У Європі стартували щорічні забіги Санта-Клаусів. Траси пролягають по головних вулицях іспанського Мадрида і Міхендорфа (Німеччина), а також данського містечка Нествед. Учасники мають подолати п’ять кілометрів. 

Разом з Сантами біжать і ельфи в зелених костюмах, і навіть домашні вихованці. Частина виручених коштів піде до фонду організації з дослідження раку.

Сотні Санта-Клаусів заполонили і вулички данського містечка Нествед. Завдяки їх забігу приблизно 500 малозабезпечених сімей отримають різдвяні подарунки і святкову вечерю.

У Міхендорфі організували відразу кілька забігів для Санта-Клаусів. Можна пробігти дистанцію в кілометр, а можна подолати і всі десять. Беруть участь цілими родинами. Для дітей – окремий забіг. У заході брали участь близько тисячі ентузіастів. У Міхендорфі забіги Санта-Клаусів проходять дев’ятий рік поспіль.

Запис У Європі стартували щорічні забіги Санта-Клаусів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Данія: малюй, пиши, вирізай – держава платить

…Лише переступила поріг школи у Роскіллі, де розташувалися молодші класи, як у ніс вдарив звабливий запах свіжих булочок, а очі ввібрали веселі яскраві кольори. Все довкола сторювало добрий настрій. Зазирнула до класу, а там спочатку невеличка кімната з шафками, де дітки залишають одяг. Окрім речей, у кожній з них ролики, шлеми, і якісь спеціальні пристрої для стрибання.

Рух у данській початковій школі – це основа снов. І навчаються лише граючись. У спеціальному класі для трудового навчання, принаймні, так колись у нас називалися ці уроки, пахло свіжим деревом. Під час перерви та після занять – знову ж таки рухливі ігри. З хлопчиками і дівчатками обов’язково бігає й вихователь, який усе це й організовує.

У молодшій школі, як правило, працюють молоді люди до 30-ти. Кожен клас обов’язково виїжджає на природу – не раз і не два, відвідують музеї тощо. А кожен данський музей має дитячу кімнату. Якщо це, приміром, в Луізіані, тобто музеї сучасного мистецтва на березі моря, де на початку ХХ століття діяла своєрідна комуна художників, то там ви побачите дітей, які, вдягнувши фартушки, із захопленням малюють фарбами. Вихователь же ще й навчить, як правильно ними користуватися.

А ось у замку Кронборг, де, за легендою, відбувалися події, описані Шекспіром у відомій трагедії «Гамлет», маленьким відвідувачам запропонують розмальовки королів і королев, принцес і принців, а також пластилін для ліплення різноманітних історичних споруд і фігурок. Почасти там застряють і дорослі.

Подібні дитячі кімнати є і в бібліліотеках. На столиках без будь-якої охорони лежать олівці, фламастери, папір для малювання та вирізання. Ніхто не боїться, що маленький відвідувач візьме щось із собою.

У Данії та Швеції завжди людно у бібліотеках. Тож і кімнати для дітей там не простоюють. Малюй, вирізай, ліпи, складай. А найцікавіші роботи вивішують на стінах. А ще там можна полежати і пострибати на величезних подушках із піску.

Загалом, маленьких дітей дуже часто можна зустріти на вулицях Данії. Бо вони їздять з батьками скрізь – у справах, і на відпочинок. Для цього спереду до велосипеда як батька, так і матері прикріплені візочки, де зручно розташовується малеча. А трохи підрісши, вони сідають з батьками на велотандем або ж на свою веломашину.

Щоби матері не втратили під час догляду за маленькими дітками кваліфікацію, а, головне, громадсько-суспільну активність, їм пропонують кількагодинну роботу на день, а то й на тиждень. Займається цим спеціальна служба мерії.

Та повернемося до школи. Але вже не в Роскілль, а до Гадструпа – невеличкого селища із 2000 мешканців. Його місцева школа має кілька стадіонів і спортивних залів, баскетбольний і волейбольний майданчики, критий басейн, центр дозвілля.
Та найбільше мене вразило те, з яким задоволенням і гордістю розповідали мені хлопчики і дівчатка про свою школу. Хоча вчителів при цій розмові не було…

Італія: до 3-х років усе безкоштовно

…Моєму внучатому племіннику, який мешкає в Римі, чотири рочки. Протягом цього навчального року він уже ходив до школи. Від 8-ї до 9-ї ранку на нього чекала вчителька у класі, який, зрозуміло, більше подібний на групу дитячого садка: маленькі столики і стільчики, іграшки тощо. Про школу нагадували лише дошка і маленькі портфелики учнів на колесиках.

Після ігор-уроків – обід. А потім за дітками приїжджають батьки. До речі, зайти на подвір’я школи можна тільки набравши відповідний код на хвіртці. Черговий бачить того, хто прийшов, за його сигналом дверцята відчиняються автоматично.

Прикметно, що забрати мого племінника зі школи можуть тільки троє людей – мама, бабуся і дідусь. Однак він завжди неохоче йшов додому, інколи просив, залишити його на ще трошки в класі. З учителями прощався, цілуючись та обнімаючись!..

Однак найбільше мене вразила розповідь моїх родичів про те, що перші три роки життя малюки в Італії обслуговуються лікарями та фармацевтами безоплатно. Саме так! Ліки будь-якої захмарної вартості та всі медичні маніпуляції, в тому числі найскладніші і найдорожчі операції, робляться безкоштовно, тобто за рахунок держави.

Натомість мати мого племінника Ірина розповіла, як у Чернівцях після 3-4-х місячних безперервних криків малюка, на які вона постійно скаржилася дільничому педіатру, остання нарешті порадила здати аналіз на дисбактеріоз. Але зауважила, що він дуже дорого коштує. Коли ж мама хлопчика пішла в санепідемстанцію за результатом, лікар-лаборантка з болем у голосі зауважила: «Бідна дитина, як вона тільки живе з таким дисбактеріозом! Як до такого можна було допустити?!» Юна мама розплакалася – і від жалю до сина, і від образи на свою недосвідченість та байдужість дільничої лікарки.

Але в Італії дбають не тільки про лікування, але й про дозвілля дітлахів. Усі атракціони та навіть аквапарк діти до певного віку, а точніше, доки вони не стануть вищими за 1 метр 10 сантиметрів, відвідують з дорослими без квитка. А в музеї та картинні галереї вхід вільний для усіх, кому ще не виповнилося 18 років. Між іншим, і після 68-ми – теж. А живуть італійці довго: 80-90 років для них не дивина, а закономірність.

Канада: безпека – понад усе

А тепер невеличка, але дуже суттєва деталь про молодшу школу Канади. Про неї мені розповіла та показала знімки моя шкільна подруга, чернівецька вчителька, чий онук вчиться у звичайнісінькій пересічній канадській школі.

…Вранці до школи під’їжджають 10-15 шкільних помаранчевих автобусів, з яких горохом висипає дітлашня. Відтак водночас до класів біжить з півтисячі маленьких рухливих школяриків. І буквально за кілька хвилин дитячий натовп тане. Річ у тім, що до кожного класу там є окремий вхід з вулиці. Так само водночас висипають всі на вулицю під час перерви. І, найголовніше, на спортивних майданчиках на всіх хлопчиків і дівчаток вистачає спортивних снарядів.

Натомість згадаймо наші школи. А що коли, приміром, трапиться, не дай Боже, якась надзвичайна подія. І дітей гімназій №№ 1, 7 чи будь-якої іншої школи треба миттєво вивести на двір для їхньої безпеки. Чи є це можливим? Ні, бо старші діти просто розчавлять менших. Адже через наші шкільні двері можуть водночас вийти хіба що два худеньких першокласники.

Чому у нас не таке ставленя до дітей, як у цивілізованих країнах?

Це запитання не давало мені спокою тривалий час. Відповідь на нього я знайшла. Частково. Спало мені на думку, що найголовніше, напевне, – у повазі до кожної конкретної людини, незалежно від того – доросла вона чи мала, начальник чи підлеглий, бідний чи багатий. А ще народ там самодостатній і плювати собі у кашу не дозволить. Та й уряди тих країн, (на те, вони, мабуть, і цивілізовані!), усвідомлюють: дбаючи про дітей, закладають через них на майбутнє розум і здоров’я нації, яку вони представляють і яка їх годує.

Ось кілька моїх спостережень. У Гадструпі дружина мера цього селища їздить, так би мовити, до райцентру – в Роскілль, автобусом або електричкою. Ми часто там зустрічалися. А коли їхали до Луізіани, чоловік моєї подруги, в якої я гостювала, спеціально повів машину дорогою вздовж моря, щоби показати, як у них живуть найбагатші данці. Ну що вам сказати? Вілли гарні, збудовані зі смаком.

Але за розкішшю вони програють нашим царським селам, де, зрештою, живуть зовсім не олігархи!.. Ну а такий палац, як вибудував собі на березі Прута покійний Ігор Плужніков, міг собі дозволити хіба що найвідоміший данський король Криштіан IV, який жив у 17 столітті і створив найкращі і найкрасивіші палаци, на зразок Фредеріксборгу, де нині розташувався Національний історичний музей, або ж уже згадуваний Кронборг…

Запис Як данці, італійці та канадійці люблять дітей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уся її родина – донька і син, онуки та правнуки зібралися за святковим столом місцевого будинку престарілих. Там вона і пригощала своїх дорогих гостей смачним тортом з кавою та чаєм. До цього Будинку Анну перевезли після мікроінсульту два роки тому. А до того поралася по хаті сама, систематично запрошуючи рідню на сімейні обіди.

Аннину хату, привівши до ладу, її діти здали місцевій комуні. А в Будинку для перебування літніх людей, який нічим не різниться від власного помешкання, жінка має невеличку зручну кухню, дві кімнати та ванну з туалетом. Туди вона перевезла і свої речі та меблі з будинку, в якому жила раніше. Готує собі їсти за бажанням. Щоправда, вранці варить каву. Бо в Будинку є їдальня, де годують охочих, та відповідний персонал, який доглядає стареньких. І не просто доглядає, а спілкується з ними, що є чи не найважливішим для людей цього віку, які починають відчувати себе не просто зайвими у сучасному житті, а й почасти чужими йому.

Умови проживання тут настільки продумані, що усвідомлюєш – над вирішенням проблеми працювали спеціалісти. Вздовж стін світлих гарних коридорів тягнуться дерев’яні зручні поручні. Біля кожного помешкання стоїть коляска. На випадок, якщо мешканець погано себе почуває чи просто не хоче ходити пішки. Біля кожних вхідних дверей прибита табличка з ім’ям та прізвищем її володаря. Перш ніж туди зайти, персонал стукає чи дзвонить.

Коли погода дозволяє та засвітить перший промінчик сонця, данці біжать на вулицю. Тож бабусі й дідусі перебираються на подвір’ї – там можна походити і посидіти, почитати книжу та переглянути свіжу пресу або ж зайнятися улюбленою справою – у кожного вона своя… Що не кажіть, а достойна старість – ознака цивілізованості. А літнім людям тут забезпечені й спілкування, і добра їжа, і медична допомога та весела компанія.

Після відвідин нестведського будинку престарілих та спілкування з його підопічними я нарешті усвідомила, чому в Данії прийнято під час будь-яких святкувань, і днів народжень зокрема, обов’язково прикрашати стіл  національним міні-прапором. Без цього атрибуту данці свого свята просто не уявляють.

Запис Чому на столі данців під час їхнього дня народження завжди стоїть міні-прапорець країни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Першого дня перебування в Роскільді, маленькому містечку під Копенгагеном, зайшла з подругою до продуктового магазину. Як вона зауважила пізніше, він належав до одних із найдорожчих. Але й попри те ціни у ньому мене вразили.

У середині квітня капуста там коштувала 10 крон, тобто 13,30 гривень. Це тоді, коли у нас її, себто стару, а не молоду, й досі купиш лише за 20 грн. Морква, картопля були за ціною наших торговельних мереж. А ось помідори та огірки – дешевші. Полуниця на той час коштувала на наші гроші 30 гривень за 500-600 грамів. Так само треба було викласти і за яблука з грушами, щоправда, за кіло.

Молоко та сир – правдиві молочні продукти, а не рослинно-молочна суміш, яку видають за якісний товар в Україні – вартують мешканцям цієї острівної держави не дорожче, а почасти і дешевше, ніж українцям. Але їхню якість, повірте, не зрівняти з тим, що споживаємо ми.

Ковбасу, як це розуміємо ми, українці, данці не їдять – її просто не виготовлють, так само, як і немає у них перших страв. Замість ковбаси – сосиски, а замість борщів та супів – зелень та овочі. Скажімо, за спаржу викладете всього 13 грн! За кілограм.

Щоправда, дорожчим ніж у нас є м’ясо. Якщо кіло свинної вирізки придбаєте в українського виробника за 50-60 грн, то у Данії за це доведеться викласти, як на наші гроші, 90-100 грн. Зате риба, особливо червона, як і решта морепродуктів, у магазинах цієї морської держави, зрозуміло, обійдеться вам значно дешевше, ніж тут, на батьківщині.

А ось чим не поласуєш у Данії за нашу зарплату, так це хлібом. Його там дуже багато і найрізноманітніших сортів. Про чудовий смак хлібної випічки варто було б написати окремо. Але ж і коштує він захмарно, тільки не для зарплати данців. Найменше буханець тягне на 30 гривень, якщо перевести на наші гроші.

Щодо одягу, то фірмові джинси можна вільно купити за 300-400 гривень, жіночі натуральні блузки – за 250-300 грн, куртки – за 400-500 тощо.

А тепер про доходи тих, кому пощастило народитися та жити в Данії. Так звана народна пенсія, а її мають усі мешканці країни, які прожили у ній не менше 40 років, і навіть данська королева, становить 5,5 тисяч крон, тобто 7300 гривень. На пенсію виходять у 65 років – і чоловіки, і жінки. Коли хтось із подружжя помирає, інший отримує і його пенсію, тобто у сукупності 11 тис. крон.

У законі про обов’язкові 40 років, як вважають місцеві законодавці-експерти, існують «дірки». Так, приміром, данійка-туркиня, яка приїхала до країни багато років тому з батьками, народила купу нащадків, за чий рахунок і жила, бо соціальні виплати на дітей тут такі, що дозволяють взагалі не працювати, мову країни так і не вивчила і жодного дня не працювала, пенсію отримує. Натомість людина, яка, скажімо, отримала громадянство Данії у 45 років, опанувала доволі складну данську мову та успішно працює на свій та дробробут Данії, отримає лише 50% народної пенсії, бо до виходу на заслужений відпочинок прожила у цій країні лише 20 років, а не належні за законом 40…

Дорогими у Данії є винаймання помешкання й транспорт. Так, за 3-кімнатну квартиру сім’я платить від 6 до 8,5 тисяч крон, тобто 8-10,8 тис. грн. Але, зауважу, що коли один із батьків залишається без роботи, соціальні органи Данії виплачують родині соціальну допомогу на оплату квартири, для оформлення якої не треба бігати протягом місяця різними установами…

Щоби користуватися транспортом, данці купують проїзний на місяць: його вартість – тисяча крон, тобто 1333 грн. Так їм виходить найдешевше, а данці вміють заощаджувати.

І насамкінець – про заробітки. У продавця магазину зарплата становить 16,5 тис. крон. На руки він отримує 11 тисяч крон (14,7 тис. грн), бо 5,5 тис. крон іде на оподаткування. Медсестра має 25-30 тис. крон (заберіть звідси 33% на податки), а інженер – ця професія у Данії не тільки збереглася, але й залишається престижною, – 30 тисяч крон.

Отож, рахуйте і порівнюйте, шановні читачі. Щоправда, одразу ж з’являється підступне запитання – чому? Та воно з іншої площини, хоча, можливо, й більш варте уваги…

Чернівці – Копенгаген – Роскільд (Данія) – Мальмьо (Швеція) – Чернівці

Запис «Данці» недарма рифмується з «танці» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість у багатомільйонному Римі не побачиш ні велосипеда, ні вільного місця для парковки авта. Зате блискавкою мчать тисячі камікадзе-мотоциклістів, влаштовуючи на вулицях легендарної італійської столиці автослалом наввипередки зі смертю.

Італія та Данія, де мені вдалося провести по 10 днів у звичайних родинах, надзвичайно різні. Зрозуміло, виважено-аналітичний характер данців і поруч не поставиш з гарячим сонячним темпераментом італійців. Однак є те, що їх об’єднує, але дуже різнить з нами, українцями.

Подумалося навіть, що це саме те, чого нам дуже бракує і через що ми ніяк не можемо стати європейцями. Маю на увазі ставлення до минулого і пам’ять про нього. У Римі, приміром, не тільки ретельно зберігають, перетворюючи на музейні експонати всі розкопки минулих епох, але навіть пам’ятник Мусоліні залишили. Подібне ставлення до історії і в Данії – зберегіється все, особлива увага на традиції, які, на догоду часу, модернізуються. У Європі не звикли викреслювати, а тим паче – виривати сторінки з історії.

Однак і данці, й італійці не живуть тільки сьогоднішнім днем. Скажімо, Данія не дарма пересіла на велосипеди, а сучасні вітряки стали невід’ємною частиною її пейзажу. Адже ця острівна країна практично позбавлена природних ресурсів – у цьому сенсі її навіть близько не поставиш поруч із Україною. Однак рівень життя забезпечує собі один із найвищих у Європі. Та попри це данці надзвичайно скромні та працьовиті.

На вулиці неможливо відрізнити бідних, багатих чи людей середньої руки. І перші, і другі, і треті харчуються та вдягаються однаково. Супер дорогих авт на вулицях немає. Їхні мільйонери та мільярдери різняться тільки тим, що можуть мати 2-3 поверховий добротний із цегли будинок та антикваріат і картини відомих художників. Переважна ж більшість будиночків – це аж ніяк не наші замки та палаци, а прості й зручні будівлі, прикрашені довкола квітами, кущами й декоративними деревами.

Чистота вражає тут чи не найбільше. Черевики, чоботи, туфлі не потребують щодня щіточки чи ганчірки, бо пилу тут просто немає. Зате у кожному так званому селі є басейн, стадіони (а не стадіон!) і спортивні споруди, яким позаздрять Чернівці!

Більшість старшокласників, а студенти всі без винятку, підробляють: розносять о 5-ій ранку газети, підпрацьовують у барах тощо. Тут не соромно прибирати вулицю. Але соромно не працювати. Принаймні, в Італії на місце у фірмі, подібній до нашого «Альтфатеру», існує величезний конкурс і влаштуватися туди на роботу – велика вдача.

А от що мене, відверто кажучи, дуже подивувало, так це ставлення простих італійців до Берлусконі. Вони його просто обожнюють – за підвищення пенсій, вирішення проблеми соціального житла і за новий закон щодо відповідальості суддів. Адже протягом 60 років італійські судді були священними коровами, як наші депутати Верховної Ради. Їх не можна було притягти до відповідальності за хибний вирок. Нині ситуація змінилася.

До речі, виграв Берлусконі й справу в суді, за якою його звинуватили у використанні юних повій. А нещодавно в італійській пресі з’явилася інформація про те, що на дискотеці одного з маленьких містечок молодь закидала помідорами дівчину, через яку розпочався процес проти Берлусконі. Отож, недарма ЗМІ називають інколи ЗМІями. Бо навіть у мене ім’я Берлусконі асоціювалося з постійними скандалами, але аж ніяк не з позитивними економічними перетвореннями у країні…

І насамкінець про ціни. Вони в Данії та Італії не вищі за українські. А подекуди і значно нижчі, особливо в Італії на різні промислові товари та одяг. Єдине, що в європі значно дорожче, так це хліб. Буханець у Данії коштує від 25 до 35 гривень, а хліб-булка в Італії – 12-15 гривень. Зате там є хліб і для діабетиків та гіпертоніків (зовсім без солі), і бездріжджовий. Та й медицина в Італії мені заімпонувала. Про це – наступним разом, як і про європейське сталення до дітей і старих.

Запис Що єднає холодних данців і гарячих італійців та різнить від українців спершу з'явиться на Медіа-Версії.