Ця ситуація радує не сама по собі, а тому, що судова влада дала відповідь на запитання – хто для кого: Обленерго для людей чи люди для Обленерго.

Але риба гниє з голови…

Водночас ПАТ продовжує ігнорувати громаду Буковини. Чи не тому окремі його працівники, демонструючи своє ставлення до споживачів, відверто показують людям факи?

«Пошуки шляхів вдосконалення відносин підприємства-монополіста ПАТ «ЕК Чернівціобленерго» з громадою Чернівецької області» – публічне обговорення на таку тему провели цими днями 15 громадских організацій краю.

Нагадаємо, що підняті газетою «Версії» проблеми стосунків споживача і монополіста, – а у краї, як відомо, зареєстровано 12 тисяч абонентів – юридичних осіб і підприємців і 320 тисяч побутових абонентів, – стали предметом серйозної роботи Буковинського громадського об’єднання, у якому 15 громадських організацій  об’єдналися, щоби забезпечити споживачам право на якісні, доступні, прозорі послуги від підприємства-монополіста  «Чернівціобленерго». Новостворене об’єднання виникло як наслідок ущемлення  прав громадян, але воно поставило собі за мету стати стороною  діалогу з корпорацією від імені громади та в інтересах громади.

Однак не так сталося, як гадалося. Монополіст продемонстрував свою зверхність і небажання співпрацювати з громадою.  Ось реакція Обленерго на запрошення взяти участь в обговоренні проблеми:

Одразу ж виникає запитання: якщо Обленерго діє у «виключно у правовому полі», то виходить, що громада Буковини разом з її представниками – Буковинським громадським об’єднанням (БГО) перебуває поза його межами?

На думку депутата обласної ради Руслана Мельника, така відповідь Обленерго – це демонстрація зневаги до громади та плювок убік усіх його споживачів. А фраза про прозорі стосунки – насмішка.

– Напевне, у керівництва Обленерго вже виробилася хибна звичка завжди вважати себе правими. Пора, мабуть, поставити цьому край. Бо не громада існує для публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго», а воно існує для людей, – каже депутат. – Та, зрештою, така поведінка мене не дивує. Адже саме я був свідком того, яке ставлення продемонстрували рядові елелектромонтери людям. А риба, як відомо, гниє з голови…

Впливова громада – відповідальна місцева влада

Однак активісти не опускають рук. Через громадянське представництво вони домагатимуться побудови рівноправних, відкритих стосунків із «Чернівціобленерго», як би останнє не упиралося, в інтересах споживачів. До слова, громадськість знайшла підтримку Міжнародного фонду «Відродження». За допомоги його коштів Об’єднання впливатиме на складну ситуацію з електропостачанням у рамках програми «Впливова громада – відповідальна місцева влада», перемігши в конкурсі мікрогрантів, проведеному Товариством «Український Народний Дім у Чернівцях». На кошти гранту Об’єднання  інформуватиме споживачів про їхні права в стосунках з монополістом, здійснюватиме фахову експертизу угод ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», юридичної сили та відповідності рахунків, які виставляє Обленерго, Правилам користування електроенергією (ПКЕЕ та ПКЕЕН). Об’єднання вже готує обґрунтовані пропозиції до відповідних органів влади щодо необхідності встановлення окремого тарифу для споживачів, у будинках яких відсутнє централізоване постачання гарячої води.

Як наголошує Лідія Анциперова, одна з лідерок Об’єднання, його мета  – запровадити рівноправний діалог між споживачами та надавачем послуг.

 До Буковинського громадського об’єднання увійшли: 

1. Буковинський центр виборчих технологій

2. Буковинська фундація підтримки регуляторної реформи в Україні

3. Буковинська партнерська агенція

4. Буковинські співвласники будинків

5. ГО«Вибір Буковини»

6. Громадська правозахисна організація  «На грані»

7  Громадська  правозахисна організація  «Правосвіт»

8. Громадська ініціативна група с. Тисівці Сторожинецького району

9. Депутатська група

10. ГО «Європейський Рух»

11. Кіцманська районна громадська організація роботодавців

12. Конфедерація профспілок недержавного сектору економіки

Чернівецької області

13. Обласна рада ветеранів

14. УВО «УТОС»

15. Чернівецький міський центр захисту прав підприємців

Шість  проблем, які визначили експерти

У публічних слуханнях взяли участь Чернівецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, Інспекція з питань захисту прав споживачів, департамент соціального захисту населення Чернівецької ОДА, Територіальне управління Держгірпромнагляду України в Чернівецькій області. На жаль, проігнорували публічні слухання Чернівецьке територіальне представництво національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та інспекція Держенергонагляду в Чернівецькій  області, які безпосередньо повинні впливати на роботу Обленерго, захищаючи інтереси держави та її громадян.

Об’єднання вивчило та опрацювало в робочих групах проекту «Право на світло» різні аспекти стосунків буковинського споживача з Обленерго, поділивши їх на ті, що стосуються мешканців Чернівців та сіл, селищ і райцентрів. Окремо вивчалися проблеми підприємців області та громадян пільгових категорій. Потім на підставі узагальнення пропозицій, звернень громадян  та аналізу ситуації були сформовані шість блоків проблем, які існують у стосунках між мешканцями, підприємцями, фізичними та юридичними особами – споживачами електричної енергії, вирішення яких цілком або частково входить до компетенції ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго»:

1. НЕПРОЗОРі ПРОЦЕДУРи  ПІДКЛЮЧЕННЯ ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ,  УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ, ВІДКЛЮЧЕННЯ ПІД ЧАС ДІЇ ДОГОВОРУ;

2. НЕЗРУЧНИЙ ДЛЯ СПОЖИВАЧА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ

3. Існування РИЗИКІВ  ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ЛЮДЕЙ  через НЕЗАДОВІЛЬНий  ТЕХНІЧНий СТАН ЕЛЕКТРОМЕРЕЖ і ОБЛАДНАННЯ (ТРАНСФОРМАТОРИ й стовпи)

4. НЕЗАДОВІЛЬНИЙ РІВЕНЬ  КУЛЬТУРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ СПОЖИВАЧІВ

5. ВІДСУТНІСТЬ ПОВНОЇ ТА ДОСТУПНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ

6. НЕРЕАГУВАННЯ або ФОРМАЛЬНЕ РЕАГУВАННЯ  НА ЗАПИТИ, ЗВЕРНЕННЯ та СКАРГИ СПОЖИВАЧІВ

Ексерти наголосили, що існує проблема відповідальності Обленерго перед споживачами. Натомість монопольна приватна струкутура створила собі особливі умови бізнесу, коли від усіх інших вимагає чіткого виконання обов’язків. Свої ж недоліки пояснює нестачею грошей, хоча є таким же приватним підприємством, як усі інші. Тож виходить, що закон не про Обленерго писаний. А це і є зловживанням монопольним становищем». Як відомо, саме про це йшлося минулого тижня і на Верховній Раді. Альтенативи у цій ситуації немає: або ВРУ підтримає монопопдіста, надавши йому виняткові права і закроіпивши їх законодавчо, або стане на захист рядових громадян-споживачів.

Як відомо, договір, який пропонує Обленерго клієнтам, обмежує споживання електричної енергії, бо встановлює ліміти потужності використання від 1,5 до 3 кВт. А це вже є порушенням прав споживача, бо означає, що він не може користуватися мікрохвильовкою, пральним автоматом тощо – його за це просто відключать. Саме тому Облеерго вимагає узгоджень на підключення нового холодильника, перенос розетки тощо. У даному випадку вихід – покращення транспортної мережі. Але на це Обленерго не має грошей, хоча прибутки рахує у десятках мільйонів гривень.

Певна частина озвучених експертами проблем безпосередньо перебуває в компетенції ПАТ «Чернівціобленерго», тож може бути вирішеною за умови  бажання керівництва компанії. Зокрема, це стосується не тільки перекладання обов’язків і витрат на плечі споживача (який повинен щомісячно особисто подавати звіти про використану електроенергію та здійснювати попередню оплату за послуги, які ще не надані – а це призводить до вимивання обігових коштів підприємств) але й односторонніх (з боку ПАТ «ЕК Чернівціобленерго») внесень змін до договорів. Покінчити з непрозорими  процедурами підключення та відключення споживачів від електропостачання (особливо в сільській місцевості) та вирішити гострі питання щодо відшкодувань збитків громадянам та підприємствам у разі пошкодження електроприладів, обладнання, побутової техніки через коливання напруги в електромережі або відключення споживачів від електропостачання з технічних причин ПАТ – це теж у змозі зробити Обленерго. Як і відкрити дозвільний центр, що взагалі прописане законом.

Натомість ще 2 місяці тому зникли касири в РЕМах. Відтак споживач платить банкам відсотки за переведення грошей. Одне слово, платимо за те, що… платимо.  Хоча, як зауважують експерти, ці відсотки вже закладені у тарифі на електроенергію!

– Загалом нахабство і погрози – візитна картка Обленерго, особливо ж РЕМів, – підсумувала Тамара БОРОВИК, керівник правозахисної організації «На грані».

– Зате у договорах з «Чернівціобленерго» параметри якості надання послуг просто відсутні, – зауважив аналітик Ігор Бабюк. – А на сайті ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго» вартості всіх послуг не знайдете. Бо окремі з них мають, так би мовити, ціну, а вартість інших – прихована, себто не зазначена».

Зрозуміло, все це не залишиться без реакції громадськості. Від неї надійдуть листи і до Кабміну, і до Президента, і до відповідного міністерства, а також до НКРЕ та інших контрольних служб України.

«Ми переконані, що громада Буковини здатна представляти та захищати свої законні права та інтереси щодо отримання якісних, прозорих і доступних послуг у такий соціально важливій сфері, як електропостачання та інші житлово-комунальні послуги, які визначають якість життя громадян та, наразі, надаються переважно підприємствами-монополістами».

– Цими словами завершується резолюція публічних слухань, ухвалена Буковинським громадським об’єднанням.

«Версії»

Сторожинецький РЕМ пресує кординатора Буковинського громадскього об’єднання та проекту «Право на світло»

Вчора ввечері ремівці прийшли відключити від електроенергії підприємця-виробничника Руслана Мельника, депутата-мажоритарника обласної ради від Сторожинецького району, в якого немає жодної копійки заборгованості. Більше того, його переплата монополісту становить понад 2 тис. грн. Отож сьогодні п. Мельник передав усі документи, що стосуються інциденту, до місцевого відділення Антимонопольного комітету.  

Ось таким кульбітом розпочав свою діяльність на Сторожинеччині новопризначений начальник РЕМу п. Штогринець, який прийшов на зміну п. Федорову. Його, до слова, теж не та уже й давно перевели до цього району з Кельменеччини навести порядок. Та це, мабуть, йому не вдалося, оскільки за 7 останніх місяців у Сторожинецькому районі це вже третій керівник РЕМу.      

Запис Газета «Версії» виграла суд спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коротка фотосесія і – розмова з керівником Камерного оркестру, народним артистом України Павлом ЧЕБОТОВИМ.

– Павле Миколайовичу, від попередньої публікації про скрипковий дует Чеботов-Шапко пройшов доволі значний час. Тоді Ви щойно повернулися з Турції і починався процес нового звикання до міста, до особливостей концертної діяльності, до побуту… Що змінилося відтоді?

– В особистому плані – нічого особливого. Натомість додалося концертної діяльності – і в дуеті з заслуженою артисткою України Людмилою Шапко, і з Камерним оркестром, і у співпраці з музичними колективами інших міст. А ще 2010-го Камерному оркестру присвоїли звання Академічного.

Нас з Людмилою за цей час запрошували брати участь у концерті в Посольстві України у Вільнюсі (Литва), а за деякий час – у литовському посольстві у Києві.

Гарна співпраця склалася і з Камерним оркестром Івано-Франківської обласної філармонії під керівництвом заслуженого артиста України Олега Герети. Ми грали з ними. У програмі були Вівальді, Бах, інші п’єси, серед яких завжди обов’язковим є наш Володимир Івасюк.

Загалом останнім часом значну частку в репертуарі Камерного посідають сучасні твори. До прикладу, з репертуару «Океану Ельзи», які оркестр виконував з Остапом Шутком у класичній інтерпретації. Звичайно, ми, як тепер кажуть, в іншому форматі, але це був цікавий досвід.

– Ви з успіхом виступаєте з  академічним  оркестром, але щось дуже давно не було на афішах Чернівецької обласної філармонії відомого скрипкового дуету народного артиста Павла Чеботова та заслуженої артистки Людмили Шапко…

– Так, доводиться їздити з концертами до інших міст. Приміром, коли наш дует брав участь у музичному фестивалі «Прикарпатська весна» в Івано-Франківську, ми грали  другого дня фестивалю. Та після виступу були відгуки, що саме наш скрипковий дует мав би відкривати фестиваль…

…А вдома ми давно вже не грали: не кличуть, не запрошують… Звертався до керівництва філармонії з різними пропозиціями: можна зробити і такий концерт, і такий… Відновити, скажімо, квартет «Консонанс», який грав старовинну музику. Є можливість запрошувати видатних солістів на наші виступи… Та на всі пропозиції отримуємо стандартну відповідь: «Немає грошей!».

Скажімо, наші виступи у Києві та Вільнюсі не мали до Чернівецької філармонії жодного стосунку!

– Для чого ж тоді Філармонія?

– Це дуже болюче питання. Не можу зрозуміти, чому в тому ж Івано-Франківську чи Хмельницькому для музикантів робиться все можливе. Там працюють на кінцевий результат. Може, тому, що там розуміють: мистецтво твориться на сцені. Уся справа – у ставленні до артистів. Маленька, але красномовна деталь: концерти в Івано-Франківську через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих до Філармонії кафе

Концерти в Івано-Франківській філармонії через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих кафе.

А може, причина такого сумного стану речей полягає ще й у тому, що Чернівці не мають сучасних менеджерів, нікому організовувати концерти, кажучи по-сучасному, «розкручувати» музичні колективи. Хтось же має цим займатися, а не лише музичними абонементами для школярів.

– Що, зрештою, зводиться просто до збирання грошей з учнів у школах…

– Відверто скажу: інколи робиться від усього цього… нудно. І закрадається крамольна думка: чи не пошукати якогось більш комфортного для музиканта місця?

– Але ж робота з Камерним оркестром дає Вам і поштовх до нових музичних відкриттів?

– Мені вже доводилося щось змінювати у житті, відкривати щось у собі та в музиці. Адже щось відходить, перестає бути актуальним, виникає потяг до нового…

Головне, аби була жива творчість. Стосунки з Камерним оркестром починалися теж не надто легко. Можна сказати, з внутрішнього спротиву більшості музикантів, які звикли до певного репертуару і… певного рівня складності музичного матеріалу. І це було не просто: важко закликати до повноцінної творчості людей, які працюють у Камерному оркестрі на півставки…  Частина людей пішла, значно помінявся склад оркестру. І цей процес триває: хто витримує, той залишається. Бо це складно – занурюватися в інші пласти світової музики…

– Тобто відійти від творів хрестоматійних…

– Від репертуару епохи бароко й Моцарта – до романтизму  Гріга, Россіні, зрештою, до Чайковського, згодом музика ХХ століття – Стравінський, Шостакович… І певні зрушення вже відбулися. Окрім участі у фестивалях, ми записали вже диск із творами Гріга й Чайковського, наразі працюємо ще над одним диском…

– А нинішній концерт? Який був його задум?

– У першому відділенні ми гратимемо сюїту Е.Гріга «З часів Хольберга» і сонату №3 Дж. Россіні. Друге відділення займе «Спогад про Флоренцію» П.І.Чайковського. Це одна із найяскрвіших робіт оркестру.

– Гастролі, концерти, репетиції… Феєрична кількість музики, але це й час, і фізичне виснаження… Як ви з цим справляєтеся?

– Хтось з великих музикантів сказав: Музикант працює як вантажник. І це правда. За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника. Допомагає лише те, що іншого життя я просто не уявляю. Кажуть іще, що музиканти схиблені на музиці.

Павло Чеботов: «За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника».

Мені, звичайно, пощастило, що моя сім’я складається з таких же, як я, схиблених… І для нас трьох – мене, дружини, доньки – немає більшого щастя, як зібратися разом і щось зіграти!

– Цікаво, на якій скрипці ви граєте? Якщо маєте кілька скрипок, чи залежить вибір інструмента від настрою чи від твору, який виконуватимете?

– Скрипок дійсно маю кілька. Але просто так, від настрою міняти їх не можна. Це як зрада жінці. Мати хороший інструмент, коли скрипка відповідає тобі найменшими нюансами, – для музиканта справжнє щастя.

Так склалося, що за останні півтора року довелося двічі поміняти інструмент. До першої скрипки звикав дуже важко, пристосовувався, шукав з нею спільну мову, намагався стати з нею єдиним цілим. Щойно звик, прийшла ще одна – і все почалося з початку. А мені дуже хотілося привчити її до себе, сказати собі: я ще щось можу!

Скрипка – як жінка. Коли ти знайшов свою, міняти не можна – перестане звучати, помститься невдачею…

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Запис Академічний камерний оркестр: висока музика на півставки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Такими дорогами доставляли на передову провіант і боєприпаси

Фронтовики здебільшого недолюблювали тиловиків і нерідко називали їх «тиловими щурами». Мовляв, «відсиджуються в тилу», подалі від постійної небезпеки на фронті. Були й такі. Проте існувати без тилу фронт не може. Бо саме тиловики постачають фронтовикам усе необхідне. Солдати стріляють у противника, тож їм треба підвозити боєприпаси. Тільки за час Сталінградської операції було використано близько півмільярда патронів, для перевезення яких знадобилося 1200 залізничних вагонів. Загалом же за 1941-1945 рр. РСЧА використала мільярди патронів.

А на фронт постачалися ще й снаряди, міни, авіабомби. Лише ручних гранат за час війни в СРСР вироблено близько 200 млн. штук. Усе це треба було перевезти до місць боїв і передати фронтовикам. Тільки бронетехніки за роки війни було  випущено 90 тис. одиниць. У боях техніка пошкоджувалася, її треба було ремонтувати. І тилові служби  повертали до життя більшість підбитих танків, самохідних гармат, бронеавтомобілів. Досвід показав: відновити вдавалося до 75-80% ушкоджених машин. А це означає, що, завдяки ремонтам, повернуто у стрій майже стільки ж танків і самохідних артилерійських установок, скільки за період війни випустила радянська промисловість. Заощаджені величезні кошти.

Так виглядала польова кухня, на якій готували навіть у дорозі  

На час війни від паперової бюрократії відмовилися

Тилові служби мали забезпечували безперебійне постачання паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів до бойових частин. Але безперебійне – це в ідеалі, в реальному житті ставалося всяке. На початку війни ситуація взагалі склалася критична. З’ясувалося, що тил РККА недостатньо підготувався до ефективних дій у період війни. Стаціонарні склади були висунені надто близько до кордонів, тож перших же тижнів війни або опинилися в руках ворога, або були знищені його авіацією,  артилерією, групами диверсантів.

Чимало військового майна знищувала при відступі сама Червона армія, щоби воно не дісталося противнику. Величезні склади паливно-мастильних матеріалів знищувалися, а потім танки зупинялися через нестачу пального й діставалися ворогу. Лише згодом тиловики почали створювати мобільні склади, аби швидко перекидати потрібне за бойовою технікою. Тилові служби на ходу вчилися працювати у нових умовах. До війни особлива увага приділялася веденню документації, обліку запасів і суворому контролю за їхньою видачею. А в боях було не до бюрократії, тож систему значно спростили.

Війна війною, а обід… не завжди за розкладом: навіть казанків бракувало  

Проте й через неповороткість тилових служб утрачалося чимало військового майна. Під час безладного відступу мобільні хлібопекарні відривалися від своїх військових частин і блукали манівцями, а солдати залишалися без хліба. Бувало, що обладнання кидали чи випадково губили.

У військових частинах було чимало польових кухонь, у яких гарячу їжу для бійців готували на ходу. Значна частина їх була призначена для перевозки кіньми. Та згодом польові кухні почали переводити на автомобільну тягу. Проте, вони не витримували швидкостей і ламалися. Їх можна було транспортувати лише в кузовах вантажівок. На жаль, цю норму часто порушували й буксирували кухні, через що солдати залишалися без гарячої їжі. А це позначалося на здатності бійців воювати.

Навіть звичайних солдатських казанків, у яких можна було б щось зварити самотужки, у військах не вистачало. Документи свідчать: наприкінці липня 1941-го у 8-й армії один казанок припадав на 20-30 червоноармійців! До того ж частими були перебої з постачанням продовольства. Перед війною Сталін сказав: «Сухарі з чаєм – теж їжа». Звичайно, їжа, але на ній не повоюєш! На продовольчих складах накопичилися також значні запаси круп, особливо перлової. Її виготовляють з ячменю, й вона досить дешева. Перлову кашу у військах називали «шрапнеллю», їли її часто недовареною, жувати було важко. Значно більше полюбляли червоноармійці гречку й пшоно. У польових умовах каші варили в кухнях на колесах.

Польову кухню винайшов українець Турчанович

А в разі необхідності солдатам видавали «сухий пайок», з якого кожний готував собі індивідуально, якщо не було можливості отримувати гарячу їжу з кухні. Норми сухого пайка в РСЧА затверджені 1 червня 1941 р. На добу солдату виділялося 600 г житніх сухарів, 200 г концентрату пшоняної каші, 75 г концентрату супу-пюре горохового, 100 г ковбаси «Московської» (або 113 г м’ясних консервів/ 200 г оселедця тощо), 35 г цукру, 2 г чаю, 10 г солі. Суп і кашу солдат мав варити в казанку, у ньому ж таки кип’ятили воду для чаю.

Учасники війни добре запам’ятали брикети концентрату «Суп-пюре гороховий» виробництва фабрики ім. Анастаса Мікояна. 75 грамів концентрату із 450 грамами води вистачало саме на одну миску. У польових кухнях варили українські борщі, російські щі, різні супи, каші. До речі, винайшов пересувну кухню українець Антон Турчанович. Кухня готувала їжу у близькому тилу, на передові позиції гарячу їжу доставляли у спеціальних металевих термосах, що надягалися на спину, як рюкзаки. Якщо в термос влучали куля чи осколок, опік був гарантований.

Без лаврового листа й перцю – дистрофія

А коли через якісь причини солдати в окопах тривалий час не отримували гарячого, то обходилися сухарями та іншими продуктами, які не потребували приготування. Пізніше у війська почала надходити висококалорійна та смачна їжа, яку поставляли союзники з антигітлерівської коаліції. Відкриваючи багнетом банку американської тушонки, бійці жартували: «Відкриваємо Другий фронт!». Але гаряча їжа мала все ж таки особливе значення. З її приготуванням нерідко виникали чималі проблеми, інколи несподівані. Так, певний час до війська не надходили лавровий лист і перець, і солдати відмовлялися їсти зовсім несмачні перші страви. Військові медики були стурбовані: у бійців з’явилися ознаки дистрофії. Тилові служби негайно взялися заготовляти лавровий лист на Кавказі, проблему вдалося вирішити.

Під Сталінградом – на конях, волах і верблюдах, у Криму – на ослах 

Все необхідне на фронт доставлялося транспортом, дороги для якого будувалися і ремонтувалися тиловими дорожніми службами. Під час війни значний обсяг перевезень здійснювався гужовим транспортом: класичних обозів в армії залишалося багато. У деякі періоди в РСЧА було до 2 млн. коней. Вантажі перевозили й на інших тваринах: на Півночі – на оленях і навіть собаках, а на півдні – на верблюдах і ослах. Під Сталінградом, наприклад, діяло 209 транспортних рот із 30 тисячами коней, а ще 6 рот на волах і окремі роти на верблюдах. А під час оборони Криму та в Новоросійській операції на Кавказі боєприпаси до траншей постачали у в’юках на ослах. Ці тварини низького зросту й повністю ховалися у траншеях. Наявність великої кількості тварин у військах вимагала чіткої діяльності ветеринарної служби.

Ветеринари не лише лікували їх (існувала навіть воєнно-польова ветеринарна хірургія), але й здійснювали санітарний контроль за м’ясо-молочними продовольчими продуктами, проводили разом із військовими медиками широкомасштабні санітарні заходи на запобігання епідеміям та епізоотіям.

А діяльність медиків у період війни потребує окремої розповіді: завдяки лікарям, медсестрам, санінструкторам та іншим медичним працівникам були врятовані мільйони людських життів. Вони забезпечили одужання 72% поранених і понад 91% хворих.

За війну збудували й відремонтували 100 тис. км доріг і 117 тис. км залізниць  

Транспортники також належали до тилових служб. Лише військові автомобілісти перевезли 145 млн. т різних вантажів. А дорожні війська збудували, відремонтували й відновили близько 100 тис. км шляхів. Залізничні війська разом із цивільними залізничниками відновили 117 тис. км залізниць. Для військової авіації обладнано понад 6 тис. аеродромів.

За кожною цифрою стоїть важка праця сотень тисяч людей, нерідко на межі людських сил. Солдатам доводилося взимку по шию в крижаній воді відновлювати зруйновані противником мости, під ворожими бомбами й снарядами везти на фронт легкозаймисте паливо і вибухонебезпечні боєприпаси. Під час війни з Японією радянські та монгольські війська здійснили марш через безводну пустелю Гобі, а тиловики забезпечили їх потрібною кількістю води – незважаючи на спроби японських камікадзе зірвати підвезення військам усього необхідного.

На всіх фронтах служби тилу витримали важкі випробування. А в найкритичніші моменти тиловики брали зброю у руки й вступали у бій з противником. Недарма 52 військовослужбовці різних служб тилу стали Героями Радянського Союзу і понад 30 були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Внесок тиловиків у спільну перемогу досить відчутний. Не слід забувати, що до тилових служб потрапляли люди, що через якісь причини (найчастіше – погане здоров’я та літній вік) не могли воювати на передовій. Призначали до цих служб і фахівців, конче потрібних саме для такої діяльності. Та, звичайно, вистачало й хитрунів, які хотіли вижити на війні й не бажали ризикувати життям на фронті. От через таких фронтовики й недолюблювали тиловиків. Проте вдячна пам’ять збереглася не про боягузів, а про справжніх трударів.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Серед тиловиків – 52 Герої Радянського Союзу і понад 30 – Героїв Соціалістичної праці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Черги – незмінна складова життя мешканців пострадянських республік із далі совковим менталітетом влади. Та якщо раніше країна стояла за дефіцитними товарами, то сьогодні акценти змістилися: стоїмо в черзі за талонами, щоби стосовно нас як суб’єктів господарської діяльності здійснили реєстраційні дії. Без цього потрапимо до лав незаконослухняних.

Тим часом тільки в Чернівцях зареєстровано майже 30 тис. фізичних осіб – приватних підприємців, які пропонують решті населення різні товари й послуги. Вони сплачують державі податки, знайшовши свою нішу виживання, і  здійснюють свою діяльність за КВЕДом (кодом виду економічної діяльності), визначеним у національному класифікаторі.

Від 1 січня 2012 року набув чинності національний класифікатор України ДК 009:2010 «Класифікація економічних видів діяльності» (далі – ДК 009:2010). Він замінив національний класифікатор ДК 009:005. Цього року підприємці ще могли працювали за КВЕДами з обох класифікаторів, але старий втрачає чинність 31 грудня 2012 року.  Було б логічно, щоб уникнути черг у державного реєстратора, перекодування видів діяльності здійснювати поступово. Та ось тут і виникає запитання. Прості розрахунки засвідчують: щоби перекодувати види діяльності приватних підприємців, кожен реєстратор – у нас їх п’ять – мав би щодня вчиняти реєстраційні дії стосовно 24 приватних підприємців, витрачаючи на кожного 20 хвилин робочого часу. У 2012 році 251 робочий день. Тож не важко підрахувати, що протягом року п’ять реєстраторів можуть здійснити аж 30120 реєстраційних процедур.

Здавалося б, мали би вкластися за рік, але знову постає питання: чому ж до відділу державної реєстрації  упродовж року черги, як до Мавзолею?

Тому що, окрім 30000 зареєстрованих підприємці, є ще інші суб’єкти господарської діяльності. Одні з них  реєструються або припиняють підприємницьку діяльність, інші – обмінюють свідоцтва. А ще юридичні особи, як, окрім перекодування КВЕДів, вносять зміни до установчих документів, змінюють юридичні адреси, засновників, керівників тощо. А ще викресліть один архівний день на тиждень і врахуйте, що працюють не роботи, а люди, які самі хворіють і перебувають на лікарняному з хворими дітьми, чи йдуть у відпустку, чи хочуть просто спокійно пообідати… Тож навантаження на одного державного реєстратора зростає пропорційно тій черзі, що сьогодні стоїть за талонами. Минулого тижня видавали талони на 20 грудня, а охочих отримати новий код залишається ще дуже багато: за 11 місяців нинішнього року державні реєстратори відділу реєстрації Чернівецької міськради вчинили 2625 реєстраційних дій стосовно юридичних осіб і 5700 – стосовно приватних підприємців. Тож можна припустити, що просте збільшення кількості державних реєстраторів не дасть очікуваного результату. Для вирішення проблеми на місцевому рівні пропонуємо скористатися досвідом Центру адміністративних послуг у Києві, де можна зареєструватися на сайті в особистому електронному кабінеті реєстратора і прийти до нього в зручний для себе час.

Звісно, найкращим варіантом була б автоматична заміна старих КВЕДів на нові шляхом внесення змін у програмне забезпечення, яке використовують державні реєстратори. Оскільки ж це не було зроблене, то слід продовжити термін перекодування видів діяльності ще на півроку, що послабить напруження в бізнесовому середовищі і надасть можливість підприємцям привести коди видів економічної діяльності у відповідність до нового національного класифікатора.

Ігор КУХАРЧУК, адміністратор інформаційної «Гарячої лінії» з питань підприємництва, 585-314

Запис А КВЕД і нині там… спершу з'явиться на Медіа-Версії.