Микола БІЛОКОНЬ, попри те  що посада його зветься так серйозно –  заступник директора департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА – насправді нагадує ліхтарника з екзюперівського «Маленького принца». Як казковий герой, що запалював і гасив ліхтар кожного заходу й сходу сонця, пан Микола також вміє, любить і робить те, що на перший погляд не приносить матеріальної користі. Але направду його справи мають більше глузду, аніж почасти дії державних мужів, нескінченні реорганізації управлінських структур і постійний пошук матеріальної вигоди.  «Гарна робота! – сказав би про пана Миколу, як і про ліхтарника, Маленький принц. – Вона таки справді корисна, бо красива».

Микола Білоконь створює заповідні парки. Разом із друзями та однодумцями.

Корисне проти красивого

Створення природного заповідного парку – це не просто обгородження певної території із забороною, приміром, полювати. Для цього мають бути серйозні підстави. Науковці повинні визначити кількість видів червонокнижних рослин і тварин на цій території, дослідивши це питання в міжнародних проектах або й за місцевої ініціативи. За рішенням сесії обласної ради можна запровадити на території області об’єкти заповідного фонду місцевого значення. А вже Національний природний парк створюється за Указом президента. До того, як вийде Указ, слід оформити та узгодити на значній кількості рівнів влади чимало паперів. Процес має починатися з сільрад, районних, обласної рад, з рішення сесії облради, або розпорядження голови ОДА, далі документи подаються на розгляд Кабміну і лише потім вони у вигляді проекту Указу потрапляють на стіл до президента.

Здавалось би – чудові наміри й результати! Але не всі так вважають. Бо ліс – це в будь-якому разі вирубки, переробка, бізнес, прибуток. А парк – це лише місце для відпочинку, де заборонені і промислові вирубки, і промисловий вилов риби чи полювання на тварин. Це місце для відпочинку, а також – наукової роботи. Тобто парк – установа науково-пізнавальна і рекреативна, а кому таке сподобається, коли побутує звичка заробити якнайбільше з якнайменшими вкладеннями. Тож створення парку – це етап «наживання собі ворогів», які не хочуть віддавати території під заповідні зони. І не бажають усвідомлювати перспектив природних парків, та ще й розташованих у прикордонній зоні, де є величезний потенціал як для розвитку зеленого, екологічного туризму, так і для збереження існуючого біорізноманіття.

Тим не менш, у найменшій області Україні – Чернівецькій – створені і функціонують аж три національні природні парки: Вижницький (1995), Черемоський (2009) та Хотинський (2010). До створення двох останніх і розширення першого неабияк долучився Микола Васильович Білоконь. Звісно, разом із колегами та наставниками. На їхньому спільному «кармічному» рахунку ще й створення понад 40 об’єктів і територій природного заповідного фонду місцевого значення.

Еколог – поєднання науковця й правоохоронця

Замолоду Микола Білоконь мріяв працювати в лавах правоохоронців. Хотів бути слідчим. А нині тішиться, що пішов стезею батька Василя Онуфрійовича, який працював лісівником понад 40 років. Адже робота еколога – це не лише стереотипне дослідження «букашок-таракашок» і описування видів червонокнижних тварин, як багато хто вважає. Свого часу пан Микола, працюючи в екологічній інспекції, розкривав порушення в роботі лісництв і примушував їх компенсувати до державної казни мільйонні збитки!

– Бачив різних людей, – каже Микола Васильович. – І порядних, і непорядних. Але намагався до кожної ситуації підходити індивідуально. Перш ніж накладати штраф – користувався такою формою покарання, як приписи. Коли дається час, аби виправити недоліки в роботі. Та й узагалі старші колеги вчили: треба такий підхід до людини знайти, щоби вона заплатила штраф, подякувала та ще й сказала, що чекає в гості. Бо одна справа, коли порушення здійснене навмисно і продумано, з метою наживи, а інша – коли через брак ресурсів, коштів, досвіду і знань.

Приємно, що через роки зі мною вітаються, подають руку ті, кого я свого часу штрафував. Знають, що зла їм я не хотів.

Ліс – як урожай. Достиг – час збирати

До державної служби Микола Білоконь, за фахом – інженер лісового господарства, 15 років працював у лісовому господарстві. Переконаний, що ліс має, по-перше, охоронятися і, по-друге, рубатися. Суперечливо? Зовсім ні. На першому місці – контроль. Лісова охорона ліс оберігає, контролює вирубку лісозаготівельними бригадами, має повноваження на складання протоколів. А вже на лісопунктах формують лісозаготівельні бригади, які й розробляють ліс, здійснюють рубки, займаються побічним користуванням (гриби, ягоди), переробкою лісу. Коли ліс достигає – його слід збирати, як урожай, переконаний пан Микола. Але все – під контролем. З розумом. Розвивати інфраструктуру, йти вглиб лісу, туди, де, якщо й ступала людська нога, то бензопила точно не доходила. А не лише вирубувати масиви поблизу доріг.

Потрібні зміни в свідомості та законодавстві

Досвід Миколи Білоконя підтверджує, що екологічні структури потребують реформ. Та не завжди реформи, що проводяться, є виправданими. Наприклад, у плані підпорядкування, на переконання п. Білоконя, регіональні департаменти екологічного спрямування мають бути підпорядковані міністерствам. Оскільки  підлеглість обласним державним адміністраціям – це управління в ручному режимі.

Бажано також під одним керівництвом поєднати екологічні структури, які видають дозволи на користування природними ресурсами, з тими, що контролюють умови виконання цих дозволів. А його ідея про передачу нерентабельних малих лісових господарств Кельменецького, Хотинського, Заставнівського, Кіцманського районів до складу національних парків нарешті отримала відгук і підтримку. Та чи не запізно? Адже будучи парками, ці угіддя могли б мати державне фінансування, бути учасниками міжнародних проектів, уникати рубок – які не є рентабельними в цих місцевостях, та ще й за відсутності глибокої переробки деревини… Зараз ці господарства мають борги, які наростають з шаленою швидкістю – по 20-30 тисяч гривень щомісяця, і покривати їх вирубками немає можливості – адже ліс там такий, що його можна лише охороняти і насаджувати.

15 міністрів і 5 місцевих начальників за кар’єру

За роки роботи заслуженого природоохоронця України Миколи Білоконя змінилося вже 15 «екологічних» міністрів. Триває чергове реформування структури і, відповідно, очікується зміна п’ятого за кар’єру Білоконя начальника місцевого представництва цієї структури. А кар’єра не просто триває – вона у розквіті. Адже днями Микола Васильович відзначить лише перші 50.

Він не вважає цю дату особливою. Не любить пафосу. Просто працює й не уникає жодного напрямку роботи. Уже років п’ять як написав кандидатську роботу, та за щоденними екологічними клопотами ніяк не знайде часу її захистити. Викладає на кафедрі екології і права на Чернівецькому факультеті НТУ «Харківський політехнічний інститут». Пишається тим, що разом з колегами-екологами з різних структур долучився до того, аби Чернівецька область стала однією з двох областей України з найчистішим довкіллям. Свого часу був депутатом районних рад, нині громадянську активність спрямовує в діяльність неурядових організацій. Завжди йде назустріч ініціативам різноманітних громадських екологічних організацій, адже всупереч стереотипним чиновницьким переконанням про те, що громада просто безпідставно смикає чиновників, він точно знає, що робить із громадою спільну справу. А вихованці гуртків, яких Білоконь підтримує змалечку, згодом стають студентами екологічних вузів і колегами.

Разом з дружиною Микола Васильович виховує шестирічну донечку і каже, що не заперечуватиме, якщо вона захоче також охороняти довкілля. А поки що вона зберігає його на папері – у чудових малюнках. І дарує татові, незалежно від того, чи є ювілейна дата.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Микола БІЛОКОНЬ, Творець Парків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Настільні ігри вже давно набули великої популярності й завоювали тисячі шанувальників у всьому світі. Щорічно проводяться виставки-ярмарки та фестивалі настільних ігор, які збирають тисячі відвідувачів. У нашій же країні мало хто знає про величезний вибір сучасних настільних ігор та їхні переваги.

Настільні ігри можуть стати елементом сімейної терапії.

Настільні ігри перебувають в тіні відеоігор, але є достойною альтернативою. На сьогодні, за результатами численних досліджень, до 80% школярів у віці 12-13 років страждають на комп’ютерну залежність. Причиною цього може бути дефіцит спілкування з батьками та однолітками. Відтак настільні ігри можуть стати елементом сімейної терапії. Ігри дають дитині можливість не тільки вчитися, але й набратися досвіду, яким згодом вона зможе скористатися в реальному житті.

Ще однією перевагою ігротек, на відміну від «комп’ютерок», є їхня соціальність. Тут заводять нові знайомства, насолоджуються живим спілкуванням і заряджаються позитивним настроєм. Ігротека – це новий формат дозвілля, і за наявності вдома кількох цікавих ігор вам гарантований гарний відпочинок у колі друзів.

У Чернівцях уже більше року працює «Ігротека від Бамбарбії», організатором якої є Катерина ГОРЛАЙ.

– Моє захоплення настільними іграми почалося з дуже веселої гри «Манчкін». Я правила за компанію дружині свого шефа, і це заняття мені настільки сподобалося, що я вирішила ближче познайомити чернівчан з таким видом відпочинку і зробити ігри доступнішими для їхніх прихильників, – розповідає Катерина. – Довго підбирала ігри, слідкувала за рейтингами на різних сайтах – і наразі у нас є 14 ігор різного характеру, але кількість постійно зростає.

– У багатьох людей настільні ігри асоціюються з шахами чи нардами, хтось уявляє «Монополію», а хтось скаже, що настільні ігри – це дитяча забавка, але, попри все, бавляться в них далеко не діти. Деякі з ігор – досить складні, і дітям у них важко розібратися, тож частіше до нас приходить молодь. Проте, в моїх планах – організувати ще щось і для діток, – каже Катерина Горлай.

Ігротека працює двічі на тиждень, у четвер і суботу. Тут не тільки навчать правил, а ій дозволять узяти вподобану гру в оренду.

Можна купити гру і насолоджуватися процесом у домашній обстановці, а можна змінити цю обстановку на спілкування в новому форматі з однодумцями чи друзями, дітьми або просто випадковими людьми, прийшовши на ігротеку. Вибір за вами.

Віта МАРТИНІВ, студентка відділення журналістики ЧНУ 

Запис За новими враженнями та знайомствами – до ігротеки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис “Версіям – 500” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На імпрезу прибула дружина Івана Миколайчука Марія (народна артистка України), друзі актора зі столиці і з Чернівців. Гості заходили до Іванової хати, яка нині має статус садиби-музею, співали й танцювали на подвір’ї й на сільському стадіоні. Мешканці сусідніх сіл накрили святкові столи. Адже мрією Івана – щирого і веселого чоловіка – колись було «накрити столи від Києва до Чорториї».

Для шанувальників Миколайчукового таланту в Чорториї співав народний артист України Павло Дворський. Уперше у фестивалі взяв участь Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю. Піднесеному настрою артистів, які вшанували кінокумира української сучасності годинною концертною програмою, не завадили примхи погоди. Балетмейстер-постановник Буковинського ансамблю, заслужений артист України Леонід Сидорчук радий можливості долучитися до Іванового свята: «Миколайчук мав талант від Бога. Він був неперевершеним актором, грандіозною особистістю – таких речей неможливо навчити, це Божа іскра. І талант можна лише відточувати, огранювати, як діамант, наполегливою працею, що й робив Іван».

За день до свята в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрили фотовиставку «Кіно і друзі», присвячену ювілею друга й колеги Івана Миколайчука, народного артиста України, лауреата Державної премії ім. О. Довженка Борислава Брондукова, який цього року мав би відсвяткувати свій 75-й день народження. На виставці представлено 31 фотографію з архіву кіностудії ім. О. Довженка, зібрання Юрія Гармаша, сімейного архіву Брондукових.

До свята долучилися і представники буковинської влади. Тим часом на Буковині два кінотеатри імені Івана Миколайчука – в Чернівцях і в Кіцмані – перебувають у повному занепаді.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Ольги Кулько

Запис День народження Івана Миколайчука відзначали народні артисти і народ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«До меня дошли крайне неприятные слухи о тучах, которые за последние месяцы сгустились над центром книжной культуры Буковины – над магазинчиком «Букинист» Марины Либановой! – пише Курков. – Дамы и господа, кто находится поближе к славному и пока еще культурному городу Черновцы, поддержите пожалуйста независимость этого магазинчика, а я в случае необходимости буду собирать вооруженные словом силы на защиту «Букиниста» и Марины в столице. Уже сколько лет Марина является бессменным организатором выступлений в Черновцах писателей со всей нашей страны, да и из соседних государств. Два года назад она замечательно организовала наши с Владимиром Сорокиным презентации и автограф-сессии в помещении Филармонии и в самом «Букинисте». Литературная тропа Украины проходит через двери «Букиниста» и она, эта тропа, свежа и хорошо вытоптана и молодыми, и не очень молодыми литераторами. Закроются двери – и тропа в них упрется, а значит – в Черновцы будет приезжать меньше писателей и поэтов. Я не привык никого ни о чем просить, но в данном случае очень прошу всех культурных друзей присмотреться к происходящему в Черновцах и высказаться публично!»
Його заклик прокоментував кандидат історичних наук, авторитетний чернівецький громадський діяч Ігор Буркут: «Можновладці! Не слухаєте нас, чернівчан, то хоч дослухайтеся до Андрія Куркова! Якщо не знаєте, хто він такий, пояснимо: російськомовний письменник, дуже популярний не лише в Україні, але і в Росії. Здається, Росія для вас – ще орієнтир?»

Лібанову і «Букініст» також підтримали письменники Олександр Ірванець та Ігор Померанцев.

 Вл. інф.

Запис Письменник Андрій Курков виступив на захист чернівецького «Букініста» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У скільки ж обійдеться гірський відпочинок буковинцям?

Наразі переважна більшість чернівчан взимку обирає все ж таки активний відпочинок у горах. Це і піші прогулянки, і катання на санчатах, сноубордах чи лижах. Не поступаються популярністю і штучні ковзанки в обласному центрі та на туристичних базах.

Щодо останніх, то буковинцям добряче поталанило: поруч з нами останніми роками з’явилося чимало гірськолижних трас. Найближче до нас розташована траса Цецино, потім гірськолижний парк «Горбова», а відтак гірськолижний комплекс «Мигово» та туристичний комплекс «Німчич». Ну а профі лижної справи виїжджають на «Буковель».

Комплекси активного зимового відпочинку пропонують не лише зимові види спорту, а й гру на більярді, сауну чи просто прогулянки засніженими стежинами.

фото з сайту www.migovo.com.ua

Найнижча ціна новорічного туру в туристичному комплексі «Мигово», яка по всіх турбазах складає в середньому п’ять днів від 29 грудня до 3 січня, коштуватиме відпочивальникам 8100 грн, люкс із сауною обійдеться в 13 тис. грн, апартаменти – 35 800 гривень. Та за такі гроші можна тричі, а то й більше, злітати в Єгипет і поніжитися на тепленькому сонечку!!! Бо за «штуку баксів» можна злітати навіть в Об’єднанні Емірати чи у Фінляндію до Йолупуккі.

Крім того, послуги витягу коштуватимуть для охочих у денний час 200-250 грн., у нічний – 120 гривень. Прокат лижного спорядження – 90 грн/день, а сноуборд 100 гривень.

Сайт ГТК «Мигово» рясніє повідомленнями, що жодних проблем із дорогою через аномальні снігопади немає. Рейсові маршрутки курсують за графіком, страшних заметів на трасі не трапляється і дорога не являє жодних труднощів для звичайного легкового авта із зимовими шинами.

Гірськолижний комплекс «Буковель» розташований в сусідній Івано-Франківській області. Його схили і траси не порівняти з туркомплексом «Мигово», там 16 підйомників і 62 спуски (для новачків, середняків і профі). Загальна протяжність трас 50 км.

У Буковелі люкс коштує, щоправда на 7 днів, а не на п’ять, 36 232 грн, а двомісний економ на сім днів – майже 13 тис. грн. Економ-клас на добу – 500 грн. Абонемент із включеним вечірнім катанням вартує 355 грн. Лижнє спорядження категорії А, тобто нове, на день вартує 360 грн., класу D2 – 95, сноуборди категорії А – 170 грн, категорії D – 95.

За соціологічними дослідженнями, близько 70% наших громадян відпочиватимуть удома. Лише третина поїде у новорічну подорож. З них 14% святкуватимуть із друзями чи родичами в межах України, а 15% – віддадуть перевагу закордону.

Та все ж не забувайте про те, що незабаром Новий Рік, а як його зустрінеш, так його і проведеш. Тож насолоджуйтеся новорічними вихідними, навіть, якщо ви проведете їх удома!

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»  

Запис Скільки грошиків готувати на новорічний відпочинок? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Світле майбутнє вабить і обіцяє. Людство ж на нього чекає, напевне, від самого  народження. Десятки, сотні, тисячі років минули у цих сподіваннях. За цей час з’явилися соціологія, статистика, різноманітні рейтинги тощо.

Скажімо, за індексом людського розвитку Буковина серед 27 регіонів України посідає 2 місце після Харкова. Дізналася про це кілька тижнів тому під час  публічного підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Програмою Розвитку ООН, Чернівецькою облдержадміністрацією та Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України в рамках проекту «Прискорення процесу цілей розвитку тисячоліття в Україні». Серед інших, аж надто наукоподібних і вельми туманних формулювань Меморандуму на кшталт «розвиток місцевого потенціалу для аналізу і представлення соціально-економічних даних для осіб, які приймають рішення», згадувалося й про боротьбу з бідністю.

А тепер – увага. Спробуємо відповісти на запитання: а хто ж у нашій державі бідний?

Заглядати в рот до краян та на їхні столи не будемо. Поговоримо натомість про їхнє право на лікування.  Оскільки абсолютно здорових людей у нас немає, біда може чатувати на будь-кого і будь-коли. Так, буквально за 3 місяці згасла 53-річна квітуча жінка, яку знали чимало журналістів. За цей час вона побувала в Івано-Франківській та двічі у Київській лікарнях. Слава Богу, що столичні медики, призначивши їй операцію, не наполягали на ній. Як ми тепер розуміємо, було пізно. Та,  попри це, її родичі й друзі весь час збирали кошти – то на перебування в реанімації, то в інших відділеннях або на поїздку до спеціалістів за направленням.

Мені особисто стало вельми незатишно, якщо не сказати – страшно через те, що людина, яка працювала все своє життя, не заробила собі навіть на  лікування. Втім, додам, що  установа, де працювала покійниця, державна і має філії в усіх областях України. Тож колезі допомагали коштами з усіх усюд. Але й цього було замало.

Ще одна подібна історія закінчилася значно щасливіше. Після трьох операцій людина виборсалася з лабет смерті. Хоч вона й працювала в медуніверситеті, на її порятунок колеги теж зібрали солідну суму грошей. А ще відповідний внесок зробили родичі та друзі.

– Без сторонньої допомоги ми б не впоралися з ситуацією, – сказав пізніше чоловік врятованої.

І це не дивно. Бо перед цим на лікарняне ліжко потрапив професор, який потім зізнався, що не вважав себе бідною людиною. Та й на чорний день, так би мовити, щось мав. Але 2 місяці перебування у лікарні висмоктали з його запасів усе до крихти.

Тож ми, пересічні українці, багаті чи бідні? Як на мене, то це питання риторичне. Бо більшість із нас, яких «з натяжкою» можна назвати середнім класом, перестають такими бути, коли потрапляють на лікарняне ліжко.

А що робити пенсіонеру, в якого ні державної роботи, ні родичів, ні друзів із грошима? Скільки онкохворих відмовляються від хімії та опромінення, бо не мають грошей!

Пригадую, як нинішнього літа прибігла з очима, мов фари, наша комерційна директорка. В одній з чернівецьких лікарень, куди вона навідалася з чоловіком на консультацію, побачила старого, що не просто вмирав, а ще й мучився шалено при цьому. Та нікому і не спало на думку відкачати у нього з живота воду, бо родичів не мав і за його лікування ніхто не платив. Людина конала…  не по-людськи

Загальний висновок невтішний. Багатою в Україні є незначна купка людей, ім’я якій – олігархи. Решта – хто як: більшість – незахищені злидарі, меншість – круті менеджери, статки яких є великими, доки вони смертельно не занедужали. Тож чи вправі ми говорити про індекс людського розвитку? Хіба що про індекс людського скону?.. Він загрожує більшості. У цьому я переконалася нинішньої осені                     

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Є брехня, велика брехня та обіцянки на майбутнє спершу з'явиться на Медіа-Версії.