Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Програма візиту була насиченою та змістовною. У центрі уваги — знайомство з діяльністю Івано-Франківського обласного центру, обговорення сучасних підходів до організації гурткової роботи, проведення конкурсів і змагань технічного спрямування. Особливий інтерес викликала можливість побачити фрагмент змагань із радіоелектронного конструювання — напрямку, який сьогодні набуває особливої ваги.

Під час круглого столу учасники ділилися власним досвідом організації роботи гуртків, проведенням змагань з інженерно-технічних наприямків,  а також із зацікавленням перейняли напрацювання колег. Обговорили сучасні підходи до навчання, обмінялися ідеями щодо проведення конкурсів і змагань технічного спрямування. В обговоренні взяли участь Інна Плотнікова,  методист ОЦНТТУМ, керівник ГО «Медіастудія «АІДА»; Олександр Глевко — керівник радіотехнічного гуртка ОЦНТТУМ на базі Молодійського ліцею Чагорської територіальної громади, вчитель фізики; Дмитро Старинський,   керівник гуртка «Цікаві механізми» Чернівецького ЦЮТ ім. Леоніда Каденюка; Тетяна Спориніна, керівник гуртка ОЦНТТУМ, учитель  ліцею №11 «Престиж» м. Чернівці. Кульмінацією зустрічі стало підписання меморандуму про співпрацю. Це не лише формальний крок, а передусім — основа для майбутніх спільних проєктів, освітніх ініціатив і розширення можливостей для учнівської молоді обох регіонів.

Важливою складовою візиту стала екскурсія Івано-Франківськом. Місто приємно вразило гостей своєю чистотою, впорядкованістю, рівними дорогами, зеленими доглянутими скверами. Атмосфера охайності, вишуканості й особливої шляхетності створює відчуття гармонійного поєднання сучасності та культурної глибини.

Щиро вдячні краєзнавиці та чудовому екскурсоводу Кристині Тимошів за надзвичайно цікаву й насичену розповідь про Станіславів, архітектурні особливості Івано-Франківська та його австро-угорську спадщину, а також про унікальні ковальські традиції міста. У її оповіді оживали постаті засновника міста Анджея Потоцького, митрополита Андрея Шептицького, Івана Франка, художника Осипа Труша та інших визначних діячів, пов’язаних із цим краєм. Особливим враженням стала екскурсія підземеллям міської ратуші, під час якої звучали містичні історії та легенди, відкриваючи ще одну, глибшу грань міста.

Подібні зустрічі мають значно ширший зміст, ніж просто обмін досвідом. У час, коли Україна утверджує свою силу і майбутнє, розвиток технічної освіти стає стратегічним завданням. Саме у гуртках, лабораторіях і творчих майстернях формується інженерне мислення, здатність до інновацій, практичні навички, які визначатимуть конкурентоспроможність держави. Саме в співпраці народжуються рішення, що формують майбутнє.

І цей візит — ще одне переконливе свідчення того, що українська освіта має силу єднання, глибокий зміст і впевнену віру в завтрашній день.

©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архіву ОЦНТТУМ

Запис Обмін, що творить майбутнє: зустріч позашкільників Чернівців та Івано-Франківська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Залі органної та камерної музики в Чернівцях звучав орган. І звучали молоді виконавці — уважні, сміливі, дуже різні. Саме в цій різності й відкривалася глибина органного мистецтва: від внутрішньої стриманості до емоційної відкритості, від точності до натхнення.

У конкурсі взяли участь:

Перша група:
Анастасія Гречин (Ужгород),
Роман Довгаль (Харків),
Микола Робуляк (Чернівці),
Поліна Євчакова (Ужгород).

Друга група:
Анна Бурель (Харків),
Дарина Пастушок (Луцьк),
Віра Бондаренко (Харків).

Ведуча – Дар’я Сирбу. Кожен виступ — як окрема історія. І водночас — частина великої розмови про музику, традицію і сучасність.

Як повідомила адміністрація філармонії, провести конкурс було б набагато складніше без фінансової підтримки Інституту німецької культури та історії Південно-Східної Європи при Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана. Щиро вдячні  Оксані Матійчук, голові ГО «Українсько-німецьке культурне товариство м. Чернівці», за розуміння важливості цієї події та всебічне сприяння в реалізації цього проєкту.

Оцінювало конкурсантів журі:
голова — Вадим Лісовий, кандидат педагогічних наук, доцент, піаніст і концертмейстер;
Бьорн О’Віде — органіст, диригент, композитор, художній керівник фестивалю «Potsdam Bach-Tage»;
Надія Величко — органістка, концертна виконавиця, амбасадорка української органної музики;
Ліана Кришевська — музикознавиця, дослідниця, представниця академічного середовища Німеччини.

Це був день великої відповідальності — і великої довіри до музики.

А вже сьогодні, 18 квітня  — фінал.
О 15:00 тут же, у Залі органної та камерної музики, відбудеться гала-концерт і нагородження.
Момент, коли всі ці зусилля, хвилювання і натхнення зберуться в єдиний — завершальний акорд.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися, працювати, жити, слухати музику.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Коли музика тримає подих: конкурсний день «Sounds of Bach 2026»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Це подія, що продовжує формат «Re:Open Zakarpattia» в Ужгороді. Форум буде присвячений ролі Буковини в процесах євроінтеграції та регіонального розвитку – з фокусом на тому, що регіон може запропонувати ЄС і Україні та як перетворити його на платформу для міжнародної співпраці й внутрішніх трансформацій.

Захід об’єднає представників влади, дипломатичного корпусу, експертного середовища, освітян і громадського сектору для обговорення ролі регіону у формуванні добросусідства в Центральній Європі. 

Серед учасників події: Міністр закордонних справ України (2014-2019) Павло Клімкін, співзасновник і генеральний директор Інституту фронтиру, член наглядової ради Суспільного мовлення України, викладач УКУ Євген Глібовицький, Генеральний консул Румунії у Чернівцях Ірина-Лоредана Стенкулєску, президентка Асоціації експертів з безпеки та глобальних питань (ESGA) Анжела Грамада, учитель фізики та астрономії вищої кваліфікаційної категорії Чернівецького міського ліцею № 1, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2017) Пауль Пшенічка, перекладач, публіцист Олександр Бойченко та інші. 

Учасники говоритимуть про те, як міжетнічний діалог і різноманіття можуть стати ресурсом стійкості, розвитку та успішної інтеграції України до ЄС. Форум стане майданчиком для пошуку практичних рішень, які посилюють внутрішню стійкість регіону та зміцнюють його зв’язки з європейськими сусідами.

Форум триватиме в п’ятницю, 17 квітня, від 11:00 до 17:30 у конференц-залі готелю «Grand Royal» (вул. Головна, 114) відбудеться форум ідей та рішень «Re:Open Bukovyna». Захід організовує «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» (ICES). 

Для участі у форумі обовʼязкова попередня реєстрація: https://forms.gle/SVDw8bjkmhhbUsHw6

Запис У Чернівцях вперше відбудеться форум «Re:Open Bukovyna» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Весняний парк цього дня наповнився енергією: сонце, свіже повітря, усмішки людей і відчуття єдності. Організація заходу була продумана й комфортна для всіх учасників — від найменших до досвідчених бігунів.

Програма забігу справді охопила кожного. Діти мали можливість випробувати себе на дистанціях 100, 300 та 500 метрів. Дорослі обирали між 1 км, 5 км і 10 км, а прихильники спокійнішого темпу долучилися до скандинавської ходьби на 5 км.

Особливо цінним є те, що участь у заході була безкоштовною — це зробило його доступним для всіх охочих. І саме ця відкритість створила особливу атмосферу: тут не було поділу на «професіоналів» і «новачків» — лише люди, які вирішили зробити крок до активного життя.

Серед учасників була й авторка цих рядків. Звичайно, я зробила багато фото — але цього разу була не лише спостерігачкою. Напередодні зареєструвалася на забіг, отримала стартовий номер 700, який у день події змінили на №200. Організатори приємно подбали про учасників: я отримала стильний шопер, пляшку води, змогла залишити речі в камері схову — усе було зручно й продумано.

А ще — ця подія стала зустріччю. Тут були учні, з якими колись разом бігли «Чернівецьку милю», а тепер уже студенти. Були учасники фотоклубу ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка разом із їхнім натхненником і керівником Миколою Ємельяновим. Приємно було зустріти й колег з інституту автоматики. Усе це створювало особливе відчуття спільності — ніби велика дружня родина зібралася в одному місці.

Дистанція 1 км стала не просто випробуванням, а маленькою особистою перемогою. Атмосфера підтримки відчувалася на кожному кроці, а фініш подарував щире відчуття радості. Медаль, яку мені вручили, тепер прикрашає поличку і щоразу нагадує про цей день — світлий, теплий і наповнений рухом.

«Чернівецький забіг» ще раз довів: спорт — це не лише про результат, а передусім про стан душі. Про підтримку, усмішки, про відчуття, що ти — частина чогось більшого.

У непрості для України часи такі події мають особливе значення. Вони об’єднують, надихають і дають сили рухатися далі — крок за кроком, кілометр за кілометром.

І, можливо, найважливіше — саме з такого одного кілометра починається довгий шлях до здоров’я, рівноваги і внутрішнього світла. На завершення хочеться щиро подякувати організаторам «Чернівецького забігу» за чудово підготовлену подію та увагу до кожного учасника. Дякуємо всім, хто долучився — за атмосферу підтримки, щирі усмішки і натхнення рухатися вперед. Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Чернівецький забіг: крок до здоров’я, який об’єднує спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 3 до 10 листопада 2025 року відбувся відкритий обласний конкурс «Байт» на кращу комп’ютерну програму серед учнів закладів загальної середньої та позашкільної освіти Чернівецької області віком до 14 років. Організатор конкурсу – Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді.

У цьогорічному конкурсі взяли участь 138 юних програмістів із 20 територіальних громад області. Тема конкурсу — «150 років Чернівецькому національному університету імені Юрія Федьковича» — надихнула учасників на створення оригінальних цифрових робіт, присвячених славетній історії, визначним постатям і сучасному життю університету.

Юні автори в обраній темі розкривали підтеми:
• цікаві факти з історії ЧНУ;
• відомі науковці, які викладали в університеті;
• славетні випускники;
• університет сьогодні;
• «Я планую навчатися в ЧНУ».

Конкурс проходив у кількох номінаціях:

• ігрові програми та бази даних (створення програм-анімацій мовою Python або в середовищі Scratch);

Автор: Даскалюк Марьян, учень 8-Б класу Опорного закладу Сторожинецький ліцей. Програма «Портрети історії…» реалізована на мові Python 3 з використанням бібліотек tkinter (для графічного інтерфейсу), Pillow (для обробки зображень) та json (для роботи з базою історії).   

• графічний редактор (2D-графіка) — роботи, створені у Paint;

• навчально-демонстраційні програми — презентації PowerPoint до 10 слайдів або роботи, розроблені на платформі Canva;

• анімація (мультфільм) — до 2 хвилин тривалості.

Конкурс «Байт» уже традиційно стає майданчиком для відкриття нових талантів — дітей, які мислять творчо, сучасно й технічно. Їхні роботи демонструють не лише знання комп’ютерних технологій, а й любов до рідного краю та повагу до історії Чернівецького національного університету — духовного й наукового центру Буковини.

Цифрова творчість юних учасників — це байти світла, допитливості й мрії про майбутнє, де наука і технології стають мостом до нових відкриттів.

Дякуємо ЗСУ за можливість навчатися та працювати.

Звіт про відкриття Конкурсу, статистика конкурсу, церемонія нагородження учасників конкурсу за покликанням на відео:

Конкурс «Байт» ще раз підтвердив: сучасні діти не просто користуються технологіями — вони творять нові цифрові світи. Їхні проєкти демонструють інтелектуальну допитливість, відповідальність та бажання робити світ кращим.
Бажаємо всім учасникам невтомного натхнення, сміливості експериментувати й віри у власні сили. Нехай цей конкурс стане для них стартовою платформою до нових відкриттів, перемог та професійних злетів.

©Тетяна Спориніна, Любов Рибалко, Денис Кондрюк, члени оргкомітету обласного конкурсу «Байт» на кращу комп’ютерну програму

Запис Байт юності і науки: цифровий погляд на ЧНУ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 листопада 2025-го в атмосферній зустрічі з Сергієм Ахременком (модератор — письменник Максим Дупешко) прозвучало багато простих, але важливих тез про мистецтво фотографії. Зустріч відбулася  в Гончаренко Центрі Чернівців. Розмова одразу перетворилася на справжній діалог про мистецтво, довіру і бачення.

Сергій Ахременко відомий чернівецький фотомитець: він проводить фотошколу, організовує виставки та бере участь у різноманітних фотопроєктах. Його роботи охоплюють різні жанри — портрет, фоторепортаж, студійні роботи, весільна зйомка та ню. Сергій розповів про свій шлях: перша фотосесія у 18 років, навчання на біофаку, перехід від плівки до цифрової й “крафтової” фотографії. “Для фотографа найважливіше — довіра й повага до тих, кого знімаєш”, — підкреслив він. Цифрове фото дає свободу, але справжній характер знімка народжується в уважному ставленні до моделі й світла.

Особливе враження залишилися від думки: сучасне фото іноді потребує письмового пояснення. Сергій говорив, що  тоді світлина сама по собі несе лише частину задуму, а  решта, якими автор доповнює роботу, становлять заголовок, супровідний текст, контекст виставки. Це свідчить про нову епоху у візуальному мистецтві — коли фото і слово утворюють єдину концепцію.

Сергій Ахременко — людина багатьох інтересів: він знімався у кіно, проводить майстеркласи, бере участь у виставках і фотопроєктах, а ще — мріє про персональну експозицію та створення короткометражних фільмів. Його фотографії — живі, відверті, з глибоким психологічним підтекстом. Під час зустрічі  поділився історіями з творчої практики, розповів про виставку «НЮанси», що зараз відбувається у «Вернісажі».

Його спокійна, іронічна, інтелігентна манера спілкування зробила розмову щирою і захопливою. Це була зустріч, після якої хочеться уважніше дивитися на світ — і бачити в ньому різні нюанси.

Запис Сергій Ахременко — фотограф, який зберігає нюанси… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

4 жовтня 2025-го у музеї авіації і космонавтики Чернівецького центру юних техніків імені Л.К. Каденюка відбулася зустріч з Головою Громадської ради Державного космічного агентства України Едуардом Івановичем Кузнєцовим. Подія була приурочена до початку Всесвітнього тижня космосу — міжнародного свята науки, натхнення і відкриттів.

Едуард Іванович Кузнєцов — постать, добре знана в українській космічній галузі. Як один із засновників та активних членів Державного (ДКАУ) і Національного космічного агентства України (НКАУ), він упродовж багатьох років був безпосереднім учасником формування державної космічної політики, підтримував міжнародні програми співпраці, сприяв розвитку вітчизняного космічного машинобудування.

Його діяльність поєднує наукову глибину, управлінський досвід і просвітницьку місію. Він багато років популяризує космічні знання серед молоді, організовує зустрічі, виставки, публічні лекції, допомагає музеям і навчальним закладам. Е.І.Кузнєцова  називають людиною, яка уміє говорити про складні речі просто і з натхненням, і саме завдяки таким фахівцям космос перестає бути абстрактним — він стає близьким, зрозумілим і надихає на дії.

Едуард Іванович Кузнєцов — голова Громадської ради Державного космічного агентства України, перший віце-президент Аерокосмічного товариства України, почесний громадянин Чернівців, Почесний доктор Honoris causa Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Люди різних професій, віку й уподобань зібралися разом 4 жовтня у Чернівецькому музеї авіації і космонавтики, бо їх об’єднало спільне захоплення і прагнення — космос, сильна Україна, космічна держава, точні науки як пріоритет.

На зустрічі Едуард Іванович розповідав про українську космічну галузь: про підприємства у Дніпрі, Харкові, Києві, які створюють супутники і складні технічні системи, про ті наукові школи, що зберігають традиції ще з часів запуску перших ракет. Особливо емоційно пролунала розповідь про підготовку польоту першого українського астронавта Леоніда Каденюка — спільну працю сотень фахівців, де кожен мав свій внесок у велику місію.

«Україна має все, щоб повернути статус космічної держави. Для цього потрібно розвивати технічну освіту, підтримувати молодих науковців і вірити у власні сили», – Едуард Кузнєцов.

На згадку про зустріч Едуард Іванович подарував музею книгу Леоніда Каденюка «Місія — Космос» — як символ єдності поколінь і продовження великої справи.

Саме Едуард Кузнєцов стояв біля витоків створення Чернівецького музею авіації і космонавтики, який сьогодні є унікальним осередком пам’яті, науки й натхнення. Едуард Іванович завжди наголошував, що космос — це не лише про технології, а й про виховання мислення, мрії, віри в можливості людини.

Серед учасників заходу — гості з Клішківців, рідного села Леоніда Каденюка,  делегації з ліцею №22 та ліцею №11, вихованці Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Каденюка, представники наукових та освітніх спільнот. У залі панувала особлива атмосфера — зустріч поколінь, яких поєднує любов до неба і науки.

Особливим гостем події став Олександр Кошовий, командир мотопіхотного взводу 128-ї закарпатської гірсько-штурмової бригади. Уродженець Запоріжжя, він разом із родиною переїхав на Буковину після початку повномасштабного вторгнення. Попри втрату дому і поранення, Олександр повернувся до мирного життя і праці — приклад незламності та гідності, який так перегукується з духом космічних першопрохідців. І додала цій зустрічі глибокого людського виміру: про космос говорили не лише як про далеку орбіту, а як про символ сили, витривалості та віри в майбутнє України.

Зустріч 4 жовтня у музеї – це була не просто розповідь про космос — це був урок віри у власні сили, урок поваги до науки, до історії і до людей, які творять майбутнє.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

Ще світлини з заходу є за покликанням – Тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим, яка надихає…

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я», фото автора і з архіву музею.

Запис Всесвітній тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ярослав Адамчук — справжнє туристичне та духовно-інтелектуальне обличчя Чернівців.  Людина, яка вміє розповісти так, що вулиці оживають, будівлі починають шепотіти свої таємниці, а історія перестає бути сухою — вона стає нашою. І при цьому він ніколи не забуває про доброчинність. Цього разу пан Ярко оголосив, що всі кошти з трьох екскурсій цього дня, а також те, що гості поклали у прозору колбу, підуть на потреби ЗСУ. Сам Ярослав прогнозував суму у 12 000 грн.

А ще над Ратушею о 19-й годині  побачила великий яскравий Місяць — зростаючий Півмісяць у Стрільці. Освітлена поверхня сяяла на 27% і збільшується. Це гарна прикмета: астрологи кажуть, що зростаючий Місяць сприяє новим починанням, подорожам і добрим справам. Не могла оминути цю небесну красу.

І як той зростаючий Місяць над Ратушею, що дарує світло й надію, так і туризм відкриває нам нові шляхи, нові горизонти й зустрічі. Подорожі — це завжди початок, завжди рух уперед. Нехай наші дороги будуть світлими, а мандрівки — щасливими. Нехай кожен із нас, як турист у власному житті, знаходить красу в дрібницях і силу в нових відкриттях.

І знову — доброчинність. Дякую пану Ярку за щирість, а нашим воїнам — за чисте небо над головою.

І вже післі зустрічі на ФБ пан Ярко опублікував: «Разом ми зібрали 12 тисяч 700 грн! Перерахував їх на плати для дронів для 3 батальйон – 94ОБ ТрО 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Туризм обʼєднує, наповнює, надихає, підтримує, закохує у нашу землю, історію, природу та людей. Хай так і буде!»

Дякуємо пану Ярку за щирість, талант і постійну турботу не лише про наше місто й його історію, а й про тих, хто сьогодні боронить Україну. Дякую ЗСУ за наше чисте небо! І всім, хто долучився до цієї зустрічі — вона була справді чудовою.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Туристичний стендап пана Ярка: 12 700 грн. для ЗСУ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Екскурсію про архітектуру будівлі провела доцент кафедри архітектури, урбаністики і збереження об’єктів ЮНЕСКО Юліана Баланюк. А про сучасний освітній простір факультету математики та інформатики розповіла доцент кафедри алгебри та інформатики Віра Сікора, кандидат фізико-математичних наук.

У стінах корпусу №1 працювали й навчалися відомі вчені та викладачі, які закладали основи університетської освіти в Чернівцях. Саме тут почалася діяльність першого ректора Костянтина Томащука, відомого своїм внеском у розвиток університету й науки.

Архітектура корпусу відображає стиль епохи Австро-Угорської монархії: це триповерхова будівля з симетричним фасадом, виконана в традиціях пізнього класицизму з елементами неоренесансу. Характерними є стриманий декор, рустовані стіни першого поверху, чіткий ритм вікон, високі аудиторії та просторі коридори. В інтер’єрах збереглися окремі автентичні елементи: сходи з оригінальними металевими балясинами, стельові балки, класичні пропорції навчальних залів. Збереглася касетонна стеля з декоративним розписом, що додає залам урочистості й витонченості.

Варто зазначити, що університет мав багатомовний характер: німецька, румунська, українська й інші мови присутні в його історії — це відображало мультикультурну природу Буковини у ХІХ–XX століттях.

Юліана Баланюк звернула увагу, що будівля не мала зайвої розкоші. Проте саме її лаконічна архітектура, пропорційність і функціональність стали прикладом якісної освітньої архітектури другої половини ХІХ століття. Корпус гармонійно вписувався в архітектурне середовище тодішніх Чернівців, де поряд постійно виростали будівлі громадських закладів, шкіл, гімназій.

У 1875 році корпус передали новоствореному університету. Перші лекції з права, богослов’я та філософії читалися саме тут. Будівля мала бібліотеку, аудиторії, адміністративні кабінети — фактично забезпечила університету базу для початку роботи. Згодом виникли інші корпуси й факультети, але корпус №1 назавжди залишився символом «точки відліку» університетської історії.

Сьогодні корпус №1 — це простір факультету математики та інформатики. Тут навчаються студенти, які здобувають професію вчителя математики та інформатики, а також спеціалісти з сучасних інформаційних технологій. Як зазначила доцент Віра Сікора, корпус поєднує історичну спадщину з новітнім навчальним процесом: у старовинних аудиторіях працюють комп’ютерні класи, лабораторії з програмування й сучасного програмного забезпечення.

Сьогодні, коли Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича готується відзначити своє 150-ліття (4 жовтня 2025 року), корпус №1 постає як символ спадкоємності: від вчительської семінарії — до сучасного центру математичних і комп’ютерних наук. Це не лише архітектурна пам’ятка, а й жива частина історії міста, де минуле і сучасність взаємодіють щодня.

Щира подяка пані Юліані Баланюк та пані Вірі Сікорі за змістовну й захопливу екскурсію. Факультету математики та інформатики бажаю процвітання й розвитку, адже саме точні науки є основою міцності країни.

Віват, матфак! Дякую ЗСУ за можливість навчати і навчатися.

Більше світлин з лекції за покликанням – Корпус 1 ЧНУ ім. Юрія Федьковича – факультет математики та інформатики.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Корпус 1 ЧНУ ім. Юрія Федьковича – екскурсія до Днів європейської спадщини… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вхід вільний.
Модеруватиме розмову Лілія Шутяк
Місце зустрічі: Медіа-центр «Belle Vue» (вул.О. Кобилянської, 2)
Книга «Гемінґвей нічого не знає»: https://starylev.com.ua/knyga-gemingvey-nicogo-ne-znaye

Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психо­терапією не лише для нього, а й для читачів. Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається.

Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися.

Артур Дронь – письменник, ветеран російсько-української війни, івент-менеджер «Видавництва Старого Лева». Автор поетичних книжок «Гуртожиток №6» (2020), «Тут були ми» (2023) та книги короткої прози «Гемінґвей нічого не знає».

Запис Чернівці дізнаються те, про що «Гемінґвей нічого не знає»   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

6 вересня 2025-го на сцені  артцентру Bunker у Чернівцях чернівчани мали можливість поринути в атмосферу музики та візуальної естетики разом з Євгеном Кіннотою.  Вечір розпочався камерним виступом: авторські композиції з альбому «Два стани» поєднувалися з імпровізаційними фрагментами.

Концерт складався з трьох частин: музичного перформансу з авторськими піснями та імпровізацією, розмови – artist talk про творчий шлях та створення проєктів, а також інтерактивного воркшопу, де слухачі могли відчути себе учасниками творчого процесу. Усе це створило простір для діалогу та натхнення.

Виконання з EP «Два стани» (2024) обернуло сцену в простір змін тону, настрою, переживань. Кожна пісня — інша станція у внутрішній подорожі… Здавалося, що музикант не лише виконує, а веде: іноді поглядом, іноді жестом — і ти разом із ним входиш у світ його композицій…

У доробку — EP «Два стани» (2024). Також варто подивитись його відео «Пісні для російських аристократів» та «Тої ночі / Втіха», де видно справжній артистизм і візуальну майстерність, і сценографія, і ритм монтажу, і образність кадру— все працює на цілісний, глибоко емоційний досвід.

Кожна пісня Євгена Кінноти — інша станція у внутрішній подорожі. Вони ніби відкривають двері до світу емоцій, де тиша і музика стають одним цілим. Кожна композиція звучить так, наче створена саме для цієї миті.

У презентації Євген поділився кількома своїми мистецькими проєктами, кожен з яких має власну історію та глибину. Він розповів про «Тріумфальну арку» у Києві, яка насправді дала тріщину… І про серію робіт, присвячених «Бурштиновій лихоманці»  -з атрибутами дорослого «бурштинщика» та проблемами бурштинового регіону. Окремий блок  «Надпровідність» (2021) торкався теми води та екології: річки в промислових зонах, міські води, що пробивають собі шлях і виживають попри все. Прозвучала історія про проєкт «Ледве помітні плями чорнила на сатиновій сукні» (2022) — ніжну метафору крихкості й слідів часу. Євген показав візуалізації з підйомними кранами — їхній звук, який він почув у місті Гельсінкі, нагадує сирени тривоги, а карта повітряних тривог стала мистецьким відгуком на війну. Також почули  паралелі з Кримом — тим, яким він був колись, і тим, що маємо нині, і тим, що не маємо, але порівнюємо… Окремо розповів історію створення кліпу «Пісні для російських аристократів» (2024), знятого в Ніцці, на цвинтарі Кокад, де музика доповнилася візуальною поетикою. На цьому цвинтарі є і могила Євгена Слабченка (Деслава) – представника першої когорти українських дипломатів, автора «Дипломатичної історії України», фундатора першого українського Дипломатичного архіву в Ніцці, відомого французького кіномитця.

Серед гостей і організаторів вечора, його дійовою особою поза сценою була й Аліна Хорольська, моушн-дизайнерка та режисерка анімації,  «мультидисциплінарна художниця з Рівненщини, живу в Києві та плаваю в Київському морі», як вона сама себе описує.

Цей вечір вийшов за рамки звичайної презентації чи концерту — він став зустріччю людей, яких об’єднує увага до мистецтва та бажання розуміти світ глибше. У просторі панувала тиха зосередженість: глядачі не лише слухали музику, дивилися презентацію, роздивлялися роботи, а й ставали співучасниками творчого процесу. Це була розмова без поспіху — між артистом і слухачами, між візуальним і музичним, між особистими історіями та спільним досвідом. Атмосфера вечора нагадала, що культура живе саме в таких моментах — щирих і камерних.

Ми щиро вдячні ЗСУ за те, що можемо зустрічатися на подібних заходах і слухати музику. Саме такі вечори доводять: культура та мистецтво залишаються нашою духовною опорою й точкою світла. Дякуємо за вечір.

Більше світлин із заходу за покликанням – Кожна пісня Євгена Кінноти — інша станція у внутрішній подорожі…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Кожна пісня — нова історія: вечір з Євгеном Кіннотою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вічна слава і шана Героям, які поклали свої життя за свободу та мир на нашій землі. Дякуємо їхнім родинам за силу і відданість.

Слава Україні! — Героям Слава!

Запис Всеукраїнський забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Особливим моментом став сценічний відгук: моновистава Валентини Чолкан про життя і творчість Лідії Липковської.

Лідія Яківна Липковська (28 квітня (10 травня) 1884, село Бабин, Бессарабська губернія, Російська імперія) — 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — українська і російська співачка (колоратурне сопрано). У шлюбі — Маршнер.

У Лідії було три сестри та четверо братів. Її тіткою була Марія Заньковецька , відома українська акторка. Вона здобула освіту в Маріїнській жіночій гімназії в Кам’янці-Подільському . Разом з іншими ученицями співала в церковному хорі, мала власні сольні партії, привертаючи увагу чарівним голосом, який лунав під куполом собору. Мешканці Кам’янця називали дівчинку «Співочий птах».

1906 року закінчила Петербурзьку консерваторію. Навчалася в Наталії Ірецької.
У 1906—1916 роках (з перервами) була солісткою Маріїнського театру в Петербурзі. Її репертуар у цьому оперному театрі включав Джільду в «Ріголетто», Джульєтту в «Ромео і Джульєтті», Марфу в «Царській нареченій», Мікаелу в «Кармен» , Ольгу в «Івані IV», Тетяну в «Євгенії Онєгіні», а також головні ролі в «Іоланті», «Лакме» , «Лючії ді Ламмермур» та «Снігуроньці».

У 1909—1914 роках гастролювала в містах Західної Європи та Північної Америки. Від 1917 року жила за кордоном. У 1927—1929 роках гастролювала в СРСР. Виступала в Україні — в Києві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові.

Кар’єра – Маріїнський театр, «Ла Скала», Метрополітен-Опера; співпраця з провідними майстрами (Карузо, Тосканіні, Пуччіні, Шаляпін, Джованні Мартінеллі). Після революції – еміграція, педагогічна діяльність: Кишинів, Париж, Бейрут.

Інформація з WikipediА

Валентина Чолкан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Тримає у руках брошуру Анатолія Добрянського «Лідія Липковська» (Чернівці, 2000). Саме Анатолій Добрянський у своїх дослідженнях  повернув ім’я Лідії Липковської у культурний обіг, адже після світової слави на початку ХХ століття її постать в Україні була майже забута. Він детально збирав матеріали про співачку, писав про її феномен, наголошував, що вона — гордість не лише Буковини, а й усієї України.

Ігор Сєверянін, поет «Срібної доби» присвятив Липковській низку творів: «Дзвони собору почуттів», «Рояль Леандра», нариси «Зразкові основи» та «Трагічний соловей» (1930), вірші «Кузині Ліді», «Снігурковість Липківської»… В останньому вірші мається на увазі виконання Снігуроньки в однойменній опері Римського-Корсакова. Крім того, Липківську нерідко називали Снігуронькою за її крихкість та витонченість…  Ігор Севєрянін неодноразово зустрічався з нею і брав участь у спільних концертах. Збереглася афіша виступу Северянина та Лідії Липківської у Бухаресті 2 липня 1934 року. Олександр Купрін також публікував  присвяту Лідії Липковській…

Валентина Чолкан під час мистецького виступу здавалося в певні моменти перевтілилася у Липковську та відтворила її драматичну і водночас величну історію.

У Кам’янці-Подільському Лідія пробувала себе в різних ролях, зокрема, в ролі Офелії. У спогадах Липковська писала: «Якось, під час великої перерви, розпустивши волосся і зробивши „безумні очі“, принаймні мені так здавалося, я почала виконувати сцену безумства Офелії. В класі зібралося понад 30 дівчаток. Я так ввійшла в роль, що плакала справжніми сльозами, а припадками безумства лякала учениць, що спостерігали за моєю грою з великою цікавістю… Можливо, в розвитку драми я би дійшла до найвищої кульмінаційної точки, якби, відступаючи назад, не потрапила в обійми начальниці гімназії… Через декілька років я, виконуючи роль Офелії в паризькому „Гранд-опера“, часто в сцені безумства Офелії бачила хоча на мить себе серед класу гімназії і цю сцену з начальницею на чолі, себе заточену під арешт»

Присутні переглянули фрагмент з документального фільму “Український Ліван”. Автор – Ігор Осташ, режисер – Станіслав Литвинов. Цей фільм і про “унікальне повернення оперної співачки Лідії Липковської до української історії“.

Спадщина А.М. Добрянського — це не лише наукові дослідження, а й уміння повертати з небуття забуті імена та вкорінювати їх у сучасну культуру. 90-річчя від дня народження Анатолія Миколайовича стало ще одним підтвердженням того, що його інтелектуальна й духовна праця продовжує жити у нашій пам’яті та в культурному житті Чернівців.

На завершення учасники зібралися в одному з кабінетів бібліотеки для спільного фото — у просторі, де й досі збережені його книги, рукописи й дух щоденної праці.

Дякуємо Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, директору Лесі Іларівні Щербанюк за цю зустріч. Окрема велика вдячність Валентині Чолкан за глибоку, пристрасну, емоційну розповідь про легендарну українську співачку Лідію Липковську. 90 років від дня народження А.М. Добрянського ми зустріли разом — у слові, у пісні, в живому спілкуванні…

Більше світлин з заходу за покликанням – 90 років Добрянському: Липковська і сучасне мистецьке прочитання від Валентини Чолкан.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Анатолій Добрянський — 90. Моновистава Валентини Чолкан про життя і творчість Лідії Липковської спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ця серія портретів, яка сворена і народним художником України Іваном Холоменюком, є не лише елементом інтер’єру, а й важливою візуальною історією громади. На полотнах зображені люди, які своєю працею, подвигами й життям прославили Чернівці.

Ці ілюстративні світлини не відповідної якості, бо тоді робила фото події, а не інтер’єру кімнати.

Навіть у статті Wikipedia детально представлено список почесних громадян міста Чернівців, згрупований і за алфавітом, і хронологічно, з датами присвоєння та короткою інформацією про кожного. Зазначу, що не всі зі списку мали портрети у кабінеті №105.

Просто нагадаю деякі прізвища, беру довільно з цього списку: Рудолф фон Амадей (18-08-1864) — цісарсько-королівський крайовий президент, граф; Аксенин Василь Степанович (27.03.2014) — герой Небесної Сотні, Бернгард Балтінестер (19-06-1900) — капітан 63-го піхотного полку у відставці, депутат общинної ради (1870—1882, 1884—1900); Бердюгін Володимир Іванович (20-09-1988) — налагоджувальник електрозварювального устаткування машинобудівного заводу імені Ф.Дзержинського, заслужений раціоналізатор УРСР; Бург Йосиф Кунович (23-09-1997) — письменник, видатний громадський діяч; Василько Микола (03-03-1909) — політик, депутат Австрійського парламенту та Буковинського сейму; Гнатюк Дмитро Михайлович (03-10-2000) — видатний український співак, народний артист України і СРСР, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка; Жуковський Аркадій Іларіонович (10-07-1997) — видатний вчений, професор Сорбонського і Українського вільного університетів, член Національної Академії Наук України, голова Наукового товариства імені Шевченка, відомий громадський діяч сучасності; Каденюк Леонід Костянтинович (02-10-2001) — перший космонавт України; Маркус Кальпельмахер (23-04-1903) — член общинної ради (1882—1903); Каспрук Павло Михайлович (17-03-1992) — колишній голова Чернівецької міської ради народних депутатів та виконкому з 1985 по1991 р.р.; Яремчук Назарій Назарович (07-07-1995) — видатний співак, народний артист України. Весь список можна подивитися за покликанням – Почесні громадяни Чернівців. Думаю, у Міській раді ця інформація є більш точна і детальна.

На ФБ в обговореннях оновленої кімнати №105 чуємо зневажливі оцінки на кшталт того, що «пахло совком». Якщо сприймати спадщину в такій логіці, то завтра й сама Ратуша, створена архітектором Андреасом Мікулічем фон Радецькі та будівничим Адольфом Маріном, може здатися «старомодною». Проте справжній європейський урбанізм полягає в поєднанні сучасності та пошани до історії, а не у відкиданні пам’яті.

У зв’язку з цим цікаво отримати таке:

1. Оприлюднити офіційну інформацію про те, де зараз зберігаються портрети та в якому вони стані.
2. Чи прийнято рішення про створення постійної експозиції у доступному для відвідувачів приміщенні Ратуші (фоє, зал пошани, спеціально облаштована галерея).
3. Залучити художників, музейників і краєзнавців до формування нової експозиції, щоб зберегти авторську цілісність та історичну достовірність серії.
4. Чи визначені строки повернення портретів на публічну експозицію й призначені відповідальні особи за цей процес.

Впевнена, що галерея портретів у найближчий час займе своє достойне місце й знову нагадуватиме всім поколінням чернівчан, що ми є спадкоємцями унікальної історії, яку варто берегти й передавати далі. Європейськість — це не лише нові кабінети. Це уміння берегти обличчя міста і тих, хто його творив.

Створена петиція. Яку можна підписати.

Більше фото за покликанням – Совок чи пам’ять? Кабінет 105, почесні громадяни і архітектурна спадщина…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. І зараз пригадався ще один “портрет” – унікальний портрет Чернівців із космосу.

У січні 2008 року знімок надіслав місту Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства України, (теж почесний громадянин міста Чернівці у 2012 році) на честь 600-річчя Чернівців. Сама ідея була символічною — знімок зроблено з висоти 600 км. Світлина була виконана з допомогою спеціальної поліграфічної технології. Виготовив її головний оптик Інституту надтвердих матеріалів Національної академії наук України, член Буковинського земляцтва, наш колишній краянин Віктор Петрович Носов. Фото за дорученням Миколи Трохимовича Федорука розмістили в кімнаті перед сесійною залою. На ньому було видно вулиці й навіть окремі будинки. Думаю, що фото з космосу — це теж символ і важливий елемент міської пам’яті. Сподіваюся, що ця унікальна світлина міста знаходиться в Міській раді. І для цього не обовязково добре знати і любити астрономію і фізику…

Запис Між спадщиною та модернізацією: портрети, портрет з космосу й переоблаштування кабінету 105… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотознімки були зроблені під час 19 поїздок до України між квітнем 2022 року та лютим 2025 року.

Про автора — Говард Г. Баффетт

Говард Г. Баффетт /Howard Graham Buffett/— американський філантроп, фотограф і засновник Фонду Говарда Баффетта, що відзначився суттєвою гуманітарною підтримкою України: понад мільярд гривень допомоги, закупівля автобусів для територіальної оборони, травматологічних комплектів, створення реабілітаційного центру Superhumans у Львові. У квітні Associated Press (AP) повідомило, що сума допомоги, яку фонд надає Україні, перевищить 1 млрд доларів у 2025 році.

Баффетт вважає, що справжня довіра формується через особисту присутність — і саме це робить його неформальним другом і очевидцем правди. Про цей мистецький потяг писала і престижна The Art Newspaper, яка підкреслила, що проєкт є першим у світі подібного формату — галерея у складі потяга, що мандрує країною з фотографіями про стійкість українців. Куратором виставки є фотограф National Geographic Мухаммед Мухайсен, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Протягом чотирьох місяців заплановано 63 зупинки. Тур розпочався в Одесі.

Україна торкнула Баффетта глибиною людяності, стійкістю, незламністю та силою духу. Це не просто новини війни — це історії людей, які відстоюють свою свободу. Його діяльність — це не просто благодійність, а щира, особиста місія з ризиками, реальністю та глибоким співчуттям.

Щиро дякую нашим захисникам, завдяки мужності й самопожертві яких ми можемо сьогодні жити, творити і пам’ятати. Дякую Говарду Грехему Баффетту за цю правдиву, сильну й зворушливу виставку, яка торкає серця і зміцнює нашу віру. Дякуємо всім, хто долучився до її організації та привіз мистецький потяг до Чернівців, щоб світлини стали голосом правди про Україну. Слава Україні!

Більше світлин з виставки за покликанням – Фотовиставка «Відвага нації» / Courage of a Nation – унікальний мистецький проєкт від Говарда Г. Баффетта.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «Відвага нації» Говарда Баффетта згуртовує українців у складний час, заряджає гордістю, вірою і незламністю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 серпня 2025 року біля пам’ятника Юрію Федьковичу в Чернівцях відбулися урочисті заходи з нагоди 191-ї річниці від дня народження видатного українського письменника, поета, перекладача й громадського діяча.

Біля пам’ятника лунали слова вдячності й пошани до спадщини письменника, згадувалися його заслуги як просвітника та борця за українське слово. Особливо зворушливо звучали цитати з його творів, які і сьогодні зберігають гідність і силу. Ця зустріч — не лише вшанування постаті Юрія Федьковича, а й важливе нагадування про нашу відповідальність перед мовою, літературою і культурою. І хоча минуло вже понад півтора століття, імена таких діячів, як Федькович, не втрачають свого значення, а лише набувають нової актуальності — особливо у часи, коли українська ідентичність проходить через чергові випробування.

Особливим моментом стало вручення Премії імені Юрія Федьковича новим лауреатам, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток української культури, освіти, літератури та збереження історичної пам’яті. Вшанування лауреатів додало події глибокого символізму та відчуття спадкоємності поколінь.  Цьогорічними лауреатами стали: Галина Абрам’юк, Ярина Вишпінська, Володимир Вознюк, Лариса Курущак, Ілля Стринадко, Наталія Філіпчук, Андрій Холоменюк.

Після урочистих виступів присутні поклали квіти до пам’ятника Юрію Федьковичу — як символ вдячності та пам’яті про його творчу спадщину. Лунали теплі вітання на адресу цьогорічних лауреатів премії його імені, відбулися спільні фотографування, які закарбували цей день в історії громади.

Ім’я Юрія Федьковича, як і його слово, й сьогодні звучить актуально — воно нагадує про силу рідної мови, про гідність і любов до своєї землі. У добу випробувань та змін його творчість продовжує надихати, а постать — об’єднувати, стаючи моральним орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь.

Більше світлин з заходу за покликанням – Урочистості до 191-ї річниці від дня народження Юрія Федьковича.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Юрій Федькович: 191 рік живого слова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні — день народження Броніслава Тутельмана. І сьогодні ж мені здається, що його виставка стала ще одним доказом неминучої присутності життя, яке попри темряву вибухів шукає світло. Вчора я бачила його твори як гру форм і барв, а сьогодні бачу в них ще й тихий спротив злу.

Сьогодні я б дивилася виставку інакше. І, напевно, ще уважніше вдивлялася б у кожну деталь. Бо мистецтво – це не тільки про красу. Це про нашу пам’ять. І про наше право на життя навіть у час війни.

З нагоди дня народження хочу побажати пану Броніславу Тутельману сили, натхнення і мирного неба.  Нехай його мистецтво й далі відкриває нам нові грані світу, спонукає замислюватися  і нагадує, що світло завжди сильніше за темряву.

11 липня 2025-го у залах Центру культури «Вернісаж» відкрилася виставка знаного чернівецького фотохудожника Броніслава Тутельмана. Проєкт із промовистою назвою — «Неминуча присутність (Н. Пр.)» — автор створював упродовж кількох років. Виставка приурочена до ювілею митця.

Броніслав Тутельман — одна з яскравих постатей чернівецького мистецького середовища. Його знають як фотохудожника, режисера, культурного провокатора, візуального оповідача. Його мистецтво — це завжди пошук, несподівані ракурси і спроба подивитися на реальність під іншим кутом.

У кожному проєкті — своєрідна гра з уявою глядача, з реальністю, з контекстом. На відкриття завітали друзі й колеги митця, представники різних культурних товариств, музейники, художники, фотографи, журналісти та гості міста. Для багатьох це була нагода не лише побачити нові роботи, а й зустрітися зі знайомими, однодумцями, митцями, з якими перетинаються творчі шляхи. Власне, ця виставка стала місцем зустрічі прихильників мистецтва взагалі — незалежно від напрямків чи уподобань.

Головна героїня нового проєкту — муза Марина, або ж «ХРУНЯ», як ніжно називає її автор. Вона — свідок часу, з власною іронічною оптикою на політичні, соціальні та особистісні процеси. Її образ знято в різних локаціях, і кожна серія кадрів — це своєрідний коментар на теми розпаду імперій, політики, гендерних питань, феномену блекаутів і багатьох інших аспектів нашої реальності.

Ця виставка — не просто фотовернісаж, а візуальний щоденник, мистецьке дослідження, інколи епатажне, але завжди впізнаване за стилем. Броніслава Тутельмана можна не завжди розуміти чи з ним погоджуватися, але важко заперечити: він має свій власний стиль, чітку концепцію і коло відданих прихильників.

Сам автор зізнається: «Іронія не може бути відповіддю на всі життєві проблеми, але вона служить своєрідним лейкопластирем». І справді, у світі, де часом надто багато болю, його виставка пропонує іноді іронічний, легший спосіб подивитися на життя — і замислитися.

Виставка  вже залишила свою «неминучу присутність» у мистецькому просторі міста. І, безперечно, присутність дивної, як на мене, Хруні — тієї самої музи, яка то смішить, то провокує, то змушує дивитися на світ інакше. Броніслав Тутельман говорить: «Я не завжди згоден з музою, але повністю готовий бути співавтором». Можливо, я теж не завжди поділяю симпатію до цієї химерної героїні, але я і не автор.

Тому, дякую пану Броніславу Тутельману за можливість побачити світ очима його музи. І за нагадування, що навіть у найсерйозніших темах завжди залишається місце для іронії.

Більше фото з виставки за покликанням – «Неминуча присутність» Броніслава Тутельмана.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Неминуча присутність»: світ очима музи Броніслава Тутельмана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Тарас Шевченко» — український радянський двосерійний німий фільм (1925-1926) про життя Тараса Шевченка. Одеська кінофабрика ВУФКУ. Режисер фільму – Петро Чардинін. Роль Тараса Шевченка зіграв Амвросій Бучма. У ролях: Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський. Консультантом проєкту виступив колишній член уряду УНР професор Сергій Єфремов.

Ця екранізація біографії Кобзаря поклала початок формуванню легендарного образу. На момент створення картина була однією з найкоштовніших постановок: уперше для підготовки до зйомок фільму були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства. Цікаво, що перша третина фільму, «Маленький Тарас», на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.

18 жовтня 2013 року фільм показали на кіновечорі в Національному художньому музеї України в одній із зал виставки творів Василя Кричевського, що здійснив художнє оформлення фільму. Про роботу над фільмом можна прочитати за покликанням – Василь Кричевський «Тарас Шевченко».

У Чернівцях 17 червня показ відбувся під живий акомпанемент заслуженої артистки України, солістки Чернівецькоі філармонії імені Дмитра Гнатюка — Лілії Холоменюк.

Цей фільм перегукується з сьогоденням більше, ніж можна було уявити. Живий акомпанемент Лілії Холоменюк створював неймовірний ефект сприйняття драми життя художника і поета… Фільм викликає сильні емоції. Шевченко постає не лише як поет чи художник, а як символ незламності. І саме тому його образ на екрані – це не портрет минулого, а голос сьогодення.

Фрагмент фільму з мережі інтернет.

У стрічці є епізод, коли Тарас Шевченко читає свій «Кавказ» у колі друзів, у Нижньому Новгороді, серед яких — Михайло Щепкін. Пригадаємо слова, які сьогодні болять не менше, ніж у XIX столітті:

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Більше інформації про фільм за покликанням – «Кавказ» крізь століття: Шевченко на екрані фестивалю Миколайчук OPEN 2025

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Тарас Шевченко» режисера Петра Чардиніна на фестивалі Миколайчук OPEN 2025 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Ніч у музеї» припала на п’ятницю 13-го. І справді, було в цьому вечорі щось особливе: суміш інтелектуального, іронії, світлотіні і поєднання історії, мистецтва і технології. Атмосфера створювалась не лише людьми, але й самою архітектурою, світлом, полум’ям ліхтариків, звуком і тишею. Старовинна брама, що вела до внутрішнього подвір’я, здавалася наче порталом у інший вимір – у простір, де мистецтво перестає бути об’єктом і стає дійством.

Цей візуальний і просторовий настрій гармонійно поєднувався з тим, що і як говорив Тарас Полатайко. Тексти Тараса Полатайка (є відео презентації на сторінці музею у фб) – водночас лаконічні й виразні – звучали як продовження простору, як ще один вимір інсталяції

Меморіальна дошка в пам’ять про Емський указ. Проєкт «Київська класична» (2008) описує розслідування художником зникнення меморіальної дошки, що позначає місце в Бад-Емсі (Німеччина), де російський цар Олександр II підписав таємний указ про заборону використання української мови в 1876 році.

Полатайко звернув увагу на відсутність дошки, покривши її місце невидимою неоновою фарбою, яка яскраво світилася вночі – і завдяки його втручанню дошку зрештою було відновлено. І у Бад Емсі з підвалу після 18:00 лунав спів київського канарика.

Проєкт перетворився на розслідування акту вандалізму, який стався в ніч встановлення пам’ятника Олександру ІІ російським монархічним товариством неподалік від меморіальної дошки.

Слова не пояснювали, а вели – до роздумів, до внутрішнього естетичного досвіду. Здавалося, що час у цьому дворику уповільнився, щоб дати змогу відчути кожен образ – і візуальний, і словесний. Занурення в інсталяції, у світ метафор і рухомих форм. Тут оживали алюзії на Едісона, Марселя Дюшана, на обертові барабани й зоотропи, на ранні спроби людства вловити й зафіксувати рух, образ, час.

Проєкт Тараса Полатайка «Спляча красуня» (2012), що відбувся у Національному художньому музеї України, став однією з найгучніших мистецьких подій цього періоду. Його ідея базувалася на знайомому з дитинства сюжеті, вперше записаному Шарлем Перро: принцеса, проклята заснути на сто років, може прокинутися лише від щирого поцілунку того, хто справді її любить.

Але Полатайко переосмислює казку через призму сучасного мистецтва.У його проєкті реальна жінка лежала у стані «сну» у виставковому просторі – не макет, не відео, а жива людина, що ставала частиною експозиції. Глядачі могли увійти в залу, побачити «сплячу красуню» і… поцілувати її – якщо мали на це сміливість. Але лише якщо дівчина у відповідь відкривала очі, це означало, що поцілунок вона прийняла. Якщо ж ні – вона продовжувала спати. Красуні та відвідувачі підписували юридичні контракти про те, що зобов’язуються одружитися, якщо красуня розплющить очі під час поцілунку.

Проєкт «Спляча красуня» – це був живий діалог між художником, об’єктом мистецтва і публікою – провокативний і чесний. Проєкт викликав гучний резонанс у пресі: про нього писали впливові видання, виходили телесюжети та дискусії в культурному середовищі.

Говирили і про заснування Центру сучасного мистецтва «Bunker». Пригадали проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера, де Тарас Полатайко – куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation. 2021… Міжнародна мистецька резиденція «Frontera Frustrata».  Акція «Паспортизація Австро-Греції» . «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців. Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції»…

Друга частина презентації Тараса Полатайка у дворику Чернівецького краєзнавчого музею залишила по собі не тільки образи й слова, а враження, що зберігається ще довго після події. Думаю, у кожного, хто був на презентації, залишилися свої акценти і враження. Напевно і в цьому теж сила живої зустрічі з мистецтвом і митцем.

Щиро дякую автору проєкту, Тарасу Полатайку, за цю зустріч, за розмову, за довіру… Хай буде натхнення, свобода для творчості і такий необхідний — мир.

Більше фото з заходу за покликанням – Повернення до діалогу: друга частина презентації Тараса Полатайка

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Тарас Полатайко: повернення до розмови про ідентичність і мистецтво… спершу з'явиться на Медіа-Версії.