– 13, 5 мільйона громадян України проігнорували попередні президентські вибори і 15 мільйонів – парламентські, – наголосила гостя. І зауважила, що саме цим людям вона хоче  повернути віру в порядність і чесність політиків. Оскільки ж за нею не стоять олігархічні гроші, її виборчі штаби – і київський, і в областях – працюють виключно на волонтерських засадах. Отже й розраховувати їй доводиться тільки на «сарафанне радіо».

Відповідаючи на численні запитання, пані Ольга зауважила, що рід Богомольців 600 років служив людям. Тепер прийшов її час. Вона презентувала деталізовану передвиборну програму, яка протягом року призведе до незворотних змін у країні та відновить справедливість у ній, а через п’ять – поверне народу заможне життя.

Програму разом із кандидатом розробляли три групи українських і міжнародних експертів.

– Я вже доволі тривалий час працюю з кількома групами фахівців, – розповіла Ольга Богомолець. – Це й молоді професіонали-ентузіасти зі свіжим поглядом і сміливими ідеями, багато з яких має міжнародну освіту, і відомі експерти з величезним досвідом і розумінням українських реалій. Крім того, до програми долучилися представники української діаспори та міжнародні експерти з економічних питань, державного менеджменту. Мої вимоги до людей – це професіоналізм і висока моральність. Інтереси держави повині стояти вище особистих амбіцій, – наголосила кандидат. А в президенти йде, пояснила, тому, що хоче змінити систему в цілому. Люди мають нарешті отримати Закон про відповідальність посадових осіб і можливість відкликати чиновників, правоохоронців, суддів і політиків. І першим кроком Ольги Богомолець як президента України буде розпуск чинної  Верховної Ради.  Вона глибоко переконана, що  саме ці люди, в більшості своїй, винуваті в нинішній кризі, оскільки поставили особисті амбіції вище за інтереси країни. На них і відповідальність за те,  що на Майдані пролилася кров.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

З біографії Ольги Богомолець

Заслужений лікар України, доктор медичних наук, директор і головний лікар Інституту дерматології та косметології, автор понад 70 наукових робіт і 12 патентів, співавтор державних підручників для студентів-медиків.

Автор і виконавець українських романсів, засновник історико-культурного комплексу «Замок-музей Радомисль», співорганізатор і координатор медичної служби Майдану. Неодноразово відзначена державними й церковними нагородами.

Народилася в родині лікарів. Батьки – Катерина Олегівна й Вадим Акимович – підтримували культ освіченості, наполегливої праці, любові до батьківщини. У професорській сім’ї завжди багато працювали, щиро раділи гостям, співали, сміялися, вітали життя.

Відомий прадід Ольги – славнозвісний учений-медик, організатор української науки, громадянський діяч, президент Академії Наук УРСР у 1930-46 рр. та віце-президент Академії Наук СРСР у 1942-45 рр. – академік Олександр Олександрович Богомолець був автором відомої сироватки, яка врятувала життя тисячам солдатів під час Великої Вітчизняної війни.

За 4 роки замість 6-ти Ольга закінчила з відзнакою медичний інститут, який уже тоді носив ім’я її прадіда О.О.Богомольця. Екстерном захистила кандидатську дисертацію:  навчатися в аспірантурі часу не було, бо працювала.

На початку 90-х брала участь у студентському русі «Революція на граніті» та їздила лікарем-волонтером у складі медслужби «Регістр» Управління охорони здоров’я МВС України до зони Чорнобильської АЕС.

Від 1991-го до 1993-го – консультант-дерматолог МВС з роботи в зоні Чорнобильської АЕС, водночас – старший науковий співробітник лабораторії радіаційної патології МОЗ України, керівник досліджень за своєю профільною освітою.

1993 року на свій страх і ризик Ольга подала тези на наукову конференцію Всесвітнього конгресу дерматологів. Закінчила курси у Пенсильванському Медичному Університеті, а 1994 – Інститут дерматопатології Бернарда Аккермана при Університеті Томаса Джефферсона у Філадельфії (США). Відтоді Богомолець бере участь практично в усіх світових програмах і курсах з дерматології. 2003-го захистила докторську в рідному Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця, але не залишила медичної практики.

1998-го  доктор Богомолець втілила свою давню мрію, створивши унікальний заклад лазерної медицини – Інститут дерматології та косметології, де й сьогодні працює головним лікарем. Запровадження лазерної медицини в Україні – результат роботи Ольги Богомолець та її команди. Свою місію вбачає у боротьбі зі страшним онкологічними захворюванням – меланомою.

Як автор-виконавець українських романсів Ольга дала понад 100 благодійних концертів. Співала й у Лук’янівській тюрмі, де народився її прадід Олександр Богомолець. Ольга об’їздила з благодійними концертами усі жіночі тюрми та підліткові колонії України з метою знизити темпи зростання епідемії туберкульозу. В її сім’ї було чимало політичних в’язнів: Софія Присецька, мати академіка Богомольця, та й сам він, померли від туберкульозу, отже ця боротьба має й особисту зацікавленість.

Пані Ольга та її родина створили єдиний у світі музей української домашньої ікони та найбільший у Східній Європі музей ікон і предметів християнського мистецтва –  історико-культурний комплекс «Замок-музей Радомисль» у Житомирській області.

В Ольги Богомолець немає корупційного шлейфу, вона нова людина в політиці і в неї достатньо сил, аби подолати всі перешкоди.

Журналісти і виборці часто запитують  Ольгу Вадимівну:

Що забув у великій політиці медик-практик, який не має у ній особливого досвіду? Навіщо матері чотирьох дітей без будь-яких фінансових інтересів у парламенті, балотуватися на пост глави держави? І, нарешті, навіщо чесній людині з незіпсованою репутацією лізти в бруд, який зветься українською політикою?

Відповідаючи на такі запитання Ольга Богомолець каже: «У моєму житті був переломний момент, коли я зрозуміла,  що більше не можу працювати лікарем у країні, де віддають накази стріляти в людей і в якій прості хлопці з дерев’яними щитами виходять під кулі для захисту держави від корупції та криміналітету.  Це був  момент, коли  я зрозуміла: це наш останній шанс! Якщо ми не змінимо країну зараз, ми не змінимо її вже ніколи. Не можна вічно скиглити, що українська політика повна брехні і бруду.  Все  так і залишатиметься, поки чесні люди самі не змінять цього».

Запис Ольга Богомолець: «Президент – моральний камертон суспільства» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сайті громадської організації  Союз «Чорнобиль Україна» www.souzchernobyl.org подаєтьсякількість померлих від наслідків аварії на ЧАЕС від моменту вибуху 26 квітня 1986 року. Статистика невмолима за добу від ранку 21 квітня до 22 квітня до цієї цифри додалася 61 людина! По кому дзвонить сьогодні Чорнобильський дзвін?

За 28 років, що виповнюються нинішньої суботи, від аварії на ЧАЕС понад 802 тисячі людей пішло з життя, так і не дочекавшись гідної допомоги від держави. Не просто складається й для тих, що ще живі.

Хто допоможе чорнобильцям?

До редакції «Версій» звернувся наш постійний читач і автор дописів, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, мешканець с. Костинці на Сторожинеччині Валерій КРУШНИЦЬКИЙ. І тон його звернення зовсім не святковий.

Йдеться про те, що чорнобильці Сторожинеччини – Костинців, зокрема – змушені вирішувати свої проблеми самотужки. Адже звертаючись до районних чиновників, отримують відповідь, а краще сказати – «відмазку»: мовляв, їхніми проблемами мають займатися чорнобильські організації. Ліквідатори б і раді. Але…

Формально у Сторожинці діє районна організація Спілки Чорнобильців, де головою є Костянтин Іринич (працює контролером в Сторожинецькому РЕМ), а заступником  – Павел Генна Іванівна, яка проживає в селі Верхні Петрівці Сторожинецького району. Але річ у тім, що Спілка ця існує лиш на папері. Як пише Валерій Крушницький, «що нам з тієї спілки, коли в неї немає приміщення і ніхто ніде не веде прийому? Де чорнобильці можуть поспілкуватися та захистити свої права?». Коли ж невгамовний фельдшер Крушніцький спробував знайти обласне керівництво чорнобильської організації, з’ясувалося, що чорнобильці усіх районів області, крім Сторожинецького, організаційно входять до обласної спілки «Чорнобильці Буковини» (голова – Демченко Олег Вікторович). Від пана Іринича зрозумілого пояснення цього Крушніцький не отримав: «Пробував я вести переговори з Генною Іванівною Павел щодо входження Сторожинецької спілки чорнобильців до обласної, але результату ці бесіди не дали…»

У спілкуванні з рядовими чорнобильцями Валерій Михайлович дізнався, що у Чернівцях є ще одна облсна спілка чорнобильців, де головує Анатолій Едуардович Бринін: «Є чутки, що сторожинецька спілка підпорядкована організації Бриніна, – пише він, – але найприкріше те, що в результаті роботи з чорнобильцями не проводять жодної».

Олег Демченко, голова обласної спілки «Чорнобильців Буковини», за словами Крушницького, порадив йому створити в Костинцях окремий осередок, який буде підпорядковуватися напряму обласній спілці, але законослухняним костинським ліквідаторам «невідомо, чи буде це юридично правильно – в обхід районної організації». Більше того, щоби увійти до обласної спілки, членів у первинній організації має бути не менше п’яти, і членські внески від кожного –60 грн. на рік, тобто за п’ятьох треба віддати 300 грн. на рік. Відтак костинські чорнобильці кажуть: «А чи будемо ми з цього щось мати? Гроші візьмуть, а нічим не допоможуть?..».

До того ж не всі мають можливість заплатити ці 60 грн. Адже йдеться саме про те, що їм самим потрібна допомога!

Обласна чорнобильська організація власного фінансування не має, тож обіцяє, що «через 7-8 років кожний чорнобилець, який платить справно внески, зможе отримати (за свої ж внески?) 500 грн. допомоги». А ці 7-8 років треба ще прожити! Тож захищаймося від своїх бід самотужки?

«Яку роботу проводять з місцевими чорнобильцями до 26 квітня? – ділиться роздумами ліквідатор Крушніцький, – Їх запрошують до школи на пам’ятні заходи, де вони розповідають, як вони брали участь у ліквідації найбільшої атомної аварії в світі. Правду казати, чорнобильці з нетерпінням чекають цієї дати, бо це єдиний день на рік, коли їх хоча б вислухають! А розповісти їм є про що (виділено від редакції)»

Увага ліквідаторам, звісно, потрібна: і як переконує лист чорнобильця, вони вдячні вже за те, що про них не забули.  Але й з увагою часто виходять швидше комедії чи то пак, спекуляції: п.Крушніцький у своєму листі розповів, як на 23 лютого колишній голова ОДА Михайло Папієв завітав до обласного госпіталю, де лікуються серед інших інвалідів і ліквідатори аварії на ЧАЕС, – щоби чорнобильці його, Папієва, підтримали під час тих буремних подій, про які ви всі знаєте…

На сайті Союзу «Чорнобиль» як девіз організації наведені слова нинішнього голови Союзу Юрія Андрєєва:

«Чорнобилець, ти хочеш вижити? Тоді не чекай милості від чиновника! Приєднуйся до нас, будемо разом боротися за свої права».

Кореспондент «Версій» спробувала коли не приєднатися, то поспілкуватися з керівниками чорнобильців на обласному рівні. Телефон офісу «Чорнобильців Буковини» за офіційною адресою по вул. Турецькій у довідковій «109» не дають, бо в них така адреса не зареєстрована. На мобільний п. Олега Демченка 066-328-48-95 від 17 до 22 квітня додзвонитися не вдалося.

Ще за однією адресою по вул Руській, 1, знайшла двері з вивіскою і поштовою скринькою. Зайти неможливо: немає ручки на дверях. На стук ніхто не вийшов. Мобільний п. Анатолія Бриніна  відповідає те сааме: «Абонент не може відповісти на ваш дзвінок».

Не коментуючи, закінчу словами з листа Валерія Крушніцького:

«Захист від держави мінімальний. Коштів у бюджеті немає. То що ж виходить: самі себе чорнобильці захистити не спроможні, а чорнобильські організації, які б мали перейматися проблемами ліквідаторів, існують лише на папері…»

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Р.S: Поки писався матеріал, до цифри померлих від аварії на ЧАЕС додалося ще восьмеро.

Від редакції: публікуючи цей матеріал, ми все ж таки сподіваємося, що після всіх святкувань та відзначень керівники чорнобильських організацій напередодні 26 квітня знайдуть можливість вийти на діалог.

Запис Буковинські чорнобильці: спілок аж дві, турботи жодної спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За словами працівників відділу культури, національностей та релігій Сторожинецької РДА, в історико-етнографічному музеї Костинців існує Куток вшанування пам’яті воїнів-«афганців». Про це працівники культури повідомили під час круглого столу, який відбувся у Сторожинці на відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Але ще у серпні журналісти нашої редакції намагалися з’ясувати, чому в будинку культури Костинців зняли стенд з фотографіями чорнобильців та «афганців». Директор закладу Валентина Струтинська пояснила, що це, мовляв, тимчасово і невдовзі вони підготують нову експозицію. Та самі чорнобильці й «афганці» іншої думки. Тому дехто й позабирав навіть свої фото – нема, мовляв, чого їм там пилитися під стінами. А стенд зняли ще 2 серпня за розпорядженням сільського голови Віктора Масіяна. Подейкують, тому, що на одному зі знімків був учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Валерій Крушніцький разом з колишнім президентом Віктором Ющенком, який вручає йому нагороду. Ймовірно, напередодні виборів місцева влада навіть на знімках не хотіла бачити конкурента на знімках? Хто зна. Але людям рот не закриєш.

Щоби якось зняти напругу, редакція хотіла надрукувати пояснення костинецького сільського голови. Та зв’язатися з Віктором Масіяном не вдалося, хоча я особисто протягом тижня телефонувала керівнику щодня. У сільраді його не було. Тому вирішила поспілкуватися на цю тему із заступником голови РДА паном Пожогою. Кілька разів набирала його мобілку, просила передзвонити, коли звільниться. Та «віз» із місця не зрушив. Щоправда, останній дзвінок до нього зробила ще у листопаді. Свідома того, що голова РДА Франц Федорович одразу розставив би крапки над «і». Та якось не хотілося турбувати керівника, в якого доволі проблем стосовно життєдіяльності району, питаннями, що мають вирішувати інші.

Взялася за перо, коли прочитала у газеті «Рідний край» за 8 лютого, на сторінці, присвяченій 25-річчю  Сторожинецької районної організації воїнів-«афганців», що у Великому Кучурові, Годилові та Красноїльську створюватимуться кутки для розміщення світлин і документів та інших пам’яток, а у Костинцях та Великих Бросківцях ці кутки пам’яті діють.

Проблема, яку порушили афганці, не другорядна. Коли держава хоче, щоби її захищали, їй треба мати серед своїх громадян патріотів. А патріотів треба плекати, на їхньому прикладі показувати, як суспільство шанує тих, хто не шкодує свого життя задля батьківщини. У Костинцях стенд, де були фото «афганців», які загинули або вже померли, просто зняли зі стіни. Тож хіба це не переконує, що не варто віддавати своє єдине життя за наказом згори? Жоден генерал не лишився без доброї пенсії та відзнак. А солдати та ліквідатори,  які виконали свій патріотичний обов’язок перед державою, – хоч і тієї, – нехай як знають…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Патріотів за день не виховаєш спершу з'явиться на Медіа-Версії.