𝗠𝗮𝗸𝗮𝗹𝘂 𝟮𝟬𝟮𝟱: 𝗔 𝗦𝘂𝗺𝗺𝗶𝘁 𝗼𝗳 𝗚𝗿𝗶𝘁 𝗮𝗻𝗱 𝗚𝗹𝗼𝗿𝘆 
 Huge congratulations to the Satori Makalu Expedition – Spring 2025 team for the safe and successful summit of Mt. Makalu (8,485m) on May 11, 2025!  Your strength, determination, and teamwork took you to the top of the world’s 5th-highest peak – an extraordinary achievement!  Massive respect to every climber and support member who made this dream a reality. Here’s to reaching new heights together!

Щиро вітаємо команду експедиції Саторі Макалу – Весна 2025 року з безпечним та успішним сходженням на вершину гори Макалу (8485 м) 11 травня 2025 року!Ваша сила, рішучість та командна робота привели вас на вершину 5-ї за висотою вершини світу – надзвичайне досягнення!Величезна повага кожному альпіністу та члену команди підтримки, які втілили цю мрію в реальність. За спільне досягнення нових висот!

Експедиція Макалу (8485 м/27 838 футів)

П’ята за висотою гора у світі, Макалу, розташована в Махалангурських Гімалаях, за 19 км на південний схід від гори Еверест. На межі між Непалом та Китаєм, одна з восьмитисячників, Макалу — це розрізнена вершина, форма якої нагадує чотиригранну піраміду. Гору Макалу  (8485 м/27 838 футів) вперше підкорила американська команда під керівництвом Вільяма Сірі навесні 1954 року. Експедиція на гору Макалу  складалася з членів клубу Сьєрра, включаючи Аллена Стека, Вільяма Е. Лонга, і називалася Каліфорнійською гімалайською експедицією до Макалу.

Південно-східний та Північно-західний хребет – основні маршрути для скелелазіння на горі Макалу. Підйом на вершину висотою 8485 м зазвичай займає близько 54 днів. Більшість альпіністів можуть піднятися на Макалу як навесні, так і восени. Однак весна більше підходить для гарної погоди та снігових умов. Гора розташована за координатами 27°53’21” пн.ш. та 87°05’27” сх.

Олена Карлова- професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівець з математичного аналізу, знана у міжнародному науковому середовищі. Вона не лише викладає й досліджує, а й формує покоління молодих вчених.

11 травня 2025 року Олена Карлова підкорила Макалу — п’яту за висотою вершину світу (8485 м). Її сходження — це гімн волі, витривалості та глибокого розуміння себе. Вона пише у ФБ на своїй сторінці:

“Піді мною — хмари, наді мною — сонце, поруч зі мною — Пемба. Чому немає відчуття щастя? Бо треба спуститися…”

Олена — людина виняткова. Вона вміє поєднувати серйозну математику з тонким відчуттям краси світу, романтику та силу духу, яку формує, напевно, і гори… Життя Олени зараз, останні роки, – це шлях, де рівняння переплітаються з романтикою, а вершини гір – з вершинами людських можливостей.

Вершина — це лише половина дороги. Її розповіді у ФБ, які у ці травневі дні ми шукали, чекали, перечитували — це спокійна правда людини, яка не прагне тріумфу, а цінує шлях, партнерство, дотик до величного. Вершини — не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, — у шляху.

Окремо хочу звернути увагу на світлини, зроблені Оленою під час перебування в таборах: це унікальні кадри з повсякденного життя шерпів, носіїв і гірських гідів, зображення місцевих дітей, а також несподівані відкриття — як-от Gorkha Extra Strong Beer від Makalu Traders (країна виробник — Непал). Дехто, можливо, чекав на фото кошика з гімалайськими писанками, а ще — чарівні світлини котиків, курей, песиків, місцевих музикантів, шахістів, картярів — і не лише з-поміж місцевих. І, звісно ж, справжній гарбуз — як у пісні: “Ходить гарбуз по городу, питається свого роду…” Десь читала, що гарбуз вважається сильним талісманом, здатним вбирати в себе всю негативну енергію та захищати людину. Я не публікую ці світлини з фотоальбому Олени тут — краще побачити їх у Facebook і зануритися у світ образів, природи й побуту таборів напередодні сходження на Макалу.

Мені дуже хочеться зустріти Олену Карлову — або на наступному засіданні клубу «Брама», або на кафедрі математичного аналізу, або у парку на ранішній пробіжці. Хочу потиснути руку людині, яка є для мене справжнім супергероєм.

“А за хмарою – чисте… Для інших – неможливе… Тихо сонце пухнасте Піді мною підніметься…”
(1996)

Це не просто вірш — це передчуття майбутнього. Наче про її сходження на Макалу майже 30 років потому.

Дякую, Олено! І за інтелектуальний прапор на вершині світу.

©Тетяна Спориніна

Запис Олена Карлова підкорила Макалу. Вершини – не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, – у шляху… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Експедиція пролягла мальовничим маршрутом уздовж хребта, який завершився сходженням на сам хребет. Тут, серед лісу і каміння, оживають легенди, а вітер приносить з собою подих історії.

Про Цецинську фортецю збереглося чимало відомостей, часто оповитих легендами. Ще в XVIII столітті австрійський офіцер Фон Міг, укладаючи карти Буковини, позначив на мапі Цецинську гору й зазначив – там стоять руїни давнього замку. А коли вже Чернівці розбудовувались у часи Австрійської імперії, каміння з цих руїн ставало матеріалом для нових будівель міста… У документах  фортифікаційна споруда згадується у різному звучанні: Цецин, Цьцина, Чечюнь, Нечюнь, Цецунь, Чечунь…

Уявіть собі світанок над Чернівцями, коли перші промені сонця ледь торкаються схилів Цецинської гори… Саме тоді почалася ваша експедиція — захоплива подорож у серце природи, де кожен камінь дихає легендами, а вітер носить голоси предків.

Юні художники тримали олівці та блокноти, створюючи ескізи. Хтось захоплено змальовував кору старого бука, інший — вигадував контури таємничих обрисів у тумані над озером. Ці замальовки були не просто малюнками – вони були вікнами у глибину душі Цецинської гори і її околиць. І тоді лунали пісні пані Валентини Чолкан. Голос її – чистий, дзвінкий, сповнений сили й ніжності. Вона співала те, що зростало разом із землею, деревами, тінями. Вона ніби розповідала історії, які шепоче сама гора…

Керівницею проєкту виступає Лариса Курущак — завідувачка відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею. Подорож перетворилася на справжній пленер для юних художників гуртка «Арт-терапія» МПДЮ під керівництвом Світлани Крачило, а також учнів Чернівецької художньої школи . Вони замальовували краєвиди, вловлюючи подих вітру, гру світла на кронах дерев, шепіт історії… До них долучилися знані митці — художниця з Києва Катерина Рудакова та художник Василь Беженар, методист Центру культури Буковини.  Атмосферу урочистості пронизав гімн Цецину — нова пісня, слова й музику до якої створила пані Валентина Чолкан, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Пані Світлана Крачило розповіла і локальну легенду про Духа Цецинської гори, яку пов’язують з іменем Агій. Згідно з деякими версіями фольклору, на вершині або в глибині Цецинської гори мешкає дух-охоронець, який зветься Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель.

Привали біля озера ставали моментами тиші та єднання. Дзеркальна вода відбивала небо, а над гладдю іноді пролітали птахи, наче хранителі спокою. Тут дихалося по-іншому — повніше, глибше. І десь на вершинах хребтів, під шелест вітру, наче з самої землі здіймалася музика.

Спить ставок, де колишуться віти,
Вітерець в верболозах заснув,
Десь заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну…

Все це – чарівне єднання природи, творчості, музики і легенд…

Пам’ятаємо, що Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель. Сподіваємося, що збережемо ці буки, ліси, природу…

Пані Катерина створила чотири живописні роботи, які вже стали частиною фонду майбутньої виставки проєкту. І юні художники також додали до фонду свої живописні роботи.

Наша експедиція на Цецино була не просто мандрівкою — це була ініціація у глибший світ, де людина відчуває зв’язок з предками, землею та власним серцем...

 Далі буде…Зустрінемося в наступній історії!

Про старт експедиції більше за покликанням – Цецино: повернення легенди…  

Про озерце на Цецино за покликанням – 48°17’54.0″N 25°47’05.0″E – озерце на Цецино

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина… спершу з'явиться на Медіа-Версії.