лише гладила, потім захотілося покататися, і це мене надзвичайно захопило. Окрім тактильних відчуттів – шкіри коня, вітру в обличчя – було щось більше. Тож я займаюся верховою їздою Зараз через карантин – вимушена пауза у тренуваннях, але дуже чекаю. Після верхової їзди  я відчуваю таку бадьорість, що мені не потрібна ні кава, ні жодні енергетики. Мої м’язи нарешті розуміють, що я від них хочу, а голова світла і готова до праці. До речі, моя бабка свого часу возила ліс конем. Звісно, це не хобі – це важка праця, пов’язана з потребою виживання. Але може, це захоплення конями в мене саме від неї?

А останнім часом я захопилася сплавлянням на катамаранах. Зараз, до речі, саме час для сплавляння – ще не холодно, але й уже не спекотно. Спочатку це було просто споглядання сплаву, потім я ризикнула стати пасажиркою, а згодом навчилася веслувати, і тоді вже  отримала величезне задоволення від цього. До цього мене долучив Василь Соник – краєзнавець, посадовець Снятинської районної ради. Взагалі Покуття дуже гарно на мене впливає :)

До слова, тільки нещодавно я згадала таку річ: мій дід колись був керманичем – керував сплавлянням плотів по Черемошу. Сплав може бути дуже різним: сьогодні річка спокійна, а завтра така бурхлива, що зносить на своєму шляху все. Дуже цікаво про плотогонів сказано в мого улюбленого Марка Черемшини: «Така-то вже наша гуцульська вдача: огонь пече, а ми йому насупротив!» Знову ж таки, розумію, що ніяк не можна порівнювати ту важку і небезпечну дідову працю, пов’язану з потребою виживання, і моє захоплення з елементом екстриму. Але це дуже символічно, що я сплавляюся тим самим маршрутом, тією самою річкою.

Не можу сказати, що це мій спосіб життя, адже це – рідкість, це приємна розкіш. Але коли потрібно відволіктися від роботи – будь-якої, чи фізичної, чи розумової – активний відпочинок є найкращими способами.

Не екстримом, але, принаймні, нестандартом є мої звички читати вдосвіта і щоранку бігати. То вже звички – і це прекрасно. Маю азарт до танців – але не на сцені, а душевна така забава, з «голубкою», «гуцулкою» і «полькою». Люблю дикість стихії – бурю, зливу, спеку. Люблю життя.

Людмила Чередарик. Парапланеризм – випробування себе, звичайна людська цікавіть і відстороненість від буденності

Головна редакторка чернівецької газети «Версії» займалася карате, була рефері на боксерському рингу і вперше політала на параплані в 65 років.

– Завжди вважала, що зайвих знань не буває. Хотілося спробувати все. Чим тільки не займалася: і балетом та спортивною гімнастикою, і художньою гімнастикою та фехтуванням, і карате – тоді, коли його тільки дозволили в Радянському Союзі, адже це був заборонений вид спорту в нашій тодішній країні. Коли ми, групка аматорів, почали цим займатися, то одного з нас навіть до КДБ викликали і закрили там на пів доби. До речі, цей чоловік зараз знову зі мною в одній компанії займається йогою. Хоча останнім часом йогою чомусь більше жінки захоплюються… Але насправді розминка карате побудована на елементах йоги.

Отже, яких лише захоплень у мене не було. Музикою займалася – грала на домрі, фортепіано та гітарі. Колись навіть свідомо ходила на курси крою і шиття, щось навіть пошила. Хоча зараз, правду кажучи, вже ті навички не відтворю… Важко далося в’язання: дівчата в гуртожитку  університетському переконували, що воно дуже заспокоює, а мене натомість неймовірно дратувало.  Завжди цікавилася усім. Просто і сама по собі допитлива, і для професії це дуже корисно. Адже одна справа – героя майбутньої публікації просто слухати, а зовсім інша – розуміти тему, його фах, уявляти, як і що ще можна розпитати, щоб розкрити тему глибше.

Футбол мені спочатку не дуже подобався, але потім почала ходити на стадіон – і розібралася, і виявилося, що це дуже цікава і красива гра. Ну я мусила це все знати, бо тоді в газеті очолювала відділ спорту і оборонно-масової роботи. Мусила тямити в спорті, бо ж мені про спортсменів писати!

А от у наступний номер готую матеріал про боксерів. Дізнаюся щось нове для себе, хоча дещо про цей вид спорту уже знаю. Адже свого часу, коли працювала в газеті «Молодий буковинець», була рефері на рингу! Газета проводила конкурс на приз ім. Кудінова – дуже відомого тоді молодого боксера, щоправда, з 20-их років минулого століття, і я була суддею від газети. Цікаво зараз згадувати це…

В дитинстві, років у 13-14, склала собі план, чого я мушу в цьому житті навчитися. Серед цих пунктів були стрибки з парашутом і водіння автомобіля. І ось я у же на пенсії, а з парашутом так і не стрибнула, і автівку не воджу – хоча спробувала, бо автошколу закінчила минулого року!

Ну, мабуть певною компенсацією за невтілені стрибки з парашутом став мій політ на параплані. Це було позаминулого року, тобто мені тоді було вже 65. Страшно навіть уголос промовляти ці роки. Та коли цього не робити, то нібито й нічого… Молода іще!

Загалом, щоби вільно почуватися у небі, потрібно багато тренувань. Треба розумітися в аеродинаміці, відчувати напрямок вітру, знати, як саме заходити на посадку… Бо навіть правильне сидіння та відповідні нахили тулуба й повороти голови з руками мають значення для маневрування. Не просто втриматися у потоці повітря!

Та все ж, завдяки інструкторам я злетіла. Коли нарешті відірвалася від землі, нічого довкола не бачила, а тільки чула команди хлопців – ліва рука, права рука… Таким чином я робила повороти. Посадка здалася мені легшою. І тільки на 3-ій та 4-ий раз я змогла в повітрі оглянутися довкола й усвідомити, що лечу… Це почуття передати словами важко.

І все ж захопленням життя Людмили є журналістика. 2016 рік, чернівецька кав’ярня: вона разом із журналістками Валею Кушніренко (Луганськ) і Валею Мацерук (Чернівці) – зліва направо, з якими дружить ще зі Львова, від студентської лави.

Для чого я це зробила? Це було бажання екстриму? Ніби й ні, бо особисто в мене від нього тільки болить голова. Закортіло випробувати себе і глибше пізнати свої можливості? Ймовірно. Хоча швдше  за все це була звичайнісінька людська цікавість. Саме та, що рухає прогрес. А ще з висоти пташиного польоту не тільки будинки, машини і люди, але й усі власні життєві труднощі бачиш ніби збоку, ніби вони не стосуються тебе особисто.

Сідонія Ходикіна. Київські «динамівці» були для мене святими!

Нинішня пенсіонерка в юності була затятою футбольною вболівальницею.

Мабуть, мало би бути трохи дивно, що в буковинському радянському селі в 60-ті роки дівчина могла захоплюватися футболом. Але не в тому випадку, коли це село – Шипинці, бо тут місцевий футбол – це давня традиція, яка з покоління в покоління охопила  всіх хлопців. Грав на місцевому стадіоні і двоюрідний брат пані Сідонії Степан Івасюк, Штефко – а вона ходила з ним за компанію вболівати.

– У Шипинцях на храмове свято зазвичай завжди був данець (танці – ред.), але то увечері, а вдень організовувалися футбольні змагання. І мій двоюрідний брат Штефко грав у футбол на місцевому стадіоні. Любила іти на це дивитися – навіть не можу сказати, чи справді на гру, а чи більше через те, що за брата вболівала. Спочатку просто бачила, що хлопці бігають полем, копають м’яч – а вже коли почала дивитися усвідомлено, то почала розуміти, як там усе складно. Що багато залежить від стратегії, тактики, розташування гравців на полі, технічних прийомів, ролей гравців – нападник, захисник, з якого боку обороняє чи атакує, капітан команди, воротар… Не всі правила одразу «схопила». Довго не могла зрозуміти, чому гол іноді не зараховується. Потім виявилося, що учасники іноді штучно створюють ситуацію «офсайд» – коли захисники не можуть наздогнати чужого гравця з м’ячем на своїй половині поля, то відстають і залишаються позаду навмисно, щоби між ним і воротами було менше двох гравців. Таким чином порушується певне правило  і гол не зараховується. За цим дуже пильно стежать арбітри. Вони також помічають те, що майже неможливо помітити – як іноді випадково гравець зачіпає м’яч рукою, як часом хтось грає нечесно і може вдарити суперника по ногах… За таке видаляли з поля.

Штефко і Сідонія – шипинські футболіст і вболівальниця :)

Коли вже почала розумітися на футбольній грі, завжди вболівала за київське «Динамо» і за нашу збірну – тоді, зрозуміло, це була збірна СРСР. Але це була середина і друга половина 60-х років минулого століття, і «Динамо» (Київ) грало за збірну майже у повному складі. Пригадую за прізвищами: Віталій Хмельницький був футболіст, Віктор Банніков воротар, Анатолій Бишовець – нападаючий, Євген Рудаков, Володимир Веремєєв…

Їздити на матчі не було ніякої можливості, тож вболівала перед телевізором. Але спочатку і телевізори були далеко не у всіх. У нас не було, а у Штефка вже був. То я на велосипеді їздила до нього дивитися футбол (ми жили в різних кутках села). Зазвичай матч починався о 19 годині, тривав до 21-ї, восени в цей час було вже темно… Але я не зважала. Це була зіркова команда. У 1966-му вони перемогли в чемпіонаті СРСР, виграли Кубок СРСР, Андрія Бібу визнали найкращим футболістом року, а п’ятеро динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банніков) вибороли бронзові медалі на чемпіонаті світу в Англії. Пам’ятаю, як по телевізору показували, як вони ці медалі в Кубок склали…

У 1967 році кияни дебютували в Кубку чемпіонів. То була ціла трагедія, коли вони програли полякам (чемпіон Польщі «Гурник» – ред.), вигравши перед тим у чинного володаря трофею – шотландського «Селтіка»). І як мене не розвеселила навіть принесена двоюрідною сестрою Дарусею газета з фотографією гри, де у погоні одне за одним чи то наш киянин поляка за труси схопив, чи навпаки – той нашого… Світлина смішна була, хоч труси і залишилися на гравцеві.

Фото з мережі Інтернет

А одного разу київське «Динамо» приїхало до Чернівців на товариський матч з «Буковиною». Я не могла це пропустити. Пішли з Дарусею на стадіон – правда, чули, що хлопці на трибунах вслід критично зауважували, що ми тут, мовляв, «шастаємо». Але загалом обстановка була доброзичлива, фанати – лояльні, бо це був матч не для вболівання за певну команду, а для споглядання красивої гри взірцевої команди професіоналів, асів. Після гри вони мали бути в готелі «Київ», а перед тим – вечеряли в ресторані «Дністер» на Кобилянської. То ми караулили їх на виході, щоби взяти автографи – зберігала то все у спеціальному зошиті, в який збирала їхні фотографії, вирізки з газет. Кількох спіймала, тож мала автографи – але не всіх – бо вони якось не всі одночасно виходили з вечері, а мені ж ще на поїзд треба було встигнути, щоб додому дістатися…

Як уже казала, я вболівала тільки за київське «Динамо». На матчі «Буковини» не ходила, хоча цікавилася, чи вони виграли, чи програли, які місця в турнірній таблиці посідають… І все моє оточення вболівало так само за улюблену команду. Жодної людини, яка би вболівала за «Спартак», не знаю J

Батьки не були проти мого захоплення. Тато і сам любив футбол, то згодом, коли і в нас з’явився телевізор, ми разом жодного матчу не пропускали. А мама якось не переймалася. Ніколи не було жодних застережень, що я, мовляв, шукаю собі жениха серед футболістів – навіть близько цього не було. Це було справжнє вболівання, я не мала від цього ніякісінької вигоди. Вони були як святі для мене!

Наталя Каптусарова. Люблю працювати з вітрилами

Керівниця регіонального прес-офісу Приватбанку в Одесі не просто ходить в круїзи на яхті, а склала іспит на яхтенного капітана

– Мені раніше подобалося кататися на лижах, гірськолижний спорт… Екстрім! – згадує Наталя. – А три роки тому я «захворіла» яхтами. В Одесі покататися на яхті – це цілком звично, нормально і доступно за ціною. І в компанії часто трапляється хтось із друзів, у кого є яхта. Раніше це були яхти, зроблені своїми руками – наприклад, з фанери чи ще чогось там, а зараз можуть бути і якісні саморобні, і дуже дорогі, і середньої цінової категорії. А ще є кілька яхтшкіл. Коли ти йдеш берегом моря, бачиш безліч вітрил – то сердечко «йокає» від цієї краси, ти згадуєш прочитані книги, побачені фільми, відчуваєш себе як Асоль…

Ось так і мене подруги покликали покататися на катамарані (двокорпусній яхті) – і мені якось дуже сподобалося. Але самій дивно – як я раніше цим не захопилася, живучи в Одесі два десятки років? Мабуть, через той самий стереотип, що яхтинг – це дорого. Насправді – ні. Дитячі спортивні яхтенні школи, яких в Одесі дві для діток від 8 до 12 років – одна безкоштовна, інша вартує 600 грн на місяць. Цілком прийнятна ціна.

Отже, почалося з ходіння на прогулянкових яхтах. І одного разу моя жіноча компанія (де я, 45-літня, була наймолодшою) зібралася відзначити 60-літній ювілей однієї з подруг – в чартері на яхті. Тобто поїхати в Грецію, взяти в оренду яхту – звісно, з капітаном, – і відсвяткувати. Виявилося, що це також не надто дорого і цілком співмірно з 1-2-тижневим відпочинком у 5-зірковому готелі. Зрозуміло, що і яхти бувають різні, але в середньому тиждень на яхті може на особу вартувати від 450 до 900 доларів. Ну і плюс харчування, і квитки, аби доїхати до країни – але їх також можна знайти зовсім недорого.

І от коли все вже було вирішено і був знайдений одеський капітан, він слушно запитав: «А хто мені буде допомагати?» Бо ж самому важко швартуватися, та й загалом є низка моментів, де мають бути задіяні щонайменше троє людей. І я вирішила, що я цього хочу! Мені до того часу вже дуже сподобалося те відчуття свободи на яхті, коли всі твої проблеми залишаються на задньому плані. Мої особисті відчуття – що це потужне підживлення енергією, яка дозволяє потім, на березі, жити, працювати, займатися різними дурницями.

І я пішла вчитися. Зрозуміла, що хтось же має мене навчити цього всього: мотузки кидати, вузли в’язати… Полізла в інтернет, пішла нетрадиційним шляхом, від теорії до практики, бо зазвичай вчитися приходять ті, хто вже практикують яхтинг. Виявилося, що в Україні і в Одесі зокрема є низка шкіл, які готують шкіперів і яхтенних капітанів з міжнародною ліцензією. Я пішла вчитися. Теорії – 14 занять по 4 години. І тут раптом я з’ясувала, що вартість навчання на спеціальності «кваліфікований член екіпажу» і «шкіпер» (капітан) – однакова! То якщо вже витрачати гроші – то чого б не стати капітаном? Поставила собі таку мету. Зазвичай на таке навчання приходять у дещо молодшому віці, переважно зі спортивного яхтингу.

Я була єдиною жінкою на курсі і мене дуже підтримували. Я занурилася в цю атмосферу «яхтенного братства», певного кодексу. Це дуже цікавий світ, який має однакові правила у всіх країнах. Це те, що ми бачимо в кіно, – ця підкреслена галантність, ввічливість. Це небезпечний вид спорту, розваг, і в морі все залежить лише від тебе і від твоєї команди. І тому правила цього братства такі, що в будь-якій країні тобі допоможуть, незалежно від вартості твоєї яхти – чи простенької за 10 тис. доларів, чи океанічної за 2 мільйони… І мільйонер так само, як і незаможний яхтсмен, однаково приймуть мотузку, щоб допомогти пришвартуватися.

Вивчилася я. Складно було з навігацією, метеорологією… Є ще такий предмет – МППЗС, міжнародні правила попередження зіткнення суден, де треба вивчити світлові і звукові сигнали, за якими чітко можна визначити, яке це судно і в якому напрямку воно йде. Це я вчила дуже довго, бо системи там немає, це просто треба вивчити.

А після теорії я вже в Греції, в чартері на практиці зрозуміла, що  це складно, але цікаво і дуже затягує. Чартерний човен досить легкий у керуванні. Фішка чартера в тому, що ти приїздиш в якусь теплу країну, орендуєш човен (як автівки часто орендують), і йдеш на тиждень, два, чи на скільки дозволяє бюджет, бажання і час, вивчаєш країну, в будь-якій гарній бухті можеш пришвартуватися, зупинитися, покупатися в морі. Кайф. Човен може мати 2, 3, 4 каюти (залежно від гаманця замовника), душ-туалет, обладнану кухню…

Словом, захворіла я цим і почала тренуватися – у дуже класного яхтсмена, засновника і власника яхт-клубу Альберта Кабакова. Тренував спочатку мене на спортивних човнах, потім ми вирішили  створити жіночу команду і поганятися в аматорських регатах – то він почав тренувати нашу «вікову» жіночу команду.

Згодом я себе спіймала на тому, що мені подобається працювати з вітрилами. У мене поки що не дуже виходить. І човен для регат, для гонок – інший, там мотузок безліч, ще якісь нюанси – і мені захотілося це все вивчити, цим управляти. Азарт! У такому активному тренувально-навчальному варіанті я вже перебуваю рік.

Щодо сексизму, то в яхтингу немає такого, як часто буває на автомобільних шляхах, коли кажуть: «Та це тьотка за кермом». У яхтингу однакове ставлення і однакові вимоги до всіх. Є ролі на човні, є «посади» в команді, спеціалізація, кожен вибирає для себе посильну і мусить її виконувати.

Чоловіки-яхтсмени дуже бережно ставляться до жінок. Мої колеги по навчанню розуміли, що мені складно, приділяли більше уваги мені, але жодного разу ніхто не сказав, що «це тільки для чоловіків, що ти тут робиш». І зараз в яхтклубі, де я займаюся, так само. Якщо таке хтось собі дозволяє – то це точно не чоловіки, які відбулися як яхтсмени. Це ті, хто просто йдуть за модою відпочинків у чартерах. Але ні стать, ні фізичний стан не впливають на управління яхтою. І подібна зверхність проходить дуже швидко, бо море не прощає зверхності.

КОМЕНТАР

Психологиня, гештальт-терапевтка Альона Головіна: «Жодних обмежень, які б накладала стать, не може бути в реалізації нас як особистостей»

– Сьогодні традиційно «чоловічі» і «жіночі» ролі доволі розмиті. Дуже багато чоловіків із задоволенням можуть викону вати соціально «умовно-жіночі» ролі і функції, і багато жінок, які досягають не меншого, а може й більшого успіху, ніж чоловіки у «їхніх» сферах. Тому що чим більше у соціуму є «чисто чоловічих»  ролей і «чисто жіночих», то більше можемо говорити про низький рівень психологічної культури і загальної культури теж. Чим розвиненіша країна, чим менше люди в ній думають про різноманітні стереотипні уявлення і атавізми, тим більше можливостей для кожної людини незалежно від статі реалізувати свої бажання і здібності. Жодних обмежень, які б накладала стать, не може бути в форматі реалізації нас як особистостей!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»,

світлини з особистих архівів героїнь публікації

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Запис  (НЕ)Жіночі хобі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародна федерація футболу (ФІФА) після шквалу негативних оцінок на своїй сторінці в Facebook закрила можливість залишати відгуки.

Як свідчить сторінка ФІФА, тепер відсутня рубрика “Відгуки” і можливість рейтингування.  Нагадаємо, користувачі Facebook з України та інших країн атакували сервіс ФІФА в Facebook після цькування гравців збірної Хорватії, записавших скандальне відео на ЧС-2018 в Росії з вигуками “Слава Україні!”. Користувачі постили гасло “Слава Україні!” різними мовами. Загалом за добу сторінка футбольної організації отримала більше 150 тисяч негативних відгуків. Рейтинг ФІФА у Facebook обвалився до одиниці.

Запис ФІФА закрила свій рейтинг у Facebook, який впав після української інтернет-атаки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Почалося будівництво спортивних майданчиків на бульварі Героїв Крут і на вулиці Руській, повідомила прес-служба міськради. Вже до кінця травня вони будуть відкриті для всіх охочих.  Роботи виконуються за кошти компанії, які до Фінального матчу Ліги чемпіонів у Києві започаткували всеукраїнську соціальну ініціативу з відновлення дворових футбольних майданчиків. За цією програмою оновлять 14 футбольних майданчиків у 10 містах України.  

Запис У Чернівцях з’являться два доступні футбольні майданчики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Національна суспільна телекомпанія вирішила не транслювати чемпіонат світу з футболу, який відбудеться влітку цього року в Москві.

Про це повідомив голова НСТУ Зураб Аласанія в інтерв’ю, опублікованому газеті “Урядовий кур’єр” у суботу, поідомляє “Інтерфакс-Україна”.

“Ми відмовляємося його показувати. Це серйозна багатомільйонна справа, права на показ куплені ще до 2013 року. Це важке рішення. “Суспільне” може показувати чемпіонат світу в Москві? Ні”, – наголосив він.

Аласанія також зауважив, що ринок українського телебачення, який також мав домовленості про паралельний показ, дізнавшись про позицію НСТУ, також почав відмовлятися вести трансляцію ЧС-2018.

Міністр молоді та спорту України Ігор Жданов закликав українських уболівальників не їхати до Росії на чемпіонат світу з футболу, який відбудеться влітку поточного року.

1 лютого Федерація футболу України офіційно підтвердила, що не проводитиме акредитації українських журналістів для висвітлення фінальної частини ЧС-2018 у Росії. Водночас деякі українські журналісти отримали акредитацію на чемпіонат світу 2018 року з футболу в Росії безпосередньо через ФІФА.

Крім того, ФФУ відмовилася від своєї квоти на придбання квитків на матчі ЧС-2018.

Наприкінці січня міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що Україна провадить переговори з федераціями футболу і фанатськими організаціями про можливість бойкоту чемпіонату світу з футболу 2018 року в РФ або про протести у рамках заходу.

Запис Без трансляцій чемпіонату світу: політика вдарила по футболу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Шановні містяни, краяни, гості!
Завтра, 23 серпня, в День Українського Прапора,
матимете унікальну нагоду попасти на стадіон “Буковина”
на матч із одеським “Чорноморцем” БЕЗКОШТОВНО!!!!!!!!
Для цього вам потрібно якнайскоріше, починаючи з 16-00,
прийти на стадіон у вишиванці й отримати свій безкоштовний квиток
У КОНТРОЛЕРІВ, на вході!
Безкоштовні квитки отримають перші 150 вболівальників у вишиванках!!!!!
Не пропустіть!

Альберт Комарі, керівник прес-служби ФСК “Буковина” Чернівці

Запис Матч ФК «Чорноморець» – ФК «Буковина» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час візиту зірковий-гравець київського «Динамо» та донецького «Шахтаря», зустрівся з місцевим футбольним активом. Анатолій Дмитрович ознайомив присутніх з основними тезами своєї передвиборної програми та відповів на запитання.

Пан Коньков поспілкувався також зі своїм колишнім підопічним – екс-капітаном «Динамо-2» і гравцем молодіжної збірної України Сергієм Черняком, який тепер працює у тренерському штабі «Буковини».

 Довідка

Анатолій Коньков народився 19 вересня 1949 року в Красному Лучі Луганської області. Кар’єра гравця: «Авангард» Краматорськ (1965-1967), «Шахтар» Донецьк (1968-1974), «Динамо» Київ (1975-1981)

Досягнення – Чемпіон СРСР (1975, 1977, 1980, 1981). Володар Кубка СРСР (1978), Кубка Кубків (1975) і Суперкубка УЄФА (1975). Став віце-чемпіоном Європи (1972), будучи гравцем команди першої ліги. Бронзовий призер Олімпіади (1976).

Кар’єра тренера: «Таврія» (1982-1983, 1984-1985), «Шахтар» (1986-1989), «Зеніт» (1990), збірна України (1994-1995), «Ворскла» (1998-2000), «Сталь» Алчевськ (2000-2002), «Інтер» Баку (2004-2006).

З 2008 року є спортивним директором ФК «Сталь» Алчевськ.

Вл. інф.

Запис Кандидат у президенти – у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У новому навчальному році у буковинських школах створять зони динамічного навантаження для учнів. Для цього педагоги разом з батьками придбають спортивний інвентар: скакалки, гантелі, обручі, м’ячі тощо. На перервах і уроках фізкультури діти користуватимуться цими знаряддями, гратимуть у футбол і настільний теніс. Таку практику вже давно використовують за кордоном, де тривалість життя значно більша, ніж в Україні.

Вл. інф.

Запис Школярі робитимуть зарядку на перервах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Євро-2012, свідками якого ми скоро будемо, в Україні має свою цілковито особисту історію з потягами Hyundai, з послугами low-cost авіакомпаній, з цінами на готелі, які здивували навіть Мішеля Платіні, з захисниками тварин в Україні на італійських стадіонах, з бурхливим будівництвом  стадіонів у Харкові, Донецьку, Києві та Львові, з дивними талісманами Славка та Славека, які більше нагадують диснейлендівських героїв, з чутками про бойкот та різними фінансово-балансовими плітками… Але Джанні Інфантіно підтвердив, що фінал ЄВРО-2012 достеменно відбудеться у Києві. А ось у Чернівцях 15 травня на Центральній площі, яка колись називалася площа Ринок, де була клумба для квітів,   відбулася презентація сучасної футбольної скульптури.

На цьому місті у 1827 році встановили перший мистецький пам’ятник Матері Божій. У 1918 р. Буковину зайняли румуни і встановили пам’ятник під назвою «Уніря» (Возз’єднання). У 1940 році в місто прийшли радянські війська і за одну ніч зникли і «Уніря», і тур, що стояв поруч. А на цьому місці обладнали клумбу для квітів. У 1943 році на постаменті стояв бюст Гітлера, а у 1951 р. відкривали пам’ятник вождю пролетаріату — В. І. Лєніну, у 1991 р. його демонтували. Зовсім недавно, у серпні 2011 на Центральній площі Чернівців встановили триметрову фоторамку, яку у травні вже цього року перенесли на Театральну площу, і клумбу теж не лишили у спокої. Її накрили червоним постаментом для арт-скульптури. Чому до слова «скульптура» додається «арт», я так і не зрозуміла ( під час відкриття у деяких виступах звучало саме таке словосполучення).
Адже скульптура і art – мистецькі терміни.
Може це андеграунд такий?
Те, що він не підтримує класичні шляхи видно навіть і не фахівцю з мейнстріму, бо для класичних форм і скульптур не потрібно підтвердження будь-яких реєстрів. Вони красномовніші за рекорди, ажіотаж та антураж флешмобів…

Арт-інсталяція з футбольних м’ячів «Футбольна квітка», що приурочена до проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу ЄВРО-2012, має розміри 6 х 3,8 м і складається з 1600 футбольних м’ячів. Представник Національного Реєстру рекордів України запевнив, що скульптуру визнано найбільшою, яку виконано з футбольних м’ячів. Нова «скульптура» у чернівчан викликала неабиякий інтерес, а клумба поки перечекає у справжньому underground. 

А ми, як і  мільйони вболівальників,  з нетерпінням очікуємо футбольного свята чемпіонату Європи з футболу ЄВРО-2012.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис «Футбольна квітка», Євро-2012, андеграунд… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З наближенням чергових виборів в Україні нерідко згадують про «національну ідею». Кожен вкладає у це поняття своє значення, але взагалі ним означають духовну першооснову, що об’єднує цілу націю.

У випадку України дуже непросто її визначити. Мова? Ні, бо пів-країни розмовляє українською, а інша половина – російською. Православна віра? Ні, бо православні у нас розколоті на три конфесії, а є ще католики, протестанти та інші. Спільні історичні герої? Знову ж – ні. Адже для одних героями є Сидір Ковпак та молодогвардійці, а для інших – Степан Бандера і Роман Шухевич. Тим більше не можуть об’єднатися всі українці навколо сучасних політичних сил та їхніх лідерів. Протистояння між «помаранчевими» та «біло-блакитними» засвідчило, наскільки розколотим є наше суспільство.

І все ж Україна не розпадається, а самі українці сповідують якісь спільні цінності, котрі й сформулювати словесно ще нікому не вдалося. Час від часу з’являються «конструктори національної ідеї», які видувають чергову мильну бульку. Наприклад, на роль об’єднуючого чинника загальнонаціонального масштабу пропонують … «Євро – 2012»! Мовляв, якщо немає перемог економічних або військових, то хай будуть хоча б спортивні. Справді, перемоги вітчизняних спортсменів є важливим чинником зміцнення гордості за свою державу, вони сприяють розквіту патріотичних почуттів. Проте у багатьох українців «Євро – 2012» асоціюються зовсім не із спортивними  змаганнями.

Упродовж декількох років громадськість спостерігає, як жменька олігархів ділить бюджетні мільярди під приводом спорудження стадіонів, готелів та іншої інфраструктури для футбольного чемпіонату. Апетити у «будівничих» величезні, от і виходять споруди «золотими» за своєю вартістю. Наскільки якісним було саме будівництво, покаже час. Але наслідки такого витрачання державних коштів відчуває більшість громадян України. Зведення помпезних споруд на фоні падіння життєвого рівня простолюду стабільності державі не додає.

Не може «Євро – 2012» об’єднати всю націю: від нього густо тхне духом наживи. Олігархи «розпиляли» бюджетні мільярди, а дрібний та середній бізнес збирається викачати з кишень приїжджих уболівальників мільйони чи хоча б тисячі євро. Власники готелів прагнуть захмарно підняти ціни на свої послуги, від них не відстають таксисти, ресторатори та інші. Готуються до чемпіонати і такі охочі до заробітків, як проститутки, кишенькові злодії, різноманітні аферисти. Нажива перш за все!

Часу до чемпіонату залишається все менше, й пролетить він миттєво. Після «Євро – 2012» хтось рахуватиме прибутки, а хтось – втрати. Але всі побачать, що до національної ідеї футбольний чемпіонат не мав жодного відношення. Адже єднає українців не спільна участь у наживі, а любов до рідної землі, до її народу. І віра в те, що ми гідні кращого життя, ніж маємо нині.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Нажива – не ідея спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нинішні правителі країни розповідають про економічне зростання, називають якісь цифри росту ВВП і середніх зарплат. Щоправда, прості люди відчувають лише стрибок цін і постійне падіння свого життєвого рівня. Це викликає протест, який виливається у конкретні дії.

Підприємці, афганці, чорнобильці, селяни, студенти раз у раз виходять до стін парламенту і Кабміну, висловлюючи свої претензії можновладцям. І все гостріше: селяни вже продемонстрували під урядовою будівлею вила і коси. Наразі бутафорські. А чорнобильці й афганці показали своє уміння штурмувати оплот корупції та беззаконня. Натомість влада намагається заборонити акції протесту, як сталося це 7 листопада в Києві.

Та революційні настрої в суспільстві піднімаються, мов на дріжджах. Навіть президент вимушений був визнати, що «йому доповідають» про масову закупівлю зброї в країні й підготовку до збройного повстання. Опозиція ж вимагає конкретики: хто закуповує зброю, скільки, в яких регіонах.

Особливе розчарування нинішньою владою відчувається на Сході країні – де її, власне, й обрали. Ці настрої правителі прагнуть збити. Чим?

Здавна управляють плебсом за допомогою нехитрого механізму – хліба та видовищ. Утім, з хлібом у нинішніх владців не склалося, тому ставку вони роблять не на «їдло», а на «дивидло». Один за одним відкриваються розкішні стадіони, на яких проходитимуть матчі Євро-2012. Кожне відкриття супроводжується феєричними видовищами, покликаними вразити глядачів. Справжня учта під час чуми.

Мільярди гривень з державного бюджету знайшлися на будівництво майбутніх руїн Колізею у країні, заселеній мільйонами справжніх злидарів. А грошей на нормальні зарплати, пенсії та стипендії пересічним українцям влада «знайти у бюджеті не може».

Тож енергію знедоленого люду планує випускати на футбольних матчах – хай кричать і скачуть на трибунах, аби тільки не виходили на барикади. І на підготовку футболістів коштів не шкодуватимуть.

Не випадково ж найвідоміші в історії зірки футболу Пеле і Марадона робили спортивну кар’єру в Латинській Америці, коли там панували диктаторські режими. Бо давно відома технологія випускання пари без запобіжного клапану – демократії. Інакше зростання тиску в соціальному котлі неминуче зірве кришку разом з тими, хто на ній сидить.

Та не лише футболом відволікають увагу народу від справжніх проблем. Кількість розважальних програм у «зомбоящику» зростає небаченими темпами. Вже й танцюють всі, й співають всі, й дружин міняють та худнуть…

Танці на Майдані покликані збити з нього революційну ауру, замінити її примітивним блюзнірством. А слово «революційний» у назвах розважальних телепрограм має дискредитувати цей термін у суспільній свідомості, стерти його як старий п’ятак. Політтехнологій власті застосовують все більше, але життя невдовзі все розставить на свої місця. Момент істини наближається.

Запис Видовища замість хліба: український сценарій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нагадаємо, що 7 жовтня близько 13 години, біля власного будинку по вул. Достоєвського невідомий чоловік із мисливської рушниці здійснив постріл у головного тренера футбольного клубу «Буковина» Вадима Зайця, коли той сів у свою автівку. Кулі пройшли крізь дверцята автомобіля та поранили тренеру коліно.

Зловмисники сприйняли пана Зайця за бізнесмена з Герцаївського району на якого власне і планувався замах, бо він заборгував чернівчанці, лікарю за фахом, 1,5 млн. грн. Як можна так помилитися?

Справа в тому, що у підприємця і тренера футбольного клубу співпали марка, колір і майже номери автомобілів – різниця була в одній літері в кінці номера. Злочин готувався біля двох місяців та, сплутавши жертву, зловмисники стежили за тренером «Буковини» чотири дні.  

Жінка  найняла хлопців, щоби «полякати» бізнесмена-боржника. Вона повідомила виконавцям, що він буде в тому районі, в якому, за збігом обставин, опинився пан Заєць. За виконану роботу зловмисникам було обіцяно 4 тис. євро.     

Як повідомив Микола Харабара їх було двоє. Один 24-літній мешканець, а другий – 29-літній з іншої області. Хлопці ніде не працювали та раніше мали вже судимості: один – за розбій, інший – за крадіжку. Якщо хлопців визнають винними, їм загрожує ув’язнення на термін до 15 років.

Щодо жінки, яка замовила даний напад, то нині, вона перебуває в ізоляторі тимчасового тримання.     

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Замах на Зайця був випадковим!? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тренер сів за кермо власного авто, закрив дверцята та завів двигун. Чоловік підійшов до автомобіля і не витягуючи з поліетиленового пакету зброю, вистрілив у нижню частину дверцят, поранивши тренера. Після пострілу чоловік втік. Тренера  швидка  доставила до лікарні. Лікарями було виявлено 6 дробинок, що потрапили в коліно Вадима Зайця. Життю потерпілого нічого не загрожує.

Наразі правоохоронці з’ясовують причини замаху та зброю з якої було здійснено постріл. Проводяться оперативно-пошукові заходи по встановленню та затриманню особи причетної до скоєння цього злочину.

Запис Стріляли в Зайця: на тренера ФК «Буковина» вчинено замах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Документальний фільм розповідає як змінився футбол і все, що його оточує, під впливом часу та грошей. У фільмі беруть участь авторитетні представники найбільших фанатських угруповань України – Динамо, Дніпра, Карпат та Шахтаря, футболісти і тренери київського Динамо, а також віце-президент федерації футболу України і представник міліції.

Предлагаю посмотреть онлайн фильмы тут.

Учасники фільму обговорюють проблеми, що хвилюють всіх: засилля легіонерів в українському футболі, проблеми натуралізації гравців, а також наслідки зростаючої комерціалізації футболу. Події на трибунах і поза ними, відданість своєму клубу, думки про наближення чемпіонату Євро-2012, ставлення до міліції та офіційних структур – всі ці теми висвітлені у фільмі тими, без кого ця гра неможлива. Глядачам надається можливість не тільки почути правду від першої особи, але й побачити рідкісні документальні кадри. Сучасний футбол – добро чи зло – ось основна лінія цієї стрічки.

Авангард чернівецького фан-руху

Запис Документальний фільм про футбол – у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Школа для учителя

На початку вересня виповнилося 17 років приватній виробничо-комерційній фірмі «Пелопонез». Назва її – вдячний спогад про успішні заробітчанські мандри країною олімпійських богів, а, власне, виникнення – результат участі в першому в краї приватизаційному аукціоні! На ньому новоспечений підприємець з десятирічним учительським досвідом придбав у приватну власність бар «Гриль» по вул. Головній.

І знову почалася… школа. Тільки особлива: підприємницької діяльності. Навчатися довелося з нуля, бо ніхто тоді взагалі не знав, що таке приватна власність… Але здобуті емпіричним шляхом знання втілювалися в нові комерційні придбання – і вже не лише в Чернівецькій області, а й у сусідній Івано-Франківській.

Тож з’ясувалося, що неважливо, в якій адміністративно-територіальній одиниці розташований комерційний об’єкт: «Усе залежить від того, кому доручиш роботу з цим об’єктом і як цю роботу скеруєш», – підсумовує багаторічний бізнесовий досвід у сфері громадського харчування та організації торговельної мережі продовольчих товарів Іван Боднар.

На роботу – як на свято!

Поки естрадний улюбленець старшого покоління українок Павло Зібров прославляє у своїй творчості дві матерії – «Жінки й вино», чернівчанин Іван Боднар прихиляється до пріоритетів «Жінки та спорт». І педагогічний досвід, і підприємницький утвердили власника «Пелопонеза» в такому переконанні: «Жінки – надзвичайно відповідальні і їм можна доручати будь-які справи: все обов’язково буде виконано».

Наразі в нього працює близько шести десятків людей (90% з них – жінки), і персонал стабільний: є люди, які працюють від дня відкриття фірми. «Можливо, я просто намагаюся створити їм нормальні умови, – усміхається підприємець. – Адже «особливі відносини» важливі – щоби люди йшли на роботу з бажанням».

…З гарним настроєм йшли до нього й учні – вихованці середніх шкіл №19 та №28. Чемпіонські звання й призи з міських, обласних та всеукраїнських змагань значною мірою присвячували й своєму вчителю. А шкільний колектив навіть обрав Івана Боднаря своїм директором, але потяг до заморських мандрів звабив тоді молодого вчителя фізвиховання поміняти і звання «старшого вчителя», і грамоту Міністерства освіти України на пейзажі Греції.

Та попри те, що, як твердить услід за Чеховим народний гумор, «у Греції є все», Іван Іванович повернувся до України. І до спорту. Іван Боднар – президент клубу міні-футболу «Меркурій-Чернівці», учасника чемпіонату України серед команд першої ліги. Завдяки президенту клубу, вперше в області вдалося організувати на базі фізкультурно-оздоровчого комплексу «Олімпія» збір Національної збірної України з міні-футболу. Це було 2009-го року, а вже 2010-го, вперше за багато років, був проведений міжнародний товариський матч між збірними України та Румунії на рівні національних збірних. У складі молодіжної збірної України грали троє гравців «Меркурію»!

Здоровий глузд – законам

Досвід життя та праці у світах підживив уроджену життєву активність чернівчанина. Упевненість, що власним ентузіазмом пробиваються найнеймовірніші ідеї, зробила Івана Боднаря 1988-го року наймолодшим депутатом Садгірської райради. Упродовж цього громадського навантаження він домігся відкриття дитячо-юнацької спортивної школи в Садгірському районі. Близько трьох років пішло на втілення цього проекту. Відтоді жодна спортивна школа в Чернівцях не відкрилася…

2002-го – нове обрання, на цей раз депутатом Чернівецької міськради по мажоритарному виборчому округу №53 (мікрорайон «Гравітон», вул. Руська). І знову довіра мешканців району була виправдана: завдяки наполегливості Івана Боднаря, яка знайшла підтримку і колег, і міського голови, відкрився міський культурно-просвітницький центр по вул. Руській, 222 (де нині працює художньо-музична школа та багато інших гуртків, які буквально переповнені охочими займатися тут дітьми з усього величезного мікрорайону). І знову проект унікальний, адже за часи незалежної України жодна нова художньо-музична школа в місті не вікрилася. А Боднар досі є «неформальним куратором» і цього закладу, і спортивного в Садгорі.

З 2006-го року Іван Боднар продовжує громадську діяльність, ставши депутатом Чернівецької міської ради за списками БЮТ. І, попри великий досвід спілкування з бюрократичними структурами (з різних боків барикад), досі не втратив переконання, що закони мають базуватися на здоровому глузді. Саме ця упевненість спонукала його дослідити деякі закони настільки, щоби відшукати в них те, чого, мабуть, і не закладали самі законотворці!

Нова законодавча база забороняла виділяти в межах міста ділянки під забудову на комерційній основі. Тож, коли частині міської громади Бог поклав на серце звести новий храм на вул. Сторожинецькій, департамент містобудівного комплексу та земельних відносин відмовив. Згідно з чинним законодавством. А депутату Боднарю вдалося довести департаменту та юристам: церква – не комерційна організація! Отож, завдяки волі Божій, яка спонукала депутата до такого неспокою, Храм Успіння Пресвятої Богородиці на вул. Сторожинецькій обласного центру – буде.

Рентабельність – це успіх!

Ці слова – замість традиційної для більшості підприємців «мантри» про «складний економічний період та кризу» – каже про свій бізнес Іван Боднар. Він зауважує, що через кризу насправді багато закладів, особливо того напрямку, в якому працює він, закриваються. Але водночас ще більше їх відкривається! Значить, криза, як і розруха (за булгаковським професором Преображенським) починається в головах!

«Як директора і як засновника підприємств, мене особливо зараз цікавить і турбує питання прийняття податкового кодексу. Оприлюднений проект не демонструє жодного кроку назустріч підприємцю. Там є тільки ускладнення і нові навантаження. Насправді ж зменшення податкового тиску дало би кожному підприємцю змогу збільшувати зарплати, і це було б шляхом до економічного зростання».

Хоча підприємець і визнає, що конкуренція у сфері громадського харчування і продовольчої торгівлі доволі значна, він не знімає з себе великого завдання: «Мій бізнес дуже важкий, бо ми найближче до людей. Але тому на нас і велика відповідальність».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Талант бізнесмена в учителя відкрила Греція спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не минуло й півроку, як заступником Бенкендорфа став Валід Арфуш, а на екранах з’явилися обличчя кваліфікованих футбольних коментаторів Савіка Шустера, який досі не годен вивчити прізвище іспанського гравця Вільї, та Васіліси Фролової, яка взагалі не здатна нічого вивчити.

Хотіла назвати дівчину Василиною, але колеги сказали: «Не тягне», бо Васіліса – вона і в Африці Васіліса, недарма ж цей телевитвір називається «Африканські пристрасті».

Дивитися у шоу нічого, замість матчів показують коментаторів, які, за форматом «Свободи», жують жуйку про все і ні про що.

Коли на передачу приходять екс-футболісти, це хоч якось рятує ситуацію. Але коли поруч із Шустером сидить політолог Вадим Карасьов, розмірковучи, як матч «Гана – Уругвай» вплине на результат виборів у Польщі, або коли актор Давид Бабаєв оцінює артистичність, з якою форварди забивають гол, а потім неартистично повертається до глядачів дупою просто у прямому ефірі, незважаючи на волання Петра Маги про естетичність «картинки», хочеться відверто лаятися весь ефірний час.

Але весь цей жах «тьмяніє», коли починає відкривати рот дівчинка з кісками (хвостиками, дульками) Васіліса. Глибина й ширина її думок просто вражає, особливо, коли порівняти їх із розмірами гонорарів, які отримує вона разом з колегами по цеху.

Смію нагадати, що державний телеканал фінансується за державні, тобто наші з вами, гроші. Проблема в тому, що цю тупу «говорильню» фанати футболу не замовляли.

Але хто ж їх запитуватиме, коли Шустер повинен Live, причому добре й на всіх телеканалах.

Натомість на комерційному ICTV сидять нормальні молоді хлопці, які зацікавлені в тому, аби люди могли подивитися на матч, а не на них. Хоча, мабуть, їм теж треба Live…

Лєра ЯСНИЦЬКА

Запис Шустер не просто Live, а ще й усюди… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчан і гостей міста просять підтримати цю ініціативу і також відвідати ярмарок в національних строях.

Під час ярмарку проводитиметься збір коштів на придбання медичного обладнання для міської дитячої лікарні.

Від 10.00 в парку будуть встановлені урни для збору благодійних коштів: біля танцювального майданчика та на сцені біля фонтану. Ще з двома урнами алеями парку ходитимуть волонтери.

Відкриття ярмарку заплановане на  11 годину 11 липня біля Центрального входу в парк культури і відпочинку імені Т.Шевченка.

Від 10.00 до 18.00 у парку вируватимуть виставки-продажі:

■ товари народного споживання та будматеріали продаватимуться на вул. Головній (від центрального входу ЦПКіВ ім. Т. Г. Шевченка до вул. О.Гузар);

■ продовольчі товари, кондитерські та хлібобулочні вироби, продукцію бджільництва можна буде придбати на вул. Садовій (від вул. Головної до вул. Першотравневої);

■ свято пива відбуватиметься на танцмайданчику ЦПКіВ ім. Шевченка;

■ книги та друковану продукцію презентуватимуть на центральній алеї парку;

■ вироби народних майстрів та образотворчого мистецтва прикрашатимуть майданчик біля Літнього театру.

На майданчику перед стадіоном «Буковина» розташується автосалон, а на вул. Садовій від вул. Головної до вул. Першотравневої – туристичне містечко.

Діти зможуть розважитися на дитячому майданчику біля атракціонів.

На гостей ярмарку чекають також численні заходи:

■ Фестиваль ресторанів запрошує гостей від 10.00 до 20.00 біля центрального входу на стадіон «Буковина». О 13.00 тут розпочнеться свято шашлику.

■ На майданчику перед стадіоном «Буковина» о 12.00 турнір на звання «Богатир року».

■ На стадіоні «Буковина» о 16.00 футбольний матч між командами «Буковина» (Чернівці) та «Зімбру» (Кишинів).

■ На вул. Садовій-Головній о 14.00 відбудеться парад наречених.

■ На майданчику біля фонтану ЦПКіВ ім.Т.Г.Шевченка демонструватимуть модельний одяг (12.30 – 13.00), співатимуть у «Карооке біля фонтану» (13.00 – 13.45), виступатимуть аматорські колективи художньої самодіяльності (11.40 –12.30, 14.40 –16.00), а від 13.45 до 14.40 відбудеться благодійний аукціон від жіночого клубу «Успішна чернівчанка».

Запис Усі в Чернівці на Петрівський ярмарок! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У матчі за третє місце радіо «Буковина» не мало проблем з «Нашою Україною» – 3:0. У фіналі домінувала команда охоронного агентства «Сайгон», яка здолала опір тепловиків – 4:2.

– Ідея проведення турніру належить голові профкому ТОВ «Машзавод» Леонідові Пирогу. Ми вклали значні кошти у побудову майданчика на території підприємства. Приємно, що люди побачили, як на «Машзаводі» робляться добрі справи, зокрема, приділяється велика увага спорту. Хочеться, щоби якомога більше людей вели здоровий спосіб життя. До речі, ми підтримуємо ще й інші види спорту – бокс, мотокрос, художню гімнастику, – зазначив після церемонії нагородження гендиректор ТОВ «Машзавод» Віктор Сідляр, який, до речі, очолює Федерацію художньої гімнастики Чернівецької області.

Запис Футбол і Конституція спершу з'явиться на Медіа-Версії.