Нагадаємо, що під час штурму на Майдані чернівчанин отримав серйозні травми. Куля заділа тазостегнову кістку і пробила черевну порожнину. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування.

Вл.інф.

Запис Ще один чернівчанин поповнив Небесну сотню спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перекинувши місток до Чернівців сторічної давності та захопившись побутом наших предків, ми не окреслили державу, в якій усе це відбувалося. Отже, уточнимо важливі деталі деяких загальних питань, що дозволить глибше зрозуміти історії, повідані заслуженим майстром народної творчості України, фольклористом і краєзнавцем, відомим колекціонером Іваном Назаровичем Снігуром.   

Перед Першою світовою війною Чернівці входили до складу Австро-Угорщини. Цієї держави давно вже немає: вона розпалася 1918 року. А у 1913 році Австро-Угорська монархія була другою за територією, після Російської імперії, державою Європейського континенту, її населення налічувало понад 55 мільйонів. Державу цю невипадково називали «клаптиковою імперією»: вона об’єднувала землі з різномовними підданими, що сповідували різні релігії. Правляча династія Габсбургів століттями приєднувала до своїх володінь клаптики, відірвані в сусідів – українців, поляків, румунів, італійців, сербів, чорногорців…

Панівною нацією в державі були німецькомовні австрійці. Але під час революції 1848-1849 рр. у різних частинах Австрійської імперії розгорнулися могутні національні рухи, найпотужнішим з яких виявився угорський. Хоча за допомоги російської армії молодий імператор Франц-Йосиф І  зумів придушити угорську революцію, все ж його влада була послаблена. Цим скористалися зовнішні противники Австрії – і країна програла австро-франко-італійську війну 1859 р. й австро-прусську 1866 р. Втративши статус великої держави, вона повинна була шукати шляхів свого зміцнення, вдаючись до кардинальних реформ.

1867 року на місці колись єдиної Австрійської імперії виникла двоєдина Австро-Угорщина. Угорці отримали рівний статус із австрійцями, а територію країни поділили по річці Лейті на австрійську частину, що назвали Цислейтанією (тобто «по цей бік Лейти»),  і угорську – Транслейтанію («за Лейтою»).  Австрійська імперія отримала свої конституцію, парламент і уряд, а Угорське королівство – свої. Спільними для двоєдиної держави залишилися зовнішня політика, фінанси й валюта, армія. Та й то імператорські та королівські збройні сили відрізнялися важливими деталями своїх одностроїв: угорські «гонведи» («захисники вітчизни») прикрашали форму шнурами з «угорськими вузлами» – за ними їх завжди можна було впізнати.

Хоча валюта була спільною, та у Відні монета карбувалася з імперським двоголовим орлом, а в Будапешті – із короною святого Стефана. А що ж тоді було насправді спільним? Обидві частини держави своєю владою об’єднував монарх з династії Габсбургів, якого  величали «Його Апостольська величність, імператор Австрії і король Угорщини». Офіційною назвою двоєдиної держави від 14 листопада 1868 р. була  «Австро-Угорська монархія». А слово «імперія» офіційно стосувалося австрійської частини монархії, хоча за кордоном казали й «Австро-Угорська імперія».

Герцогство Буковина зі столицею в Чернівцях належало саме до австрійської частини. Тут же залишалося й Королівство Галіції й Лодомерії зі столицею у Львові. А Закарпаття перебувало у складі Угорського королівства, і його територія була розірвана між кількома адміністративно-територіальними одиницями зі змішаним русинсько-угорсько-словацьким населенням. Та й  Буковина мала поліетнічне населення: на півночі переважали українці (яких в Австро-Угорщині до 1918 р. офіційно називали «русинами»), а на півдні – румуни. В нашому краї мешкали десятки тисяч німців, євреїв, поляків, існували компактні поселення угорців та росіян-старообрядців, розсіяно жили вірмени й роми (цигани). Подібна ситуація існувала у багатьох провінціях Австро-Угорщини.

Важко було об’єднати чимсь спільним такий конгломерат різних народів. Спільним чинником не могла виступати мова, бо в Угорському королівстві домінувала угорська, а в Галичині документація переважно велася польською, нею ж документи нерідко відправлялися й до Чернівців. Тут значна кількість чиновників добре розуміла польську. Інша річ – угорська мова. У Чернівецькому обласному архіві можна побачити цікаві документи. Скажімо, з міністерства внутрішніх справ Угорщини чернівецьким жандармам надсилають повідомлення угорською мовою про те, що до нашого міста з гастролями виїжджає актриса, яку підозрюють в роботі на російську розвідку. Головний жандарм краю олівцем пише на документі, що не розуміє угорської, – і відправляє його назад. Угорський жандарм олівцем же на звороті пише переклад німецькою і знову відправляє до Чернівців. Але актриса-шпигунка вже поїхала далі…

Австро-Угорщина мала чимало проблем з «регіональними мовами» – сучасна Україна невдовзі матиме подібні.

Монархію пробували ще об’єднати за допомоги єдиного митного простору: був створений Митний Союз у складі Австрії, Угорщини, анексованої австрійцями Боснії і Герцеговини, князівства Ліхтенштейн. Згодом він розпався.

Але головним чинником об’єднання був культ монарха: Франц-Йосиф І займав престол протягом 68 років, із його іменем виростали цілі покоління підданих, і популярність імператора серед простолюду була великою. Після його смерті 1916 року престол зайняв Карл І, який протримався лише два роки. Внаслідок програшу в Першій світовій війні Австро-Угорська монархія припинила своє існування. В минуле відійшла велика держава, об’єднана скіпетром Габсбургів, яку називали і монархією Габсбургів, і Дунайською імперією, і «клаптиковою» монархією. Прапор її складався зі зшитих разом австрійського військового і угорського державного прапорів. А символом Габсбургів залишався чорно-жовтий прапор, який раніше уособлював Австрійську імперію. Загальний герб монархії поєднував герби Австрії та Угорщини.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис У якій державі чернівчани жили 100 років тому? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В арт-кафе «Shelter» журналіст Сергій Воронцов презентував «Книгу з повітря». Актори Незалежної театральної лабораторії допомогли автору «матеріалізувати» щирі життєві історії про чернівецького хлопчика, щасливішого за банкіра, та про вулицю Панську, про похорони сутенера і шкідливість алкоголізму, а також про внутрішній голос і… гостре бажання інтелігентного журналіста жбурнути каменюкою у вікно ОДА… 

Щоправда, презентував Сергій Воронцов книгу поки що віртуальну, адже методично ходити владними кабінетами та вибивати гроші на друк авторові забракло сил і бажання. Тому журналіст запропонував охочим купити права на книгу і видати її… чернівецьким контрабандистам!

Автор обіцяє невдовзі викласти електронний варіант книги в інтернеті.

– Купуйте книгу – це продюсерська пропозиція! Мені здається, це більш вигідне вкладення, ніж, скажімо, купівля ларків на Турецькій площі. Не знаю, як кому, але мені нецікаво бігати кабінетами, щось вибивати, а потім стояти зі сльозами зворушеності в очах, тримаючи в руках дорогоцінний томик… Я люблю ходити до лісу, а не до кабінетів. І вважаю, що марнославство – найсмішніше, що може трапитися з людиною…

За словами журналіста, бути автором книги – не його мрія.

–  Моя мрія – дізнатися, чому ми живемо, чому вмираємо і що означає слово «я», – зауважив Сергій Воронцов.

Сергій Воронцов: «Книга з повітря» – про наше провінційне містечко і його драму. Про наших земляків, які змушені були покинути місто, про те, як вони перетворилися на попіл і поставали з попелу. Про те, як раптово катастрофа вириває з міщанського життя і занурює у світ великих пристрастей і великих питань…»

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Сергій Воронцов шукає контрабандистів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цю рослину використовують як у традиційній, так і в народній медицині. На ліки згодиться все: і кора, і листя, і квіти з плодами.

– Квіти найбільш цілющі у травні-червні, коли лимонник розцвітає; плоди – у вересні, коли достигають, – розповідає Олександр ШЕВЧЕНКО, чернівчанин. – Вони червоного кольору і складаються з кількох дрібних ягідок.

Шкірка в них солодка. М’якоть – кисла. Насіння гірке й терпке. Якщо ягоди зберігати тривалий час, то через деякий час вони набувають солонуватого присмаку.

Здавна на далекому Сході сушили й споживали ягоду лимоннику для зміцнення та підтримки тонусу організму. Мисливці ж, вирушаючи на полювання, брали з собою червоні ягоди, бо вони тамують спрагу та голод.

–                     А все тому, що лимонник містить багато мікроелементів, які стимулюють організм, надають йому сил, знімають фізичну та моральну втому, – наголошує великий прихильник лимоннику п. Шевченко.

–                     Лимонник зміцнює організм і не дозволяє йому старіти, тому я постійно його вживаю і вирощую довкола будинку на дачі, – зізнається наш читач. – Він багатий на кремній, мідь, залізо, цинк, марганець, нікель, сірку, титан, молібден і срібло. А до того ще на вітаміни С та Є, які лікують чоловіче безпліддя та імпотенцію.

Вживати чай чи настоянку із лимоннику в невеличких дозах корисно гіпотонікам, а от якщо тиск підвищений, вживати лимонник категорично заборонено. Не слід вживати його і при безсонні, нервовому збудженні та захворюваннях серцево-судинної системи.

Дія лимоннику дуже швидка: через півгодини він уже стимулює організм і впливає на нього протягом шести годин. Пити ліки з цієї рослини слід натщесерце або через чотири години після вживання їжі.

Сік. Свіжозібрані ягоди лимоннику потрібно помити та відтиснути. Сік розлити в стерилізовані півлітрові банки, пастеризувати 10-15 хвилин, потім герметично закрити. Для підняття життєвого тонусу, підвищення працездатності треба додавати такий сік до чаю (чайна ложка на склянку).

Настоянка. Подрібнені ягоди лимоннику залити 70% спиртом у співвідношенні 1:5 (наприклад, на 20 г ягід береться 100 мл спирту). Краще взяти пляшку з темного скла, її треба добре закрити та настоювати вміст протягом 10 діб у темному місці при кімнатній температурі, періодично збовтуючи. Потім настоянку необхідно відфільтрувати, віджати залишок і додати його до отриманого фільтрату. Тоді витримати ще пару днів і знову відфільтрувати. Готова настоянка повинна бути прозорою. Приймають її натщесерце по 35-40 крапель 2-3 рази на день протягом 3 тижнів.

Чай. Висушене листя й молоді пагони китайського лимонника заварюють як чай (10 г на 1 літр окропу), при бажанні можна додавати їх до звичайного чаю.

Не викидайте й обрізані навесні пагони при проріджуванні ліани лимоннику. Зв’яжіть ці пагони в пучки і засушіть їх. Використовуйте настій з пагонів як ополіскувач для волосся і всього тіла.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Запис Цвайші або Ягода п’яти смаків спершу з'явиться на Медіа-Версії.