Щороку на початку літа наше місто стає особливим. Вулиці наповнюються розмовами про мистецтво, обіймами та спонтанними зустрічами. Саме з цим передчуттям ішла на п’ятий «Миколайчук OPEN». Усе стартувало 13 червня, і попереду були десятки показів, де кожен обирав свій власний маршрут.

Наступного дня фестивальна дорога привела нас до Чорториї, на батьківщину Івана Миколайчука. У тиші його хати-музею, серед рідних для нього краєвидів, гостро відчуваєш: Миколайчук — це не просто параграф у підручнику історії кіно. Він живий, його дух досі з нами. Навколо садиби буяє висока червнева трава з тендітними польовими дзвониками — та сама, яку колись косив сам Іван…

Пам’ять повернула мене на десять років назад, коли ми так само збиралися тут, і дорогою до хати звучали живі музичні інструменти.

Цього року традиція продовжилася, але музиканти грали вже на подвір’ї, наповнюючи повітря особливим настроєм.

Головним оберегом цього місця залишається пан Михайло Грицюк — справжній хранитель правдивих спогадів та історій із життя свого великого родича. На різних локаціях цьогорічного фестивалю помічала племінника Івана Миколайчука, а в розмовах та інтерв’ю люди раз у раз переповідали ті самі історії, які колись почув від пана Михайла. І це неймовірно добре — значить, слово живе, передається далі й не згасає.

Цей живий зв’язок поколінь  підкреслив і режисер Олесь Санін під час зустрічі в обласній бібліотеці імені Михайла Івасюка. Іван Миколайчук був не просто музою чи постаттю, він був справжньою всесвітньою стихією, яка й досі живить наше кіно. Пізніше, під час спеціального показу його історичного екшена «Довбуш» у кіноконцертній залі «Чернівці», ця стихія ожила на екрані. Стрічка вже стала явищем, але щоразу відкриває нові деталі — у характерах героїв, у силі Карпат і в нашому одвічному прагненні волі.

Особливою була й розмова з кінознавцем Володимиром Войтенком 15 червня про творчість і відповідальність митця. А потім ми дивилися фільм про композитора Миколу Лисенка. На вулиці Ольги Кобилянської було ще трохи cвітло для вечірнього екрана, тому фільм я подивилася ще раз  вже вдома.

Вже вчетверте за п’ятирічну історію фестивалю бренд мистецьких аксесуарів [не] хустка створив хустку-мерч, присвячену стрічці за участі Івана Миколайчука. Хустки-мерчі попередніх едицій фестивалю були присвячені фільмам «Легенда про княгиню Ольгу», «Тіні забутих предків», «І в звуках пам’ять відгукнеться».  Цьогорічний мерч – ним стала хустка, присвячена фільму «Вавилон ХХ» — першій режисерській роботі Івана Миколайчука.

Але, мабуть, найважчим і водночас найважливішим моментом фестивалю став «День військового кіно». Документальна стрічка «Готові до спротиву. 107-ма бригада ТрО ЗСУ» та спілкування з її творцем, чернівецьким режисером Олександром Ткачуком. Цей фільм — не просто хроніка. Війна триває, вона щодня безжально переписує людські долі, але ми зобов’язані фіксувати цю новітню історію. На екрані постали  звичайні люди Буковини,  України, які стали на захист своєї держави.

Особливим  став показ фільму закриття — чеської спортивної драми «Непереможні», заснованої на реальних подіях про збірну з парахокею. Це неймовірно сильна історія про силу духу та другий шанс після важких травм. Перед початком до глядачів звернувся консул Чеської Республіки Їржі Борчел. Його слова глибоко закарбувалися в пам’яті: він присвятив цей фільм ветеранам та захисникам України, наголосивши, що вони воюють сьогодні за свободу всієї Європи.

Журі та глядачі обрали найкращих, і ось як розподілилися нагороди V «Миколайчук OPEN».

Національний короткий метр:

• Переможець за результатами глядацького голосування: «Природний баланс» (реж. Олександр Миронюк)
• Приз журі: «Коротка інструкція з розставання» (реж. Варвара Зарицька)
• Спеціальна відзнака журі: «Недоступні» (реж. Кирило Земляний)
• Особлива відзнака від Amo Pictures: «Розкажи мені казочку» (реж. Діана Анікєєва)

Міжнародний повний метр:

• Головний переможець, Приз журі та Вибір глядачів (Приз глядацьких симпатій): «Про людей і мʼясо» (реж. Ян Джонхьон, Південна Корея) — абсолютний тріумфатор, який підкорив і серця глядачів, і професійне око суддів.
• Друге місце (Спеціальний приз за глядацьким голосуванням): «Рок, трава й тачки» (реж. Х. М. Кравіото)
• Спеціальна відзнака журі: «Королева на морі» (реж. Ланс Гаммер)

Конкурс музичних відео:

• Вибір глядачів: кліп «Лімб» від Small Depo та Третьої штурмової (реж. Софіко)
• Приз журі: «Скажена собака» від Oi FUSK (реж. Ілля Дуцик)

Генеральна директорка фестивалю Тетяна Д’яченко поділилася, що команді вдалося втілити в життя все, про що мріялося на початку. Вона не приховує: цьогорічна програма стала серйозним іспитом на міцність, адже вмістити понад сотню подій у кілька червневих днів — це неймовірна праця.

Після оголошення нагороджень на сцену піднялася вся велика команда організаторів та учасників фестивалю, і зала вибухнула оплесками. Цей момент спільного тріумфу на тлі великого екрана зафіксував головне — ми разом, попри все.

І вже після завершення вечірні Чернівці проводжали фестиваль неймовірною тишею. Підняла очі й побачила  чистий серпик місяця, що завис прямо над вечірнім костелом Воздвиження Чесного Хреста. У цьому кадрі, у світлі ліхтарів і старої бруківки було стільки миру й затишку, що раптом подумалося: нагороди та статуетки — це прекрасна й заслужена відзнака для митців, але справжнє серце «Миколайчук OPEN» б’ється саме тут, у глядацькому залі та на затишних вулицях міста…

Розповіла лише про кілька найзнаковіших для мене миттєвостей, які залишилися в душі  особистим враженням. Але краса цього фестивалю в тому, що кожен із тисяч глядачів знаходив тут щось своє, дуже особливе й близьке. І це справді здорово.  Та й очевидно, що справа і  рідне українське кіно Івана Миколайчука не просто живуть — вони мають силу надихати, тримати нас разом і давати сили боротися далі.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вісім днів кіно, пам’яті й зустрічей: враження від фестивалю «Миколайчук OPEN» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щороку родичі Івана Миколайчука, його колеги та люди, які ще за життя захоплювалися його творчістю, традиційно відвідують етно-фестиваль «На гостини до Івана» у Чорториї (Кіцманщина Чернівецької області). Таким чином уже понад два десятка літ на Буковині святкують день народження видатного кінодіяча. Всі кіношедеври Івана Миколайчука: зіграні, відзняті та написані – транслюють просто неба.

У Чорториї відбудували також батьківську хату Миколайчука і зробили з неї садибу-музей. Основними експонатами там є особисті речі Івана та його сім’ї, родинні фотографії, народні костюми, а також література, присвячена кінодіячу. За музеєм доглядала Фрозина Грицюк, старша сестра Івана (померла цього року), та його племінник Василь Грицюк.

У цій хаті Миколайчук проживав із батьками та ще з 10-ма братами-сестрами. Фрозина Грицюк щороку під час фестивалю розповідала про творчу кар’єру життя Івана та згадувала кумедні історії з його дитинства. Зокрема, щасливо посміхаючись, розповідала  якось журналістам: «Я була найстаршою – то, звідки б він не приїхав, завжди йшов до мене чи то поділитися, чи то порадитися. Не раз казав жартома, що «хоч вона мене критикує, але все одно я її найбільше люблю».

Молодий і гарний Миколайчук ще студентом розпочав кінокар’єру, вже тоді він ловив на собі захоплені погляди дівчат. Колеги по знімальному майданчику називали його «народним» актором.

Режисер Михайло Іллєнко у дитинстві разом зіграв із Миколайчуком у фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Він поділився спогадами про тодішні кінематографічні пригоди:

«Була повінь сильна, позривало мости. І зйомки зупинилися через те, що проїхати нікуди не можна було. Іван мені запропонував маленьку екскурсію Карпатами. Мене вразило, що Івана знали всі, здається, і він знав усіх».

Лариса Кадочникова, яка зіграла доньку священика теж у цій стрічці, розповідала, що з Іваном було грати дуже легко: «Я ніколи не бачила, щоби він замислювався, як йому повернутися, як встати, як сказати. Його акторська гра була дуже природною».

Іван Миколайчук зіграв чимало ліричних героїв. У багатьох фільмах була присутня лінія кохання. Його дружина розповіла, що попри всенародну любов до її чоловіка, а особливо жіночої аудиторії, вона з Іваном прожила щасливо:

«У нас прекрасні стосунки були. У нас була дуже бурхлива молодість. Я не відчуваю, що його немає. Звичайно, фізично його немає, але морально він завжди біля мене. Він так любив родину свою, не знаю, хто ще так може, але правду він любив понад усе”.

Власне, за цю правду в УРСР він носив тавро «неблагонадійного». Дитинство в гуцульському селі, раннє кохання, рання кар’єра, рання смерть. Якби Іван Миколайчук жив не у закритому суспільстві, він був би героєм не лише національного, а й світового кінематографу.

У 70-ті, коли розпочалася гонитва за діячами культури, страшним ударом для Миколайчука став арешт Сергія Параджанова. Пізніше і його кваліфікували як людину ворожої ідеології, заборонили знімати та грати. У 1979-му році Миколайчуку вдалося відзняти фільм “Вавилон XX”, який завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе.

Подальша Іванова режисерська доля не склалась через «націоналістичний ухил». У 1983-му були написані «Небилиці про Івана», а 1984-го режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та його постановку було дозволено лише восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.

Помер Іван Миколайчук 3 серпня 1987 року, у віці 46-ти років. Його дружина Марія Миколайчук згадувала, що вже під час праці над стрічкою “Вавилон XX” він часто скаржився на болі в шлунку – від 30-ти років він мав виразку шлунку. Після цієї картини йому і зовсім стало погано. В останній рік життя Іван сильно хворів. Дружина розповідала, що його останній холодний поцілунок пам’ятає досі.

 Іван Миколайчук посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА:

• односельчани розповідали, що того року, як помер Іван Миколайчук, до села Чорториї прилітали лебеді, яких прозвали Івановими;

• Іван мріяв накрити стіл на 5 км і пригостити напоями та стравами всіх із рідного села;

• перед зйомками фільму «Бур’ян» Миколайчук голодував, щоб його герой мав виснажений вигляд;

• провидиця напророкувала Івану 25 років життя. Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу;

• фільм «Тіні забутих предків» здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, за це він потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Миколайчуку під час знімання стрічки було 23 роки);

• батько Івана помер від раку під час зйомок фільму «Тіні забутих предків»;

• знімався паралельно у двох фільмах «Тіні забутих предків» та «Сон», де зіграв молодого Тараса Шевченка;

• на честь Івана Миколайчука назвали астероїд головного поясу – «8244 Миколайчук».

Запис Івану МИКОЛАЙЧУКУ могло би виповнитися 80 років…. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проблематика конференції:
Розвиток творчої активності учнів у галузі інформаційних технологій;
Формування екологічної культури особистості засобами телекомунікацій;
Виховання духовної культури та патріотичних почуттів громадянина України.

Учні обговорювали питання і ролі лісів у підтримці водного балансу в умовах Українських Карпат. Гірські ліси Карпат перш за все мають всенародну цінність як ліси ґрунтозахисного, водоохоронного та кліматоутворюючого значення. А на гірських річках необхідно створити природоохоронні території для захисту унікальних і вразливих екосистем. Ефективне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища передбачає розуміння кожним громадянином своєї відповідальності, причетності до збереження довкілля.

Учасники конференції відвідали і Чорторию, невеличке село у Кіцманському районі на правому березі ріки Черемош. Також неподалік від села – орнітологічний заказник.

А на подвір’ї Миколайчуків ми зустрілися з  племінником Івана Миколайчука Михайлом Грицюком. Він дуже цікаво, щиро розповів про славетного, легендарного  кіноактора, кінорежисера, сценариста, патріота Івана Миколайчука.

Музей-садиба відомого українського актора Івана Миколайчука розташувався в будинку, де пройшли його дитячі роки, в селі Чортория Чернівецької області. Невеликий будиночок багато років приймає у своїх стінах відвідувачів, туристів і шанувальників відомого майстра з усіх куточків України. Тут збережена обстановка, що була ще за життя Івана Васильовича.  Усередині стіни музею повністю увішані фотографіями актора. Також тут зберігаються його особисті речі, сімейні реліквії та інші предмети, які бережуть пам`ять про найважливіші події в житті Івана Миколайчука.

На жаль, до цього часу у Чернівцях не звели, не відремонтували, не зробили кінопалац імені Івана Миколайчука. Це є байдужість, бездушність влади, чиновників, які повинні цим опікуватися. Напевно, ми теж винні, що не спромоглися заставити відповідальних за це чиновників віддати належне, шану нашому славетному земляку.

Телекомунікаційний дослідницький проект «Я – Земля» був започаткований ресурсно-методичним центром «Сучасна школа» ще у 2000 році і координувався співробітниками лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України. Проблеми довкілля є актуальними і потребують нашої уваги.

Я – Земля!
Я існую дуже давно. Найрозумніше з творінь – Людина – не виправдовує моїх сподівань. Далеко не завжди її вчинки розумні. Вона знищує те, без чого не може існувати – єдину можливу основу життя – планету Земля і називає це «екологічною кризою». Смертельні хвороби нестерпним болем розривають мене:
· Забруднення техногенними речовинами
· Радіоактивне забруднення
· Скорочення лісів
· Опустинювання земель
· Кислотні опади та смоги
· Парниковий ефект
· Порушення озонового екрану
· Порушення екологічний функцій океану
· Зменшення біологічної різноманітності.
Через нерозумне господарювання страждає й людство, відчуваючи нестачу сировинних і енергетичних ресурсів. Поширюються захворювання людей. Навколо мене кружляють у Космосі штучні супутники. Мене обплутали тенетами газо- і нафтопроводів, електричних і телефонних мереж…
Я – Земля – звертаюсь до всіх, хто мене чує!
Юний друже, допоможи мені!
Врятуй і себе!

Дякуємо організаторам і учасникам конференції за цікаву дискусію, обмін ідеями та думками, збагачення досвідом.
До наступної конференції у Чернівцях!

Більш детально про перебіг конференції за посиланням – ХІІІ ВІДКРИТА ШКІЛЬНА НАВЧАЛЬНО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «Я – ЗЕМЛЯ».  Коли  повернулася з «Вашківецьких канікул» , то у той самий день ще встигла помилуватися на інші краєвиди виставки «Французькі канікули» …

©Тетяна Спориніна, Чернівці-Вашківці,
фото автора та Наталії Гиршвельд

Запис ХІІІ відкрита навчально-практична конференція «Я – Земля» у Вашківецькій школі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Уже нинішньої п’ятниці, 15 червня, від 12-ї години у Чорториї на Кіцманщині – на батьківщині славетного українського кіноактора, сценариста й режисера Івана Миколайчука – відзначатимуть його день народження у форматі щорічного фестивалю «На гостини до Івана». Цього року Іванові Миколайчукові виповнилось би 77… Лише…

У концертній програмі на фестивальному майданчику візьмуть участь наш земляк, суперфіналіст «Голосу країни-8» Андрій Рибарчук, лауреат мистецької премії ім. Н. Яремчука Мирослав Матейчук, театр-студія «Гердан» і дует «Скриня» у складі Марії та Володимира Лобуряків.

У програмі фестивалю виставки й продаж виробів майстрів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів, національного одягу і вишивок, страв буковинської кухні.

Тож до зустрічі в Чорториї!

Запис Кіцманщина скликає «На гостини до Івана» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щорічно на водоймища в селі Чортория прилітають зимувати лебеді-шипуни. І чернівецькі школярі, як і школярі Чернівецької області, долучаються до акції допомоги птахам взимку.

У січні-лютому 2014  учні Чернівецької гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чортория. Учні привозили у вихідні дні корми на озера в Чорторію

28.02.2014 . Похід до озера

Дітки передать чернівчанам привіт! Всього найкращого всім!
Фото передала Олександра Миколаївна Харина.

26.02.2014

Класний керівник Купчанко Уляна сьогодні із учнями побували на ставку, годували лебедів!
Всім привіт із Чорториї.

18.02.2014

Сьогодні ми знову на озері. На санчатах неможливо їхати, тому корм доставляли на візочку. Всім вам щирі вітання від наших учнів. З повагою Олександра Харина.

12.02.2014

Також кошти передали  школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів і у будні дні зможуть підгодовувати лебедів.

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам хліб, зерно.

Не забуваємо підгодовувати птахів і в місті!

Далі буде…

Тетяна Спориніна, «Версії»

Запис Наша допомога птахам продовжується! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Початок дивись за посиланням – 
http://versii.cv.ua/pohlyad/nasha-dopomoga-ptaham-prodovzhuyet-sya/20642.html .

5 лютого 2013. Чортория

Фото від Олександри Миколаївни Харини,
завідувача Чорторийської ЗНЗ І ступеня

Всім привіт із Чорториї! 29 січня закупили новий корм. Декілька днів погода була досить теплою, тому їхати санками стало дедалі важче. Сьогодні вирішили поїхати на ставок швидше, коли на вулиці ще морозно. Класовод Даниляк Г.Т. з учнями по дорозі зустріли п. Лютика Івана, який саме повертався від озера , корм у нього залишили жителі села Мамаївці. Як бачите, світ повен добрими людьми та їхніми вчинками.
З повагою Харина О.

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам хліб, зерно.

Тетяна Стрільчик, “Версії”

Запис Світ повен добрими людьми … спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Початок дивись за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/dopomoga-lebedyam-prodovzhuyet-sya/20543.html

Треба не забувати підгодовувати птахів і в місті!

Про зимуючих птахів, друже, пам’ятай,
Годувати взимку їх не забувай.
Небагато треба їм, жменька лиш зерна,
Лиш одна і не страшна буде їм зима.
Н.О.Палюх

Як розповідає Ігор Васильович Скільський, орнітолог, завідувач відділу природи обласного краєзнавчого музею, необхідно взимку допомагати нашим пернатим друзям. Що тривожить – це зменшення кількості хатнього горобця через відсутність місць для гніздування. В місті стає дедалі менше дерев. Та головне – птахи харчуються відходами їжі, де багато барвників та емульгаторів. Для крихітного горобця така доза часто смертельна. Синички охоче їдять насіння соняшника, гарбуза, зерно, можна також прив’язати до гілочки шматок несолоного сала. Що ж до голубів, горобців і граків, то вони всеїдні. Годівничку краще всього для птахів підвісити.
Але підгодовуйте птахів і просто кидаючи їм зерно, як це роблять багато чернівчан.

28 січня 2013. Чернівці

28 січня 2013. Чортория

“Сьогодні у Чорториї – 12○. Води незамерзлої не так і багато, але  до берега крига не добрася. На вихідних було багато гостей, тому лебеді не голодують. Сьогодні підгодовували їх і ми”, – Харина О.М.,  директор Чорторийської ЗНЗ. 

І додатком до листа були і ці фото:

Ми вдячні всім небайдужим людям, які підгодовують птахів в місті, передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера Чорториї і привозять птахам хліб, зерно.

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і Олександри Харини.
Чернівці – Чортория

Запис Наша допомога птахам продовжується! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 cічня. Чортория

Учні 8-А класу, 6- А класу та голова товариства “Талант”- Гнатишин Галина (10-Б клас) 21 січня з”їздили в Чорторию. Відвідали спочатку школу, де нас тепло зустріла Леся Миколаївна, порозмовляли з учнями одного з класів школи та залишили зібрані кошти на зерно для лебедів. Далі учасники акції “Допоможіть лебедям чорторийських озер” відправились до лебедів. Де милувавшись їх красою кормили привезеним хлібом та зерном. Цьогоріч птахів чимало… Чекають гостинців від людей, одразу ж без страху підпливають до берега, не боючись їдять з рук.
Учні Вашківецької школи, перебуваючи у Чорториї на озері, вирішили зібрати ще для лебедів корму та коштів і у лютому знову відвідати чудо-птахів.
З повагою вчителі інформатики Вашківецької ЗОШ:
Усик Ольга Григорівна, Гиршвельд Наталія Іванівна

15-20 січня  2013 р. учні Чернівецької гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чортория. 21 січня кошти передали  школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів.

24 січня. Чортория

Ось таке повідомленя і фото надіслала Олександра Харина, директор Чорторийської ЗНЗ І ступеня:
“Учні 1 – 4 класів із класоводами Гаврилюк С.Д., Хариною О.М. 23 січня і сьогодні, 24 січня із Загарією В.О. годували лебедів. Птахів є більше сотні. Побачивши дітей, вони зразу пливуть до берега. Корм закупили, наступного тижня також підемо. Дякуємо за підтримку вам і Ользі Григорівні Усик, ви робите добру справу.”

Велике вітання і подяка Вашим учням, пані Олександра, за таку щиру допомогу лебедям!

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам хліб, зерно.

Продовження читай за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/nasha-dopomoga-ptaham-prodovzhuyet-sya/20642.html

Тетяна Спориніна, «Версії»,
Фото автора і ті, що передали школярі Вашківецької школи.
Вашківці — Чортория — Чернівці, січень 2013

Запис Допомога лебедям продовжується!.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Васильович Миколайчук – український кіноактор, кінорежисер, сценарист.
15.06.1941 – 03.08.1987.
Народився у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області. В 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У 1965 р. закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчуку загальне визнання. Особливо кінострічка «Тіні забутих предків», яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.
Великий митець удостоєний багатьох премій, почесних відзнак, а в 1968 році – звання заслуженого артиста України. Державна премія Української РСР імені Т.Г. Шевченка в області кінематографії у 1988 року присуджена посмертно.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.
“Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко” — казав про Миколайчука великий Параджанов.
З сайту Спілки кінематографістів України.

15 червня до 71-ї річниці з дня народження Івана Миколайчука у селі Чортория відбувся другий етнофестиваль «На гостини до Івана». Фестивальне дійство зранку розпочалося в селах Кіцманщини, розташованих вздовж автомобільного шляху від Чернівців до села Чортория. Деякі господарі біля своєї садиби накрили столи, поставили портрети Івана Миколайчука. На фестиваль завітало багато буковинців, приїхало чимало гостей. Святкова автоколона із машин та автобусів проїхала селами, які ведуть до садиби актора, зупинялась у Мамаївцях, Лужанах, Шипинцях, Дубівцях, Глиниці, Зеленеві. Гостей зустрічали хлібом і сіллю, пригощали горілкою і самогоном, канапками, салом, пампушками.

Особливо зворушливо всі слухали Марію Миколайчук, народну артистку України, дружину Івана Васильовича. Вона ділилася своїми спогадами, пригадувала різні епізоди навчання у студії, роботи в театрі, кіно. Разом з нею приїхали відомі митці: актор та режисер Олександр Ігнатуша, кіносценарист, голова національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, співачка Валентина Ковальська (тріо “Золоті ключі”), кінооператор Юрій Гармаш та інші.
«Зараз складні часи для мистецтва кіно, бо саме гроші, нажаль, часто вирішують, що знімати. Разом з Іваном пішло у небуття і поетичне кіно. Звичайно, це прикро», – розказувала Марія Миколайчук, -«Я ніколи не говорю, що Іван помер. Він завжди живий в моєму серці і в моїх думках…»

Знамениті глинницькі музики, яких Миколайчук запрошував грати у фiльмах «Вавилон XX» i «Бiлий птах з чорною ознакою».

“…Заплакала молода дівчина,
Край дороги стоя.
Пригортайся, моя мила,
До серця другому,
Лиш не кажи тієї правди,
Що мені одному”.
Українська народна пісня

Фільмографія Івана Миколайчука
1964 Тіні забутих предків, актор
1964 Сон, актор
1965 Гадюка, актор
1966 Бур’ян, актор
1967 Дві смерті, актор
1967 Київські мелодії, актор
1968 Помилка Оноре де Бальзака, актор
1968 Анничка, актор
1968 Камінний хрест, актор
1968 Розвідники, актор
1970 Білий птах з чорною ознакою, сценарист, актор
1970 Комісари, актор
1971 Іду до тебе, актор
1971 Лада з країни Берендеїв, актор
1971 Захар Беркут, актор
1972 Наперекір усьому, актор
1972 Пропала грамота, актор
1973 Повість про жінку, актор
1973 Коли людина посміхнулась, актор
1974 Марина, актор
1974 Мріяти і жити, сценарист
1975 Канал, актор
1977 Відлюдько, сценарист
1978 Море, актор
1978 Під сузір’ям Близнюків, сценарист
1979 Вавилон ХХ, актор, композитор, режисер, сценарист
1980 Лісова пісня. Мавка, актор
1982 Повернення Батерфляй, актор
1983 Легенда про княгиню Ольгу, актор
1983 Миргород та його мешканці, актор
1986 І в звуках пам’ять відгукнеться… , сценарист
1989 Небилиці про Івана, сценарист

Вічна пам’ять славному сину України!

Продовження: «А дайте я вам щось збрешу, але то є правда»… – http://versii.cv.ua/pohlyad/a-dajte-ya-vam-shhos-zbreshu-ale-to-ye-pravda/17838.html

«На гостини до Івана – 2011» — вшанування пам’яті Івана Миколайчика – http://versii.cv.ua/pohlyad/na-hostyny-do-ivana-vshanuvannya-pamyati-ivana-mykolajchuka/13092.html

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора,
15.06.2012, Чернівці – Чортория

Запис «На гостини до Івана» — вшанування пам’яті Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І у ці вихідні на озера в Чорторию, де зимують лебеді, завітали люди.
Ми писали про сумісну акцію допомоги птахам учнями гімназії №2 і чорторийської школи –
– http://versii.cv.ua/i/ukrajina/lebedi-chortoriyi-otrimali-dopomogu/16018.html

22.01.2012. Фото від Олександри Миколаївни Харини,

завідувача Чорторийської ЗНЗ І ступеня.

22.12.2012. Фото від Анастасії Репецької,

випускниці Чернівецької гімназії №2.

Анастасія розказала: «Не дивлячись на погану погоду, було дуже багато людей. Бiльшiсть iз них йшли пiшки, тому що не можливо було під’їхати машиною. I це було головною перешкодою. Коли я була там, то лебеді вже майже нiчого не їли. Люди добре їх годують.
І я вважаю, що лебеді в безпеці – люди будуть їм допомагати!»

27.01.2012 учні із вчителями Гаврилюк Світланою та Гарматюк Вітою знову побували на ставку, погодували птахів, зробили ці фото.

Зараз стоять сильні морози. Тому ця допомога птахам є своєчасною і важливою для них.

Малюнки про птахів і з життя птахів

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам  хліб, зерно.

Тетяна Спориніна, «Версії».
Автори Фото: Віта Гарматюк і Анастасія Репецька.

Запис Лебеді Чорториї продовжують отримувати допомогу… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І цього року на водоймища в селі Чортория, де б’ють теплі підземні джерела, прилетіли зимувати лебеді-шипуни. І щорічно чернівецькі школярі долучаються до акції допомоги птахам взимку разом із школярами Чорторийської школи.

18-30 грудня 2011 р. учні гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чорториї. 7 січня 2012 року кошти у сумі 300 гривень ми передали пані Олександрі Миколаївні Харині, завідувачу Чорторийської ЗНЗ І ступеня. І вже 11 січня закупили зерно, а 12 січня учні Чорторийської школи разом з вчителькою Гарматюк Вітою Октав’янівною поїхали на озеро і погодували птахів.

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам зерно, хліб.

Фото 14.01.2012 з Чорториї від Назара Проданюка

Назар приїжджав на озеро з родичами. Вони годували лебедів хлібом. Лебеді їли прямо з рук. Вздовж берега було насипано зерно. Люди не лишають лебедів і підгодовують їх.

Довідка

Лебідь-шипун
Рід/Вид – Cygnus olorРОЗМІРИ
Довжина: до 160 см.
Розмах крил: 200 см.
Маса: самець 10-13 кг, самка близько 10 кг.
РОЗМНОЖЕННЯ
Лебеді-шипуни починають гніздуватися в квітні, часто коли вода ще вкрита кригою. Місце для гнізда вони вибирають на землі, поряд з водою, а іноді влаштовують його і на мілководді. Самець вириває дзьобом очерет та інші рослини, після чого передає їх самці, яка влаштовує гніздо. Гніздо в лебедів чи не найбільше – до 2,9 метрів в діаметрі, всередині вистилається пір’ям та пухом. Самка з перервою в 48 годин відкладає 5-8 яєць. Пташенята вилуплюються через 36 днів. Обидва птахи уважно ставляться до своїх малюків, годують їх і захищають від небезпеки. На воду пташенята спускаються невдовзі після вилуплення з яєць, проте ростуть повільно і до зими перебувають з батьками.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: пари проводять разом усе життя; якщо один з партнерів гине, другий незабаром може створити нову пару.
Іжа: водні рослини, ряска, трави та зернові.
Тривалість життя: може дожити до 50 років, більшість живе не більше 7 років.

Лебідь-шипун харчується рослинною їжею і годується протягом усього дня. Він знаходить їжу в основному під водою, де поїдає різні частини водних і болотяних рослин і навіть вириває їхні корінці. Шукаючи їжу, птахи занурюють голову на довгій шиї під воду і обстежують дно. Вони можуть дістати рослини, що ростуть на глибині до одного метра. Зрідка подає звуки “кгіюр”, або “кіорр” та інші. Коли птах погрожує чутно шипіння.
Вільно тримається поблизу людини, окрім сезону гніздування, коли за можливості, намагається зробити його подалі від людського ока. Птах дуже розумний і обережний.
Лебідь – дуже гарний, граційний птах.

Матеріал з сайту «Разом для птахів і людей» та сайту зоологів України

Малюнки про птахів і з життя птахів

Про допомогу птахам в минулі роки :
http://versii.cv.ua/i/foto/lebedi-chortoryji-otrymaly-dopomohu-i-vid-chernivetskyh-shkolyariv/10953.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото Віти Гарматюк.

Запис Лебеді Чорториї отримали допомогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До програми, яка відзначає 70-літній ювілей Івана Миколайчука, увійшло багато заходів:
відкриття фотовиставки Михайла Михалатюка «Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша», фестиваль молодіжного кіно «KINOETNIKA», вистава „Небилиці про Івана…” за однойменним сценарієм Івана Миколайчука у постановці Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, презентація пам’ятного знаку, присвяченого творчості відомого кіномитця, Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва у центрі культури «Вернісаж», вистава-хроніка про Івана Миколайчука “Тисяча снопів вітру” у постановці Чернівецького театру ім. О.Кобилянської, урочистості в рідному селі Івана Миколайчука Чорториї , етно-фестиваль “На гостини до Івана”.

Звісно, перше бажання – потрапити і на виставки, і на вистави, і на фестивалі… Тепер ці події зафіксовані на світлинах і в пам’яті, але поки – окремими епізодами, кадрами, фрагментами.

І ще пригадуються рядки з вірша  «Незнятий кадр незіграної ролі» Ліни Костенко, який вона написала під час зйомки «Вавилон ХХ»   на Київщині.

Іваночку!  Чекає  кіноплівка.
Лишай  косу  в  сусіда  на  тину.
Іди  у  кадр,  екран  –  твоя  домівка,
два  виміри,  і  третій  –  в  глибину.

Але не тільки екран був домівкою Івана Миколайчука…

–         А що це за свято, чому барвистими  буковинськими килимами вбрані  брами, стіни біля торговельного центру та деяких майданчиках у Лужанах, в Мамаївцях, Шипинцях, Дубівцях, Зеленева, Глиниці?
–         Це Україна вшановує Івана Миколайчука.

–         Хіба тільки Україна? Весь світ вшановує.

Таку розмову я чула  у ранішньому  автобусі Чернівці-Вижниця, коли їхала в Чорторию 15 червня.

В гостях у Наталі Іллічни Качало

Спершу з Ольгою Усик, вчителем Вашківецької школи,  ми завітали до  Наталі Іллічни Качало. Я перепитала Ольгу Усик:
– А може Іллівна?
– Ні, у нас всі кличуть – Наталя Іллічна

Наталі Іллічні, вчительці української мови і літератури Брусницької школи, у березні цього року виповнилося 84 роки. Наталя Іллічна розказала нам про свої роки вчителювання. Про кожного учня вона має що згадати. І, звичайно, мова зайшла про Івана Миколайчука. Наталя Іллічна вчила всіх дітей родини Миколайчуків. А загалом у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей. А мама Наталі Іллічни, Катерина Миколаївна, була першою вчителькою  Івана Миколайчука. Наталя Іллічна також прочитала нам деякі свої вірші.

«Людям завжди дуже подобається лаяти владу, а владі дуже не подобається, коли її лають. Цій не подобається, і тоді не подобалося, жодній владі не подобається», – сказав у своїй промові в Чорториї поет Іван Драч. Я не думаю, що людям це подобається. Якби влада подобалась, для чого її лаяти? А Наталя Качало просто пише вірші, і про владу також. Дуже дотепно і саме такі, на які наша влада заслуговує.
Чому пригадалися ці слова, бо, як тільки ми вийшли зі школи, де живе Наталя Качало, підійшли мешканці Чорториї і переповіли свою стурбованість стосовно дамби, яку побудували, але не завершили. Люди налякані, що дамба, яка зараз є, не витримає сильних дощів і може прорватись, якщо станеться повінь.
Шкода, що на саме святкування у село, до хати Миколайчука, Наталя Іллічна з нами не пішла, здоров’я не дозволило.

Вздовж дороги від церкви до родинного обійстя Миколайчуків  усе буяло зеленню, радістю, в сонячних променях красувалися розгорнуті  вишивані рушники. На майданчику неподалік від садиби встановили  палатки з вишиванками,  виробами майстрів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів, із гостинними частуваннями. На сцені у цей час  виступали народні фольклорні колективи, грали музики.

Дорогою до рідної хати Івана Миколайчука

Вул.  ім. І. Миколайчука, 40

На гостини до Івана!

Зеленеє жито зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості від душі.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора,
15.06.2011, Чортория

Запис «На гостини до Івана» – вшанування пам’яті Івана Миколайчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 червня дворик Чернівецької ратуші перетворився на мистецьку виставкову залу, де відкрилась фотовиставка Михайла Михалатюка “Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша”, яка присвячена 70-й річниці з дня народження видатного українського актора і кінорежисера.

Виставка відкривається відразу в трьох місцях:
– 14 червня 2011 р. о 10.00 у Відкритій Галереї Чернівецької міської ратуші (м. Чернівці, Центральна площа, 1, триватиме від 14 до 25 червня 2011 р.)
– 14 червня 2011 р. о 12.00 у Чернівецькому краєзнавчому музеї (м.Чернівці, вул. О.Кобилянської, 28, триватиме від 14 червня до 25 серпня 2011 р.)
– 15 червня о 10.00 в меморіальному музеї-садибі Івана Миколайчука (село Чортория Кіцманського району Чернівецької області, триватиме 15-16 червня 2011 р.)

Михайло Михалатюк – фотограф, художник, член НСФХУ, автор фотографій до фільмів Івана Миколайчука.
Працював фотокореспондентом, помічником кінооператора кіностудії ім. О. Довженка.
Учасник більше 30 персональних і групових виставок в Україні, Росії, Чехословаччині, Румунії, Німеччині, Франції, Австрії.

Відкрита Галерея Чернівецької міської ратуші

Чернівецький обласний краєзнавчий музей

Відбулася також презентація літературно-біографічного видання «Шляхами Білого птаха», яке підготувала завідуюча науково-методичним відділом Чернівецького краєзнавчого музею Євдокія Антонюк-Гаврищук.

Меморіальний музей-садиба Івана Миколайчука, Чортория

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис “Іван Миколайчук – в об’єктиві товариша”, Михайла Михалатюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

18 січня  наступає Хрещенський Святвечір. Який ще називають «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір. У цей день, на Йорданську вечерю за традицією готують останню кутю різдвяних новорічних свят. Ця кутя називається «голодною».

«І ще цей день присвячують тим, хто потребує нашої уваги, допомоги», – пояснила мені Ольга Георгіївна Усик, вчителька математики Вашківецької школи.
Ми вирішили цього дня поїхати в Чорторию.
«Увага! Акція «Милосердя».
Під такою назвою члени творчої групи «Талант» Вашківецької школи провели збір коштів і кормів для лебедів, які зимують на Чорторийських озерах, приєднавшись до своїх друзів із Чернівецької гімназії №2, з якими їх єднає творча дружба.
Зібрано 303 грн., зерна кукурудзи і хліб.
Макара Дмитро, Розщибак Андрій, Гнатишин Галина та Єленюк Тетяна передали  кошти учням Чорторийської початкової школи, які разом із жителями села будуть закупляти зерно для лебедів, щоб птахи могли дозимувати на озері
І ще ми провідали вчительку Наталю Іллічну Качало.
Я перепитала Ольгу Усик:
– А може Іллівна?
– Ні, у нас всі кличуть – Наталя Іллічна
Наталі Іллічні, вчительці української мови і літератури Брусницької школи, в цьому році у березні виповнюється 84 роки. Учні заспівали їй коляду. А Наталя Іллічна потім розказувала про свої роки вчителювання. Про кожного учня вона має що розказати. І, звичайно, мова зайшла про Івана Миколайчука. Наталя Іллічна вчила всіх дітей родини Миколайчуків. А загалом у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей. А мама Наталі Іллічни, Катерина Миколаївна, була першою вчителькою у Івана Миколайчука».

Повністю інтерв’ю з Наталею Іллічною Качало, унікальні фото з її домашнього архіву ми опублікуємо в наступних числах газети.

Другого дня делегація вашківчан, що відвідали Чорторию, розмістили стіннівку з фотозвітом у школі. І ще говорять, що в ніч з 18 на 19 січня тварини опівночі розмовляють людською мовою, але підслуховувати їх великий гріх. Їх і не підслуховували, але лебеді достеменно були нагодовані і задоволені. Деякі фото Ольга Усик предала і нам. Інші учні цього дня колядували у будинку перестарілих у селі Коритне.

Вашківчани гордяться і люблять свій край, бережуть і примножують народні звичаї, традиції. Світлана Одовійчук,  вчителька української  мови та літератури, так висловила свої почуття:
Де хвилі Черемоша котять,
І звідки «Черемшини» йде порив:
Це Вашківці – містечко рідне!
Тут Гарас-художик творив.
Іван Бажанський вчив науки
Маленьких наших Вашківчан,
А створена давно ним школа,
Наречена його ім’ям…
У нас Маланка є відома
На весь наш буковинський край.
Вона віншує   й посіває
На щедрий людям урожай.
Не можна також не згадати
Святую Аннину гору:
Вона для нас як рідна мати,
Що верне від усіх біду.
Тому, шановні вашківчани,
Гордіться цим містечком ви!
Родились тут відомі люди.
Тож пам’ятайте це завжди.

І як видно, вашківчани про це не забувають.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”

Під час збору коштів для лебедів

В гостях у Наталі Іллічни Качало

Допомога лебедям Чорториї

18.01.2011,  Вашківці – Чортория – Чернівці

Запис І день Надвечір’я… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щорічно на водоймищі в селі Чортория, де б’ють теплі підземні джерела, прилітають зимувати лебеді-шипуни. І щорічно чернівецькі школярі долучаються до акції допомоги птахам взимку. З ЗМІ ми вже знаємо про допомогу птахам Українського товариства мисливців і рибалок, національного природного парку “Вижницький”,  управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, телеканалу “Інтер”, школярів Вашківецької школи, школярів Чорторийської школи, всіх небайдужих громад, людей, які передали корми для лебедів, або проїздом завернули на озера і привезли птахам зерно, хліб.

18-29 грудня 2010 р. учні гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чорториї. 29 грудня кошти у сумі 220 гривень ми передали школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів.

Для довідки: один дорослий птах в день потребує 1 кг. твердого зерна.

Телефоном ми спілкувались з пані Олександрою Хариною, директором Чорторийської ЗНЗ І ступеня. Нам пообіцяли переслати фото, які пізніше ми розмістимо на сайті. Ще раз дякуємо пані Олександрі, учням Чорторийської школи, що постійно піклуються зимуючими лебедями. Під час зимових канікул юні чернівчани разом із батьками планують поїхати на озера, погодувати птахів і помилуватися їх красою.

Тетяна СПОРИНІНА, 31.12.2010

Фото 16.01.2011 з Чорториї від Аліни Стець

Фото 16.01.2011 з Чорториї від Олександри Хариної

Фото 08.01.2011 з Чорториї від Анастасії Репецької

08.01.2011 у Чорториї побувала Анастасія Репецька. “Але також є проблема, яка потребує негайного вирішення. Лебедів хтось калічить. Скоріш за все це якийсь звір. Цей звір не з’їдає їх повністю, а тільки руйнує їхнє життя. На мою думку, це питання потребує негайного вирішення”, розказала Настя. Про її поїздку газета розповість в наступних числах.

Фото 01.01.2011 з Чорториї від Олександри Хариної

01.01.2011 року я отримала інформацію від Олександри Хариної з Чорториї. Дуже вдячна за фото. Велике вітання і подяка Вашим учням, пані Олександра, за таку щиру допомогу лебедям!

Деякі фото допомоги птахам минулих зим

Запис Лебеді Чорториї отримали допомогу і від чернівецьких школярів спершу з'явиться на Медіа-Версії.