Торішній нобелівський лауреат, 96-річний Артур Ешкін надає перевагу комфортові, а не стилю. Він мешкає у Нью-Джерсі,  носить флісову (з синтетичного нетканого матеріалу, зовні схожого на щільну фланель) куртку та вельветові штани. Це якнайкраще пасує людині, яка більшу частину доби проводить у підвалі власного будинку, розробляючи пристрій для дешевого використання сонячної енергії.

Нагадаємо, Артур Ешкін отримав 2018-го половину Нобелівської премії з фізики, другу половину розділили між Жераром Муру з Франції та Донною Стрикленд з Канади.

Новий винахід Ешкіна захоплює та спрямовує розсіяне сонячне світло за допомоги концентратора, який посилює надходження сонячної енергії. Винахідник вважає, що його пристрій буде доступним практично для кожної родини й практично врятує світ. Ешкін вже подав потрібні патентні документи на новий винахід і сподівається незабаром оприлюднити свої результати у виданні «Science».
enovosty.com

Запис Найстаріший у світі нобелівський лауреат пообіцяв світові чисту й дешеву енергію спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заголовок для цієї інформації узятий зі спогадів доцента-хіміка Алли ЧОБАН про знайомство її батька з професором ЧНУ, академіком АН ВШ України, видатним українським фізиком Іларієм Раренком. Іларій Михайлович через свою активність, рухливість, мудрість і душевну молодість вражав несхожістю з уявленнями багатьох людей про професорів, тим паче академіків…

85-ту річницю від дня народження і 3-тю річницю смерті видатного українського ученого, які майже збігаються за датами, пошанували теплою зустріччю-спомином у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського за модеруванням Алли Чобан і професора-фізика, водночас туриста, альпініста й відомого барда Віктора Стребежева.

Постать, яка вимальовувалася зі спогадів друзів, колег, учнів (а три ці «номінації» – учений, альпініст і бард, якщо казати про Іларія Раренка, дуже часто нероздільно й по-людськи спліталися, відтак навіть і намагатися не буду визначатися з цим конкретно), вражає своєю науковою й духовною, душевною масштабністю.

Іларій Михайлович, людина неймовірно сучасна й працьовита (про що розповідають усі 560 його наукових праць і фотографії, на яких професор Раренко у робочому халаті особисто працює з пробірками для досліду), ніколи не замикався в набутому, його вабили все нові й нові горизонти науки – і це були не просто зацікавленості, але й серйозні розробки в нових галузях. У наукових долях його учнів зірки зійшлися для кожного по-своєму, але вони й досі із теплом і вдячністю згадують свого Вчителя. Про це говорили і фізик Віктор Стребежев, і психолог Рудольф Павлов, і фізик за освітою, але нині високий фахівець, може, з найсучаснішого напрямку науки – завідувач кафедри програмного забезпечення комп’ютерних систем ЧНУ професор Сергій Остапов… Це лише три імені, а на загал Іларій Михайлович Раренко виховав 15 кандидатів наук і працював як науковий консультант з чотирма нинішніми докторами наук. Та, може, саме вдячність тих, хто залишаються живими, найбільшим позитивом характеризує цю різнобарвну Людину – Невтомного Вченого, Педагога, Друга.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис «Класний професор Іларій РАРЕНКО» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 2010 році група дослідників отримала за це відкриття Нобелівську премію

Що означає бути британським ученим.

«Британські вчені винайшли кухоль для лівшів» – це типовий анекдот про англійських науковців. Але насправді бути вченим у Британії – поважно. Як триває робочий день британського науковця, скільки він працює, що читає і чим цікавиться? Такі запитання я поставив 47-річному фізику Леоніду Пономаренку. Українець за походженням, він є співробітником Ланкастерського університету і громадянином Британії.

«Бачу світ крізь фізичні явища й нікуди від цього дітися не можу»
Як триває робочий день британського вченого.  У мене немає стандартного графіка, і моє життя помітно відрізняється в ті періоди, коли я навчаю і коли роблю дослідження. Крім наукової роботи, вчені, що працюють в університеті, мають навчати студентів. Якщо відпрацьовувати всі обов’язкові години поспіль, набереться близько 4 місяців навчальної роботи на рік.
Дружина вважає, що я дуже багато часу проводжу на роботі, а я б волів  проводити трохи більше. Здебільшого мій робочий день починається о 9.00 і закінчується о 19.00. Коли не було дитини, я дозволяв собі ще й у вихідні часто працювати, зараз я це роблю, тільки якщо якісь «дедлайни».
Узагалі-то день науковців не нормований. Якщо бути чесним, то вчений працює і вдень, і вночі, і навіть коли спить.
Ви, напевне, знаєте історію про Менделєєва, якому нібито наснилася таблиця хімічних елементів. Але це було не так, що він пішов увечері спати і вранці прокинувся із готовою таблицею. Насправді відомо, що він був дуже-дуже близький до відкриття періодичного закону й був такий збуджений, що два тижні фактично не міг спати. Якогось моменту сили його покинули і він заснув. І тоді всі його ідеї викристалізувалися, а прокинувшись, він побачив свою таблицю.
Я цілком уявляю собі цю ситуацію: і в мене було кілька випадків у житті, коли я не міг спати вночі, бо працював над чимсь цікавим.
Якщо у мене немає лекцій, я приходжу вранці до своєї лабораторії і мій день починається з перевірки результатів експериментів (які тривали вночі в автоматичному режимі). Отримані дані є «сирими» й потребують обробки та аналізу. Є такий вислів – «нитка Аріадни». Це коли ти знаєш, куди треба йти, але треба знайти оту малесеньку ниточку, потягнути за неї – і ти дійдеш кінця. Найцікавіший момент дослідження – це коли ти вхопився за таку ниточку і за нею йдеш. Це справжній науковий кайф.

Дещо про досліди.
Моє обладнання складається практично з кріостату з надпровідним магнітом. У ньому я створюю низькі температури. Найнижча, яку я можу створити, – це приблизно 1 градус Кельвіна (-272,15 градуса за Цельсієм. Нагадаємо, що температура абсолютного нуля – 0 градусів за шкалою Кельвіна або -273,15 за Цельсієм – ред.), а найвища – +400 за Кельвіном, це вище, ніж температура кипіння води. Використовую також досить великі магнітні поля – 15 Тесла (для порівняння: сувенірний магніт для холодильника створює поле близько 5 мТл, відхильні дипольні магніти Великого адронного колайдера – від 0,54 до 8,3 Тл – ред.).
Здебільшого я вивчаю електронні властивості графену. Вимірюю опір зразків як функцію інших параметрів – температури, магнітного поля. Якщо все це скласти разом, вийде багатовимірний простір параметрів. Цей простір дуже обширний, і якщо вимірювати все поспіль, це візьме дуже багато часу. Частково я вирішую це тим, що мої експерименти тривають і вночі. Але треба чітко складати план експериментів, бо виміряти все неможливо.

Керівництво для науковця.
Формально в мене немає керівника, у мене є начальник департаменту, по-нашому це буде, мабуть, декан фізичного факультету. Але він є адміністративним начальником, ніхто не може рекомендувати мені, що я маю досліджувати та скільки часу на це витрачати.
Більш того, в мене є особливий статус. Я є «Royal Society University Research Fellow»: найближчий переклад – це «Стипендіат Королівського товариства». Це дуже престижна стипендія. Вона, власне, була придумана Королівським товариством, щоби дати можливість науковцям, які довели, що вони дуже активні в дослідженнях, сконцентруватися саме на дослідженнях. Щоби їм давали менше педагогічного чи адміністративного навантаження.
Фактично Королівське товариство платить мені зарплату. І хоча я перебуваю в штаті Ланкастерського університету, головна частина моєї зарплати йде від них. Цю стипендію я отримав на 5 років. Наступного року вона закінчується, і я буду намагатися її подовжити – є можливість отримати це ще на 3 роки.

Як оцінюється робота вченого.
Є мінімальні вимоги від університету, за якими я маю вдосконалюватися й проходити певні курси. Зрозуміло, що я навчаю також студентів. До речі, в Англії дуже важливо отримати добрий feedback від студентів. Тобто не тільки викладачі виставляють оцінки студентам, а й навпаки. В нашому департаменті до цього ставляться досить серйозно, і якщо твої оцінки від студентів погані, то починаються різні прикрості. Поки що студенти мною задоволені.
Щодо Королівського університету, то він вимагає 1 раз на рік електронний звіт. Суть його в тому, що я йду на сайт та заповнюю форму – скільки статей написав, чи отримав якісь премії, скільки в мене студентів, чи давав я інтерв’ю журналістам. В Англії, до речі, дуже важлива взаємодія журналістів з ученими. Один з показників успішності вченого – це кількість публікацій.
Як оцінити науковий внесок ученого.
Це дуже суб’єктивна річ, і кожний може мати власну оцінку. Один з об’єктивних параметрів оцінки – наскільки твоя робота цитується. Ще один параметр, за яким вимірюється успішність ученого, – скільки грошей він приносить департаменту у вигляді грантів. З одного боку, особливих санкцій, якщо не приносиш гранти, не передбачено. Але якщо ти приносиш багато грошей, це привід піднятися на наступну сходинку кар’єрної драбини.
Загалом, якщо говорити про кар’єру, то є 4 параметри, які ти маєш задовольняти, щоб піднятися наступною сходинкою: публікації, гранти, педагогічна та адміністративна робота. Якщо один з них відсутній, то в нашому університеті просунутися практично неможливо. Звісно, я стараюсь брати мінімальне адміністративне навантаження, щоби не відволікатись від наукової праці.

Кар’єрні сходинки в Англії.
Найвищий рівень – це професор (або повний професор), сходинкою нижче – senior lecturer або senior lecturer reader. Як правило, «reader» – це той самий рівень, але більш сконцентрований на науці, власне, я таким і є. Далі йде «лектор» – це найнижча сходинка для людей з постійним контрактом. Далі йдуть «постдок» і «аспірант». У них контракти тимчасові, і вони мають сильно думати, де знайти наступний контракт, куди поїхати, до якого місця, до якого університету.

Як починається кар’єра науковця.
На початку моєї кар’єри як аспірант я жив у Амстердамі майже 5 років – від 2000-го по 2005 рік. Я знімав кімнату, зарплата була не дуже велика, але, як на мене, після Москви цілком комфортно. Коли я переїхав до Манчестера, зарплата моя стала трохи вищою.
«Постдоком» я був 8 років. Мій перший контракт був на рік. Загалом контракти не видаються на тривалий термін. Другий контракт був теж на рік, потім два на півроку, потім ще на рік. Коли загальний термін моїх контрактів досяг 4 років, за англійськими законами тимчасовий контракт перетворюється на постійний. Але тут є свої нюанси, бо, незважаючи на постійний контакт, зарплата прив’язана до конкретного гранту, і щойно закінчується грант, закінчується і робота.
Звісно, кожний науковець прагне посісти постійне місце в університеті чи іншому науковому закладі. Тоді, наприклад, можна взяти кредит у банку й купити будинок, а виплачувати проценти за кредитом – суттєво дешевше, ніж орендувати житло.

Зарплата науковця.
Вона трохи більша, ніж середня зарплата у країні. Загалом науковці в Англії вважаються людьми цілком забезпеченими, але зрозуміло, що не багатими. Вони можуть собі дозволити те ж, що і середній клас: купити будинок та машину, послати дітей до приватної школи. Життя досить зручне, я б казав.

Особисте життя та інтереси.
Між аспірантурою та першим контрактом я встиг одружитися, і вже в Англії у нас народилася перша дитина. Моя дружина теж із Буська (містечко у Львівській області – ред.), за фахом лікар. Але в Англії вона не працює, бо екзамени, які треба скласти, щоби підтвердити свою кваліфікацію, дуже складні.
Зараз весь свій вільний час я бавлюся з сином, якому 1,5 року. Щойно я приходжу з роботи, моя дружина може спокійно зітхнути і сказати: ну все, зараз твій час.
Я мало часу проводжу в соцмережах. За натурою я інтроверт, якомога менше виставляю постів, і ви не знайдете мене у ФБ під реальним ім’ям. По телевізору дивлюсь тільки художні фільми. Новини мені тяжко дивитися, бо диктори дуже повільно говорять, як на мене.
Час від часу читаю українські новини. В основному «Українську правду» і деякі посилання, які мені друзі у Фейсбуці перекидають. Британською політикою  цікавлюсь ще менше, ніж українською. Щоправда, я можу на неї впливати: у мене є британський паспорт, і я чемно ходжу на вибори щоразу.
Щодо книжок, окрім спеціальної літератури, читаю в основному класику. Час від часу читаю українську літературу: Андруховича, Забужко, Сергія Жадана.

Погляди на світ.
Я бачу світ через фізичні явища. Якщо я дивлюсь на світло лампи, то бачу струм, який тече через лампочку і нагріває спіраль, коли вона починає випромінювати електромагнітні хвилі. Я собі це чітко уявляю – й нікуди від цього дітися не можу.
Загалом я намагаюся не думати багато про цей світ, бо можна збожеволіти, якщо занадто серйозно до цього ставитися. Я намагаюся отримувати задоволення від того, що я роблю, і за можливості «не брати тяжкого в руки, а дурного в голову».

Лікбез «Версій»

Чим цікавий графен. У кожної епохи є власне ключове відкриття, яке задає темп й напрямок прогресу на багато років уперед.

Нещодавно компанія Samsung оголосила, що її науковці відкрили недорогий спосіб масового виробництва графену. Що ж таке графен і чому його прийнято називати «матеріалом майбутнього».

Графен – це двовимірна алотропна форма вуглецю, в якій об’єднані в гексагональну (шестикутну) кристалічну решітку атоми утворюють шар в один атом завтовшки. Графен відкритий 2004 року двома вихідцями з Росії – Андрієм Геймом і Костянтином Новоселовим, які, як це часто буває, не змогли реалізувати свій науковий потенціал у рідній країні і поїхали працювати відповідно до Нідерландів і Великобританії. За відкриття графену Гейм і Новосьолов 2010 року отримали Нобелівську премію з фізики.

Надзвичайні властивості графену обіцяють йому блискуче майбутнє. Ми перелічимо тільки деякі з цих властивостей, максимально цікавих, на наш погляд.

1.Механічна міцність. Графен має дуже високу міцність. Лист графену площею в один квадратний метр (і, нагадаємо, лише в один атом завтовшки!) спроможний утримувати предмет масою 4 кілограми. Через двовимірну структуру графен є дуже гнучким, що в майбутньому дозволить використовувати його, наприклад, для плетіння ниток (при цьому тоненька графенову «мотузка» за міцністю буде аналогічною товстому й важкому сталевому канату). До того ж, за певних умов графен здатний сам «заліковувати» «дірки» у своїй кристалічній структурі.

2.Електро- й теплопровідність. Дуже висока провідність електрики і тепла робить графен,  із його гнучкістю та повною оптичною прозорістю, ідеальним для застосування в різних електронних пристроях. У поки що експериментальних сонячних батареях графен замінив порівняно дорогий селенід індію. До того ж, «графенові» сонячні батареї більш ефективні.

3.Гнучкість. Ще одне ймовірне застосування графену – гнучка електроніка, зокрема, гнучкі дисплеї. Нині в екранах (як рідкокристалічних, так і OLED) як прозорий провідник використовується відносно дорогий і при цьому крихкий оксид індію-олова. Відтак висока міцність і гнучкість графену роблять його ідеальним «кандидатом» на заміну. Широке поширення графену надасть потужний стимул розвитку переносної електроніки, бо дозволить вбудовувати чіпи в одяг, папір та інші повсякденні речі.

4. Мініатюрні розміри. Графен відкриває широкі можливості з мініатюризації електроніки. Наприклад, класичний кремнієвий транзистор не можна зменшувати нескінченно. Водночас транзистори, у яких використовується графен, можна зробити дуже малими без втрати корисних властивостей. Компанія IBM вже оголосила про створення інтегральних схем на основі графенових транзисторів, які, крім усього, здатні безперебійно працювати при температурах до 128 градусів Цельсія.
5. Фільтрувальні властивості. Графенова плівка є чудовим фільтром для води, бо пропускає молекули води і затримує всі інші. На майбутнє це напрямок для здешевлення опріснення морської води. Кілька місяців тому компанія Lockheed Martin представила графеновий фільтр для води під назвою Perforene, який, за твердженням виробника, на 99% знижує енергетичні витрати на опріснення.

Нарешті, не можемо не зазначити, що благодійний Фонд Білла й Мелінди Гейтс торік виділив 100 тисяч доларів гранту на «розробку нових композитних еластичних матеріалів для презервативів, що включають наноматеріали типу графена».

У сухому залишку

У кожної епохи є свій ключове відкриття, яке задає темпи і напрямок прогресу на багато років вперед. Наприклад, металургія стала основою промислової революції, а винахід напівпровідникового транзистора в XX столітті зробив можливою появу сучасного світу в тому вигляді, яким ми його знаємо. Чи стане графен таким диво-матеріалом XXI століття, який дозволить створювати пристрої, про які ми зараз і не здогадуємося? Цілком може бути. Поки ж нам залишається з цікавістю стежити за дослідженнями в цій галузі.

Запис Леонід ПОНОМАРЕНКО – фізик українського походження, співавтор  найміцнішого й найтоншого матеріалу – графену спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пішов з життя наш земляк з Кельменеччини, геніальний український фізик-учений, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Іларій Михайлович РАРЕНКО (11 липня 1933 – 19 липня 2015)

У роботі вчений успішно поєднував фундаментальні теоретичні та експериментальні дослідження із впровадженням результатів у промисловість. Працював над створенням принципово нової високорадіаційностійкої активної електроніки для силового керування механізмами та роботами в атомно-ядерній енергетиці; фотоелектронних перетворювачів сонячної енергії з підвищеним коефіцієнтом корисної дії за рахунок нового фізичного ефекту, відкритого на кафедрі; цілої низки приладів нової сенсорної техніки для екологічного моніторингу, пожежної техніки і техніки безпеки, включно з побутовими газосигналізаторами; інтегральної мікрооптичної та інфрачервоної техніки для авіаційної, суднобудівної, ракетної техніки тощо; нових критичних технологій напівпровідникових кристалів, структур та приладів із новими параметрами при польовій та лазерній активації технологічних процесів.

Автор понад 560 наукових праць, серед яких 37 свідоцтв на винаходи.

За розробки в галузі фізики і технології напівпровідникових матеріалів, приладів і впровадження їх у серійне виробництво – лауреат Державних премій у галузі науки і техніки УРСР (1973) та СРСР (1988), а також премії ім. Д. І. Менделєєва та С. І. Вавілова. Нагороджений почесними дипломами І та ІІ ступеня, понад десятком золотих, срібних та бронзових медалей ВДНГ України та СРСР. 1975 р. нагороджений орденом «Знак пошани». Заслужений діяч науки і техніки України (1999).

 Зі спогадів

Про зустрічі з ним розповідатиму своїм дітям

Уперше з Іларієм Михайловичем Раренком зустрілася на конференції у Чернівецькому музеї авіації та космонавтики. Він розповідав про створення надвисокорадіаційної електронної бази для робототехніки в атомній промисловості: роботи й комп’ютери, в «мізках» у яких розташовані подібні схеми, будуть працювати без збоїв у найжорсткіших умовах – у космосі, під час сильних спалахів випромінювання, на аварійних ядерних станціях і навіть у зонах ядерних ударів.

У світі вже сталося 5 аварій на АЕС: у США, Великій Британії, Іспанії, Україні, Японії. Саме тому Іларій Михайлович Раренко вирішив продовжити свої дослідження в галузі  стійких до радіації напівпровідників, які розпочав ще в 70-их роках минулого століття.

Як розповідав нам Іларій Михайлович, у 70-тих роках  він та його колеги виростили ряд напівпровідникових кристалів, які мали величезну стійкість до радіації. 1986 року, коли  сталася аварія на Чорнобилській АЕС, Іларій Михайлович співпрацював з Інститутом ядерних досліджень НАН України. Раренко дізнався, що для допомоги Україні уряд Японії надає роботів. Але виявилося,  що вони не витримують і кількох годин у зоні радіації. Саме відтоді під керівництвом І.М. Раренка почалося серйозне дослідження високостійких до радіації матеріалів з метою виготовлення з них приладів-роботів, що в кінцевому варіанті стали б стійкими та неуразливими до радіації. Незважаючи на те, що на науку виділяються нині мізерні кошти, у дослідженнях досягнуті чималі результати. Зокрема, вже зроблені «очі» для високостійкого до радіації робота.

Ця розмова з Іларієм Михайловичем відбулася у вересні 2014 року. І він казав, що в нього ще є дуже багато планів…

Світла пам’ять!

Марина БОЙКО, вихованка Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я», учениця 11 класу гімназії №2,

фото – вересень 2014р. з архіву автора

Запис Пішов з життя геніальний український фізик-учений, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Іларій Михайлович РАРЕНКО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все, за що би він не брався, вдавалося йому блискуче…»

–  Увечері Женька зателефонував дружині зі службової квартири у Києві: «Як готуються вдома до зустрічі героя?̓» – від передчуття зустрічі голос звучав радісно. Він загалом був вселою й сонячною людиною. А вночі в нього відірвався тромб,  і наш Женька просто… не прокинувся,  – розповідав В’ячеслав ЯВКІН, найближчий друг Євгена Вікторовича ПАНАСЕНКА .

Наш зірковий клас, випускники якого, переважно дівчата, стали кращими лікарями Чернівців. А хлопці роз’їхалися світами: Тарас Фініков працює у Варшаві, а був першим заступником міністра освіти України; Жорка Пісько очолив один із інтитутів Академії медичних наук України; Сашко Молдаван став головним мовником Росії, він директор Інституту мовознавства Академії наук Росії; про полковників трьох розвідок уже говорилдося… Женька Панасенко третій у нижньому ряді справа.

У неділю буде 40 днів, як ми без Женьки. Ще кілька днів – і його душа відлетить. І залишиться лиш пам’ять про нього в тих, кому він допомагав, кого любив, ким опікувався, з ким дружив або навіть просто з ким перетинався.

Пішов з життя дуже хороший, типовий чернівчанин: втрата міста непоправна. Бо Женька – не просто людина рідкісної  душі, це була ціла епоха, носієм якої він був. Дуже багато людей у день його похорону щиро плакали,  хоча він не був їм ріднею. Та й плакали не тільки у Чернівцях, а й у Штатах, Австралії,  Ізраїлі, Росії, Німеччині, Польщі…

…Женька ПАНАСЕНКО народився у 1950-му, в сім’ї режисера місцевого телебачення і вчительки. Дружимо ми з ним, чи то пак дружили, від першого класу. До 9-го навчався у середній школі №5 , а старші класи закінчував у СШ№4. Та це не стало на заваді дружбі.

А знаєте, чим ми всі тоді захоплювалися? Фізикою та математикою. Мабуть, час такий був… технічний. Та й учителів  мали геніальних. Чого тільки вартував чернівецький фізик Гребля! Його випускники навчалися у найкращих технічних вузах Союзу  – інституті ім. Баумана, МФТІ, на фізфаці та матфаці МГУ, у ленінградських і новосибірських вишах, як і учні математика Степана Трофименка!

Женька усіх возив на риболовлю, оплачував навчання дітей своїх друзів. Я, приміром, міг спокійно залишити на нього своїх манюнь  – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…   

Після школи Євген всупив на оптику, де навчався разом з відомим чернівецьким ученим Ушенком. Та хлопець рано одружився і, кинувши університет, поїхав на Певек, де начальником радіостанції приймав усі суда, які йшли Північним Морським шляхом.

У нього була дуже світла голова і надзвичайно вмілі руки. Таке зустрічається рідко. Тому й очолив свого часу на  «Електронмаші» бригаду наладників нестандартного обладнання: електронником був від Бога!  Його переманювали до Москви та Ленінграда, обіцяючи одразу ж дати квартиру. Та він, по–перше, дуже людбив Чернівці, а по-друге, був справжнім д’Артаньяном: друзі для нього – понад усе. Не міг він їх залишити. І це не порожні слова. Він нас настільки любив, що оплачував навчання дітей тих своїх друзів, кому це було не під силу. Уявляєте? А крім того, всіх возив на риболовлю. От я особисто міг спокійно залишити на нього своїх манюнь – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…  

Женька був центром, довкола якого все крутилося. Приміром, одного разу на його київській квартирі зустрілися наші однокласники – три полковники розвідки: … з Росії, … з Ізраїлю та … з України. Можете собі таке уявити? Й усі вони навчалися в одному класі! Ось такі наші Чернівці! І такими бувають зигзаги долі.

Женька завжди й в усьому був успішним. За що б не брався – все виходило якнайкраще і навіть у  найскрутніші часи. Цікаво, що в будь-який період життя Чернівців він знаходив своє місце під сонцем і там завжди було затишно й захисно його друзям. Більше того, діти його друзів ставали його друзями. І це коло постійно зростало…

Його не можна відділяти від Чернівців. Разом з ними він розвивався і змінювався.

Чернівці 60-их: Студенти й старшокласники того періоду були захоплені західним мистецтвом: бітли, зарубіжні фільми, книги… Молодь тоді не бухала. Ми більше переймалися тим, як дістати ту чи іншу платівку, запис закордонних ансамблів. Слідкували за виступами вокально-інструментального ансамбю «Карпати», Софії  Ротару. На танці бігали в ДКА (Будинок офіцерів) на «чердак», у тектсилку. Ми всі тоді вчилися танцювати, бо без цього ти ризикував залишитися без дівчини. У Женьки була безліч романів. Він був надзвичайно привабливим, відкритим і щирим. Розбирався в музиці, літературі і був «своїм» і серед «ліриків», і серед «фізиків». Адже тоді між ними точилася непримиренна боротьба за лідерство – хто, мовляв, важливіший…

Чернівці 70-их: Вони пройшли під знаком Івасюкової «Червоної рути» та ВІА  «Смерічка», яким керував Левко Дутківський. Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич за кілька років спромоглися перетворити російськомовні Чернівці на українське місто. Адже до того в Чернівцях навіть українці спілкувалися переважно російською. А коли по телебаченню на весь СРСР – від Карпат до Сахаліну – зазвучала «Червона рута», а відтак у Москві на телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» Яремчук і Зінкевич разом з ансамблем «Смерічка», виконавши пісню Дутковського «Горянка», посіли перше місце і стали лауреатами Всесоюзного конкурсу, українська естрада, яка стартувала саме з Буковини, заполонила весь Союз. Ми були дуже горді з того. А Женька згадував, що коли його, російськомовного хохла, називали в армії гуцулом, він не ображався, а навпаки радів з того.

До слова, жив Женька поруч з університетським Актовим залом (нині Академічний театр медуніверситету). І саме там відбувся пам’ятний для Чернівців виступ Володі Івасюка. Ажіотаж був шалений. Охочі потрапити на концерт заполонили всі прилеглі вулиці. Якби він потрапив до рук прихильників, вони, напевне, розірвали би його на шматки – аби мати щось на пам’ять про нього. Володя розгубився і не знав, що робити. Тоді Женька разом з його одноклсником Жорою Піськом забрав «зірку» і вивів через дах до своєї картири. Там ми з хлопцями відзначили виступ Івасюка улюбленим молодіжним напоєм – «шипучкою». На вигляд вона була подібною на шампанське, зате коштувала менше карбованця…

Чернівці 80-их: Цей період позначений масовим від’їздом євреїв; застоєм, що почав переходити у кризу; а ще – зародженням двох рухів – громадського та бізнесового.

У кінці десятиліття буковинців об’єднали два лиха – чорнобильська радіація та екологічна недуга (облисіння) дітей 1988 року. Останнє й стало поштовхом до зародження Зеленого руху, який пізніше переріс у Народний. Але саме тоді Марик Клейман клепав кришки для банок і закладав свій капітал. А Женька бригадирував серед таких же талановитих наладників нестандартного обладнання на «Електронмаші». Неймовірно розумна голова й «золоті» руки Панасенка могли продукувати все, що йому тільки заманеться. А заводи військового комплексу тоді  процвітали. І Чернівці разом з ними. Для прикладу, фізичний факультет університету мав на договорних темах з виробничниками 11 млн. карбованців на рік. Тоді як бюджет усього тодішнього ЧДУ становив 5 млн. крб. Розробки буковинської технічної інтелігенції прикрашали найповажніші павільйони ВДНГ, а за випускників-оптиків була мало не бійка: Мінськ, Москва, Київ, Красногорськ… – таким було розподілення.

Чернівці 90-их: Тоді змінилося все і кардинально – на 180 градусів. То був час, коли кожний рятував свої сім’ї. Скрізь – суцільна руйнація. Особливо перша половина 90-их. Учителі замість школи стали за прилавки або «бомбили» на дорогах, але ніхто нікого тоді не дурив. – Це я не про схеми, завдяки яким оббирали народ. – Усім точно було відомо, скільки баксів та пляшок горілки треба дати митнику. Тоді ж з’явилися перші «спортсмени». Одне слово, можна було опуститися до рівня звіра.  Але навіть у цей період дикого виживання Женька дбав не лише за себе. Якби ви тільки знали, скільки заробленого він роздав знайомим! Приміром, мій син, завдяки подарованим Женькою 900 маркам, купив машину і почав підробляти.      

А було й таке: братва наскочила на «Калинку». Спочатку їм протистояло четверо – Женька, ще один інженер, учитель і викладач уніерситету. Панасенко був сміливим та ще й переконливим. Він зумів кинути такий клич, що всі, хто був поруч, стали разом з ними і відбили бандитський наліт зайд. Відтоді підприємці Калинівського ринку нікому не сплачували дань і не розраховуавлися за «дах».

А потім він став… кур’єром. Транспортуав із Сибіру гроші за нафту. Не хотів влізати у цю справу, та змусили обставини. Рятував друзів. Без нього 2-3 десятки чернівецьких сімей залишилися б без квартир і без засобів до існування. Просто загинули б. Бо через безвихідь чимало його друзів потрапили до лабетів шахраїв-«пірамідників». Коли все прийшло до логічного і надто сумного кінця, йому запропонували дуже небезпечну, але надзвичайно грошовиту роботу. Женьці довелося погодитися. І точно знаю: його кошти врятували життя багатьом. Страшними вони були – ці «лихі» 90-ті. Але Женька розібрався і з ними.

Останнє десятиліття він працював у нафтовій кампанії. І кожний його не тільки друг, а й просто знайомий знав, що коли життя схопить за горло – Женька Панасенко буде поруч.

Та ось тепер його не стало. І спорожніли Чернівці…

Записала Людмила Лебединська, “Версії”

Запис Слово про друга, чиє життя переплелося з історією Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Клавдіє Юріївно, з якого віку люди усвідомлюють, що стануть фізиками?

– Перші враження про оптику отримала ще років у 5-6 (сміється – авт.) Тато на балконі за допомоги лупи запалив папірець від сонця. Це мене вразило. Далі фізикою захоплювалася і в школі, загальне поняття про неї дали перші вчителі. Але тато, інженер, який завжди схилявся перед високою наукою, заклав найголовніше – розуміння, що фізика – це наука про життя.

– Дивні розваги для дівчинки – досліди з лупами…

– Тато мріяв про хлопчика і вклав у мене все, що знав сам. Навчив грати в шахи, ремонтувати радіоприймачі і праски… Саме тато навчав мене літер, тож я в чотири роки вже вміла читати, а в шість пішла до школи (тоді до школи йшли в сім років). Мама навчала англійської – і це мені також дуже знадобилося в науковій діяльності. Зокрема зараз читаю цикл лекцій англійською мовою для магістрів нашого факультету. Вільно читаю статті закордонних колег, працюю в міжнародних проектах.

– Наука про життя – це фізика? Хіба?

– Звичайно! Життя починається з фізики. Немає життя ні без гравітації, ні без сили тертя, ні без обертання Землі навколо Сонця – це все закони фізики, і це лише перше, що спало на думку. Фізика, як і життя, – це все, що навколо нас: від космічних тіл до елементарних частинок і колайдерів, що їх прискорюють і досліджують.

– Ваша майбутня докторська дисертація матиме практичне застосування?

– Тема докторської, над якою я працюю, – «Про взаємозв’язок поляризаційних властивостей та когерентності оптичних полів». Йдеться про використання властивостей оптичних полів для створення наномашин і наноманіпуляторів – скажімо, нанопінцетів, про запис інформації методом поляризаційної голографії. Завжди теоретично-експериментальне з практикою якось має поєднуватися. Але винахід – це не завжди якийсь конкретний апарат чи пристрій. Винахід – це те, чого люди не знали чи не вміли раніше. Наприклад, цикл моїх робіт з вивчення явища оптичної бістабільності 2004-го року відзначений грамотою Академії наук України. Деякі розрахунки методів оптичної пам’яті стали новими для колег, і ці методи обчислення почали використовувати інші вчені. У будь-якому разі винахід треба патентувати, а це дуже складна бюрократична процедура. На жаль, державного фінансування – ні на винаходи, ні на патентування – немає.

– То як у таких умовах удається виживати українській науці й науковцям?

– Знаєте, якщо держава не дбає про науковців – вони самі мають за себе дбати. Я вважаю, що за жодну справу не можна братися, якщо не маєш від неї задоволення. Неважливо – чи ти вариш борщ, чи досліджуєш оптичні поля – мусить бути задоволення внутрішнього «я». Тому люди, які хочуть займатися наукою, знаходять спосіб це робити. Вчаться, здобувають гранти, їздять світом, переймають досвід, закуповують обладнання, працюють, захищають дисертації. І захист наукової роботи – це не для здобуття чергової посади, а для того, аби чогось досягнути в науці. Наука – така категорія, яка, як і мистецтво, може бути «чистою» – «наука заради науки».

– Описані Вами перспективи й можливості є в Чернівцях?

– Звичайно, і не лише я тому приклад.  Хоча і я також. Маю можливість працювати в міжнародних проектах, буваю на міжнародних конференціях. От наприклад, на конференції в Парижі, поїздку куди мені профінансувала  комісія з оптики ІСО,   зацікавилися моїми дослідженнями явищ оптичної бістабільності. Можлива допомога в фінансуванні подальших досліджень. Ось зовсім свіже – можливість відвідати Італію. В липні там відбудеться конференція на підтримку в науці молодих людей до 45 років.

Студенти й аспіранти теж знають про потужність факультету. Тут сильна наукова база, завдяки зусиллям декана, професора Ангельського О. В., є гарна підтримка молодих науковців, можливості закінчення освіти за кордоном. Двоє наших студентів зараз  закінчують освіту в Чехії, один – у Німеччині.

– Помітно, що Ви захоплені своїм факультетом…

– Цей факультет мене виростив. У 16 років я вступила сюди  і відтоді 24 роки з ним пов’язана. Захоплена своїми викладачами: відданістю науці професора  Ангельського О. В., Ушенка О.Г., доцентів Підкаменя Л.Й, Гумінецького С.В., Коазкова О.М., наукового керівника моєї кандидатської дисертації – вже покійного професора Ніцовича Б.М…

– Вас називають Софією Ковалевською в сучасній науці, а на одній з наукових конференцій в Санкт-Петербурзі зауважили «унікальне поєднання розуму і краси».

– Та кажуть (ніяковіє – авт.) За рік-два напишу докторську, тоді можна буде говорити про досягнення…

– А не нудно молодій жінці на наукових конференціях? Там же переважно старші люди збираються

– Це стереотип. Як учасник, можу переконливо заявити: сучасна наука омолоджується. До того ж, від молодих «заряджаєшся» завзяттям, а від старших – мудрістю. Цим і приваблює мене робота в університеті, де спілкуюся і з студентами-аспірантами, і з професорами. До речі, ось реальне підтвердження моїх слів про омолодження науки: уже у вересні цього року в Чернівцях відбудеться конференція «Кореляційна оптика-2013», яку організовує наш декан. Там планується окрема секція для аспірантів і студентів, де читатимуть лекції відомі професори з Заходу.

– А чим цікавиться науковець окрім науки? Ви любите читати?

– Звичайно! Свого часу перечитала всю класику, як вітчизняну – так і зарубіжну. «Овода» Войнич читала в оригіналі (ось воно, закладене мамою знання англійської!) Зараз часу на читання небагато, тому перевагу віддаю легкій літературі. А ще дуже люблю танцювати!

– Танцювати? А хіба на наукових конференціях влаштовують танці? З ким танцюєте?

– На жаль, на конференціях такого нема. Це не шоу, там мало уваги приділяють такому шуму і гамору, там створюють умови для спілкування і обміну думками. Тому танцюю зі своїм чоловіком.

– А де ви з ним познайомилися? Адже не секрет, що чим вищий інтелект жінки, тим важче їй знайти гідну пару.

– Не повірите, я з ним познайомилася на дискотеці. Їздила на відпочинок до Моршина, там і зустріла свою долю. Кажуть, що протилежності притягуються – то це про нас. Мій чоловік за характером зовсім не схожий на мене. Я спокійна і переважно мовчазна, а чоловік – балакучий жартун. За першою освітою він викладач музики, а за другою – інженер-енергетик. Тож нас поєднали танці, але й поза ними нам є про що поговорити (усміхається – авт.)

– Ви виглядаєте дуже стрункою і підтягнутою. Це лише результат танців, чи займаєтеся спортом?

– На жаль, зараз бракує часу на спорт, але колись займалася аеробікою і навіть калланетиксом. Це такий напівсиловий вид спорту, гирьки піднімала. Теж не надто традиційно для слабкої статі (сміється – авт.)

– Ви казали про необхідність робити все з задоволенням, згадували про борщ. А як щодо цього у вас?

– Поєдную на кухні фізику з життям (сміється – авт.) Купила мультиварку і з задоволенням готую, коли є час.

– Взагалі ви задоволені різноманітною сучасною технікою, гаджетами? Не маєте бажання, як фізик, їх вдосконалювати?

– Та для мене гаджети – це не розкіш, а засіб досягнення мети, для якої вони призначені. Якщо це телефон – він має дзвонити. Зручно, коли з телефона маєш можливість заходити в інтернет – особливо це за кордоном виручає. Ось і все, що потрібно, і воно вже є. А різноманітні розваги мені не потрібні, тож і вдосконалювати нема потреби.

– Так виглядає, що бути науковцем в Україні непросто. Не було бажання виїхати і полегшити собі шлях в науці?

– Ніколи. Я патріот України, Чернівців і нашого університету. Хіба на тиждень відпочити кудись можна поїхати.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи важко бути новою Софією Ковалевською в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.