14 березня 2026-го у Міському палаці дітей та юнацтва відбулася тепла і хвилююча подія — зустріч з нагоди 81-ї річниці Театр юних чернівчан. До зали прийшли вихованці різних років, батьки, друзі театру, шанувальники сцени. Для багатьох це була не просто урочиста подія, а справжня зустріч поколінь — людей, яких у різні роки об’єднав театр.

На сцені панувала особлива атмосфера: звучали спогади, виступали юні актори, а глядачі знову переживали знайоме відчуття — коли театр народжується просто тут і зараз, між сценою та залом.

Театр з довгою історією

Театр юних чернівчан — один із найстаріших дитячих театральних колективів Буковини. Його історія розпочалася у 1945 році, коли після воєнних років у Чернівцях створили театральну студію для дітей і підлітків. За десятиліття існування через театр пройшли сотні юних акторів, багато з яких згодом пов’язали своє життя з мистецтвом, освітою або культурою.
Театр став справжньою творчою школою — місцем, де діти вчаться не лише акторській майстерності, а й співпраці, відповідальності, сміливості говорити зі сцени про важливі речі.
У 2011 році колектив отримав звання «Зразковий художній колектив», а у 2016 році — почесне звання «Народний художній колектив».
Сьогодні у театрі працює кілька вікових груп, і на сцені одночасно можуть виступати десятки дітей.

Душа театру — Інна Даніліна

Невід’ємною частиною історії театру є його керівниця і режисерка — Інна Даніліна.

Під її керівництвом театр набув виразного творчого стилю: вистави часто поєднують драматичне слово, пластику, музику, документальні тексти. Теми вистав — історична пам’ять, свобода, людська гідність, дорослішання.
Серед відомих постановок театру —
документальна вистава «GENOCIDE», створена за щоденниками свідків Голодомору;
театралізоване прочитання книги «З аудиторії — за колючі дроти», присвячене репресованим студентам Чернівецького університету;
вистава «Обрані, нарвані, юні і запеклі» за поезією Сергій Жадан;

вистава «Резонатор душі» за творами Ольги Кобилянської.
Такі постановки не лише розкривають талант юних акторів, а й допомагають молоді осмислювати складні сторінки історії.

Творчий тандем: Іван Данілін

Важливою частиною творчої команди театру є режисер і актор Іван Данілін.
Він працює у різних театральних проєктах, створює сценічне та музичне оформлення вистав, а також займається педагогічною роботою з молоддю. Його постановки відзначаються продуманою сценографією, увагою до звуку і деталей.
Разом з Інною Даніліною він формує творчу атмосферу театру — простір, де діти не просто грають ролі, а проживають їх.

Театр, що об’єднує покоління

Ювілейна зустріч 14 березня ще раз показала: театр — це не лише сцена і вистави.
Це спільнота людей, яких об’єднує пам’ять про перші ролі, хвилювання перед виходом на сцену, оплески глядачів і дружбу, що часто триває все життя.

У цей день у залі знову відчувалося те, про що часто говорять вихованці театру:
ТЮЧ — це більше, ніж гурток. Це справжня театральна родина.

І коли завершувалася святкова зустріч, у залі ще довго не розходилися люди. Хотілося поговорити, пригадати свої ролі, свої вистави, свої перші виходи на сцену. Бо для багатьох Театр юних чернівчан — це не просто гурток чи студія. Це частина життя, частина юності, частина серця.

Щира подяка керівникам і працівникам ТЮЧ за відданість мистецтву, за терпіння і любов до дітей, за вірність театральним традиціям, які передаються від покоління до покоління. Завдяки таким людям театр живе — і продовжує народжувати нові історії, нові голоси, нові мрії.

І навіть маленькі деталі цього вечора стали символічними. Колись після вистав на юних акторів чекали пиріжки з капустою — прості, домашні, як сама атмосфера театру. Цього разу їх замінили пиріжки з вишнями. Можливо, це теж знак часу: традиції залишаються, але кожне покоління додає до них свій смак.

Театр юних чернівчан живе вже понад вісім десятиліть — і, без сумніву, попереду в нього ще багато прем’єр, оплесків і нових зустрічей. Бо справжній театр народжується там, де є талант, пам’ять і любов. А цього у Театрі юних чернівчан завжди було і є вдосталь. Браво!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Театр юних чернівчан: 81 рік творчості… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Інна Даніліна, керівник ТЮЧ Міського палацу дітей та юнацтва м. Чернівці, викладач основ акторської майстерності оголосила на своїй сторінці у ФБ: «4 лютого вже протягом 79 років наш Театр Юних Чернівчан відзначає свій День Народження!!! Цього року театральний капусник переноситься на березень, але… Саме 4 лютого ми запрошуємо всіх чернівецьких театралів на виставу ТЮЧ за поезією Сергія Жадана! В цей день народження у нас надважлива місія! Ми запрошуємо Вас прийти до нас на виставу і привітати з Днем Народження ТЮЧ підтримкою нашій дорогій випускниці Палацу, колезі Вікторії Шубкіній!  Нагалошуємо! Вхід на виставу вільний!!! Долучитися до доброї справи Ви зможете задонативши у скриньку чи по QR коду!!!Будь який внесок має велике значення!!!». 

Ще один рік свої тримаються за своїх,
Нічні вогні схожі на пташині хвости…
Що робить смерть? Роз’єднує всіх,
Ламає мову, мов залізничні мости.

І коли мова, ніби хребет, розбита вщерть,
Нею все одно пишуть, щойно минає шок…
Поети, вони, як лисиці – першими чують смерть,
Першими брешуть на місяць, який ще не зійшов.

Пишуть знаками, серед яких ми живемо.
Але знаки змінюються, як і кожен із нас.
Змінюється все… Змінюється почерк…
Змінюється письмо – в ньому все більше
Присутній минулий час…

В минулому часі згадуються імена,
В минулому часі більшість дієслів,
В минулому часі пишуться території,
А ось війна пишеться в теперішньому
І з маленької в кожному з листів…

В теперішньому говориться
До нічних гостей,
Темрява додає ваги словам,
І чоловіки так називають своїх дітей,
Ніби дають імена рікам і островам.

Коли кожна літера в слові ніжність –
Важлива й нова,
Коли врожаєм відходить письмо старе.
Вчись говорити так, ніби твої слова –
Останнє, що почує той, хто завтра помре…

Браво! Дякуємо за виставу! Дякуємо за підтримку благодійної ініціативи.

…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,
навіть якщо світ болітиме кожним вдихом – 
будь його диханням і руками,
будь голосом його, будь його сміхом.
Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,
Маєш тепер любити за тих, хто не любить,
Цієї зими навіть дерева стоять, неначе
вони теж втомилися, вони теж, як люди.
Будь продовженням його збитих пальців,
будь закінченням його довгих речень.
Зимове небо над вами вранці
складається з доказів і заперечень.

Сергій Жадан

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. 5 лютого 2024-го на сторінці ТЮЧ на ФБ читаємо:

Спільно нам вдалося зібрати “46 140 грн.”

Запис Благодійна вистава за поезією Сергія Жадана «Обрані, нарвані, юні і запеклі» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Режисер – Інна Даніліна.
Сценічне та музичне оформлення – Іван Данілін.

“А ще раніше, в 1931–1932 роках, і йдучи щоранку на дачний поїзд, я з півмісяця, день за днем, спостерігав смерть одної бабусі під тином…З опухлими від голоду ногами, втративши сили, вона лежала під тином на шляху, що проходив близько самої колії залізниці, повз садиб люботинського дачного присілку.
Серед бур’яну, густо вкритого придорожним пилом, з дерев’яною мискою у головах, поставленою чиєюсь сердобольною душею для милостині, страшною сухорлявістю рук, з кістками, щільно обтягнутими прозорою жовто-сірою шкірою, з лячними, набряклими, мов колоди, синіми ногами й роздутим, опухлим обличчям, на якому змужнілими плямами сиділи тупі, бездумні очі, – лежала вона день за днем, жахлива, мов привид…
Агонія бабина тяглась довше звичайного тому, що прохожі, видко, хоч трохи підгодовували її своїми пожертвами. Проте, ніхто не міг врятувати її від смерті, бо всім бракувало їжі, всі голодували…”, – з щоденника Юрія Самброса.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Ліна Костенко

Ми обов’язково додивимося цю виставу. І коли не буде повітряної тривоги… І коли завершиться ця війна. І коли буде мир…І нашу Україну ми обов’язково будемо бачити у цвітінні! Дякую за виставу.

Більше фото з вистави за посиланням – ДОКУМЕНТАЛЬНА ВИСТАВА «GENOCIDE» У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перервана вистава «GENOCIDE» за щоденниками свідків Голодомору у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Драматичний гурток Чернівецького палацу піонерів (тепер Міського палацу дітей та юнацтва) був створений на початку 1945 року і діяв під керівництвом заслуженого артиста УРСР В. А. Жихарського.
Перші гуртківці – Юрій Смолянський, Євгеній Бондаренко та Рада Петренко виконали ролі
у п’єсі Суходольського про боротьбу партизанів з фашистськими загарбниками.
Друга постановка – інсценізована казка О. Пушкіна “Про рибака і рибку”, перекладена українською мовою, – стала першою масовою виставою, яку кілька разів відіграли у приміщенні Укрдрамтеатру для дітей всього міста.
З лютого 1991 року Театр юних чернівчан працював під керівництвом М. С. Данчук.
У 1998 році він підтвердив високе звання “Зразкового художнього колективу”.
Члени оглядової комісії відзначили високий рівень роботи ТЮЧ, назвавши колектив кращим у місті й області.
Багато його випускників обрали шлях у великий світ мистецтва.
Серед них – режисери, актори, діячі культури Семен Співак, Володимир Воробйов, Василь Маковійчук, Наталія Козлова, Семен Трессер, Тамара і Лариса Артеменко, Сергій Юшкевич, Сергій Тимофеєв, Лев Шехтман, Жанна Карпач, Олег Флейшакер, Олександр Попенко, Леонід Погорелов, Тетяна Шевченко, Григорій Файнгольд, Андрій Кириллов, Олександр Єремеєв, Світлана Каган, Елла Друкман, Василь Домбровський, Микола Гумінюк, В’ячеслав Стаханов, Олексій Григорчук, Інна Євстратьєва, Іван Данілін, Олег Мельничук та багато інших.

Інформація з Інтернет-джерел

4.02.2013

– ТЮЧ і ти, Інно, як дово ви разом? Яка ваша команда?
– Я працюю в Театрі юних чернівчан на посаді “керівник гуртка” 11 рік. До того часу, як стати керівником, я займалася в цьому театрі протягом 10 років, ось і виходить, що разом з ТЮЧ ми вже 21 рік. Не можу сказати, що все було легко і просто, але великий плюс в тому, що нас працює велика команда: Данілін Іван ( викладач “акторської майстерності”), Аілінчий Ганна (викладач “сценічного руху”), Слижук Марина ( викладач “сценічної мови”) і… прекрсна команда наших вихованців.

– Я бачила вчора гарну традицію посвяти. “Я – драмовець”, – гордо пояснив мені один юнак. Що це за традиція?
– Зараз у нас в колективі 5 групп дітей від 7 до 18 років. 4 лютого за традицією ми посвятили (наш театр скорочено ми називаємо “Драма”) ще 25 маленьких театралів, це діти, які займаються перший рік, але вже довели, що мають право носити горде ім’я “Драмовець”! Клятва і гімн у нас збереглися ще з радянських часів, і за традицією ми розфарбовуємо діток театральним гримом (який можна стерти лише вдома) і роздаємо пиріжки, але тільки з капустою (це пішло від поняття “театральний капустник”). Я кожен рік, коли стою 4 лютого на сцені разом з дітьми, згадую себе 8-літню, як я давала клятву і співала гімн і сльози навертаються на очі, коли в залі встають випускники різних поколінь і співають гімн разом з нами.

– У вас постійно цікавий репертуар, ви несподівані і неочікувані. Які плани?
– Стосовно планів на майбутнє, боюсь, що ще нічого конкретного назвати не можу. Саме зараз ми будемо разом з дітьми обирати з декількох п’єс, яку брати до постановки. Можу сказати єдине, що матеріал вже буде більш “дорослий”, дітям вже набридло грати лише казки, звичайно, з молодшими дітками ми будемо робити щось дитяче, але з старшою і середньою групами будемо переходити на інший рівень. А потім подивимося всі разом, що у нас вийшло. Прем’єру нової вистави плануємо на червень, а на весняних канікулах будемо грати щось з діючого репертуару.
Також плануємо і відвідати декілька фестивалів, але знову не можу сказати яких, тому що ми тільки подаємо заявки, а далі будемо бачити, куди нас запросять.

– Дякую, Інно, за бесіду. Бажаю вашому колективу цікавої роботи, фестивалів, успішних прем’єр, творчості, задоволення та натхнення!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис 4 лютого – день народження ТЮЧ спершу з'явиться на Медіа-Версії.