Від 2010-х років і дотепер триває відновлення храму –  костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях.

Костел Найсвятішого Серця Ісуса — костел єзуїтів в Чернівцях. Пам’ятка неоготичної архітектури ХIX століття. Архітектор – Йозеф Ляйцнер. Від 1963-го тут розташовувався обласний архів. Початок будівництва  1891, кінець – 1894. Починаючи від 1 березня 2010-го храм належить релігійній громаді Римо-Католицької церкви.

Від 2010-го храм передано католицькій релігійній громаді. Настоятелем парафії єзуїтського костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях від 2010-го і до 30 червня 2024-го був отець Станіслав Смольчевські. 30 червня 2024 -го Святу Месу спільно відслужили новий настоятель отець Олексій Бределєв, декан Чернівецькій РКЦ отець Анатолій Шпак та отець Станіслав Смольчевські. Новий настоятель храму – отець Олексій Бределєв, священник-єзуїт, належить до католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса».

Від 2010-х років і дотепер триває відновлення храму. Та саме зараз у костелі Найсвятішого Серця Ісуса реставрують 130-ти річний шпиль — змінюють мідне покриття та балки, які збереглися з кінця ХІХ століття.

У Чернівцях завершують реставрацію шпилю єзуїтського костелу Найсвятішого Серця Ісуса. Шпиль вкрили міддю та встановили на ньому хрест.

Служителі-єзуїти будуть і надалі шукати ресурси для подальшої реставрації костелу. Адже необхідний і ремонту фасаду.

«Господи, джерело святих бажань. Даруй своїм вірним мир, який не може дати світ, щоб ми могли цілковито присвятити себе служінню Тобі, і щоб всі наші дні, позбавлені страху перед ворогами, минали в мирі під Твоїм захистом. Амінь.»

Більше фото про Костел Найсвятішого Серця Ісуса за посиланням – «Немає значення, якої ти конфесії, а наскільки ти маєш Бога у серці», – Отець Станіслав Смольчевські

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Реставрація шпилю єзуїтського костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях завершується спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Автором цієї скульптурної композиції, яку встановили 1952 року, є чернівецький, модний свого часу, скульптор  Ігнац Нахманович Клігер. Це маловідоме авторство. У Чернівцях є декілька пам’ятників Кобилянській, але маємо гадку, що тут їй найкраще. Бо вона гуляла у цьому парку, коли мешкала на вулиці Новий світ (нині Шевченка), і парк був її улюбленим місцем», — зауважує Леся Щербанюк, дослідниця історії міста, директор муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Далі вона продовжує:

У листі до В. Стефаника від 15 червня 1898 року  О. Кобилянська «звітує»: «Найкращі години мої в дню – се тії зранку. Встаю рано, дуже рано, й іду до великого міського городу і цілуюся там з самотою в уста. Там так пречудово, пане Стефаник, зранку – страх!». У парку вона осмислювала свої творчі задуми та сюжети. Тут вона гуляла алеями з Лесею Українкою, коли та приїжджала у Чернівці. Постійними, майже щоденними, були прогулянки обох письменниць по розкішному й величному парку. Стаття Л. Щербанюк «Перший курсалон та культурне життя у Чернівцях. Яким був парк Шевченка майже двісті років тому», 4 вересня 2020.

Cпочатку давайте завітаємо у Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. На той час містяни називали його Народний або Публічний сад.

«Жоден історик, письменник чи краєзнавець ще від давніх часів у Чернівцях не оминув згадку у своїх творах парку Шевченка, як-от Раймунд Фрідріх Кайндль, Георг Дроздовський, Вернон Кресс, Ірина Вільде», — розповідає дослідниця історії міста Леся Щербанюк.

В тексті прізвище Вернон Кресс. Не можу не додати фото з презентації 12.12.2019 книги Вернона Кресса «Перше життя. (Не)вигадана повість» /(«Первая жизнь. (Не)выдуманная повесть»)/. І фото з книги «Вернон Кресс» Юрія Чорнея , історика, журналіста, а зараз військового ЗСУ.

Герої ж цієї публікації Ігнац Клігер, Ольга Кобилянська, пам’ятник Ользі Кобилянській Ігнаца Клігера. Але ще раз хочу подякувати Юрію Чорнею за небайдужість у «Справі Воробкевича». Сподівюся, що пам’ятник Ігнаца Клігера чекає професійна реставрація і ім’я скульптора буде на табличці. А Юрію Чернею – велика повага і Ангела-Хранителя.

Отож, Центральний парк імені Тараса Шевченка – Volksgarten – Gradina Publica – Парк Калініна до 1990. Який вже і назву змінив – Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка. Який ще належить до об’єктів природно-заповідного фонду як національне, природне і культурне надбання. А не до об’єктів громадського простору… Парк був закладений 18 травня 1830 року за проектом інженера Адольфа Маріна і був першим парком у Чернівцях.

Ігнац Нахманович Клігер (1913, Чернівці – поч. 1990-х, Німеччина) прожив у Чернівцях понад півстоліття. Його прізвище походить від Klüger (Kluger), яке на теренах Буковини і Галичини трансформувалося на «Клігер». Про нього дуже мало відомо, хіба що він – скульптор доби соціалістичного реалізму.

Рідним Чернівцям Ігнац Клігер залишив прекрасну згадку про себе. Пам’ять про нього живе у скульптурному творі, який і сьогодні можна побачити в Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Це – композиція І. Клігера «Ольга Кобилянська».

Скульптор виконав її як пам’ятник Ользі Кобилянській і 1952 року його установили перед Чернівецьким драматичним театром. Пізніше твір Клігера перемістили до парку. Скульптура Клігера підкоряє емоційними камерними інтонаціями і проявом творчої художньої індивідуальності автора. Митець доніс до нас незабутній образ письменниці, який є цінним своєю поетичністю і мудрістю людини, що перебуває в гармонії з високою творчістю. 

Галина Тарасюк

Ользі Кобилянській

І вже далі читаємо у Галини Тарасюк, поетеси, прозаїка, критика, публіциста, перекладача «ПЕРЕБЕРІЯ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ», 30.11.2020.

Я пам’ятник собі…
До слова, про пам’ятники. І тут не обійшлося без її містифікації. Мінливість її образу не годен вловити і втримати ні глина, ні гіпс, ні бронза. Той скульптор, якому вдасться відтворити ЇЇ суть, ще в проекті…
Але особисто мені найбільше до вподоби (радше – не дратує) маленька непретензійна музейно-паркова скульптура роботи Л. Клігера, один із «штампованих» примірників якої встановлено в центрі Чернівців – у парку імені Т. Шевченка, а два інших – в літературно-меморіальному музеї її імені і на філфаці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Але в теплі і затишку скульптура не справляє такого щемного враження, як у тіні дерев старого парку, відкрита всім вітрам, дощам і снігам. До цієї Ольги Кобилянської рідко покладають квіти. Більшість народу, що снує і відпочиває в її улюбленому «городі», навіть не здогадуються, що то – вона. І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев ніким не поміченою і спостерігати за тими, кого з доброго дива колись робила героями своїх творів. Але… може я в полоні оптичного обману?

Ще про пам’ятник Ігнаца Клігера згадує журналістка Наталія Фещук: «До будинку треба пройти через веранду. Тут все автентичне, нічого не змінювали. Влітку тут Кобилянська любила пригощати своїх друзів медом з холодною криничною водою або й просто відпочивала. Про це нагадує своєрідне скульптурне зображення письменниці, виконане 1950 року Ігнацем Клігером». «Стаття Ольга Кобилянська: вершниця, яка любила білі троянди», 4.06.2020.

Тепер про троянди, які любила Ольга Кобилянська…

Рожі (1896)
Ольга Кобилянська
У склянці, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони…
Темно-червона, окружена листками, що недбало звисали, горіла пурпурою. Розцвілася розкішно, упоювалася сама собою; принаджувала до себе і ждала неспокійно.
Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темно-зелених листків, тулилася блідо-рожева рожа, що тільки наполовину розцвілася.
Вона ще перед кількома хвилями була пуп’янком, а тепер, немов від одного сильного віддиху раннього повітря, розцвілася і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тим часом вона все ще була пуп’янком.
Вона була повна поетичного почуття — рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними метеликами…

Через кладку (1909 — 1911)
Ольга Кобилянська
Знаєте ви білі рожі? Ті звичайні, не окулізовані, котрих листки ані не улискуються, ані не колють, а так собі — звичайні, матові з виду. Ті білі звичайні рожі (уважайте) виростають великими корчами, і цвіт їх досить повний. Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби — кажу “ніби” — вони мов мріють рожевістю. Але то не значно. І не в тім річ, бо помимо того все ж таки білі рожі. Білі — від початку аж до кінця свого. А головна їх чудова прикмета (я б сказав — вони гербові), — це їх запах. Запах, що викликує в душі мрії, шматок того, що зветься звичайним словом — рай, спомини з молодих щасливих літ і всяких образів з колишнім гарним, зібраним в одну хвилину.
Я лиш кажу.
Головна їх чудова прикмета — це їх запах. Якби можна описати запах, я б його описав. Тепер червень, саме дві такі рожі стоять біля мене, — і пахнуть, чарують…
…Мої “білі рожі” — сами виховуються. На зиму загартовані самі собою, вижидають у мрійному півсні між стужею й сонцем наближення весни. А коли наступить червень, вони цвітуть… Гей, як цвітуть, процвітають вони! аж зчудуєшся тою несподіваною силою. Садять так багато з-поміж зеленого свойого листя білого цвіту, неначеб не мали вже більше дожити другої весни, — дають з себе все, що мають. Одна молода залюблена дівчина, вічно розмріяна, неначе кам’яніла з якоїсь розкоші коло тих рож, що цвіли в червні… Дивилася поважними очима на них, упоювалася їх запахом і, усміхаючись, несвідомо говорила сама собі:
— Я щаслива!..
Чуєте? Щаслива!

Білі троянди, а саме рожі не окулізовані, у листопаді не знайдеш. А ось блідо-рожева рожа, троянда тепер поряд. Десь за тиждень до сьогоднішнього дня пам’ятник Ольги Кобилянської трохи обновили. Але таблички, що скульптор пам’ятника – Ігнац Клігер, я не знайшла…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «І Ользі Юліанівні, схоже, це подобається. Подобається сидіти в затишку вікових дерев…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Театралізована благодійна зустріч до 205-ої річниці від  дня народження Антона Кохановського відбулася 3 грудня 2022-го у Чернівцях.  Відвідувачі разом з акторами та оповідачем могли здійснити уявну  подорож у ХІХ століття та відкрити для себе цікаві історії, які пов’язані з Антоном Кохановським та розвитком нашого міста. Переформанс відбувся у мистецькому центрі «АРТпростір на Кохановського».

Антон Кохановський народився 17 листопада 1817 року у Тернополі в сім’ї дрібного службовця польського походження. У 1823 році батьки переїхали до Чернівців, де юний Антон здобував середню освіту. Навчання продовжив на правничому факультеті Львівського університету, потім працював у Станіславі. 1850 року Кохановський повернувся до Чернівців і став адвокатом, а вже через 18 літ очолив Буковинську палату адвокатів…

У 1873 році з нагоди 50-річного правління цісаря Франца Йозефа Антон Кохановський був відзначений
титулом барона, про що повідомили всі буковинські часописи. Ось як писала про це газета «Czernowitzer Gemeinde Zeitung».

«11 грудня відбулося урочисте засідання міської ради та всіх службовців магістрату з нагоди надання бурґомістру Антонові Кохановському титулу барона. Д-р Райс звернувся до Кохановського наступними словами: «Найвища відзнака завдяки милості і благосклонності Його цісарської високості викликала справжню радість у всього населення Чернівців. Це відзнака нашого любого і шанованого всіма бурґомістра, якого в народі вже десятки років іменують «батьком міста». Радість така велика і загальна, вона охопила всі верстви населення, всі кола суспільства без винятку, і бідних, і багатих, і молодих, і старших. Особливо тішаться з цього відзначення представники міської ради. Через нагородження свого голови і керівника вони і самі відчувають себе відзначеними. На ниві невтомної десятилітньої діяльності міська рада вітає свого бурґомістра і мені надана особлива честь донести почуття членів міської ради до шановного бурґомістра. Я не в змозі перерахувати всі Ваші заслуги перед містом. Проте, одне хочу сказати від себе і членів міської ради: Ви віддавна і постійно є яскравим прикладом вірного обов’язку і невтомної самовідданої праці на благо громади і ми всі шануємо Вас як сутність справжньої громадянської бюргерської доброчесності. Що я можу сказати про Вашу працю? Розвиток нашого міста заявляє про це чітко і голосно. Куди не глянеш, майже все виникло під Вашим покровитель ством. З Вашим іменем і Вашою особистістюпов’язані всі міські справи, деякі, природно, потребують розширення, покращення чи вдосконалення, і все ж для нашого міста це гігантський, колосальний прогрес. Наші любі Чернівці враз наближаються до міст західної культури. Все у нашому магістраті і в управлінні містом відбувається під Вашим керівництвом. І я маю наголосити ще на одному важливому моменті. Якщо би в нашому міському середовищі панував дух розбрату, в цьому залі існували б національні чи конфесійні протиріччя, тертя, то нічого не було би досягнуто. У нас постійно більшість комунальних питань вирішуються в дусі прогресу, панує злагода, і це у великій мірі заслуга нашого бурґомістра. Тому я хочу як товмач виразити почуття колег, членів міської ради і від всього серця побажати Вам, пане бурґомістре, доброї долі, довгі роки стояти на чолі нашої міської управи, бути повним здоров’я і ясного духу на благо процвітання нашого міста!»

За часи бургомістра Кохановського в Чернівцях збудували резиденцію митрополитів, міський театр, вірменську церкву, катедральний собор та будівлю Буковинського ощадного банку (тепер художній музей). Також Антон Кохановський ініціював зведення палацу для засідань буковинського крайового сейму. Завдяки старанням Кохановського у 1875 році цісар Франц Йосиф підписав указ про заснування університету. Через посаду Кохановський очолював раду шкільництва, санітарну раду, раду у справах нужденних та фонд нужденних. Був одним із засновників музичного товариства, намаганнями якого збудували філармонію. Кохановський очолював Товариство прикрашення Чернівців, головною метою якого було озеленення міста… Кохановський подарував місту другий годинник на ратуші, інакший, ніж той, що вже був на вежі…

Антон Кохановський подякував: «Я глибоко зворушений словами свого заступника, яких я не очікував і за які я щиро вдячний. З початк у міського самоврядування я отримав довіру виборців. Завжди самовіддано і невтомно працював, завжди старався, щоби в міській раді панували мир і злагода, і вони сприяли інтересам громади. Про національні і конфесійні відмінності не йшлося. І коли наше місто досягло такого значного піднесення, коли важливі справи отримали добре вирішення, то це не тільки моя заслуга. Це заслуга міської ради, наших попередників, які допомагали приймати правильні рішення. Також це заслуга працівників магістрату, які постійно працюють з великою старанністю та почуттям обов’язку. Визнання, які надав мені його Величність, є також визнанням самого крайового міста. За все це я вдячний народові, вам, вашим попередникам, які постійно мені довіряли. Правда, на початку міської автономії ми були молоді і гарячі і утримувати мир у магістраті було дещо тяжко. Перший обраний президент рицар фон Петрович залишив службу через 2 роки, після чого я двічі на 4 роки був обраний бурґомістром, але був змушений залишити управління містом, тому що був обраний головою Буковинського сейму. Оскільки я більше не займаю цієї посади, то маю честь безперервно бути бурґомістром. Настрої ум іській раді стали спокійнішими, в останні десятиліття всі зусилля направлені на мирне вирішення міських справ, на благо громади».

У 1889 році Антон Кохановський був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Чернівці». 24 грудня про це повідомила віденська газета «Neue Freie Presse»: «Міська рада сьогодні з нагоди 25-ти річного ювілею діяльності з початку міської автономії та визнання багаторазових заслуг на ниві діяльності бурґомістра під бурхливі овації найменувала бурґомістра Чернівців Антона Кохановського почесним громадянином крайового міста Чернівці. Громадський комітет запропонував встановити у залі засідань ратуші портрет бурґомістра у повний зріст. Ця пропозиція була приязно сприйнята всіма верствами населення і згодом це було зроблено. У золоту книгу почесних громадян Чернівців додалося ще одне надзвичайно достойне ім’я».

Дякуємо організаторам, виконавцям за прекрасний перформанс – театралізовану благодійну зустріч. Дякуємо за доброчинність! Віримо в добро, чекаємо на перемогу! Україна понад усе!

Портрет Антона Кохановського від Олени Ясінської.

Свою політичну кар’єру Кохановський розпочав з 15 тисячами мешканців, а закінчив, коли місто вже має 75 тисяч чернівчан.

Антон Кохановський барон Ставчанський помер 10 вересня 1906 року у віці 89-ти років. День похорону 13 вересня видався хмарним. «Над містом сіре небо, йде легенький дощ. Непривітна погода відповідає похмурому настрою містян. Купці закрили магазини, одягли жалобну одежу. В усіху становах панує урочиста тиша. Корпоративно збираються службовці для участі у похованні першого громадянина міста. Навчання у школах призупинено. Шкільна молодь разом з учительськими колективами збираються взяти участь у похорон Кохановського. Зупинено трамвайний рух. Море людей зібралося у центрі міста. Численні делегації різних благодійних товариств, Буковинської ощадної каси, Крайового музею,Буковинської місцевої залізниці, Чернівецького товариства електростанції та трамваю, палати адвокатів, товариства лікарів, громади Ставчани, всіх не перелічити.

Слово прощання проголосив бурґомістр д-р Райс:  «…Дух Кохановського не зникне. Серед всіх Твоїх численних доброчесностей сіяла твоя благородна, чиста сердечна доброта, яка і у малих, і у старих перетворилася у гасло, яке стало лейтмотивом всього Твого життя, всіх Твоїх рішень, всіх Твоїх діянь:
«Любіть великодушно, допомагайте щиро, творіть добро»…».

«Антон  Кохановський був справжнім сином ХІХ століття, який вірив у суспільний поступ і невтомно працював на громадській ниві, не «перевертаючи світ», а добиваючись мурашиною працею цілком очевидних і корисних результатів…», – Олександр Масан, «Феномен Антона Кохановського»

Ще фото з заходу  за посиланням – АНТОН РИЦАР КОХАНОВСЬКИЙ ФОН СТАВЧАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антон Кохановський. Спогади» – присвячується 205-ій річниці від дня народження Почесного бургомістра Чернівців… спершу з'явиться на Медіа-Версії.