Цього вечора звучала музика, яка більше нагадувала молитву. Тут говорили про постать Сидора Воробкевича — людину, що в ХІХ столітті поєднала духовне служіння, науку і мистецтво.

4 березня 2026 року в Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася просвітницько-мистецька зустріч «Музика як молитва» в межах виставки «Універсум Воробкевича». Це був не просто музейний захід — це була спроба побачити Сидора Воробкевича як цілісну постать: священника, науковця, композитора, педагога і творця культурного простору Буковини. Цьогоріч минає 190 років від дня народження митця, який у ХІХ столітті значною мірою формував духовне й національне життя краю.

У виконанні хору викладачів і студентів семінарії прозвучав церковно-літургійний піснеспів «Святий Боже».

Проректор семінарії протоієрей Ігор Луцан висловивши щиру вдячність  Ярини Вишпінській за високий рівень організації заходу та плідну співпрацю.

Народний артист України Іван Дерда виконав «Заграй ми, цигане старий» та «Рідна мово». І ці твори раптом перестали бути сторінками з підручника, вони стали живим голосом ХІХ століття.

Колекціонер Юрій Мисько розповів про експонати з приватної збірки та виконав пісню на вірш Воробкевича «Над Прутом».

Вірш «Мово рідна, слово рідне…», написаний під псевдонімом Данило Млака, став програмним текстом української культури. Уже за життя автора він набув пісенного звучання й широкої популярності.

Показували старі видання творів Сидора Воробкевича, звучав спів — і здавалося, що через музику та слово він знову повертається до нас. Згадували і про історію з пам’ятником. Час ніби все розставив на свої місця, але легкий осад у серці все ж залишився.

Запис Сидір Воробкевич: музика як молитва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11 лютого 2025-го у Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка відомого чернівецького художника, члена НСХУ Анатолія Житарюка. На експозиції   під назвою «Гола правда» було представлено близько 40 творів автора, що розкривають його сучасний погляд на людину, буття та внутрішню сутність людини. «Гола правда» стала не лише назвою виставки, а й запрошенням до роздумів про те, що насправді ховається за зовнішнім шаром життя — про правду, яку ми щодня бачимо, уникаємо, прикрашаємо або не помічаємо… Художник залишає глядачеві простір для уяви.

Світло в залі було щедрим. Воно грало на поверхні скла, у якому віддзеркалювалися люстри й силуети глядачів. Тож на деяких світлинах можна побачити не лише картини, а й їхній живий контекст — присутність людей поруч із мистецтвом. Та й фото довелося робити вже після повітряної тривоги — трохи поспіхом, із внутрішнім відчуттям крихкості моменту. Та навіть у цій напрузі відчувалося: мистецтво триває.

Атмосфера відкриття була теплою й невимушеною. У залі зібралося багато людей — друзі художника, чернівчани різних поколінь, поціновувачі живопису. Хтось уважно вдивлявся в полотна, хтось ділився спогадами про попередні виставки митця. Згадували й його льодові скульптури на Театральній площі — яскравий мистецький експеримент, який колись здивував місто. Було відчуття не просто мистецької події, а живої розмови — про межі дозволеного, про красу, про щирість.

Анатолій Житарюк залишається вірним своїй музі. Його роботи впізнавані, емоційні, сповнені внутрішнього руху. Попри всі обставини нашого часу, він продовжує працювати й дарувати глядачам нові виставки — продумані, цілісні, щирі.

Хочеться подякувати художникові за цю відвертість і побажати натхнення, творчої сили та нових ідей. Бо мистецтво, яке народжується з внутрішньої потреби, завжди знаходить свого глядача.

Бажаємо нових творчих успіхів! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями, можливість працювати і творити…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Відвертість як мистецький жест… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 січня 2025-го у Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася особлива зустріч — жива, тепла і наповнена глибинними сенсами. Тут представили тематичну експозицію, присвячену одному з найдавніших християнських обрядових дійств — Водохрещу. Виставка стала поєднанням музейного простору, живого слова, музики й безпосереднього дотику до історії.

В експозиції представлено близько 30 предметів із приватної колекції колекціонера Юрія Миська. Це — скляні штофи, збанки та графини початку ХІХ – початку ХХ століття, виготовлені в гутах Красноїльська, одному з провідних осередків гутного склоробства Буковини, а також керамічні збани кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме такі речі впродовж століть супроводжували людину під час водохрещенських обрядів, зберігали освячену воду, були присутні в родинних і храмових традиціях.

Особливу увагу привертали гутні штофи XVIII–XIX століть — масивні, з товстого зеленкуватого скла, з характерною асиметрією, що свідчить про ручну роботу. Деякі з них оздоблені християнською символікою — хрестами, рослинними мотивами, лініями, які асоціюються з рухом води.

Ці предмети є не лише зразками традиційного ремесла, а й матеріальними свідками віри та обрядової культури, де форма і декор несуть глибокий символічний зміст.

Зустріч модерувала Лариса Курущак, завідувачка відділу маркетингу, розвитку та комунікацій Чернівецького обласного художнього музею. Вона створила атмосферу відкритого діалогу між музеєм, колекціонером і відвідувачами, задаючи тон спокійної, уважної й зацікавленої розмови.

Колекціонер Юрій Мисько провів захопливу лекцію, під час якої розповів про історію кожного експоната, особливості гутного виробництва, символіку скла і шлях збирання колекції. Його виступ був наповнений особистими спостереженнями й любов’ю до предметів, які він не просто зберігає, а повертає в культурний простір.

Особливою окрасою заходу стало музичне слово. Пісню про Водохреща виконала Валентина Чолкан, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. І її звучання додало події щирої духовної глибини. Поетичне осмислення води як Божої благодаті, сили очищення й оновлення.

Прозвучав також вірш Юрія Федьковича, присвячений Різдвяним святам. Поезія органічно переплелася з мовчазною красою скла, створюючи єдиний художній простір.

На завершення зустрічі з підсумковим словом виступила Марія Ільків, заступниця директора Чернівецького обласного художнього музею. Вона наголосила на важливості таких камерних, змістовних подій, що поєднують музей, приватні колекції та живу традицію.

Після офіційної частини присутні мали унікальну можливість детально оглянути експонати, а деякі з них навіть потримати в руках — відчути вагу скла, його холод і сліди часу. Цей момент став особливо цінним, адже перетворив глядача на безпосереднього учасника діалогу з минулим. Зустріч завершилася спільним фото на згадку — як символом єдності людей, пам’яті й традиції.

Водохрещенська експозиція в Чернівецькому обласному художньому музеї стала не просто виставкою старовинних речей, а простором живої культури, де скло, вода, слово і пісня зійшлися в одному сенсовому колі. Навіть крихке скло здатне зберігати століття — якщо в ньому є світло.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Скло пам’яті і вода обряду: водохрещенська експозиція у Чернівецькому художньому музеї… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Основні завдання проєкту:
Виявити історичні джерела про городище Цецино;
Створити тематичні твори мистецтва;
Надрукувати комплекти листівок.
Керівник проєкту – Лариса Курущак, культурна діячка, завідувач відділу маркетингу розвитку і комунікацій Чернівецького обласного художнього музею.

Працівники Наукової бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича не лише віднайшли цінні джерела, а й з глибокою відданістю розкривають їхній зміст для всіх охочих. Це не просто виставка – це простір живого діалогу з минулим, де кожен документ стає ниточкою в мереживі колективної пам’яті. Більше про виставку в бібліотеці за покликанням – Цецино: повернення легенди. Виставка у бібліотеці.

А 15 травня відбудеться публічна лекція Ігоря Піддубного, доктора історичних наук, «Історія і сьогодення Цецина: на основі наукових досліджень та публікацій ХХ століття».

Завдяки взагалі проєкту, відвідувачі можуть не лише побачити, а й відчути, як сторінки історії Чернівців оживають на тлі величної гори Цецино.

Про проєкт за покликанням – Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина…

Далі буде. Зустрінемося в наступній історії…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Цецино – вершина Чернівців» – виставка у Науковій бібліотеці ЧНУ імені Юрія Федьковича спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Він був радше австрійським, польським чи німецьким євреєм, а передусім і завжди – сином Народу Книги, ніколи не зраджуючи свого етнічного походження й конфесійної належності. Оренштайнова ідентичність була «збентеженою», як й політичні системи, в рамках яких йому випало жити і працювати. До того ж, він ніколи не вважав себе видавцем, а лише накладовцем і купцем, таким чином зберігаючи персональну відданість одній з наймобільніших форм виживання єврейства в умовах “чужого” етнічного оточення», – Іван Монолатій, історик, доктор політичних наук, професор – Поза сумнівом, Яків Оренштайн справді був талановитим організатором українського культурного життя початку – першої третини ХХ століття, її «соборником», який активно поєднував через свою професійну діяльність національні інтереси підавстрійських та підросійських українців. Ця обставина дозволила йому стати вдалим менеджером та промотором в умовах української бездержавності, символічним «українцем» Мойсеєвого визнання».
«Яків Оренштайн: Історія видавця-єврея та її сучасність», ©Історична правда.

У Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено віртуальну і традиційну виставку книжок, які зберігаються у фонді відділу рідкісних і цінних книг. Ця віртуальна виставка творів друку галицького видавця Якова Оренштайна, що є у фондах бібліотеки. Деякі світлини видавничої діяльності Я. Оренштайна, засновника і власника «Галицької накладні» та «Української накладні» – за інформацією Галини Павлівни Нелипи, головного бібліотекаря відділу рідкісних і цінних книг Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

«Оренштайн 1902 р. видає щонайменше дві серії поштівок, розпочинаючи таким робом свою велику просвітницьку місію. Особливе місце серед них належить поштівкам із зображеннями діячів України з княжих часів до початку ХХ століття», – Іван Монолатій.

«…Впродовж «коломийської» доби свого видавничого чину він і далі видавав серії поштівок на різну тематику (нині відомо 745, зокрема 520 чорно-білих, 192 кольорові та 87 одноколірних поштівок), витворивши культурний феномен коломийської філокартії», – Валерій Ковтун, «Золота доба коломийської листівки».

Коли на ФБ розмістила фото з відвідування Коломиї, то добірку фото з заходів, присвячених відзначенню ювілею Якова Оренштайна, прокоментувала Лариса Курущак, завідувач відділу «Маркетингу, розвитку та комунікацій» Чернівецького обласного художнього музею. Вона додала фото рідкісної поштової картки з репродукцією світлини Ольги Кобилянської та Лесі Українки, зробленої в чернівецькому фотосалоні Йоганна Кржановського у 1901 році.
«На честь 15-річчя виходу альманаху «Перший вінок» Яків Орештайн видав серію поштівок «Рідне слово». Цікаво, що до альманаху оповідання Кобилянської не потрапило, але оминути увагою вже знану письменницю видавець поштівок не міг. Для репродукування на поштові листівки Орештайн використав фото, які йому надсилали письменниці, до яких він звертався з таким проханням», – Євгенія Кужавська «Ольга Кобилянська. Сила жіночого кола».
Ця унікальна листівка, що на фото, разом із добіркою стародруків кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. була частиною виставки «Лицарі світла. Буковинські класики української літератури: Ю. Федькович, Із. Воробкевич, О. Кобилянська». І цю листівку Юрій Мисько, історик, краєзнавець, відомий колекціонер буковинських старожитностей, нещодавно передав у подарунок Чернівецького художнього музею, вона стала цінним доповненням музейної колекції.

25.02.2025. Коломия. Урочистості поруч пам’ятної дошки видатному краянину Якову Оренштайну.

«Яків Оренштайн в хорошому сенсі монополізував українську видавничу справу поза Львовом і тут йому належить велика честь, пошана, пам’ять багатьох поколінь. Тому що Яків Оренштайн фактично був комунікаторм поміж християнами та юдеями, комунікатор поміж різноманітними політиками, які реалізовувалися і в нашому місті зокрема локальною та міжнародною політикою. Це людина, яка сьогодні насправді символічно повертається до рідного міста. Абсолютно не секрет, що в 1920-их роках польська влада міста заборонила йому повертатися до міста, фактично зробивши його вигнанцем з рідного міста. Сьогодні той момент, коли український видавець єврейського роду Яків Оренштайн повернувся до Коломиї», – Іван Монолатій.

25.02.2025. Коломия. Музей історії міста Коломиї:

• публічная лекція доктора політичних наук, професора, почесного громадянина міста Коломиї Івана Монолатія «Коломиєць Яків Оренштайн (1875-1942) — видавець, українофіл, політичний активіст»;
• Представленя книги Івана Монолатія «Виконавець слова. Яків Оренштайн» (Київ, 2025);
• презентація альбомів відомого краєзнавця і колекціонера, засновника і видавця серій коломиєзнавчих книжок-альбомів, почесного громадянина міста Коломиї та директора Коломийського педагогічного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради Валерія Ковтуна «Україна у поштовій листівці видавництв Якова Оренштайна» та «Тарас Шевченко і Прикарпаття» із серії «Українське мистецтво у старій листівці» і набору листівок «Як одягались покутяни», «Гайдамаки Т. Шевченка»;
• відкриття виставки «Яків Оренштайн: коломийські сторінки історії».

Сигнальний екземпляр книги Івана Монолатія «Виконавець слова. Яків Оренштайн» (Київ, «Дух і літера», 2025) автор передав із словами поваги і вдячності Валерію Ковтуну, директору Коломийського педагогічного фахового коледжу, колекціонеру та видавцю.

Відбулася і презентація альбомів відомого краєзнавця і колекціонера, засновника і видавця серій коломиєзнавчих книжок-альбомів, почесного громадянина міста Коломиї та директора Коломийського педагогічного фахового коледжу Валерія Ковтуна «Україна у поштовій листівці видавництв Якова Оренштайна» та «Тарас Шевченко і Прикарпаття» із серії «Українське мистецтво у старій листівці» і набору листівок «Як одягались покутяни», «Гайдамаки Т. Шевченка».

Попри драматичну долю – спадщина Оренштайна залишається живою. Його внесок актуальний і сьогодні: праця видавця стала символом боротьби за українське слово, а його діяльність надихає сучасних книговидавців. Відзначення 150-річчя Оренштайна — це не лише данина пам’яті, а й усвідомлення значення книги в усіх її аспектах.

Вдячні організаторам заходів вшанування і відзначення річниці з дня народження Якова Оренштайна.

Більше фото з заходів у Коломиї за покликанням – 150-річчя з дня народження Якова Оренштайна — одного з найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ століття.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис 150-річчя з дня народження Якова Оренштайна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для Богдана Макаренка найбільшим джерелом натхнення є природа, в усіх її проявах. Він працює в основному на пленерах. В природі художник намагається знайти душевну рівновагу. Через спілкування з природою він прагне до гармонії з оточуючим світом.

Запис Персональна виставка живопису Богдана Макаренка у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

10 липня 2024-го у Чернівецькому художньому музеї відбулася презентація  проєкту художника з Дніпра Валерія Сосни «Pine’s Paint» – «Живопис Сосни». Експозиція виставки складається з 23 робіт митця, виконаних протягом останніх декількох років.

Запис Виставка Валерія Сосни з Дніпра «Pine`s Paint» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Малярство на склі — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. Оптичні можливості скла мають властивість створювати певну ілюзію багатомірності світла. Тому підсилені пишним квітковим обрамленням і насиченим колоритом, картини на склі наповнювали житло українців чудовим сяйвом.

«В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. та носив релігійний характер. Ікони на склі, за окремими винятками, малювалися не для храму, а для інтер’єру помешкань. Народна картина служила втіленням мрії про красиве життя, райський світ, заморську екзотику, відображала романтичні видіння, фантастичні уявлення, обрядові фольклорно-містичні дійства.

Запис Виставка малярства на склі «Крихкий відблиск минулого» від Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І під сіянням зір
Видно навкруги, як вдень,
До Святої вечері іздалеку
Поспішають діти і внуки,
Новий рік іде із миром,
Дарує Щастя, радість,
І віночок нових пісень,
Новонароджене дитятко Боже
Україні простягає свої руки!

Дякуємо художникам і організаторам за чудові виставки, дякуємо митцям за  непохитну віру в перемогу і мирне майбутнє.   Далі буде…

Більше фото з відкриття за посиланням – Зимові історії, спостереження і мрії…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Різдвяні мрії від митців Буковини… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставку прийшли шанувальники творчості митців, друзі, земляки, колеги, дійові особи портретів фотохудожника Альберта Комарі. А прикраси з бісеру Ольги Денисової  в техніці бісерного ткацтва викликають захоплення і визнання. Давні традиції бісероплетіння у сучасному виконанні вражають оригінальністю. Учасники виставки і ті, хто був автором портретів, також прагнули сфотографуватися з фотохудожником Альбертом Комарі.

З відкриттям виставки привітали Інна Кіцул, директор музею; Микола Гуйтор, перший заступник голови обласної ради; Микола Шкрібляк, заслужений діяч мистецтв України, директор Буковинського центру культури і мистецтва; Одарка Кучерява, голова громадської організації «Вишиваний дивотвір».

Після завершення урочистої частини глядачі продовжували фотосесії та вітали митців.

Дякуємо пані Ользі і пану Альберту за щирість вашого таланту, прекрасні миттєвості, які ви подарували чернівчанам, глядачам, учасникам виставки. Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – МИСТЕЦЬКИЙ ПРОЄКТ АЛЬБЕРТА КОМАРІ І ОЛЬГИ ДЕНИСОВОЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Мистецький проект «Збережемо код нації!» від Альберта Комарі і Ольги Денисової спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фурлет Анатолій Борисович (нар. 13 лютого 1958 р.) — український художник, член Національної спілки художників України. Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України (м. Київ), Музеї сучасного мистецтва (м. Одеса), Хмельницькому та Чернівецькому обласних художніх музеях, Музеї історії релігії (м. Львів), Художньому музеї (м. Кам’янське Дніпропетровської області), Львівському палаці мистецтв і в колекціях приватних галерей України та за кордоном (колекція Темістокля та Орисі Вірстів у Франції та ін.). 

«Залишайтеся завжди самобутніми і неповторними, спонтанними і непередбачуваними. Як картини, адже сталість – це притулок для позбавлених уяви, а, отже, і для позбавлених можливості мріяти. Не бійтесь мріяти, тому що воно того варте!» – Анатолій Фурлет.

Привітати художника прийшли друзі, колеги, шанувальники творчості Анатолія Фурлета. Лунали щирі слова і привітання на честь дня народження митця, побажання натхнення, творчої наснаги, нових здобутків і звершень в ім’я щасливого майбутнього України.

Дякуємо художнику, філософу Анатолію Фурлету за мистецтво дарувати красу, гармонію, мрії і через призму історії, надихати та дивувати!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «НА ПОВЕРХНІ БУТТЯ» ВІД ХУДОЖНИКА АНАТОЛІЯ ФУРЛЕТА

©  Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «На поверхні буття» Анатолія Фурлета у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Крістіан Лупашку є кореспондентом Національного агентства преси Agerpres по повіту Ботошанах та військовим кореспондентом цієї установи в Афганістані та Україні. Ілля Пінтя є кореспондентом громадської станції Radio Romania Actualității в повіті Хунедоара та військовим кореспондентом цієї установи в Афганістані та Україні. Його воєнні фотографії, об’єднані у виставку, присвячену загиблому в Афганістані старшому лейтенанту Mădălin Stoica, були виставлені в Лос-Анджелесі, Брюсселі та Бухаресті.

24 фотографії, виконані журналістами Крістіаном Лупашку (Agerpres) та Іллєю Пінтя (Radio Romania Actualități), відображають окремі фрагменти того, що їм вдалося задокументувати в різних куточках України під час шести минулорічних візитів. Загалом фотокореспонденти провели в Україні більш ніж три місяці. Відображаючи в своїх знімках наслідки атак російської армії або сцени повсякденного життя у воєнний час, двоє журналістів підсумовують у 24 кадрах сувору реальність даного періоду. Вона постає саме такою, якою вони її побачили і презентували румунському суспільству. За цими фотографіями стоять сотні годин документації і більше 5000 кілометрів поїздок всією Україною, від Львова до Києва, Житомира, Чорнобиля, Бородянки, Харкова і Чернігова.

Дякуємо пану Крістіану Лупашку та пану Іллі Пінтя за правду про війну, за закарбовані на світлинах унікальні кадри українського спротиву, драматичних днів війни, нашої біди. Такі виставки, документальні фото відкривають правду, трагедію, жах цієї війни всьому світу. Боротися проти ворога з фотоапаратом не менш важливо, ніж зі зброєю. Від початку повномасштабного вторгнення РФ уряд Румунії допомагає Україні. Дякуємо!

Виставка працюватиме до 24-го лютого, коли виповниться рівно рік з моменту, як Російська Федерація вторглася в Україну.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВІЙСЬКОВІ КОРЕСПОНДЕНТИ З РУМУНІЇ ПРЕДСТАВИЛИ ВИСТАВКУ «RĂZBOIUL ÎN 24 DE CLIPE» У ЧЕРНІВЦЯХ …

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «24 кадри війни» військових кореспондентів з Румунії Крістіана Лупашку та Іллі Пінтя у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всі ці три жінки – зразкові мисткині своєї культурної традиції. Книга є символічним мостом, що з’єднує Україну та Австрію культурно та духовно. Збірка видана Австрійським інтеграційним фондом у співпраці з Ukraine Office Austria при Федеральному міністерстві європейських та міжнарондних справ Австрії та Чернівецьким художнім музеєм, а також за підтримки професора Алоїза Волдана (професора слов’янських літератур Віденського університету).

Перекладачі: Петро Рихло (Роза Ауслендер, на українську мову), Ірина Качанюк-Спєх, Алоїз Волдан, Анна Шарлотта Вуцкі (Леся Українка, на німецьку мову).

Збірку представляли Петро Рихло, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету, літературознавець, перекладач та Світлана Вардеванян, кандидат філологічних наук ЧНУ імені Юрія Федьковича. Інна Кіцул, директор Чернівецького художнього музею розповіла про художницю Августу Кохановську.  Про роботу команди Австрійський культурний форум у Києві та Австрійське бюро кооперації у Львові розповіли представники цих організацій. У заході взяли участь артисти Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка, Академічний камерний хор «Чернівці».

Роза Ауслендер

Материзна

Моя вітчизна померла
вони поховали її
в огні

Я живу
у своїй материзні
слові

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,
Весна менібагато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Дякуємо за чудову збірку поезій (яку присутні отримали в подарунок), організаторам за цікаве інтелектуальне спілкування. Тепер використовують слово комунікація. Як математик, слово комунікація має для мене трохи інший зміст – з теорії інформації. Тим не менш – зустріч любителів поезії була творчою і натхненною.

Більше фото з музею за посиланням – ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ «ПРО ТУГУ ТА БАТЬКІВЩИНУ» У ЧЕРНІВЦЯХ…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Презентація двомовної збірки поезій Рози Ауслендер і Лесі Українки «Про тугу та батьківщину» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис «ФУТБОЛ ЗАРАДИ ЖИТТЯ» – персональна фотовиставка Альберта Комарі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Жуков Андрій Сергійович  народився в 1972 році в місті Києві. Мистецьку освіту здобув в Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України «КПІ».  Крім станкового живопису займається настінним розписом, декоруванням, працює з металом і бетоном, створює авторські маски і  захоплюється художньою фотографією. Від середини березня 2022-го художник живе і працює в Чернівцях.

«Сонячний бик«… Бик – символ бога Землі, плодючості, сили Сонця, працелюбності, фізичної сили, здоров’я… Бик – символ Місяця. Серп півмісяця асоціюється з рогами бика…

Чернівці саме те місто, де Андрій Жуков почувається комфортно, затишно, «атмосфера спонукає до творчості і надихає…».

«Воронячі черевики»… З глибокої давнини  закарбувалося: ворон − нечистий птах,  він вважається лиховісником, провісником біди.  Ворон, ворона – символ провісника горя, страждань, смерті, пророцтва… Які ці ворони?  Добрі, лихі? Похмурі і мудрі, найрозумніші …

«Райський цвіт». Така сакура милує чернівчан весною на площі Філармонії.

Художник Андрій Жуков подякував  всім захисникам України, воїнам ЗСУ за кожну хвилину нашого життя. «…Герої, які не повернуться, завжди будуть з нами. Україна завжди була, вона є і буде. Слава Україні! Героям слава!»

Художник Андрій Жуков  спілкувався з глядачами, відповідав на запитання гостей виставки, розповів про технологію  робіт на металі. Будь-який метал, виготовлений із заліза або сплавів, що містять залізо, ми знаємо, буде іржавіти при достатньому впливі кисню та вологи. Забарвлення іржі теж змінюється з часом. І може змінюватися і сама картина до певного моменту. Це визначає сам художник – хімічно перетворити іржу на вже нержавіючу поверхню…

Навіть цифрове фото піддалося розшаруванню чи то від ефіру, чи містичних властивостей заліза…

Дякуємо  Андрію Жукову за цікаву виставку,  за світлу і темну енергію, за ефір, за бажання досліджувати Ferrum, за цікаві винаходи, символи і натхнення…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перша персональна виставка київського художника Андрія Жукова у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Основа творчої стильової спрямованості художника – синтез реальності та абстракції, філософське осмислення та сучасне трактування сюжетів із національно-історичної спадщини, взаємодії людини та космічного простору. У творчому доробку автора – жанрові полотна, пейзажі, графічні роботи, книжкові ілюстрації. Як педагог – навчає академічному живопису, сучасним живописним технікам.

Живописні твори художника були афішами міжнародних арт-фестивалів «Вишиванка як код нації» (2018, 2019), що проходили у м. Барселона (Іспанія).
Персональні виставки відбулися :
Бережанський краєзнавчий музей (Бережани, 1991),
Львівський історичний музей (Львів, 1993),
Тернопільський обласний художній музей (Тернопіль , 1995),
Музей Михайла Біласа (Трускавець, 2000),
Адміністрація Президента України (Київ, 2000),
Тернопільський національний педагогічний університет ім В. Гнатюка (Тернопіль, 2010),
«Портал» —Арт галерея ТООНСХУ (Тернопіль, 2015),
«Шепіт землі»— Український дім «Перемога» (Тернопіль, 2017),
Обласний комунальний музей Богдана Лепкого (Бережани, 2020)
Національний заповідник «Замки Тернопілля» Збаразький Замок (Збараж, 2020)

Дякуємо художнику Михайлу Кузіву за цікаві тематичні проєкти і чудову виставку.

Бажаємо успіхів, нових творчих ідей і виставок!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИКЛИКИ ЧАСУ ВІД ЖИВОПИСЦЯ, ГРАФІКА, АРХІТЕКТОРА МИХАЙЛА КУЗІВА

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Абстрактний експресіонізм від Михайла Кузіва. Виставка «Джерела» спершу з'явиться на Медіа-Версії.