Василь Гринюк, заступник головного редактора газети «Молодий буковинець»

Народився я у горах, на Франківщині. З хлопцями ходив маланкувати – завжди на гуцула перебирався. По мені впізнавали нашу ватагу, бо всі були у масках, а я – без. Вдягався у гуцульський одяг, грав на гармошці і мусив, звісно, танцювати. Танці – то є файна штука! Це я люблю! Може, і став би хореографом, якби склалося…

З шостого класу почав дописувати до районної газети «Радянська Верховина». Старший товариш писав туди, то я й собі подумав: маю таку бібліотеку, книжки різні збирав, газети, чому би не спробувати?!

Маю чимало новел  – хороших, але не до кінця дописаних, – хотів би їх видати. Роки займався кримінальними розслідуваннями – от би зібрати та видати суто журналістську книжку! Назвав би її «Кам’яна багачка» – це я писав про жінку, голову колгоспу в Путильському районі:  люди на неї плакалися. Після мого матеріалу вона пішла у баптисти: дуже вже вразив її мій матеріал про неї… Або «ЧП районного масштабу» – був у мене такий матеріал про секретаря одного з райкомів партії на Буковині. Його син грозився мене застрелити. Але потім той синок спився, став якийсь такий бомж…

Василь Гринюк, балетмейстер Чернівецького муздрамтеатру ім. Ольги Кобилянської

Мені здається, бути правдивим журналістом в нашій країні важко. Я у своїй професії відстоюю власну позицію, бо інакше просто не досягаєш результату, а в журналістиці… мабуть, мені було би не дуже солодко. Бо бачу:  багато правдивих журналістів мають через  це багато проблем у житті. Я б журналістику не обрав – але тільки через те, що знаю, що з нею б мучився б …

Я провчився рік на хоровому відділенні. Але жив на квартирі  з хлопцями-хореографами. На їхньому курсі вчилися 7 дівчат і 6 хлопців. Тобто, їм не вистачало ще одного хлопця  до пари. Тож мене попросили з нею танцювати…

Хотілося б при драмтеатрі зробити «Театр танцю». Я люблю постановки з сюжетом, кількахвилинні вистави  – тільки у хореографії. Половина роботи тут йде через внутрішні монологи, через акторську майстерність. Театральний хореограф – він інший, ніж філармонійний. Бо я працював і артистом балету філармонії:  зазвичай там накатана програма, ти володієш певною технікою, тож відточуєш звичні постановки. В театрі ж ти весь час працюєш в різних стилях, актори балету мають багато тексту у виставах, грають багато ролей…

Запис Василі Гринюки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відтепер чернівецькі журналісти із превеликою цікавістю стежитимуть, як виконавча служба «стимулюватиме» недолуге керівництво театру  поновити актора на роботі, а також виплатити йому добрячу компенсацію за вимушений прогул. А чи не нам з вами, – платникам податків, – доведеться розраховуватись за чиїсь помилки та профнепридатність?!

Запис До театру повертається Данілін спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Інший ракурс

Неля Бахтіярова 15 років поспіль з доброзичливою посмішкою на вході до Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської зустрічає буковинського глядача.

– Ви, напевне, найкраще знаєте буковинського глядача. Як вважаєте, не втратили люди інтерес до театру?

– Ні, театр завжди актуальний, і це не залежить від часу. А нині людям стає забагато телевізорів та комп’ютерів і вони повертаються до справжнього – до театру. Глядачів, які відвідують усі прем’єри, а у вихідні відпочивають родинами саме за переглядом театральної вистави, я знаю в обличчя.

Гардеробниця Олена Никифорова, посміхаючись, говорить, що нікого не здивує, коли скаже, що театр починається з вішалки. І за роки роботи в святая-святих цього храму мистецтв, беручи в людини пальто, з першого погляду може визначити, чи людина прийшла до театру тому, що справді любить його…

Актриса театру, заслужена артистка України Лариса Попенко зіграла майже півсотні ролей в театрі і переконана, що театр буде жити вічно. Бо, як би там не було, але незважаючи ані на скрутні часи, ані на брак часу в людей, ані на надмірну заклопотаність, мистецтво та оплески глядача в храмі Мельпомени залишаться назавжди.

Справжнє існує. Воно – в театрі

Без душі справжнього не створиш переконаний директор театру, заслужений працівник культури України Юрій Марчак. І це направду так. Бо ані натхненної думки, ані гарної постановки не було б, якби кожен, хто дотичний до життя театру, не вкладав у нього частинку власної душі.

Давній театр буде як нова копійка

Столітня споруда потребує оновлення, щоби й для наступних поколінь була символом уже їхніх Чернівців, їхньої Буковини. Торік відремонтували за кошт держбюджету дренажну систему. Найближчим часом планують оновити центральну завісу: спеціальну тканину, яка не горить, уже замовили в Німеччині, домовилися з фахівцями, які один до одного відтворять на ній давню геральдику.

– Тканина не вічна, – каже директор театру. – Тому наша завіса сьогодні виглядає ніби припала пилюкою, а насправді вона просто вигоріла.

На поточний рік заплановано заміну віконних рам, облаштування індивідуальної котельні, протипожежної безпеки, ремонту системи тепломережі та водопостачання. Колектив драмтеатру має надію, що у глядацькій залі нарешті буде нова світлова апаратура, якої чекають вже впродовж багатьох років. Заміна світла дасть можливість збільшити ефект сценічного простору, який використовується у виставах і є неодмінним атрибутом будь-якої постановки.

Запис Театр починається з вішалки і… ніколи не закінчується спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Концерт теребовлянської зірки зібрав майже повен зал драмтеатру

Звісно, послухати знайомі хіти (зокрема, пісні «Шикидим», «Два кольори», і навіть кавер на композицію «Hotel California»), а також подивитися на молодого дідуся прийшли, переважно, представниці чарівної статі, яких не злякала ціна квитків у 120-150 гривень. Своїм концертом «Освідчення» співак звітувався перед чернівецькою публікою за 25 років творчої діяльності, співав рок і коломийки українською, російською, турецькою та англійською мовами. А ще напередодні концерту співак активно спілкувався з журналістам: розповідав про нові альбоми, про своє ставлення до політики, чернівецьких даішників, запрошував до себе на концерт, розповідаючи анекдоти, – нібито про чернівецький театр…

– Я й актором можу бути! Богдан Бенюк давно кинув на мене оком, хоче взяти мене до себе в спектакль, замінити себе мною, у ролі солдата Швейка, особливо на початку вистави, коли він 40 хвилин не рухається… Звісно, це важко, але я подужаю, – запевнив Віктор Павлік.

Пісня «Приречений на любов» – останнє придбання Віктора, в прямому і переносному сенсі

– Навесні я планую випустити три альбоми: російськомовний «Я живу в раю» з однойменною піснею, яку мені подарував Микола Трубач, україномовний «Світ за вікном», який цікавий своєю музичною стилістикою (тут намішана музика, схожа на пісні гуртів «A-Ha», «Depeche Mode», «Duran Duran»). А також англомовний альбом «No promises, no forgiveness» («Ні обіцянок, ні пробачень»). Нещодавно я придбав і записав драйвову пісню «Приречений на любов», тож з нового року планую на неї знімати відео…

«У народі мене називають – «калуський бабій», – жартує дідусь Віктор. Нещодавно його внуку Давиду виповнилося два рочки.

На запитання, як він ставиться до політики, співак вигукнув: Політика? Ай донт ноу нафік!

–Я тільки знаю, хто у нас президент, хто у нас спікер, дуже добре знаю брата спікера, адже у нас невдовзі концерт у Новгограді-Волинському. Це батьківщина братів Литвинів. Петро Михайлович, – наймолодший брат, – вирішив зробити подарунок своїм землякам, – пояснює Віктор Павлік, і на мить замислюється… – Про політиків… Знаю, хтось помер, хтось осуджений, принаймні, я так чув… Я не дуже читаю газети і дивлюся телевізор, – зізнається співак.

Анекдот від Віктора Павліка:

Прем’єра вистави. Режисер-постановник нервово проходжає по фойє. Раптом посеред вистави із зали прочиняються двері, і звідтіля тихенько виходить молодий чоловік, поспішаючи до виходу. Режисер-постановник підбігає до нього:

– Я перепрошую, молодий чоловіче, вам що, вистава не сподобалась?

– Боже борони! Вистава пречудова!

– Вам не сподобалась гра акторів?

– Та що ви, актори ж усі мої улюблені, грають просто неймовірно!

– Вам, мабуть, не сподобалась декарації… Я так і знав, казав же: «не монтуйте таку дурнувату декорацію!»

– Та що ви, заспокойтесь, з декораціями усе гаразд! Мені усе сподобалось!

– Так чому ж ви з вистави йдете?!

– Страшно самому у залі сидіти…

Дуже люблю чернівецьких даішників!

– Вони, коли мене зупиняють, у дорогу з собою дають яблука, виноград, – згадує свої зустрічі з чернівецькими державтоінспекторами Віктор Павлік. – Знаєте, у мене є пісня «ДАІ присвячується»: «І в спеку, і в морози, і в заливні дощі, чергують на дорогах підрозділи ДАІ. І не дарма повчають дорослих і дітей: порядок у державі – безпека для людей» (співає, – авт..). Зі своїм  сином Олександром хочемо видати разом однойменний диск, вже і макет розроблено: на обкладинці диску – моя машина з номерами і сина, а позаду написано «без права продажу»…

Ігор КОНСТАНТПИНЮК, «Версії»
 

Запис Віктор Павлік: «У Чернівцях покращились дороги!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.