Зовнішній вигляд Володимира Івасюка ніколи не був просто даниною моді — це була свідома культурна позиція та маніфест. В епоху радянської уніфікації, сірості та дефіциту, Івасюк та його однодумці демонстрували бездоганний дендизм. Його фірмові приталені силуети, клубні блейзери, ідеально підібрані сорочки та джинси кльош руйнували нав’язаний радянською пропагандою стереотип про «шароварність» чи провінційність української культури.

Він доводив на власному прикладі: українське — це модерно, престижно та інтелігентно. Співпрацюючи з майстрами старої австрійської кравецької школи в Чернівцях, Івасюк проєктував образ нового українця — інтелектуала із європейським шармом. Цей «європейський лоск» у поєднанні з глибоким знанням народних витоків сформував унікальний візуальний та естетичний стандарт, що випереджав радянські реалії на десятиліття вперед.

Вечір пам’яті швидко переріс формат офіційного заходу та перетворився на тепле коло однодумців. Експозиція об’єднала довкола постаті митця науковців, музикантів та молодь. Зокрема, цікавими акцентами та дослідженнями поділилися фахівці Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка — Олена Логінова та Даня Граф. Про унікальні модні тенденції та світоглядні орієнтири композитора детально розповіла бібліотекарка Вікторія Волощук.

Проте головне — у залі панувала жива творча енергія. Гості заходу спільно співали легендарні шедеври композитора, серед яких — безсмертна «Червона рута» та прониклива «Пісня буде поміж нас». Разом присутні ділилися спогадами про геніального буковинця та дискутували про його феноменальний внесок у культуру. Справжньою окрасою заходу став і вивступ юного музиканта Назарія Татарчука.

Запис Більше ніж музика: європейський всесвіт Володимира Івасюка у фокусі чернівецької виставки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 листопада 2025-го в атмосферній зустрічі з Сергієм Ахременком (модератор — письменник Максим Дупешко) прозвучало багато простих, але важливих тез про мистецтво фотографії. Зустріч відбулася  в Гончаренко Центрі Чернівців. Розмова одразу перетворилася на справжній діалог про мистецтво, довіру і бачення.

Сергій Ахременко відомий чернівецький фотомитець: він проводить фотошколу, організовує виставки та бере участь у різноманітних фотопроєктах. Його роботи охоплюють різні жанри — портрет, фоторепортаж, студійні роботи, весільна зйомка та ню. Сергій розповів про свій шлях: перша фотосесія у 18 років, навчання на біофаку, перехід від плівки до цифрової й “крафтової” фотографії. “Для фотографа найважливіше — довіра й повага до тих, кого знімаєш”, — підкреслив він. Цифрове фото дає свободу, але справжній характер знімка народжується в уважному ставленні до моделі й світла.

Особливе враження залишилися від думки: сучасне фото іноді потребує письмового пояснення. Сергій говорив, що  тоді світлина сама по собі несе лише частину задуму, а  решта, якими автор доповнює роботу, становлять заголовок, супровідний текст, контекст виставки. Це свідчить про нову епоху у візуальному мистецтві — коли фото і слово утворюють єдину концепцію.

Сергій Ахременко — людина багатьох інтересів: він знімався у кіно, проводить майстеркласи, бере участь у виставках і фотопроєктах, а ще — мріє про персональну експозицію та створення короткометражних фільмів. Його фотографії — живі, відверті, з глибоким психологічним підтекстом. Під час зустрічі  поділився історіями з творчої практики, розповів про виставку «НЮанси», що зараз відбувається у «Вернісажі».

Його спокійна, іронічна, інтелігентна манера спілкування зробила розмову щирою і захопливою. Це була зустріч, після якої хочеться уважніше дивитися на світ — і бачити в ньому різні нюанси.

Запис Сергій Ахременко — фотограф, який зберігає нюанси… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Фотовиставка «Місто, в якому ми закохалися» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотостудія «Погляд» – це креативне навчально-творче об’єднання, яке було засновано у лютому 2004 р. Студія розпочала діяльність завдяки талановитому педагогу і чудовому керівнику – Миколі Олексійовичу Ємельянову, який почав працювати у Чернівецькому клубі юних техніків «Кварц» (на сьогодні – Чернівецький центр юних техніків ім. Л. К. Каденюка).

На заняттях у фотостудії «Погляд» діти та молодь знайомляться з історією розвитку художньої фотографії як одного з видів мистецтва, навчаються працювати з різними фотоапаратами, засвоюють основи композиції, обробки фотографій, використання світла з метою створення якісних та ефектних світлин. Займаючись у фотостудії, діти мають можливість розвивати свої навички в галузі фотографії, візуального мистецтва, працювати над проектами й обмінюватися досвідом, що сприяє їх творчому розкриттю. Крім того, фотостудія «Погляд» відкриває доступ для реалізації здібностей кожного студійця, який, відтворюючи своє бачення світу через об’єктив фотокамери, демонструє власні творчі роботи на різноманітних конкурсах, виставках, фестивалях в багатьох куточках України та за кордоном. За 20 років діяльності студії  вихованці вибороли чимало престижних нагород у мистецьких конкурсах всеукраїнського та міжнародного рівнів.

.

.

Запис Чернівецькій фотостудії «Погляд» – 20 років! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

.

Дякуємо Крістіану Геррманну за унікальні світлини.  Зниклі сліди, єврейські сліди, зникаючі сліди. Зміни за минуле десятиліття, зміни, які відбуваються зараз на території України. Війна від 2022 року… 

Дякуємо організаторам фотовиставки.  «Нехай 2024 буде кращим за 2023!», – слова з блогу Крістіана Геррманна. Миру нам і перемоги!

Запис «Пограниччя. Єврейські сліди на сході Європи». Світлини Крістіана Геррманна у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис «ФУТБОЛ ЗАРАДИ ЖИТТЯ» – персональна фотовиставка Альберта Комарі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всі ці трагічні світлини  зроблені у Чернівцях, на виставці експонується 60 робіт. Виставка – данина шани й вдячності воїнам Збройних сил України.

На виставці особливо відчувається  невгамовна туга і жалоба, яка ятрить серця рідних, друзів, близьких  полеглих воїнів. Ми маємо  пам’ятати і   цінувати віддані Героями життя заради миру в Україні, заради майбутнього України.

Ці фотографії покликані віддати шану подвигу та пам’яті про воїнів, які були звичайними людьми, але на війні стали Героями.

.

.

.

Вічна пам’ять і вічна слава полеглим Героям!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Пам’ятаємо… Не забудемо» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо пану Сергію Ахременку за можливість зустрічі, унікальні фото, за миті спілкування і позитиву.

Бажаємо творчих успіхів і нових виставок!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ФОТОВИСТАВКА СЕРГІЯ АХРЕМЕНКА

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Виставка фотохудожника Сергія Ахременка у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До Всесвітнього дня людей з синдромом Дауна Чернівецький обласний центр громадського здоров’я організував фотовиставку робіт Сергія  Ахременка, Василя Салиги та Аліни Гаргалі.

Виставка портретів дітей з синдромом Дауна вперше розміщена у віртуальному просторі.

У наш час суспільство чутливіше реагує на терміни, що визначають відмінності між людьми. Змінюється і мова, якою користуються для опису людей з синдромом Дауна, причому ці зміни продиктовані прагненням визнати право людей з синдромом Дауна на участь в житті суспільства.

Насправді люди з синдромом Дауна не є хворими. Вони не «страждають», не «вражені» цим синдромом і не «є його жертвами». Найчастіше особливих малюків називають «сонячними дітьми».

 «Ми хочемо  змінити не лише мову, але й формат і технологію відзначення цього дня. За підтримки  Андрія Тужикова нам вдалося створити велику галерею портретів дітей.  Насправді відмінностей між людьми з синдромом Дауна набагато більше ніж подібностей.  Якщо ми маємо намір визнати права людей з синдромом Дауна повністю, ми зобов’язані визнати і їх індивідуальні особливості.  І ми спробували показати ці особливості сучасними засобами» ,  –  розповів Володимир Антонюк, в.о. гендиректора Чернівецького обласного Центру Громадського Здоров’я.

Довідково. Всесвітній день синдрому Дауна (WDSD), 21 березня, – це глобальний день інформування про людей з синдромом, який офіційно відзначається Організацією Об’єднаних Націй з 2012 року.

Виставку можна відвідати ось тут –  https://cutt.ly/kxfAA0F

Запис Першу в світі віртуальну Фотовиставку до Всесвітнього дня людей з синдромом Дауна відкрили в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо за виставку і враження!
Більше фото з виставки за посиланням – ФОТОПРОЄКТ «IN» ВІД ЯРОСЛАВА САМОЙЛЕНКА

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Фотопроєкт «In» від Ярослава Самойленка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відкрита у дворику Чернівецької ратуші фотовиставка «Її Величність МЕДИЦИНА» – проект до Дня медичного працівника. На задум організаторів, Медицина – це прекрасна жінка, професійна та інтелігентна, толерантна та витримана, доброзичлива й привітна, відповідальна і чуйна, уважна і сумлінна. Саме уособленням таких якостей є чарівні героїні нашої фотовиставки, які працюють в Обласній дитячій клінічній лікарні, Чернівецькій обласній психіатричній лікарні, Чернівецькому обласному центрі служби крові, Сімейній клініці «Здоров’я» та Медичному центрі «Панацея». Серед організаторів – голова ГО «Буковинська медична громада» Олена Бесединська, депутат Чернівецької міської ради Юрій Бурега, президент відокремленого підрозділу ГО «Ділові Українські Жінки» Ліна Сімака.

Запис Відкрито фотовиставку «Її Величність МЕДИЦИНА» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На фотовиставці «Намасте, Індія!» представлені світлини, які пані Оксана зробила у січні 2018 року під час тритижневої подорожі Індією. На світлинах невеличкі індійські мміста Рохтак, Агра, Джайпур, Удайпур, Маунт-Абу, Амрітсар, Батінда, Мумбаї, села штату Хар’яна, кордон Індії з Пакистаном і одна світлина з Делі.

Виставка триватиме до 14 грудня 2018-го.

Більше фото з виставки за посиланням – «НАМАСТЕ, ІНДІЯ!» ВІД ОКСАНИ ПЕТРИНИЧ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Фотовиставка подорожі Оксани Петринич «Намасте, Індія!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За 18 років існування фотолітопису в містах України пройшло 126 фотовиставок «Дня», отримали нагороди 866 фотографів, а рахунок людей, які побачили наші світлини, очевидно, пішов на мільйони.
Кожного року фотомоніторинг найважливіших подій редакція об’єднує загальною назвою-лейтмотивом.
Фотовиставка «Дня»-2017 – це «Фотосинтез». У слові «фотосинтез» і образі глибокий науковий сенс…
Сонячне проміння потрапляє в хлорофілові зерна рослин, і, у взаємодії з вуглекислим газом і водою, виникає все живе. Це справді найбільше чудо творчості. Без нього не було б життя на Землі…

Робота «Червоногородський замок» отримала приз ХІХ Міжнародної фотовиставки газети «День».

Тетяна Спориніна отримала приз від Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному – прекрасну вазу ручної роботи майстрів-художників Олександа Запорожця і Ірини Мирко з Опішного. Нагороду вручала пані Світлана Пругло, співробітник інформаційної служби Національного музею-заповідника українського гончарства.

Вітаємо і чернівчанина Андрія Циганчука із спеціальною відзнакою  XIX Міжнародної фотовиставки «День-2017» у номінації  «Світ очима дітей».
Андрій – вихованець фотостудії КЮТ «Кварц». Керівник – Микола Ємельянов.

Вл. інф.,
фото з архіву Тетяни Спориніної

Запис Вітаємо чернівчанку Тетяну СПОРИНІНУ з відзнакою ХІХ Міжнародної фотовиставки газети «День» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотовиставка, яку відкрили бійці разом з «Волонтерами за Батьківщину» в Чернівецькому Художньому музеї, зараз перемістилася в Будинок офіцерів. На світлинах, зроблених на передовій на звичайні телефони і планшети бійців – воєнні будні.

Як кажуть організатори, виставка покликана інформувати суспільство про реальні події, які відбуваються на сході країни, та про участь у них саме добровольчих формувань – «з перших вуст», адже на офіційному рівні про них не говорять.

Виставка мандрує Україною, вже побувала у Рівному, Києві, Чернігові, Запоріжжі, Одесі і планується, що вона побуває у всіх обласних центрах та інших великих містах.

Серед її експонатів– не лише світлини бійців, а й пробита кулями каска, уламки снарядів, прапори з надписами-побажаннями, винесені відчайдухами таблички з назвами міст з окупованих територій. Окремий стенд присвячений загиблим бійцям батальйону ОУН – їх уже восьмеро, і останній – донеччанин Андрій Сірченко з псевдо «Примус», загинув кілька днів тому.

Відкриття виставки було надзвичайно щирим і теплим, бійці і волонтери дякували одне одному і зазначали, що за майже три роки взаємної підтримки здружилися і стали єдиною родиною.

«Допомагаємо цим хлопцям з перших днів війни, – розповіла волонтерка Галина Марчук. – Вони залишили свої сім’ї, малих дітей – щоби захистити нас. Для нас вони вже як рідні, ми з ними на постійному зв’язку. Ми схиляємося перед їхньою мужністю». В організації виставки – допомогли депутати міськради Олександр Пуршага, Юрій Бурега, вперше від мандрів виставки Україною її відвідав високопосадовець найвищого обласного рівня – голова облради Іван Мунтян.

«Низький уклін бійцям добровольчого батальйону ОУН і чернівецьким «Волонтерам за Батьківщину» за те, що організували в Чернівцях фотовиставку «Добровольчий батальйон ОУН. Два роки війни». Це більше, ніж просто мистецька подія. Це те, що пробуджує нашу свідомість, що примушує відійти від буденного сприйняття війни, що робить нас Нацією, – сказав лідер «батьківщинівців області» Іван Мунтян. – Низький уклін рівнянину, добровольцеві Тарасові Козлишину за службу Україні. Низький уклін донеччанину з позивним «Іван Петрович», командирові батальйону ОУН, який мав бути сьогодні на відкритті виставки, але змушений був терміново поїхати – на похорон загиблого побратима. У Чернівцях зараз мешкає його родина – дружина і маленький син Ваня, бо рідна земля окупована Росією. Потиснув ручку цьому маленькому хлопчикові і сказав, що його тато – Герой. Низький уклін волонтерам, які підтримують добровольчі батальйони з першого дня війни – збирають кошти, купують одяг, взуття, спорядження, готують домашні смаколики і везуть на передову. Люди, ви – справжні».

Доброволець Тарас Козлишин: «Війна – це театральне дійство, яке відбувається в тебе на очах і яке не можна переграти»

Тараса Козлишина не мобілізували в АТО. Батька трьох дітей за законом на війну не беруть. І його дружина, сини – 9-ти і 6-ти років, а також трирічна доня чекають свого героя як добровольця. Вперше він пішов на Схід 2015-го, тричі був поранений, в останню ротацію – контужений. Тепер комбат з позивним «Іван Петрович» не дозволяє йому повертатися в бій. Мовляв, за 4 ротації – 4 поранення, тож не треба прагнути повернутися додому в труні. Нині Тарас возить Україною фотовиставку, але звикнути до втрат своїх побратимів не може.

• У нашому батальйоні – 300 осіб, – розповідає Тарас. – Наразі бойовий склад – близько 200, у цей момент на лінії зіткнення – десь півсотні. Решта чекають на ротацію. Загалом війну пройшло вже 600 добровольців. Ротація – 45 днів. Далі перерва, і знову на війну.

Чому саме цей добровольчий батальйон? Тому що цей батальйон зібраний не просто «щоб постріляти», усі його бійці – ідейні націоналісти. Засновником батальйону і головою добровольчого руху Організації українських націоналістів є Микола Коханівський. Ми послідовники ідей українського націоналізму – послідовники Степана Бандери, Євгена Коновальця, Дмитра Донцова, ми за те, щоби в Україні панівною нацією нарешті стали українці. Ми не шовіністи, не антисеміти, на фашисти і не нацисти. Ми нікого не виганяємо з країни, «Україна для українців» – це міф насправді про націоналістів. Це неправда, і ми так не говоримо. Ми запрошуємо до нас в країну представників усіх національностей. У нас лише одна умова: щоби життя цієї країни повинні вирішувати українці. Українці у владі, патріоти, українці, які не розкрадають надра і багатства країни, а примножують.

• Тобто йдеться саме про політичну націю?
• Так, і я вам більше скажу. У нашому батальйоні служать і росіяни – які саме з Росії приїхали, і білоруси, і хорвати, й інші. І вони здебільшого російськомовні. Ти націоналіст не лише тоді, коли розмовляєш українською! Націоналістами були всі в ОУН-УПА, де 70% керівного складу розмовляли російською! Я веду до того, що треба розділяти міфи, створені радянською владою і російською пропагандою, від реальності. Наш комбат, «Іван Петрович» – родом з Донеччини. Він вивіз свою родину звідти, у Чернівцях його чекає дружина з маленьким сином, а він воює добровольцем… Українці – це не лише україномовні. В нас серед україномовних теж є достатньо гнид – як казав Бандера, «не так страшні ті воші, як їхні гниди»…
• Про війну також зараз твориться багато міфів. Що би Ви сказали про війну для людей, які живуть у відносному мирі.
• Війна – це таке, якщо можна так сказати, театральне дійство, яке відбувається в тебе на очах і яке переграти другий раз не вийде. Людина вийшла, зіграла свою роль – і померла. І як би ти не хотів, аби вона залишилася живою, як би не хотів повернути час назад і переграти все по новому – це неможливо. Це дуже страшно. Люди роками і десятиліттями наживали своє майно, набували статки – і тут прийшла війна, яка нищить це буквально за кілька хвилин, за кілька попадань снарядів. Це поламані долі, життя… Скільки в мене особисто є прикладів того, як молода пара мала одружитися – і хлопець загинув. Це страждання і сльози, це матері без синів, це молоденькі вдови. Покалічені, знедолені хлопці, які віддали своє здоров’я, руки-ноги за свою країну. А зараз, повертаючись інвалідами в мирне життя, чують від суспільства «А ми тебе туди не посилали». Знаю по собі: якби я не їздив з цією фотовиставкою – навіть не знаю, чим би займався в мирному житті зараз.
• Як підтримати тих, хто повернувся з війни?
• Можливо, ви чули про флеш-моб «22 віджимання»? Американці підрахували: у них щодня 22 ветерани бойових дій щодня вчиняють самогубство. Так, це певний спосіб привернути увагу до проблеми. Солдати, віддаючи життя і здоров’я за Батьківщину, відчувають, що вони цій Батьківщині не потрібні. Не дай Боже нам дожити до того, що українці почнуть накладати на себе руки тільки через те, що вони тут, в Україні, нікому не потрібні…

• А чому Ви не знаєте, чим би зараз займалися в мирному житті?
• Ну не те щоби «не знаю». Просто мені довелось би займатися звичайними буденними справами. Ходити на роботу. А що я зміню зараз у державі, якщо просто ходитиму на роботу?
• Які завдання виконуєте на фронті?
• Я розвідник. Інколи організовуємо диверсії.
• Серед експонатів виставки – табличка «Донецьк», знята з в’їзду в це місто. Ваша робота?
• Колективна, звісно, але відкручував особисто я (сміється – авт.) Хлопці тримали «вухо гостро», щоб, якщо мене там почнуть вбивати, могли мене звідти витягти. Але це було серед білого дня, практично перед носом у ворога. Усього нас було 6-ро, «Іван Петрович» особисто мене охороняв.

• Що ще з «відчайдушних витівок» можете розповісти?
• Заходили в Донецьк, нападали на позиції ворога. Серед білого дня. Сепаратисти нас, звісно, не чекали – вони ж стріляють по ночах… А ми прийшли вдень. З «Іваном Петровичем», до речі. Він там друге своє поранення отримав. Як трофей, маю звідти георгіївську стрічку, якою вони шийки автоматів обмотують – залишив собі. На згадку.
• Як ставитеся до позиції, що блокада торгівлі з ОРДЛО грає на руку Кремля?
• Категорично проти такої думки. За такою логікою, все «грає на руку Кремля». Давайте платити пенсіям мешканцям ОРДЛО, платити за них комунальні послуги, бо якщо ми цього не робитимемо – у Кремлі скажуть, що ми дуже погані. Це ж абсурд: ми живемо так, аби Кремль про нас нічого поганого не сказав! То я перепрошую, ми країна чи не країна, народ чи не народ? За аналогією: якщо до вас у квартиру прийшов грабіжник, то його не можна чіпати, бо що подумають про вас ваші сусіди? Вони можуть подумати, що ви – хуліган, бо ви затримуєте людину. Доходить до абсурду. А хлопці гинуть. Кожного дня. І дисонанс в тому, що в Києві влада робить все, аби ця війна не закінчувалася, а продовжувалася.
• Справді дисонанс.
• А як можна розцінювати те, що блокаді чиниться спротив саме представниками державних структур? Або те, що Миколу Коханівського досі судять за те, що він свого часу пошкодив пам’ятник Леніну в Києві. І пам’ятника вже нема, і комуністична ідеологія заборонена – а судова справа триває. Абсурд…

• У Вас багато нагород.
• Так (ніяковіє – авт.). За бойове поранення першого ступеню, за бойове поранення другого ступеню (показує – авт.), це нагорода від Івано-Франківської ОДА та облради за заслуги перед Франківщиною, тому що я там проводив вишкіл резервної сотні, це почесний хрест за бойові заслуги, це від Патріарха Філарета – від Української православної церкви, це від Франківської міської ради, а ще – від волонтерів.
• Від держави немає?
• Від держави – жодної. Бо я за законом взагалі-то злочинець. Правда, ще не розшукують – бо якщо вже держава почне розшукувати добровольців, то про що можна буде говорити… А добровольці – це саме ті люди, які в 2014-му стали на захист української армії. Армії не було, а захист країни був. Добровольці захищали. Зараз політику в країні ми бачимо досить радикально. І якщо змін в країні не буде – нас просто потроху почнуть прибирати. Зрештою, як завжди, на жаль, і робили з українськими націоналістами…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис У Чернівцях триває фотовиставка «Добровольчий батальйон ОУН: два роки війни» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 лютого 2017-го у Чернівецькому художньому музеї відбулося відкриття персональної виставки «Бачити рідне» фотохудожника Михайла Михалатюка, почесного члена Національної Спілки фотохудожників України.

Михалатюк Михайло Іларіонович народився 4 лютого 1941 року в Чернівцях. У 1959 році закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище. Згодом, в середині 70-х років – заочний народний університет мистецтв (м. Москва). Працював фотохудожником в рекламному комбінаті, фотокореспондентом «Молодого буковинця», старшим інженером кінофотогрупи міністерства легкої промисловості УРСР в м.Київ, помічником кінооператора кіностудії ім. Олександра Довженка.
Учасник більше 30 персональних та групових фотовиставок в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії. Фотографії Михалатюка зберігаються в фондах Чернівецького краєзнавчого музею, Чернівецької державної філармонії, кіностудії ім. О.Довженка, а також в садибах-музеях Івана Миколайчука та Назарія Яремчука, приватних колекціях України, Канади, Австрії. Фотографією займається  від 1949 року.

Більш детальний фотозвіт з виставки за посиланням – БАЧИТИ РІДНЕ… ФОТОВИСТАВКА МИХАЙЛА МИХАЛАТЮКА
Дякуємо пану Михайлу за чудову виставку.
Чекаємо на нові!

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Виставка «Бачити рідне» фотохудожника Михайла Михалатюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У номінаціях «Події», «Особистість», «Український світ», «Життя як воно є» відзнаки здобули понад 60 учасників конкурсу. Серед переможців конкурсу – автор газети    Тетяна СПОРИНІНА. Їй вручили також спеціальний приз від Львівського національного університету імені Івана Франка за фотороботу «Львівська мрія».

Крім того, в номінації «Світ очима дітей» відзначена робота «Трюк» 16-річної чернівчанки Анастасії Івасюк з фотостудії «Погляд». Спеціальний приз від Першої електронної бібліотеки друкованих видань Press-point отримала 15-річна Владислава Сторожук (фотостудія «Погляд», робота «У добру путь»). Керівник фотостудії «Погляд» – Микола Емельянов. А спеціальний приз від Миколаївського коледжу преси та телебачення вручили 15-річній Карині Вівчарук з фотостудії «Фокус» міста Сторожинець, якою керує Іван Місікевич. Вітаємо!

До слова, попереду ще підбиття підсумків конкурсу глядацьких симпатій.

Вл. інф.

Запис Наш автор – переможець Міжнародної фотовиставки газети «День» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У відкритті виставки взяли участь актори Незалежної театральної лабараторії з постановкою за твором чернівецького журналіста й письменника Сергія Воронцова.
Упродовж дії фотовиставки – до четверга, 29 серпня – журналісти збирають книжки для «Бібліотечки чиновника». На їхнє переконання, чиновникам бракує гарної літератури, через це вони не розширюють свій світогляд і часто не вміють співпереживати людям, у яких на службі й перебувають. Після згортання фотовиставки «Бібліотечка чиновника» буде передана до обласної державної адміністрації.

Вл.інф.

Запис Чернівецькі журналісти збирають Бібліотечку для чиновників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Альона Чорна, “Свобода слова”

Надія Вірна та Петро Кобевко, “Час”

Ярослав Левицький, 5 канал

Генрієтта Беух, ТРК “Чернівці”

Маріанна Антонюк, “Версії”

Віталія Козменко, “Погляд”

Начальник управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрації Сергій Куренной прийняв книги від журналістів

Фото Руслан КОЗЛОВ, “Версії”

Запис Завершення фотовиставки “Люди і книги” (фоторепортаж) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«В Сибір летимо. Я і пару Кирил.
Летим у Сибір. Комфортно. Зручно.
За нами наш тин із порубаних крил,
під нами земля як затертий підручник.
Гай, гай, колись в пору зелену весни,
як серце іскріло і рвалось на волю,
нам снились про славу нестерпнії сни
і навіть симптоми космічного болю.
Ми рвались, угледівши в сонці ножі,
і кидали з викликом клекоти сині.
Шукали у Гете своєї душі
і навіть знаходили — в блудному сині.
Літав наш Пегас. Але й ми не осли,
за безцінь та спродали зрубані крила,
а потім у збиту дорогу вросли
і зрештою хату та й спину прикрили.
І ось летимо. Смішно — що там зима.
Щось, може, тривожне в снігах тих укрилось.
Пусте. Все пусте. Вже трагедій нема,
коли навіть з власною смертю змирились.
А вірші? Що вірші? — звичайні рядки.
А геній? Що геній? — життєвий невдаха.
А люди? Що люди? — в театрі ляльки.
А мозок скувало тенетами жаху.»

Василь Стус,
вірші періоду 1973-1979 рр., що не ввійшов до збірки «Палімпсести»

Фотовиставка “КОМАНДИРОВКА В ОДИН КОНЕЦ…” Володимира Оглобліна (Харків), Володимира Манькути (Черкаси), Андрія Ларіонова (Магадан) після Харкова, Львова, Івано-Франківська, Бережан експонується у Чернівцях у виставковій галереї “Вернісаж”. Фотографи побували там, де ще збереглися сліди колишніх таборів ГУЛАГу.
Фотовиставка є нагадування про мільйонні людські жертви в період сталінських репресій. Багато світлин рудника Аляскитовий, який знаходиться у Якутії (з аляскитових гранітів добували вольфрам). Назва «Відрядження в один кінець» не випадкова: саме так називали відправку політв’язнів на примусові роботи на рудник, звідки майже ніхто і не повертався.
Виставка у кольорових та чорно-білих великоформатних світлинах, мапах, цитатах документів і літературних творів, авторських коментарях розповідає про систему сталінських концтаборів.

ГУЛАГ (рос. “Главное управление исправительно-трудовых лагерей, поселений и мест заключений”) — підрозділ НКВС (МВС), міністерства юстиції СРСР, що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів (ВТТ) у 1934–1960 рр., найважливіший орган системи політичних репресій СРСР.
Першим концтабором для політичних в’язнів, заарештованих і засуджених радянськими органами державної безпеки став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН). Наступні концтабори з’явились на Кольському півострові, Карелії, Ухта-Печорі (Комі АРСР), в р-ні р. Колими (Сибір), о.Вайгач (Карське море), Нерчинська, Іркутська,п-ова Таймир та в інших місцях.
Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР 25 січня 1960 р.

ГУЛАГ закрили, але табори проти дисидентів і політв’язнів лишилися…Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Олекса Тихий, Іван Світличний…

Моє покоління пам’ятає одну з найгучніших публікацій (1989) журналу «Новий мир» «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, письменника, правозахисника і багаторічного в’язня ГУЛАГу. Для мене особисто це не було особливим відкриттям, я знала про репресованих і розстріляних родичів, у нашій родині цього не приховували. Потім я а підписалася на бібліотеку «Нового мира». У м’якій обкладинці на газетному папері (але це краще, ніж читати саміздат) у 1991 році були надруковані «Архипелаг ГУЛАГ», « В круге первом», «Раковый корпус», оповідання, п’єси.
СРСР – імперія концентраційних таборів – тоді це читали, обговорювали, дискутували на роботі, в газетах … А ця фотовиставка є ще одним документальним підтвердженням страшних і трагічних ГУЛАГ-івських часів.

«… не забудем, что насилие не живет одно и не способно жить одно: оно непременно сплетено с ложью. Между ними самая родственная, самая природная глубокая связь: насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а лжи нечем удержаться, кроме как насилием. Всякий, кто однажды провозгласил насилие своим методом, неумолимо должен избрать ложь своим принципом. Рождаясь, насилие действует открыто и даже гордится собой. Но едва оно укрепится, утвердится, -оно ощущает разрежение воздуха вокруг себя и не может существовить дальше иначе, как затуманиваясь в ложь, прикрываясь ее сладкоречием. Оно уже не всегда, не обязательно прямо душит глотку, чаще оно требует от подданных только присяги лжи, только соучастия во лжи.И простой шаг простого мужественного человека: не участвовать во лжи, не поддерживать ложных действий! Пусть э т о приходит в мир и даже царит в мире – но не через меня…»
Александр Солженицын
Нобелевская лекция по литературе, 1972

Під час урочистого відкриття виставки у Чернівцях, 8 серпня, мені запам’ятався такий епізод, доволі символічний і навіть трохи містичний. Після завершення виступів, вже коли присутні були запрошені переглядати матеріали виставки, раптом у зал увійшла невеличка група молодих людей у яскравій велосипедній екіпіровці. Вони з’явилися так несподівано, стрімко, ці молоді, гарні, допитливі, усміхнені юнаки і дівчата. . І потім як у кадрах сповільненого фільму: подив, співчуття. неприхований жах в очах. А приїхали ці члени клубу «Мандрівник» в Україну з Казані (Росія), вони здійснюють велопробіг Ужгород-Чернівці і саме в цей день прибули в наше місто.

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора та Дона Леона

Запис “Відрядження в один кінець»: подорож місцями колишнього ГУЛАГу. Документальна фотовиставка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Урочисте відкриття свята відбудеться о 12-ій годині за адресою вул. О.Кобилянської, 47 (обласна наукова бібліотека ім. Михайла Івасюка).

Повідомляє прес-служба ОДА

Запис Чернівці святкуватимуть День Європи спершу з'явиться на Медіа-Версії.