У вересні народні депутати продемонстрували рекордно низькі показники участі в голосуваннях Верховної Ради. Про це повідомив “Комітет виборців України”, чиї експерти все ретельно порахували.

– Найнижчий показник за 2017 рік! Протягом минулого місяця один депутат у середньому взяв участь лише у чверті голосувань. Для порівняння: у липні один парламентар голосував у середньому в 48% випадків, у червні – 55%, у травні – 49%, у квітні – 45%, у березні – 54%, в лютому – 51%, в січні – 50%. Тобто досі депутати ігнорували вдвічі менше голосувань, — розповідає Денис Рибачок, аналітик “Комітету виборців України”.

Загалом у вересні регулярно, тобто більш ніж у половині випадків, виконали свою оплачувану функцію з осмисленого натискання кнопки “за”, “проти” або “утримався” лише 60 – 80 депутатів. Так, 22 вересня активно голосували 52 нардепи, 21 вересня – 85, 20 вересня – 80, 19 вересня – 87, 8 вересня – 62, 7 вересня – 99, 5 вересня – 134 із 422, пише газета Експрес.

Загалом минулого місяця аж 353 народні депутати пропустили половину й більше голосувань (тобто не натискали “за”, “проти” чи “утримався”). Із них 46 осіб проігнорували понад 90% голосувань. Вони або були відсутні на робочому місці, або свідомо не голосували.

Найгірше себе зарекомендували депутати фракції Радикальної партії Ляшка та груп “Відродження” і “Воля народу”. Їхні представники пропустили понад 90% голосувань у вересні! Так, в середньому один депутат РПЛ за місяць взяв участь у 8% голосувань, “Волі Народу” – 7%, “Відродження” – 6%. По інших фракціях показники такі: депутати “Самопомочі” голосували у 58% випадків, “Батьківщини” – 35%, “БПП” – 29%, “НФ” – 21%, “Опоблоку” – 14%.

Якщо ж глянути на річну тенденцію, то можна помітити: “Воля народу” і “Відродження” постійно опиняються серед тих, хто ігнорує голосування. Також зазвичай їм компанію складають представники “Опоблоку”. Члени фракції, яка складається значною мірою з колишніх “регіоналів”, не раз заявляли, мовляв, не голосуватимуть за важливі рішення у парламенті, доки у порядок денний не включать їхні законопроекти. Це саботаж. І це неправильно. Опозиція має займати конструктивну позицію, а не самоусуватися від роботи в парламенті.

Для того, щоб депутати в сесійній залі проводили час продуктивніше, ми пропонуємо штрафувати тих, хто не бере участі в голосуваннях. Потрібно вираховувати певну суму від їхньої заробітної плати щомісячно. Адже наразі така практика є тільки щодо відвідування народними депутатами засідань Верховної Ради. Адже якщо він прийшов і не долучився до ухвалення законів, то за неробство має бути покараний. Згідно з чинним законодавством, участь народного депутата в голосуваннях – такий же його обов’язок, як і участь у пленарних засіданнях Верховної Ради. Звичайно, є депутати, для яких зарплата 17 тисяч гривень на місяць – це значна сума, а є мільйонери, для яких вирахування будуть зовсім невідчутні. Але на багатіїв можна знайти додаткові важелі впливу. Парламентарів, які не голосують, доцільно позбавляти права участі в міжнародних делегаціях парламенту, чого вони всі прагнуть, обмежувати повноваження у частині роботи в комітетах. Схожим чином, до речі, дисциплінують своїх народних обранців Молдова, держави Балтії та Польща. Крім того, потрібно апелювати до політичної культури та відповідальності нардепів. Ми можемо максимально поширювати інформацію про ті політичні сили та групи, які не долучаються до голосувань, а виборці хай думають, чи варто давати “зелене світло” їм на наступний термін повноважень.

Запис “Важке” життя нардепів: приходять на роботу і … не голосують спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Протестні настрої в Україні помітно пішли на спад. Разом з весняним теплом до багатьох людей прийшла втома від політичного пустодзвонства і несправджених сподівань. Громадськість мляво реагує на події, котрі ще недавно викликали великий суспільний резонанс. Так, представники колишньої влади один за одним відправляються за грати, а на їхній захист вже не відбувається не лише могутніх демонстрації – навіть нечисельних пікетів. Отримав свій термін ув’язнення колишній чернівецький губернатор і нардеп Георгій Філіпчук, а його земляки практично не відреагували. Важко оцінити цей факт однозначно. З одного боку, ніхто не примушував буковинців публічно схвалювати вирок, як то практикувалося в СРСР у 1937-38 роках. А з іншого – невже у нашому місті всім байдужа доля колишнього регіонального лідера, а потім і міністра?

Пояснення, швидше за все, досить просте. Суспільство втратило довіру до політиків, як нині правлячих, так й їхніх попередників. Серйозної політичної опозиції в країні не залишилося, тому нікому вивести великі маси людей на вулицю. А простолюд не бачить цілей, задля яких варто ризикувати своїм здоров’ям чи свободою. Так і не з’явилося сподіваної «нової опозиції», яка повинна виростати з найбільш динамічних громадських організацій. Будь-яка помітна суспільна активність потребує певних фінансових затрат. У країнах розвинутої демократії гроші на проведення акцій протесту виділяє дрібний та середній бізнес, який таким чином відстоює власні інтереси. А в Україні він ледве жевріє, програючи на всіх фронтах великому капіталу. Представники ж останнього ставку на вуличну активність не роблять, вони грають за правилами, встановленими правлячою партією.

Правила ці добре відомі тим, хто жив за «совка». Головне: думати буде начальство, твоя справа – виконувати. І ще одне: не висовуватися, кожен повинен знати своє місце. Хочеш робити кар’єру, вступай до правлячої партії. Керівник парламентської фракції ПР Єфремов днями похвалився, що кількість членів Партії регіонів досягла рекордної цифри в півтора мільйони. У КПРС, до речі, було значно більше – лише в Україні нараховувалося понад 3 млн. її членів. Але де вона, та «керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства»? Там же, де сам СРСР, а також марксизм-ленінізм, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Епоха всіх тих «ізмів» скінчилася, їй на зміну прийшов час відкритого чистогану. Адже у кого гроші – у того влада, а у кого влада – у того й гроші. Політика і бізнес переплелися намертво, не залишивши місця жодним ідеям та ідеологіям. Матеріальний інтерес – понад усе, «мета виправдовує засоби», «гроші не пахнуть».

 А пострадянський люд, побачивши таке, розчарувався в усьому. Тому черговий раз погруз у політичній апатії. Правда, вічною апатія не буває, їй на зміну обов’язково приходить бурхлива активність. Питання лише в тому, коли вона прокинеться і куди буде спрямована. Поки ж суспільство намагається подолати весняну втому, щоби набратися нових сил.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Весняна втома? спершу з'явиться на Медіа-Версії.