З третього по п’яте вересня Чернівці вкотре об’єднають Україну, Німеччину, Австрію,
Швейцарію та Ізраїль на одній із найзнаковіших поетичних сцен Європи: протягом першого
вересневого вікенду українські та закордонні інтелектуали, поети, письменники, журналісти
та митці братимуть участь у поетичних читаннях, дискусіях, презентаціях книжок, музичних
та театральних заходах, автограф-сесіях.
Серед запрошених учасників фестивалю з закордону – поети Ноам Партом, Томер
Дотан-Дрейфус (Ізраїль), Рудольф Буссманн (Швейцарія), Майя Гадерлап (Австрія),
іспансько-кубинський письменник і перекладач Хосе A. Кампос та інші.
Україну представлятимуть Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Катерина Калитко, Ірина
Цілик, Тарас Прохасько й резиденти чернівецької молодіжної поетичної сцени фестивалю. У
програмі заходів також всеукраїнські прем’єри трьох книжок, що побачать світ у
видавництві «Меридіан Черновіц» спеціально до фестивалю: презентації роману Артема
Чеха «Хто ти такий?», збірки оповідань Романа Малиновського «Солодке життя», книжки
Бориса Брікера та Анатолія Вишевського «Мы не говорим на идиш» – усі за участі авторів.
У Чернівцях гості фестивалю матимуть змогу відвідати виставу «Хлібне перемир’я»
за п’єсою Сергія Жадана, її виконає Київський академічний театр драми і комедії на Лівому
березі Дніпра (режисер — Стас Жирков), а також перформанс Юрія Андуховича та Кирила
Цуканова («Сон Сови») за романом «Радіо Ніч».
Фокусна тема цьогорічного фестивалю — «Україна очима світу». Українські та
закордонні інтелектуали, автори, перекладачі та представники культурних інституцій
говоритимуть про сприйняття України та її культурного сектору закордоном. Уперше в
історії фестивалю дискусійні заходи передбачають сурдопереклад.
«Meridian Czernowitz є конкурентоспроможним культурним продуктом, потужним
інструментом залучення іноземного та внутрішнього туриста до Чернівців зокрема та
України загалом, осередком формування міжнародних культурних зв’язків та створення
позитивного іміджу України, — говорять про фестиваль його директорка Євгенія Лопата
та президент Meridian Czernowitz Святослав Померанцев. — Цим обумовлена фокусна
тема, обговорення якої на фестивалі за широкої аудиторії (як офлайн, так і онлайн) дасть нам
розуміння сильних сторін України в європейському культурному просторі та подальшої
стратегії їх підсилення».
Фестивальні події відбудуться з обов’язковим дотриманням карантинних норм.
Трансляції частини заходів будуть доступні до перегляду онлайн на сайті
www.meridiancz.com та сторінці Meridian Czernowitz у Facebook. Усі заходи фестивалю
(українською та німецькою мовами) – безкоштовні.
Проєкт відбувається за підтримки Українського культурного фонду.
Партнери: Посольство Німеччини в Україні, Посольство Швейцарії в Україні, Австрійський
культурний форум Київ, Pro Helvetia, Українсько-Єврейська Зустріч (UJE) та ін.

Прес-відділ MERIDIAN CZERNOWITZ

+380953306945 office@meridiancz.com www.meridiancz.com
facebook.com/meridiancz instagram.com/meridian_cz

Запис ХІІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вранці нинішнього дня на «розборку» – бути чи не бути інсталяції «Хохли» на виставці – прийшла тільки очільниця міського управління культури Юлія Сафтенко та представник відповідної обласної організації. З боку Івана Салевича був присутній голова Чернівецької організації СХУ Юрій Гушкевич. І одразу ж з’ясувалося, що винен в усьому… директор «Вернісажу». Як пояснив пан Ігор Сорокоумов, згідно названого ним протоколу/інструкції, він зобов’язаний повідомляти Чернівецьке управління СБУ про подібне. Нагадаю, що «подібне» – це українці, що стоять на колінах, а в їхніх очах російські прапори. Пані Сафтенко пообіцяла з усім розібратися, відзначивши, що робота Салевича дуже актуальна й на часі.

Із цим важко не погодитися. Принаймні, за твердженням автора, Ідею твору спровокувала політична ситуація в Україні.

Та попри це автор інсталяції не втрачає надію, хоч і зовсім маленьку – в одного українця в очах є й український прапор…

Завершилася ця малоприємна історія на прохання Юлії Сафтенко спільним селфі з Іваном Салевичем, заслуденим художником України.

Бо хто б і що не казав, чиновники змінюються, а митці залишаються…

Людмила Чередарик

Запис Совок у дії: частина ІІ – геніальна інсталяція та примирення… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Доки народ буде бідкатися, а влада – розводити руками, доти «матимемо те, що маємо». Звичайний же мешканець Одеси Мітя Ковбасюк почав зміни з себе: зібрав однодумців, далі разом просто облаштували власний двір, згодом вирішили ділитися здобутим досвідом і запровадили таку собі «школу добросусідства», запустили відеошоу «Виживуть тільки сусіди» на ютуб-каналі «Школа культури сусідства». Вони дають поради, як чинити у найрізноманітніших ситуаціях, фонтанують ідеями, запалюють ними інших – і головне, не теоретизують, а самі живуть відповідно до свого креативу. А коли знаходять однодумців – одразу здружуються. Так трапилося в невгамовних одеситів і з чернівчанами: перший же спільний «телеміст» «Школи культури сусідства» і «активного Бульвару» став взаємним поповнювачем ініціатив і «зарядом бадьорості».

Одна із найскладніших задач – налагоджувати людські стосунки

Засновник одеської Школи культури сусідства Мітя Ковбасюк – оптиміст, який не втомлюється  розвивати сусідські мікроспільноти. «Розвинута мікроспільнота, особливо в час карантину – це запорука того, що місто – і зрештою країна – житиме. Це шлях розвитку країни. Чим стійкіші мікроспільноти – тим стійкіша країна, тим менш страшна нам буде політична чи економічна криза, бо люди будуть об’єднані», – переконаний одесит. Хоча й зауважує, що насправді це одна із найскладніших задач – налагоджувати людські стосунки.

«Є ж «культура харчування», «культура водіння»… А от «культура спільного проживання» в Україні не дуже розвинута, хоча це частина нашого повсякденного життя, від розвитку якої буде цілком конкретна користь». Він наводить приклад, що перші випускники «Школи культури сусідства» 2019-2020 років зросли як свідомі громадяни, подали проєкти на Бюджети участі в місті, змінюють простір навколо себе – хоча пересічні люди не те що ідеї подавати, вони навіть голосувати за вже запропоноване побоюються. Саме тому Мітя переконаний, що стіну самотності і роз’єднаності треба пробивати: «По одному нам не впоратися з проблемами, треба бути разом!»

«Одеські дворики» – тема не лише одеська

У засновника «Школи культури сусідства» головний лайфхак – гасло «Почни з себе». Так він і каже: «Я починав з себе. Бо ж як ти зможеш стати, наприклад, успішним президентом, якщо ти нічого не можеш змінити у своєму дворі?» У президенти він не мітить, але напівзруйнована стіна у його власному дворі дала натхнення на зміни. Міті спало на думку, що біля цієї стіни будуть доречними якісь самодіяльні постановки, згодом з цієї концепції народився «театр у дворі», а сам двір перетворився на «двір-сцену». Ця ідея потім і об’єднала людей, яким це сподобалося – разом робити щось у дворі.

«Потім я подумав, що цю ж ідею можна масштабувати і поширювати в інших дворах, – розповідає Мітя. – А потім ми ще в 2019 році запровадили «школу» – адже можна цього навчитися і щось разом розвивати. Бо кожний двір – унікальний, кожен має особливість, для кожного можна знаходити свою концепцію. І почали разом цього вчитися. А в 2020-му до цієї ідеї стали приєднуватися і двори з інших регіонів. І ми зрозуміли, що це не лише одеська тема! Адже кожний двір, кожна мікроспільнота будь-де має якусь свою «родзинку».

Так зібралися однодумці з трьох громадських організацій, написали проєкт і виграли грант.

Навчання як розвага

Спочатку грантодавці підтримали ідею «школи добросусідства», згодом – і ютюб-проєкт активістів. Одесити готували програми про добросусідство, а також влаштовували стріми, «телемости» з однодумцями, з якими спілкувалися про свої ідеї та їх втілення в прямому ефірі.  І відео було для глядачів інтерактивним: щоразу пропонувався челендж, давалися завдання, які можна було спробувати виконати.

Наприклад, «познайомитися з сусідами у дворі», або «розробити сценарій культурного заходу для двору», або «перетворити проблеми свого двору в можливості», або  «події, коли двір на карантині», «дитячий двір» – теми, актуальні для всіх дворів і їх мешканців. Відео записували в розважально-просвітницькій формі «едьютейнмент» («Edutainment») – популярному світовому форматі, коли не тільки навчають, але й подають корисні ідеї в легкій формі. Мітя – ідейний лідер, пише основу сценаріїв, згодом з режисером їх опрацьовують, готують відеоряд, з ними працює спеціаліст з ютюба, оператори, монтажери… І навіть три співпартнери в цьому проєкті – це не забагато, адже кожна громадська організація вкладає свою експертизу, у кожної своя спеціалізація. Хтось більше тямить в медіа і в культурній складовій, хтось у менеджменті і в фінансах, хтось у креативі і в добросусідстві. У всіх своя роль. «Думаю, що чим більше громадських організацій долучаються – тим краще, бо розвивати культуру сусідства в країні не вистачить навіть сорок три організації, а не те що три», – сміється Мітя.

Аудиторія «школи добросусідства» – ті, хто у дворі проводять час

З ким розвивати двори, якщо мешканці багатоквартирних будинків працюють, більшість часу перебувають не вдома? Для одеських активістів відповідь проста.

«Двори – це ж простори, з якими ми не просто стикаємося, а в яких ми живемо, проводимо більшу частину свого життя, можливо – старіємо в них. Тут ростуть наші діти, – захоплено розповідає Мітя. –

А люди поважного віку в цих просторах – це якраз активна частина населення, у якої з’являється час (на пенсії вже, наприклад) і є бажання щось робити. Це також наша аудиторія. Їм небайдуже, вони засаджують палісадники, їм це цікаво і важливо, щоб було гарно. Так само як і молоді батьки, які гуляють з дітьми – і іноді тільки тоді й починають приглядатися: ой, а що це в нас навколо дому відбувається? Ті, хто не біжать на роботу, хто не йдуть з дому рано-вранці і повертаються пізно вночі, а ті, хто проводять час у дворі».

З офлайну в онлайн і навпаки

Як знаходять одне одного активісти з подібними ідеями з різних регіонів? В інтернеті!

«Ось наприклад у Чернігові в активістів незалежно від нас виникла така сама ідея – у дворі створили сцену, і почали шукати тих, хто вже має такий досвід, – розповідає засновник «Школи культури сусідства». – Погуглили – і їм перше, що випало, це «двір-сцена в Одесі»! Так само і ми шукали свого часу, але насправді я нічого подібного не знайшов, тому гадаю, що ми придумали щось унікальне для цілого світу. Тому я так і назвав: «перший у світі одеський двір-сцена»! І через дефіс – «рух за розвиток одеських дворів».

Це ще одне підтвердження, що ідея розвитку дворів і добросусідства актуальна не тільки для Одеси, і взагалі не тільки для міст. До «добросусідського руху» приєдналося навіть одне село на Одещині – завдяки проведенню Школи онлайн, межі стерлися… І зараз це помаленьку трансформується в цілий курс розвитку для спільнот, для того, щоб вони були більш стійкими – і не так уже й важливо, чи це лише двір, а чи цілий бульвар.

«Завдяки ютюбу спілкуємося з різними регіонами – наприклад, і з Чернівцями, з активними небайдужими людьми, які змінюють своє місто! – розповідає одесит. –  Вони починають зі свого району – з «активного Бульвару». Вони мають свою спільноту, свою фейсбук-групу, слідкують, де що поламане в їхньому районі:  гойдалки, тренажери, майданчики, що треба підремонтувати… У нас з ними був стрім, у якому ми ділилися досвідом. Наприклад, в одному одеському дворі на Небесної соті облаштовують простір, орієнтований на дітей – прикрасили його петриківським розписом, зараз хочуть переоблаштувати там бойлерну. А у вас – орієнтовані більше на молодь, спорт – проводять руханки, ремонтують тренажери. А почувши про бойлерну, чернівчани озвучили ідею, що можна якось простір між гаражами облаштувати. У такому спілкуванні часто виникають унікальні ідеї для розвитку публічних просторів своїх міст, районів».

«Активний Бульвар» – це не набір активістів

З одеситами чернівецький «активний Бульвар» сконтактував спонтанно – як і зазвичай це в них буває. Якимсь чином про них дізнався чернівчанин Віталій Аврам, якого «бульварівці» визнають «негласним головою» і «гласним мотиватором», чи то пак, натхненником. Він своїх колег-активістів поставив перед фактом: є така чудова одеська ініціатива, пропонують обмінятися досвідом. І якогось осіннього дня «активний Бульвар» в особах Ігоря Гуцола, Надії Величко, Максима Данилишина півтори години стрімив у всесвітню мережу чернівецькі дерева, гойдалки, тренажери і майданчики… Хто ж ці активні чернівчани, які разом з одеситами у прямому ефірі ділилися своїми ідеями і їх втіленням? Виявляється, це не якесь заформалізоване об’єднання, а група, яка змінюється залежно від інтересів, можливостей, потреб.

«Активний Бульвар» – це не набір активістів, – пояснює чернівчанка Надія Величко. – Це просто в когось з’являється ідея, людина пише про це в фейсбук-групу, а інші до неї приєднуються. Я живу в районі Бульвару Героїв Крут, і є речі, які мені просто подобається робити: садити дерева, прибирати територію, проводити руханки… Весь наш активізм починається з фейсбук-групи. А вже потім після перших спільних подій ми почали зустрічатися і обговорювати, чого ще хочемо.

Це все дуже спонтанно. Чесно кажучи, ми не «займаємося громадською активністю», просто ми так живемо. В районі є багато проблем, але вирішувати більшість з них «нема коли, нема як, нема грошей». А трапляється ж те, що ми можемо зробити оперативно самі. Наприклад, зламалася гойдалка, а в Андрія Готнянського є зварювальний апарат: прийшли і заварили. Або можна скаржитися, що сніг не чистять – а можна вийти і розчистити самим, а потім ще й разом піти на пиво. Насправді ж це і для міської влади вигідно, коли є такі активісти. Ось наприклад, є в Зеленгоспу дерева – а в нас є руки, час і бажання. Нам телефонують і питають: дерева візьмете? З задоволенням беремо і висаджуємо. І сусіди долучаються, і незнайомі люди. Навіть діти років 9 – 10 зацікавилися, ми їм розповіли, що і як робити – вони з радістю висаджували! Позаминулого року Антоніна Гошовська придумала зробити фотозону на районі, цього року Віталік Аврам та Дмитро Глиняний ялинку встановили до Нового року – починали її прикрашати 4-5 людей, а потім долучалися кілька десятків – і знайомі, і незнайомі, і з дітками, і парафіяни з найближчої церкви зі священником з колядками… Вони не бояться нас, навіть сприймають не як якихось «активістів», а як «своїх».

Організацію подій щоразу на себе беруть інші люди – хто цього хоче і в кого є можливість Дуже зручні ці всі сучасні засоби зв’язку, класно, що не треба бігати за людьми: списалися, створили групу, зробили справу – видалили і пішли далі. Усе незаформалізовано – і цим добре. В такому активізмі завжди відкритий вхід – і так само відкритий вихід. Ти розумієш, в чому хочеш брати участь, а в чому ні. І робиш».

Маріанна АНТОНЮК

Запис Виживуть тільки… сусіди. Якщо будуть заодно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як гадаєте, про що мріють юнки у 15 років? Мабуть, зустріти прекрасного принца. Виявляється, у свої 15 Тоня Вишневська мріяла написати книгу про рідне місто. Про його давню архітектуру  та історії. Пройшли роки, сповнені пошуків та праці. І мрія відбулася! Книга є – дивовижна, із численними талановитими фото, зі своїм поглядом на Чернівці, з особистими стосунками з містом – безсумнівний успіх небайдужої людини, що любить свою справу. Книжку «Чернівці в деталях» приємно взяти в руки – гарну, здійснену мрію! Скільки ще творчої роботи, нових відкриттів, веселого й романтичного! Не зупиняйтесь, Тоню Вишневська!  

Запис Погляд на місто від Антоніни Вишневської спершу з'явиться на Медіа-Версії.