Запис Верховна рада схвалила проект закону про боротьбу з кнопкодавством: порушників штрафуватимуть на 85 тисяч спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сайті ВР повідомили, що, зокрема, Олена Лис (201-й округ) стала членом Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій.

Максим Заремський (202-й округ) увійшов до Комітету ВР з питань бюджету.

Георгій Мазурашу (203-й округ), працюватиме у Комітеті ВР України з питань молоді і спорту.

Валерій Божик (204-й округ) став заступником голови Комітету ВР з питань правової політики

Запис Комітети ВР,  де працюватимуть мажоритарники з Буковини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Анекдот замість епіграфа:

– І чого нас усі так ненавидять? Що ми їм поганого зробили?

– І я не розумію! Ми ж узагалі нічого не робимо!

Коли вляглися виборчі пристрасті, я, ваш вірний Іван Дупа, вирішив поцікавитися, чого це конкурс на одне місце у Раду вищий за деякі престижні виші: мало не 13 осіб на одне депутатське крісло. І знайшов для себе дещо навіть цікавеньке.

Виявляється, зарплата в депутата більша, ніж у Президента. Щоправда, у парламентарів українських вона найменша серед європейських країн і таке отримають у спадок  новообрані нардепи. Натомість вони мають компенсацію за житло у Києві та, що насправді важливе у світлі нинішніх реалій, – безкоштовний похорон. І це лише частина бонусів народних депутатів.

Кожний новоприбулий нардеп отримує власний кабінет. Ну як же без кабінета? І помічники потрібні: законодавча діяльність вимагає багато сил та інформації. Офіційну зарплату від апарату ВР отримуватимуть до 5 з помічників, на яких кожному депутату дають близько 50 тис.грн. А на громадських засадах – хоч 30 бери. Аби лиш у кабінеті вмістилися.

Самі ж нардепи отримують близько 30 тис. грн на місяць – і це найменша зарплата серед європейських парламентів. Та наших обранців це не відлякує, адже отримують ще й низку компенсацій. Якщо нардеп не має власного житла у столиці, йому дають 650 гривень на добу – це до 20 тисяч гривень на місяць, незалежно від реальної плати за помешкання.

За пересування в столиці теж не свої кревні викладають: з бюджету кожному виділяють до 8 тис.грн на проїзд. І першочергово продають квитки на будь-який вид транспорту. Не кажучи вже про можливість скористатися послугами автопарку ВР, щоправда, з лімітованою кількістю годин.

Діяльність депутатська вартує кожному з них сил і нервів, то ж до їхніх послуг найкраща клініка країни – «Феофанія». І раз потрапивши туди на облік, залишаєшся на ньому пожиттєво. А от побачити умови, в яких лікують високопосадовців, не вийде: журналістам туди з камерами – зась!

Відпустка народного депутата триває 45 діб. Трохи образливо, бо на три дні менше, ніж у вчителя. Мабуть, депутати нинішні мають ще над цим попрацювати.

І ні з чим незрівнянний бонус: у разі смерті депутата мають  поховати безкоштовно. Він же сам уже ні про що подбати не зможе!

Цікаво, що на пільги можуть розраховувати і чада нардепа з домочадцями. Наприклад, якщо родина також переїжджає до столиці, то за нею зберігається попереднє робоче місце, а Служба зайнятості зобов’язана знайти аналогічну посаду у Києві. І знаходять же!

А ще цікавіше, що нардепи фактично не звітують про свої витрати, відтак компенсації часто стають додатковим заробітком. Ні, таки нашим краще: у європейських країнах депутатськими витратами займаються органи незалежні, які рахують кожну витрачену копійку. Бо це ж гроші платників податків.

Мабуть, варто-таки було податися в депутати…

Іван ДУПА, чернівчанин, не нардеп

Запис Погляд Івана ДУПИ: Що кличе в депутати? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Обитель Зе! 11 фактів про новий парламент спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олександра Фищука буковинцям представляти не треба. Борівецький ґазда з Кіцманщини, він завжди міцно стояв на батьківській землі. А вона давала йому сили. Як образок з Божою Матір’ю, оберігала, коли простий сільський хлопець пішов шоферувати до Кіцманської автоколони. І пізніше, коли, завдяки селянській наполегливості і працелюбності, сягав сходинок заступника начальника Державної податкової інспекції в Чернівцях, голови Кіцманської РДА, представляв буковинців у Верховній Раді. Сила батьківської землі захищала його і в розстрільну майданівську ніч з 19 на 20 лютого 2014-го, коли здавалося, що добро знову, як це часто буває в Україні, не встоїть перед злом. Встояло! І він встояв. Разом з побратимами, серед зими, в серці Києва, в центрі Європи.

Встояв Фищук і потім, коли призначили його головою Чернівецької ОДА і, в уяві обивателів, перед ним постала тисяча спокус – а він, попри все, не піддався. Бо в шаленому післямайданному русі знаходив-таки хвильку, щоби вирватися на дідизну. Постояти на обійсті. Надихнутися вірою й правдою дідів-прадідів. Стати міцнішим – для столиць, президентів, колегій, кабінетів… Та найбільше – для добрих справ.

Він узагалі був дивним губернатором: не прагнув негайного, миттєвого  результату, як інші керівники. Зрозуміють це потім, коли його «підуть». Просто Фищук завжди пам’ятав: земля не родить на другий день, як її засіяли. Та вона точно вродить у Богом дану пору, якщо її щедро обробляти. Не для піару. Важко й щодня – для результату, для доброго врожаю. Навіть якщо ти не дочекаєшся його в тій іпостасі, в якій веснував.

Фищук і нині вірить у добрий буковинський і український врожай. Знає: негода минає. І переконаний, що для результату треба не зупинятися, йти вперед. Тож нині прийняв непросте для себе рішення – йти в парламент. Щоб уже у Верховній Раді долати цю вічну українську негоду. Задля своєї батьківської, буковинської, української землі. Бо обереги теж треба захищати.

«Це велика біда, що економікою держави ніхто всерйоз не займався»

– Олександре Георгійовичу, із якими думками приймали рішення балотуватися до Верховної Ради?

– Виходив з того, що наша держава, за Конституцією, – парламентсько-президентська, а Верховна Рада – найвищий законодавчий орган, що визначає засади політики держави, розробляє й приймає закони, формує Кабмін, контролює дотримання законів. Ситуація, що склалася нині у державі, є критичною. І ні для кого не секрет: рівень життя людей, порівняно з 2013-м, упав десь утричі.

Звісно, були за ці роки й позитивні моменти, та загалом економікою держави ніхто серйозно й масштабно не займався. І це велика проблема й велика біда: не запрацює економіка – не зможемо підняти добробут людей. Ми ж маємо сьогодні дуже небезпечну ситуацію: люди масово виїжджають за кордон. На заробітки. Це характерно для всіх областей, і для нашої також.

Та люди, що прийшли до влади, і більшість, яка формувала два останні уряди, від першої хвилини чинять так, ніби працюють останні дні. Економікою не займаються, натомість осідлали «потоки», які отримали у спадок від попередників. Йдеться передусім про банальну контрабанду: завозять товари широкого вжитку поза митним контролем. І «давлять» цим вітчизняного виробника. Який може дати робочі місця, зарплату людям, наростити відрахування до бюджету, допомогти соціальній сфері… Та його нищать для збагачення тих, хто контролює контрабандні потоки! Якщо ж згадати, що й ціни на енергоносії для нашого виробництва вищі, ніж за кордоном, то яким дивом вітчизняна продукція може бути конкурентоспроможною?!

Влада хизується: мовляв, збільшилися надходження, дороги будуємо… Але ж треба глибше аналізувати ситуацію: за рахунок чого збільшилися надходження? Тут Уряд і Верховна Рада вчинили дуже просто: збільшили фіскальне навантаження майже утричі. Де таке можливо, щоб одна державна структура – «Нафтогаз» – формувала 11% держбюджету?! За рахунок чого? За рахунок коштів, які всі ми платимо сьогодні.

У мене є власна позиція з цього приводу, своє бачення і підготовлені законопроекти, спрямовані саме на розвиток економіки. Я неодноразово пропонував їх для розгляду, але нинішню владну систему, її творців і представників це не цікавить. Мені зрозуміло, чому так відбувається і кого це не влаштовує… Та з огляду на чималий досвід роботи у законодавчій та виконавчій гілках влади, знаю, що і як робити, аби прийняти потрібні українцям закони.

«Ніхто не дорікне мені, що за мого керування область потрясали корупційні скандали»

– До речі, чи не припускаєте, що багато хто скаже: «Фищук? Та він уже був і у парламенті, і головою облдержадміністрації!»

– Так, я вже був народним депутатом від грудня 2012 до жовтня 2014-го. Давайте пригадаємо, що це був за час. 14 місяців боротьби в опозиції до режиму Януковича: два місяці виборчої кампанії і п’ять – робота в умовах військових дій. Та навіть тоді я підготував конституційний законопроект, де запропонував абсолютно нову модель влади в Україні, починаючи від формування на рівні села й району і закінчуючи найвищими державними щаблями.

Щодо моєї роботи у виконавчій гілці влади. Як відомо, місцева влада, зокрема, обласна, працює у визначеному їй законодавчому полі. Фактично на місцях ми лише виконавці. Але хочу запевнити, що навіть за таких умов ми на Буковині знаходили можливість брати на себе ініціативу. Що, до речі, не завжди вітали у столиці. Це по-перше. По-друге, мені ніхто не дорікне, що за мого керування держадміністрацією область потрясали якійсь корупційні скандали чи інші негативні події. Чернівецька область показала тоді непогані результати. У 2017-2018 роках ми, за різними показниками, демонстрували 5-6-ту позицію в Україні. Ми не можемо за валом сільгосппродукції давати такі ж результати, як, скажімо, Дніпропетровщина. Але за такими показниками, як кількість продукції, вирощеної на сто гектарів, що демонструє ефективність використання землі, ми на третьому місці в Україні.

«Я казав президенту про Яценюка, Бурбака й Гройсмана: – Від цих людей не чекайте добра»

– І попри все, багато для кого на Буковині було цілковитою несподіванкою ваше звільнення з посади голови ОДА тодішнім президентом Порошенком. За кілька місяців до президентських виборів воно виглядало нелогічним. Чи були якісь підводні камені, про які люди в краю не знають?

– Це рішення «політичне». Яценюк, Бурбак і Гройсман висунули Порошенку умову: якщо він не звільнить мене, то не матиме підтримки при голосуванні за бюджет на 2019 рік і на виборах президента. Після такого ультиматиму мене запросили до Порошенка, де він і розповів мені про це. Я наголосив тоді, що від цих людей (Яценюка, Бурбака, Гройсмана) не варто чекати добра: їхні обіцянки нічого не вартують. Життя довело мою правоту. Тим паче, що нині мої «відставники» вже й між собою пересварилися.

– А з чого почалися проблеми з цією трійкою?

– Я неодноразово надсилав звернення до Києва. Скажімо, в останньому, до Гройсмана, була вимога звільнити керівника Чернівецької митниці. Адже за три роки бюджет  втратив там мільярди коштів. Я й тоді пропонував, і наполягатиму далі на здійсненні звірки між румунською й нашою стороною. З Румунії авто виїздить з одним товаром в документах, а в Україну це ж авто заїжджає з іншим – якщо взагалі не зникає! Хлопці переплутали бюджетну кишеню зі своєю власною. Мені довелося тоді воювати з усіма… Як на мене, є прямий зв’язок між тим, чому досі не притягнуті до відповідальності винні за дії, що призвели до Майдану, і винні за сьогоднішні митні справи. Він полягає у тому, що чинна влада просто сіла на старі схеми «папєрєдніків» Януковича. Фактично «папєрєдніки» взяли її в долю, відкупилися… Та я переконаний: рано чи пізно і «папєрєдніки», і їхні сьогоднішні подільники будуть покарані.

«У парламенті підтримуватиму тих, хто прийматиме закони, спрямовані на підвищення добробуту наших громадян»

– Чи пов’язуєте наведення ладу в країні загалом і на митниці, зокрема, із прізвищем нового президента?

– Новий президент – це вибір людей. Отримані Зеленським 73% говорять самі за себе. Після проходження до парламенту підтримуватиму команди й фракції, які готуватимуть і прийматимуть закони, спрямовані на підвищення добробуту наших громадян.

– Ви йдете до парламенту по одномандатному виборчому округу № 202, це північно-західні райони області… Через те, що Кіцманщина – ваш рідний край, чи тому, що найкраще знаєте проблеми цих територій, вірите у підтримку земляків?..

– По-перше, це той регіон, де я народився і виріс. По-друге, це один з регіонів, де я працював, – у Кіцмані. На тому окрузі типові для всіх районів краю проблеми. Я з ними обізнаний. Вирішувати частину з них почав, ще будучи депутатом парламенту попереднього скликання. Предметно займався ними, вже працюючи в ОДА. Найперше, це дороги, пункти пропуску на кордоні. Бо ж зрозуміло, що в комплексі все це дає розвиток. Це реальна зміна економіки територій, насамперед, гірських районів – Путильщини, Вижниччини, Сторожинеччини, а також і Кіцманщини. І не лише їх. Якщо пункти пропуску запрацюють (йдеться про «Красноїльськ», «Руську» і «Шепіт»), це дасть поштовх для розвитку цілого західного регіону України. Дуже прикро, що понад 100 млн грн, виділених Європейським Союзом на будівництво пунктів пропуску в Дяківцях і Красноїльську, уряду Гройсмана доведеться повертати як неосвоєні.

– До речі, саме щодо введення в дію пунктів пропуску місцеві ЗМІ, «дружні» до ваших опонентів, писали про вашу вину, натякаючи на непрофесійність, корупційну складову… То де ж правда?

– У народі кажуть, що той, хто найголосніше кричить «ловіть злодія», найбільше й краде. Після того, що я сказав вище про митницю, зрозуміло: моїм опонентам не треба було жодних нових пунктів пропуску: значно ж легше тримати все під контролем на одному пункті. Їм байдуже, що на 235 кілометрів кордону маємо лише один коридор до ЄС. Європа виділила під цей проект кошти, другий проект ми виграли на під’їзні шляхи до Красноїльська… І все це зійшло нанівець через саботаж! А звідси й усі атаки на мене, бо я незручний для них. Незручний і небезпечний. Та, думаю, на цих парламентських виборах серед іншого буковинці дадуть оцінку й таким їхнім діям.

«У нашій області у 22 з 64 округів немає представників в обласній раді», або Про «кадрові ліфти» та «хотєлки» партійних вождів

– Ви згадуєте розроблений кілька років тому проект закону про засади формування й функціонування влади в Україні. Кілька разів Ви виносили його на розгляд, ініціювали його обговорення. Як думаєте, чому попередній владі цей документ не підійшов? Що в ньому такого, що її не влаштувало?

– Цей законопроект написав іще у вересні 2014 року. Він був направлений до Адміністрації президента та Кабміну.  Був він і у комісії з питань адмінреформи, яку очолював Леонід Кравчук. Парадокс: його не обговорювали, його не критикували, його просто замовчували. І я знаю, чому! Бо там прописано, що влада формується дійсно на принципах народовладдя, звітності перед людьми. Там прописані реальні  механізми відкликання обранців у випадку, якщо вони забули, хто їх обрав, для чого і кому вони мають служити.

– Тобто, через те, що законопроект передбачає ефективний контроль народу за обранцями, він і не був підтриманий у вищих ешелонах влади?

– Саме так. Нинішня адміністративно-територіальна реформа містить лише певні елементи запропонованого п’ять років тому документа. Багато його положень, до речі, не дуже подобалися керівникам політичних сил. Бо документ прописаний таким чином, що політичні сили у доборі кандидатів від партій змушені були б орієнтуватися на інтереси простого виборця, залучати до партійного будівництва авторитетних на тій чи іншій території людей. Хоча в кінцевому підсумку це підняло б ефективність партійної роботи, збільшило б вагу низових осередків, перетворюючи партії на «кадрові ліфти», та, звісно, це не збігається із «хотєлками» партійних вождів.

Розумію, що запропонований законопроект не ідеальний, та, погодьтеся, сьогодні він був би доречний в умовах, коли ми знову ламаємо списи навколо принципів обрання до Ради, навколо структури парламенту: одно- чи двопалатний. Приміром, відкриті списки. Цей підхід має свої недоліки. Я Гройсману ще 2016-го, коли він приїжджав до Новодністровська, сказав: «Бачу, що на прикладі місцевих виборів ви обкатуєте модель для Верховної Ради». І додав, що вона має серйозні недоліки. Наприклад, у нашій області у 22 з 64 округів немає представників в обласній раді. Це неправильний підхід.

«Хочу, щоб мої діти і онуки працювали у себе вдома»

– Не повірю, що Фищук, якого на Буковині майже кожний знає в обличчя, а на Кіцманщині й поготів, перед тим, як прийняти рішення, не спитав, за доброю звичкою, людей про те, кого вони хочуть бачити в українському парламенті своїм представником…

– Та з цього все й почалося! Якось зайшла бесіда в одній компанії. Своїх співрозмовників я до того не знав. «Георгійович,– кажуть,– час знову туди до столиці підтягуватися хлопцям нормальним, непродажним». Так, мені соромно за те, що нині в державі відбувається. Соромно перед  людьми, своєю сім’єю, перед племінником, який, будучи добровольцем, на чотири з половиною місяці потрапив у полон під Іловайськом, а нині далі воює. Соромно за такий рівень життя людей, за те, як безсоромно у державі розтягують бюджет і ніхто за це не відповів… Соромно за те, що люди виїжджають за кордон. Вони ж не просто виїжджають на роботу. Вони ж там зайняті на важкій праці, зазвичай у шкідливих умовах. Наприклад, на тих же парниках. Через 5-10 років ці люди повернуться додому з відповідними недугами. Хіба це не буде державна проблема? А хто, скажіть мені, нині виховує дітей наших заробітчан? Бабусі з дідусями… Відтак за кілька років матимемо в державі велику демографічну проблему, постануть питання, пов’язані з розвитком української нації…

– Олександре Георгійовичу, досвід законодавчої діяльності, роботи у виконавчій владі є, безперечно, великою перевагою кандидата, який представлятиме інтереси виборців у парламенті. А моральні якості?

– Серйозна життєва школа та професійний досвід – обов’язкові. Але передовсім Верховній Раді потрібен патріот, а не людина у вишиванці, бо це різні речі. У мене цей досвід ще з часу Майдану, коли після сесійного засідання депутати-патріоти ішли до людей на маленький острівець свободи у центрі Києва, щоби разом зі своїми виборцями боронити наше українське майбутнє. І я на все життя запам’ятав оте своє депутатське чергування на Майдані у ніч з 19 на 20 лютого 2014 року й оту обітницю, яку тоді собі дав… Тож нині точно знаю, як треба працювати у вищому законодавчому органі нашої держави, і що робити, аби мої діти й онуки, наші рідні та близькі люди, українці не виїжджали на заробітки за кордон, а жили і працювали тут, у себе вдома. Їм треба створити умови. В тому числі, законодавчі. І я знаю, як це зробити, які закони потрібні для цього і як забезпечити їхнє ефективне виконання. У державі, де є верховенство права і свобода слова, завжди є порядок, держава ця успішна, сильна, а її громадяни живуть у достатку.

«Наша мета – гарантувати безпеку кожному!»

– Ви балотуєтеся кандидатом у нардепи від політичної партії «Сила і Честь» Ігоря СМЕШКА. Чому пов’язали свою політичну долю саме з цією партією?

– Народ України на виборах президента чітко висловився за зміну політичних еліт. До влади мають прийти партії, не заплямовані корупцією. Саме такою є «СіЧ» – згуртована команда однодумців, чесних патріотів і професіоналів. І я пишаюсь, що «СіЧ» довірила мені представляти нашу політичну силу в одномандатному виборчому окрузі № 202.

Наша мета – забезпечити виконання головної місії держави – гарантувати безпеку кожному! Ми йдемо до Верховної Ради, щоби подбати  про економічну, соціальну та екологічну безпеку громадян України: гідну старість, якісне медичне обслуговування, гідне життя військовослужбовців та учасників бойових дій, військових пенсіонерів, ветеранів та членів їхніх сімей, соцзахист непрацездатних, сиріт, матерів, які доглядають дітей…

– Що у програмі кандидата у народні депутати Фищука, окрім загальнопартійних зобов’язань, передбачено для розвитку Буковини?

– Обіцяю своїми землякам законодавчо сприяти:

• створенню умов для збільшення робочих місць на селі завдяки розвитку кооперації у виробництві та переробці аграрної продукції;
• збільшенню фінансування соціальної сфери в сільській місцевості;
• здійсненню протипаводкових робіт і збільшенню фінансування будівництва шляхів і мостів, серед них і зруйнованих повенями;
• введенню в експлуатацію пункту пропуску «Красноїльськ» та будівництву пункту пропуску «Руська» Чернівецької обласної митниці, наданню пункту пропуску «Шепіт» статусу міжнародного;
• встановленню пільгових тарифів на енергоносії в сільських районах як для населення, так і для господарських суб’єктів.

І обіцянки свої я виконую!

– Олександре Георгійовичу, що Ви хотіли б зараз сказати землякам-буковинцям?

– Рідні буковинці, щоби животіти й далі – досить продати голос тим, що стали депутатами на попередніх виборах. А якщо хочете жити заможно у процвітаючій, правовій, незалежній державі Україна – підтримайте мудрих, патріотичних, досвідчених кандидатів партії «Сила і Честь»!

Я впевнений, що: БОГ, СВОБОДА, РОДИНА й УКРАЇНА – наші спільні найвищі духовні цінності; ЗЕМЛЯ, ОСВІТА та НАПОЛЕГЛИВА ПРАЦЯ – запорука нинішнього та майбутнього процвітання нашого народу; ДЕМОКРАТІЯ, СОЦІАЛЬНА РІВНІСТЬ, ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА й АРМІЯ – фундамент соборності і незалежності нашої Держави.

Будьте ГОСПОДАРЯМИ своєї долі! Будьте з ЧЕСНОЮ СИЛОЮ!

Запис Олександр ФИЩУК: «Знаю, які закони поліпшать життя моїх земляків та як домогтися їхнього прийняття» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вони так само не отримують за своє депутатство зарплату, але мають купу інших преференцій, а головне – вирішують, як нам з вами жити.

Що депутати прогулюють сесії, нам відомо давно. Але особливу пікантність наш оглядач Іван Дупа побачив у тому, що відомості про це саме й виставлені на офіційному сайті міської ради: тобто міська рада скаржиться сама на себе.

На 5-ти планових засіданнях Чернівецької міської ради від початку року мали розглянути  311 проектів рішень (283 планових питання і 28 додаткових).  Натомість станом на 13 червня цього року міська рада скликалася на засідання  15 разів і прийняла лише 119 рішень,  тобто ККД = 12,3%. Три з цих засідань через відсутність кворуму не відбулися.

Найбільшим прогульником, який не відвідав 11 засідань з 15 виявився депутат, якого соратники-однодумці вважають відповідальним та оперативним, гідним керівництва цілим містом, – Віталій Михайлішин.

Через раз відвідують засідання депутати з не менш відповідальною репутацією  Андрій Кандиба, Любов Сорохан, Максим Тихонович, Валерій Чинуш. На одне засідання частіше працювали Віталій Матвієнко, Аркадій Мунтян. Третину засідань пропустили Ігор Наконечний, Назар Моклович, Андрій Ілюк, Юлія Цуркан, Роман Гаїна, Анатолій Чесанов.  

Лише 4 засідання не удостоїли своєю присутністю Ярослав Петришин, Володимир Моклович, Богдан Ковалюк, Володимир Сєхов, Андрій Кавуля, Тетяна Бешлей.  Тричі були відсутніми Іван Гончарюк, Андрій Брязкало, Віктор Савчук, Ромео Скрипа, Олександр Пуршага, Сергій Греков, Володимир Бешлей. 

Але є серед наших муніципальних радників і 2 відмінники: жодного сесійного засідання у цьому році не пропустили  Юлія Сафтенко та  Василь Осачук.

І на все це існує не лише наше з вами обурення, але й стаття 49 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої депутат зобов’язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 9 Регламенту міської ради, в разі неможливості прибути на пленарне засідання Ради чи засідання постійної комісії депутат повідомляє про це міського голову чи секретаря Ради, голову відповідної постійної комісії. Контроль за відвідуванням депутатом пленарних засідань Ради, засідань постійної комісії, членом якої він є, покладається на секретаря міської ради. Та, як засвідчують наслідки відвідувань сесій депутатами, це не особливо непокоїть дану посадову особу.

Звісно, кримінальної відповідальності за депутатські прогули не передбачено, але ніхто й не скористався хоча б такою можливістю:

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна  рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

 Чому не скористалися? Тому що важко довести, що ці прогули відбуваються без поважних причин. Та, як би там не було, результат на поверхні:

Через блокування роботи міської ради  понад 170 чернівчан не дочекалися розгляду своїх питань, окремі з яких були внесені ще у березні й навіть у лютому нинішнього року.

Засідання місьради 13 червня не відбулося  через відсутність кворуму. Зрозуміло: літо, пора відпусток, час вирушати на теплі моря…У сесійному залі зареєструвалися лише 12 (!) депутатів. І навіть присутні у залі секретар міської ради Василь Продан і депутат Анатолій Чесанов реєструватися не стали. А міському голові лишилося тільки  нагадати депутатам зміст уже наведеної нами ст.49.  

Ваш Іван ДУПА, не депутат, але й не школяр

Чим депутати міськради різняться від школярів?

Вони так само не отримують за своє депутатство зарплату, але мають купу інших преференцій, а головне – вирішують, як нам з вами жити.

Що депутати прогулюють сесії, нам відомо давно. Але особливу пікантність наш оглядач Іван Дупа побачив у тому, що відомості про це саме й виставлені на офіційному сайті міської ради: тобто міська рада скаржиться сама на себе.

На 5-ти планових засіданнях Чернівецької міської ради від початку року мали розглянути  311 проектів рішень (283 планових питання і 28 додаткових).  Натомість станом на 13 червня цього року міська рада скликалася на засідання  15 разів і прийняла лише 119 рішень,  тобто ККД = 12,3%. Три з цих засідань через відсутність кворуму не відбулися.

Найбільшим прогульником, який не відвідав 11 засідань з 15 виявився депутат, якого соратники-однодумці вважають відповідальним та оперативним, гідним керівництва цілим містом, – Віталій Михайлішин.

Через раз відвідують засідання депутати з не менш відповідальною репутацією  Андрій Кандиба, Любов Сорохан, Максим Тихонович, Валерій Чинуш. На одне засідання частіше працювали Віталій Матвієнко, Аркадій Мунтян. Третину засідань пропустили Ігор Наконечний, Назар Моклович, Андрій Ілюк, Юлія Цуркан, Роман Гаїна, Анатолій Чесанов.  

Лише 4 засідання не удостоїли своєю присутністю Ярослав Петришин, Володимир Моклович, Богдан Ковалюк, Володимир Сєхов, Андрій Кавуля, Тетяна Бешлей.  Тричі були відсутніми Іван Гончарюк, Андрій Брязкало, Віктор Савчук, Ромео Скрипа, Олександр Пуршага, Сергій Греков, Володимир Бешлей. 

Але є серед наших муніципальних радників і 2 відмінники: жодного сесійного засідання у цьому році не пропустили  Юлія Сафтенко та  Василь Осачук.

І на все це існує не лише наше з вами обурення, але й стаття 49 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої депутат зобов’язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 9 Регламенту міської ради, в разі неможливості прибути на пленарне засідання Ради чи засідання постійної комісії депутат повідомляє про це міського голову чи секретаря Ради, голову відповідної постійної комісії. Контроль за відвідуванням депутатом пленарних засідань Ради, засідань постійної комісії, членом якої він є, покладається на секретаря міської ради. Та, як засвідчують наслідки відвідувань сесій депутатами, це не особливо непокоїть дану посадову особу.

Звісно, кримінальної відповідальності за депутатські прогули не передбачено, але ніхто й не скористався хоча б такою можливістю:

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна  рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

 Чому не скористалися? Тому що важко довести, що ці прогули відбуваються без поважних причин. Та, як би там не було, результат на поверхні:

Через блокування роботи міської ради  понад 170 чернівчан не дочекалися розгляду своїх питань, окремі з яких були внесені ще у березні й навіть у лютому нинішнього року.

Засідання місьради 13 червня не відбулося  через відсутність кворуму. Зрозуміло: літо, пора відпусток, час вирушати на теплі моря…У сесійному залі зареєструвалися лише 12 (!) депутатів. І навіть присутні у залі секретар міської ради Василь Продан і депутат Анатолій Чесанов реєструватися не стали. А міському голові лишилося тільки  нагадати депутатам зміст уже наведеної нами ст.49.  

Ваш Іван ДУПА, не депутат, але й не школяр

Запис Чим депутати чернівецької міськради різняться від школярів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулої неділі я повернувся до Чернівців із Туреччини, де перебував у справах. Оскільки повертався через КПП «Сірет-Порубне», то в’їхав до міста вулицею Головною. За час моєї відсутності, хоча й дещо тривалої, не змінилося практично нічого. Єдиною зміною, що я її побачив, вже біля Народного саду, була велосипедна розмітка на загалом незміненій ділянці тротуару та появу накритих дорожніх знаків – і одразу зрозумів: якщо за фейки даватимуть «Оскара», тому, хто це зробив, варто дати кілька статуеток! Навіть китайський зоопарк в місті Хенань, де виставляли якось під виглядом лева пса, не йде в жодне порівняння!

Саме в Туреччині я бачив вело доріжку, що давно функціонує, – зі спеціального покриття, що гасить вібрації, яскравого кольору, з розміченими пішохідними переходами через неї. Оце – приклад справжнього піклування про велосипедистів. А те, що я побачив біля Народного Саду – або фейк або халтура, бо нанесенням розмітки на розбитий асфальт велодоріжкою тротуар не зробиш. Якщо велосипедист на цій «доріжці» впаде лише тричі, – його вже можна відправляти якщо не на «Париж – Дакар», то на «Джиро-д’Італія» чи «Тур де Франс» точно!

Інколи мені здається, що муніципальні депутати ніби претендують на «Оскар масового гіпнозу», уперто переконуючи містян у своїх досягненнях. Інакше і не поясниш помпу, із якою вони описують «піклування про велосипедистів» у вигляді ефемерних мазків фарбою на розбитому асфальту чи розтрощеній бруківці. Час їм, нарешті, перестати змагатися в окозамилюванні й зайнятися ділом.

Влад ГОРЕНЮК, чернівчанин     

Запис Муніципальні депутати – королі масового гіпнозу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про голосування наосліп і «казкових» депутатів, а також «тунелі» міського проектування й світло в їхньому кінці

Нещодавно палата муніципальних депутатів маленького Парижа, себто Чернівецької міської ради, розглянула питання убезпечення переходу містян через вулиці з обтяжливим автомобільним рухом. З огляду на високу смертність пішоходів на шляхах України ця тема є дійсно актуальною. Однак, замість того, щоби комплексно оцінити проблему, депутати прийняли чи не найдивакуватіше, якщо не сказати відвертіше – найнеадекватніше рішення з усіх можливих…  Я б сказав, у стилі казки Волкова «Сім підземних королів»…   

…За часів Австро-Угорщини під час виборів до магістрату на виборчих дільницях було написано: «Trau, schau wem» – «Довіряй, але дивись кому», нагадуючи про відповідальність виборця за владу, яку він обрав. Нині, на жаль,  ми, виборці,  забуваємо про цю відповідальність і голосування перетворюється на сучасну казочку «Кохання наосліп: Дюймовочка та Кріт» із поступовим переходом до волковських «підземних королів», з яких правив тільки один, а інші помпезно святкували та розважалися, чекаючи на свою чергу…

Отож і вибір виходить «кротячим». Інакше тяжіння депутатів до тематики «підземних ходів» не поясниш, бо в рішеннях сесій виникають то тунелі, то підземні переходи… Здається, «підземні» проекти стали для чернівецьких депутатів ідеєю-фікс. Безперечно, вона має право на існування і декому навіть може подобатися. І все ж пора зняти рожеві окуляри, спуститися з небес на землю – точніше, піднятися з-під землі на поверхню й озирнутися на світовий досвід та згадати про особливості території міста. Та й світовий досвід підказує набагато адекватніше рішення для чернівецьких доріг.

У бразильському місті Кампу-Ґранді, де я певний час прожив, пішохідні переходи через важливі артерії міста виконані у вигляді зебр, трохи піднятих над дорогою. Такий пішохідний перехід водночас виконує функцію зебри і «лежачого поліцейського»: мимохіть водій знижує швидкість. Результат: у цих місцях безпечно переходять дорогу навіть капібари. А в Кампу-Ґранді ці великі, схожі на морських свинок, тварини спокійно розгулюють міськими парками та університетським кампусом!..  

На деяких з таких переходів встановлюється радар, який зчитує швидкість транспортного засобу, що проходить через перехід. Радар налаштований на певне граничне значення швидкості, і якщо транспортний засіб його перевищує, спрацьовує сигналізація і повідомлення передається до дорожньої поліції. Для вулиці Винниченка, де інциденти часті, оскільки, незважаючи на регламентоване обмеження швидкості, машини прискорюються до prestissimo – швидкості найбільшої, це – ідеальний варіант убезпечення переходу пішоходів. І не треба ускладнювати – рити тунелі й перевертати гори, коли «ларчик просто відкривається».

Варто нагадати, що сліпота крота проявляється тільки на поверхні. Під землею він бачить достатньо добре. Саме тому нашим «кротам» кров з носа потрібно «зарити» скарбницю під землю. Краще видно, до чиєї кротячої нірки скільки золота сховати і наскільки ласий дістається шматочок. Тому і з’являються «прожекти» різного роду кротячих нірок. А самі «кроти» перетворюються на малокорисних «підземних королів», що більше споживають ресурсів, ніж дають…

Рецепт від кротячої сліпоти міських депутатів достатньо простий. Варто всього-на-всього нам не голосувати наосліп. І тоді з’явиться світло в кінці тунелів, катакомб та інших нірок….

А якщо обраних депутатів так вабить прокладання підкопів, нехай ця пристрасть матиме корисніше застосування і покінчить із засиллям над вулицями електрокабелів освітлення. От їм під землею – саме місце!      

Влад ГОРЕНЮК

Запис Депутати хочуть загнати Чернівці під землю: чому – зрозуміло спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Малгожата Звєркан голосувала в Сеймі «двома руками» і отримає три роки

Польська Прокуратура вимагає відсторонити «піаністку» від службових повноваженьі віддати під суд за те, що вона ще у квітні 2016 року голосувала в сеймі не лише за себе.Партія «Кукіз’15» виключила одну з послідовниць відомого політика, фундатора партії Корнеля Моравецького зі своїх лав, а прокуратура порушила проти депутатки справу. Їй загрожує до п’яти років ув’язнення. А в Литві та Словаччині за неперсональне голосування  просто позбавляють мандату.

Спікер прокуратури Лукаш Лапчиньський повідомив, що Звєркан використала карту для голосування іншого депутата і віддала за нього голос. Найбільш пікантним у цій справі є, що голосувала «кнопкодавиця» саме за Корнеля Моравецького, керівника партії, маршалка однієї з палат сейму і батька нинішнього прем’єра Матєуша Моравецького.

Сама Звєркан відкидає обвинувачення і скористалася правом відмовитися від складання повноважень.Вона наполягає, що не зробила нічого такого, що накинуло б тінь на її ім’я. Розслідування перебуває на фінальному етапі, повідомляє «Wirtualnа Polscа». Інцидент, який ставлять Звєркан у провину, стався при голосуванні за обрання Збігнєва Єнджеєвського суддєю Конституційного Трибуналу.

Звєркан спершу посилалася на те, що голосування за Моравецького було з ним узгоджене. Пізніше депутатка посилалася на незнання того, що її вчинок суперечить із законом. Натомість сам Корнель Моравецький вийшов з фракції Павла Кукіжа, до якої належав. Деякий час справа не рухалася з місця, аж поки у вересні 2017-го прокуратура зівернулася до маршалка Сейму із поданням про притягнення депутатки до кримінальної відповідальності. На деякий час подання «осіло» у регламентній комісії Сейму. Дійшло до того, що у квітні 2018-го Звєркан сама відмовилася від депутатського імунітету. Наразі невідомо, коли обвинувальний акт у справі потрапить до суду.

gazeta.pl

Запис «Кнопкодави» в Польщі – відчуйте різницю! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогоріч лише троє чинних народних депутатів України відпочили в закладах, які перебувають в управлінні Верховної Ради. Про це пише «Новинарня» з посиланням на дані Комітету виборців України (КВУ).

Апарат ВРУ повідомив, що наразі в сфері управління Верховної Ради перебувають такі заклади: державні підприємства «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі» та «Готельно-оздоровчий комплекс «Затока», що розташовані в місті Скадовськ Херсонської області, а також бази відпочинку «Конча-Заспа» і «Пуща-Водиця» в Києві.

Цьогоріч у цих закладах відпочивали разом із сім’ями лише три нардепи поточного VIII скликання: Микола Люшняк (БПП), Ігор Артюшенко (БПП) та Костянтин Матейченко («Народний фронт»).

Також у них відпочили два народні депутати колишніх скликань: Тамара Прошкуратова (СДПУ(о), 2002-2006 рр.) та Ольга Гінзбург (Компартія, 1998-2006 рр., голова Держархіву 2008-2014 рр.).

Зазначається також, що торік в санаторіях Верховної Ради офіційно відпочили чотири народні депутати VIII скликання.

У Комітеті виборців України висловили думку, що існування спеціальних санаторіїв Верховної Ради є недоцільним.

«Такі санаторії були популярні в СРСР, але зараз в них немає жодного сенсу. Враховуючи низьку зацікавленість нардепів у відпочинку в цих закладах, їх було б логічно продати на відкритому конкурсі», – зазначив голова КВУ Олексій Кошель.

Запис У чотирьох державних санаторіях Верховної Ради цьогоріч відпочило лише три нардепи. Решта – по закордонах. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Верховній Раді пропонують не пускати журналістів у кулуари парламенту. Для ЗМІ виділять прес-центр на 3-му поверсі.

Такі зміни пропонує Комітет з питань регламенту та організації роботи Верховної ради. Про це свідчить рішення комітету від 9 липня 2018 року.

Пропонують внести зміни до положень, що визначають порядок доступу осіб до відкритих пленарних засідань ВР та порядок оформлення документів для їх відвідування. 1-й і 2-й поверхи кулуарів ВР в адміністративному будинку на вул. Грушевського, 5 будуть передбачені для вільного доступу нардепів та відкриті для інших відвідувачів, зокрема представників органів держвлади та місцевого самоврядування, громадських організацій, іноземних громадян та громадян, допуск яких здійснюється за службовими посвідченнями, тимчасовими та гостьовими квитками.

На 3-му поверсі кулуарів Ради пропонують створити прес-центр та розмістити місця для роботи журналістів. Комітет вирішив рекомендувати першому заступнику керівника Апарату Ради – керуючому справами Петру Боднару ініціювати створення в Апараті ВР робочої групи з питань підготовки відповідних пропозицій.

Така ініціатива пов’язана з інцидентом, що стався в травні 2018 року. Тоді фотограф оприлюднив знімок, на якому представниця ЗМІ показувала непристойний жест у камеру. Після цього її та подругу звинуватили в неповазі до Ради і позбавили акредитації.

Запис У Верховній Раді пропонують не пускати журналістів у кулуари парламенту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поговорити про «реформи» обранці вирішили у комфорті й за рахунок держави – тобто за наш із вами. Формально зустріч призначалася у Швейцарії із екс-президентом Європарламету Петом Коксом – для обговорення реформи українського парламенту.

Звісно, українців радує бурхлива діяльність Парубія та уповноважених представників фракцій. Та усім цікаво: невже у величезному будинку ВР не знайшлося вільного кабінету для наради з Коксом? Та й поселити одного Кокса навіть у президентському люксі якось подешевше було б… Та ні, вони полетіли всім кагалом до Лозанни  і не за свої ж кревні. А, може, зібрати усіх представників фракцій разом в Україні Парубій неспроможний, тож він і заманив їх на Кокса Швейцарією? Журналісти інтернет видання  rupor.info поставили запитаннячка руба: тоді навіщо нам такий Парубій і такі фракції? Чи не дешевше було б замість них усіх найняти одного Кокса? Кажуть, що він у побуті скромний, зброю та діаманти не колекціонує, від тещ мільйони у подарунок не приймає і в лотерею не грає! Суцільна економія!

Запис Іншого місця, сарачки, не знайшли: Парубій та голови фракцій обговорили свої проблеми у Швейцарії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Верховна Рада України закликала уряд на базі нинішньої Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції створити Міністерство в справах ветеранів. Що ховається за цим нагромадженням слів та чи дійсно потрібне таке міністерство – з’ясували журналісти сайту “24”.

Хто зараз займається проблемами ветеранів?

Державна служба ветеранів, яка підпорядкована Міністерству соціальної політики. Служба координує соціальний захист ветеранів, надає пільги, відповідальна за соціальну та психологічну адаптацію ветеранів, збирає про них інформацію для санітарного лікування, реабілітації та надання житла, організовує присвоєння статусу інваліда АТО і учасника бойових дій. Окрім Держслужби ветеранів – парламентський комітет у справах ветеранів та учасників бойових дій, який займається розробкою законодавчих ініціатив та розглядом законопроектів. Плюс ще приблизно 22 органи, служби, департаменти та міністерства, які забезпечують надання послуг і пільг ветеранам.

В цілому, через традиційну для нашої реальності нескоординованість між всіма цими установами, ветерани вирішують свої питання дивними кульбітами між різними структурами. Бо в одному віконці йому кажуть, що він прийшов не у ту службу, у другому – відсилають у наступне відомство, у третьому віконці йому кажуть, що потрібно знову повернутись у попередні два віконця, бо від них треба принести “ще оці папірці”. Відфутболювання із установи в установу з найменшого приводу створюють у голові ветеранів хаос.

Для чого потрібно створювати міністерство?

В теорії – для того щоби усунути весь цей бюрократичний безлад. Міністерство має займатись розробленням державної політики у цій сфері, розробити проект змін до законодавства, визначити як буде реалізована вся система опікування ветеранами, які питання тут є більш приорітетними та які бюджети на це потрібні. Якщо простими словами – міністерство має вирішувати всі питання, які пов’язані зі здоров’ям ветеранів, підтримкою їхніх родин, надання пільг, забезпечення житлом та створити умови для нормального працевлаштування.

У фракції БПП, яка і є ініціатором створення відомства, кажуть, що в Україні має функціонувати єдиний державний орган, який буде нести відповідальність за всю роботу із питань ветеранів, які зараз страждають від неякісної підтримки держави. У Держслужбі у справах ветеранів сайту “24” так і не змогли більш-менш доступно пояснити, для чого потрібно створювати міністерство та що саме призводить до відсутності координації між відомствами, коли йдеться про вирішення питань ветеранів. Самі ветерани теж цього не до кінця розуміють – але про це трохи згодом.

Чим буде займатися міністерство?

Невідомо. Окрім озвученого всіма депутатами, які підтримують його створення, “нести відповідальність за вирішення усіх важливих для учасників АТО питань” – інші задачі чи обов’язки запропонованого відомства ніде не вказуються.

Як воно може працювати?

Хотілось би, щоби потенційне міністерство працювало так, як наприклад у США. У американському міністерстві працюють над захистом та забезпеченням ветеранів, членів їхніх родин та осіб, що перебувають на їхньому утриманні, у тому числі загиблих військовослужбовців. Серед інших напрямків діяльності цієї структури – реєстрація та комплексний облік ветеранів, надання пільг (у тому числі – на медичне страхування та медичні послуги, зменшення відсотків при наданні позик на будівництво житла, придбання будинку або машини), виплата допомоги, комплексне медичне обслуговування, боротьба з безпритульністю, встановлення пенсій тощо. Словом, роблять вони багато і дуже злагоджено. Але Міністерство у справах ветеранів у США має виключно високе фінансування – більший бюджет має лише Міністерство оборони. Наша реальність таких ресурсів поки що не передбачає.

Які є ризики створення нового міністерства?

Наша політична реальність. По-перше, ми вже маємо досвід створення кількох міністерств, які були заявлені як важливі установи, що мали би працювати на досягнення шляхетних цілий. На практиці ж вони виявились фінансованими з бюджету відомствами “ніпрощо”.

По-друге, створення окремого міністерства означатиме, що всі кошти, які виділятимуть на забезпечення ветеранів, будуть сконцентровані в одному місці. Заступник голови фракції БПП Олександр Третьяков із надмірним ентузіазмом домагається створення міністерства. У ЗМІ вже пишуть про те, що його може очолити його скандальна креатура Валентин Манько, який зараз головує у Держслужбі ветеранів. І все це наштовхує на думки, що більше, ніж допомогти ветеранам, ініціатору створення хочеться взяти під контроль кошти, які будуть йому виділятись. Практика показує, що українські чиновники вміють ефективно “розпилювати” кошти, виділені на протезування ветеранів, їхню психологічну реабілітацію, на забезпечення їх житлом…

Що про нове міністерство думають самі ветерани?

Опитані журналістами сайту “24” ветерани визнали, що багатьом після повернення із зони бойових дій дійсно потрібна допомога. Але вони солідарні також у тому, що аби вирішити питання пенсій військовослужбовцям чи видати їм обіцяне житло, не потрібно створювати окремого органу – достатньо, щоб ті, що є, ефективно працювали. Ветеран, десантник Жора Турчак, наприклад, зазначив, що якби існуюча система підтримки ветеранів працювала так, як прописано у законах, то її було би цілком достатньо. “Міністерство має створюватись не під людину, яка його лобіює, а саме під ветеранів. Інакше – буде той самий бюрократичний безлад”, – зазначив він.

Ветеран Дмитро Резніченко, який воював у батальйоні “Донбас”, погоджується, що мета створення міністерства дійсно виглядає нібито благородно. Адже після війни багато солдатів не можуть повернутися до мирного життя. Проте, таких людей не критично багато і їм зараз допомагають і державні, і благодійні організації. При цьому, за його словами, Третьякову, який лобіює створення міністерства, він особливо не довіряє. “Третьяков хоче створити Міністерство, щоб централізувати всі фінансові потоки, які виділяються на вирішення проблем ветеранів, а з урахуванням того, що війна триває – цих грошей ставатиме все більше і більше. Якщо креатура Третьякова очолить міністерство – він зможе замкнути на собі всі гроші, які виділятимуться на допомогу ветеранів”, – зазначив ветеран.

Запис Навіщо потрібне міністерство ветеранів і чим воно займатиметься? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До повної шик-колекції дружині генпрокурора Ірині Луценко лише туфель з козлячої шкіри бракує. Сумка за 74 тисячі гривень не найдорожча у колекції дружини генпрокурора. Про це пише НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Leopolis.

“Моя дружина – справжня. У словах обходиться без піарників, на обличчі – без хірургів”, – насмішив генпрокурор Юрій Луценко народ, захищаючи дружину від критики за випад у парламенті про козла (пані Луценко кричала нардепу Недаві, щоб той “виніс козла”, тобто нардепа Левченка).

Генпрокурорська дружина – як ходяча реклама обіцяного “пакращення” в Україні. А що: колишня бізнес-леді і на депутатській зарплаті може розкішним життям хизуватися. Совістливо ж “демонструвати багатство у бідній країні” – то від лукавого.Ще б додав, що суджена у нього – сама скромність і брендові обновки на ній – зі стокових магазинів. Пані Луценко так часто вигулює у парламент дорогі наряди і сумочки, що до її посади можна приписку робити – представник президента і модних брендів у Верховній Раді.

Схоже, після “дивовижного” (без пластичних хірургів) зменшення у розмірах у  пані Луценко клопотів додалося: як гардероб під нову фігуру обновити. Не в універмазі ж першій “президентській” леді Верховної Ради затарюватися. Її лише дорогі обновки гріють. Не встигли заздрісниці обговорити туфлі Луценко, які щонайменше 16 тисяч гривень коштують, як вона прийшла на роботу зі сумочкою від французького дому моди Yves Saint Laurent. Коштує такий портфельчик 2790 доларів, що у перерахунку на гривні — 74 тисячі, або мінімальна місячна виплата для півсотні пенсіонерів.

І це не найдорожча сумка із колекції пані Луценко. У декларації за минулий рік дружина генпрокурора вказала сумочку Chanel за 97 тисяч гривень (це більше, ніж задекларована піврічна зарплата у Верховній Раді). Вартість ще однієї, Dior, не зазначила. Але вже сама присутність у декларації означає, що  коштує сумка щонайменше 70 тисяч гривень (50 мінімальних зарплат станом на 1 січня 2016-го). Засвітилася нардеп Луценко і з портфелем від французького  шик-бренду Hermes. У виконанні з крокодилячої шкіри такий аксесуарчик коштує… 35 тисяч доларів (за нинішнім курсом — понад 900 тисяч гривень).

Крім Ірини Луценко, у завсідницях “шикових” рейтингів — ще з десяток депутаток. Любителька Louis Vuitton Юлія Тимошенко примудряється виглядати на всі 100 (тисяч доларів), живучи на 76 тисяч гривень депутатської зарплати (це єдиний дохід, який Тимо­шенко вказала в останній декларації). Екс-“регіоналка”, а нині — “опоблоківка” Тетяна Бахтєєва засвітилася у парламенті з годинником Breguet вартістю близько 100 тисяч доларів. У колекції  парламентської модниці Тетяни Донець із “Народного фронту” є клатч із крокодилячої шкіри. Коштує таке задоволення від французького бренду Perrin Paris, у перерахунку на українські гроші, 107 тисяч гривень. Лише уявіть собі: маленькому українцеві з мінімальною зарплатою довелося б горбатитися за таку суму… три роки! Ще стільки ж, аби дозволити собі сукню від Louis Vuitton, в якій Донець “вишивала” депутатськими коридорами.

Недалеко втекли від коштовної “фронтовички” перший віце-спікер Ірина Геращенко та Олена Кондратюк (“Батьківщина”). Обидві облюбували однакові італійські сумочки Bottega Venеta за 100 тисяч гривень.

Представниця “Самопомочі” Тетяна Острікова “вигулює” на роботу сумку Сeline за 92 тисячі гривень. Кума президента і за сумісництвом — нардеп від БПП Оксана Білозір “шиканула” під парламентським куполом сумкою італійського бренду Valentino Orlandi, вартість якої — понад 25 тисяч гривень.

“Захисниця бідних й ображених”  Наталія Королевська навіть гумові чоботи для  піар-зйомок на “фазенді” і кеди для показушних суботників не на базарі купує. Як же без бренду! На толоку — кросівки від Alexander McQueen за 410 євро (13 тисяч гривень). На закупи у супермаркет — спортивне взуття від Сhanel за 1200 доларів (32 тисячі гривень).

Запис Ходячі свідки покращення: дружина Луценка прийшла у Раду в обновках за 100 тисяч спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Загалом 70 українських чиновників задекларували 283 компанії у 19 офшорних юрисдикціях. Такі результати підрахункiв представили експерти групи антикорупційних проектів “Bihus.info”, проаналізувавши декларації можновладців, пише газета “Експрес”.   Лідером за кількістю офшорних компаній, власники яких українцi, є Кіпр – на острові розташовано 159 підприємств, які теоретично могли би сплачувати податки в український держбюджет. На другому та третьому місцях – Британські Віргінські та Сейшельські острови. Їм українські олігархи довірили 71 та 18 компаній відповідно. Інші екзотичні юрисдикції серед українців  непопулярнi.  

– Найбільше офшорних компаній задекларували народні депутати — 195, i це майже 69% загальної кількості, – розповідає Антон Столяров, аналітик групи Bihus.info.- Безперечним рекордсменом тут є член партії “Опозиційний блок” Юлія Льовочкіна, сестра екс-голови Адміністрації Президента України. Вона володіє 45 офшорними компаніями! Її однопартієць Вадим Новинський задекларував 30 компаній за кордоном. По 22 компанії в офшорах мають члени депутатської групи “Воля народу” Іван Фурсін та Олександр Фельдман, а також Максим Єфімов з фракції “Блок Петра Порошенка”. А заступник голови групи “Воля народу” Степан Івахів володіє 13 компаніями. І замикає список рекордсменів голова партії “Відродження” Віталій Хомутиннік із 9 компаніями.

– Скільки власників офшорів є в інших органах влади?   

– Депутати міських рад мають 33 офшорнi компанії. Серед них виділяється депутат Київської міськради Ігор Баленко, який володіє 20 офшорними компаніями за кордоном. У депутатiв облрад загалом 19 офшорних компаній. А 8 офшорами володіють представники Кабінету Міністрів, половина з них належить заступникові міністра регіонального розвитку Леву Парцхаладзе. І замикає цей список Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку з 6 компаніями. Усі вони належать голові цієї комісії – Тимуровi Хромаєву (чоловіку телекедучої Маші Єфросиніної).  

– Яку саме інформацію про офшорні компанії, відповідно до закону, слід зазначати в декларації?

– Назву компанії українською та англійською мовами, її адресу, юрисдикцію. Також повiдомити код компанії. Але його часто не вказують, натомiсть запевняють, що такої інформації немає. Крім того, у законі чітко не прописано, чи повинні декларанти вносити в реєстр інформацію про майно своїх фірм, тому майже ніхто цього і не робить.

– Хтось, можливо, оприлюднив такi данi? 

– Та ж Юлія Льовочкіна. Вона користується віллою на Лазурнiм узбережжі Франції площею 1056 кв.м, яка записана на данську фірму Glorietta Investments 1 ApS. Але в розділі про корпоративні права зазначено, що її кінцевим бенефіціарним власником є сама Юлія Льовочкіна. Ще депутатка задекларувала апартаменти у Греції площею 332 кв.м, будинок у Франції площею 361 кв.м. Їх зареєстровано на інші офшорні компанії, які теж належать самій Льовочкіній.

Запис Українські політики задекларували 283 компанії в офшорах. Льовочкіна — рекордсмен (чи то рекордсвумен?) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Громадяни України зажадали, щоб народні депутати і чиновники користувалися виключно службовими автомобілями вітчизняного виробництва. Дана вимога була зареєстрована у вигляді петиції на сайті президента.

Автор петиції активіст Сергій Лященко пропонує реалізувати державтомобілі іноземного походження, якими користуються депутати і держслужбовці, пише Народна Правда.

Активіст пропонує продати «Лексуси», «Хюндаї», «Тойоти», які знаходяться на балансі прокуратури, депутатів ВР України.

Замість іномарок небайдужий житель України пропонує придбати представникам влади «Славути».

Запис Народ хоче пересадити прокурорів і депутатів з іномарок на «Славути» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях представники громадської організації «Центр UA» разом із представниками місцевих партосередків, політичних партій, а також із журналістами та експертами провели публічний діалог «ВиБОРИ: нові правила». В обговоренні виборчих правил, які дозволять запустити зміну політичних еліт в країні, місцеві політики – учасники панельної дискусії – проявили дивовижну одностайність – попри те, що представляли різні, подекуди з діаметрально протилежною ідеологією, політичні сили. 

Яких виборчих правил вимагають українці? Хто має визначати місця у партійному списку: київські лідери партій чи виборці у багатомандатних регіональних округах? Яким має бути покарання за порушення виборчих правил? У який спосіб суспільство вимагатиме від влади нового виборчого законодавства?

Попри те, що влада обіцяла знайти відповіді на ці питання й змінити виборче законодавство ще  2015-го,, за 3 роки вона на спромоглася це зробити. Тож допомогти владі й змінити законодавство не за місяць до виборів і не авторством «трьох експертів», а вивчивши практику, вирішили громадські активісти.  

Експерти – виконавча директорка Інна Борзило та лідер напрямку «Контроль публічних фінансів» «Центру UA» Андрій Андрушків – переконливо продемонстрували недоліки закритих виборчих списків (відомі обличчя – як локомотив для проплачених місць; люди, які інвестують у вибори, потрапляють у парламент і відбивають кошти певними голосуваннями; до парламенту проходять переважно кияни, які не представляють регіони). Вони аргументували також недоліки «мажоритарки» (проблемна «на вході», неефективна «на виході»; переважну більшість порушень здійснюють штаби саме мажоритарників (зокрема, підкуп – прямий і непрямий), а обіцянки рідко стосуються роботи в парламенті – у них йдеться не про формування державної політики, а за принципом «я для вас щось зроблю»; депутати-мажоритарники рідше голосують за реформи).

Мета нового законодавства – мати підзвітний, репрезентативний парламент і рівний доступ до управління державою усіх громадян.

Як не дивно, такий підхід до законодавства підтримали не лише представники так званих «демократичних» політсил (Ольга Кобевко – депутат облради від «Самопомочі», Іван Гончарюк – депутат міськради від «Народного контролю» чи Василь Максимюк – депутат міськради від БПП «Солідарність»), а й ті, кого пов’язують із колишніми «регіоналами» (Олександр Болтунов – депутат облради від «Опоблоку» чи Василь Продан – нинішній секретар міськради від «Рідного міста), ба навіть «політичні мігранти», як-от Борис Баглей – нинішній працівник виконкому Аграрної партії України у Чернівецькій області, екс-рухівець та екс-представник ющенківської «Нашої України».

Та якщо О.Кобевко виступає однозначно «за» нове виборче законодавство без мажоритарки, В.Продан каже про необхідність збереження мажоритарки на місцевому рівні, В.Максимюк, підтримуючи, висловлює певні застереження, а І.Гончарюк наголошує, що цей закон «треба розглядати в комплексі з судовою реформою», то О.Болтунов на підтримку цієї позиції «ллє воду» на кшталт «країна прагне чесних прозорих виборів, тому ми повинні перейти від старої корумпованої системи до нової», а Б. Баглей вдається до мемуарів: «Перший раз я став депутатом Чернівецької міськради в 90-му році, і закон тоді був пропорційний, і була депутатська недоторканність, і ми мали демократичну більшість… Наступний раз я був депутатом облради – я був у керівництві «Нашої України» (2006-2010 рр.), і це була найефективніша облрада за всі часи…» (?)

Дещо розійшлися позиції місцевих політиків стосовно політичної реклами й депутатської недоторканності. «Самопоміч» вважає, що політреклама має залишитися, але певною мірою бути квотованою, аби в цьому питанні знову не виграли гроші. Проти політичної реклами взагалі – «Рідне місто», «Опоблок» і «Нарконтроль». «Аграрій» скаржився на те, що ЗМІ його нинішню партію ігнорують.

Недоторканність теж, як не дивно, виявилася неоднозначним питанням – хоча всі політики, йдучи на вибори, обіцяють її скасувати. Ольга Кобевко, в принципі, за її зняття, але, зважаючи на реалії, іноді вважає, що добре, що недоторканність є. Василь Продан заявляє, що «кожна нова влада, яка приходить, займається переслідуванням політичних опонентів», тож підтримує необхідність недоторканності. Олександр Болтунов вважає, що «недоторканність має бути знята, але тільки разом із прийняттям закону про імпічмент президентові». Іван Гончарюк називає недоторканність «предметом маніпуляцій» і закликає до «фахової дискусії». І навіть відомий демократ Борис Баглей (знову вдаючись до спогадів) розповідає, як на нього політично тиснули в студентські роки в університеті – допоки він не став депутатом, тож вважає, що потрібно повернути недоторканність депутатам місцевого рівня.

Що не казали би наші місцеві політики, експерти їх почули і обіцяють врахувати результати дискусії у процесі творення і вдосконалення нового виборчого законодавства. А тим часом закликають знайомитися з матеріалами розділу «Політична пам’ять» на сайті руху «Чесно» (http://www.chesno.org/). Це онлайн-інфраструктура для українських виборців з інформацією про партії та політиків, які йшли на вибори до Верховної та місцевих рад України. Хто ким був, хто що обіцяв і хто ким став зараз… Цікаве чтиво, насправді протвережує.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Що буковинські політики насправді думають про нове виборче законодавство, політичну рекламу й недоторканність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У вересні народні депутати продемонстрували рекордно низькі показники участі в голосуваннях Верховної Ради. Про це повідомив “Комітет виборців України”, чиї експерти все ретельно порахували.

– Найнижчий показник за 2017 рік! Протягом минулого місяця один депутат у середньому взяв участь лише у чверті голосувань. Для порівняння: у липні один парламентар голосував у середньому в 48% випадків, у червні – 55%, у травні – 49%, у квітні – 45%, у березні – 54%, в лютому – 51%, в січні – 50%. Тобто досі депутати ігнорували вдвічі менше голосувань, — розповідає Денис Рибачок, аналітик “Комітету виборців України”.

Загалом у вересні регулярно, тобто більш ніж у половині випадків, виконали свою оплачувану функцію з осмисленого натискання кнопки “за”, “проти” або “утримався” лише 60 – 80 депутатів. Так, 22 вересня активно голосували 52 нардепи, 21 вересня – 85, 20 вересня – 80, 19 вересня – 87, 8 вересня – 62, 7 вересня – 99, 5 вересня – 134 із 422, пише газета Експрес.

Загалом минулого місяця аж 353 народні депутати пропустили половину й більше голосувань (тобто не натискали “за”, “проти” чи “утримався”). Із них 46 осіб проігнорували понад 90% голосувань. Вони або були відсутні на робочому місці, або свідомо не голосували.

Найгірше себе зарекомендували депутати фракції Радикальної партії Ляшка та груп “Відродження” і “Воля народу”. Їхні представники пропустили понад 90% голосувань у вересні! Так, в середньому один депутат РПЛ за місяць взяв участь у 8% голосувань, “Волі Народу” – 7%, “Відродження” – 6%. По інших фракціях показники такі: депутати “Самопомочі” голосували у 58% випадків, “Батьківщини” – 35%, “БПП” – 29%, “НФ” – 21%, “Опоблоку” – 14%.

Якщо ж глянути на річну тенденцію, то можна помітити: “Воля народу” і “Відродження” постійно опиняються серед тих, хто ігнорує голосування. Також зазвичай їм компанію складають представники “Опоблоку”. Члени фракції, яка складається значною мірою з колишніх “регіоналів”, не раз заявляли, мовляв, не голосуватимуть за важливі рішення у парламенті, доки у порядок денний не включать їхні законопроекти. Це саботаж. І це неправильно. Опозиція має займати конструктивну позицію, а не самоусуватися від роботи в парламенті.

Для того, щоб депутати в сесійній залі проводили час продуктивніше, ми пропонуємо штрафувати тих, хто не бере участі в голосуваннях. Потрібно вираховувати певну суму від їхньої заробітної плати щомісячно. Адже наразі така практика є тільки щодо відвідування народними депутатами засідань Верховної Ради. Адже якщо він прийшов і не долучився до ухвалення законів, то за неробство має бути покараний. Згідно з чинним законодавством, участь народного депутата в голосуваннях – такий же його обов’язок, як і участь у пленарних засіданнях Верховної Ради. Звичайно, є депутати, для яких зарплата 17 тисяч гривень на місяць – це значна сума, а є мільйонери, для яких вирахування будуть зовсім невідчутні. Але на багатіїв можна знайти додаткові важелі впливу. Парламентарів, які не голосують, доцільно позбавляти права участі в міжнародних делегаціях парламенту, чого вони всі прагнуть, обмежувати повноваження у частині роботи в комітетах. Схожим чином, до речі, дисциплінують своїх народних обранців Молдова, держави Балтії та Польща. Крім того, потрібно апелювати до політичної культури та відповідальності нардепів. Ми можемо максимально поширювати інформацію про ті політичні сили та групи, які не долучаються до голосувань, а виборці хай думають, чи варто давати “зелене світло” їм на наступний термін повноважень.

Запис “Важке” життя нардепів: приходять на роботу і … не голосують спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо ви, шановні чернівчани, ще сподіваються, що депутати дбають за вас, то ви глибоко помиляєтеся. Насправді – це ви дбаєте про їхнє фінансове і матеріальне благополуччя. Бо як тільки став депутатам – отримав квартиру, машину, землю, посаду …

Ми вже познайомили вас зі статками депутатів обласної ради. На черзі – депутати Чернівецької міської ради. І вам залишиться тільки зробити висновки про те, скільки грошей побачать наші дороги, будинки, дитячі майданчики, поліклініки та школи…

Комісія з питань бюджету і фінансів

Комісію з бюджету та фінансів очолює №1 від блоку Петра Порошенка на місцевих виборах –2014,  професор кафедри публічного права ЧНУ ім. Ю. Федьковича, професор кафедри фінансового права КНУ ім. Т. Шевченка, доктор юридичних наук, дружина прокурора Чернівецької області Наталія ЯКИМЧУК (у дівоцтві – Солонська). До слова, чоловік п. Наталі був колись її викладачем у ЧНУ. Доктором наук п. Наталія стала у 36, нині є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту дисертаційних досліджень і здійснює наукове керівництво аспірантами та докторантами (а це, щоб ви знали, стабільні тисячі доларів, у юристів – навіть десятки тисяч доларів). Майстер спорту зі стрільби з лука (учениця відомого тренера Анатолія Єгорова).

Депутатка має 4-х сестер, сина Володимира – студента юрфаку (а які у нього варіанти при таких батьках?) і доньку-школярку Олену. Матеріальні статки сім’ї цілком пристойні, як і годиться родині прокурора. Удвох із чоловіком депутатка заробила торік майже півмільйона гривень. Родина має гектар землі (Київська область, Вишгородський район, Хотенівська сільська рада), квартиру в Києві на 110 квадратів на вул. Лебедєва-Кумача, 125-метрову квартиру в Чернівцях на вул. Щербанюка і гараж за тією ж адресою.  У гаражі – «Volkswagen Passat» CC і «Mercedes-Benz» GL 320.

Гучних скандалів за пані Якимчук не спостерігалося. Чого не скажеш про більшість її колег з комісії, найвідомішими поміж яких є «невловимий Джо» – Ростислав Білик і «смотрящий», як його охрестили журналісти, Василь Продан.

«Біглий» Ростислав БІЛИК нещодавно повернувся чи то з Ізраїлю, чи то з Італії, чи то з інших

теплих країв, допоки його кримінальна справа «висіла у повітрі» (ля тих, хто геть не в темі: Білика упіймали на підкупі виборців на своїй же виборчій дільниці – у студентських гуртожитках ЧНУ. Студентів, які були лише гвинтиками в цій схемі, посадили на 3 роки, а сам Білик оперативно «злиняв» із Чернівців). Тим не менше, його визнали чинним депутатом міської ради (хоча на жодному із засідань він не був), а згодом «питання порішали» і прокуратура Києва закрила справу Білика, зробивши його справді «білим і пухнастим». Скільки це коштувало Білику, знати не можемо, та й декларація про його доходи за 2015 рік не оприлюднена. Тож ознайомлю читачів, так би мовити, із, штрихами до біографії.

Далекого 2000-го Білик закінчив економічний факультет ЧНУ і залишився там працювати на кафедрі економічної теорії та менеджменту. 2008-го захистив кандидатську дисертацію під керівництвом Валерія Кириловича Євдокименка. Дисертація його називалася «Стратегія використання природо-ресурсного потенціалу Карпатського регіону в контексті перспектив його сталого розвитку», але великої користі вітчизняній економіці не принесла (ну то таке, не в нього одного). На момент «линьки» з країни навчався в докторантурі. Сайт ЧНУ пише, що людина за свою трудову діяльність «натворила» 95 наукових праць. Серед них я знайшов аж зовсім цікаві:

Радько М.М., Воробйов О.О., Мединський С.В., Бєлих С.І., Магаляс В.М., Білик Р.Р. Науково-дослідна робота у фізичній культурі та спорті. – Чернівці, 2004.–156 с. (Рекомендовано Міністерством оборони України); Воробйов О.О., Романів Л.В., Ячнюк І.О., Ячнюк Ю.Б., Марценяк І.В., Білик Р.Р. Відновлювальні засоби працездатності у фізичній культурі і спорті: Підручник. Вид. 2-ге, змінене і доповнене. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 432 с. (Рекомендовано Міністерством оборони України.). Ну знається людина на фізкультурі – аж так, що Міноборони рекомендує!

За декларацією-2014, Ростислав Білик заробив лише 50 тис. 687 грн, а його дружина (теж працює в університеті) – 48 тис. 150 грн. На ці гроші вони утримують 2-х малолітніх дітей і чималенько майна. На Білику – земля в Михальчі (6 соток) та квартира на вул. Руданського, 20 (1/4 спільної власності). На дружині – земля у Чернівцях і в Миговому (6,5 і 20 соток), квартира в Чернівцях (120 м, 1/5 спільної власності). Родина має 3 авта – «Лексус RX», «Ауді А6» та «КамАЗ-52213». Останні 2 придбані того ж таки 2014-го відповідно за 130 та 30 тис. грн (нагадаємо, удвох подружжя заробило за рік лише неповні 100 тис. грн). Ще 200 тис. грн. лежить на депозиті в банку.

Звідки гроші, запитаєте? Все дуже просто, якщо врахувати, що в декларації зазначена не вся власність Білика. Усе місто знає про фірму «Карат» (заводик з виробництва цегли). Не  переказуватиму деталі переписування бізнесу від родича до родича, але станом на сьогодні засновницями фірми є дружина Білика й така собі Лариса Осадчук, а керівницею – Лідія Осадчук (родичі Біликової дружини). Сам же Білик із партнером Володимиром Круглим є власниками сільськогосподарського ТзОВ «Дружба-1», розташованого в с. Хряцька на Герцаївщині.

Ще одним випускником економічного факультету ЧНУ є «смотрящий» Василь ПРОДАН, чоловік народної депутатки від БПП Оксани Продан, із якою вони разом навчалися.

Одногрупники згадують, що дізнавшись про весілля красуні і розумниці Оксани і «просто Васі», який не хапав зірок з неба, були приголомшені. Однак, Оксана, як бачимо, не прогадала.

Нині Василь Продан – одна з ключових фігур у політичному пасьянсі Чернівців, негласний керівник партії «Рідне місто», батько двох доньок Ірини і Марини, та ще й до всього – мільйонер.

Доходи Василя Продана за 2015 рік – 1 млн 4 тис. 861 грн. Дружини – 77 тис. 157 грн (мало, як на нардепа…). Для порівняння: 2014-го Продан задекларував 994 тис. грн, а дружина  – 173 тис. грн. Василь Продан має три квартири в Києві (123, 117 і 193 квадрати) та 136-метрову квартиру в Чернівцях на вул. Полтавській.  До речі, 193-метрова квартира в Києві придбана вочевидь 2015-го, бо в декларації 2014-го її немає. А от витрати на придбання нового помешкання Василь Сафронович не зазначив. Ще 2 квартири в Чернівцях, на вул. Стасюка та Шкіля, записані на Оксану Продан (32 і 85 кв.м). З транспортних засобів у Продана задекларовані 2 авта «Тойота». В ОТР-банку Василь Продан тримає 86 846 грн, ще майже 374 тис. грн – внески до статутних фондів підприємств. Оксана Продан також передала в управління ще аж 1 млн 516 тис. грн таких же внесків.

Офіційно Василь Продан є співвласником двох фірм: «Укртранс-Буковина» та «Укртранс- Чернівці», зареєстрованих на 3-му провулку Тореза у Чернівцях. Неофіційно його пов’язують також із місцевими телеканалами «Чернівецький промінь» і «Місто» та інтернет-виданням «Чернівці-Таймс». Крім того, сестра Василя Продана є власницею ринку на вул. Зеленій.

Аби закінчити із БПП і «Рідним містом», згадаю ще один цікавий персонаж з цієї комісії  – Василя МАКСИМЮКА, депутата від БПП «Солідарність». Певний час виконував обов’язки  директора Калинівського ринку. Кум Віталія Михайлішина. Власник ресторану й карусельок у парку «Жовтневому». Серед «гострих» моментів біографії – участь у миротворчій операції в Югославії та поранення в АТО. Максимюк – власник фірм ПП «Агро-бізнес» (Чернівці, Головна, 141) і ТОВ «Агробуксад» (Київ, вул. Воровського,17). До речі, директором «Агробуксаду» є колишній гравець чернівецької «Буковини» Олег Керстенюк. За ним числяться також 2 київські фірми – «Інокс» та ТзОВ «Глобалбізнесгруп Gmbh» (таємничі німецькі літери розшифровуються як ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю), а також (увага!) ТОВ «Термінал авіації цивільного призначення». Офіційно Василь Максимюк нібито не має жодного стосунку до цих фірм, а реально?

Потребує більш детального дослідження й історія з мікроринком «БУКОВИНСЬКИЙ» і  ТзОВ «НАДІНА ЛТД» (Чернівці, вул. Стеценка, 8). Тут Василь Максимюк був і засновником – і головою ліквідаційної комісії. Оскільки сам ринок стоїть і досі, очевидно, що  й фінансові потоки і далі течуть до кишень підприємця.

Дружина депутата – приватний підприємець Максимюк Світлана Володимирівна. Подружжя має двох дітей – Владислава та Єлизавету.

Декларації Василя Максимюка за 2015 рік немає, а у 2014-му родина жила на 194 тис. грн. У власності подружжя земельна ділянка (14,7 сотки ) і будинок (256 квадратів) у Годилові, авто «Kia Sportage», 500 тис. грн вкладів у банках, 174 тис. грн – внесків до статутного фонду.

«Батьківщину» в бюджетній комісії представляє 26-річний син голови облради Артур МУНТЯН,  директор ТзОВ «Чернівецькі хлібо-булочні вироби» (Чернівці, вул. Одеська, 1А). Подейкують, що саме тут печуть усі торти, тістечка і хлібчики, які голова облради щедро презентує на будь-яких урочистих дійствах.

У 20-14-му сім’я Артура Мунтяна (він, дружина і мала дитина) жили на… 30 тис. 340 грн. Мунтян-молодший задекларував 9,3 сотки землі в Годилові та гектар у Дубівцях. Того ж таки 2014-го придбані 2 вантажні «Мерседеси» (це за 30 тисяч доходу!).

У 2015-му у подружжя народилася ще одна дитина, і вже вчотирьох вони живуть на… 43 тис. 845 грн (якось непристойно мало заробляє директор хлібозаводу, ну просто соромно таке в декларації писати… ) та ще 19 тис., отримані дружиною. Та чудеса тривають! У декларації виникає квартира у Чернівцях на 82 кв. м і 300 тис. грн внесків до статутного фонду підприємства. У податкової жодних питань – як і у випадках із попередніми героями – не виникло…

Найбіднішим у цій комісії виявився (зараз вам стане смішно) екс-голова Садгірської райради, «батьківщинець»  Юрій БУРЕГА. Його родина – дружина Наталія (вчитель математики ЗОШ №38), син і донька живуть у 85-метровій квартирі на вул. Південно-Кільцевій. 2014-го і 2015-го сукупні доходи сім’ї становили майже 200 тис. грн. щороку. Подружжя має 2 авта – «Ауді-80» і «БМВ-324» (проданий за дорученням),

Останні 2 цікавих персонажі цієї компанії теж не пасуть задніх у справі примноження своїх статків.

«Народний контроль» у фінансовій комісії представляє… лікар-уролог, заступник головного лікаря приватного медичного центру «Моя сім’я» Михайло ЯРИНИЧ. За 2014 рік дохід Яринича становив 343,5 тис. грн, дружини (з якою він разом вчився в медичному) – 96, 330 тис. грн. У власності 12,5 сотки землі у Тячеві (Закарпаття) та 9,38 сотки в Чернівцях. І 14,86 кв. м –  квартира у м. Ковософиці (Закарпаття) та авто «Мерседес».

Уже 2015-року доходи Яринича зростають утричі – 928 тис. 810 грн, а до майна додається квартира у Чернівцях – 48 кв. м.

Звідки ж такі статки у молодого лікаря? Усе дуже просто. На Закарпатті, виявляється, теж є село Новоселиця. А в ньому – лікарня, де головним лікарем працює мати пана Яринича, Марія. Там же начальником відділу охорони здоров’я РДА працює… – правильно! –  батько Яринича, Федір Михайлович. Але й це ще не все. На сайті transkarpatia.net ми знайшли інформацію про те, що в селі Велика Уголька та селі Новоселиця Марія та Федір Яриничі  на останніх місцевих виборах скупали голоси для партії Віктора Балоги «Єдиний центр» (http://transkarpatia.net/transcarpathia/crime/54120-oprilyudneno-spisok-skupschikv-golosv-po-tyachvskomu-rayon.html. До речі, Федору Яриничу таки вдалося стати депутатом Закарпатської облради, де він і засідає разом зі своїм партійним босом Віктором Балогою.

Та от кому дійсно «щастя привалило» від депутатства, так це «самопомічівцю» БОГДАНУ КОВАЛЮКУ.

33-річний кандидат економічних наук з кафедри економіки підприємства та управління персоналом (економічний факультет у нас нині у фаворі), член наглядової ради Чернівецької обласної організації Асоціації платників податків України 2014-го з дружиною і сином жили на скромних 53 тисячі зарплати глави сімейства і (ха-ха) 1040 грн дружини. Натомість родина мала майже 2 га землі, будинок –  на 32 квадрати і ще майже 28 квадратів дачі.  Додайте авто – «Peugeot Partner» – і 100 тис. грн внесків до статутного фонду. На рідній Заставнівщині Богдан Ковалюк  і донині є зареєстрованим як приватний підприємець села Вікно (роздрібна торгівля).

Однак недарма партія, від якої йшов Ковалюк, називається «Самопоміч». 2015-го депутат «самопоміг» собі в усьому. В сім’ї народилася донька і вчотирьох вони живуть уже на 102 тис. 289 грн зарплати Ковалюка та… 358 тис. 326 грн дружини (яка до декрету заробляла аж 1040 грн!) Придбані 2 земельні ділянки в Мамаївцях (77,37 і 7,52 сотки) відповідно за 720 427 та 70 026 грн, а також інша нерухомість у Мамаївцях (16,83 сотки за 526 968 грн). З’явився незадекларований 2014-го дачний будинок у селі Мусорівка (27, 9 кв. м).

У дружини виникла земля у Вікні –  майже 2 гектари – та ще 13, 5 тис. грн. у банку.

На утримання всього цього майна депутат витратив 8949 грн (для нього, мабуть, діють персональні ставки і тарифи), а інші його витрати становили 640 тис. грн. Усе майно депутата перебуває на Заставнівщині мабуть тому, що там його батько, колишній депутат і чиновник облради, обіймає певні посади.

Отже, при доході родини майже 400 тис., витрати на придбання та утримання майна становили майже півтора мільйона! І насамкінець: того ж 2015-го Богдан Ковалюк став… керівником ПАТ «ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД №1»

Спеціально для «Версій» – убитий реальністю ІВАН ДУПА

(далі буде).

Запис ДИВІДЕНДИ ВІД ДЕПУТАТСТВА, АБО ПРО КОГО ДБАЄ МІСТО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це на черговому  брифінгу про проведення часткової мобілізації на Буковині повідомив Чернівецький обласний військовий комісар Віталій ЧУРАЙ.

– Станом на 5 серпняу Вижницькому районі 10 депутатів різних рівнів проходять медкомісію, у Глибоцькому – один депутат сільської ради вже несе службу, ще 5 проходять медкомісію, у Кельменецькому – 2 особи служать в БТО, серед них сільський голова, 21 чоловік, переважно депутати Кельменецької райради, проходить медкомісію. У Чернівцях  2 депутати райрад пройшли медогляд і призначені на службу у 31-й прикордонний загін. 2 депутати Чернівецької облради, 9 депутатів райрад і 2 представники Антикорупційного комітету проходять медкомісію для визначення ступеня придатності до проходження військової служби, причому більша частина з них – добровольці. З села Волока досі не призвано жодного чоловіка. По інших районах області інформації ще немає, – розповів військовий комісар.

Водночас Віталій Чурай зазначив, що третя хвиля мобілізації на Буковині проходить повільно і мляво: перша та друга були кращими за якістю й своєчасністю.

За його словами, план мобілізації на момент брифінгу на Буковині виконано на 30%, в той час як Вінницька область має 100%, Хмельницька область завершує  процес мобілізації.

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис На третю хвилю мобілізації найбільше відгукнулися депутати Кельменеччини спершу з'явиться на Медіа-Версії.