Травень місяць початку двадцятого сторіччя. Чернівці. Світило лагідне весняне сонце.
По пішохідній вулиці Панський йшов, ледь прикульговуючи та помахуючи тростиною, високий, стрункий брюнет з сивиною років сорока, вдягнений у строгу темно-сіру трійку. Його зовнішність доповнювали невеликі вуса та чітка хода, які видавали колишнього військового.
Барон Карл фон Штернбер, капітан австрійської армії у відставці за пораненням у ногу, нещодавно переїхав у Чернівці, які йому нагадували Відень та невеликі міста рідної Чехії.
Настрій піднімали гарні дами, які теж дефілювали Панською вулицею. Задивившись на одну з них, Карл підсковзнувся на бруківці та відчув гострий біль у лівій, пораненій, нозі. Він повільно дійшов до трамвайної зупинки на площі Ринок, доїхав трамваєм до станції Фольксгарден та, спираючись на тростину, ледь докульгував до крайової лікарні, що навпроти Фольксгардену (Народного саду). Там завели медичну картку та направили в оглядову палату.
Невдовзі до нього зайшла в білому халаті висока, спортивної статури, синьоока блондинка років тридцяти п’яти.
– Доброго дня, пане Штернбер! Я ваш лікуючий лікар Клара Федорович, – представилась вона.
– Карл у Клари вкрав корали… – пробурмотів Карл початок поширеної скороговірки і вони разом розсміялися. Це зразу внесло невимушену атмосферу до їхніх відносин.
– Давайте оглянемо вашу ногу,- наказовим тоном запропонувала лікарка.
Карл зняв черевик , шкарпетку та закатав штанину. Клара уважно оглянула.
– Нічого критичного. Кістки цілі, є порушення конгруентності суставних поверхонь кісток, інакше кажучи – вивих, але на тлі поранення ви відчуваєте значний біль. Вмощуйтесь зручніше та тримайтеся міцно за ліжко. Зараз стане легше, – сказала лікар.
Після того, як Карл виконав її вказівку, Клара взяла його стопу в обидві руки, знайшла потрібне місце та різко крутнула. Він відчув майже нестерпний біль, який швидко пройшов.
– От і все, тепер туго перебинтуємо ногу та треба полежати декілька днів у хірургічному відділенні під наглядом. – констатувала Клара.
– 2 –
Хоча у фон Штернбера була окрема палата (його статок це дозволяв), вночі в приміщенні було душно. Біль практично вщух. Карл вирішив прогулятися не дуже добре освітленими доріжками лікарні. Потім присів на лавочку та закурив папіроску. Невдовзі він побачив, як двое санітарів пронесли ноші із хірургічного відділеня в бік трупарні з чимось, накритим білим простирадлом, але не надав цьому значення.
Трохи згодом почувся несамовитий крик та стогін, що лунали десь з другого поверху хірургічного відділення. «Врешті решт я ж улікарні. Тут хворі. Можуть бути і тяжко. Їм буває дуже погано. То вони стогнуть й кричать», – подумав Карл.
Але десь ще через пігодини він побачив, як ті ж самі двоє санітарів знову пронесли ноші з хірургічного відділеня в бік трупарні з чимось, накритим білим простирадлом. Карл глянув на свій кишеньковий годинник. «В них що сьогодні – епідемія? За майже сорок хвилин друге тіло до трупарні», – хмикнув Карл та вирішив розшукати лікаря Федорович, яка цієї ночі була чергова.
Знайшовши Клару, він розповів усе, що побачив та почув.
– Ну, це ж лікарня, – відповіла Клара, – давайте сходимо на другий поверх до відділення та пошукаємо тяжкохворого, який міг стогнати та кричати.
– Може зробимо трохи інакше, спочатку сходимо до трупарні? – запронував Карл.
– Добре, – погодилась лікарка, – тільки візьму ліхтар. Але де ми візьмемо ключі від трупарні ? – затурбувалась Клара.
– За це не хвилюйтесь, якось відчинимо, – посміхнуся Карл. І вони разом вийшли з відділення.
Вже через декілька хвилин вони підійшли до трупарні. Карл щось дістав зі своєї тростини, поколупався у замку, двері відчинились і вони зайшли до затхлого приміщення трупарні. Тут було п’ять тіл.
Уважно оглянувши тіла, вони побачили, що два з них мають свіжі післяопераційні шви ззаду по боках на спині. Одна – жінка середніх років, а ось інший був дуже дивний. Чоловік років пятдесяти з довгим пасмом нестриженого сивого волосся, неголений, з брудними довгими нігтями. На грудях були дві свіжі рани в області серця. Але найпримітніше – в нього не було правої, до коліна, ноги із застарілим шрамом.
– Дуже схожий на жебрака або безхатька. А ось тепер можна піти і до хірургічного відділення – констатував Карл.
У відділенні на другому поверсі вони почули стогін, що йшов з однієї з палат. Там вони побачили чоловіка років сорока та огрядну, в роках, жінку, які стояли перед ліжком. У жінки в руках був шприц з якоюсь прозорою рідиною. Обидва були у білих халатах, що свідчило про їхню належність до медичного персоналу. Перед ними на ліжку лежала на боці жінка, яка трохи стогнала.
– Знайомтесь, пане фон Штернбер, це один з наших найдосвічених хірургів пан Мирослав Вайцеховський та медсестра пані Марія Ткачук, – промовила Клара,
– Це ж не ваше чергування. Що тут сталося? – запитала вона у пана Мирослава.
– Та нічого критичного. Просто жіночка після операції на нирці відчуває сильний біль, зараз пані Марія вколе знеболююче і все буде добре, – відповів Вайцеховський.
Карл з Кларою пішли з палати.
– Пані Федорович, – звернувся Карл до Клари, – вам не здається, що відбувається щось не дуже зрозуміле. Мій досвід військового розвідника підказує, що треба починати з тіла того безахтаченка, який лежить у трупарні без ноги. Тут, навпроти лікарні, у Фольксгардені, у теплі пори року ночами збираються жебраки та безхатченки. Думаю, що одноногий чоловік – примітна особа. Підемо, попитаємо?
– Згодна, тільки треба перевдягнутися, – відповіла Клара, – через десять хвилин зустрічаємось біля бокового входу до Фольксгардену, що навпроти лікарні.
Невдовзі вони вийшли з лікарні. Клара йшла трохи попереду, ззаду чимчикував Карл, оскільки на лівій нозі в нього був лікарняний тапочок. Клара вже зайшла до саду, як Карл побачив, як три тіні кинулися до неї. Він швидко перехопив тростину та підсік одного з них під коліно. Той впав. Карл розвернувся до інших нападників, але його допомога вже не була потрібна, обидва лежали та стогнали.
– Отакої, – промовив здивовано Карл, – це ж ви як?
– 3 –
– Та ніяк, – усміхнулася Клара, – це вони просто тікали від вас та спіткнулися.
Карл підійшов до безхатька, якого він підсік тростиною, вихопив із тростини щось на зразок шпаги та приставив тому до горла.
– Слухай мене уважно, мені потрібно дізнатися про одноногого безхатька, і, – він покрутив у вільній руці золоту крону, – ця монета стане твоя, а також по кроні отримає кожен, хто повідомить щось корисне про одноногого безхатька. Ми будемо сидіти тут і чекати.
Навіть у місячному сяйві були видно, як очі безхатька жадібно заблищали. Він підскочив і кудись побіг. Досить скоро він повернуся, з ним йшли ще двоє таких як він.
– Ось ці знають про одноногого, – сказав перший та простягнув руку за грішми.
– Зачекай, – відрізав Карл, – спочатку послухаємо, що вони розкажуть.
– Так, ми знаємого одноногого,- почали ті, – у попередню ніч ми бачили як він спав тут на лавочці, до нього підійшов якийсь пан та двоє санітарів з ношами. Пан вихопив ножа та двічі вдарив одноногого у груди, а санітари поклали того на ноші та кудись понесли.
– А добре разгледіли того пана? Зможете його впізнати?- спитав Карл.
– Так, – відповіли безхатьки, – ніч була така сама місячна, як зараз.
– Добре, – кивнув Карл, – тримайте, по кроні ви заробили. А можете заробити ще.
– Що треба від нас? – зраділи безхатченки.
– У вас є якісь документи, і ви зможете повторити те, що нам тут розповіли, у поліції?
Безхатьки гордовито надули щоки:

– Ми громадяни Австро-Угорщини і в нас є паспорти, – відповіли безхатьки й переглянулися один з одним, – а що стосується поліції, то завжди раді, щоб вони не ганяли нас з місць, де ми жебракуємо. Та й заробити можна…
– Ну то йдіть за нами, – відповів Карл, та вже до Клари додав: Повертаємось до лікарні й телефонуємо до поліції. Я зрозумів, що відбувається.
Клара дивилася на нього здивованими очима:

– То поясніть!
– Не на часі, – відповів Карл, – тільки згадайте, з якого боку шви у тих двох тіл у трупарні та у тієї жінки, яку нам показав лікар Войцеховський.
Невдовзі вони були на території лікарні, посадили безхатьків на лавочку та попросили почекати.
– Йдемо, Кларо, телефонуйте до поліції, скажете, що йдеться про два вбиства,- запронував Карл.
Невдовзі до кабінету пані Федорович зайшли троє поліціантів на чолі з офіцером, який представився старшим інспектором кримінальної поліції Паулем Мозером.
– Ось тепер ходімо до лікаря Войцеховського, – запропонував Карл.
Мирослав Войцеховський був у своєму кабінеті та аж підскочив з крісла, коли побачив таку представницьку делегацію.
– Я звинувачую вас, пане Войцеховський, у двох вбивствах, – різко почав Карл, – ваша помилка, яка, власне кажучи, й зародила в мене підозру, була в тому, що ви показали в палаті нам з пані Кларою жінку, у якої був шов знизу на спині з правого боку, а у двох тіл, що у трупарні, свіжі шви з лівих сторін.
– То й що, – знизав плечима лікар Войцеховський, – ті тіла не мають ніякого стосунку до цієї жінки, ми ж в лікарні, а тут час від часу помирають.
– Я так і думав, що ви це скажете, пане Войцеховський, – посміхнувся Карл, – запросіть, будь ласка, до нас тих двох санітарів, які цієї ночі виносили тіла з хірургічного відділення до трупарні, а вас, пане старший інспектор, прошу послати когось з ваших підлеглих у двір лікарні та привести до нас безхатьків, які сидять там на лавочці. Крім того, прошу вас, пане старший інспектор, з дозволу пана Войцеховського, оглянути його стіл та шафу.
Невдовзі Пауль Мозер у нижній шуфляді стола знайшов ніж. Прийшли санітари, які пітвердили, що виносили з хірургічного відділення до трупарні два тіла. Незабаром привели безхатченків, які у лікарі Вайцеховському впізнали пана, який бив ножем одноногого у Народному саді.

– 4 –
– Тепер все, думаю на ножі можна буде знайти сліди крові людини, – втомлено промовив Карл, – Войцеховський ваш, пане старший інспектор, от тільки не можу зрозуміти, пане Войцеховський, навіщо вам все це було потрібно.
– Я сильний, досвідчений хірург, але не визнаний, – оповів Войцеховський, – якось мені трапилася дуже хвора на нирки клієнтка, з медичної картки якої я дізнався, що родичів у неї немає. Вирішив замахнутися на Нобелівську премію в області медицини та пересадити нирку. Але для цього потрібна була людська нирка.
Найпростіше взяти нирку у безхатченка. Операція пройшла невдало, пацієнтка померла. А далі ви все знаєте.
– Накрутили ви, пане Войцеховський, – Пауль Мозер простягнув Войцеховському кайданки, – буцегарня плаче за вами.

Поліцейскі вивели Войцеховського.
Розпочинався ранок. Карл з Кларою шпацірували доріжками лікарні.
– Важке чергування в мене вийшло, – усміхнулася Клара. – А ви дуже кмітливий та спостережливий, пане Штернбер.
– Досвід військової розвідки, – пояснив Карл. – Узагалі в мене таке враження, що ми знайомі давно та попереду в нас ще не одна спільна справа. Давайте на ти, так легше спілкуватися.
– Згода, – розсміялася Клара.

Олег Канюченко

Запис ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕТЕКТИВ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наприкінці серпня цього року ми вже розповідали про міліцейську облогу нафтобази у  Реваківцях. Впродовж 3-х тижнів опломбоване підприємство  охороняли міліціонери, а працівники ТОВ «ЖЕНТОЛ»» – міліцію, аби та не зіпсувала паливо.  На цілодобовому посту була і крейзі-журналістка (саме так вона себе й іменує) Галина ЄРЕМІЦА. Їй слово:

–На 22-й день облога нафтобази несподівано «впала». Оперативники без будь-яких пояснень покинули її територію. Чому? Залишається загадкою.

Нагадаємо, що директора ТОВ «Жентол» Євгена Цурика правоохоронці звинуватили у продажу фальсифікованого дизпалива. Сам бізнесмен це заперечує, бо висновку  комплексної експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів йому ніхто не показував. Тому він ініціював проведення повторної експертизи. На 21-й день облоги, 5 вересня, нарешті, відібрали зразки дизпалива для повторної експертизи за участі відповідних фахівців.

«Якщо експертиза доведе, що це фальсифікат, мені доведеться відповідати перед клієнтами, міліцією та усією громадою. Я готовий сприйняти висновки експертизи такими, якими вони будуть. Але гарантую, що ми фальсифікованого пального не продаємо», – заявив Євген Цурик.
Утім, цю експертизу можна було б і не проводити, оскільки є ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці, в якій вимагається усунути всі обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні майном ТОВ «ЖЕНТОЛ», зняти всі опечатування на резервуарах з пальним, які знаходяться на АЗС ТОВ «ЖЕНТОЛ» і на базі паливно-мастильних матеріалів у с. Реваківці Кіцманського району. Ухвала оскарженню не підлягає(!!!). Хіба правоохоронні органи не знали про рішення суду? Як і про те, що вони зобов’язані повернути майже 5 мільйонів гривень, вилучених під час обшуку. У міліції кажуть: слідчого усунули від розслідування, тож виконати ухвалу суду про повернення коштів нікому (!!!).
Та підприємець налаштований рішуче і готовий боротися до кінця, бо впевнений у своїй правоті. Історію, що трапилася з ним, називає рейдерським захопленням. Та на запитання, хто за цим стоїть, відповіді дати не може. «Комусь наше маленьке підприємство дуже потрібне. Я розцінюю це як рейдерське  захоплення», – каже Цурик.
Коли підприємець відновить свою діяльність – питання відкрите. Зараз він чекає  висновків експертизи пального.

Здавалося б, історія йде до логічного кінця – зразки відібрані, облога знята, залишилось дочекатися висновку експертизи щодо якості пального. Однак крапку ніхто не хоче ставити. Правоохоронці знову активізувалися і, не придумавши нічого кращого, вирішили, мабуть, залякати непокірного Цурика. І 3-го вересня слідчий Шевченківського РВ УМВС України у Чернівецькій області  подає клопотання до Кіцманського районного суду, щоби Євгена Цурика  взяли під варту (!!!).

– Це абсурд! – каже директор ТОВ «Жентол». – Виходить, якщо ти не слухняний, то ми з тобою зробимо все, що вважаємо за потрібне. Міліціянт написав рапорт про те, що в нього є підстави вважати, нібито я ухиляюся від слідства і планую таємно залишити Україну та втекти в Чорногорію, де збираюся організувати власний бізнес. Та чи вони забули, що забрали всі мої гроші? Але я не боюся!..

А 6 вересня відбулося судове засідання у Кіцманському районному суді, який обирав запобіжний захід щодо Євгена Цурика: брати його під варту чи ні.

Суд постановив: «У задоволенні клопотання слідчого СВ Шевченківського РВ УМВС України у Чернівецькій області Тонієвич І.О., за погодженням зі старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та  підтримання державного обвинувачення  прокуратури Чернівецької області  Губчак О.В., у кримінальному провадженні № 12013270050000216 від 15 лютого 2013 року про застосування запобіжного заходу тримання під вартою відносно Цурика Євгена Тодоровича, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст.15, ч. 4 ст.190, ч.1 ст. 204 КК України – відмовити. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Чернівецької області протягом 5 днів з дня її оголошення».

Прикметно, що саме в день оголошення цієї ухвали у Кіцманському районному суді,  оперативників, які чергували на нафтобазі 22 доби, як вітром здуло.

Натомість 10 вересня 2013 року старший прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та  підтримання державного обвинувачення  прокуратури Чернівецької області О.В. Губчак подає апеляцію на рішення Кіцманського районного суду. Однак 12 вересня Апеляційний суд Чернівецької області через недостатнє обґрунтування доказів відхиляє апеляцію:  підприємець залишився на волі.

Того ж таки 12 вересня у Кіцманському районному суді розглядалося клопотання  слідчого СВ Шевченківського РВ УМВС України у Чернівецькій області Тонієвич І.О про тимчасовий доступ до речей, а саме до «фальсифікованого» пального (в ухвалі суду слово фальсифіковане взято в лапки (!!!)), яке міститься в резервуарах АЗС ТОВ «ЖЕНТОЛ». Мотивувалося клопотання тим, що протягом 2012-2013 рр. директор ТОВ «ЖЕНТОЛ» Цурик Є.Т. за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, організував і налагодив роботу з виробництва і продажу клієнтам автозаправної станції різного роду паливних сумішей, виготовлених шляхом змішування низькоякісних бензинів та дизельного пального з додаванням хімічних компонентів і присадок. В ухвалі суду написано, що вона оскарженню не підлягає.

За словами адвоката, який захищає Євгена Цурика, тут створився конфлікт досудових рішень, оскільки ця ухвала суперечить ухвалі Шевченківського районного суду від 21.08.2013. («негайно усунути всі обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні майном ТОВ «ЖЕНТОЛ», знявши всі опечатування на резервуарах з пальним, які знаходяться на АЗС ТОВ «ЖЕНТОЛ» і на базі паливно-мастильних матеріалів в с. Реваківці Кіцманського району»).

У свою чергу, 13 вересня Є.Т. Цурик звернувся з клопотанням до СУ УМВС України у Чернівецькій області про надання висновку комплексної експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів (№10-68 від 18.07.2013). Однак, посилаючись на те, що ознайомлення з висновком вказаної експертизи на даному етапі кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню, доленосний висновок надавати Цурику відмовилися.

17 вересня Євген Цурик подає апеляційну скаргу на ухвалу Кіцманського районного суду (де написано, що ухвала оскарженню не підлягає!) і на 20 вересня призначається розгляд апеляцій. Але судова тяганина триває…

Євген Цурик всіма можливими (законними!) шляхами намагається повернути собі можливість займатися бізнесом і повернути незаконно вилучені кошти та майно.

Автор цих рядків ще 12 вересня зробила інформаційний запит до очільника буковинської міліції. Чекаю…

Галина ЄРЕМІЦА

Запис Блокбастер «Операція «Жентол» та інші пригоди Цурика» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомила Галина, правоохоронці по двоє заступають на чергування щоранку на добу. «Снідають, обідають, вечеряють і гріються біля вогнища вони, як правило, разом з нами, – каже вона. – Навіть сюжет по ТВА про цю ситуацію ми з ними дивилися разом у будиночку нафтобази. А інколи від нудьги вони грають з нами у карти». На думку журналістки, така «дружність» – відволікання уваги. Правоохоронці просто хочуть увійти до людей в довіру. Але народ, за словами Галини, не спить і не дрімає. Бензин охороняється постійно: Женя Цурик спить у півока тільки у машині під бочками. Оперативники ж ночують у своїй машині.

А тепер слово журналістці-екстремалці Галині Єреміці:

«Бєспрєдєл» по-буковинськи

Історія підприємця Євгена Цурика – крутий і заплутаний детектив. Оскільки я не Шерлок Холмс, то і не одразу розплутаю всі її хитросплетіння. Та чимало нестиковок і мені впадає в очі. Втім, усе по порядку.      

Сектор зв’язків із громадськістю УМВС України в Чернівецькій області повідомив, що під час розслідування кримінального провадження за фактом шахрайства, буковинські правоохоронці «з’ясували», що на одній з АЗС області підробляють дизельне пальне. Працівники УДСБЕЗ, які займаються економічними злочинами, провели слідчі дії та низку санкціонованих обшуків щодо працівників одного з товариств Буковини, яке займається реалізацією паливно-мастильних матеріалів, у результаті яких вилучили паливні матеріали. Їх визнали речовими доказами та залишили на відповідальне зберігання комерційному директору АЗС. Згідно з висновком комплексної експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, яку ніхто не бачив, пальне, вилучене на АЗС, є нібито фальсифікованим. 9 серпня директору товариства оголосили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 204 Кримінального кодексу України (шахрайство; незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів).

15 серпня працівники управління боротьби з економічними злочинами з бензовозом приїхали на нафтобазу  в Реваківцях вилучати паливо, не маючи на руках ухвали суду. Директор ТОВ «Жентол» Євген Цурик відмовився віддати паливо, тому що не довіряє правоохоронцям, які могли б «забодяжити» паливо, а потім сказати, що воно не відповідає нормам ДСТУ. Оскільки при цій оказії були телевізійники з камерами, бензовоз УДСБЕЗівців поїхав з нафтобази порожнім. Однак відтоді на нафтобазі цілодобово перебувають по 2 оперативники слідчого управління УМВС України у Чернівецькій області. На запитання, що вони тут роблять, ні відповідей, ні коментарів не дають. Натомість власник Євген Цурик і кілька екс-працівників заправки цілодобово охороняють паливо від оперативників.

Обурені,  вже колишні, працівники заправки 20 серпня навіть хотіли перекрити дорогу, якщо їм не повернуть роботу: близько 40 людей  вийшли на протест. Але  під тиском правоохоронців перекривати трасу відмовилися.

Прикметно, що Євген Цурик не просто пропонує, а вимагає провести повторну перевірку якості пального відповідними фахівцями. Адже щодо першої експертизи йому нічого не відомо: хто, коли і де робив експертну перевірку якості пального. Та правоохоронці на це не погоджуються. Як на мене, це дуже підозріло! Адже що простіше – взяти та й перевірити?!

Отже, підприємець вважає, що на нього «наїхали», щоби відібрати бізнес. Тому й  звернувся до суду. 21 серпня відбулося чергове засідання Шевченківського районного суду, на якому винесене, до речі, утретє (!)  ухвалу з таким текстом: «зобов’язати слідчого УМВС України у Чернівецькій області негайно усунути всі обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні майном ТОВ «ЖЕНТОЛ», знявши всі опечатування на резервуарах з пальним, які знаходяться на АЗС ТОВ «ЖЕНТОЛ» і на базі паливно-мастильних матеріалів в с. Реваківці Кіцманського району та скасувати рішення про передачу цього майна на відповідальне збереження Хімчинському Ю.Г. шляхом передачі вказаного майна власнику – Цурику Є.Т. Ухвала оскарженню не підлягає». Та правоохоронні органи рішення суду ігнорують. Не зрозуміло, чому в цьому випадку грає у мовчанку прокуратура.

Тим часом підприємство не працює вже протягом 3-х місяців. Підприємець та екс-працівники нафтобази не розуміють, чому досі у них чергують оперативники та скільки загалом це триватиме. Одне слово, коло… зачароване. А, може, правоохоронці зайшли в глухий кут?..

Та попри все виникає логічне запитання: навіщо Україні суди, якщо їхні рішення не виконуються??? Своє слово могла б сказати державна виконавча служба, бо ж закон у державі має бути законом для всіх!

Наразі облога нафтобази триває – сьогодні рівно 2 тижні.

Галина ЄРЕМІЦА, спеціально для «Версій»

Запис Зачароване коло: Репортаж з облоги спершу з'явиться на Медіа-Версії.