– Серед рятувальників немає випадкових людей, працюють тут фанати своєї справи, – каже Антон Тугарін, командир відділення караулу  державної пожежно-рятувальної частини №1 Управління ДСНС України у Чернівецькій області. – Основне наше призначення – виїжджати на пожежі та ліквідацію різних надзвичайних ситуацій. Проте, буває, сусіди звертаються, що не бачили сусідку день-два, не можуть відкрити її двері, бо броньовані. Ми виїжджаємо, викликаємо райвідділ, залазимо в квартиру через вікна…

Скажімо, нещодавно виїжджали на вулицю Кобилянської. Неділя, 9 вечора… Сусіди зателефонували, що давно не бачили бабусю-пенсіонерку. Двері були зачинені, тому ми акуратно залізли через вікно другого поверху. Бачимо – лежить бабуся без ознак життя. Викликали «швидку». Лікарі надали старенькій допомогу, поставили діагноз – діабетична кома. Хтозна, скільки вона там пролежала.

А ще чернівецькі рятувальники… ловлять змій. Ті залазять на подвір’я до людей, які мешкають у районі Роші.

– Іноді люди приносять змій просто до нас, – продовжує Антон Тугарін. – Отут в парку Шиллєра людина гуляла з дитиною, зловила змію, принесла нам. Ми вивозимо змій у зелений масив, подалі від міста, і відпускаємо.

Пожежі не трапляються в тих людей, що дбають про своє помешкання. А от пияки десь кинуть недопалок у захаращеному приміщенні – і вже горить…

Ще одна літня біда – оси та шершні, які «виживають» людей із дачних поселень.

– У нас є бойовий одяг, пожежні маски, ми захищені від укусів, – каже Антон Тугарін. – Травимо ос дихлофосом, спалюємо гніздо. Після цього вони на те подвір’я не повертаються. Пташку дістати з гнізда виїжджали, кота врятувати… Але це вже швидше винятки.

Загалом у пожежників щодоби буває щонайменше один виїзд. У частині постійно чергують три автомобілі з десятком пожежників. На виклик вони збираються менше хвилини. Коли ж у місті все спокійно, сідають за парти.

– У нас – як у школі, з вересня починається навчання: зранку щось конспектуємо, після обіду – складаємо нормативи, виконуємо господарські роботи, – каже Антон Тугарін.

Минула зима в Чернівцях була доволі сніжною, тож рятувальникам доводилося визволяти маршрутки із заметів на Роші.

Дисципліна тут – як в армії. Відбій об одинадцятій, підйом – о шостій.

– У кожної частини своя специфіка, – пояснює Антон Тугарін. – Наприклад, район Роші – безводний, тож для гасіння пожежі нам потрібно більше машин, щоби підвозили воду. Інколи доводиться в інших частин просити допомоги. А сусіди, наприклад, на вул. Авангардній постійно рибаків рятують – бо там є озеро…

Ось такі вони – рятувальницькі будні!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Упіймав змію – передай її рятувальнику! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександр КАРПЕНКО вже два роки працює iнструктором з катання на роликах на ролердромі у “Fantasy Town”, що на третьому поверсі ТРЦ «Депот». Хлопець вільно володіє п’ятьма стилями катання, і навчає цього інших. І не тільки маленьких дітей, а й дорослих. Найстаршому «учню» – 57 років, а наймолодшій учениці – 4.

–Розкажи про свій  перший досвід катання на роликах. Скільки тобі було років, коли вперше став на них?

–Уперше я став не на ролики, а на ковзани. Ми з друзями, щоби розважитися, вирішили покататися. Тоді зрозумів, що це не так легко, як здається. Мабуть, тому спочатку не дуже сподобалося. Та після того, як покатався ще кілька разів, з’явилася жага до цього виду спорту. І я подумав: а чому б не об’єднати своє захоплення з роботою?..

Знімок на пам’ять з героєм першого інтерв’ю – Таня Васкан і Сашко Карпенко 

– І ти почав працювати?

– Так, з шістнадцяти років – на льодовому майданчику інструктором з катання на ковзанах. А у вересні 2010 року влаштувався в ТРЦ «ДЕПОт», де також став інструктором, але вже з роликів. Ролер-спорт має більші можливості, принаймні, так я це побачив.

– Чи кожний охочий може навчитися кататися?

– Кататися на роликах може навчитися будь-хто, незалежно від віку, бо головне – мати бажання. В моїй практиці траплялися різні учні, але найбільше здивував один чоловік. Чернівчанину Сергію Решетнікову 57 років. 2011 року він уперше став на ролики, а зараз вже вільно катається вулицями міста.

– Кого легше навчити: малих дітей чи більш старших?

– Як я вже казав, кожний може навчитися. Але, звичайно, легше оволодівають катанням діти:вони більш рухливі, а тому й здібніші.

– Що є головним у навчанні?

– Особисто для мене важливим є характер людини, її бажання вчитися. І якщо видно, що вона прагне цього, то залишається тільки спрямувати її в правильне русло.

– Знаю, що катання на роликах діляться за стилем на кілька видів. Якими стилями володієш ти, чи об’єднуєш декілька в одному?

–Я вільно володію 5-ма стилями: фріскейт, слайди, long jump, free jump і стакер. Фріскейт – у буквальному перекладі — «вільне катання». Слайди — це такий технічний елемент, коли один або два ролики утримуються в положенні, перпендикулярному рухові. Стакер – катання на роликах-позашляховиках,які спеціально створені для бездоріжніх ділянок. Проте найбільш захопливим є   long jump та free jump – стрибки в довжину та висоту.

– Бувають моменти, коли ти не можеш виконати той чи інший елемент?

– Іноді важко, але я докладаю максимум зусиль, щоби досягти бажаного результату.

– У вас є своя команда ролерів чи ви кожен сам  за себе?

– Офіційної команди немає, але ми збираємо людей, тому, можливо, невдовзі з’явиться.

– Чи брав ти участь у змаганнях? Вигравав призові місця?

–Перші мої змагання, що відбулися в Чернівцях, були для мене успішними. Я брав участь у двох дисциплінах: Long jump та free jump, і скрізь посів 1 місце. Восени 2011 року їздив на міжнародні змагання до Донецька, де здобув 8 місце у free jump і 10 у Long jump серед понад 100 учасників. Тоді я вперше змагався з дуже сильними суперниками – чемпіонами світу. Тож результати цих змагань, вважаю, були досить непоганими. Тим більше, що я вперше виїхав на турнір за межі міста. А вже за кілька тижнів представляв Чернівці на змаганнях у Києві, де було понад 1000 учасників.

–Які в тебе стосунки з колективом «Fantasy Town»?

–Стосунки  чудові, у нас схожі смаки та  захоплення. Та й керівництво ставиться до нас з розумінням, спілкується на рівних.

–Кілька слів про ролер-клуб…

– Клуб створений для людей, які не вміють кататися, але хочуть навчитися і відкрити для себе щось нове. У нас є початковий,середній та високий рівні. Група налічує від 5 до 10 людей приблизно однакового віку і рівня навчання. Стандартний курс із 10 занять коштує 400 гривень. Уроки проводяться 2 рази на тиждень, але учень може і сам відвідувати ролердром для закріплення навичок, які здобуває під час навчання з інструктором. Це додатковий бонус, бо двічі на тиждень учень ролер-клубу може безкоштовно відвідати ролердром і покататися.  Індивідуальні заняття дорожчі – 50 гривень за годину. Але ефект кращий,бо інструктор приділяє всю увагу винятково одному учню. Зазвичай ми займаємося на ролердромі, а влітку іноді і на вулиці.

– Як твоя сім’я ставиться до твоєї роботи?

–Тут є переваги й недоліки. Рідні, приміром, задоволені, що я займаюсь спортом, веду здоровий спосіб життя і маю певні досягнення. Але часті травми змушують їх хвилюватися. Бо, якщо відверто, падати на асфальті – а без цього ніяк не обходиться – не надто… приємно. Та адреналін у крові швидко загоює рани.

– Твої побажання молоді?

–Займайтеся спортом і створюйте інформаційні приводи, щоби було чути імена все нових і нових спортсменів. Хочу, щоби наше місто було спортивним. І – приходьте до нас!

Тетяна ВАСКАН, студентка відділенння журналістики ЧНУ

Іван БОЧУЛИНСЬКИЙ, фото

Запис Через біль до втілення мрій? спершу з'явиться на Медіа-Версії.