Я чувствам доверял, а не уму.
Ума мир очень краток.
Быть может потому
Остался этот отпечаток.

З циклу віршів «Отпечаток», Дон Леон

Коли йдеться про сучасну фотозйомку, звернення до експертів фотоапаратури декому може видатися анахронізмом. Власне в розмові з Доном Леоном ми сфокусувалися не тільки на фототехніці. Ми говорили про вірші, історію, Краків, загальну хімію, залізну дивізію, джаз, сецесію в житті та мистецтві, антураж фото-аукціонів – і деякі кадри маленьких і великих, незавершених історій, майбутніх проектів я переповім. Сподіваюся, що це буде упізнано і не суцільно скальковано.

Отже, паперова ретроспектива

Далекого 1978-го журнал АН СРСР «Общая химия» надрукував статтю на базі дипломної роботи Славка Лебедєва. І невеличка неточність чи то випадково, чи закономірно інтегрувалася в ініціали: «Л.Б. Лебедєв». Бо вже тоді всі кликали студента-органіка: Леон. Але замість того, щоби вчитися далі в аспірантурі, Славко написав рапорт і пішов добровільно до війська.

Присвячено пану Тадеушу Філіпяку.

Я все ж дозволю собі зробити переклад з польської:
«Автомобіль, заплаканий дощем,
помалу їде мокрим асфальтом.
Що там, попереду, невідомо,
але їхати назад заборонено!»

Шедеври Анрі Картьє-Брессона і Енні Лейбовіц є витворами справжнього фотомистецтва для Дона Леона. І ще два кумири, про яких ми говорили з ним: Хелмут Ньютон, найдорожчий і найскандальніший фотограф західного бомонду, та пан Збігнев Длубак, батько польського фотоавангарду.

А чи є якийсь зв’язок між Доном Леоном і умовним світом, створеним ним?  Хоча б у просторі естетичних моделей, потаємних дверей, казкових глянців, які  доволі часто в кінці 90-х років подорожували  з України до Польщі. Поїздки, що переслідували одна одну і самого подорожуючого.  А може, зовсім  просто:  тоді настав час для нових надій та їхніх звершень.
Свіжоналитий пивний келих грає бульбашками, вогонь на картині у приватній фотостудії «Краківська сецесія» дійсно вабить затишком, і на м’якій канапі за столиком у кав’ярні обговорюється не тільки  кар’єра колишнього офіцера Французького легіону пана Андре Сальве. Все доволі  пристойно і доволі респектабельно. Пан Андре після служби у Французькому легіоні опинився в Лос-Анжелесі, але  змушений був повернутися до Польщі через упередженість муніципальних чиновників. Родичів Сальве вони виселяли з  квартири у старовинному центрі Кракова. І, саме за порадою Дона Леона, Андре розпочав нову справу: салон фотоапаратури. Інший приятель, Тадеуш Філіпяк,  мав приватну фотолабораторію, надавав поліграфічні послуги і вони навчали фотосправі один одного. Фотограф консульств Австрії та Франції, доцент архітектури ( університетського заробітку  на той час і в Польші не вистачало),  Анжей Єндрак, надавав консультації, поради щодо фоторепортажу вже Дону Леону, який привозив для нього найкращі зразки вітчизняних об’єктивів. Ось такий обопільний ланцюжок стосунків, що замкнувся дзеркалами різних фотокамер – різних за конструкцією, цінами, віком…

«Не один десяток лет
Жили мы под трафарет.
Не судите нас строго за то,
Что лица своего у нас нет».

Лабораторна робота №2

На уроках хімії у нашого вчителя, Вчителя за покликанням, Клари Михайлівни Нахімович лабораторні виконували всі. І вибух бертолетової солі (яку хтось «позичив» з підсобки) не завадив і в майбутньому цікавитись хімією. Хіба що зараз: дехто з нас перейшов до пошуку філософського каменя.
Пригадайте домашнє обладнання для виготовлення фотознімків: бачок для проявлення плівки, реактиви, фотопапір, фотозбільшувач, лійки, пляшки з розчинами. Треба мати темну кімнату. Майже всі це робили у ванні. Жодної шпарки з денним світлом не повинно бути. І своїм дивним світлом спеціальний ліхтарик з червоним розсіянням дає можливість розливати реактиви у ванночки, зарядити( добре, якщо з першого разу) плівку в спіраль бачка, опромінений листок фотопаперу ( глянець або картон) занурити у ванночку з проявником. Потім треба обережно, погойдуючи ванночку, доки зображення не стане чітким, кинути його до іншої – з фіксажем. Усі зроблені фотографії ретельно промити, розвісити на дроті , прищепивши прищіпкою для білизни. Отже, не тільки камера обскура зачаровує оптичними ілюзіями.
«В камери обскури дуже дивний об’єктив,
Він по суті звичайний отвір,
Через який формується твір».

Не тільки «ефект метелика»

І, напевно, найважливіша сторона фотографії – це художнє, естетичне її сприйняття. Але фотографія поєднує досить складну хімічну технологію, оптику, точну механіку . Унікальну колекцію фотоапаратів я вперше побачила у Дона Леона. Кожний апарат має не тільки особливі технічні характеристики, але й власну історію. Сам Дон Леон досить трепетно, обережно, як до своїх дітей, ставиться до кожного апарата. Окремий футляр, чохли з м’якою обшивкою, або гарна сумочка – адже аксесуари у фототехніці відіграють досить особливу і не останню роль. Свого часу в руках Дона Леона було п’ять екземплярів «ТСВВС», яких в усіх колекціях світу немає навіть і сотні. Своєму другові Тадеушу він привіз колись довоєнний апарат «ФЕД», який був старшим за екземпляр у колекції Британського музею. Посилання на прізвище Дона Леона є в багатьох фотокаталогах, він друкував свої статті в журналі «Польський фотокур’єр». У фотолабораторії музею і в квартирі Дона Леона я бачила багато знімків Володимира Борисова, Василя Паладяна, Валерія Галицького, Андрія Сауляка, Ігоря Молоткіна, Дмитра Вереги – його давніх друзів.

Ігор Тимофійчук, голова фотоклубу “Позитив”, у телефонній бесіді зазначив, що товаришують із Дон Леоном вони давно. І він особливо цінує надійність Дона Леона. У свій час Славко підтримав його в період сумнівів – підтримав бажання стати фотографом.  Але сам Славко фотографом себе не вважає.  І це – щире переконання Дона Леона стосовно своїх фото. А ось портрет Серафими Наумівни Гуревич, знаного лікаря-терапевта багатьох чернівчан, серед яких була навіть Сіді Таль, прикрашає вітальню квартири Гуревич. Коли Дон Леон знімає в звичній обстановці, чи в новому для себе середовищі, то робить це так, що його не помічають. Про це я черговий раз пересвідчилась на літературному вечорі київського поета Ігоря Гурчика. Вийшов детальний  ілюстративний  фоторепортаж. Не менш вдалий, ніж під час сольного концерту органіста  із Києва Віктора Білла. Або серія фоторепортажів перебування у Чернівцях Холмської чудотворної ікони Богородиці. А може це концентрація досвіду й віри…

Ми всі різні люди і якогось моменту наше звичайне, повсякденне життя стає об’єктом фоторепортажу. Він не робить нас кращими, гіршими, він бачить нас такими, якими ми є. І коли будь-хто подивиться і скаже: «Я знаю про що йдеться», то тут уже й нічого додати.

І ще одна деталь: Дон Леон свої авторські фотографії і фоторепортажі завжди тільки дарує друзям.

Власний стиль і бачення

І в чому я стовідсотково впевнена, що у роботах сина Дона Леона, псевдонім якого jocker fog, суб’єктивне відчуття того, як фотокамера “лежить в руці”, є і вирішальною, і достатньою умовою для успішних фоторобіт. І це добре, коли справу батька продовжує син. В мене вдома дві роботи jocker fogа: «Цецинський ліс» і «Православний храм у Сучаві». І ще свого часу я тримала досить товсту папку з рукописом книги Дона Леона, частина якого була написана, інша надрукована, деякі сторінки навіть на механічній друкарській машинці, окремо фото, вірші до фото, як своєрідні тенета для образів…
І коли ми зараз вже залишаємо комору Дона Леона, де без суперечностей пов’язується між собою безліч уявних і документальних світів, стрічок, рулонних плівок, їхнє осмислення триває і бажання повернутися з’являється майже зразу. І ми ще повернемося сюди… Обов’язково.

«В этом мире, имеющем форму дыры,
Забавляемся мы от поры до поры,
Пока голос извне, изнутри ли не скажет:
Ну, довольно, пора выходить из игры!»

Тетяна СТРIЛЬЧИК, «Версії»

Запис У КОМОРІ ДОНА ЛЕОНА… спершу з'явиться на Медіа-Версії.