Другого дня на сцену нашого театрального фестивалю Театр королеви Марії з румунського міста Орадя вийшов з «Дуже простою історією» за п’єсою Марії Ладо у перекладі румунською від Ельвіри Римбу, яка і є режисером-постановником вистави.  Гості з Орадя (історична область Кришана)в нас уперше, тож трохи про це місто. Чернівці з Орадя мають спільність у тому, що як наше місто розташоване в історичній області, де віками жили разом  українці й румуни (окрім ще багатьох національних громад), так Кришана, розташована на межі з Угорщиною, є областю співіснування румунів та угорців. Якщо ж подивитися на карту, то Чернівці й Орадя разом з Бухарестом утворюють майже правильний трикутник…

Коли й далі казати про геометрію збігів, то п’єса киянки Марії Мішуріної, яка пише під псевдонімом Ладо, із написаною російською мовою п’єсою, потрапила лише на сцену «Золотих оплесків» учетверте: російською її ставив Білоруський молодіжний театр, далі привозили іванофранківці та львів’яни. А театрознавець Галина Канарська зауважила, що бачила цю п’єсу в різних постановках мало не півсотні разів…

«Дуже проста історія», може, й приваблює постановників назвою, але, здається мені, щоразу ця простота входить з постановниками і акторами у своєрідну гру: кожна вистава напряму залежить від того, що ж вони вичитали в цій п’єсі і що зуміли показати. Слово ж бо на сцені має безліч облич..

Історія могла би здаватися навіть банальною: хлопець і дівчина полюбили одне одного, невдовзі стануть помітними наслідки їхніх стосунків, а батьки дівчини, Паша та Віра, не хочуть чи не можуть взяти зятем Олексія, батько якого – гіркий п’яниця, що ходить у дранті, а в оселі їхній порожньо, хоча сам Олексій спокійний  і роботящий, і любить свого тата таким, яким він є. (Нехай дарують мені виконавці, не всіх спромоглася дізнатися на ймення). Від банальності нас усіх рятує конкретний драматургічний хід: у п’єсі Марії Ладо нарівні з людьми, а буває, й цікавіше за них, діють і розмовляють… свійські тварини. На сільському обійсті вправного господаря Паші за всіма подіями в житті людей пильнують Корова, Свиня, Стара Шкапа, Півень і Пес. Не хочу порівнювати людей і тварин в людяності, бо Паша, якого грає наш земляк, виходець з Йорданешт Андріан Локовей, насправді не є жорстоким. Він тільки боїться, що і його статки, набуті важкою працею, розлетяться в прах від такого родичання. Тож і наказує Даші  (Анда Темешану) позбутися дитини. І тільки самогубство старого п’яниці, за умовами п’єси, зберігає ненародженій дитині життя.

Абсолютно підкорила чернівецького глядача  Свинка (Анка Сігмірян). Вже не кажучи про акторський подвиг простояти цілу дію на колінах, у другій дії, вже в образі Свинячого Ангела, вона стає на пуанти, як балерина. Утім, в кожному тваринному образі знайшлися дуже милі деталі, які допомагають нам сприймати його.

Чому в заголовок винесла про народження ніжності? Перш за все через поведінку саме тварин. А люди… Нам бракувало спершу романтичної ноти у стосунках Даші й Олексія, та можна припустити: на перше місце вийшов острах, що їм не дозволять бути разом і дитинки не буде. І тільки вже з народженням дівчинки ми бачимо їх і щасливими батьками, і люблячою парою. І мені не здається штучним пробудження цієї ж ніжності в новоявленого дідуся – Паші. Схоже, вони з мамою Вірою (Лучія Рогоз) ще змагатимуться за онучку, кому нею займатися…

Проста історія закінчується по-людськи просто. Але кожному з нас вона нагадує: не ускладнюйте своє життя, воно дуже просте, якщо в ньому є Любов. І Ніжність.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис «Золоті оплески 2018»: День другий Коли народжується ніжність… спершу з'явиться на Медіа-Версії.