Яке б об’єднання не уявляли собі свого часу мешканці сусідніх сіл Кіцманського та Заставнівського районів  Веренчанки, Киселева, Борівців та Бабина, – не так сталося, як гадалося. Як підтверджує сайт decentralization.gov.ua, тепер вони у складі однієї Веренчанської ОТГ, відповідно з центром у Веренчанці.

Які конфігурації були можливі раніше, чому не склалися і що отримають мешканці новоспеченої ОТГ від свого нового статусу, – розбиралися «Версії»

Спочатку Киселів і Борівці з Кіцманщини подумували увійти до Ставчанської громади, але  киселівчани захотіли створити свою. Але так і не створили. Подейкують, у Киселева не склалося через бездіяльність сільського голови.  Веренчанка з Заставнівщини тим часом мала входити до Заставнівської громади і була готова на це, але цього також не сталося – Заставнівський міський голова був дуже проти і вставив достатньо палиць у колеса, аби позбутися небажаного села в своїй міській громаді. Село Бабин узагалі мало йти до Кострижівської ОТГ. Але всі терміни спливали, одностайності у прагненнях мешканців цих сіл не було – і тоді вже вольовим рішенням обласної державної адміністрації, яка складала Перспективний план на основі бажань громад (ну або без них) ці села «добровільно-примусово» об’єдналися у Веренчанську ОТГ. Адже, як слушно зазначав чинний Веренчанський сільський голова Володимир Бойчук, «закон про добровільне об’єднання вже діє 5 років, тому  ті, хто хотіли об’єднатись, уже давно об’єднались з тим, з ким хотіли». Звісно, це об’єднання не було геть-таки несподіванкою для мешканців усіх чотирьох сіл. У декого їхню думку все-таки питали, наприклад, у тих же киселівчан. І неважливо, що їхнє «так» звучало дуже невпевнено – головне, що всі почули, що це справді «так». І сталося це цьогоріч 2 лютого в будинку культури Киселева на чергових зборах жителів села. Там виступав уже згадуваний Веренчанський сільський голова Володимир Бойчук, який і  запропонував об’єднатися у спільну громаду.

Пообіцяв відремонтувати дорогу між селами. Більшість присутніх він переконав: 116 людей проголосували за, лише 9 було проти, 1 – утримався. Хоча працівники сільради дивувалися з того, що до Веренчанської ОТГ Киселів включили без жодного документу з сільради – лише після одних зборів, у той час як для бажаного створення Киселівської ОТГ вони неодноразово збирали збори, скликали сільраду, відправляли рішення сесії, збирали документи. Марія Козек, яка головувала на вирішальних зборах, висловила таку думку: «Рішення з приводу підтримки об’єднання, було швидше емоційним, адже ми були засмучені тим, що втратили шанс створити Киселівську ОТГ. Проте ми вважали, що ще маємо час для обговорення, консультацій та остаточного рішення. Тому затвердження Кабміном Веренчанської ОТГ з Киселевом і Борівцями стало для нас дещо несподіваним».

Загалом киселівчани у кулуарах розповідали, що під час зборів їм сказали поставити підписи нібито за те, що вони брали участь у них, а зовсім не за приєднання до Веренчанки. То невже людей просто надурили? Киселівський сільський голова, своєю чергою, пояснював цю ситуацію так: «За цим рішенням мало бути звичайне укрупнення сільрад, без виходу на прямі міжбюджетні відносини з держбюджетом. Адже Киселівська громада не була затверджена у плані. Тож таке рішення було б несправедливе щодо Борівців, та й Шишківці не погоджувалися на це». Сільський голова Борівців Олександр Гордей розповідав, що коли вони дізнались, що Киселівської ОТГ не буде, а село мають приєднати до Веренчанської громади, направляли свої рішення сесії до облдержадміністрації про бажання Борівців приєднатися до Ставчанської ОТГ. Але Борівці внесли у план разом із Киселевом… І хоча за економічними розрахунками Веренчанська ОТГ має бути фінансово спроможнішою, ніж Ставчанська, острах борівчан пов’язаний з іншим: «До Ставчан нам 10 кілометрів по асфальтній дорозі, а до Веренчанки — теж 10 км, але через поле грунтовою дорогою, яку взимку часто перемітає снігом. Та й маршрутки напряму туди не ходять». Саме дорога в питанні Веренчанської ОТГ стала як каменем спотикання, так і головним фактором об’єднання.

Погана ґрунтова дорога від Киселева до Веренчанки – до центру ОТГ, де мешканці громади мають отримувати усі необхідні адміністративні послуги. Адже від Киселева до Ставчан, до яких киселівчани хотіли долучитися раніше, дорога асфальтована. І саме обіцянкою відремонтувати дорогу до центру ОТГ Веренчанський сільський голова спокусив киселівчан на зборах. Володимир Бойчук запевнив, що перший кілометр від Веренчанки до Киселева почнуть асфальтувати вже незабаром, а вже решту – одразу після виборів у жовтні. Ґрунтова дорога буде підсипана щебенем і прогрейдерована, на умовах співфінансування. Зараз триває розробка проєктно-кошторисної документації. Також, Володимир Бойчук зазначив, що планує відрізок дороги 5,5 кілометрів зробити асфальтованим: виходити на фонд регіонального розвитку, і мотивувати необхідність асфальтованої дороги тим, що ця дорога під’їзна до двох опорних закладів. «Я безпосередньо спілкуюся з жителями Киселева і Борівців, – каже п. Бойчук. – Люди не проти, люди за те, щоби покращилося життя».

…Чекати залишилося недовго: все побачимо після виборів.

«ВЕРСІЇ» ЗВЕРНУЛИСЯ ПО КОМЕНТАР ДО ЕКСПЕРТІВ ІЗ ЦИХ ПРОБЛЕМ

«Гарячі точки – результат політичних домовленостей» –

Тарас ПРОКОП, радник з питань децентралізації Чернівецького центру розвитку місцевого самоврядування:

– Швидше за все, таке дещо несподіване об’єднання стало результатом попередніх політичних домовленостей. Ймовірно, це був компроміс, запропонований голові Веренчанської сільської ради в обмін на те, щоб не приєднувати Веренчанку до Заставни: створити свою громаду. Зрозуміло, щоби створити громаду, потрібно приєднати до неї ще інші села. На той час сусідні з Веренчанкою Кадубівці вже відстояли своє право на створення власної окремої громади, і до Веренчанки не було кого приєднувати, крім Киселева і Борівців Кіцманського району. Та це не єдина «гаряча точка» в Заставнівському районі в плані об’єднання в ОТГ. Маємо ще села Дорошівці і Товтри, які приєднали до Вікнянської ОТГ, хоча вони перебувають у безпосередній близькості до Заставни. Є питання і до нового поділу на райони: не логічним, наприклад, було приєднання с. Мамалиги до Дністровського району.

«Об’єднання з порушенням закону» –

Олександр ФИЩУК, депутат обласної ради, екс-голова Чернівецької ОДА, народний  депутат VII скликання ВР:

– Ситуація, що склалася, є дуже плачевною для людей цих сіл. Бо жодної логіки в цьому об’єднанні немає: центром ОТГ мав би бути Киселів, а не Веренчанка. І як можна пояснити, що у 4-х кілометрах від Заставнівської ОТГ розташована Веренчанська та Кадубівецька об’єднані територіальні громади? Так не має бути. Бо, згідно з законом, між центрами ОТГ має бути не менше 20 кілометрів. Крім того, Борівці та інші села взагалі не мають прямого транспортного сполучення з Веренчанкою.  Існує лише гравійна дорога, якою маршрутки не ходять. То  як люди будуть діставатися туди за адміністративними послугами? Ну а село Бабин Заставнівського району розташоване аж за 25 км від Веренчанки!  і живуть там переважно люди поважного віку та й автівки є лише в одиниць. А що буде зі школяриками? Куди їх возитимуть на навчання? Відтак, значно логічнішим було б, як і обіцяли киселівчанам, приєднати Веренчанку до киселівської громади, яка є в перспективному плані. Коли ж цього не сталося, треба було ці села приєднати до Ставчанської ОТГ, із якою вони межують. Та доцільність рішень, на жаль, ніхто не аналізував і не контролював, а бажань людей ніхто не врахував. І тепер область має велику проблему, яку так чи інакше ще доведеться вирішувати.

Діна КОЛІСНИК, студентка кафедри журналістики ЧНУ, спеціально для «Версій»

Від редакції:  Ковалюк не збудував тунель у Чернівцях, то прокладе його від Бабина до Веренчанки? Понад місяць тому в Чернівецькій ОДА відбулася зустріч ініціативної групи з Киселева та Борівців із першим заступником голови ЧОДА Богданом Ковалюком за участі депутата Чернівецької обласної ради Олесандра Фищука та голови сільради Борівців Олександра Гордея. На ній озвучено думку, що Веренчанська ОТГ – це афера двох людей, а саме: веренчанського сільського голови Бойка та першого заступника голови Чернівецької ОДА Ковалюка. Люди відверто, просто в очі сказали Богдану Ковалюку, що він аферист. Бо, мовляв, тільки аферист міг подати такий проєкт на рішення Кабміну! Утім, редакція не настільки категорична. Може, це просто мрія п. Ковалюка відновити проєкт тунелю, який йому не вдалося втілити в життя у Чернівцях? Пригадуєте ту історію, коли Чернівці втратили практично мільйон гривень із наших податків, виклавши/викинувши їх на оформлення проєктно-кошторисної документації 200-метрового тунелю під злітною смугою  КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці»?  Зрозуміло, що депутати потім відмовилися від такого глупства як будівництво цього тунелю. Але ж гроші – майже мільйон – пішли в ніщо! Прикметно, що авторами цієї вибагливої ідеї були депутати Чернівецької міської ради Богдан Ковалюк та Віталій Гавриш. От і подумалося: а може Ковалюк не відмовився від мрії про тунель і хоче прокласти його від села Бабин до села Веренчанка – центру ОТГ? Щоправда, це вже буде не 200-меровий, а 25-кілометровий тунель і то, якщо напрямки, і 30-кілометровий – якщо в об’їзд… Уявляєте велич проєкту?!    Хоча сьогодні не до жартів голові Борівецької сільради Олександру ГОРДЕЮ: – Це недолуге рішення, прийняте облдержадміністрацією, відіб’ється на простих людях. У сніжну зиму з Бабина та й інших сіл не дістатися до центру майбутньої ОТГ ґрунтовими дорогами. А інших там немає. Скільки я не пояснював цього першому заступнику, а відтак і голові ЧОДА , – все дарма. Борівецька сільська рада навіть прийняла рішення про те, щоби вимагати від обласної виконавчої влади звільнення з посади п. Ковалюка – як чиновника, який не розібрався і своїм рішенням нашкодив буковинцям. Та нас ніхто не чує, – підсумував сільський голова.  Отже, питання від редакції: Ні для кого не секрет, що Веренчанська ОТГ створена з порушенням правил. І відомо, хто в цьому винен. Чому тоді чиновник не несе відповідальності за свої рішення? Здається, редакція знає і відповідь на своє запитання: якби свого часу чернівчани спитали з депутата міської ради п. Ковалюка за той мільйон гривень, що був витрачений з його подачі, нинішньої ситуації просто не було б…

Запис Веренчанська ОТГ: проти логіки та здорового глузду спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До «бочки меду» чи не єдиної успішної реформи в Україні останніх років у Чернівецькій області наприкінці додалася чимала ложка дьогтю. Це скандали з формуванням Перспективного плану обласною державною адміністрацією в розрізі Заставнівського і Сокирянського районів. Скандали полягали в тому, що до Кабміну надійшов варіант Перспективного плану, який не лише не був оприлюднений облдержадміністрацією відповідно до вимог закону, а й узагалі, як виглядає, був підкилимно «перекроєний» всупереч Методиці його формування. Словом, трапилися «магічні фокуси». Мета, подейкують – на догоду приватним інтересам вправних «фокусників».

«Чарівне» Вікно

У Заставнівському районі наразі – 5 об’єднаних тергромад. Вікнянська ОТГ, за мірками Методики формування перспективних планів, – невелика, всього 3200 осіб. Для її спроможності її треба до когось доєднати (До речі, ще 15 ОТГ подібних розмірів, які є в новому Перспективному плані, не потребують підсилення?). Щоби довести чисельність громади до 7-8 тис.населення, у написаному в ОДА найсвіжішому варіанті Перспективного плану до неї передбачають доєднати два великі села. І все виглядає майже логічно, якби не кілька «але».

Фото ІА АСС

Перше «але» – що ці села розташовані фактично поблизу райцентру Заставна, а отже – долучатися мали би саме до Заставни, а не до Вікна. Друге «але» – між цими селами і центром Вікнянської ОТГ (селом Вікно) немає прямого сполучення – діставатися треба через райцентр. Тож який сенс їхати, приміром, з Дорошівців чи Товтрів до Вікна за адмінпослугою, якщо пересадку треба робити в Заставні, де цю послугу можна отримати одразу, не їдучи далі? Третє «але» – «переписаний» Перспективний план виник раптово, без погодження з громадою, секретно, ба більше – в порушення Методики його формування. Ну і четверте «але» – невеличку Вікнянську ОТГ, яка потребує нарощування, аби зберегти спроможність, очолює близький родич (батько) одного із заступників голови ОДА. Як казали в одному смішному закарпатському відео: «Соупаденіє? – Не думау…»

Не менш «чарівні» Сокиряни

У Сокирянському районі об’єднаних тергромад усього три: Сокирянська та Новодністровська міські та Вашковецька сільська. Зрозуміло, що з містом-супутником Новодністровськом взаємовигідно об’єднатися ближнім селам. У Новодністровську працюють ГЕС і ГАЕС, частина станції розташовується у приміському селі Ожеве. Селам (як-от Ломачинцям, яке вже у складі Новодністровської ОТГ) вигідно бути в цій ОТГ, бо завдяки електро- та акумулюючій станціям тут залишається велика сума ПДФО. Натомість містові, яке має реверсну дотацію (щороку повертає до бюджету 1,5 млн грн) вигідно мати більше населення і зменшити це повернення.

Фото “Чернівецький промінь”

Та, як несподівано з’ясувалося, уже створена Новодністровська ОТГ, згідно з несподівано виниклим «секретним» перспективним планом… розформовується. Хоча подібний поворот не передбачений жодним законом чи нормативним актом. Тож усі села, розчерком пера ОДА, від Новодністровської ОТГ переходять до Сокирянської, а в Новодністровській ОТГ залишається… самий лише Новодністровськ.

І воно б, може, також мало якусь певну логіку. Ну, наприклад, що «один район – одна громада» (ідея, яка не завжди позбавлена сенсу). Якби ж не такі самі «але». По-перше, «секретність» виникнення свіжого варіанту Перспективного плану. По-друге, абсолютно незаконне розформування уже створеної ОТГ. По-третє, таке приєднання до Сокирянської ОТГ сіл, яке не відповідає Методиці Кабміну (щоби дістатися від них до центру ОТГ – Сокирян, треба здолати більше 30 км, або дорога все одно пролягає через центр іншої ОТГ – м. Новодністровськ…)

Викривальники «фокусів»

Публічно викрили невідповідність дій Чернівецької ОДА вимогам про неприпустимість таких порушень постанов Кабміну заявили: Громадська рада при Чернівецькій ОДА, Асоціація міст України, Асоціація сільських і селищних рад України. На мітинги під ОДА приходили мешканці Сокирянщини і Заставнівщини. Представники  громад їздили до Кабміну.

Заступник міського голови Новодністровська Ігор Нажига розповідає: «Ми звернулися до всіх міністерств – і відповідальних за реформу, і не відповідальних… Нам пообіцяли прислухатися. Посил від Кабміну був такого плану: ми володіємо ситуацією, розглядаємо звернення, враховуємо їх.  Ну побачимо, 20 травня має засідати підкомітет, на якому планують розглянути і затвердити Перспективні плани всіх областей. Побачимо результат».

У вівторок пресконференцію з питань децентралізації дали Голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін та заступник міністра розвитку громад та територій України В’ячеслав Негода.

На запитання про перипетії децентралізації міста Новодністровська відповіли приблизно так: «Питання Новодністровська – найбільш болюче в Україні, є велика проблема. Щодо Перспективного плану є зауваження від двох Асоціацій, від Мін’юсту. Немає однозначної ситуації. Одні пікетували ОДА, інші – міністерство…» На «неоднозначну ситуацію» брифінгуючі не дали однозначної відповіді. Мабуть, однозначним уже буде аж рішення підкомітету. Чекають усі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Поки верстався номер. 

Запис «Фокуси» буковинської децентралізації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Давайте уявимо: ви вирішили побудувати будинок для своєї невеличкої родини – придбали землю, створили проєкт, почали закладати фасад… І раптом ваш «не зовсім адекватний сусід» звертається з позовом до суду і вимагає скасувати всі ваші законні дії, заявляючи, що і земля не ваша, і проектування неправильне, та й родина не бажає проживати під одним дахом. І в один момент суд задовольняє його клопотання. Нісенітниця? На жаль, ні. Так сталося в реальному житті, але не в невеличкій родині, а в багатотисячного населення Новодністровської об’єднаної територіальної громади Чернівецької області. І таким чином у маленького міста енергетиків, чиї люди, в прямому сенсі цього слова, роблять життя мільйонів українців «світлішим», забирають право на їхнє світле майбутнє.

Особливе місто з унікальною історією, з великими підйомами та не меншими спадами, якому доводилося, і донині доводиться переживати різні періоди своєї історії. Здавалося б, перспективне місто, оточене двома потужними гідроелектростанціями, має «світитися вогнями, немов новорічна ялинка», але натомість воно вимушене постійно «виклянчувати» гроші, вирішувати складні соціальні проблеми, стукати в зачинені двері та сподіватися на відгук.

Колись, попри численні труднощі та перепони, невеличке «місто сяючих вогнів» усе-таки вибороло право на «самостійність», і від 13 липня 2000 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України, залишило орбіту Сокирянського району і ввійшло до числа міст обласного значення. Тож можна сказати, що саме тоді,  20 років тому, в невеличкому містечку Буковини почали посів процесу децентралізації, який зараз охопив усю Україну.

Децентралізація – це передача частини повноважень з центру держави до громад, щоби проблеми місцевого рівня українці могли вирішувати самостійно, без втручання «згори». Децентралізація зупинила вимирання української глибинки і запустила процеси розвитку. Вона вже викорінює так зване совкове мислення, змушує брати на себе відповідальність за свій будинок, вулицю, селище. Запускає процес формування нових регіональних еліт, важливу роль в якому грає молодь. Проте є ті, хто не хоче прозоро працювати, скажімо, чиновники…

2014-го року, це рік старту адміністративно-територіальної реформи, Новодністровськ був готовим стати центром об’єднаної територіальної громади. За Перспективним планом формування територій громад Чернівецької області до Новодністровської ОТГ входять села Ломачинці, Білоусівка, Ожеве та Василівка з Розкопинцями. Це дуже зручна та вигідна конфігурація, бо села розташовуються довкола міста і є наближеними до нього. Новодністровськ має зручне автобусне сполучення з ними, та й віддаль між ними становить до 15 км. Якщо брати історично, то саме місто Новодністровськ збудоване на колишніх землях сіл Ожеве та Ломачинці.

Новодністровськ має всю потрібну інфраструктуру і може задовільняти потреби своїх жителів та жителів довколишніх сіл. Йдеться не лише про магазини, ринок, салони краси, перукарні, кафе тощо, а й про заклади охорони здоров’я, навчальні та дошкільні заклади, музичну школу, будинок дитячої творчості, заклади культури, управління праці та соціального обслуговування, територіального центру соціального обслуговування, всіх необхідних адміністративних послуг тощо. На мою думку, кожна людина, незалежно від того чи вона мешканець села чи міста, має право на сучасну медицину й освіту, доступні та якісні соціальні, адміністративні, комунальні послуги, відремонтовані дороги, чисті й освітлені вулиці. І населення може впливати на якість цих послуг лише тоді, коли відповідальні за їхнє надання знаходяться близько.

Реформа веде до зростання якості життя. Наприклад, школи з сучасним обладнанням і кращими вчителями дозволяють отримувати якіснішу освіту. Не потрібно буде віддавати свою талановиту, розумну дитину до якого-небудь інтернату райцентру з поглибленим вивченням тих чи інших предметів. Те саме стосується і медицини. Відчуваючи спромогу та слідуючи законодавству, Новодністровська міська рада 23 квітня 2015 року надала сільським радам сіл, окреслених Перспективним планом в межах Новодністровської ОТГ, пропозиції щодо добровільного об’єднання.
Більшість присутніх на зібранні підтримали входження до Новодністровської ОТГ, керуючись доцільними переконаннями щодо близькості, а отже доступності соціальних, адміністративних та інших послуг. І все давно мало б уже відбутися, якби не цілий перелік «але»…І переважно ці «але» стосуються залежності реформи від рівня відповідальності посадовців.  Місцевим чиновникам, які зручно влаштувалися в керівних кріслах вмираючої, але все ж досить стабільної владної системи з можливістю тримати тільки свої руки на важелях управління фінансовими потоками, не вигідний цей процес. Вони брешуть, відстрочуючи процес, намагаються підкупити – і такими діями просто гальмують реформу.

Навіть у 2020-му – через 6 років старту адміністративно-територіальної реформи – на її шляху  існує велика кількість перешкод. Районна влада досі намагається «засунути палиці в колеса» місцевим громадам.

Новодністровська об’єднана територіальна громада має винятковий хист. Тому місцеве самоврядування намагається докладати максимум зусиль, аби створити підґрунтя для розвитку громади.
Найбільш перспективною ціллю можна вважати створення промислового парку «Новодністровськ» на базі колись недобудованої панчішно-шкарпеткової фабрики. На території 15 гектарів мають розгорнутися виробничі потужності, що забезпечить роботою не лише мешканців Новодністровська, а й жителів довколишніх сіл. Триває пошук інвестора для добудови залишених ще з часів СРСР житлових будинків, які перебувають у комунальній власності міста.
Ще 2017-го Новодністровськ уклав угоди про співробітництво з містами-побратимами – польським містом Бечем та словацьким округом Ґельницею. Державна політика підтримки об’єднаних територіальних громад відкриває змогу брати участь у різних конкурсах, преміях, грантах, програмах. Новодністровська ОТГ може йти далі і заявлятись у міжнародних програмах.  Надзвичайний потенціал Новодністровська ОТГ має і для розвитку туризму. Його забезпечують не лише чудова природа, незрівнянне Дністровське море (водосховище), а й самі гідроелектростанції, де в рамках промислового туризму для всіх охочих уже проводять цікаві екскурсії. Взагалі тут ідеальні місця для відпочинку. Ліси, гори, річка, де водиться навіть форель. Новодністровськ цілком міг би стати туристичним Боснійським містом Бостар з приголомшливою природою, особливо для тих, хто полюбляє екстрим, рибальство, та мандрівки із зануренням в історію. Навколо — сарматські узвишшя, вікодавні печерні монастирі. Окрім схимників, цю панораму сподобали столичні персони з гучними прізвищами та не менш високими посадами. На жаль, вони будують тільки для себе височенні дачі-палаци, яких не в змозі приховати навіть верхівки дерев.

Процес децентралізації пройшли фактично всі східноєвропейські держави колишні члени СРСР.  Їхня практика показує, що розширені повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, водночас передбачають і підвищення міри їх відповідальності та зацікавленості у розвитку громад. Свою дорогу до світлого, заможного і стабільного майбутнього Новодністровська ОТГ ще прокладає. І невідомо, які ще бар’єри їй доведеться подолати. Ясно тільки одне, що назад шляху немає…

Руслана СТОРОЖУК, жителька Новодністровська

Запис Здавалось би, об’єднались… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецьку область пропонують поділити на три райони – Сторожинецький, Чернівецький та Хотинський. Обговорення зацікавленими сторонами у кожній з 24 областей провів Центр політико-правових реформ протягом вересня-листопада 2019 року і вперше презентував у п’ятницю, 6 березня, у Мінрегіоні.

За інформацією із сайту «Децентралізація» планується такий поділ Чернівецької області адміністративно-територіальні одиниці субрегіонального рівня:

– до Сторожинецького району з центром у Сторожинці увійдуть нинішні Путильський, Вижницький та Сторожинецький райони;

– до Чернівецького району з центром у Чернівцях увійдуть Заставнівський, Кіцманський, частини Новоселицького (Боянська й Магальська ОТГ), частини Сторожинецького (Кам’янська та Великокучурівська ОТГ), Глибоцький та Герцаївський район, а також місто Чернівці;

– до Хотинського району з центром у Хотині – решта Новоселицького, Хотинський, Кельменецький і Сокирянський райони.

Може, й нічого, адже Чернівецька область площею 8097 км² – найменша в Україні. Але частина території, зокрема Путильський, Вижницький, частково Сторожинецький райони – це гірська або передгірська місцевість. І за дороги там ще ніхто не брався. І громадський транспорт подекуди їздить раз на день, а то й на кілька. Тож як місцеві мешканці добиратимуться до нових адміністративних центрів у разі невідкладної потреби? Про це у пропозиціях Центру політико-правових реформ не йдеться.

Сергій СУЛИМА, golos.com.ua

Запис Чернівецька область: замість одинадцяти лише три райони спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для цього зібрали за «круглим столом» експертів, представників органів державної влади обласного і районного рівнів,  місцевого самоврядування (обласної ради, районних рад, ОТГ). Казали, що це конче треба обговорювати, адже саме через недостатність спілкування досі не всі ОТГ утворені і подекуди конфлікти тривають по три роки. Натомість захід яскраво продемонстрував, наскільки запрошені експерти (кандидати і доктори наук), як колись і революціонери-декабристи, «страшно далекі від народу», а місцеві представники громад, хоч і практики, та дріб’язкові і не вміють мислити більшими категоріями, ніж інтереси сільради.

Аби не плодити бюрократію і чиновництво

Для початку обгрунтували необхідність нових субрегіональних утворень: у зв’язку з втіленням реформи децентралізації, майже 90% повноважень, які досі мали райони, перебирають на себе ОТГ. Тож оскільки питання економічного потенціалу, економічного розвитку і розпорядження ресурсами тепер розглядатимуться в ОТГ, немає сенсу дублювати їх ще й у районах. Тим залишаться лише питання державних структур на місцях: фіскалів, поліції тощо. Менше функцій – менше працівників – менше субрегіональних утворень. І до цього моменту все логічно. А далі постає питання: ЯК ділити чи об’єднувати території?

А відповідь на нього геть не може бути простою. Тому що з нею пов’язано все: від мережі медзакладів рівнів, наступних після «первинки», так і майбутні місцеві вибори, які, на оптимістичне переконання запрошених експертів, уже мають відбутися відповідно до нового адмінподілу, котрий забезпечать внесенням змін до Конститції.

Отож, теоретично Чернівецьку область можна було би поділити на три округи: умовно східний, умовно центральний і умовно західний. Назви їх не мають значення – так само їх можна було би назвати, наприклад, Хотинським, Чернівецьким і Сторожинецьким (так просто зрозуміліше, де будуть центри округів). Значення має методика. Відповідно до неї чисельність населення району має становити не менше 150 тис. осіб. Центрами нових районів насамперед визначатимуться обласні центри, а також міста з населенням не менше 50 тис. осіб, якщо вони розташовані не ближче 30 кілометрів від межі міста – обласного центру. Зона доступності до центрів нових районів – не більше 60 кілометрів по автомобільних дорогах. На територіях, які поза зоною доступності цих 60 км, райцентрами пропонують визначати населені пункти, де мешкає не менше 10 тис. осіб.

Але тут починаються нестиковки. Область наша, як відомо, має гірську і передгірську території, а там не все так просто як з доступністю, так і з кількістю населення. В інших областях (на щастя, не в нашій) є ще й певні етнографічні нюанси: в одному районі відмовляються бути разом бойки, лемки і гуцули. Окрім цього, раніше децентралізація і поділ на округи передбачали тісну прив’язку до медреформи і поділу на госпітальні округи. Тепер медреформа йде в невідомому напрямку, тож самі експерти тільки й змогли зазначити, що тісної прив’язки вже немає.

Адмінреформа – як гра в «п’ятнашки»

Обговорення за круглим столом, на щастя, не має стати кінцевим рішенням – це лише збір пропозицій, зауважили організатори. І то добре, бо під кінець учасники перейшли до такої жвавої дискусії, що представники районів та ОТГ геть розсварилися у суперечках, що важливіше – Кіцмань чи Заставна, Сокиряни чи Хотин… І як не закликав науковець Анатолій Круглашов «продуктивно і взаємно ввічливо обмінятися позиціями», ситуація загострилася. На щастя, як зауважив ще один місцевий експерт Ігор Бабюк, рішення про укрупнення районів не прийматимуть на місцях – бо тоді в Чернівецькій області так і залишились би всі 11 районів :)

Кандидат економічних наук, асистент кафедри фінансів і кредиту ЧНУ ім. Ю. Федьковича, експерт Малопольської школи публічного адміністрування Роман Жебчук, який сам родом з Путильщини, вболівав за виділення окремого «гірського» району (можливо, навіть з територіями іншої області – адже це вписується в Концепцію розвитку Карпат, прийняту нещодавно урядом): мовляв, вони за межами 60-кілометрової віддаленості від Сторожинця, не відповідають і методиці, і вимогам доступності послуг для населення. Окрім цього, привязка до медицини якщо й не визначена офіційно в документах, та залишається в реальному житті: якщо медпослуги не будуть близько, то й ні про який розвиток туризму не буде мови. Хто сюди поїде, не маючи гарантій на невідкладну медичну допомогу? Махнути рукою на туризм і зосередитися на лісовій і деревопереробній галузі також не вдасться – тенденція до заборони рубок лісів не свідчить про перспективи успіху на цій ниві. Натомість Кіцманщину і Заставнівщину через близьке розташування до обласного центру включити до Чернівецького (центрального) округу. Правда, що тоді робити з великою концентрацією населення тут? Не зовсім зрозуміло.

А завідувач кафедри державного управління історичного факультету ЧНУ Анатолій Круглашов, хоч і не має готових рецептів поділу, та якраз застерігає від таких кардинальних рішень, як руйнування усталених районних меж. Закликає дотримуватися табу на зміни адміністративно-територіальних кордонів раніше існуючих районів, не перекроювати самі райони і комбінувати лише в рамках існуючих. Ще його переконання – дуже  обережно підходити до районування з точки зору етнічної. Не допускати ні «гетто», ні навпаки поділу тих людей, які звикли давно жити разом.

Районування – це дещо більше, ніж економіка і соціалка

Єдиний, хто грунтовно (це було видно навіть з побіжного виступу) міркував про новий поділ області на райони, був чернівецький експерт Зіновій Бройде.

Він зупинився і на цілковитій унікальності нашої області порівняно з іншими (прикордонне розташування, понад 400 км протяжність кордону і три басейни річок на території). Нагадав і про Закон про місцеве самоврядування, яким на органи місцевого самоврядування покладаються понад півтори сотні функцій, з яких повноцінно виконати вони можуть ледве третину…І наголосив на критерії нерозривності територій (неприпустимо перекроювати власну область без урахування того, що діятиметься поруч: в гірських районах застосовувати підходи, які діятимуть на сусідній Івано-Франківщині, Кіцманщину і Заставнівщину орієнтувати на взаємодію з Галичиною, населення басейну Дністра – на співпрацю з Поділлям). Більше того, зауважив необхідність поєднання держави з її глобальними схемами функціонування – і громади з територіальними (як-от плани створення транспортного коридору між Балтикою і Чорним морем – питання, яке  вже внесене в стратегію регіонального розвитку Румунії, а в нас досі лиш один контрольно-пропускний пункт на кордоні і єдина дорога від Прута до Солотвина…) Закликав переймати досвід Франції, хоча ми більше й схильні до австрійсько-німецької спадщини, і засвідчив, що усі єврорегіони є річковими басейнами, і саме таким мав би бути і в нас принцип створення округів. Адже пан Бройде переконаний, що окрім соціальної і економічної сфери, яку вичерпно окреслили для нових районів попередні експерти, «треба керуватися ще й тим, що маємо від Бога, історії і здорового глузду».

Обговорення заради… обговорення?

Хоч організатори і попередили, що це лише обговорення, а не кінцеве рішення, враження від нього було таке, ніби проводиться воно суто «заради мистецтва». Модератора хвилювало дотримання порядку денного і графіка, не помітила, щоби хтось вів протокол (можливо, помиляюся). А коли експерт родом з Путильщини, наводячи якийсь приклад, неправильно вказав кількість депутатів-мажоритарників від області  у Верховній раді, то у відповідь на поправку виправдався: «Я не експерт у політичних питаннях, до політичних партій не належу, тому…» Я звісно не вимагаю від експертів бути фахівцями з усіх питань, але як можна спеціалізуватися на якійсь владній реформі, працювати в ЧНУ  і не знати елементарного про свою рідну область? То якої політичної грамотності, поінформованості чи громадської активності ми хочемо від пересічних громадян, якщо серед експертів маємо отаке?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи використаємо в адмінреформі те, що маємо від Бога, історії і здорового глузду? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вважається, що найкращим підтвердженням успіху реформи децентралізації є те, що можна помацати руками: новий ФАП чи амбулаторія в селі, новозбудовані чи капітально відремонтовані школа чи дитсадок, чи закуплений шкільний автобус… Людям, мовляв, добре – оце й є успіх! Та за такими «критеріями успіху» і спочилий в Бозі Радянський Союз був вельми успішним! Ковбаса по два-двадцять, практично стовідсоткова зайнятість населення, школи-лікарні-дитсадки-новобудови – все (ну або майже все) було, а чого не було – то кляті саботажники і імперіалісти були винні. Але… СРСР завалився мало не в одну мить. Бо «стіни», які «можна було помацати» не зводилися на фундаменті. А газда, який мав керувати господарством, якось слабко господарював…

Успішні чи зовнішньоблискучі?

Тож аби підтвердити (або ні) успішність реформи децентралізації, ми вирішили порівняти, як господарюють створені на втілення реформи громади нашого краю. Взяли ті десять буковинських громад, які були об’єднані найпершими – 2015-го року. І порівняли не кількість збудованих чи відремонтованих за кошти субвенцій бюджетних установ і закладів – ні, бо за видані «з центру» гроші будь-хто будуватиметься! І оскільки громад щороку більшає, а розділені на всіх субвенції меншають, то цей чималий, важливий і впливовий чинник успішності є непереконливим, бо – скінченним. Надійними є лише роботящі руки мешканців громад, які можуть принести громаді суспільне благо і податки, і креативні мізки керівників громад, які знайдуть застосування саме в громаді і для роботящих рук, і для комунальної власності, і для решти всього, що досі «погано лежало», а тепер навіть не «лежатиме добре», а працюватиме добре на користь ОТГ. Отже порівняємо зміни, яких від часу створення і донині зазнали два показники в громадах: податок на доходи фізичних осіб, який залишається у громаді (чого раніше не було, і саме тому після створення громади їй стало вигідно реєструвати підприємців і підприємства у себе, а не відпускати їх деінде), і земельний податок, який принаймні стабільний – якщо, звісно, землі обліковані, а не «гуляють» невідомо де і з ким.

Народжені децентралізацією…

Отже, як підтверджує сайт decentralization.gov.ua/, дата 14 серпня 2015 року стала днем офіційного створення десяти об’єднаних тергромад у Чернівецькій області: Глибоцької селищної, Вашковецької (Сокирянського району), Великокучурівської, Волоківської, Клішковецької, Мамалигівської, Недобоївської, Рукшинської, Усть-Путильської сільських і Сокирянської міської. Вони різнилися за розташуванням (гірські і рівнинні), кількістю населених пунктів у своєму складі (від 2 до 8), площею (від 56 до 139 кв км), населенням (від 2270 до 13556 осіб). Зрештою, і розвивалися вони далі по-різному: до когось доєднувалися інші населені пункти, до когось – ні. Тож зміни у їхніх власних надходженнях – зокрема, ПДФО та земельному податку – ми розглядаємо не в абсолютних цифрах, а у процентному відношенні.

А зміни є! Надходження до місцевих бюджетів податку на доходи фізичних осіб, які здійснюють свою  підприємницьку діяльність чи працюють на підприємствах, в установах чи закладах, зареєстрованих в ОТГ, розпочалося від часу створення громад 2015-го. Раніше цього не було – усе забиралося в «центр», до держбюджету. Тож перші підсумки підбили вже за 2016-й. Громада тепер надзвичайно зацікавлена, аби її мешканці були не лише офіційно працевлаштовані, а й працювали в закладах, установах, на підприємствах саме тут, у громаді. Бо їхні податки – це наповнення місцевого бюджету і можливість утримувати садочки, школи, облаштовувати місцеві дороги, утримувати в порядку території, проводити вуличне освітлення… Тому адміністрації ОТГ створюють умови для реєстрації бізнесу і нові робочі місця, легалізують існуючі, сприяють підвищенню рівня оплати праці тощо.

За даними того ж сайту https://decentralization.gov.ua, порівняно з підсумками 2016-го, на кінець 2018-го у всіх десяти ОТГ-першопрохідців зростання ПДФО переконливе: від 40 до 75%! Отже, і добробут громад зріс – і завдяки не тільки державним субвенціям (це само собою зрозуміло), але й дякуючи вдалому адмініструванню керівництва громад!

Зростання надходжень від ПДФО у громади від 2016 до 2018 рр.

Коментує Юрій Юзва, голова Недобоївської ОТГ, де на кінець 2018 року зафіксоване найбільше зростання ПДФО – 75%:

«Робота з підприємцями щодо легалізації найманої робочої сили – це перше, що дало і далі дає результат. Також переконали переоформитися в нашу ОТГ підприємців, що були зареєстровані деінде. Хоча насправді це дуже мала частка в загальній кількості платників ПДФО. Роботи в цьому не бракує. Маємо на нашій території газокомпресорну станцію, яка зареєстрована і сплачує податки за своїх працівників у Івано-Франківській області – це близько трьох сотень людей! Продовжуємо легалізувати найманих працівників. Крок за кроком – бо це наші надходження, наші ремонти в соціальній сфері, наш новий дитсадочок і майбутня нова школа».

У Волоківській ОТГ, відомій постачальниці весільних суконь на всю Європу, надходження від ПДФО зросли найменше – «всього лише» на 40% (що само по собі немало, і лише в порівнянні виявляється, що є куди зростати). Тут і до реформи зареєстрованих підприємців-майстрів «весільного бізнесу» було вдосталь, тож після створення ОТГ 2015-го їхній чималий ПДФО одразу перейшов до громади. Різниця між 2015 і 2016 роками не була вражаючою. Що гальмує зараз зростання надходжень – розповідає Валентин Глопіна, голова Волоківської ОТГ:

«ПДФО є одним з основних видів доходів нашої ОТГ. І спочатку ми мали відчутне зростання надходжень від цього податку: два роки лісівники розташованого на нашій території Валякузьмінського лісгоспу були зареєстровані в нашій ОТГ і податок ішов до нас. А потім був проведений аудит відповідними службами, і вони рекомендували реєструвати лісників за місцем вирубки дерев. Податки почали «розкидувати» по інших громадах. Минулого року наш «мінус» через це становив 700 тис. грн.

Коригуємо плани, шукаємо інші можливості. Переманюємо фірми реєструватися до нас в громаду, тож можу сказати, що бюджет вирівнюється. Разом з тим, порівняно з часом створення ОТГ, спостерігаємо зменшення зареєстрованих підприємців – від 420 до 480 реєстрацій. Всім відомо, що основним ринком збуту для наших виробників весільних плать була Росія. Зараз цей ринок згорнувся, тож підприємці шукають збуту по інших країнах. Багато хто згортає бізнес і виїжджає на заробітки, не маючи змоги успішно вести свою справу вдома…»

Діляночка до діляночки

Перефразовуючи американського мислителя Ральфа Емерсона, який казав, що «земля сміється квітами», до ОТГ земля «сміється» – податками. І податки з наявної у розпорядженні громади землі також суттєво наповнюють місцевий бюджет.

За підсумками 2018-го у усіх 10 ОТГ-першопрохідців Чернівецької області фіксується зростання надходжень від земельного податку: від 40 до понад 92%!

Водночас, у перший рік після об’єднання (2016) порівняно з попереднім (2015) у трьох громадах було зменшення цих надходжень.

Про причини кажуть голови ОТГ.

Зменшення земельного податку в перший рік після створення ОТГ має свої об’єктивні причини

Григорій Ванзуряк, голова Глибоцької ОТГ, після року життя ОТГ мав зафіксоване зниження надходжень від земельного податку на 5,6%:

«На жаль, адміністрування цього податку у фіскальних органах відбувається жахливо. Два роки просимо врегулювати ці моменти, домагаємося електронного документообігу – безрезультатно… Після будь-яких змін, виявлених у земельній сфері, ми подаємо документи про це до фіскальних служб. Але ми не єдині – такі дані подає весь район! Тим часом у фіскальній службі опрацьовує це лише один посадовець. Людина просто не встигає, а невчасне внесення змін у документацію відбивається на підсумкових даних.

Так, робота не була налагоджена. Ми боролися, міняли керівників, тричі оголошувати конкурс на начальника відділу – не могли знайти спеціаліста. Попри це, протягом першого року провели інвентаризацію земель і здолали ту біду, яку мали. Зараз «вирулили», хоча все одно є до чого прагнути. Фіскальна служба доволі консервативна в цьому плані. Ми з радістю взяли би на себе, на місця, адміністрування земельних питань – а фіскали нехай контролюють».

Валентин Глопіна, голова Волоківської ОТГ, де в перший рік після об’єднання громади земельний податок дещо зменшився – на 4%:

«Для Волоки земля – це не основне джерело надходжень. Земель у нас аж таких нема, площа невелика. Тож спочатку трохи недопрацювали, але зараз дещо підняли цей податок, тож надходження зростуть».

Звісно, що земля – це також особливий ресурс, він скінчЕнний, і як зауважував давним-давно Марк Твен, це «продукт, який уже не виробляють». Яким же чином відбуваються зміни в сумі податків, які за землю збирає місцева ОТГ? По-перше, об’єднані громади відповідно до розпорядження Кабміну отримали у свою комунальну власність земельні ділянки за межами населених пунктів, які до того були у державній власності. Тобто землі в розпорядженні ОТГ стало більше. Але це не єдиний шлях збільшення земельних угідь. Проведення інвентаризації земельних ділянок і виявлення таких, які не обліковані – також чимале джерело земельного податку в майбутньому. І адміністрації ОТГ цим активно користуються, складаючи «діляночку до діляночки», що в результаті дає чималу «копієчку до копієчки»

Василь Тодеренчук, голова Великокучурівської ОТГ розповідає, як громада домоглася зростання земельного податку аж на 92%:

«В нашій ОТГ не так багато землі, як є у деяких інших. Середня частка паю в нашій ОТГ – 50-60 соток, це небагато. Тому ми змушені все контролювати і обліковувати дуже ретельно, бачити усе, що є. У нас менше землі – але ми розташовані ближче до обласного центру, тож вона у нас дорожча. Хочете користуватися – будь ласка, але будьте ласкаві, платіть! Тож ми вишукували, робили інвентаризацію, нормативну оцінку ділянок у всіх населених пунктах. Знайшли достатньо необлікованих земель.

Трохи перейшло нам у власність земель державної власності з-за меж населених пунктів – 250 га. Це також небагато.

Ну і треба зважати й на те, що останнім часом розробилася нова нормативна грошова оцінка земель, і там коефіцієнт трохи більший, ніж раніше.

Продовжуємо інвентаризувати землі, ще не закінчили. Щоби навести повний лад – потрібен кадастр, і я переконаний, що не тільки державний. Бо зараз плата знімається тільки якщо є державний акт на землю – але якщо ти користуєшся, не маючи акта, то вже й не маєш платити? Тож наразі розробляємо власний кадастр».

Отже, маємо 10 цілком успішних об’єднаних територіальних громад. Які не лише ефективно використовують чи вкладають субвенції, надані державою. І не лише користуються «щасливим випадком» наявності (це кому крупно пощастило) на своїй території автомобільних заправок, які сплачують (щонайменше до 2020 року) акцизний податок. А й уміють самі хазяйнувати і заробляти. А значить – вже точно не пропадуть.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Реформа на фундаменті, а не на піску спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як і передбачали експерти, об’єднаних територіальних громад стає все більше, а обсяги передбачених на них коштів субвенцій не зростають. Тож поки новостворені ОТГ, застрибуючи в останній вагон потягу децентралізації  гарячково міркують, за що хапатися і які можливості встигнути використати, ОТГ-«старожили» давно користуються і насолоджуються результатами реформи.

Мамалигівська ОТГ, створена ще наприкінці літа 2015-го, об’єднала 6 сільських рад, до яких входить 8 населених пунктів. У перший після об’єднання рік наводили лад з першочерговим: замінили вікна і двері на металопластикові практично в усіх бюджетних установах громади – школах, садочках, медзакладах. Придбали техніку для прибирання снігу, створили опорну школу. Далі почали перекривати дахи в школах, організували пожежну бригаду, виділили та облаштували приміщення для несення служби. А також взялися за те, що начебто й не гостро-нагальне: замінили вуличне освітлення на ощадні LED-світильники. Похвалилися найновішими ліхтарями у селі Драниця – на доволі жвавій центральній трасі, яка проходить через село.

Мабуть, небагатьох журналістів у прес-турах керівництво об’єднаних тергромад запрошувало відвідати села… вночі. А учасників прес-туру, організованого Чернівецьким Центром розвитку місцевого самоврядування, запрошували – у Драницю. Як розповів заступник голови ОТГ Володимир Антончук, з проблемою освітлення громада впритул зіткнулася 2016-го, коли все вуличне освітлення перейшло в підпорядкування громади:

«По-перше, не у всіх населених пунктах освітлення було, а по-друге, якщо й було – то не кругом було якісне. Тож ми почали діяти, – каже пан Володимир. – Насамперед взялися за Мамалигу – оскільки це центр об’єднаної громади, а освітлення на центральній вулиці не було! Ми тоді закупили нові лампи і встановили їх через всю Мамалигу. Люди казали, що вночі було видно як у білий день – можна було мак збирати! Вже 2017-го поміняли освітлення у всіх верхніх селах по центральній вулиці, і тільки у Драниці, де воно було зроблене раніше за кошти людей – те ми не чіпали. Але в 2018-му звернули увагу на новий масив, де вуличного освітлення зовсім не було! Встановлено 16 стовпів, масив повністю освітлений, підключені й вулиці, які прямують від центральної дороги. І від початку Драниці і аж до початку Костичан встановлені от такі лед-світильники. Потужністю 35 ват. Треба вам приїхати вночі подивитися, як вони світять».

2017-го вони замінили майже у всіх ліхтарях лампи на енергоощадні. Це було 1700 лампочок! І якщо за перші 5 місяців, коли держава перестала компенсувати їм кошти за вуличне освітлення, вони за нього заплатили приблизно 400 тис. грн. 2018-го ж такої суми не набралося навіть за цілий рік! При тому, що і ціна зростає.

Каже Володимир Антончук, що має мрію: щоби всі вулиці були освітлені. Думаєте, нереально? В Мамализькій ОТГ, де навіть запровадили посаду енергоменеджера, все реально! Виявилося, що саме введення такої посади – того, хто перевірятиме, як використовується газ і світло, окупиться лише за 3 роки. Тому в громаді не лише вирішили її запровадити, а й навіть знайшли необхідного спеціаліста, який пройшов спеціальні курси з енергоефективності за сприяння європейських партнерів.

Тож хіба такі невгамовні люди не знайдуть спосіб освітлити свою ОТГ? Знайдуть. Саме такі і є джерелами енергії для реформи J

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

На фото ЦРМС: Володимир Антончук розповідає про вуличне освітлення в с. Драниця Мамалигівської ОТГ

Запис Справжня реформа – це коли в кожному селі так світять ліхтарі, що можна вночі мак збирати спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вітчизняна система місцевого самоврядування і територіальної організації влади донедавна існувала за «радянською моделлю». Все вирішував умовний Центр – столиця, що самостійно вирішувала, кого й куди призначити, які програми реалізовувати, які галузі просувати, які інфраструктурні проблеми вирішувати тощо. Якщо місцеві чиновники не погоджувалися з тими чи іншими рішеннями, їх викликали «на килим» або місто чи село не отримувало ні копійки, поки не погодиться на умови Центру. Часто ці умови носили не тільки політичний характер, але й корупційний. Але все змінилося з децентралізацією.

Більше влади – на місця!

Із набуттям незалежності українці все частіше підіймали тему розвитку місцевих громад і надання більших повноважень регіонам: не лише повернути звичну для поколінь українців модель, а й наблизитися до цивілізованої європейської системи, яка за десятиліття зробила тамтешнє життя одним з найякісніших у світі. Приміром, 1997-го наша країна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування і згодом прийняла декілька законопроектів, які передбачали перерозподіл повноважень. Хоча йшлося лише про «косметичні» зміни, а не глибинні реформи. І якщо якісь кроки з реорганізації публічної влади в державі здійснювалися, то виключно у перерозподілі повноважень між Президентом, Парламентом та Урядом.

Все змінилося 2014-го, коли реформа децентралізації стала однією з ключових для нової влади: її озвучували депутати, політики, прості люди і кандидати на вищу посаду в державі. Зокрема, ще у статусі кандидата у Президенти України Петро Порошенко пообіцяв цю реформу у випадку своєї перемоги. І сьогодні, після 4,5 року з того моменту, саме ця реформа вважається вітчизняними та західними експертами однією з найуспішніших за всі часи незалежності України.

Довгий шлях і швидка реалізація

Улітку 2015-го Президент презентував проект змін до Конституції України в частині децентралізації. «Всякому городу нрав і права, всяка імєєт свой ум голова…», – почав він свій виступ з цитування вірша великого Григорія Сковороди. Він наголосив, що на це рішення українці чекали дуже довго: «Децентралізації українські громади чекають довгі двадцять три роки. Це те, що їм обіцяють, і це те, на що не вистачало рішучості в української влади. Рішучості наблизити владу до народу. Надзвичайно скоротити ту відстань, яка є між громадянином України і містом, де приймаються найважливіші рішення, для того, щоб забезпечити ефективне і комфортне існування української громади». Парламент того дня  підтримав 4 закони, розроблені Міністерством юстиції разом з громадськими активістами. Реформа стала результатом співпраці всіх гілок влади і експертного середовища. Суть децентралізації полягає в тому, що громади отримують можливість самостійно ухвалювати рішення і відповідати за їх реалізацію. Все це відбувається за рахунок відповідної передачі повноважень і фінансів на місця. Відтак люди самі вирішують подальшу долю своїх населених пунктів і мають для цього ресурси, замість того, щоб усе віддавати центральній владі, а потім просити гроші на свої потреби. Не можна сказати, що Україна наслідує якийсь конкретний приклад, бо така організація влади є давньою нормою для багатьох провідних країн світу. Вітчизняні урядові реформатори поєднали українські напрацювання та врахували досвід успішних держав, які йшли до децентралізації століттями.

Результатом стала складна й глибинна перебудова всієї системи  управління країною, позбавляючи її радянського «адмінспадку». Навіть більше. Наш «рецепт» виявився настільки вдалим, що сьогодні саме Україну ставлять за приклад тим, хто тільки-но збирається йти аналогічним шляхом. Місяць тому до Києва приїздив глава представництва Євросоюзу в Україні Гюґ Мінгареллі, який заявив: «Реформа децентралізації в Україні дійсно вражає своїми успіхами. Завдяки реформі децентралізації, яка здійснювалася за останні три роки в Україні, можна сказати без жодних сумнівів, що життя мільйонів конкретних українців покращилося». Він наголосив, що досвід України у питаннях децентралізації є «досить цікавим і прикладом для інших країн регіону».

Що отримують люди

Мешканець будь-якого населеного пункту – чи то далекого села, чи мегаполіса – має право на якісну медицину, освіту, адміністративні та соціальні послуги, гідну інфраструктуру тощо. Та вимагати реальну якість усього цього він може, тільки «достукавшись» до тих, хто приймає рішення. Якщо вони сидять у Києві, це складно – фактично неможливо. Якщо ці люди живуть поруч з тобою, їздять по тих же дорогах, ходять до тих же поліклінік, впливати на них значно простіше. Адже й вони зацікавлені у покращенні якості життя свого населеного пункту. Децентралізація дає таку можливість.

Як наслідок, люди отримали можливість у реальному часі впливати на витрати коштів свого населеного пункту: на нову школу, амбулаторію, дорогу, снігоприбиральні машини. Звісно, багато місцевих чиновників ще живуть за правилами минулого часу і вважають, що не обов’язково ділитися зі співгромадянами планами на майбутнє. Та на це є дієві механізми контролю, в тому числі й із залученням центральної влади – наприклад, телефон довіри уряду – 1545.

Звісно, неможливо за короткий час реалізувати всі завдання децентралізації – та рік від року змін більшає: з’явилися нові дороги, відремонтовані площі, школи, висаджені дерева.

Водночас важливо розуміти, що далеко не всі повноваження передані на місця. Центральна влада залишила за собою принципові для цілої країни питання: оборона, зовнішня політика, національна безпека, верховенство права, дотримання громадянських свобод. До того ж, Президент має право розпустити органи місцевого самоврядування у випадку, якщо ті порушуватимуть суверенітет і територіальну цілісність України.

Перші успіхи реформи

Про ефективність ініційованих Президентом та громадськістю змін свідчать цифри. Якщо 2014-го власні доходи місцевих бюджетів складали 68,6 млрд грн, то вже торік цей показник виріс майже утричі – до 170,7 млрд грн. Це відремонтовані чи побудовані дороги, нові школи та дитячі садочки, соціальні об’єкти та інженерні мережі тощо. До того ж державна підтримка на розвиток територіальних громад і розбудову їхньої інфраструктури за цей період зросла у 30 разів, від 0,5 млрд грн до 14,9 млрд грн.

Децентралізація передбачає створення нової ланки в системі територіального устрою – об’єднаної територіальної громади (ОТГ). ОТГ утворюються шляхом добровільного об’єднання суміжних територіальних громад, сіл, селищ, міст, відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Мета – уніфікація послуг і можливостей для більш ефективного використання коштів. Станом на жовтень 2018 року в країні вже створено понад 830 ОТГ. Вони об’єднали 7,1 млн чоловік – майже 20% населення України. 479 ОТГ уже отримали у комунальну власність землі за межами населених пунктів (938,7 тисяч гектарів).

ОТГ наділяються не тільки повноваженнями, а й відповідними фінансовими ресурсами. Скажімо, тут залишається 60% податку на доходи фізичних осіб, 100% єдиного податку і податку на майно тощо. Тобто громади отримують реальні кошти, які можуть витрачати на власний розсуд. За підтримки донорських програм в ОТГ відкриваються сучасні центри надання адміністративних послуг (ЦНАПи), де за принципом «єдиного вікна» можна отримати необхідні адміністративні послуги.

Люди доволі активно підтримують децентралізацію. 2015-го, за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, більшість населення сприймала можливі наслідки децентралізації позитивно. Опитування швейцарського проекту DESPRO 2016-го підтвердило: українці усвідомлюють позитивне значення реформи для місцевого розвитку й бажають брати участь у господарюванні на місцевому рівні.

На що очікувати далі

Вже нині зрозуміло, що кількісні показники змінюються доволі швидко. Тож на часі покращення якісних показників: нові послуги, нові заклади, нова якість життя. Йдеться про відповідні зміни в освіті, медицині, сфері безпеки, земельних відносинах. До речі, про перші дві вже можна говорити, як про факт: Нова українська школа та модель «гроші йдуть за пацієнтом» запрацювали вже цьогоріч.

Українська влада, спільно з міжнародними партнерами, відкрила Центри розвитку місцевого самоврядування. У Києві відкрито Центральний офіс реформ, до якого входять 24 відділення – на кожну з областей. Ці центри координуватимуть здійснення реформи на регіональному рівні.

Не забуваймо й про ще один інструмент державної підтримки місцевих громад – Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР). Минулого року його коштом було реалізовано понад 700 проектів. Завдяки відповідним інструментам децентралізації, з’являться або будуть модернізовані сотні закладів освіти, медицини, соціального захисту. Є дорожні проекти, спортивні об’єкти тощо. Україна – на початкові складного але дуже важливого для нас шляху.

«За чотири роки ми з вами спільно зробили колосальний перерозподіл – на користь громадян України, на користь громад… Це наше спільне досягнення і ми маємо донести, внаслідок чого у нас з’явилися дороги, освітлення, дитячі садки, престиж роботи в органах місцевого самоврядування… Тепер органи місцевого самоврядування є мозковим центром, де планується і забезпечується стратегія розвитку», – заявив Петро Порошенко під час виступу на XIV Українському муніципальному форумі. І це, мабуть, найточніша оцінка перших результатів реформи децентралізації.

Олександр САМЧУК

Запис Коли громада вирішує сама… Як реформа децентралізації змінює українське суспільство спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коли заступник голови Маяківської ОТГ Василь Усенко жартома сказав, описуючи особливості своєї громади, що «в кожній хаті по-своєму борщ варять», навіть не уявлялося, наскільки ж унікальний тут «об’єднано-територіальний борщ». Мало того, що усі три села у складі Маяківської ОТГ – з різних районів (на Буковині така спроба міжрайонного утворення не прижилася: бажання громади с. Буківка Герцаївського району доєднатися до Тереблечанської ОТГ на Глибоччині не схвалене Кабміном. Втім, тут йшлося про доєднання, а на Одещині «міжрайонна» ОТГ створювалася «з нуля», і це не зустріло законодавчих перепон). І унікальні місцевості понад Дністром і затокою Дністровського лиману, де не ступала людська нога – не єдина «родзинка» громади. На території Маяківської ОТГ розташувалася астрономічна спостережна станція – обсерваторія Одеського університету ім. Мєчнікова, де відвідувачам навіть дозволяють подивитися в телескоп!

Одне з приміщень обсерваторії

Саме таке щасливе поєднання об’єктів та обставин і має намір використовувати громада. Адже, як стверджують її очільники, у процесі децентралізації їх вчать, «як грамотно заробляти й витрачати гроші».

«За цих півроку зробилося більше, ніж робилося за останні 10 років»

Очільники громади із майже 10-тисячним населенням звітують перед журналістами – учасниками прес-туру «Одеська область – досвід реформ» про свіжі досягнення. У всіх селах вулиці освітлені, у двох навіть є вже відеонагляд у громадських місцях – у школах, садочках, на площах. Громада прийняла на баланс три школи. Саме у день наших відвідин в ОТГ відбулася сесія ради, на якій затвердили акти прийому-передачі сільських амбулаторій і створили комунальний центр первинної медико-соціальної допомоги. «Самі будемо утримувати свою медицину», – каже заступник голови ОТГ.

Василь Усенко

За півроку побудували новий сучасний стадіон зі штучним покриттям – навіть Президент приїздив на відкриття. Школу в Маяках планують зробити опорною, тож уже вийшли на тендер із придбання шкільного автобуса – аби підвозити дітей з околиць. Саму школу реконструюють: раніше вона могла прийняти 700 дітей, а після добудови й приведення до сучасних вимог буде розрахована на 1100 учнів. Подали заявку на погодження маршрутів, щоби запровадити кільцевий автобус між трьома селами громади. Пройшли перший етап конкурсу-відбору на фінансування ЦНАПу (мають приміщення, а очікують його оснащення – аж до програмного забезпечення із доступом до усіх баз). Та що казати, якщо бюджет громади за півроку її існування зріс від 9 до 20 млн грн власних коштів!

Та це лише звітується легко й швидко. Втілювати в життя ідеї, ламати старі уявлення, традиційні способи управління і господарювання зовсім не просто. По-перше, «міжрайонне» об’єднання складніше за утворення громади в межах одного району. Далі доволі тривалим був процес інвентаризації того, що мали села до об’єднання, а ще складнішим – приведення того всього до «спільного податкового знаменника». Громада відчуває також кадровий голод – наприклад, на медпрацівників. Попри те, що планують ремонт наявної двоповерхової Маяківської амбулаторії, де на першому поверсі передбачають прийом сімейних лікарів, а на другому – житло для них, усвідомлюють: наразі молодь охочіше поїде до Одеси на вищу зарплату навіть без житла, аніж залишиться тут.

Не безхмарною є й комунікація з людьми, яких треба заново навчити, що вже не буде, як колись («спільне – то нічиє»), а що для процвітання школи, садочка, дороги треба спочатку докластися до загальної казни своїми податками…

Та незважаючи ні на що, лідери, яких обрала собі громада, у майбутнє дивляться оптимістично. З трьох районів – то з трьох районів: на сільраду передплатили по три примірники районних газет і тепер в курсі всіх подій J Упевнені, що потенціал є, і планують розвивати туристичний напрямок. Адже він, сподіваються, буде одним із головних джерел наповнення бюджету громади. Окрім нього, казна поповнюватиметься з ПДФО, єдиного та земельного податків.

«Будь-який туризм починається з легенди»

Розмова з учасниками прес-туру «Одеська область – досвід реформ» відбувалася у павільйоні свіжоствореного за кошти ЄС кемпінгу на мальовничому березі Дністра. Тут є і пляжна зона, і дерев’яні настили для наметів, і облагороджена територія. Поруч кафе, готель. Щоправда, вбиральні поки не облаштовані, але ж, як кажуть, і Москва не за рік будувалася…

Вид на Дністер з кемпінгу

Головне, що керівництву Маяківської ОТГ не забракло ні креативності, ні політичної волі, аби адекватно оцінити потенціал громади, визначити пріоритети і створити не лише окремий структурний підрозділ – відділ культури і туризму в адміністрації ОТГ, а й спеціальне комунальне підприємство, яке займатиметься винятково туристичною діяльністю.

Очолив турвідділ Микола Роженко, досвідчений науковець, який працював і в університеті, і в природоохоронній сфері, і в тутешньому національному природному парку.

Микола Роженко

«Покликання нашого відділу культури і туризму – створити тут туристичний продукт, – каже Микола Васильович. – Ми мали унікальні території, а туристичного продукту не мали. Були екскурсії, елементи туризму, базові точки, локації туристичних маршрутів, але це не системно. А продукт треба створити.

Як частину одного з маршрутів ми залучаємо  унікальну обсерваторію, розташовану в Маяках, для відпочинку вихідного дня чудово підходить кінна станція, де можна активно відпочити і здобути первинні навики верхової їзди…

Маяківські коні

Наші території мають шалені переваги над іншими – як біолог, стверджую, що в Європі таких уже немає. Не через високу свідомість, ні – через бідність. Просто не вистачило коштів, аби це унікальне довкілля знищити. 30% наших земель належать до природно-заповідного фонду.

Акцент робимо на екологічні екскурсії, цьому напрямку надаємо цільову підтримку. Об’єднуємо дрібних підприємців, які надають турпослуги, триває процес занесення їх до єдиної бази, і долучимо до створення турпродукту. Це і їм вигідно, адже якщо ці одноосібники працюють фрагментарно, стихійно, від сезону до сезону – ми організуємо роботу і забезпечимо їм туриста незалежно від пори року чи погоди. Наприклад, хтось до них їде тільки коли клює карась – а ми залучимо тих, хто приїде, коли карась не клює, а натомість цвіте водяна м’ята…

Маяківський метелик. І муха.

Надзвичайно цікавий науковий туризм. Адже в нас є місцевості, де не ступала нога людини: вони недоступні влітку і майже недоступні взимку. Спостерігаємо за цим унікальним тваринним світом з квадрокоптерів: тут гніздяться 137 видів птахів, в тому числі пелікани, лише тут збереглася норка європейська…  Тож маємо ідею водних екскурсій, чекаємо на ліцензію і запускаємо свій пароплав, причал один є, а будівництво ще одного – у планах. Приватних готелів також є вже кілька.

А головне, що будь-який туризм починається з ідеї, з легенди. У нас уже готові такі ідеї, які ґрунтуються на легендах і бувальщинах, для кожного села. МаЯки (саме з наголосом на другому складі, це такий місцевий сленг) –  вони ж значно старіші за Одесу! Це центр історії розвитку краю!! Село Удобне натомість – це «персиковий рай» і має  унікальні джерела, біля яких, кажуть, зупинялися відомі люди – скажімо, Пушкін. Сьогодні науковці – історики, біологи з Одеського національного університету – на волонтерських засадах надають дуже цікаву інформацію про кожний населений пункт, аби він не «розчинився» в об’єднаному гурті, а зберіг свою ідентичність».

«Чиї помідори? – Маякські!»

Та не туризмом єдиним живе Маяківська ОТГ. Виробництво тут – переважно сільськогосподарського спрямування. Маяки й Надлиманське знамениті тим, що тут люди займаються тепличним господарством. Ці суцільні теплиці забезпечують Усіма овочами цілу Одесу. Тож на запитання: «Чиї помідори?», – на Одеських ринках найчастіше почуєте відповідь: «Маякські!» Тут розвинуте й садівництво. Немає якогось єдиного потужного агрохолдингу, як і немає монополіста у переробній промисловості. Вирощують овочі-фрукти-городину підприємства «Маяки», «Батьківщина», приватний підприємець Горобець, у переробці відомі торгові марки «Гурман», «Південьпереробка», відділення Одеського консервного заводу. Займаються й рибальством, але не в промислових масштабах. Кажуть, виходити на європейські ринки поки немає сенсу: є де збути продукцію і заробити нормальні гроші тут. Тим часом вільних земель в ОТГ практично нема – з-за меж населених пунктів землі ще не передали.

Тож люди працюють і водночас вчаться заощаджувати. Не роздувають штат. Обираючи між ремонтом старого дитсадка і школи, вирішили приміщення садка поки законсервувати, а тимчасом створити НВК, відремонтувати приміщення школи і там розмістити усіх учнів-вихованців.

У структурі мають навіть управління сім’ї, молоді і спорту, міркують над створенням молодіжної ради в ОТГ, планують передбачити в бюджеті кошти на конкурс молодіжних програм – щоб зацікавити і продемонструвати реальну можливість втілити свою ідею. А окрім комунальних підприємств з туризму і медицини, є ще КП «Наше село», яке виконує функції благоустрою і для якого закупили вже третій сміттєвоз і баки для сміття.

Самостійне врядування й господарювання також стимулювало деякі «відкриття»: працівникам ради ОТГ їхня структура трохи нагадує тепер «міні-райдержадміністрацію», їх дещо напружують усілякі державні «надбудови» структур, у яких чи з якими вони працюють, і вони доходять вимушеного висновку, що «бюрократія невикорінна».

Учасники/ці прес-туру з господарями ОТГ (в центрі)

А віддушину знаходять хто в чому: хтось в улюбленій роботі, хтось у досягненні амбітних «об’єднано-територіальних» цілей, а хтось зізнається, що має хобі. Один з наших співрозмовників-чиновників – виноградар. Каже, дуже корисно, що президент Порошенко півтора роки тому підписав у райцентрі Біляївці закон про скасування спецліцензії для виноробів ;)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Запис Маяки децентралізації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Батуринська цитадель

Комплекс фортифікаційних споруд і оборонних об’єктів Батурина (Батуринська фортеця) – пам’ятка археології XVII – поч. XVIII ст., була гетьманською резиденцією від Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) і до Івана Мазепи. 2 (13) листопада 1708 р. московське військо на чолі з О. Меншиковим за одну ніч знищило Батурин разом із жителями: були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі, загинуло, за різними оцінками, від 11 до 15 тис. батуринців. До історіїУкраїни ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Місто та його храми пограбували, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили. Відтоді Батурин довгі десятиліття був руїною і пусткою.

Картина М.Данченка “Батуринські яблука” (“Меншиков у Батурині”) (1995р.) у музеї в приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи

І якщо саме місто згодом таки відродили – гетьман Кирило Розумовський повернув сюди гетьманську резиденцію, якийсь час місто було волосним центром і сюди навідувався навіть російський імператор Олександр ІІ –, у радянські часи воно мало статус спочатку села, а згодом – селища міського типу. І вже в часи Незалежності в ситуацію втрутився Президент.

За офіційними даними, Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи у Батурині, заявив: «Для мене Батуринська трагедія асоціюється з Голодомором 30-х років, і це аморально, що досі немає жодного пам’ятника невинно убієнним». Неофіційно ж розповідають, начебто Віктор Андрійович, який кохався на історії та старожитностях, якось організував виїзд на ці історичні землі, у місця сили, української еліти різної приналежності (в тому числі владної та грошовитої). І коли заможні бізнесмени смакували приготовлений місцевими козаками куліш, Президент спитався: «Добрий куліш? Ну, як добрий, то варто за нього заплатити. По мільйону. Думаю, не збідніємо». І тоді був відкритий спеціальний фонд, який миттєво почав наповнюватися. А далі послідували Укази Президента, на виконання яких були відтворені унікальні об’єкти, реконструйована Батуринська цитадель і ми маємо змогу торкнутися нашої історії.

Та не самий лише Ющенко персонально долучився до того Батурина, який маємо нині. 2008-го Батурин отримав статус міста районного значення, а у грудні 2017 р. став центром Батуринської об’єднаної територіальної громади.

«Прикладом ОТГ хочемо показати селянам, що вони втрачають»

Батуринський міський голова – і вже рік як голова Батуринської ОТГ – Леонід Душа зізнається, що «похід в ОТГ» був правильним вибором, хоча був чималий спротив і з боку області, і району. «За перспективним планом, до нас мали би приєднатися 6 селищних рад. Спочатку дала згоду тільки одна,  ми їх переконали.  І нею ми відрізали решті «дорогу до району». Тепер у них немає вибору: хочуть чи не хочуть – будуть з нами. За цей час вони втратили вже не один мільйон. Я б сказав «Жили в кізяках – живіть і далі», але ми хочемо показати селам, що вони втратили».

Голова Батуринської ОТГ Леонід Душа зі своїм першим заступником Валентином Потерухою. Молоді не тільки душею :)

А за рік від створення ОТГ із 4350 особами населення зробили багато. Повністю замінили вікна в Батуринській школі, опалення, теплотраси, котли, купили новий шкільний автобус. З дитсадка на 35 дітей у аварійному приміщенні, вклавши 3 млн грн, зробили сучасний ДВЗ на 70 малюків.

Дошкільний навчальний заклад “Віночок”

Хоча черга все одно є:  існує потреба мати садок на сотню. Бо молодь повертається, одружується, народжує – тут добре! Як каже голова ОТГ, «для молоді треба: дати свободу дій, житло, гідну зарплату».

Відремонтували амбулаторію, де розмістилися і стаціонар на 4 ліжка, і стоматкабінет, у Городищі. Тут передбачене і службове житло для медика. У приміщенні Матіївської сільради розташували, окрім старости, ФАП і бібліотеку. Варіант «все в одному»  дозволяє опалювати не три приміщення, а одне. Відкрили сироварню, а цього року планують пекарню.  І хай це не буде багато, але соціальним хлібом свої школу, садок і медзаклади забезпечать.

Поставили 6 контейнерів для роздільного збору сміття. Міськраду опалюють дровами. Купили котел на дрова і для школи, але від газу поки не відмовляються. По-перше, дрова треба ще привезти, порубати, поскладати. А ще – до всього підходити розумно, «аби не вийшло так, що за кілька років опалювання дровами у Батурині все вирубають і кущів не залишиться», жартує голова. Хоча енергоощадними технологіями тут цікавляться всерйоз. Встановлюють LEDовські лампи. Є й інвестори, які хотіли б установити сонячну електростанцію. На це ОТГ планує виділити їм 100 га неродючої, запісоченої землі взамін на певний відсоток електроенергії для громади.

«Громаді повернулося найголовніше – земля. Залишається нам і податок на дохід фізичних осіб. Раніше бюджет усієї громади складав 4,5 млн грн, зараз – 14 млн грн суто своїх грошей, без урахування субвенції», – каже Леонід Душа. Ну, і тут справді – треба вміти господарювати. Бо навіть Національний заповідник на території громади, який  жодних прямих внесків до її бюджету не робить, батуринці використовують: туристи приїздять і залишають свої гроші тут – у батуринських громадах, крамницях, ресторанах і готелях.

«Батурин мені снився…»

Сам Леонід Душа вражає співрозмовника від моменту знайомства. Що своїм геть «не чиновницьким» виглядом (замість традиційних костюма-сорочки-краватки – футболка-джинси-мокасини), то й неформальною манерою спілкування, а ще – щедрим на пригоди життям «до ОТГ».

Він і головою громади став якось мимохідь: «Приїхав сюди на тиждень, а залишився ось уже на 6 років», – сміється. Народився він тут, у Батурині, батьки його жили неподалік розкішного гетьманського палацу Кирила Розумовського. І де тільки доля його не носила – Батурин йому снився. А носило його багато де. Спочатку працював у Якутії на золотих копальнях, потім на лісоповалах, потім мав власний бізнес у Чехії…  Але якось приїхав додому, зайшов до своєї школи, побачив, що там  стоять ті ж парти, що і в роки його навчання – і зрозумів, що треба щось робити…

І робить. Хоча, зізнається, це нелегко. «У нас в Україні весело жити: зранку прийшли «менти», морду набили, в обід податківці щось зробили, увечері пожежники світло відімкнули – і ти постійно в русі», – жартує очільник громади. А тут і справді без жартівливого ставлення надовго людини не вистачить. Ну як сприймати факт, що закуплені спеціально для бібліотеки ОТГ комп’ютери приїхали і забрали… в район?! «Я поїхав і забрав назад, – сміється Леонід Леонідович. – І сказав усім підлеглим: без моєї присутності нікому нічого не віддавати! Від нас можуть забрати тільки лайно! І то за гроші!»

Він ніколи не був чиновником і першого свого року «при владі» не встигав свої гроші з кишені діставати. Бо знав, що як треба купити, умовно кажучи, ручку за бюджетні гроші, то списати паперів доведеться на 20 таких ручок! Зараз придбали авто для міськради – хоча й знає, що люди обурюватимуться. Але ж коли 2 роки їздив у справах громади на своєму – те нікого не цікавило!

Об’єкти в Батуринській цитаделі відтворені з урахуванням вимог сучасності – до них збудовані пандуси.

«Я довго жив в Європі і порівнюю, – розповідає. – Нам до них ще далеко». Каже, що бюрократія як була, так і залишилася. Кількість перевірок, каже, доходить до маразму: поки збудували дитсадок, два місяці був «армагеддон перевірок» – поліція днювала і ночувала, з лінійками ходила, шукала  нецільове використання коштів. До об’єктів вимагають установити пожежну сигналізацію. Без питань, каже голова,  а у вас пульт прийому є? Нема. То куди й для чого її ставити?

І таких історій у нього – вагон і маленький візочок. А він не зважає  і зараз за мету має, окрім решти, облаштувати в громаді будинок престарілих. «Колись бачив передачу про паліативну допомогу і мене вразили слова: коли будуєте відділення для старих, немічних, хворих, не забувайте: можливо, ви будуєте його до себе», – згадує пан Леонід. Тому з болем розповідає про умови в більшості таких закладів у нашій країні. «Діти і старі – це для мене категорії, які я не розділяю. І ті, і ті потребують догляду», –  каже він. І має твердий намір «відбити» такий заклад від району. Упевнений: «потягнуть» його власним бюджетом.

Душа і «Шабля»

Він уже так «приріс» до Батурина, що аж руками махає при згадці про великі міста. Каже, нізащо б не повернувся туди – бо тут він дихає повітрям на повні груди. Вірить: «Голова має бути самодостатній, щоби не дивився у державну казну. Бо в нас чиновник приходить і першим ділом хоче забезпечити себе». Знає, що вже зробив найголовніше – громаду. «Тепер завдання – наповнити її грошима. Я розумію державу: що вона обіцяє, то за рік-два забуває. Чому люди не роблять ОТГ? Тому що бояться:  що буде завтра. Боїшся? Ну то йди, хай інші прийдуть на твоє місце. Ну в чому ти можеш страшенно помилитися? Головне – не бери хабарів. А якщо десь припустишся якоїсь помилки, те не страшно».

Працювати з людьми важко, зізнається Леонід Душа. Із часом батуринці стали розпещені.  «Привозиш їм Вірського, безплатно – крутять носом, – дивується. – Руслану – так само. Я їм кажу: їх у Францію запрошують і дуже дорого квитки продають, а вам – безплатно!». Тим не менш, саме для цих людей, цієї громади він невгамовно будує свої плани. Поспішає, бо попри те, що ніколи не розумів Ющенка як Президента, але за те, що той зробив для Батурина, готовий його цілувати: «Бог дивився на Батурин 300 років після Мазепи – і дав Ющенка. Тепер наступного треба буде чекати ще 300 років».

Вдячні батуринці назвали вулицю на честь Президента, який відродив Батурин.

І щоби якось заповнити очікування, планує. Придбати сміттєприбиральну машину. Розчистити русло Сейму. Розшукати спільно з румунськими вченими могилу Мазепи і повернути його останки до Батурина. Провести 28-30 червня до Дня Конституції фестиваль «Шабля», де будуть екскурсії, квести, національно-патріотичні вишколи, дебати про державотворчі процеси і KOZAK SYSTEM хедлайнерами.

Підбираючи точне слово до твердження «Тут треба було керівника із такою жилкою…», на підказку «авантюрною», він лукаво усміхається і обирає інше: «аферною»: «Тут потрібно керівника з аферною жилкою» J

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Запис Об’єднана тергромада з Душею, або Про роль особистості в історії ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

28 березня заступник голови облдержадміністрації Василь Гостюк провів чергове засідання регіональної робочої групи з інформаційно-методичного супроводу реформи органів місцевого самоврядування та децентралізації владних повноважень (робоча група з питань децентралізації). Про це повідомляє прес-служба ОДА.

На засіданні було представлено концепцію Перспективного плану об’єднання громад у Чернівецькій області зі змінами. Зокрема, зміни у частині Кіцманської об’єднаної територіальної громади та потенційної Івановецької ОТГ Кельменецького району. Так, згідно із пропозиціями до Перспективного плану формування територій громад Чернівецької області вносяться зміни щодо Кіцманської ОТГ в частині приєднання ще 6 територіальних громад: Іванківецької, Берегометської, Дубівецької, Глиницької, Шипинської, Неполоковецької. А також щодо потенційної Івановецької ОТГ в частині включення до складу села Росошани.

6 березня концепція була обговорена з експертами та одноголосно схвалена.

Запис До Кіцманської ОТГ приєднаються 6 громад, а на Кельменеччині створять Івановецьку ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Здавалося б, чого ще бажати селу, чи не найбагатшому в Україні? До якого щодня приїздять на роботу сотні майстринь з обласного центру. Яке нагадує елітний район Києва. Назва якого майорить у заголовках навіть світової преси. Яке називають «міні-імперією з виробництва весільних суконь».

Та виявилося, що… багаті теж плачуть. І до розкішних будинків із басейнами, де мало не в кожному третьому – весільний салон, у негоду можна діставатися хіба що позашляховиками. Та й не в негоду – теж…

Тож кілька поважних ґазд цього села, разом із головою громади, вийшли в базарний день на дорогу, що веде до села, й зустрічали волочан, що поверталися додому з чернівецького ринку, де торгує практично весь місцевий люд. Зустрічали з пропозицією: разом зробити дорогу. Бо дорога – це більше покупців-замовників, значить – розвиток бізнесу. Більше заробітків – більше відрахувань до місцевого бюджету (адже завдяки реформі децентралізації, 60% податку на дохід фізосіб залишаються в громаді). Багатший бюджет – кращі дитсадок, амбулаторія, школа… І мудрі волоцькі ґазди підхопили ідею. Скинулися, хто скільки міг: хтось кілька сотень, а хтось і кілька (чи й кількадесят) тисяч. І два кілометри дороги до села тепер нагадують злітну смугу на летовищі, а громада від цього лише багатіє. Бо мислила на перспективу, стратегічно.  

Стратегія змушує владу спуститися «з-за хмар на ґрунт»

Зрозуміло, кожна робота починається з планування. І кожна об’єднана тергромада (власне, як і не об’єднана) має свій план соціально-економічного розвитку. А тепер ще й стратегію матиме! Чому потрібний цей документ, чи обов’язковий він для ОТГ, чим різниться від плану соцекономрозвитку, цікавимося в експерта, голови правління Центру Громадянських Ініціатив Віталія ЗАГАЙНОГО:

– План соціально-економічного розвитку громади затверджується перед прийняттям бюджету і є однорічним. На відміну від нього, стратегія має середньотерміновий характер: може бути розрахована на 3-5-7 років. І це справді потрібне громадам, бо за один рік неможливо реалізувати якісь серйозні, великі ідеї. План – це тактичні кроки на втілення стратегії. Стратегія передбачає визначення чітких пріоритетів, щоби зосередити на них зусилля (в тому числі, ресурси та фінанси). І ці пріоритети зазвичай тягнуть за собою інші. Як приклад, можу навести прийняту з десяток років тому стратегію Львова. У ній були визначені два пріоритети: туристичний і сфера ІТ. Наслідком втілення туристичного пріоритету стало те, що туризм тягне за собою інші галузі (логістику, екскурсійну діяльність, перепрофілювання навчальних закладів на ресторанно-готельний бізнес, переорієнтація вишів на ту ж ІТ-сферу)…

Закон вимагає сьогодні стратегії розвитку від органів виконавчої влади. Натомість для органів місцевого самоврядування такої вимоги немає. Але є стимулювання до її прийняття. Низка фінансових інструментів на рівні держави стає доступною для ОТГ, тільки якщо в неї прийнятий стратегічний план розвитку. Це дуже справедливо, бо держава мусить розуміти, на що вона дає гроші: на будівництво школи у зростаючому селі – чи в селі, яке вимирає, і де школа в найближчому майбутньому взагалі буде зайвою, на життєво потрібний міст – чи краще на об’їзний шлях, який дозволить обійтися без моста й буде дешевшим і надійнішим.  

Стратегію не пише голова ОТГ в кабінеті. До її створення мають бути залучені люди: фахівці, представники громади, бенефіціари, ті, хто користуватимуться результатами цієї стратегії, хто буде долучений до її реалізації, представники бізнесу, дотичного до цього… Стратегія змушує місцеву владу спуститися «з-за хмар на ґрунт» і почати спілкуватися з громадою. Якісь ідеї можуть не сприйматися одразу або взагалі будуть відкинуті – і владі треба витратити час на роз’яснення переваг і перспектив. А громада має зрозуміти: депутатів переобирають, а стратегії залишаються. І наступна владна команда продовжуватиме розпочате нинішньою, навіть якщо вноситиме певні зміни – не зможе повернути її на 180 градусів, адже це документ, написаний громадою, – бо на те й існує стратегія. А згодом з’являються цілі галузеві програми, пов’язані з нею, а під них підключається бюджетне фінансування: з туризмом, наприклад, – відновлення архітектурних пам’яток, установлення двомовних табличок тощо…

ОТГ міркують стратегічно

Серед 29 ОТГ Чернівецької області кілька вже мають свої стратегії, ще кілька – у процесі творення. Частина з них написана за сприяння Чернівецького Центру місцевого самоврядування. Як розповів радник з питань регіонального розвитку цього центру Олексій ГРУШКО, торік вони долучилися до розробки стратегій трьох громад, цьогоріч на черзі – створення стратегій ще для 5-ти. «З Чернівців не видно проблем громади, її потенціалу… Тому я попередньо об’їхав кожну громаду. На засіданнях робочої групи був дуже добрий зворотний зв’язок, особливо активними були старости, подекуди вступали в дискусію між собою, і часто моя робота полягала лише в узагальненні, – каже Олексій Грушко. – Звідки брати кошти на реалізацію стратегії? Насамперед, це місцевий бюджет. Що це мають бути донорські кошти, – стереотип. У цілому світі головним джерелом є все-таки бюджет. Лише коли йдеться про великі суми – мільйонні – варто звертатися до коштів внутрішньоукраїнських донорів, деякі проекти можливі за кошти посольств. А деякі можна здійснювати «методом толоки»…

Етапи стратегування – аналіз, визначення пріоритетів, реалізація. Серед проблем – відсутність статистичних даних.

За Вижницею закріпилася слава «воріт у Карпати», це лягло в основу стратегії, а ще тут зробили акцент на екологічну складову. Тож на Вижниччині розвиватимуть туризм і інтегруватимуть сільські території в місто, бо існує певний розрив у їхньому розвитку, а треба збалансувати розвиток громади як єдиного організму.

Мамалигівська громада теж є «воротами», але в іншому напрямку. Це «ворота до Молдови». Це «громада на двох річках», і після завершення будівництва моста у с. Маршинці і КПП «Дяківці» громада забезпечить транспортний коридор до Румунії. Є ще КПП на кордоні з Молдовою, і це буде ще одним шляхом для румунських та українських підприємців. Розвитку транспортної інфраструктури й сільського господарства сприятиме й наявна там залізнична станція.

Рукшинська громада має сади й Дністер – потужний потенціал для зеленого туризму. Перше розвивається дещо хаотично, а друге взагалі не використовується. Тож наразі визначені три стратегічні цілі: економіка, туризм (і нині не йдеться про негайне будівництво там туристичних комплексів – лише про те, щоби найближчими роками закласти фундамент) і інфраструктура з акцентом на здоровий спосіб життя.

Дати громадам вудку, а не рибку

Громади, які лише працюють над створенням стратегії, наразі самі ще не уявляють чітко ні самого документу, ні його кінцевих результатів. Для них усе це – вперше. Вони бачать попереду процвітання, та поки дещо пробуксовують – в тому числі, й через брак інформації, а також через певний кадровий голод і відсутність досвіду. Водночас вони переконані в необхідності цього, адже для великих досягнень спочатку треба поставити велику мету.

У Волоківській ОТГ наприкінці лютого зібрався актив для обговорення свого майбутнього. Голова ОТГ Валентин ГЛОПІНА переконаний, що «не треба боятися громади». Адже він добре знає, що саме силами громади тут зроблена дорога, відремонтовані міст, кухня у школі, покладений асфальт перед школою…

«До кінця сам ще не знаю, у що виллється ця стратегія, – зізнається Валентин Глопіна. – Справді, ми ж мали досі план соціально-економічного розвитку. Та зі стратегією маємо перейти на інший рівень не тільки можливостей, а й бажань!.. У нас є потенціал, який ми не сповна ще оцінили – і стратегія покликана його розкрити. Центр розвитку місцевого самоврядування нам допомагає у розробці стратегії, є група фахівців з економічного факультету… Поки що ми лише надаємо їм інформацію, далі проведемо громадське обговорення, вислухаємо всі побажання. На цьому будуватимемо стратегію».

Подібно міркує і заступник голови Недобоївської ОТГ Андрій БАРАНЧУК: «Напевно, ми ще до кінця не усвідомили, наскільки важливим є цей документ. Звісно, важко порівнювати сільські території з міськими громадами. Але ми намагалися максимально активізувати людей. Хочемо бути конкурентними на цьому полі. Очікуємо значних результатів».

І наостанок – трохи емоцій. Які насправді є в цьому випадку серйозним рушієм децентралізації. Тетяна ТАТАРЧУК, директор Чернівецького ЦРМС закликає всіх – і громади, і їхніх голів – долучатися до створення стратегій. «Бо це «зшиває» громаду», – каже пані Тетяна. І досвід тих, хто вже пройшов цей шлях, є підтвердженням: громади стають конкурентними у поданні інвестиційних пропозицій, вони отримують, кажучи метафорично, «вудку», а не «рибку», вони спільно приймають рішення і спільно беруть на себе відповідальність. Очевидно? Можливо. Та зазвичай очевидне — те, чого ніхто не помічає, поки хтось врешті не висловить це простими словами.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Своя стратегія в ОТГ: щоби не залежати від чужої тактики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 «Добровільний етап об’єднання колись закінчиться»

«Процеси об’єднання громад ідуть достатньо жваво – хоч і не завжди так, як хотілось би. За кількістю ми вийшли приблизно на середину шляху: на кінець 2017-го маємо 665 громад в Україні (базовий рівень – близько 1370 громад – формується з наявних нині 11-ти тисяч).  Ще близько чотирьох десятків громад сформуються до квітня. За такою динамікою, до кінця 2018-го матимемо ще 400 нових громад.

Цього першого етапу найбільше боялися політики – але насправді він найлегший. Бо ми вже маємо такі «пазлики», які тепер залишилося лиш складати. Він закінчиться тоді, коли це стане потребою. Можу вас запевнити, що добровільний етап обов’язково закінчиться, і це буде 2019-8-го – найпізніше 2019 року. Бо коли доведеться приймати політичні рішення – існуюча система стане нестерпною для всіх. Зараз завдання реформи – створити карту, або «просторову основу влади». І за словами Президента, вибори 20-го року відбуватимуться вже на новій «просторовій основі.

Головне завдання реформи: дати роботу мешканцям села! Для цього мають бути: розташовані неподалік центри економічної діяльності, плюс комфорт у селі, плюс дороги. Як тільки ми це дамо людям – отримаємо підвищення народжуваності і зменшення виїздів за кордон.

Громади, які не об’єднаються добровільно найпізніше у 2019 році, будуть приєднані до вже створених громад. І ця «недобровільність» здійснюватиметься для захисту прав людей (які мають право на покращення свого життя), а не захисту керівництва села, яке хоче досидіти на своїх посадах до пенсії».

«Усі політичні сили погодилися, що децентралізація – це добре»

«Практично всі політичні сили погодилися, що децентралізація – це добре. Бо з цим погодився виборець, а йти проти нього – це обмежувати своє електоральне поле. Тому навіть ті, хто називали реформу «геноцидом села», вирішили це все очолити і активно висувають своїх кандидатів на вибори в ОТГ.

Усі розуміють, що треба призвичаїтись до нової просторової основи. Вона буде трирівнева: громади, райони (наразі не вдалося відвоювати слово «повіти» – от як до слова «старости» звикали 5 років; виникають питання, яким районом оперуємо – тим, що був раніше, чи тим, який став; і взагалі, яким оперувати поняттям, якого немає в Конституції) і регіон. У Чернівецькій області залишиться максимум 3 райони: Чернівецький, Кельменецький і, можливо, Вижницький (Сторожинець розташований надто близько до Чернівців). Цей третій район – це вже політичне питання, а не природня вимога, і наразі політика взяла верх. Та реально треба розуміти, що коли створюється якась територіальна одиниця – вона має бути спроможною. Приміром, поляки з 12-ти воєводств зробили 16, і з них три точно планово збиткові. Як то кажуть, «природу не обдуриш».

Ще одна складова децентралізації – трансферт (передача) повноважень. Йде складно. Бо, наприклад, охорону здоров’я вирішили централізувати. Начебто охорона здоров’я – це дуже складно, і Вищий Розум може бути тільки в Києві. Я це не сприймаю. Вся теорія свідчить, що ця галузь не є чимсь екстравагантним, і принаймні на первинному рівні може бути децентралізована.

Не може бути так, що повноваження є, а контролю немає!

Найважча позиція децентралізації – це контроль. Ніхто не хоче контролю, Асоціація міст категорично проти контролю. Але ж не може бути так, що повноваження є, а контролю немає! Уже зараз звучить, що занадто багато грошей громадам дали, і їх крадуть безбожно. Не можу це стверджувати, але те, що у містах з’явилося багато грошей, люфтів – це можливості для корупції. Але якщо на місцях її можна локалізувати, то нагорі вона вже стає безмежна. Тому корупції, якій ми відкриваємо двері на нижчому рівні, треба ці двері закрити.

Якщо корупцію на місцях можна локалізувати – то «нагорі» вона стає безмежна

Різні рівні децентралізації дозволяють зробити систему збалансованою».

 «Адмінустрій – це виключно прерогатива держави»

Що я бачу наступними кроками у втіленні реформи децентралізації?

Насамперед, закінчити ті законодавчі пропозиції, які дозволять формувати без проблем мапу, просторову основу влади.

По-друге, я передбачаю усунення обласної ради як органу, причетного до перспективного плану. Поясню. Адмінустрій – це виключно прерогатива держави. Долучення до цього процесу облрад – це був вимушений крок на той момент, аби зняти напругу, сфокусувавши її на рівень областей. Зараз настав момент, коли ця напруга вже не страшна, а облради стали гальмом процесу. На їх рівні приймаються рішення, які суперечать методиці, але якраз вони не нестимуть відповідальність за те, що конструкція, яку вони затвердили, стане неспроможною. Процедура стане такою: проект готується – а затверджує його Кабмін з подачі ОДА.

І по-третє, є нарешті потреба позбавити ЦВК можливості дискреції, спонукати її не бавитись у політику, а оголошувати вибори через місяць після того, як прийшли документи.

Також гадаю, що 2019-го буде проголосований законопроект 6636 про порядок утворення, ліквідації районів, встановлення і зміни їх меж – це порядок формування районів. Будемо мати мапу, і її треба буде узаконити. Коли це станеться, далі всі будуть звикати».

«Не гарантую, що зміни до Конституції будуть внесені…»

«Згідно з Конституцією, передається функція, а не її виконання. Тому сподіваюся, що будуть вирішені питання соціального захисту – переконаний, що на місцях мають бути створені структури міністерства, адже соцзахист не може бути самоврядним, це винятково центральне завдання. Як і пенсії. Антиконституційно передавати це навіть на виконавчі органи.

Не закінчений трансферт повноважень по освіті в галузі профтехучилищ.

Не гарантую, що будуть внесені зміни до Конституції щодо окупованих територій. Вони могли бути внесені тоді, коли президент був слабким. Зараз сумніваюся, що він погодиться на це, а крім того – це тонкощі зовнішньої політики (стосовно Донецької і Луганської областей – Росія категорично проти, а Захід ще не звик). Наша позиція: що там самоврядування має бути обмежене (префект має право скасовувати, а не зупиняти рішення – як це є, наприклад, у Польщі). На жаль, ця територія отруєна і її треба лікувати досить довго.

Змін не буде, поки ситуація на досягне рівня «нестерпно для всіх». А робити добре треба всюди, а не лише в столиці чи у Львові».

«Ми приречені на успіх»

«Україна має всі шанси скористатися так званим «тунельним ефектом» – тобто не пройти всі шляхи і помилки, які свого часу пройшла Європа, а минути  їх доволі легко, певним чином наздогнати попередників і досягнути результату набагато швидше. Дуже добре знаю, які помилки допускалися в інших країнах, а щоби їх виправляти, треба мати, по-перше, інтелект, а по-друге, критичний рівень незадоволеності  в суспільстві. У нас шанси форсувати розвиток країни набагато кращі, ніж у Польщі, Румунії, Словаччини – у зв’язку з ефектом синергії.

«У нас шанси форсувати розвиток країни набагато кращі, ніж у Польщі, Румунії, Словаччини»

Ми приречені на успіх! Бо в нас за потенціалом країна значно випереджає сусідів – потужніший запас можливостей потенціал хіба що у Німеччині і Франції. За людським потенціалом (готовністю до змін) наш рівень навіть підвищений. Хоча варто зазначити, що і соціальний градус підвищений. Але вся ця активність перетікає у новостворені громади. Наприклад, ваш Рукшин. Планово, теоретично це неспроможна громада. Але туди прийшла активна людина і починає цю теорію спростовувати (голова Рукшинської ОТГ – Олег Горбатюк, який був аспірантом ЧНУ, 5 місяців захищав Україну в зоні АТО і очолив там взвод десантників, а після повернення переміг на виборах і став головою ОТГ – авт.). Ну колись же воно має «вистрелити»! Саме зараз і починає «вистрелювати». Треба заохочувати людей, місія яких – змінити цю країну. Інколи буває однієї статті, одного слова достатньо, аби цей баланс перевалити в ту чи іншу сторону. І зараз саме той момент, коли ці речі можна робити. Цією реформою ми точно здивуємо світ. Якщо нові індустріальні держави Азії за їх стрімкі економічні стрибки називали «азійськими тиграми», то ми приречені на статус не менш потужного якогось українського звіра. Українського вепра! Здорового  і потужного.

Реформа децентралізації готувалася 10 років. Методика обчислювалася упродовж 5 років.  І зараз вона виписана до деталей. Коли вже спущена в низи – люди розуміють, що роблять. Зараз робиться притирка, звикання політиків до неминучості.

Ми поцілили у відчуття людей, як це має бути.

Безнадьогу людей треба множити на нуль! Кінець суперечкам».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Довідково. Реформа децентралізації в Україні — комплекс змін до чинного на початок 2014р. законодавства, основною метою якого є передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Комплекс заходів з реформи децентралізації стартував 2014-го, невдовзі після Євромайдану, та отримав назву «Національний проект «Децентралізація».

Зміни, які має принести реформа децентралізації: посилення місцевого самоврядування; зміна положення про адміністративно-територіальний устрій; закріплення «принципу повсюдності» (землями за територією населених пунктів розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування); гарантія наділення місцевого самоврядування достатніми повноваженнями та ресурсами; врахування історичних, економічних, екологічних та культурних особливостей при плануванні розвитку громад; передача «на місця» максимальної кількості повноважень, які органи місцевого самоврядування здатні виконати; скасування місцевих та районних держадміністрацій, створення об’єднаних територіальних громад, запровадження інституту префектів.

Запис Експерт Юрій Ганущак: «Безнадьогу людей треба множити на нуль!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про проблеми та успіхи реформи децентралізації в Україні та Чернівецькій області зокрема спілкувались експерти під час круглого столу напередодні виборів у об’єднаних територіальних громадах, які відбудуться цієї неділі, 29 жовтня, – повідомляє сайт rpr.org.ua. – У цьому регіоні обиратимуть владу у чотирьох громадах – у Герцаївському, Кіцманському та Новоселицькому районах.

«З літа 2016 року до літа 2017 року рівень обізнаності громадян щодо реформи децентралізації зріс з 12 до 20%. 42% опитаних підтримують процес децентралізації, тоді як 27% виступають проти цієї реформи. При цьому лише 10% опитаних вірить в те, що новообрана місцева влада справиться із своїми обов’язками, 32% – переважно впевнені у успіхові, решта – схиляється до більш негативних сценаріїв”, – оголосив дані національних соціологічних досліджень, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» імені І.Кучеріва, Юрій Горбань, експерт фонду.

З позитивів децентралізації опитані відзначили покращення якості доріг – 64%, покращення благоустрою – 30% та покращення стану місць для дозвілля – 35%. До негативів віднесли погіршення якості медичного обслуговування – 50%, обслуговування соціально вразливих категорій – 44% та забезпечення робочими місцями – 39%.

Про конкретні успіхи та труднощі діяльності однієї з перших утворених в області ОТГ – Вашковецької – розповів її очільник Валерій Романенко.

«Найбільша проблема української децентралізації – відсутність чіткості у законодавстві. Наприклад, через відсутність правового регулювання статусу земель за межами населених пунктів ми не можемо вирішити багато справ із землею, ставком, ремонтом дороги. Є проблеми і іншого походження – кадровий голод, адже більшість наших фахівців пенсійного та передпенсійного віку, а заміни їм немає. Бракує фахівців, які володіють досконало іноземною мовою, хоча б для написання проектних заявок. Запущена інфраструктура, яка потребує великих фінансових вкладень», – каже Валерій Романенко.

Однак голова Вашковецької ОТГ має і чим похвалитись. Придбали шкільний автобус, який використовують для потреб громади. Мають намір ще запровадити соціальний автобусний маршрут, аби збирати документи, потрібні для вирішення потреб мешканців. А далі – запровадити систему електронного врядування «Розумне село». Вирішують проблему відсутності дошкільного закладу та утилізації твердого сміття через укладення міжмуніципальних угод. Приватні підприємці ОТГ інвестують власні кошти у розвиток громади і стають рушіями позитивних змін.

Загалом Чернівецька область посідає 7 місце по впровадженню реформи децентралізації, каже Христина Марчук, начальник відділу з питань децентралізації Департаменту регіонального розвитку Чернівецької ОДА.

«На завершення 2017 року в нашій області буде вже 26 ОТГ, що охоплює майже 37% території області та 29% населення. Найбільша – Сторожинецька – 40 тисяч, найменша – Путильська, через те, що у гірській зоні, ї її чисельність може досягне 2,5 тисяч чоловік. У всіх районах є громади, за винятком Кельменецького району. Спроможність громад різна. Замалим важко існувати, але законодавство дозволяє потім приєднувати населені пункти до ОТГ вже після об’єднання», – розповідає ситуацію на Чернівеччині Христина Марчук.

Оптимальним розміром громад для їх успішного функціонування експерти називають 10-12 тисяч осіб.

«Зараз відбувається історичний процес. Про реформу децентралізації давно говорили, і без толку. Багато є скептиків. Однак ті, хто в числі перших реалізує її – має найбільші ризики і найбільше виграє від реформи. Адже основні стимули (субвенції, навчальні програми тощо) сконцентрувались у вже сформованих громадах. Однак завжди залишаться ті, хто об’єднуватись не захоче. І тоді, мабуть, доведеться поступитись принципом добровільності, оскільки «правила гри» мають бути єдиними для всіх». Якщо вдасться добровільно об’єднати абсолютно всі громади – ми станемо першою такою країною в світі», – каже Тарас Прокоп, експерт Чернівецького Центру розвитку місцевого самоврядування.

«Я є прихильником децентралізації, щоб місцева влада мала серйозні повноваження адекватного управління державою. Тобто не може бути і мови про формати федерацій чи конфедерацій, коли адміністративна одиниця матиме право вето на, наприклад, рішення щодо зовнішньополітичного курсу. У виконавчої влади, однак, має залишитись повноваження на реалізацію загальнодержавних програм. Але проблема законодавства величезна – концепція реформи децентралізації прийнята у 2014 році, її правозабезпечення суттєво відстає. Вже є конфлікт повноважень на районному та обласному рівнях, між ОТГ та РДА, і це буде лише поглиблюватись», – зауважує Анатолій Круглашов, директор НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Експерти наголошують – для адекватного втілення реформи децентралізації потрібно внести зміни до Конституції, Бюджетного та Податкового кодексів, низки законів та підзаконних актів, а також переглянути механізм призначення деяких субвенцій.

Однак попри загальнодержавні проблеми, в силах громад та зацікавлених осіб працювати над реалізацією реформи децентралізації. Передусім шляхом її комунікації, донесення інформації про переваги та наслідки реформи до кожного українця, наголошує депутатка обласної ради Альона Гливко. Адже допоки люди чогось не розуміють – вони опираються цим змінам.

Круглий стіл відбувся у рамках проекту «Комунікатор реформ», що здійснюється в рамках програми «Просування реформ в регіони», що реалізується громадськими організаціями «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій» та «Європейська правда» за фінансової підтримки Євросоюзу. Виконавці – Благодійний Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва», ПГО ТРК «Громадське радіо». Партнер – Реанімаційний пакет реформ (РПР), Науково – дослідний інститут європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ імені Юрія Федьковича, Буковинський політологічний центр.

Запис «ОСНОВНА ПРОБЛЕМА РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ – ВІДСУТНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«На сесії 28 вересня було допущено низку порушень процедури прийняття рішень, – заявляє Василь Равлик. – Через це було прийняте рішення, якого не було у попередньому проекті, яке не було ані обговорене на колегії, ані оприлюднене за 20 днів, як того вимагає закон. Рішення було прийняте з голосу депутата і суперечить Закону про добровільне об’єднання громад, Методиці формування спроможних громад і регламенту облради… На момент прийняття цього рішення не було рішень сільрад, які до нас хочуть приєднати, не було й рішення про це Сокирянської міської ради. Таким чином, принцип добровільності порушений, порушене й дотримання процедури. Законодавець визначив, що суб’єктом цих процесів є ОДА, а не облрада. Реагуючи на ці порушення, ми підготували позов до окружного адмінсуду, в якому обгрунтували свою позицію».

Загроза такого рішення облради, вважає Василь Равлик, полягає в тому, що, відповідно до ст. 64 Бюджетного кодексу, на прямі міжбюджетні відносини потрапляють тільки ті громади, які повністю відповідають перспективному плану. Відтак може виникнути ситуація, що Мінфін виведе Сокирянську громаду з міжбюджетних відносин.

Альона Гливко, керівник фракції «Батьківщина» в обласній раді: – Обласна рада завжди стоїть на позиціях захисту інтересів насамперед місцевих громад і принципу добровільності. Для цього в раді створена міжфракційна робоча група, яка виїжджає в райони, зустрічається з сільськими головами, місцевим населенням, бере участь у зборах сіл для вивчення реальної ситуації з об’єднанням. Якщо рішення сільських рад є, вони добровільні і відповідають чинному законодавству, тож треба їх розглядати і підтримувати волю громади.

Наразі маємо гарні приклади дооб’єднання: особисто я вносила пропозиції дооб’єднання с. Рухотин із ОТГ з центром у Клішківцях на Хотинщині (з цим звернулися депутати сільської ради), допомогла с. Буківка Герцаївського району долучитися до Тереблечанської ОТГ на Глибоччині (цього вимагали збори села, які були проведені, незважаючи на тиск влади), і це було перше міжрайонне об’єднання в області. Тому не варто розглядати такі питання похапцем, слід відставити вбік партійні та особисті інтереси, ставити на перше місце виключно інтереси громад і шукати компромісів.

Ігор Бабюк, консультант з питань місцевого економічного розвитку регіонального відділення Асоціації міст України: – Справді, обласна рада не мала права вносити зміни до Перспективного плану – це повноваження ОДА. Роль обласної ради в цьому питанні справді важлива: вона може відхиляти запропоноване облдержадміністрацією рішення, але мусить дати обґрунтування. У цьому конкретному випадку облрада могла звернутися до ОДА із пропозицією підготувати інший проект рішення на підставі вимог людей. Натомість вони схвалили «колгосп» – якесь рішення, яке не має ні графічної частини, ні розрахунків.

Водночас, слід визнати, що голові Сокирянської громади варто було ще на початку року розпочати процес доєднання до очолюваної ним ОТГ сільських громад. І оскільки він цього не ініціював, то процес розпочався сам, це неминуче. Однозначно, що Сокирянська громада має і може бути більшою – хоча про долучення до неї сіл, які розташовані на відстані близько 40 км від центру, не повинно йтися. Якби цей процес був розпочатий вчасно, субвенцією громада користувалася б уже сьогодні. Натомість, якщо навіть незабаром охочі сільські громади доєднаються до Сокирянської, найближчим часом на кошти очікувати марно…

У таких конфліктних ситуаціях треба керуватися насамперед інтересами громади, слухати її, а також повноцінно її інформувати. Бо якщо подавати інформацію «дозовано», в інтересах окремих діячів чи груп, це створює можливість маніпулювати думкою людей – як сталося, наприклад, із селом Романківці, мешканці якого навіть не знали, що можуть стати центром громади, а не обирати між двома центрами ОТГ. Інформування – це насамперед завдання обласної держадміністрації (створення робочої групи, ініціювання зустрічей), а також голів сільських рад, які можуть запрошувати експертів і організовувати відповідні збори чи зустрічі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Плани об’єднання громад: перспективні чи безперспективні? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Широкий загал навряд чи звертає увагу на те, що в Чернівцях працює аж 12 проектів USAID. Серед них – проекти «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні» (PULSE),  «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-II) впровадження», ГО «Ліга інтернів» (Проект USAID РАДА), «Громадяни в дії», «Платформа розвитку громадянського суспільства», «Права людини в дії», «Глобальна трудова програма», програма «Внутрішнє спостереження за політичними процесами в Україні», «Ініціатива з питань попередження торгівлі людьми», програма сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (USETI), проект «Альянс сприяння прозорому управлінню освітою в Україні». Але навіть не знаючи назв і спонсорів цих програм, ми почасти знаємо місцевих активістів, які їх втілюють, і користуємося результатами цієї міжнародної допомоги. У цьому переконалися чернівчани і гості обласного центру, які у День міста побачили ціле «Містечко USAID», де активісти разом з Директором відділу стратегії планування програм USAID Девідом Гетчом презентували свою роботу.  Саме з Девідом та  Радником програми з інформаційних питань Ольгою Мирцало кореспондент «Версій» спілкується про результати діяльності UDAID в Україні.

“Містечко USAID”  у Чернівцях

Кор: Вашу роботу складно виміряти кількісними показниками, і все ж: які саме проекти і програми вважаєте найуспішнішими в Україні?

Девід: Ми як організація-донор бачимо свою участь, аби впровадити тут найкращі ідеї – у плані партнерства і з державою, і з іншими партнерами. Звичайно, порівняно з масштабами української економіками наш бюджет обмежений. Тому ми намагаємося виконувати роль посередника між громадянським суспільством і урядовими структурами, щоб максимально використати наявний потенціал. Адже «технічна допомога» – це не тільки гроші. Це обмін думками, технологіями, людьми. Це більш раціональне використання наявних ресурсів.

Серед найуспішніших проектів можна назвати щонайменше два основні – ті, які призвели до докорінних змін у житті українського суспільства. Перший – це запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Розпочали його в рамках Порогової програми  «Мілленіум челлендж корпорешн» (МСС) у рамках боротьби з корупцією. Це насправді один з революційних проектів, завдяки якому багато абітурієнтів, яким раніше навчання у вишах було недоступне через корупцію, змогли стати студентами, та ще й подавати документи у кілька навчальних закладів і обирати для себе кращий.

У “Містечку USAID” ніхто не нудився

Другий проект – він тривав упродовж 10 років – «Здоров’я матері і дитини». В Україні вдалося запровадити новий спосіб підходу до пологів, партнерські пологи, втілити нові протоколи ВООЗу, змінити ставлення до породіллі. Тепер жінка стала центром уваги в цьому процесі, а не лікар. Уже на момент закінчення дії проекту понад 55% жінок в Україні народжували в медичних закладах, де працював USAID.

Ольга: Також одним із дуже успішних і ефективних проектів – «Розпаювання і право власності» – ми втілювали, коли розпочався процес приватизації землі в Україні. Тоді завдяки проекту близько 2 млн. українських селян отримали право власності на землю.

Серед найуспішніших поточних результатів наших спільних дій – і прийнята Україною система електронних закупівель Prozorro. На цій платформі ми забезпечуємо прозорість закупівлі товарів за бюджетні кошти. І покупці, і реалізатори зустрічаються на одній платформі, працює конкуренція, усувається корупційний елемент.

Загалом  місія USAID працює в Україні з 1992 року. Ми зосереджуємо зусилля на тому, щоб розбудовувати сталу демократичну систему в Україні: посилити демократію врядування, економічне зростання, це включає питання енергетичної безпеки, удосконалення системи охорони здоров’я і підтримку заходів на гуманітарну допомогу.

Кор: Допомога USAID – це допомога за кошти американських платників податків. Чи не може статися, що прості американці – якийсь дядько Джон і тітка Мері – скажуть, що результату такої допомоги вони не бачать, тож слід її припинити?

Девід: Зовнішня допомога з боку уряду США – менше 1% бюджету США. І за великим рахунком у нас довга історія допомоги Україні. Те, що тут, в Україні відбувається, має вагу для того, що відбувається у Східній Європі. Звичайно, по великому рахунку в світі конкуренція за те, щоби отримувати допомогу – з огляду на те, що ми є свідками численних криз. Тому наше, хай і невелике вікно можливостей – дійсно забезпечити успішність проведення реформ. Ми вважаємо, що нам це вдається.

Кор: Тобто коли нам, всередині України, видається, що ми рухаємося надто повільно або й узагалі «нічого не змінюється» – це не так? І USAID продовжуватиме свою допомогу Україні?

Технічна допомога – це не лише гроші. Це обмін думками, технологіями, людьми. Це більш раціональне використання наявних ресурсів.

Девід: Свою стратегію розвитку і перспективи зовнішньої політики має Посольство США в Україні. В рамках цього свою стратегію, зосереджуючись на напрямках, розбудовує USAID. Наша поточна стратегія закінчується в наступному році, тож саме зараз ми перебуваємо в розробці наступної 5-річної стратегії. Наша мета – бути гнучкими, грунтуємо свої підходи на фактичних даних, на перспективі, плануємо бачення різних сценаріїв з огляду на те, що Україна вельми динамічно розвивається. Зокрема, в напрямі демократії врядування зосереджуємо увагу на децентралізації. Надаємо допомогу учасникам громадянського суспільства. Акцентуємо свою увагу на верховенстві права, питаннях подолання корупції, економічного розвитку, реформуванні енергетичного сектора і безпеки, на розвитку сільського господарства, охороні здоров’я – зокрема, у подоланні ВІЛ-СНІДу і туберкульозу. Надаємо гуманітарну допомогу, у напрямку пом’якшення ситуації конфліктного характеру. Це включає питання внутрішньо переміщених осіб – це економічні можливості для переселенців. Через гранти і вирішення питань з місцевими органами влади і неурядових організацій даємо їм можливість відбудовувати життя. Звичайно, саме в Чернівцях це питання, можливо, не стоїть так гостро, як в інших регіонах, але по дорозі сюди з’ясували, що і тут воно є.

Кор: Але ж допомога таким країнам, як, до прикладу, Польща, дало дуже великий результат. Чи не означатиме це, зважаючи на конкурентність у боротьбі за міжнародну допомогу, що Польща може отримати ту допомогу від USAID, на яку претендує Україна?

Ольга: В жодному разі. Польща була складовою наших програм, але вони там закінчилися  після того, як ця країна стала членом ЄС. Програми USAID розраховані на той час, коли країни є в перехідному стані.

Кор: Девіде, Ви вперше у Чернівцях і загалом Ви – новопризначений директор програм USAID в Україні. Де працювали раніше?

Девід: Маю досвід подібної роботи в Еквадорі, Афганістані, Індонезії, Південному Судані. Але магістерську освіту отримав в Європі, тож з Європою знайомий. Найкращі практики, які втілював у цих країнах в команді USAID, вважаю доречно адаптувати в Україні. Водночас, механізм «відрізав-приклеїв» не спрацьовує. Потрібне адаптування, гнучкість.

Кор: Що скажете про успішність втілення ваших проектів у Чернівцях?

Зліва направо: Девід Гетч, прес-секретар міської ради Ірина Вишневська, відомі в Чернівцях активісти Тарас Прокоп та Марія Порчук

Ольга: Під час акції у «Містечку USAID» в Чернівцях можна у цьому переконатися.  Дуже активно себе проявляють проекти у подоланні корупції, питанні прав людини і інформаційні кампанії щодо цього. Є гарні кроки у подоланні складних проблем – торгівлі людьми, наприклад. Співпрацюємо і з журналістською спільнотою, обмінюючись інформацією – в плані економічного розвитку, енергетичної безпеки і енергоефективності. Розглядаємо питання законодавчого характеру. Зосереджуємо увагу на розвитку сільського господарства. Маємо позитивні результати, коли торкаємося питань охорони здоров’я, де зосерджуємося на профілактиці і боротьбі зі СНІДом і туберкульозом.

До розмови долучається відомий у Чернівцях активіст «ОПОРи» Тарас Прокоп.

Тарас: За підтримки USAID займаємося спостереженням за виборами, моніторингом виборчого процесу. Зокрема, проект «Рада» – це моніторинг діяльності  105 депутатів-мажоритарників, у тому числі й наших, буковинських. Ще одне завдання – вироблення добрих практик і вдосконалення виборчого законодавства, проведення кампаній лобіювання до виборчого законодавства, якість нормативної бази і політик.

Кор: Чи не означає це, що активісти працюють у тих напрямах, які їм пропонують міжнародні проекти, а в той час Україні потрібне щось інше?

Тарас: Насправді є ряд громадських активістів, які йдуть у фарватері пріоритетів фондів. Але це не зовсім правильно – ми повинні їм диктувати, що треба робити, а не вони нам. І дуже добре, що у USAID підхід роботи інший. Вони приїжджають в регіон, і перед стратегічним плануванням здійснюють моніторинг, опитують, збирають інформацію. Наприклад, ОПОРа в проекті «Рада» спонукає мешканців до аналізу діяльності нардепів. Говоримо, за що народний обранець має відповідати, як його знайти, як звернутися, що можна вимагати. Щоб громадяни самі спонукали депутатів до змін.

Кор: І маєте результат?

Тарас: Звісно. Депутати, яких ми моніторимо, почали проявляти більшу активність, проводять постійні зустрічі з виборцями, подають законопроекти і досить часто відвідують свої округи. У проекті «Індекс публічності» ми більше зосереджені на впливі на органи влади. Але дуже важливо працювати на те, щоби залучити до цієї роботи людей. Маємо інструменти, як прослідкувати роботу влади, і бачимо, скільки людей цими інструментами користується. З цього можемо зробити висновок, що громадяни активніші. Ми успішно залучали людей до спостереження за виборами. Згодом вони подають запити, контролюють роботу депутата. В наступному році маємо намір більше працювати з молодими людьми і студентами, щоб їх активізувати, щоб вони займалися громадською діяльністю. Дати людям «вудку», інструмент – важливіше, ніж дати готову спійману «рибу», «їжу», готовий результат. Бо успішна країна та, в якій розвинуте громадянське суспільство.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Риба чи вудочка? Яка міжнародна допомога ефективніша для України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість в Україні суть децентралізації мала ще й політичний сенс. За довгі десятиліття в СРСР ми помилково звикли, що світ – чорно-білий. Спочатку були «білі» і «червоні», потім «наші» і «німці», потім – «комуністи» і «демократи»… Нині, коли всі начебто декларують, що вони «за Україну», слід ідентифікувати «наших» за відповіддю на питання, «навіщо нам мер» чи «навіщо нам депутат». Адже саме розуміння ролі обранців до органів місцевого самоврядування і визначатиме наше майбутнє. Бо децентралізація – це демократія, а відсутність демократії – це, навпаки, є централізація. За якої ми жили так довго, що аж звикли, і продовжуємо творити кумирів з президентів і прем’єр-міністрів та очікувати на «доброго дядька», який прийде і все змінить, і все дасть. А так не буде – переконують експерти в цій галузі і підтверджує історія. Про це йшлося під час євроінтеграційного вишколу «Асоціація з ЄС від А до Я: що вона дає Україні?», який ГО «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Товариством Лева та за підтримки Фонду міжнародної солідарності (Польща) проводили в Чернівцях.

Єдина реформа, записана в Конституції

Єдина реформа, яка записана в Основному Законі України – реформа місцевого самоврядування. Вона мала би закінчитися до 1 січня 2006 року. За 5 років президентства Ющенка, ці зміни не лише не втілили – їх навіть не подали. А 2010-го, за Януковича, цю Конституцію скасували. Але тепер її поновили, тож реформа знову в силі. А тим часом дежава не стоїть на місці – вона або централізується, або децентралізується. І якщо централізація не давала громадам нічого, то зараз громада, об’єднавшись, на рівному місці отримує фінансування – як-от, надходження від ПДФО (податку на дохід фізичних осіб) до 60%!

«Насправді в законі багато що прописано, але в реалі владу ніхто не хоче віддавати, – стверджує експерт Інституту політичної освіти, керівник програми практичної політики Олександр СОЛОНТАЙ. – Досі є ще райради, які не проголосували за передачу управління об’єктами уже створеній громаді. На кожному етапі вставляють палки в колеса. Наприклад, дуже «мудрьоно» чинить держава в пункті передачі субвенцій на місця: передає, але з умовою, що на місцях до цих коштів щось докладуть.

Коли створюється нова громада – мають бути проведені нові вибори. Адже склад населення громади за рахунок об’єднання змінився. Тому в Україні проводяться вибори громад у всіх об’єднаних громадах, окрім тих, які приєдналися до великих міст. Призначення нової дати виборів – однієї для всіх – наразі ще обговорюється. Не досягнуто й спільного рішення про те, скільки рівнів буде у нової системи самоврядування. Борються дві діаметрально протилежні позиції: або це будуть великі райони, або і райони, і вслід за ними області будуть скасовані, і вся Україна складатиметься тільки з громад. Наразі області скасовувати не можна, адже триває війна і саме на цьому рівні відбувається координація військових, СБУ, Нацгвардії тощо. Загроза в тому, що безлад може тривати вічно…

Самоврядування – це ключова реформа, яка має зламати систему.

Директор програми Study Tours to Poland Мирослав СКУРКА вважає, що «Україна досі не почала процесу декомунізації мислення», і саме «реформа самоврядування ламає цю традицію, яка тривала століттями, ще від царизму». Адже самоврядування в Європі функціонує довгих півтори тисячі років – ще від Греції та Риму. Свого часу середньовічна Європа – від Півночі Італії до гирла Рейну – була найбагатшою територією. А асоціація міст Північного моря і Балтії  – система, що функціонувала незалежно від влад і королів. Це історична передумова того, чому Європа спирається на досвід самоврядування. Попри роль держав – люди творили своє життя самі. І найвищу довіру в Європі мають органи саме місцевого самоврядування. Ось вам і проста формула: Демократія = Довіра!

Мирослав Скурка стверджує: «Відсутність реформ коштувала нам 10 тисяч доларів ВВП на кожного». І розповідає, що децентралізація по-польськи, яка розпочалася ще 1990-го, 2014-го ще тривала… Тож процес цей непростий, на цьому досвіді можна вчитися, його можна детально досліджувати – по пунктах, по роках, від перших глобальних політичних змін – до практичного втілення на місцях. Але головні зміни, яких нам ще треба досягнути, аби реформа стала успішною – ментальні. Тож кілька «ментальноутворюючих» тез від пана Скурки:

• Самоврядування – механізм ментальної декомунізації.
• Самоврядування – це цивілізаційна зміна. І ми підтримуємо європеїзацію України. Польські громади були створені як власники. Слово «об’єднання» – погане, бо означає «створення території». І громади треба створити чимшвидше.
• В сучасній Польщі не творили громади: ще комуністична влада створила гміни, які були органами державної адміністрації. Оновлена гміна закріплена в Конституції.
• На місцевих виборах є дуже мало партійних списків, і немає жодних партійних зобов’язань. Люди більше довіряють одне одному, собі, аніж політичним партіям.
• У Польщі була проведена повна оптимізація шкіл – позакривали всі школи, де було по 20-30 дітей. Школа – це візитівка і інвестиція. Функція школи – не дати роботу вчителям, а дати ефективну освіту.
• Коли в річницю реформи перший посткомуністичний прем’єр-міністр Польщі (1989–1991) Тадеуш Мазовецький підсумовував успіхи свого керівництва, він навіть не назвав реформи самоврядування. Вона тривала непомітно.
• Ми мали одне велике щастя в Польщі: люди з опозиції, які стали владою – це були переконані демократи, і вони не шукали грошей. Тож Єжи Бузек, новий глава уряду (який пізніше був главою Європарламенту), зібрав групу реформаторів, які здійснили другий рівень реформи місцевого самоврядування.
• Повіт не виконує жодного адміністрування території. Повіт виконує деякі функції, делеговані державою.
• У результаті третього рівня реформи з 49-ти областей стало 16. 1999-го року 33 міста позбавили статусу обласного центру. Був шалений спротив! Але Уряд сказав: це не є питання громадської активності, це є питання державної стратегії.
• На рівні регіону треба будувати структури, які будуть освоювати кошти ЄС.
• У Польщі немає державної адміністрації до рівня воєводства. Представник уряду – воєвода. Влада – в руках маршалека (рівень голови облради в Україні). Воєвода здійснює нагляд за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування. Рішення суду не підлягає дискусії.
• Система фінансового контролю – це Регіональні обрахункові палати (створені законом з 1990 р. про місцеве самоврядування; це Єдиний орган, покликаний для контролю за фінансування органів місцевого самоврядування, повністю незалежний: не підкоряється ані Мінфіну, ані податковій інспекції, ані органам місцевого самоврядування). Раз на 4 роки здійснюється повний фінансовий контроль кожного органу місцевого самоврядування. Немає жодної корупційної складової. Проекти бюджетів також контролюють.

Якщо комусь здається, що у Польщі з самоврядуванням усе безхмарно, то це не так. Мирослав Скурка зупинився і на проблемах:

• Є випадки, коли з різних причин гміни мають високий рівень заборгованості, фінансово неспроможні. Їхня заборгованість для держави не є великою чи катастрофічною, але держава не хоче створювати прецедент і фінансувати неспроможних. Тоді вводять урядового комісара, який «лікує» проблемні гміни. Або, якщо є серйозніші порушення – ними вже займається державний комісар.
• Трапляються крайнощі: або дуже активні гміни (беруть завеликі кредити), або геть неактивні, нічого не хочуть робити і зовсім кредитів не беруть.
• Польські гміни таки замалі. Два села в одній громаді – це замало. До гміни має входити 10-20 тис. населення, щоби отримувати на них гроші. Існує потреба міжгміннх дій – так само, як і дій між воєводствами. Тож є потреба створення макрорегіонів. Тут корисний досвід Німеччини. Там гарна тенденція, коли громади відмовляються від адміністративного апарату, він розташований в одному місці, а обслуговує кілька громад.

Після цього можна лише сказати: нам би їхні проблеми… Але ж не святі горшки ліплять!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Децентралізація – як ефективне самоврядування, політика і… декомунізація мислення спершу з'явиться на Медіа-Версії.