Промовляємо «Христос Воскрес!»  – і подумки линемо до Святої Землі, аби пройти останнім шляхом Ісуса Христа й відчути її ауру. Та буковинцям поталанило як нікому: ми маємо змогу торкнутися історії двотисячолітньої давності, пов’язаної зі славою та останніми земними днями Ісуса Христа, – тут у нас, у Чернівцях. І це не перебільшення, бо резиденція Буковинських митрополитів – зменшена модель святого Єрусалима.

Щоби перевірити цю аналогію, порівняймо генеральний план православного комплексу Резиденції Буковинських митрополитів із генеральним планом міста Єрусалим.

Тут є мури середньовічної фортеці й Золоті ворота, що безпосередньо сполучаються з Храмом Соломона. Через ці ворота Вербної неділі увійшов до Єрусалима Ісус Христос. На місці Храму Соломона нині стоїть мечеть Омара. Направо від воріт розташувалася Преторія – територія римської сторожі, де під вартою перебував останні дні свого земного життя Ісус Христос. Між Преторією та Храмом Соломона пролягає дорога – останній шлях Ісуса Христа на Голгофу, де він був розіп’ятий. Отже, в кінці шляху – Голгофа й найголовніша святиня християнства – Храм Гробу Господнього.

А тепер перенесімося до Чернівців, у Резиденцію Буковинських митрополитів. Усе починається від воріт, за якими прямий шлях. Зліва – семінарський корпус і церква. Це – ніби Храм Соломона. Навпроти будівля колишньої школи псаломщиків (нині геофак). Це – ніби Римська Преторія. Прямо від воріт величіє палац Митрополита. Колись тут функціонували три найважливіші приміщення: митрополича церква (каплиця), Мармуровий зал і особисті покої митрополита. А тепер поглянемо на розташування святинь у Храмі Гробу Господнього. Одразу біля входу до Храму Гробу Господнього стоїть мармуровий Камінь Помазання, зліва – Кувуклія з Гробом Господнім, а справа – Голгофа. Всі три святині накриті одним куполом Храму. Наш Мармуровий зал із мармуровою підлогою, яка була тут колись, – аналогія мармурового Каменя Помазання в Єрусалимі.

Кувуклія складається з двох приміщень: притвору Янгола та безпосередньо Гробу Господнього. Саме так розташовані головні приміщення Резиденції: Червона зала, де нині відбуваються засідання Вченої ради, і Зелена Зала – це ніби уявна аналогія до притвору Янгола та Гробу Господнього. Кольори цих приміщень теж невипадкові: червоний символізує полум’яну любов до Бога, а зелений – єднання з Богом та Воскресіння Христа.

У стінах Мармурової зали заглиблені ніші. Колись у них були картини художника Бучевського на релігійні та історичні теми. Олійними фарбами він написав тут 12 празників. На старих фотографіях їх можна роздивитися. Дехто стверджує, що вони й досі там, лише замальовані.

Маємо ще кілька моментів, які дозволяють зрозуміти, що наша чернівецька святиня – це модель святого міста Єрусалима.

Скажімо, в Старому Заповіті в описі Храму Соломона згадуються дві великі колони, які цар Соломон поставив у притворі Храму. В Резиденції, у дворику семінарської церкви теж є дві башти, які не мають жодного функціонального навантаження. Їхня  роль символічна, але саме вони дають зрозуміти, що семінарія й церква Трьох Святителів – це аналогія Храму Соломона.

Серед цікавих елементів, які дозволяють ототожнювати Римську Преторію й теперішній корпус геофаку, – годинник. Річ у тім, що у християнській церкві немає відліку часу, тобто церква постійна, безкінечна і всюдисуща. А на цьому корпусі є годинник. Це означає плинність, минущість мирської влади.

Таким чином, Резиденція Буковинських митрополитів за структурою розташування  елементів аналогічна до Святої Землі. І назву «Єрусалим на Пруті» після зведення Резиденції Чернівці отримали невипадково.

Тож, якщо хочете відчути дух тих далеких часів, пройдіться ще раз нашою Резиденцією, придивіться уважніше до добре відомих елементів – і побачите в них нові штрихи.

Юлія ЗЕЛИК, Алла ЧОБАН, спеціально для «Версій»

Запис Чому Чернівці називають Єрусалимом на Пруті? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– У рамках цього проекту реалізується низка різноманітних заходів. Безпосередніми його учасниками є приватні підприємства – власники сільських садиб, органи місцевого самоврядування та журналісти, – розповідає Ольга НИКОЛАЙЧУК, керівник проекту.

Усі вони навчалися і обмінювалися досвідом. А для журналістів влаштували поїздку. П’ять днів вони їздили Південною Буковиною і ще п’ять днів – Північною. Працівники ЗМІ мали змогу побачити те, що може бути цікавим для туристів як із одного боку кордону, так і з іншого.

На колір і смак – товариш не всяк. Тільки не в туристичній Румунії

Комплекс різноманітних послуг румунської сторони розрахований на туристів з різними смаками й уподобаннями . Одним подавай активний відпочинок, бо вони люблять лижі та санки. Інші воліють пасивно відпочивати. Для таких є сила-силенна цікавих історичних місць – це і монастирі XVI – XVII ст., і церкви, і найрізноманітніші  музеї. Враховується також і різна вага гаманця.

– В усіх містечках добре розвинена інфраструктура, що дуже важливо, – розповідає Юрій ЧОРНЕЙ, редактор інформаційного агентства «BukNews», учасник каравану журналістів транскордонного проекту «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму». – Власники пропонують туристам невеличкі чотири-, три-, двоповерхові готелі, сільські дерев’яні садиби, теж із повним забезпеченням – гарячою водою, телевізорами та інтернетом. До речі, температуру в кімнаті ви можете регулювати самостійно.

Господарі подібних садиб купують старі типові південно-буковинські хати і  роблять там євроремонти, обладнуючи новими меблями, телевізорами, комп’ютерами. А ззовні це – маленька старенька хатинка з низькими віконцями.

До речі містечка, які відвідали журналісти, за їхніми свідченнями, були дуже подібними до Путили та Вижниці.

Газу в румунів і досі немає, вони палять дровами. Але це не заважає їм мати гарячу воду та гарячі батереї в будинках. Централізоване опалення у них є навіть у селищах, не тільки у містечках. До речі, на котельні гроші дав Євросоюз. 

Нині на території Південної Буковини збереглися унікальні монастирі із зовнішнім розписом, які наразі добре відремонтовані та відреставровані. Довкола цих монастирів живуть ченці.

– Дух захоплює від їхніх музеїв, – продовжує колега Юрій Чорней. – Румуни відкривають їх практично в кожному селі. Мені запам’ятався музей дерева, там можна побачити все: дерев’яні ложки, колеса, човни, вози, вулики, тобто все, що можна було зробити з дерева. Можна відвідати музей також під відкритим небом, де зібрані млини та характерні будинки для Південної Буковини тощо.

В музеї дерева експонується унікальна ложка, єдина в Європі, якій понад 300 років. А найстарішому експонату – понад 670 років.

За 15 хвилин рятувальники були в горах

– Не обійшлося і без курйозних історій, – продовжує розповідь п. Чорней. – Нас запросили відвідати в Карпатах гору Рареу, на вершині якої розташований шестиповерховий готель. Його господар запросив нас у гості. Колись там була ґрунтова дорога, нині її заасфальтували. Їхали ми спершу лісовою дорогою, добре прочищеною. Однак автобус наш добрався до середини гори і застряг, а все тому, що падав великий сніг і фактично ми порушили заборону на в’їзд, бо цієї пори року туди не можна їздити автобусом, а тільки джипом.

Спершу ми не хотіли звертатися до рятувальників, але згодом зателефонували таки їм. І яке було наше здивування, принаймні українських журналістів, що через 15 хвилин до нас прибула їхня гірська міліція, звичайні міліціонери та працівники служби МНС. І ми зрозуміли, що тут служби і справді працюють, і працюють дуже оперативно, а не створюють видимість роботи.

– Румуни дуже люблять свою країну і дуже поважають свої звичаї: нам треба у них вчитися, – наголошує Юрій Чорней. – Вони кажуть, що в них усе унікальне. Може, і в нас таке є, але вони кажуть, що тільки в них. Вони в хорошому сенсі патріоти, патріоти своєї держави. У них – здоровий патріотизм.

Аксіома: нема доріг – замовляй вертоліт  

Усе було б чудово, якби не наші дороги… Усі румунські об’єкти, що були заплановані, журналісти відвідали. А от українські відвідати вдалося не всі. Бо, як з’ясувалося, не скрізь можна проїхати. Одна з учасниць журналістського каравану з Києва поцікавилася у Дмитра ПАВЕЛА, начальника управління інфраструктури та туризму ОДА, чому так? І чи робиться щось для покращення? Чиновник, не червоніючи, відповів, що після зими дороги й справді у поганому стані, та їх уже частково ремонтують. А коли дозволять погодні умови, темпи ремонту пришвидшать.

Утім, чи варто ремонтувати шляхи? Адже екстремальний туризм в Україні – це вже її фішка.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото Юрія ЧОРНЕЯ

Запис Караван журналістів румунську Буковину побачив, а українську – завадили дороги спершу з'явиться на Медіа-Версії.