Будинок збудував дідусь, а забрати хоче мачуха

Батька Костянтина Ільїна – Валерія Костянтиновича – не стало у жовтні 2011 р., коли богатир виступав на міжнародних змаганнях у Таллінні «Естонія проти всього світу», де виборов третє місце.

Згодом після цієї втрати Костянтин дізнався, що друга батькова дружина Софія Іллівна Ільїна, яка при житті чоловіка завжди повторювала, що не претендує на його майно, вирішила відсудити у богатиря та його сестри Валентини більшу частину будинку, в якому вона виявилась прописаною з 2004 року.

Йдеться про дім загальною площею 54,90 кв. м (житлова – 34,40 кв.м) з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами по вул. Молодіївській, 41 у Чернівцях. Його побудував у післявоєнні роки дідусь Найсильнішої Людини України, якого теж звали Костянтин Ільїн. Але спритна мачуха богатиря, найнявши одного з кращих в регіоні адвокатів Аллу Єзерську (голова правління Асоціації адвокатів Чернівецької області), вирішила довести в суді, що вона має право вважатися співвласницею цього будинку, а отже претендувати не максимум на третину (разом із сином та донькою Валерія Ільїна), а на «свою» половину, плюс на третину від половини чоловіка.

Перший суд вона програла. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 17.12.2012 р. в задоволенні позову Ільїної Софії Іллівни до Ільїна Костянтина Валерійовича та Мосіян Валентини Валеріївни про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовлено.

Але п. Софія на цьому не зупинилась і продовжила боротьбу за чуже майно вже в апеляційному суді, який 3 липня 2013 року, спираючись на дивакуваті «експертні висновки» (базовані, зокрема, на суб’єктивних оцінках зацікавленої особи, тобто самої Софії Іллівни, про що чорним по білому написано в самому висновку №13037 будівельно-технічної експертиз за ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14.03.2013 р.), вирішив апеляційну скаргу Ільїної С. І. задовольнити. А це означає, що богатир Костянтин Ільїн тепер може володіти лише 1/6 батькового будинку, як і сестра Валентина. А 4/6 частки мають відійти батьковій другій дружині.

Несправедливість пригнічує і заважає готуватися до відповідальних змагань

Із 12 дітей на війні загинули всі, окрім мого дідуся

Дочекавшись, коли капітан українських богатирів Костянтин Ільїн повернеться з переможного для нашої збірної командного Кубку Центральної Європи (куди титулований чернівчанин вирушив після приїзду з представницьких змагань у Китаї), SportBuk.com запропонував Найсильнішій Людині України внести ясність у цю історію з судами навколо батькового будинку.

Взагалі мене дуже засмучує і пригнічує несправедливість, – почав розмову Костянтин Ільїн. – Нещодавно в Китаї мене незрозуміло за якими критеріями не допустили до фінальної частини змагань (легше програти, ніж опинитися «поза грою» внаслідок якихось закулісних оборудок). Тепер ось апеляційний суд своїм несправедливим рішенням віддає татів будинок, який будував дідусь, в руки жінки, яка не має ніякого морального права на це майно. Це все пригнічує і заважає нормально готуватися до відповідальних змагань…

– Ви, Костянтине, знаєте всю історію спірного будинку, так?

– Звісно, знаю. Це ж вистражданий будинок мого дідуся, який прожив непросте життя. Дідусь Костянтин Петрович ріс у багатодітній сім‘ї. Їх було аж 12, і всі, крім нього, загинули під час ІІ Світової війни. У 1953-му дідуся демобілізували у Чернівцях. Він влаштувався на роботу. Взяв земельну ділянку і потрохи почав будувати цей будинок.

У 1988 році мій батько вдруге одружився, на Софії Іллівні з с. Горошівці (йому тоді було 36, а їй – 45). Спільних дітей вони не мали, звісно.

Коли дід у 2002-му був при смерті, вона сказала татові, мовляв, йди сам дивися за своїм старим, я не буду доглядати його. Внаслідок цього інциденту вони певний час взагалі не спілкувалися. Тоді ж вони продали свою квартиру на вул.. Стасюка, 15, яку купили разом (є документ, який свідчить, що вони порівну оплатили ту квартиру). Діда не стало 24 вересня 2002 року, а вони продали квартиру 20-го.

Дідусь був роботящим та ощадливим і залишив батькові 24600 доларів та авто «Форд Сієра» (1997 р. в., 100 тис. на спідометрі).

Через якийсь час пані Софія підійшла до тата і попросилася до нього в успадкований від дідуся будинок, пославшись на те, що просто немає де жити. Вона тоді казала, що просто поживе там, буде прибирати, їсти варити, прати тощо. Є свідки, які не раз чули, як вона казала, що вона там «ніхто» і може будь-якої миті піти звідти без жодних претензій.

А потім виявилось, що з 2004 року вона там була прописана. Але в ЖРЕПі немає жодних документів, які засвідчили б, що батько давав згоду прописати її там (кажуть, що через 3 роки ті документи знищують). Мені це дивно, бо тато завжди казав мені, що спеціально не прописує її, щоби не було потім ніяких непорозумінь.

Ще один важкий для спогадів момент. Коли вже тато був при смерті (хворів на рак), я їхав на змагання в Естонію (до речі, збирався відмінити поїздку, але батько наполягав, щоби я їхав, бо це моя робота) і залишив ліки та системи, які треба було робити йому для промивання крові. А коли повернувся з Естонії, то звернув увагу, що всі ліки так і лежать на підвіконнику незаймані… Тобто пані Софія системи йому не робила. Тоді не став про це говорити, не до цього було…

Звідки у пенсіонерки-інваліда гроші на дорогих адвокатів?

– А чому батько не залишив заповіт?

– Не зробив цього, бо не раз мені казав, що Софія твердо обіцяла йому не претендувати за

жодних обставин на будинок. Але я, до речі, не вірив її словам і казав батькові, що вона буде судитися. А тато переконував, що вона, мовляв, чесна людина і не опуститься до такого. Адже ж обіцяла йому. І навіть в останні дні його життя теж дала таке слово.

Мені здається, що вона може претендувати на третину будинку. Та минуло лише пів року після смерті батька, як вона взялася оформляти судовий позов. Усі гроші батька вона теж прибрала до свої рук (близько 30 тисяч доларів). У неї залишився також і автомобіль «Мерседес», на якому їздить її умовний зять (який навіть не оформив офіційно свої стосунки з її донькою, живуть в громадянському шлюбі). Він взагалі не має право брати той «Мерседес», бо машина спірна. Але…

– Алла Єзерська є авторитетним адвокатом, чиї послуги зовсім не дешеві. Ваша «мачуха» має якийсь бізнес?

– Та ж я кажу, що вона прибрала до своїх рук батькові долари і тепер за них наймає адвоката, щоби відсудити і будинок. А взагалі п. Софія з 1998 р. є інвалідом другої групи, непрацездатною особою. Пенсія в таких випадках йде переважно на ліки. Тож звідки гроші на таких дорогих адвокатів – зрозуміло. Але навіть з таким адвокатом перший суд у грудні 2012 р. вона програла Тоді, до слова, вони відмовилися від експертизи. Зате під час розгляду в апеляційному суді замовили експертизу, причому наполягали на конкретному експерті – Василі Лещишіні. І цей «експерт» чомусь вирішив долучити до роботи лише одну сторону – тобто Софію Іллівну. З нашого боку ніхто навіть не знав, коли буде експертиза. Є підтвердження з «Укрпошти» про те, що ні я, ні сестра Валентина, ні наш адвокат не отримували повідомлення про експертизу.

 «Експертний висновок» – суб’єктивна оцінка зацікавленої особи…

– Висновки експерта не всюди виглядають логічними…

– Не те слово! Якщо проаналізувати цей «експертний висновок», то одразу кидаються в очі дивні речі. Починаючи від того, що порівнюють наш дім площею 54,9 кв. м з будинками площею 235, 180, 100 кв. м. Експертиза ніби встановила факт заміни підлоги у всьому будинку, але нескладно переконатися, що насправді підлога стара залишилась, а зверху настелили ламінат. Огорожа як стояла при дідусеві 30 років назад, так і стоїть – встановили лише нові ворота, але «експерт» констатує встановлення нової огорожі. У документі фігурує повна заміна даху, хоча, знову ж таки, легко встановити, що лаги старі, а замінив батько лише шифер на єврошифер.

Зрештою, судовий експерт пише, що (цитую) «технічний стан будинку станом на початок проведення робіт з його покращення визначено на основі даних, отриманих від присутньої при огляді Ільїної С. І. та матеріалів справи за приблизною шкалою оцінки елементів будинку». Одних лише слів Ільїної С. І. йому було достатньо, щоби визнати стан будинку незадовільним.

Зате показання свідків Неміш З. Ф., Максимюка В. В., Куріяк В. О. та інших сусідів з приводу того, що у спірному будинку були проведені незначні ремонтні роботи та за рахунок особистих коштів мого батька, суд визнав суб’єктивними.

Апеляційний суд оперує вагомими капіталовкладеннями зі сторони Ільїної С. І. Але якось вони всі забувають, що вона з 1998 р. – інвалід другої групи, непрацездатна особа. Свідок Віктор Кур’янов повідомив у суді, що вона у нього працювала у 2002 році, але, як зазначено в матеріалах справи, він змушений був пані Софію звільнити через її крадіжки.

У справі фігурують чеки на будівельні матеріали, які всі, крім одного, оплачені батьком. Нарядів на виконані будівельні роботи, на які посилається суд, взагалі немає. Але наш «найсправедливіший у світі» суд це все «не помічає».

А ось вам ще одна «експертна штанга». Згідно зведеного акту вартості будинку, господарських будівель та споруд, складеного Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 10.01.2012 року інвентаризаційна вартість будівлі становить 376625 грн., в тому числі житлового будинку 94298 грн. та прибудови (два гаражі і малий будинок з кухнею, ванною кімнатою і туалетом) 158626 грн. А ось «еспертним висновком» встановлена вартість тільки будинку в розмірі 678400 грн. Про цей дивний «експертний висновок» можна говорити ще багато. Ми попросили нову незалежну експертизу, але нам чомусь відмовили. Буцімто експертиза в суді не головне, але в рішенні на ці «висновки» суд якраз і посилається.

Ось таким дивним чином Софія Іллівна тепер, згідно з рішенням  апеляційного суду, має заволодіти половиною майна «своєю» і ще третиною від іншої половини дідового будинку, від якого, відповідно, лише по 1/6 частині залишається нам з сестрою.

Як вам такі афери? Як вам таке рішення суду? Схоже, судді вже забули про справедливість і законність, а слухають лише шелест купюр… І після цього ми маємо вірити у чесність судів у країні, честь якої я неодноразово захищав і захищаю на міжнародній арені?!

Публічна Людина викликає суддів на телеринг

Як же судять пересічних громадян, якщо «так» судять «Найсильнішу людину України»?

До слів Костянтина додамо, що на честь його перемог неодноразово піднімали прапор і виконували гімн України! Він з 2009 р. є кращим стронгменом України і, відповідно, представляє нашу державу на міжнародній арені. У 2010 р. став срібним призером парного Чемпіонату Європи, неодноразово виборював перше і призові місця на етапах Ліги чемпіонів, є переможцем Кубку світу, Кубку Центральної Європи, інших представницьких змагань, неодноразовим рекордсменом світу!

Якщо судді дозволяються собі такі «дивнуваті» рішення по відношенню до спортсмена, якого знають не лише в Україні, а й увесь світ, то можна собі уявити, як судять у нас пересічних громадян…

До відома, назвемо і «головних героїв» згаданого рішення апеляційного суду: головуючий – Галичанський А. Д., судді – Перепелюк І. Б., Яремко В. В., секретар – Балацька-Геряк О. П.

Зараз Костянтин Ільїн ще сподівається на справедливість Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, куди направлено відповідну касаційну скаргу. І зазначає, що готовий взяти участь у телевізійних проектах, які викривають протиправні та корупційні дії, в тому числі в судах. Іншими словами, готовий публічно боротися проти суддівського свавілля, внаслідок якого у нього забирають батьківський будинок.

Георгій МАЗУРАШУ, SportBuk, член Спілки журналістів України, у 2005-08 рр. керівник обласного спорту

Запис У Найсильнішої Людини України суд забирає батьківський дім спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні комусь може здатися вигадкою виселення з України людей тільки за те, що вони… українці. Для багатьох це – події з інших життів, факти з інших доль, почуття інших людей, і, зрештою, інше минуле. Та є й ті, для кого це – завжди свіжа рана, яка гоїтиметься довго і важко, бо стосується їхніх батьків та їх самих. Вони не з підручників знають, як одного дня можна втратити все, що тяжкою працею наживала родина, і замість теплої батьківської хати опинитися в сибірському бараку.

Андрія Калинку батьки назвали на честь діда – чоловіка порядного, чесного, працелюбного. Та в середині минулого століття такі люди були невгодні владі… Тож як закінчилося дідове життя і де могила закатованого чоловіка, ця родина не знає й досі.

…Це сталося 62 роки тому – 1950-го року всю родину Андрія Казимировича вивезли з рідного села Серафинці Городенківського району Івано-Франківщини на спецпоселення до сибірської тайги. Його батьки, Наталка і Казимир, щойно одружилися – й одразу до Сибіру, на спецпоселення. Довелося обживатися на чужині: Казимир купив корову, двох свиней, курей. Уже там  1954 року в них народився первісток. Але дитина померла, коли їй було лише три рочки… Потім народився Андрійко. На сталінських лісоповалах у Верхньо-Кетському районі Томської області родина перебувала десять років.

– Уже минуло понад шість десятиліть, а я й досі не позбувся важких спогадів дитинства, – каже пан Андрій. – Не можу забути трагедії нашої сім’ї – арешту, виселення, знищення дому і майна. І хоч я цього не бачив на власні очі, та, мабуть, цей жах передався мені з маминим молоком.

У Сибіру українці жили тільки з цифрами – і без надії: 10 років заслання, 20-та ділянка, 27-ий барак, 10 сімей у бараку. Та родина Калинок завжди сподівалася на повернення додому. І коли нарешті вони змогли це зробити, виявилося, що на Івано-Франківщині, замість рідної оселі, на них чекає… пустище.

– У нашому селі нас не прийняли і ми виїхали на Луганщину, – згадує Андрій Калинка. – Через кілька років знову спробували оселитися в рідному селі – і нам знову не дозволили. Батько з двома своїми братами був змушений шукати роботу на Буковині. Їх прийняли тут, у Кострижівці.

Так почалося нове, сповнене повсякденних клопотів, життя цієї родини. Нині Андрій Калинка – успішний учений, який створив породу корів «буковинський м’ясний симентал», кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції.

Через багато років по тих подіях  Андрій Калинка переконаний, що справедливості у ставленні влади до репресованих і реабілітованих немає: за півстоліття сім’я так і не дочекалася від владників навіть елементарного вибачення за поневіряння.

– Репресовані комуно-більшовизмом українські діти зокрема й репресовані українці загалом мали б одержати компенсацію за завдані їм моральні збитки, як, до прикладу, її отримали малолітні й дорослі бранці гітлерівської неволі. Бо ж люди, які були на висланні в ті далекі часи, їхні діти – теж морально скривджена категорія населення. Вони постраждали за українську державну незалежність, але мають за це лише довідки про реабілітацію та щомісячно 4,25(!) гривні до пенсії, – скрушно зауважує Андрій Калинка. – Але ж усі діти, яких, незалежно від віку, разом із батьками вивезли з України, й діти, які народилися у спецпоселеннях, юридично були повноцінними фігурантами відповідних постанов так званої «особливої наради при МДБ СРСР», тобто ворогами народу, які, згідно з чинними тоді законами, повинні були перебувати у місцях спецпоселень довічно. І хоча ситуація після 1956 року змінилася і репресованих реабілітували, впродовж десятків наступних років такі, як я, все одно ходили з тавром, через яке для них було зачинено чимало дверей.

Життя навчило Андрія Калинку понад усе любити свою землю, свою мову і свій народ, незважаючи ні на що. І тепер, через стільки років, уже за сучасних реалій, він уболіває за свою державу. Андрію Казимировичу не йде з голови думка: «Нині маємо фізично та духовно витолочену Україну, де російські окупанти та їхні нащадки досі вважають себе господарями становища, а «недобитки» українського народу почуваються затюканими й упослідженими. Як кажуть у народі, люби, Боже, правду: пора вже називати речі своїми іменами, інакше ми психологічно ніколи не виберемося з тяжкого російського полону».

Мама народила мене в стайні, коли всі були на лісоповалі. Пологи у себе приймала сама, відтак поклала мене в молоко, а потім загорнула в солому і свій одяг.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис ЯК ТО – БУТИ ЧУЖИНЦЕМ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.