Про це в своєму блозі на Корресподент.net пише політичний експерт Ігор Петренко.

За його словами, реально впливати на владу задля ухвалення важливих для українців рішень спроможна лише команда Тимошенко. Вона має комплексне бачення проблем і реальний план їх розв’язання.

«Батьківщина» Юлії Тимошенко наразі у фокусі своєї уваги тримає питання нормального проведення опалювального сезону. Зокрема, у п’ятницю ця фракція радикально змінила порядок денний дня Уряду в парламенті й прем’єру довелося звітувати про підготовку до опалювального сезону, – пише Петренко.

Він звертає увагу, що замість голослівної критики, лідерка «Батьківщини» запропонувала Кабміну покроковий план проходження опалювального сезону. Він передбачає внесення змін до Держбюджету, щоб спрямувати кошти до громад для стабілізації платоспроможності громадян і підприємств бюджетної сфери, а також усунення «Нафтогазу» від посередництва у торгівлі газом.

«Також згадують у цій партії і про необхідність збільшення коштів для субсидій громадян», – зауважив політичний експерт.

Таким чином, за його словами, «Батьківщина» вдалась до активних дій, а не зайняла вичікувальну позицію.

«Тобто в Тимошенко конкретніший порядок денний з відповідними пропозиціями для влади», – резюмує експерт.

Нагадаємо, у перший день роботи нової сесії парламенту Юлія Тимошенко запропонувала покроковий план зниження тарифів і збільшення субсидій для населення. Під час Години запитань до Уряду лідерка «Батьківщини» змусила уряд погодитися на збільшення субсидій.

https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4397130/

Запис Лише «Батьківщина» Тимошенко сьогодні пропонує реальні рецепти подолання бідності, – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це в ефірі 4 каналу заявила політична експертка Олександра Решмеділова.

Влада не хоче брати на себе відповідальність в жодному випадку. В будь-яких питаннях мають активізовуватися інші політики. До прикладу, якби «Батьківщина» не пнула Кабмін, не було б рішення збільшити субсидії на 12 мільярдів. Серйозно, якби не артикулювали це питання, тарифів не було в порядку денному, – зауважила експертка.

Команда Тимошенко, за її словами, продовжує роботу в цьому напрямі і наголошує, що обіцяних урядом 12 мільярдів може не вистачити для компенсації витрат всім громадянам, які цього потребуватимуть, адже тарифи найближчим часом можуть зрости вдвічі. В цей час влада традиційно демонструє розгубленість і непрофесійність.

Їм найкраще було б розказувати про амністії капіталів, про нульові декларації, про що завгодно – тільки не про головне, – підсумувала експертка.

Нагадаємо, на погоджувальній раді Юлія Тимошенко представила план захисту людей від здорожчання газу. Він передбачає спрямування на потреби населення газу вітчизняного видобутку за доступною ціною, направлення отриманих від МВФ коштів на збільшення субсидій і виділення субвенцій місцевим громадам. Також «Батьківщина» за підтримки інших опозиційних фракцій під час Дня уряду у Верховній Раді змусила прем’єра відповідати на запитання щодо тарифів та визнати, що субсидії для людей потребують суттєвого перегляду.

https://m.youtube.com/watch?v=CpXablECtO8&feature=youtu.be

Запис Якби не Тимошенко, влада навіть не згадала б про субсидії для людей, – експертка   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2018-й добіг кінця, і зараз саме час оцінити все, що з нами відбувалося цього року. Підбити своєрідні підсумки ми запросили нашого експерта з питань політики й економіки, бізнесмена й мецената, засновника й очільника обласного благодійного фонду «Подаруй дитині життя», який опікується онкохворими дітками, Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

Ф.Ф.: – Не будемо малювати картину року якимсь одним кольором. Попри всім відомі труднощі – економічну кризу, війну і неоголошений, але фактичний початок виборчої кампанії – 2018-го у нас було й дещо добре, як усередині країни, так і на зовнішньополітичній арені. Хоча зазначу одразу, Україна не існує двома сферами окремо: усе, що відбувається тут, обов’язково позначається на ставленні до нас світу, і навпаки. Утім, на жаль, мусимо чесно констатувати, що ми належимо до слабких і залежних держав. І допоки не перестанемо вивозити за кордон сировину та не піднімемо з колін економіку, з нами у світі ніхто не рахуватиметься.  

Кор. : – Отож, почнімо з негативів?

– Головна виразка, що роз’їдає нашу владу, а відтак і все суспільство – корупція та удавана боротьба з нею. Коли у ЗМІ показують, як то в одній, то в іншій країні засуджують посадових осіб найвищого рангу – що вищий він, то більші терміни ув’язнення, – ми розуміємо, що в Україні владники керуються іншим: «Сьогодні покарають його, а завтра візьмуться за мене?» На обласному ж рівні час від часу читаємо про вироки за хабарництво, здебільшого це штрафи. І, як нагорі, так і в нас, люди, схоплені «на гарячому» за хабар, повертаються чемненько на свої посади. Складається враження, що незаконна «платня за послуги» хабаром уже не вважається. У важливих бізнесових сферах уже й схеми напрацьовані, і тарифи відомі.  

Натомість деякі важливі сфери залишаються неврегульованими. Адже, за всіх успіхів децентралізації, її так і не закріпили в Конституції. Деякі експерти стверджують, що це призводить до чергового «перерозподілу коштів» по кишенях. Це негатив, бо реформа потрібна й почала працювати. З’явилися нові люди, альтернатива тим політикам, які сьогодні сидять у Верховній Раді. Ці нові люди обстоюють конкретний результат для країни. Для людей, а не для своїх кишень. І поки децентралізація не закріплена у конституції, є велика спокуса для деяких кіл відмотати все назад. Невипадково ж, за результатами соцдосліджень кількох компаній, рейтинг недовіри до центральних органів влади становить 70-75%. 

– А на теренах Буковини, на вашу думку, що сталося найгіршого?   

– Це те, що місто та область обезголовлені й ми живемо без мера і без губернатора. І, на жаль, це є наслідком політичного  протистояння. Але партії не беруть до уваги те, що їхні міжусобні війни негативно позначаються на житті буковинців. Інтереси рядових українців, як завжди, не беруться до уваги.  

– Про позитиви говорити приємніше. а чи були вони у нас взагалі?

– Безперечно. Про створення Української помісної церкви говоритимемо тоді, коли цей процес завершиться. Хоча про це варто було подбати ще 1991 року.

Відтак топ-темою 2018-го був Закон про мову, неоднозначно сприйнятий нашими сусідами, які мають значну діаспору в Україні. 4 жовтня Верховна Рада після гарячих суперечок ухвалила-таки в першому читанні закон про забезпечення функціонування української мови як державної. У ньому передбачене створення інституту уповноваженого із захисту державної мови. І така потреба захищати в країні її державну мову є прямим наслідком усіх попередніх викривлень. Хоча й ми самі багато в чому винні: українці так боялися меншовартості, що навіть масово заговорили чужою мовою.

У цьому контексті можна говорити і про розлучення з СНД, Хоча, з огляду на 5-ий рік неоголошеної війни з РФ, ми навіть затягнули з цим. Хоча  фактично Україна ще від 2014 року припинила участь у роботі органу. І це ще один меседж Заходу, що країна виходить з-під впливу Росії і продовжує євроінтеграцію.

Ще один політичний нонсенс містився у довгостроковому Договорі про дружбу й співпрацю з Росією. Очікування, що російська влада схаменеться, не справдилися. Тож Президент України підписав указ про припинення дії договору про дружбу з Росією на наступні 10 років, а Верховна Рада підтримала це рішення законодавчо. Хоча деякі політичні експерти розмірковують, що це ще не повний розрив стосунків з Росією. Припинивши дію договору про дружбу, ми просто уникаємо дикої ситуації, коли Росія воює з Україною, а ми при цьому маємо з нею «дружбу». Напевне, тут варто згадати і про отримані 210 ракет і 37 протитанкових комплексів «Джавелін» (ПТРК). Фахівці вважають це знаком підтримки наших позицій найсильнішою країною світу і єдності в боротьбі з російським агресором. Хоча експерти підрахували, що це дає можливість озброїти тільки одну бригаду. Тож розраховувати на кардинальні зміни воєнної ситуації можна лише за умови, якщо ПТРК будуть безпосередньо на фронті. Після& загострення ж конфлікту між Росією і Україною в Азовському морі зайшла мова про те, що ми можемо отримати зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) від США, щось на зразок «Стінгерів», які США свого часу використовували в Афганістані.

– Франце Карловичу, а як ви ставитеся до медичної реформи? Адже саме вона найбільше зачіпає людей…

– Саме так, її не обійдеш мовчанням. Та й стартувала вона саме на початку 2018-го і вже пізньої осені медичні заклади нашої області завершили повну реорганізацію з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства. В результаті цього сімейні лікарі отримуватимуть зарплату відповідно до кількості пацієнтів. Можливо, певним чином, це заохотить їх підвищити якість своїх послуг, бо пацієнт має можливість змінити свого лікаря. Та поки що пересічні українці не відчули покращення від запровадження інституту сімейних лікарів. Хіба що це розглядати як ще один демократичний крок до звільнення від радянської суцільної закріпленості – до житла, школи, поліклініки, роботи. Особливо, якщо згадати, як без прописки не брали на роботу, а без роботи не надавали прописки…

Та попри те, до медреформи є й багато запитань. Як на мене, то недоцільно було реформувати, а практично знищувати, службу «швидкої допомоги»: вона була однією з найкращих у світі й рятувала життя сотням і тисячам українців. Що можуть зробити за наших умов парамедики – питання без позитивної відповіді. А ще виникають запитання щодо не завжди виправданих кроків із закриття окремих медзакладів у селах. Маю на увазі колишню Топорівську лікарню. Адже там були чудові умови – навіть гаряча вода, чого не мають чернівецькі лікарні. Та й село велике, людей там багато. Хіба не поза межами здорового глузду ситуація, коли наша місцева влада обіцяє відкрити 9 амбулаторій у селах області, але закриває вже діючі?!  Якщо бути цілком відвертим, то, на мою думку, медична реформа в Україні є не стільки реформою, як звичайнісіньким перерозподілом фінансів. І створення у Києві Національної служби здоров’я, яка й розподілятиме кошти, тому підтвердження. Бо як було раніше? Мінздоров’я виділяло кошти на рівень областей, а в регіонах їх розподіляли відповідно до потреб різних лікувальних закладів. А тепер це робитиме інший, спеціально створений для цього, орган… Зрештою, вже у новому році ми сповна відчуємо на собі результати реформ. І тоді робитимемо більш адекватні висновки. А поки що сподіватимемося на краще, адже до цього спонукають свята, що невдовзі чекають на нас.  

Насамкінець хочу побажати нам усім, щоби наші сподівання на краще таки справдилися. Нехай не раптом, не одразу. Та ми ж, українці, – люди  терплячі…

Одне слово, з Новим роком і Різдвом Христовим! Щастя й здоров’я усім!

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: 2018-й: яким він був спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Разюча нерівність у статках – найперше, що кидається в очі в Україні. Нерівність економічна неодмінно тягне за собою політичну нерівність – і це не просто означає прірву між народом і владою, але й загрожує самому існуванню держави Україна.   Чи є в України Завтра? Економічний та політичний експерт «Версій», підприємець і меценат Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ розмірковує над сьогоднішніми ризиками й можливими перспективами у політиці й економіці України.

Прірва – загроза для всіх

Наскільки разюча прірва між багатими й бідними, судіть хоча б за одним порівнянням: сьогодні статки десятьох найбагатших людей світу співставні із власністю 80% найбіднішого населення планети. До того ж, доходність великого капіталу вища за середній та малий, тож статки багатих зростають, а це означає, що в економіці зростає монополізм. На думку економістів, занадто велика нерівність загрожує економічному прогресу.

В Україні із цим серйозні проблеми: багаті занадто багаті, а бідні – занадто бідні. За головними показниками нерівності – розміром капіталу, наявністю та вартістю нерухомості, поточними доходами та заробітній платі – ми випереджаємо навіть США із їхнім високим рівнем економічної нерівності. Усі економічні «зусилля влади» свідчать лише про те, що сподіватися на них не варто: доки українським політикумом керують бізнес-інтереси олігархів, бідні не стануть заможними, а багаті збагачуватимуться ще більше.  

 Зі щасливою старістю не складається

Демографічні процеси в Україні ведуть до  простого й дуже сумного висновку: населення України старіє. На пенсії Україна витрачає 11% ВВП, тоді як сільське господарство займає 12% ВВП України. Кількість офіційно зайнятих уже майже зрівнялася із кількістю пенсіонерів. І це навіть не означає, що кожний працевлаштований утримує одного пенсіонера: податковий внесок працюючого менший за пенсію. Підняття пенсійного віку означає, що ми змушуємо пенсіонерів працювати далі, аби утримувати молодь. І це не є суто українські тенденції, бо й у цілому світі так відбувається. Різниця лише в тім, що у нас це все на набагато нижчому економічному рівні.

 У майбутнє на самій сировині не в’їдеш

Стрибки із вартістю сировини на світових ринках не лише знижують прибуток, але й щоразу обвалюють національну валюту: якщо в Україну надходить менше валюти від експорту, то й гривня почувається гірше.

Головний експорт і головне джерело валюти в Україні – продукція сільського господарства. 12% від ВВП – це 4 рази більше, ніж у країнах ЄС і у 12(!) разів більше, ніж у США. Нафта, вугілля й природний газ, на яких в індустріальному суспільстві ґрунтувалася будь-яка промисловість, поступово втрачають своє значення. Наразі стоїть питання так: економіка України або перебудується в руслі світових тенденцій, або… І це не чергова «страшилка», на жаль. 

Останні розробки акумуляторів великої потужності вже змінили автомобілебудування. Із появою технологій добування нафти й газу з нафтоносних пісків та горючих сланців й транспортування скрапленого газу, вартість цієї сировини почала зменшуватися. А надпотужна батарея Ілона Маска, збудована за 100 днів, лише за кілька перших днів роботи принесла дохід майже у мільйон. Отож очільникам держави треба,найперше,  думати…  

 Гонитва за фінішною стрічкою, яка весь час відсувається

Для досягнення економічного успіху будь-якій країні вже недостатньо мати розвинену промисловість. Бо структура економіки розвинених країн змінюється із кожною інновацією, і цей процес весь час прискорюється. 3D-принтери, біотехнології, нові матеріали, відновлювальні джерела енергії та нанороботи – усе це робить їх багатшими.

Що ж до України, то замало сказати навіть, що ми не можемо наздогнати фінішну стрічку. Якщо й далі користатися цим спортивним порівнянням, то Україна, вибачайте, просто біжить у протилежний від фінішу бік. Адже частка високотехнологічної продукції в українському виробництві поступово зменшується. За експортом такої продукції ми відстаємо від сусідньої Польщі майже увосьмеро! І займатися наукою нікому: розумні голови масово покидають Україну. На мільйон населення в Україні припадає 1026 науковців, тоді як в Ізраїлі цей показник – 8255. Рік від року ця гонитва для України стає все безнадійнішою. На що ж сподіватися? Як не дивно, але тільки на новітні технології.

 Блокчейн – це життя без чиновників і посередників 

Англійське blockchain – ланцюжок з блоків – означає побудований за певними правилами ланцюг інформаційних блоків, копії інформації з яких зберігаються на численних незалежних один від одного комп’ютерах. Ця технологія майбутнього використовується у багатьох найрізноманітніших сферах, починаючи, звісно, від фінансів і закінчуючи мистецькими проектами. Навряд чи варто витрачати газетну площу на пояснення, як це працює. Та варто знати все ж таки, що більше сфер у країні організуються за технологією блокчейну, то менше чиновників нам знадобиться.

Економічний потенціал цієї технології настільки потужний, що перевершує можливості Інтернету. Експерти передбачають, що перш за все і найбільш разюче зміниться фінансова сфера. Адже новітні гроші – криптовалюта – будуть доступні для випуску кожному, хто зможе забезпечити певну потужність свого блокчейну. Уже зустрічаються в Інтернеті згадки про те, що криптовалютники-хакери починають спроби використати потужності приватних комп’ютерів для забезпечення можливості майнити – так називається в ІТ-шників цей процес – криптовалюту. І це вимкне з обороту послуги посередників перш за все в банківській сфері, у страхуванні, торгівлі – зокрема, через Інтернет.

І отут виникає підґрунтя для сподівань на майбутнє. Хоч ми й не вважаємо Україну територією високих технологій, але саме блокчейн, можливо, переломить ситуацію. Скажімо, торік в Україні на блокчейн переведено систему торгів заарештованим майном і частково Державний земельний кадастр. Опанувати технологію блокчейну береться й Міністерство юстиції. За цієї умови значно зменшуються витрати на ведення й обслуговування реєстрів і баз даних, прискорюється документообіг і зводяться до мінімуму помилки людського чиннику. В Україні наявна значна кількість ІТ-шників, на краще зіграє й порівняно ранній старт. Хоча не виключений і спротив чиновницької системи – тієї частини її, яка не може або не хоче перенавчатися і так само не хоче втрачати й тепленькі місця, й солодку можливість керувати. Ми ж знаємо, що більшості чиновників чесність і прозорість непотрібні.

 Туризм – бізнес на відпочинку та враженнях

У постіндустріальному суспільстві відступає актуальність виробництва товарів, віддаючи місце туризму. Щодо вражень – їх в Україні непочатий край. Все впирається лише у товарний вигляд туристичних принад. І його треба створювати. В усьому світі туристичний бізнес уже обганяє торгівлю автомобілями. Ціни на товари зростають доволі повільно, а торгівля послугами стабільно зростає і за обсягом, і за вартістю.

Частка туризму та пасажирських перевезень уже становить третину загального доходу в світовому експорті послуг, майже 10% світового ВВП і 11% робочих місць. І можна впевнено говорити про зростання цих показників у найближчому майбутньому.

Наша Україна – чудова, адже маємо такі пам’ятки й місця для відпочинку, які не мають аналогів у світі. Навіть не наводжу списку – кожен тямущий може назвати низку туристичних принад України. Щодо бізнесу – тут шалений спротив чиновництва обертається, скажімо, на спробу забудувати Дністер каскадом ГЕС. Ну не можуть вони збагнути, що від туризму можна заробити більше, та за умови, що ми не втратимо неповторну територію, не заллємо її водою.

Туризм відкриє Україну світові, якщо нам удасться зробити принади дійсно принадними: прокласти пристойні дороги, відремонтувати пам’ятки, налагодити обслуговування тощо. Зрозуміло, будівництво туристичної інфраструктури не видається таким «епохальним» як будівництво каскаду ГЕС, але це набагато людяніше і потрібніше. Та останнім часом у мене з’явилося недобре відчуття, що нашу Буковину просто відрізають від України. Вже навіть кияни скаржаться, що до нас не добратися. Думаю, нам, буковинцям, треба якось рятуватися.  

Запис Надмірна нерівність громадян загрожує економічному прогресу – Франц ФЕДОРОВИЧ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Україна щороку втрачає в мережах 21 млрд. кВт/год електроенергії. За словами президента Всеукраїнської громадської організації «Енергетична асоціація України», віце-президента Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» (1992-1997), члена НКРЕ (1999-2005) Василя КОТКА, при правильному підході до вирішення цієї проблеми втрати можна було б скоротити вдвічі та щороку заощаджувати 10 млрд. грн.  Про це він повідомив під час круглого столу «Енергостратегія України: у пошуках балансу між інтересами виробників і споживачів».

– Я абсолютно впевнений, що, за умови розробки правильного механізму, Україна протягом 5-7 років може досягти хоча б рівня, який сьогодні мають розвинуті країни. Сьогодні втрати в мережах складають 21 млрд. кВт-год. Ця цифра могла би бути вдвічі меншою. Вартість цього питання – 10 млрд. грн., – наголошує експерт.

Експерт: Україна втрачає в електромережах 21 млрд кВт/год електроенергії щороку. Цю цифру можна було б скоротити вдвічі й заощадити 10 млрд. грн.

А тепер давайте розкинемо мізками й дамо відповідь на запитання, яке обов’язково виникає в цій ситуації: хто оплачує втрати електроенергії у 21 млрд. кВт/год? Зрозуміло, що нікому й на думку не спаде списати їх на рахунок власника. Безперечно, весь тягар розрахунку за втрати, як завше, лягає на плечі споживача, тобто наші з вами. За логікою, той хто платить, то й і має «замовляти музику». Та у спілкуванні з монополістами все навпаки: українські приватні обленерго диктують поки що свої умови клієнтам. Ще й нахабно диктують, принаймні у нас на Буковині. Отож саме споживачів  цікавить: а чи думають владники змінювати ситуацію на краще?

Хоча Проект Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, прийнятий Кабінетом Міністрів 24 липня, розчаровує, бо в нього закладаються куди менш оптимістичні цифри. Так, приміром, Енергетична стратегія передбачає установлення втрат електроенергії у мережах на рівні 9%. Щоби зрозуміти, багато це чи мало, звернімося до практики розвинених країн, де втрати становлять 4-7%. А Україна планує 9%, які вона, до слова, мала у 1990 році (!).

– Стратегією на 2030 рік плануються втрати в мережах у розмірі 9%, які Україна мала у 1990 році. Тобто через 40 (!) років у такому важливому питання, як енергоефективність, ми прийдемо до показників, які мали ще у 1990 році», – пояснив Василь Котко.

Вл. інф.

Запис У пошуках балансу між інтересами виробників і споживачів спершу з'явиться на Медіа-Версії.