Виставка «…Художні трактати про місто, що колись називалося Czernowitz»
Олега Любківського – це дивний сплав вражень та емоцій від урбаністичної культури, в даному випадку Чернівців, що виявляють становлення європейської культури на наших теренах. Час невблаганний, він поглинає все. Проте, новітній вибух урбанізації з його футуристичними новобудовами назавжди змінює обличчя міста, що має власне «обличчя», характер врешті-решт.
Тож авторський проект Олега Любківського намагається силою мистецтва затримати у часі «ту прекрасну мить», коли ще відчуваєш неповторну атмосферу. Хто, як не художник чернівчанин може краще «провести» нас рідним містом, відкрити для нас його чар. А дивуватися є чому – розкішна архітектура, що оживає не менш цікавою публікою, яка крокує вуличками міста. І кожна історія особлива, мов ретро фото, віднайдене в антикварній крамниці міста, де книгарень було більше ніж кав’ярень.
Куратор: Іван Дудич






На Малій Базиліці Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях є два годинника – сонячний і механічний. Сонячний – найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Святого Христа. Він і досі показує свій віденський час…
Почала шукати в Інтернеті у своїй статті більш якісне фото картини Олега Любківського “Годинник Чернівецького часу”. І була подивована, що про Олега Любківського я написала досить багато різних текстів. І навіть непоганих…
Ось що писала про виставку теж у Львові ( 26 березня 2013 року – “Львів та Чернівці – загальна культурна спадщина…Теза і антитеза поглядом художника”), теж у галереї мистецтв імені Бориса Возницького:
Інтелектуальне мистецтво художника, його іронічний погляд, який у певній мірі є і сумним, передбачення руйнування не тільки матеріальних художніх цінностей, але й духовних, перманентність віддзеркалення зламів епох та подій, здивували та зацікавили відвідувачів вернісажу.
А самотність автора-мистця є іноді і самотністю всіх мислячих людей.

І розповідати про виставку – це зовсім невдячна справа. Треба просто їхати у Львів і дивитися…

Більше фото з виставки за посиланням – «…ХУДОЖНІ ТРАКТАТИ ПРО МІСТО, ЩО КОЛИСЬ НАЗИВАЛОСЯ CZERNOWITZ» У ЛЬВОВІ
©Тетяна Спориніна, Львів, 9 січня 2019,
фото автора і SergyiS

Запис «…Художні трактати про місто, що колись називалося Czernowitz» Олега Любківського у Львові спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулорічний, такий цікавий, мистецький квест за картинами чернівецького художника Олега Любківського дав початок новому виданню про Чернівці та мистецтво в ньому: Олег Любківський у новоствореному громадському просторі «Бельвю» презентував видання своїх робіт, які у цій збірці він називає художніми трактатами про місто, що колись називалося Czernowitz.

Книга вийшла за підтримки міської програми книговидання ім. Антона Кохановського. 

Видання надзвичайно унікальне і за будовою, і за оформленням. Текст поданий українською та німецькою мовами: не лише для чернівчан, а й для друзів міста й художника в інших країнах.

Це власні роздуми автора про відомі та невідомі Чернівці – вулиці, площі, будівлі, окремі місця. Він щиро та відверто розповідає, як починалася його творчість, формувався власний стиль. Книга проілюстрована картинами художника про місто, уривками зі старих листів, які він називає автографами минулого. «Це зворушливий і меланхолійний діалог Любківського з містом», – зауважила модератор презентації Інга Кейван.

Про особливий погляд Олега Любківського на Чернівці цікаво й точно розповів професор ЧНУ Петро Рихло, який перекладав текст книги німецькою мовою: «Його картини висвітлюють духовну ауру міста. Він дивиться на речі, ніби просвічуючи їх, вибирає окремі, найважливіші субстанції. Для нього дуже важливі деталі, які стають символічними і налаштовують на відповідне сприйняття. У його творах приховано значно більше, ніж ми бачимо. В альбомі багато простору, його картини дихають, заповнюють усю сторінку». 

Картини Олега Любківського слід читати навіть уважніше, ніж будь-який текст, розгортаючи ситуації, роблячи узагальнення й шукаючи приховані підтексти – і усе це мірою власної освіченості, художньої фантазії та обізнаності в історії міста.

Тетяна Спориніна

Запис У його творах приховано значно більше, ніж ми бачимо – Олег Любківський презентував книгу про Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окремі будинки, вулиці, квартали старих Чернівців живуть в оточенні інших вулиць, скверів, парків, площ, названих на честь когось або чогось… Міняються епохи, пріоритети та ідеології – змінюються назви вулиць. І тільки  десь у архівних схованках зберігаються  ці минулі назви, виведені в документах обов’язково каліграфічним  почерком, упорядковані і мовчазні.

Як підкреслює Іван Монолатій, автор дослідження «Діри пам’яті», «десь понад десять тисяч років тому людство витворило одну з найстаріших складних структур – місто. Цей своєрідний продукт людського духу має свій простір, характер, стиль і ще багато іншого. Наприклад видимі образи». Деякі події, сюжети ми можемо  не тільки уявити, іноді навіть відтворити. Я пам’ятаю, як на нашій вулиці знімали фільм «Гадюка» режисера Віктора  Івченка  і наш будинок потрапив на плівку.

Двоповерхова кам’яниця – №4 по вулиці Кароля Мікулі / вул. Карла Лібкнехта – Strada Luca Arbore  – Strada Ceasornicarilor– Uhrmachergasse (Годинникарів)/ стоїть в історичному ареалі історико-культурної заповідної території м. Чернівців на розі  Judengasse /вул. Шолом Алейхема/  і Uhrmachergasse /вул Кароля Мікулі/.

Ставлю велику літеру в слові Будинок  бо він, практично, як жива істота жив, змінювався, старів разом із  своїми мешканцями, які теж жили, раділи, сумували. Свого часу кудись неспішно йшли або поспішали цими вулицями, вітаючись при зустрічах, Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл, Аба… Імена мешканців  і власників будинку 1908-го року зберігаються в адресній книзі «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік у бібліотеці Віденського університету.
«Міські споруди часто мають не тільки архітектурну цінність… будучи свідками тих чи інших подій…, стають тією ланкою, що поєднує минуле і сьогодення», –  нагадує Іван Монолатій.
У нашому Будинку жили люди різних професій.

Скажімо, Леон Лауер (Leon Lauer), записаний в адресній книзі Uhrmachergasse, 4 за 1913 рік, працював в університецькій бібліотеці. Хоча в адресній книзі за 1927 та 1936 рік, коли вулиця називалася ім’ям молдавського боярина Луки Арборе (Luca Arbore), він уже Лейб Лауер (Leib Lauer), бібліотекар. Клерк Адольф Розенман (Adolf  Rosenmann) проживав у будинку від 1927 до 1936 року.  Свого часу пан Адольф вчився  у православній середній  школі у Чернівцях.  У річному звіті  за 1909-1910 рік  на стор. 96  знаходимо учня Адольфа Розенмана  – VI Б клас.  У класі навчалося тоді 32 учні. Майже, як у нинішніх школах.

Документи з сайту – Бібліотека університету Жешув (Biblioteka Uniwersytetu Rzeszowskiego –http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/plain-content?id=6139).

Повз вулицю Годинникарів свого часу ходили трамваї. У газеті «Bukowiner Nachrichten» від 14 вересня 1897року описано такий випадок :
«Учора чоловік, який ніс два глечики з водою біля Uhrmachergasse, потрапив під трамвай. Міський радник Пікер надав важко пораненому першу допомогу і розпорядився віправити його до крайової лікарні». Інформація про це є  на стор.55 у монографії С.А. Тархова «Історія міськелектротранспорту Чернівців» 1997 року.

Будівництво трамвайної лінії у Чернівцях, до слова, тривало 865 днів, тобто майже 2,5 року. Трамвай же почав ходити 1897-го. Скажімо, в австрійському Лінці трамвайну лінію такої протяжностія збудували за 100 днів. У тодішніх газетах жартували, що Чернівці за повільністю виконання своїх задумів і бюрократизмом посідають перше місце в усій монархії. Іноді здається, що ця риса  є визначальною у Чернівцях і досі…

1929. Старт мотоциклетних змагань у Чернівцях на вулиці Шолом-Алейхема
/Evreiască/. Ліворуч – будинок-корабель. Світлина з альбому Edward Tur’s Gallery /Piccasa/. Old Czernowitz Photos. Hauptstrasse – Старі фото Чернівців. На цій світлині зліва видно дах і прикрашений балкон будинку №4.

Зображення газети з Інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки.

Перші періодичні видання – «Bukowiner Kalender», «Bukowiner Zeitung», «Bunte Blätter», «Bukowinа» – німецькомовні,  і розвиваються «за Австрії» (1812-1918 р.р.).  Співробітник редакції однієї з газет – «Czernowitzer Pressе» –  Мендель Капралік у 1909 році мешкав у сусідньому з нашим будинку №2 на вулиці Годинникарів, на розі з Головною.

Зображення газети з інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки – Österreichische Nationalbibliothek.

А от сама редакція «Czernowitzer Pressе»  певний період часу у (1894-1901 р.р) розташовувалася у будинку Uhrmachergasse, 4.
В адресній книзі 1898 є прізвище Карл Тюрк – бухгалтер. Це прізвище зустрічається у 1 томі Історії Імператорського піхотного полку №. 41.

А у книгах 1927 та 1936 років  зустрічаємо прізвище Лейб Гохштадт, брокер. На сайт єврейської громади (http://humora.tripod.com/id31.html)  24 листопада 2006 року звернувся Девід Блокер: «Я знайшов на вашому веб-сайті поховань  ім’я Chaim Hochstatt. Мій дід Josef  Hochstadt (іноді Hochstaedt) був з Чернівців, він народився 1890 року. Його батьком був Leib Hochstadt, бухгалтер, а його мати – Rachel  Turtel. У діда були дві сестри, Джанет і Роза, одна загинула під час холокосту, інша вижила. Вона жила в Україні в 60-х роках минулого століття, я нічого більше про неї не знаю… Може хтось знає щось про сім’ю Hochstadt або про сім’ю Turtel…»
Можна відповісти пану Девіду, що його прадідусь жив у період від 1927 до 1934 у будинку №4 на вулиці Luca Arbore / Uhrmachergasse/.
У радянський період, коли я вже мешкала в Будинку, наша вулиця носила назву Карла Лібкнехта. Пам’ятаю, як тьотя Ханна виставляла у своєму вікні на першому поверсі афіші свого сина – музиканта Яна Табачника. Пригадую дуже лагідну кравчиню тьотю Гєню, яка єдина врятувалася з нацистьського концтабору, сама виховувала сина Маріка і двох племінниць. Вся її родина загинула. Але ця жінка мала таку багату душу, витримку і таку доброзичливість, що ніколи не скаржилася, а, навпаки, завжди цікавилася, як наші справи, пригощала смачними кренделями та тістечками. Якщо ми занадто галасували у дворі й хтось із сусідів робив нам зауваження, тьотя Гєня завжди нас захищала…

Будинок стоїть. І сподіваюся, переживе прагнення деяких сучасних бізнесменів перетворити ошатний і гостинний дім у власну непомірну площину нагромадження тренажерів із громіздкою та шумною витяжкою, що руйнує і наш будинок, і сусідній №2, і їхню вишукану ауру минулого і сьогодення…

Це тільки частина розвідок про людей, що мешкали жили в будинку… Історичні епохи складаються з людських доль.
Далі буде…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора й архівні

Дякую за допомогу у вивченні архівів, за поради і прихильність Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціологу університету Tübingen, Німеччина, Степану Карачку, архівісту, краєзнавцю, Миколі Кушніру, директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, Крістіану Геррманну (Christian Herrmann), Stabsstelle Kommunikation у IJAB – Fachstelle für Internationale Jugendarbeit, Німеччина, Едварду Туркевичу, програмісту, блогеру, В’ячеславу Лєбєдєву, завідувач фотолабораторією Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Ользі Серебріян, відділ краєзнавства Обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка, Людмилі Айгаре, перекладачу, фотохудожнику, Лідії Гуцкало, архівісту Чернівецького обласного архіву, Михайлу Котляру, краєзнавцю, географу…

А також дуже вдячна авторам книг, часописів: Марія Никирса “Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ”, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Чернівці:1408 – 1998”, Василь Білек, Орест Криворучко, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Вітання з Чернівців”, Культурологічний часопис “Ї”, № 56/2009, “Чернівці. CZERNOWITZ”, Світлана Біленкова «Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.», Укладачі: Олександр Добржанський, Микола Кушнір, Марія Никирса “Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині”, Іван Монолатій «Разом, але майже окремо: Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр.», «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває», Ігор Буркут (публікації у часописах), Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський “CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості”, фотоальбом “Anthropologia urbana. Homo czernoviciensis”, редакція та упорядкування Сергія Осачука,  EDGAR HAUSTER, блог, Юрій Ходорковський «Вічність. Час. Традиція», Василь Селезінка «Місто моєї любові»,…

Запис UHRMACHERGASSE, 4: Будинок живий мешканцями… спершу з'явиться на Медіа-Версії.