Відтепер дозволяється відкривати заклади харчування на 250 та більше місць, однак у таких закладах передбачатиметься значна кількість окремих виходів.

Можна буде установлювати менші ліфти  у будівлях з двома й більше підйомниками (вантажопідйомністю 400 кг замість попередніх 640). 

Заклади соціального спрямування дозволять розташовувати вище 3-го поверху, але вони мають бути огороджені стінами з високою стійкістю до пожеж і з окремими системами пожежогасіння.

А кухні-ніші зобов’яжуть обладнувати вентиляцією і винятково електричними плитами (газові панелі в нішах будуть заборонені).

В будинках на 16 поверхів і більше в кожній квартирі ставитимуть протипожежний кран у комплекті з котушкою-рукавом.  

Запис Нові правила, які змінять вигляд українських осель та будинків  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Головному управлінні ДФС у Чернівецькій області зазначають, що фізичні особи (громадяни) несуть відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання. Якщо ж платники податків протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення не сплачують узгоджену суму грошового зобов’язання з плати за землю та податку на нерухоме майно, то вони притягуються до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу.

Водночас на суму податкового зобов’язання, не сплаченого протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, нараховується пеня у порядку, визначеному ст. 129 Податкового кодексу.

Власники землі та землекористувачі, крім тих, хто має право на пільгу із земельного податку, сплачують до відповідного місцевого бюджету плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати.

Податок на нерухомість сплачується щорічно за минулий рік. Відповідно, у 2018 р. платники податку зобов’язані сплатити податок на нерухомість за 2017 р., який сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування.

Запис 29 СЕРПНЯ – ОСТАННІЙ ДЕНЬ СПЛАТИ МАЙНОВИХ ПОДАТКІВ ЗА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЗЕМЛЮ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Надвечір у понеділок у Чернівцях з карнизу, що підтримує дах будівлі Художнього музею на Центральній площі, 10, відвалилися шматки штукатурки. Як повідомила у Facebook екскурсоводка Людмила РОГОВА, частина оздоблення фасаду посипалася на спини підліткам (див. фото), які проходили саме повз нього. Те, що Чернівці сиплються, вже ні для кого не новина. Може, тому працівники музею, якому належить дах, і книгарні, під вітрину якої насипалося  штукатурки, не могли вирішити, хто ж має виставити огорожу, аби убезпечити рух перехожих. Чи треба-таки дочекатися, щоби когось, не дай Боже, убило?

Вл. інф.

Запис У Чернівцях на перехожих обвалюються фасади і балкони спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2018-го фізичні особи сплачуватимуть податок на нерухоме майно за 2017 рік із застосуванням ставок і пільг за 2017-й.

Ставки податку для об’єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, залежно від місця розташування та типів таких об’єктів. Але граничний розмір ставок не повинен перевищувати 1,5% мінімальної зарплати (3200 грн), це 48,00 грн за 1 кв. м оподатковуваної нерухомості, інформують у Головному управлінні ДФС у Чернівецькій області.

Податкові повідомлення-рішення про суми обчисленого податку за 2017 рік та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контрольним органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня 2018 року.

Визначено також, що база оподаткування об’єктів житлової нерухомості у власності фізичної особи – платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зменшується:

*для квартир, незалежно від їхньої кількості – на 60 кв. м; *для житлових будинків незалежно від їх кількості – на 120 кв. метрів; *для різних типів житлової нерухомості, в разі одночасного перебування їх у власності платника податку, – на180 кв. метрів.

Водночас установлено, що пільги з податку, передбачені для фізичних осіб, не застосовуються до нерухомості, що здається в оренду, лізинг, позику, використовуються у підприємницькій діяльності.

Якщо власник нерухомості не отримав податкове повідомлення, він має звернутися до контрольного органу із заявою та копіями документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно. Контрольний орган на підставі цієї заяви розрахує суму податку на нерухоме майно й надішле податкове повідомлення.

Запис Маєш нерухомість – плати податок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 1 січня в Польщі ввели податок на дощ. Платитимуть його власники будівель площею понад 3500 квадратних метрів, які забудували свою ділянку на 70%, а поблизу відсутня дощова каналізація. Про це повідомляє Gazeta Wyborcza.

З 1 січня в Польщі набрали чинності положення закону про водне господарство, що вводять плату за злив дощової води на території, де відсутня дощова каналізація. Ці положення в Польщі вже встигли охрестили «податком на дощ».

Як нагадує видання, податок будуть зобов’язані платити власники магазинів, що займають значну площу, складських приміщень, офісних будівель, а також житлових кооперативів та громад, які передають витрати своїм орендарям. Церкви та релігійні об’єднання будуть звільнені від цього збору, «з огляду на соціальний вимір». Розмір податку встановлюватимуть мери міст, або голови сільських громад. Цікаво, що до місцевих бюджетів потрапить тільки 10% цього збору, а 90% підуть до державного бюджету.

Запис У Польщі ввели податок на дощ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окремі будинки, вулиці, квартали старих Чернівців живуть в оточенні інших вулиць, скверів, парків, площ, названих на честь когось або чогось… Міняються епохи, пріоритети та ідеології – змінюються назви вулиць. І тільки  десь у архівних схованках зберігаються  ці минулі назви, виведені в документах обов’язково каліграфічним  почерком, упорядковані і мовчазні.

Як підкреслює Іван Монолатій, автор дослідження «Діри пам’яті», «десь понад десять тисяч років тому людство витворило одну з найстаріших складних структур – місто. Цей своєрідний продукт людського духу має свій простір, характер, стиль і ще багато іншого. Наприклад видимі образи». Деякі події, сюжети ми можемо  не тільки уявити, іноді навіть відтворити. Я пам’ятаю, як на нашій вулиці знімали фільм «Гадюка» режисера Віктора  Івченка  і наш будинок потрапив на плівку.

Двоповерхова кам’яниця – №4 по вулиці Кароля Мікулі / вул. Карла Лібкнехта – Strada Luca Arbore  – Strada Ceasornicarilor– Uhrmachergasse (Годинникарів)/ стоїть в історичному ареалі історико-культурної заповідної території м. Чернівців на розі  Judengasse /вул. Шолом Алейхема/  і Uhrmachergasse /вул Кароля Мікулі/.

Ставлю велику літеру в слові Будинок  бо він, практично, як жива істота жив, змінювався, старів разом із  своїми мешканцями, які теж жили, раділи, сумували. Свого часу кудись неспішно йшли або поспішали цими вулицями, вітаючись при зустрічах, Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл, Аба… Імена мешканців  і власників будинку 1908-го року зберігаються в адресній книзі «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік у бібліотеці Віденського університету.
«Міські споруди часто мають не тільки архітектурну цінність… будучи свідками тих чи інших подій…, стають тією ланкою, що поєднує минуле і сьогодення», –  нагадує Іван Монолатій.
У нашому Будинку жили люди різних професій.

Скажімо, Леон Лауер (Leon Lauer), записаний в адресній книзі Uhrmachergasse, 4 за 1913 рік, працював в університецькій бібліотеці. Хоча в адресній книзі за 1927 та 1936 рік, коли вулиця називалася ім’ям молдавського боярина Луки Арборе (Luca Arbore), він уже Лейб Лауер (Leib Lauer), бібліотекар. Клерк Адольф Розенман (Adolf  Rosenmann) проживав у будинку від 1927 до 1936 року.  Свого часу пан Адольф вчився  у православній середній  школі у Чернівцях.  У річному звіті  за 1909-1910 рік  на стор. 96  знаходимо учня Адольфа Розенмана  – VI Б клас.  У класі навчалося тоді 32 учні. Майже, як у нинішніх школах.

Документи з сайту – Бібліотека університету Жешув (Biblioteka Uniwersytetu Rzeszowskiego –http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/plain-content?id=6139).

Повз вулицю Годинникарів свого часу ходили трамваї. У газеті «Bukowiner Nachrichten» від 14 вересня 1897року описано такий випадок :
«Учора чоловік, який ніс два глечики з водою біля Uhrmachergasse, потрапив під трамвай. Міський радник Пікер надав важко пораненому першу допомогу і розпорядився віправити його до крайової лікарні». Інформація про це є  на стор.55 у монографії С.А. Тархова «Історія міськелектротранспорту Чернівців» 1997 року.

Будівництво трамвайної лінії у Чернівцях, до слова, тривало 865 днів, тобто майже 2,5 року. Трамвай же почав ходити 1897-го. Скажімо, в австрійському Лінці трамвайну лінію такої протяжностія збудували за 100 днів. У тодішніх газетах жартували, що Чернівці за повільністю виконання своїх задумів і бюрократизмом посідають перше місце в усій монархії. Іноді здається, що ця риса  є визначальною у Чернівцях і досі…

1929. Старт мотоциклетних змагань у Чернівцях на вулиці Шолом-Алейхема
/Evreiască/. Ліворуч – будинок-корабель. Світлина з альбому Edward Tur’s Gallery /Piccasa/. Old Czernowitz Photos. Hauptstrasse – Старі фото Чернівців. На цій світлині зліва видно дах і прикрашений балкон будинку №4.

Зображення газети з Інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки.

Перші періодичні видання – «Bukowiner Kalender», «Bukowiner Zeitung», «Bunte Blätter», «Bukowinа» – німецькомовні,  і розвиваються «за Австрії» (1812-1918 р.р.).  Співробітник редакції однієї з газет – «Czernowitzer Pressе» –  Мендель Капралік у 1909 році мешкав у сусідньому з нашим будинку №2 на вулиці Годинникарів, на розі з Головною.

Зображення газети з інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки – Österreichische Nationalbibliothek.

А от сама редакція «Czernowitzer Pressе»  певний період часу у (1894-1901 р.р) розташовувалася у будинку Uhrmachergasse, 4.
В адресній книзі 1898 є прізвище Карл Тюрк – бухгалтер. Це прізвище зустрічається у 1 томі Історії Імператорського піхотного полку №. 41.

А у книгах 1927 та 1936 років  зустрічаємо прізвище Лейб Гохштадт, брокер. На сайт єврейської громади (http://humora.tripod.com/id31.html)  24 листопада 2006 року звернувся Девід Блокер: «Я знайшов на вашому веб-сайті поховань  ім’я Chaim Hochstatt. Мій дід Josef  Hochstadt (іноді Hochstaedt) був з Чернівців, він народився 1890 року. Його батьком був Leib Hochstadt, бухгалтер, а його мати – Rachel  Turtel. У діда були дві сестри, Джанет і Роза, одна загинула під час холокосту, інша вижила. Вона жила в Україні в 60-х роках минулого століття, я нічого більше про неї не знаю… Може хтось знає щось про сім’ю Hochstadt або про сім’ю Turtel…»
Можна відповісти пану Девіду, що його прадідусь жив у період від 1927 до 1934 у будинку №4 на вулиці Luca Arbore / Uhrmachergasse/.
У радянський період, коли я вже мешкала в Будинку, наша вулиця носила назву Карла Лібкнехта. Пам’ятаю, як тьотя Ханна виставляла у своєму вікні на першому поверсі афіші свого сина – музиканта Яна Табачника. Пригадую дуже лагідну кравчиню тьотю Гєню, яка єдина врятувалася з нацистьського концтабору, сама виховувала сина Маріка і двох племінниць. Вся її родина загинула. Але ця жінка мала таку багату душу, витримку і таку доброзичливість, що ніколи не скаржилася, а, навпаки, завжди цікавилася, як наші справи, пригощала смачними кренделями та тістечками. Якщо ми занадто галасували у дворі й хтось із сусідів робив нам зауваження, тьотя Гєня завжди нас захищала…

Будинок стоїть. І сподіваюся, переживе прагнення деяких сучасних бізнесменів перетворити ошатний і гостинний дім у власну непомірну площину нагромадження тренажерів із громіздкою та шумною витяжкою, що руйнує і наш будинок, і сусідній №2, і їхню вишукану ауру минулого і сьогодення…

Це тільки частина розвідок про людей, що мешкали жили в будинку… Історичні епохи складаються з людських доль.
Далі буде…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора й архівні

Дякую за допомогу у вивченні архівів, за поради і прихильність Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціологу університету Tübingen, Німеччина, Степану Карачку, архівісту, краєзнавцю, Миколі Кушніру, директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, Крістіану Геррманну (Christian Herrmann), Stabsstelle Kommunikation у IJAB – Fachstelle für Internationale Jugendarbeit, Німеччина, Едварду Туркевичу, програмісту, блогеру, В’ячеславу Лєбєдєву, завідувач фотолабораторією Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Ользі Серебріян, відділ краєзнавства Обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка, Людмилі Айгаре, перекладачу, фотохудожнику, Лідії Гуцкало, архівісту Чернівецького обласного архіву, Михайлу Котляру, краєзнавцю, географу…

А також дуже вдячна авторам книг, часописів: Марія Никирса “Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ”, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Чернівці:1408 – 1998”, Василь Білек, Орест Криворучко, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Вітання з Чернівців”, Культурологічний часопис “Ї”, № 56/2009, “Чернівці. CZERNOWITZ”, Світлана Біленкова «Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.», Укладачі: Олександр Добржанський, Микола Кушнір, Марія Никирса “Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині”, Іван Монолатій «Разом, але майже окремо: Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр.», «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває», Ігор Буркут (публікації у часописах), Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський “CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості”, фотоальбом “Anthropologia urbana. Homo czernoviciensis”, редакція та упорядкування Сергія Осачука,  EDGAR HAUSTER, блог, Юрій Ходорковський «Вічність. Час. Традиція», Василь Селезінка «Місто моєї любові»,…

Запис UHRMACHERGASSE, 4: Будинок живий мешканцями… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Захоплення автостопом розпочалося з поїздки до Львова, – розповідає Максим. – Почувши знайомі акорди, підійшов до музиканта просто на вулиці. Це був Святослав Бойко, екс-вокаліст групи «Широкий лан». Він і запропонував мені розвіятися, подорожуючи автостопом. Я спочатку скептично сприйняв ідею. Тоді для мене автостоп і Україна були цілком несумісними речами. Думав, що таке буває тільки у фільмах. Але спробував, і мені сподобалось.

Хлопець мандрує автостопом ось уже третій рік. Фактично всюди Максим ночує в наметі, лише в Полтаві заночував удома у водія, який підвозив його на етнофестиваль «Підкамінь».

– Заночувавши в будинку чоловіка, що мене підвозив, уранці я зібрався на фест, – згадує хлопець. – Трасою треба було робити гак в 60 кілометрів. Подивившись на карту, я знайшов коротший шлях, який пролягав через ліс. Вийшовши о 9-й годині з самою лише картою в руках, прибув на місце призначення о 10 вечора. Відстань в 15 кілометрів я подолав «лише» за 13 годин. Коли добрався, і побачив людей, був неймовірно щасливий.

Навіть якщо ви й подорожуєте автостопом, гроші все ж знадобляться. Ніколи не знаєш, хто тебе підвозитиме. Інколи треба залишити водієві якусь символічну суму.

– Перша поїздка була на фестиваль «Рурисько» в Бережанах Тернопільської області, – продовжує Максим. – Досвід був не дуже вдалим, важко було «стопити». Адже часто  зупиняв транспорт у заборонених місцях: на підйомах, спусках, де, як би не хотіли далекобійники, вони просто не в змозі зупинити багатотонну вантажівку.

Лише згодом  юнак відкрив для себе спеціалізовану літературу і дізнався про те, що існують цілі спілки автостоперів і правила «стопу» (див. «Поради «бувалих»).

– Якщо 2011 року я їздив тільки на фестивалі, то в 2012 катався вже глобальніше, – згадує Максим. – 2012-го тільки одного разу вертався додому під час поїздки, бо виникли деякі форс-мажорні обставини зі спорядженням. Узяв із собою забагато речей, рюкзак розірвався.

– Одного разу вирішив поїхати до Москви, – зізнається юнак. – Але прикордонники мене зупинили через призовний вік. Довелося повернутися. Подорожувати не припинив. Подався до Криму. Там на мене теж чекав не найкращий відпочинок. Оскільки я перегрівся на сонці, в мене почалися галюцинації: боявся, що мене з’їсть спальний мішок (сміється).

Свій маршрут Максим не розплановує. Діє спонтанно. І радить особливо не прислухатися до новин, у яких подають тільки негативну інформацію. «Вовків боятися – до лісу не ходити». Буває всяке, але ж автостоп –  це пошук пригод!

– Подорожуючи автостопом, будьте відкритими, простими, щирими,  – радить автостопер. – Пам’ятайте, що водій – теж людина. Говоріть і розважайте його. По суті, автостоп – обмін послугами: вас підвозять, а ви не даєте заснути в дорозі. Тому, сівши в автомобіль, не слід мовчки спостерігати пейзажі. Похмурого й нудного попутника водій може висадити дорогою – і матиме рацію. Вивчіть кілька стандартних фраз мовою тієї країни, в якій подорожуєте: «куди ви їдете?», «чи можете мене підвезти?». Якщо ж потрапили в країни Сходу і не володієте мовою, спілкуйтеся мовою жестів. Головне, будьте активними та цікавими. Підтримуйте розмову, уникаючи тем політики, релігії – тут можна не зійтися в думках з водієм. Не критикуйте музичні смаки водія. Із цим треба змиритися, бо «хто платить, той і музику замовляє».

Отже, якщо, зваживши всі плюси і мінуси, ви все таки надаєте перевагу автостопу, – дійте категоричніше і хоробріше, будьте оригінальними шукачами і винахідниками. Тоді оточення постане перед вами в усій красі та розмаїтті, вирве вас з рутини повсякденності.

Поради «бувалих»:

• вирушати в подорож уперше краще із досвідченим другом або знайомим. Вкрай не рекомендується подорожувати самотній дівчині;
• набивати весь свій гардероб у валізи не слід, оптимальний варіант – рюкзак за спиною з мінімумом речей (3-4 комплекти одягу на різні погодні умови, який не шкода забруднити);
• заздалегідь подбайте про нічліг. Всесвітня програма «couchsurfing» дозволяє домовитись про безкоштовну ночівлю з мешканцями будь-якої країни;
• вибирати місця для зупинки транспорту потрібно досить ретельно. Не слід стояти на підйомі дороги, спуску, біля залізничного переїзду. У Європі заборонено зупиняти машини на автобані (в Італії ж взагалі заборонений автостоп, там вас ще й оштрафують. Місцева поліція з недовірою ставиться до громадян з українським паспортом). Ідеальне місце – автостоянка, біля якої є кафе. Там зупиняється багато машин, в тому числі і далекобійники, які особливо раді співрозмовникам у дорозі;
• відмовляйте водієві, якщо він не вселяє вам довіри, ви сумніваєтесь в його адекватності.

Автостопер збільшує свої шанси на швидке знаходження транспортного засобу, якщо він:

• одягнений у яскравий одяг (так-так, у хітчхайтингу є свій дрес-код);
• у руках табличка з написом населеного пункту, куди він прямує;
• доброзичливий, усміхнений, справляє приємне враження. Негативні думки, похмурий настрій значно погіршують «стоп», навіть якщо вам здається, що все чудово приховане.

Марина ХАРЧУН, «Версії»

Запис Україною – автостопом: дешево і надзвичайно цікаво спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Батьківська хата – місце, де завжди добре і куди хочеться повертатися. А скільки разів ви особисто стикалися з тим, що ваші проблеми залишаються виключно вашими і державі (читай «чиновництву») до них байдуже? Здавалося б, до чого тут оселя батьків і дотримання законів? Який між ними зв’язок? Але і те, й інше – в одній життєвій історії чернівчанки Раїси Прібич.

Далекого 1962 року в її родини забрали збудовану її батьком оселю. Багато років поспіль Раїса Федорівна та три її сестри переконують владу – спочатку радянську, а потім і незалежну українську, – що родинний будинок, який тато будував для своєї сім’ї, належить саме їм. Жінка пам’ятає найдрібніші деталі: кожне чиновницьке слово, кожну владну відписку, кожне невиконане рішення суду. Пам’ятає, як батька засудили за те, що збирав підписи, аби не закривали собор по вул. Головній, як потім його вислали, а будинок по вул. Чапаєва 34-А конфіскували в дохід держави, як такий, «що придбаний за нетрудові доходи», а сім’ю Огановських примусово виселили. Тільки через 5 років Верховний суд скасував рішення про засудження батька пані Раїси і його звільнили. Проте будинок уже передали текстильному комбінату «Восход».  Куди тільки не писали і не зверталися Огановські – отримували сухі відписки.

              Як міські чиновники будинок не віддавали

1984 року батько пані Раїси – Федір Огановський – помер. «Тож ми почали «штурмувати» міську раду, аби нам повернули будинок, але його здали в оренду лабораторії, що пробула там аж до 2000 року, – каже п. Раїса. – Після цього розпочалося наше «ходіння муками».

Родина Федора Огановського подала позов до суду, та отримала відповідь, що справа закрита у зв’язку з тим, що всі терміни минули. Сім’я написала в Київ до  Генеральної прокуратури. Звідти відповіли, що вони мають цілковите право відновити справу. За півроку родина знову зібрала всі документи: ходили архівами, організаціями, деякі потрібні папери збереглися від батька, який залишив нотаріально завірені копії.

– Все почалося заново – ми подали до суду, нашу справу відновили, потім до Верховного суду. Бо чернівецька міська влада не була налаштована повертати нам будинок. Отож врешті нам відмовили й у Києві, – каже пані Раїса, додаючи, що тоді, мабуть, не обійшлося без втручання перших впливових осіб міста…

             Навіть коли двері зачиняються, треба шукати вихід         

Двері зачинилися. Та родина не здалася й почала шукати інші шляхи вирішення справи – звернулися до Мінюсту, звідки їх спрямували до реабілітаційної комісії. Коли у міській реабілітаційній комісії відмовили, звернулися до обласної. Ця інстанція 2004-го таки реабілітувала батька Раїси Федорівни. Далі, оформивши спадщину, як діти реабілітованого, звернулися до комісії щодо повернення їм будинку. Обласна реабілітаційна комісія визнала, що будинок родині повинні-таки повернути, й ухвалила відповідне рішення.

Здавалося б, питання вирішене, та міська рада їм… відмовляє.

Людям, які вже за стільки років стомилися стукати в зачинені двері, нічого не залишалося, як знову повернутися до обласної реабілітаційної комісії. Там знову підтвердили рішення про повернення родині батьківського будинку. Але ж закон як дишло: міська рада знову відмовляє.

У 2007 році родина звертається до Шевченківського районного суду Чернівців, який приймає рішення про повернення будинку сім’ї реабілітованого. Думаєте, міськрада виконала рішення суду? Як би не так! Адже є запасний варіант – і міськрада подає апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. Там підтверджують рішення Шевченківського районного суду і виносять рішення: повернути будинок родині Огановського.

Але чернівецькі владники і не подумали слухняно передати ключ від родинної оселі опонентам. Натомість вони звертаються до Вищого адміністративного суду. Але той тільки підтвердив рішення судів Шевченківського у Чернівцях та апеляційного у Львові.

            Одна справа – писати закони, інша – їх виконувати

Але Чернівецька міськрада сама собі пан і не про неї закони писані. Тлму виносить власне рішення: замість повернення будинку – відшкодувати збитки родині в сумі… 13 тис. грн. Тоді як за оцінкою комісії тієї ж міськради, комерційна вартість будинку становить близько 400 тис. доларів США. Питання про справедливість, гадаю, риторичне.

Родина продовжує оббивати пороги правничих інстанцій, шукаючи правди у безправді. Виконавча служба виносить міськраді припис про повернення будинку. На це міськрада пише, що має рішення про відшкодування і виконавча служба закриває провадження. Родина Федора Огановського знову звертається до суду, адже виконавча служба не мала права закривати провадження, оскільки виконує рішення суду, а не рішення міської ради. Суд відновлює провадження. «Але віз і нині там. Раніше ми воювали зі старою владою, тепер продовжуємо вимагати виконання судових рішень від нової влади, – зітхає Раїса Федорівна. – Замість двоповерхового будинку в центрі міста нам пропонують земельні ділянки там, де добрий хазяїн і собаку не поселив би.

Люди старшого віку, силі характеру і наполегливості яких можна тільки вклонитися, не просять у влади нічого зайвого або чужого – лише вимагають повернути своє власне, родинне. Депутати міської ради на останній сесії це питання не заслуховували і залишили відкритим. Натомість за підписом секретаря міськради Раїсі Федорівні та трьом її сестрам надійшов лист, у якому йдеться про те, що виконавчі органи міськради вивчають питання щодо поновлення прав спадкоємців реабілітованого Огановського шляхом виділення їм земельних ділянок і передачі нерухомого майна та підготують відповідний проект рішення на чергове засідання сесії.

Над проектом рішення Віталій Михайлішин доручив працювати директорам департаментів – містобудівного комплексу і земельних відносин Володимиру Ніконову, економіки Світлані Хімійчук, начальнику юруправління міськради Олександру Шибі. А доньки Федора Огановського все ще сподіваються, що серед чиновників таки знайдуться грамотні, які вміють читати і виконувати судові рішення, та порядні люди, мірилом вчинків яких є чесність і людяність.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Чи є правда у безправді? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис На Комарова, 8 відключать воду спершу з'явиться на Медіа-Версії.