Вона працювала викладачем художньої школи у Вижниці, згодом стала ще й учителем малювання і креслення Кутської середньої школи. Час від часу проводить майстер-класи в різних містах Західної України.

– Пані Надіє, Ваші незвичайні хустки, плаття, блузки вже експонувалися у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Навмисне озвучила повну назву музею, бо в ній об’єднані два близькі та рідні Вам куточки України…

–  Справді, там я народилася, тут пройшла моя юність і тут з родиною проживаю багато років. Навчання в Одесі – ще окремий шматок життя. Бо в одеситів інша ментальність, там архітектура не така, як у Чернівцях, там море. Безкрає море, а в нас гори – з безмежжю блакиті неба й запахів від кожної травинки. Тут паморочиться голова від ароматів м’яти, любистку. Та, щоби відчути красу власного, людина повинна бувати в інших краях. Люблю подорожувати – це збагачує духовно.

– Замилування квітами рідного краю спостерігаємо в аплікаціях, презентованих у Самборі… 

– Хочу, щоби на тканину лягли наші квіти, наші барви, щоби вони переплелися так, як це відбувається в природі та народному мистецтві. Для буковинської – як і для української жінки загалом – притаманна барвистість одягу.

– Поєднання барв у народному одязі завше вишукане. Ваші хустки, святкові шалі, блузки – тому підтвердження. До слова, Вас шукає одна учителька: їй дуже припали до серця і хустки, і блузки, тож вона хотіла би щось придбати. Наскільки це можливо із зарплатою бюджетника?

– Не знаю такого, щоби майстри за свої авторські роботи правили захмарні ціни. Як на мене, вартість цих речей завжди залежала від якості матеріалу, об’єму оздоблення, і купують їх люди, яким вони справді припали до душі.

– В експозиції мене найбільше вразила іграшка. У ній – Ваша творча непосидюча натура, яка ніколи не спиняється на досягнутому…

– Дякую. Я справді непосидюча, не можу бути на одному місці – якщо не фізично, то ментально й духовно. Мій фах – художня обробка дерева, закінчила факультет Вижницького училища прикладного мистецтва, згодом Одеський педагогічний інститут. Та несподівано закортіло оздобити свою блузку, і вже не могла спинитися: побачила, що це подобається багатьом. Почала робити для подарунків і врешті наважилася показати на виставці. Представила і різьблені серветниці-писанки, орнаментовані у техніці випалювання, хоча на афіші було написано «Аплікації. Іграшки». Це була моя перша персональна.

Батьки, робіть іграшки власноруч: у них зберігатиметься ваша тепла енергетика

У давні часи іграшка була насамперед оберегом, мала сакральне значення. Нині вона інша – переважно фабрична чи імпортна. Мені не хочеться ображати культуру давнього Китаю, та саме звідти нас закидали яскравими і часто токсичними  ляльками й машинками. Українські ж батьки, на жаль, обираючи подарунки діткам, оминають традиційну дерев’яну – як от яворівську – іграшку, забуваючи, що можна купити дешевшу народну чи й загалом виготовити її власноруч. У такій буде закладена їхня «тепла» енергетика, що позитивно вплине на дитину.

Дуже непокоїть мене така ситуація: часто на етнографічних ярмарках зустрічаю впізнаванні вироби того чи іншого регіону, в яких відчуваю тепло рук майстра, та матеріали й барвники – ненатуральні. Або інше: нібито взяли все екологічно чисте, вклали душу, а лики не українські, навіть не слов’янські! Чому так? Погоня за прибутком, за дешевою популярністю?..

– Чи не тому Ви даєте майстер-класи з виготовлення іграшки, щоби поділитися своїми таємницями та новим умінням?

–  Таємниця дуже проста: як вирізати модель, зшити її по контуру, наповнити м’яким матеріалом, приладнати тверді копитця та різні «аксесуари» із шнурів – хвіст, гриву, очі чи навіть бороду. Останній майстер-клас проходив в Українському народному домі Самбора, поруч зі сценою, де відбувався в цей час концерт до Дня міста. Просила для участі школярів 4-5 класу, а  дали трохи менших, переважно хлопчиків і двох дівчаток. Усім учасникам їхні вироби подарувала. Сподіваюсь, що вони зможуть когось іще навчити. Та й у залі було багато людей, які просто спостерігали…

– Ваші іграшки – ексклюзивні. В інтернеті, принаймні, подібного ніхто не пропонує. Хоча зробити може кожен. Адже у багатьох по шафах є старі хустки, які просто лежать на полицях. А Ваші іграшки – всі ці коники, баранчики – виготовлені зі старої барвистої хустки. В іграшці вона заговорила новою мовою…

– Маю кілька майстер-класів: аплікація, іграшка, художнє випалювання, розписи пальцями. Я ж педагог, а кожен учитель знає, що головне – зацікавити дітей. Чи всі після занять будуть продовжувати такі практики? Думаю, що ні. Та вже факт причетності до такого рукодійства спонукає до творчого переосмислення дійсності, і хто зна, що буде далі…

Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець, спеціально для «Версій»                

Запис Буковинська майстриня Надія ВОРОНЧАК зачарувала княжий город Самбір спершу з'явиться на Медіа-Версії.