Герца віддала данину пам’яті мешканцям району – військовим, цивільним, пожежникам, медикам, які  прийняли на себе перший удар Чорнобиля. Символ вдячності – пам’ятну стелу на честь ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС установили тут до 32-ї річниці аварії. Настоятель храму Святого Спиридона отець Нектарій освятив меморіальну стелу і відправив  молебень, а представники крайової влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного знаку.

Стела виготовлена в рамках районної програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за кошти районного бюджету та за співфінансування ГО «Чорнобильці Буковини».

«Це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто першим зустрів атомну біду і зупинив її поширення, – каже голова громадської організації «Чорнобильці Буковини» Олег Демченко. – Багатьох з них уже немає з нами, але це важливо для їхніх родин, для ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які нині мешкають на Герцаївщині, і для всього людства».

Наразі на Герцаївщині мешкають 74 чорнобильця.

Вл.інф.

Запис У Герці відкрили меморіальну стелу на честь «чорнобильців» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

30 квітня 2014 року шістьох чорнобильців з Великого Кучурова, Сторожинця та Костинців запросили на «круглий стіл» до начальника Сторожинецького районного управління соціального захисту Оксани Юрчак.  Тут же був присутній заступник голови районної ради Іван Петарак. Двом чорнобильцям вручили Чорнобильські хрести. Принаймні так написала районна газета. А насправді це були просто значки.  Мені та ще трьом ліквідаторам дали грамоти від голови Всеукраїнської спілки чорнобильців України пана Андрєєва.

На круглому столі ми дізналися, що у Сторожинецькому районі наразі мешкають 18 ліквідаторів першої категорії, які мають групу інвалідності. Цим виявили увагу до чорнобильців аж за цілий рік.

Що з цього найобразливіше? На заході не були присутні ні голова Сторожинецької районної організації чорнобильців Костянтин Іринич, ні його заступниця Ганна Павел. Як зауважила Оксана Юрчак, обидва дуже захворіли.

Я поставив на «круглому столі» запитання, чому офіційно зареєстрований в районі осередок Спілки не займається чорнобильцями? На це п. Петарак запропонував чорнобильцям переобрати голову своєї районної організації, але влада в це втручатися не може. У мене (і мабуть, не лише у мене) склалася думка, що комусь вигідно, аби спілка чорнобильців залишалася тільки на папері, а не була дієвою організацією, здатною відстоювати наші інтереси.

Якщо хтось з обласної влади поцікавиться – спілка є. А візьмемо такий простий приклад, як торішній концерт в обласній філармонії на честь чорнобильців 14 грудня. Я поцікавився тоді в п.Юрчак, як потрапити на той концерт.  Мені відповіли, що списки бажаючих мав подати Костянтин Іринич. Він же повинен складати і подання на матеріальну допомогу до 26 квітня. Немає подання – немає допомоги. Економія?

До пана Іринича додзвонитися – проблема, бо він за посадою контролер Сторожинецького РЕМу, тож постійно «на виїзді». І не має часу займатися чорнобильськими проблемами. Виходить якесь хибне коло: Іринич чорнобильцями не займається, бо зайнятий на роботі, і переобрати Іринича проблемно, бо він… зайнятий на роботі.

Влада залишається осторонь, хоча нас до Чорнобиля посилала зовсім не громадська організація. То може, райдержадміністрація, чи районна рада, чи обидві разом могли би нарешті втрутитися та ініціювати районні збори ліквідаторів аварії на ЧАЕС?

Минуло вже 28 років від дня аварії на ЧАЕС, і з кожним роком, нас, чорнобильців, меншає. Може, влада чекає, коли ми всі відійдемо, так би мовити, природним шляхом?

Валерій КРУШНІЦЬКИЙ, завідувач Ясенівського ФАП, ліквідатор І категорії.  

Запис Вправа для чорнобильців: біг зачарованим колом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чому для мене подорож до Києва завжди приваблива? – Звісно ж, це певний шлях у минуле.
Хоча згадувати – справа майже невдячна, однак я завжди з радістю пробігаю вулицею Пушкінською. Адже, щоби встигнути максимально, у Києві треба не ходити, а дуже швидко ходити, майже бігти.

Мій Київ

Будинок №7, де я рік жила на квартирі, коли писала диплом у Київському інституті кібернетики, такий же урочистий та конструктивний. Архітектор цієї будівлі – Дмитро Дяченко, один із засновників українського стилю, був репресований і помер 1942 році у радянському таборі. Пушкінська вулиця виходить на Прорізну. У сквері, вже у цьому столітті, поставили пам’ятник Лесю Курбасу. У театрі Курбаса працював свого часу Микола Стрільчик, художник, брат моєї бабусі Тетяни Стрільчик.
Микола Стрільчик мешкав у Києві, 1934-го заарештований уперше, 19370-го – вдруге, до ВМП. Розстріляний у Биківні. 1989 реабілітований.
Виходить, що Київ для мене місто не тільки, де я жила майже рік, але й місто, в якому колись жили, працювали, кохали, творили, раділи, помирали … і мої родичі… Чому такі сумні спогади?… Може і через те, що не все так святково і урочисто у нас. І у Києві у тому числі.

Мистецький Арсенал збирає…

Цього разу приводом для поїздки була участь у відкритті у Мистецькому Арсеналі Всеукраїнської мистецької виставки «Велике і Величне», приуроченої до 1025-річчя хрещення Київської Русі. Тут зібрано 1000 взірцевих творів із колекцій 35 провідних музеїв України та приватних колекцій. Виставка триватиме від 27 липня до 22 вересня 2013.

Представлені тут і твори і сучасних художників.  Серед них, як зазначено на сайті Мистецького Арсеналу,  –  Назар Білик, Анатолій Ганкевич, Олександр Гнилицький,Гамлет Зіньківський, Анатолій Криволап, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Вінні Реунов,Степан Рябченко, Віктор Сидоренко, Тиберій Сільваші, Марина Скугарєва, Олександр Сухоліт, Олег Тістол, Василь Цаголов. Степана Рябченко я знала тільки заочно, коли його твори були представлені у Чернівцях на Першій Всеукраїнській трієнале абстрактного мистецтва «ART-AKT» у Чернівцях 2010 року.
Мені випала щаслива нагода з ним зустрітися цього разу у Києві в реалі.

«Рука, що благословляє» — символ, неон, акт… –
http://versii.cv.ua/pohlyad/ruka-shho-blagoslovlyaye-simvol-neon-akt/23212.html

Побачити шедеври, які привезли з музеїв України, в одному місці – це фантастично. Поет, напевно, склав би Оду радості. Я бувала в музеях Дніпропетровська, Дрогобича, Львова, Харкова, Хмельницька, Києва, але коли у давніх стінах Києво-Печерської цитаделі ми бачимо твори Юліана Буцманюка, Володимира Боровіковського, Олександра Екстера, Казимира Мале­вича, Марії Приймаченко, Віктора Пальмова, Всеволода Максимовича, Панаса Єрмоленка, скульптури Іоана Георга Пінзеля, іконостас Петра Холодного – це разом і диво, і щаслива реальність…

Читаю на сайті: «Проект «ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ» стане центральною мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі та крізь призму мистецтва продемонструє цивілізаційний вплив християнства на розвиток культурив Україні. Проект демонструє найяскравіші сторінки історії українського мистецтва від найдав­ніших часів до сьогодення і окреслює сам шлях формування української ідентичнос­ті».

Коліївщина лякає й дотепер?..

Нажаль, дуже вразила ситуація, яка склалася у Мистецькому арсеналі з роботою художника Володимира Кузнєцова. Я вже вдома перечитала Тараса Шевченка «Гайдамаки» і зрозуміла, чому навіть слово«Коліївщина» лякає іноді відтінком нелояльності певні структури, як це не прикро визнавати…
Пимоненкова «Українка» цього разу перетворилася не тільки на прекрасне обличчя довгоочікуваної виставки, але саме нею закрили чорний зафарбований прямокутник роботи «Коліївщина: Страшний суд». Не знаю, чи згодилися б на це гарна дівчина-українка та й сам Микола Пимоненко…

Чотири рази я обійшла зали Мистецького Арсеналу, але й цього замало. Заздрю працівникам музею, які майже два місяці можуть підходити до улюблених картин, побачити і зрозуміти щось нове та виняткове…

Київ не лише мистецький…

Увечері поверталася до метро «Арсенальна» пішки, бо в Лаврі готувалися зустрічати Патріарха Кирила і Хрест апостола Андрія Первозванного. Тож транспорт то ходив, то не ходив.

27 липня відвідала голодуючих інвалідів-чорнобильців біля Кабміну.

Потім дивилася, як кияни й гості столиці святкують у центрі Києва… Кількість міліції та перебраних у цивільне вразила.

Навідалася й до музею Тараса Григоровича Шевченка. Багатьом не сподобається, що я скажу, але кошти, що витрачають на квіти, вінки до пам’ятників від дуже офіційних осіб в усій Україні, може б краще витратити на ремонт фасаду будівлі? Бо кожні 5 метрів висять аркуші паперу зі словами: «Обережно, падає цегла»…

Підем далі…

Свято для когось триває, для когось – ні… А мені вже був час їхати на вокзал.
Там я отримала ще один чудовий подарунок – від Ігоря Гурчика – книгу «Склепи Цинамонові» Бруно Шульца.
У поїзді читала рядки оповідання Бруно Шульца українською і польською.
«…W taka noc, jedyna w roku, przychodza szczesliwe mysli, natchnienia, wieszcze tkniecia palca bozego…»
«…В таку ніч, єдину в році приходять щасливі думки, натхнення, як віщі доторки персту Божого…»
Коло замкнулося…

Тетяна Спориніна, фото автора

Запис “Перст Божий”… Київ. 26-27.07.2013. Велике і величне… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– На Буковині проживає 19 863 особи, які мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, – розповіла на селекторній прес-конференції Наталія ТИМЧУК, начальник відділу з чорнобильських виплат Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації. – У порівнянні з минулим роком ця кількість зменшилася на 109 осіб.

До області з державного бюджету вже надійшло 2,5 млн. грн. для чорнобильців. Для забезпечення спеціалізованим лікуванням цьогоріч для області передбачені видатки в сумі 358 тис. грн., а на пільгові ліки та зубопротезування з обласного бюджету передбачено 743 тис. гривень.

Наталія Петрівна наголосила також, що торік три сім’ї, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф, отримали житло. Це були дві трикімнатні квартири, які надала будівельна фірма «Чернівціжитлобуд», вартістю по 399,081 тис. грн. і одна однокімнатна квартира від будівельної організації ВКФ «Зірка», вартістю 200 тис. грн.

Одну з трьох зазначених квартир спіткала сумна доля. Черговик-чорнобилець, не дочекавшись уже близької радості новосілля, наклав на себе руки. Відтак причина його смерті вважається непов’язаною з наслідками Чорнобильської катастрофи і за сім’єю загиблого новонадана квартира не залишається. Вже прийняте рішення про надання зазначеної однокімнатної квартири іншому черговику з числа чорнобильців.

Наразі ще 249 сімей перебувають на квартирному обліку та чекають на обіцяні квартири, серед них 79 переселенців із радіоактивно забруднених територій. За словами очільниці служби, близько 6 років кошти на придбання житла для чорнобильців державою не виділялися. І лише торік було виділено 1 млн. 27 тисяч гривень і троє сімей забезпечені квартирами.

Щодо змін у сфері оздоровлення, то тепер чорнобильці можуть вільно обирати санаторії для лікування. Для цього їм слід у заяві, яку подають на оздоровлення, зазначати бажаний термін лікування – весна, літо чи осінь.

Пані Наталя не заперечувала, що відсоток забезпечення путівками дорослого населення досить низький. Щодо путівок для дітей із матерями, то тут черг практично немає, адже всі охочі оздоровлюються, та далеко не всі задоволені вибором санаторію. Щодо дорослих, то минулого року була потреба у 300 путівках, а виділили тільки третину біля ста путівок. Чимало путівок для дорослих виділяють в східних регіонах, тому багато людей відмовляються від них, через незручне сполучення та розміщення санаторіїв біля промислових районів. Чорнобильці хочуть оздоровлюватися переважно в західних регіонах – Трускавці, Моршині, Хмільнику, полюбляють теж санаторій «Україна», що на Хмельниччині в селі Маків.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Чорнобилець, не дочекавшись квартири, наклав на себе руки спершу з'явиться на Медіа-Версії.