«В таку ніч неможливо, йдучи Підвальною чи якоюсь іншою темною вулицею, котрі є зворотньою стороною, чимось на кшталт підшивки чотирьох ліній ринку, і не згадати, що цієї пізньої пори ще часом бувають відчинені деякі з тих особливих і таких привабливих крамниць, про котрі в дні звичайні забувається. Я називаю їх цинамоновими крамницями через темні панелі тієї барви, якими вони обшиті».
Бруно Шульц, «Цинамонові крамниці». Переклад  Т. Возняка

Приємно погуляти вулицями Дрогобича… 28-29.05.2014

Була і обідня перерва, під час якої ми обмінялися телефонами, візитівками і остаточно переконалися в смачній кухні і незрівняній гостинності дрогобиччан. Також запевняю, що сало їдять всі народи світу.

Вернісажі Фестивалю

Вілла Б’янки, Музей Дрогобиччина.
Малярство Юрка Коха (Львів): «Територія Бруно Шульца».
Юрій Кох є автором обкладинки до книги пререкладів Юрія Андруховича «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання» Бруно Шульца.

Оригінали фресок Бруно Шульца, ілюстрації до казок братів Грімм на стінах дитячої кімнати, які були знайдені у 2000 році.

Пйотр Луціан (Piotr Lucjan), люблінський художник створив авторську мистецьку книгу про Бруно Шульца. Над цією книгою автор працював три роки.

Театр Сцена Пластична

Вистава Лєшека Мондзіка «Дзеркало» Театру Сцена Пластична Люблінського Католицького Університету. 

Вистава «Дзеркало» відбувалася у спортивний залі університету. Все було достатньо утаємнено і трохи незвично: по п’ятеро ми заповнювали глядацькі місця темного залу (на одну годину перетвореного на театральний).

Під час вистави можна було навіть звільнитися (тимчасово) від контролю свідомості чи навіть втратити в темряві зали власну індивідуальність та зануритися усіма відчуттями в рухоме зображення. Ми фокусуємося на предметах, тінях, рухах, фіктивних і реальних світах, символах…

Темрява в залі, напружена музика, мерегтливі тіні, зорові образи настількі переконлливі, що продовжуєш вірити в реальність подій навіть на рухомому дзеркалі.
Ілюзія дійсності, яка переплетена символізмом – через це багато асоціацій…
Темрява ізолює глядача і це створює певний комфорт, але одночасно і певну пригніченість…

Шкода, що нас не познайомили з акторами. На поклін актори і режисер не вийшли. Може це така задумка автора.

Обговорювати виставу ми пішли до Клубокав’ярні “82-100”, Ринок 23, Підвалля.

Ірина Колодійчик, журналіст, випускниця Києво-Могилянської школи журналістики.

– Ким є для тебе Бруно Шульц, Ірино?
– Уперше із творчістю Бруно Шульца я познайомилася на першому курсі. Брала участь у виставах студентського театру «Альтер», створеного десять років тому тими ж людьми, які зараз є організаторами Шульцфестивалю в Дрогобичі. Тексти збірок оповідань «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою» відкрили для мене інший Дрогобич, фантазійний і магічний. Можемо уявити, яким було місто в період між двома світовими війнами, та, завдяки майстерній метафоричній оповіді, відчути атмосферу, зануритись у світ, який давно зник. Малюнки, графіка Бруно Шульца є наче кадрами з його оповідань. Співставляючи його тексти і малюнки, маємо цілий пласт історії міста періоду міжвоєння й початку другої світової війни.

– Дрогобицький фестиваль Бруно Шульца, який він для тебе?
– Міжнародний фестиваль Бруно Шульца був започаткований і організований подружжям Віри та Ігоря Меньок  2004-го за допомоги «Товариства Бруно Шульц Фестиваль у Любліні» та ентузіастів з різних міст Польщі. Я відслідковую діяльність фестивалів від початку заснування, ав деяких брала активну участь. Організатори тісно співпрацюють із національними державними культурними інституціями Польщі, запрошують науковців та митців із різних країн Європи. Мабуть, для європейця є певним викликом відвідання невеликого містечка в Західній Україні, яке не є настільки туристичним, як, скажімо, Львів. Для мене особисто фестиваль – це місце зустрічі та обміну думками та рефлексіями з митцями з інших країн, як із загальновідомими та мейнстрімовими особистостями, так і з молодими, може, й ще не зовсім популярними.
Цей фестиваль не має масової реклами, якщо порівнювати з іншими мистецькими подіями в Україні, але, можливо, організатори вважають, що творчість Бруно Шульца в Україні здатна захопити і мати відзвук лише у невеликої групи людей і тому не апелюють до широкого загалу. Проте спробувати прочитати й зануритисяв атмосферу оповідань Бруно Шульца може кожний, зараз у книгарнях є чудовий переклад Бруно Шульца українською мовою Юрія Андруховича. А графіка, рисунки Бруно Шульца доповнять текст і сприйняття. Та, може, з’явиться бажання приїхати на Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобич 2016 року.

Вернісажі фестивалю

Хоральна синагога.
Дрогобицька хоральна синагога в Дрогобичі є пам’ятником архітектури, вона й досі вважається найбільшою і найкращою у Східній Європі. Будівництво хоральної синагоги розпочалося в 1842 році за кошти єврейської громади і було завершено аж у 1865 році, причому зразком у зовнішньому оздобленні стала німецька синагога в Касселі. Окупація Галичини гітлерівською Німеччиною призвела до сумної статистики… Згодом в храмі розмістили склад солі, а відтак – меблевий магазин. На початку 90-х років минулого століття синагогу передано єврейській громаді міста.

Художник Бартоломей Міхаловський   (м. Люблін, Польща). Виставка “Весна”.

Бартоломей Міхаловський народився в Любліні, член Асоціації польских художників. Випускник Університету Марії Кюри-Склодовської у Любліні (1991). Участник багатьох персональних та колективних виставок у польських містах і закордоном: у Брюсселі, Белграді, Дрогобичі, Берліні.
Прерогативою художника є акварель.
Участь художника у фестивалі відбулася 2006-го виставкою «Рекорди Дрогобича» (Villa Bianca).
Це вже четверта виставка Бартоломея Міхаловського у синагозі:
2008 – «Назад»,
2010 – «Місто… через 10 років Казімєж у Дрогобичі»,
2012 – «Дорога»,
2014 – «Весна».

На виставку до синагоги потрапила зранку, вже 29 травня. Дуже вдячна Ірині Колодійчик, яка була моїм гідом. Часу обмаль, адже о першій годині мала від’їжджати маршруткою до Львова, потім потягом – на Чернівці.
Біля синагоги є ознаки великих ремонтних робіт. Скоріше і ремонту та реставрації. Фінансує реставрацію, як я довідалася від Ірини, колишній дрогобичанин, російський олігарх В. Вексельберг. Брама до синагоги була зачинена, ми почали шукати охоронців. Ірина зателефонувала пану Бартоломею Міхаловському. Як у казковому кіно дуже швидко прийшов і сам художник. Допоміг знайти чергового, синагогу відкрили і пан Бартоломей люб’язно показав свою експозицію «Весна».
Мені розказали, що мотузка, на якій кріпилася одна з картин, під час підготовки виставки розв’язалася і картина впала. Пан Бортоломей розсудив, що це певний знак і вирішив подарувати саме цю картину у колекцію Фестивалю та Кімнату-Мізей Бруно Шульца у Дрогобичі. Звичайно, це дуже щирий подарунок і спасибі від всіх.

Виставковий простір – ніби декорація якогось постановочного перформансу: розбиті вікна, тріщини, сліди згарищ, фрагменти іудейських текстів на стінах, яскраві промені, сонячні плями крізь розбиті шибки…
На довгих мотузках у просторі покинутої синагоги на нас дивляться прекрасні акварелі художника Міхаловського: постаті людей, відлуння міста, силуети амбітних будинків, вілл, вулиця з фіакром, площі, які може бачити птах, пролітаючи над містом… Дивують несподівані, виразні співвідношення фарб та додаткові кольори, які виникають на сірому тлі картин разом із сонячними проектованими променями від відкритих та розбитих вікон… Простір ніби рухається. Разом із часом… Відчуття єднання, перетікання разом із часом смужкою Мебіуса…

WORKSHOP

Історичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. 29.05.2014

Суспільно-історичні доповнення до творчості й біографії Бруно Шульца

До побачення, Дрогобич!
Спасибі, друзі, за спілкування з  вами, за можливість поринути у світ примарний,  символічний,  емоційний , іноді сентиментальний,  відвертий,  неоднозначний…

Додому їхала через Львів.

Часу – на одну філіжанку кави…

“Вона – авеніда. Вона лиш цілий день п’є каву. Вона так заповнює безсенсовність. Кава – її сенс.
Або: її сенс – кава.
Або: кава – засіб – мета, мета – кава.
Або: кава – кава – кава…”

Тарас Прохасько. Спалене літо

Тетяна Стрільчик, фото автора,

Чернівці — Дрогобич – Львів – Чернівці

Запис Шульцфест – 2014. Нотатки з фестивалю. Продовження… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бруно Шульц (1892–1942) – польський письменник і художник єврейського походження з українського міста Дрогобича.

Писав польською та німецькою мовами.
Навчався у Львівському політехнічному інституті та Віденській академії мистецтв (стажувався в Парижі, Варшаві).
У 1924–1941 роках працював учителем малювання та ручної праці у державній чоловічій гімназії ім. Короля Владислава ІІ Ягайла в Дрогобичі. Одним з його учнів був Анджей Хцюк, який залишив теплі спогади про свого вчителя.
На початку 20-х років Бруно Шульц працював над циклом малюнків «Книга ідолопоклонництва», брав участь у колективних експозиціях у Варшаві та Львові. Тоді ж він у Закопаному ознайомився з письменниками В. Риффом та Деборою Фоґель. Листування з цими однодумцями склали основу першої книги Бруно Шульца «Цинамонові крамниці», яку йому вдалося видати за сприяння відомої письменниці Зофії Налковської. Дебют Шульца став сенсацією в Польщі.
Після виходу у світ «Цинамонових крамниць» Бруно Шульц переживав найактивніший період своєї творчості: працював над книжкою «Санаторій під клепсидрою», перекладав «Процес» Франца Кафки. Як митець, Бруно Шульц формувався під впливом філософських ідей Карла Ґустава Юнґа та Франца Кафки.
На початку листопада 1942 р. всіх євреїв Дрогобича переселяють до ґетто. 19 листопада 1942 р., маючи потрібні документи, Бруно Шульц мав тікати. Того самого дня, пізніше названого «чорним четвергом», у ґетто виникла стрілянина, під час якої Бруно Шульц був убитий двома пострілами в голову шарфюрером СС Карлом Ґюнтером. Місце поховання невідоме.
Інформація з Вікіпедія

Головна ознака фестивалю Бруно Шульца – відчуття безпосередньої участі в ньому. Тут немає відстороненого чи випадкового глядача, гостя.
Не уявляю собі, як в усій складності дуже щільної на різні події програми, організатори чітко скеровують  мистецькі траекторії.

Це моя друга подорож до Дрогобича. До Бруна Шульца – художника, письменника. Для мене – саме у такий послідовності. Художник Олег Любківський колись відкрив мені світ художника Бруно Шульца, Фестиваль у Дрогобичі – світ письменника Бруно Шульца. А Леонід Гольберг – що є таке чудове місто Дрогобич і незрівнянні дрогобичани.

Планувала поїхати на фестиваль давно, хоча б на один день. Але остаточно взяла квитки на потяг лише в понеділок, 26 травня, коли відбулися вибори.

Слово «фестиваль» у будь-якому сенсі контрастує із поняттям війни. Та несвідомо, раптом виникають деякі асоціації з тими драматичними подіями, що переживає зараз Україна. Бруно Шульца вбили через те, що від був євреєм. В Україні вбивають за те, що ти – українець. На український землі вбивають за прапор України… І це не страшний сон, це – дійсність. Незбагнений абсурд… І вже страх перед страхом…

«Часом Книга засинала, і вітер роздував її лагідно, ніби столисткову троянду – вона розгорталася пелюстина по пелюстині, повіка за повікою, всі сліпі, оксамитові й заспані, криючи у своїй серцевині, на самому денці, лазурову зіницю, павину суть, галасливе гніздо колібрі…»
Бруно Шульц. «Цинамонові крамниці». Переклад Ю. Андруховича

Дрогобич привітний, сонячний, уквітнений. Городяни вже зранку занурюються у свої буденні справи на тлі духмяних квітів, акації та жасмину.

Відвідала Дрогобич 28 травня. Це  був уже третій день фестивалю.
Велика кількість текстів – монологів, діалогів. Головне – правильно вибрати з пропонованого. Адже повтору у програмі не буває.
Побувала на авторській зустрічі з письменниками.
На Віллі Б’янки представлена виставка малярства Юрка Коха (м. Львів) «Територія Бруно Шульца».
У синагозі експонується виставка «Весна» художника Бартоломея Міхаловського (м. Люблін, Польща).
А вже ввечері дивилася  виставу Лєшека Мондзіка «Дзеркало» Театру Сцена Пластична Люблінського Католицького Університету.

Багато зустрічей, спілкування, емоцій, вражень.

– Що для Вас особисто, пані Наталіє, є Фестиваль Бруно Шульца?
– Для мене Фестиваль Бруно Шульца – це нагода ще раз побачити напрочуд близьке місто Дрогобич та поспілкуватися з друзями. Це місто кілька років тому подарував мені Леонід Гольберг. Цьогоріч я взяла із собою сина, щоб він теж мав змогу зануритися в мистецьку, одухотворену атмосферу, послухати цікавих, непересічних людей, побачити живопис і театр. Дрогобицький фестиваль – дуже сконцентрована подія, з можливістю потрапляння не тільки в творчу реальність власне Шульца. Завдяки йому вдається збагнути певні глибинні речі, до яких у повсякденному житті просто не доходить думка чи уява. Простір Шульца – настільки відкритий і різноманітний, що потрактувати його образи чи образи Дрогобича вдається найприроднішим для себе шляхом. До того ж для мене – мешканки Києва – дуже важливо осягнути саме карпатський, західноукраїнський дух, якому в інших місцевостях України немає відповідників.

ДРОГОБИЧ

…час із других рук
Бруно Шульц

Долоня міста досконала
Чи втримає зболілий цвях:
Людину, що в собі гуляла –
Як той сновида по дахах?
Все обірвалось. Чорні сходи
Намацує воєнна лють,
І невідтворені пригоди
У горлі руба їй стають.

Є другі руки – щоб вловити,
Відкритися на спогад слів.
Зникомі пальці-белемніти
З навколошульцевих часів –
Чиї долоні їм стискати
В міжріччі вулиць, в ліхтарях,
У місті, де такі стигмати
Лишає безпритульний цвях?

Наталія Бельченко

Зустрічі з письменниками

Авторська зустріч з письменниками відбулася у міській бібліотеці імені Вячеслава Чорновола.

Богдан Задура – польський поет, прозаїк і літературний критик. Був редактором квартальника «Акцент», а від 2004-го – головний редактор польського часопису «Творчість». Від дебюту в 1960-х видав уже 25 збірок віршів і 7 книжок прози.

Коли у залі побачила постать Богдана Задури, зразу пригадався вірш «HOTEL UKRAINA». Вперше «Готель «Україна»» прочитала на сторінці у фейсбуці поета Андрія Любки.

…
krzyczą
chwała Ukraini Herojam chwała
nikt do nich nie wychodzi
nikt im nie otwiera
dziwi mnie
że wybrali tylko
dwie pierwsze klatki
zupełnie nie zainteresowani
tą w której mieszkam
budzę się w warszawskim mieszkaniu
słyszę te same głosy co we śnie
na ekranie telewizora
prjama translacja z Majdanu
*
wstyd mi kochani
że tym bardziej
jestem z wami
im bardziej nie słyszę
waszych przywódców
i wszystkich
którzy mówią
do was ze sceny
również po polsku…

Bohdan Zadura
…
***
з лівого боку екрану напис:
НАЖИВО: криваві сутички в Києві
заходжу на espreso.tv/
чи точніше на його ретрансляцію
постріли
барикади
палаючі шини
море голів
з готелем “Україна” в тлі
промови
які час від часу
заглушує
реклама зубної пасти…

«Нічне життя» Богдана Задури – збірка вибраного з чотирьох авторових видань: «Питання часу», «Усе», «Нічне життя» і «Воскресіння пташки» (2005–2012).

Авторська зустріч з Ігорем Бєловим

Ігор Бєлов, поет, перекладач (Росія). Переклади з польської, украінської та білоруської поезії – в журналах «Новый мир», «Дружба народов», «Воздух», «Сибирские огни», «Интерпоэзия», «ШО», «TextOnly» тощо.

Русский глобус

открытка из Вильнюса
картонная бабочка выпорхнула из рук
и растаяла в воздухе хлопнув дверью
нержавеющий ливень молча стоит вокруг
и теряет время

я никогда не узнаю – настолько почерк размок –
где теперь тебя носит словно письмо в бутылке
и в каком кафе цеппелина свинцовый бок
распорот ножом и вилкой

под какими звездами дыхание затая
за тобой наблюдает уже полвокзала
а из динамиков льется через края
первый весенний гром со вкусом металла

я тебя буду помнить даже когда умру
так вот они и звучат на улице и в квартире
чайкам не обломившиеся слова на морском ветру
и не поймешь что в записи а не в прямом эфире

к северу от границы крутят песню о двух мирах
заткнувшую глотку морю и антициклону
это вильнюсский поезд несется на всех парах
жемайтийского самогона

Игорь Белов

Дорогой россиянин, битву у гастронома
ты проиграл заранее, не выходя из комы.
Поздно глаза заливать, колотить витрины –
нет у тебя ни родины, ни тем более Украины.

Ты не стоял неделями на ледяном Майдане,
а разлагался заживо, корни пустив в диване,
олимпиадой тешил рецепторы недалекие,
снегом ее искусственным горло забив и легкие.

Тебе твои паханы по самое сердце вдули,
которое ты ни разу не подставлял под пули.
В сны твои не ломились кубометры огня и дыма –
что ж, ковыряй своей вилкой червивую мякоть Крыма.

Льется с экрана мед, только тебе не сладко –
двинула по зубам тебе киевская брусчатка
там, где над зимней площадью, над баром и магазином,
круглые сутки горело солнце в парах бензина.

А ведь когда-то ты был битником и бродягой,
ангелом-разнорабочим с неупиваемой флягой,
срать бы не сел в одном поле с хозяевами домена,
поверившими, что им море Черное по колено.

Ну, а теперь, будучи вдвое старше,
ты рукоплещешь пехоте родной на марше.
Вечный студент, онанирующий в потемках,
что ты оставишь возлюбленным и потомкам?

…Всё это я говорю себе, в зеркало на ночь глядя:
тени, как трупные пятна на водной глади,
молча лежат на развалинах человека,
вышедшего в тираж в самом начале века.

Выдумкам и мечтам, песням и разговорам
я затыкаю рот скомканным триколором,
и только держу равнение, потому что
в жилах моих струится портвейн «Алушта».

Если из моды выйдут прогулки строем
прежде, чем каждый из нас дома умрет героем,
кончится всё – терпение, деньги, время,
дождь, валидол, строчки в чужой поэме.

А коли так – трезвея, с иглы слезая,
окна больших мониторов протрем слезами,
и наш пароход – конечно же, философский –
пустит на дно подлодка «Иосиф Бродский».

Ігорь Белов

Авторська зустріч з Олександром Бойченком і Тарасом Прохаськом

Письменники говорили про різні форми реальності, про інших  писменників через власні відчуття і сприйняття, про інтонації, голос споминів,  самоцензуру,  про рішучі моменти історії, белетристику, псевдоесеїстику, способи розповіді,  особисті переживання та емпіричність світосприйняття…

Продовження нотаток – за посиланням:
http://versii.cv.ua/kultura/shultsfest-2014-notatki-z-festivalyu-prodovzhennya/28991.html

Тетяна Стрільчик, фото автора,
Чернівці – Дрогобич

Запис Шульцфест – 2014. Нотатки з фестивалю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 26 до 30 травня 2014 року в Дрогобичі в Україні триває VІ Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца.
Фестиваль пропонує мистецькі, літературні та наукові події.

26 травня, понеділок
Львівський академічний обласний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича, велика сцена
11:00–13:30 – відкриття фестивалю, інавгураційні лекції:
Юрій Андрухович «У старих помешканнях бувають кімнати… : Бруно-Шульцові версії простору»; Кшиштоф Варґа «Мої Шульцівські перверзії».

27 травня, вівторок
Головний корпус Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, аудиторія 32.
10:00–19:30 – Міжнародна наукова конференція «Бруно Шульц: тексти і контексти»
Учасники: Єжи Яжембський, Ян Ґондович, о. Томаш Достатній, Станіслав Росєк, Марек Томашевський, Марек Вільчинський, Алла Татаренко, Жанета Налєвайко, Катажина Кучинська-Кошани, Стенлі Білл, Аґата Росохацька, Аркадіуш Калін.

28 травня , середа
Міська бібліотека імені В’ячеслава Чорновола
10:00-17:30 – Авторські зустрічі з письменниками: Ольгою Токарчук, Богданом Задурою, Ігорем Бєловим, Даніелем Одією, Тарасом Прохаськом, Олександром Бойченком.

29 травня , четвер
Історичний факультет ДДПУ імені І.Франка
10:00 – 14:00 – WORKSHOP «Суспільно-історичні доповнення до біографії та епохи Бруно Шульца».
22:30 – факельна хода місцями Бруно Шульца з читанням фрагментів з його поетичної прози.

30 травня, п’ятниця
Львівський академічний обласний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича, велика сцена
20:00 – заключний концерт: Сергій Жадан і «Собаки в Космосі», «Запаска»

У програмі мистецької частини фестивалю також:

Спеціальна OFF-Програма фестивалю, в рамках якої щодня відбуватиметуся кілька перформативних дійств, концерт Лідії Футорської та Сергія Хоровця, спектакль «Юзеф@Ko» театру «Альтер» з Дрогобича, спектакль «Дзеркало» Лєшека Мондзіка від Пластичної сцени Люблінського католицького університету, презентація оновленої кімнати-музею Бруно Шульца й інші події.

Детальна програма – http://brunoschulz.eu/ukr/archiwa/1973

Далі буде…

Тетяна Стрільчик, “Версії”

Запис VI Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бруно Шульц (1892–1942), польський письменник і художник єврейського походження з українського міста Дрогобича. Його оповідання, опубліковані у збірках «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою», перекладені на понад 40 мов світу.
1992 рік ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца.

21 жовтня 2013.
Відкриття художньої виставки Олега Любківського

Фото з відкриття виставки – Дона Леона

22.10.2013. Чернівецький національний університет.
Відкриття «Днів Бруно Шульца у Чернівцях»

Проф. Надія Скотна, ректор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка;
Ґжеґож Ґауден, директор Польського Інституту Книги; Ярослав Ґодун, директор Польського Інституту у Києві; Віра Меньок, директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, голова Благодійного Фонду «Музей та Фестиваль Бруно Шульца»; Ґжеґож Юзефчук, художній директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, голова Товариства «Фестиваль Бруно Шульца» в Любліні; Олександр Бойченко, координатор Проекту
Інавґураційні лекції:
Проф. Єжи Яжембський (Яґеллонський Університет, Краків),
Сучасна рецепція Бруно Шульца у світі. Перекладає Андрій Павлишин.
Андрій Павлишин, Ґенеза української рецепції Бруно Шульца.

Презентація Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі

Віра Меньок та Ґжеґож Юзефчук: презентація Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі.

«Бруно Шульц, якого не знаємо»: фільм-репортаж TVP KULTURA про П’ятий Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі.

Юрій Андрухович: авторська презентація українського перекладу творів Бруно Шульца.
Модерує Олександр Бойченко.

Далі буде…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Відкриття «Днів Бруно Шульца у Чернівцях» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чому для мене подорож до Києва завжди приваблива? – Звісно ж, це певний шлях у минуле.
Хоча згадувати – справа майже невдячна, однак я завжди з радістю пробігаю вулицею Пушкінською. Адже, щоби встигнути максимально, у Києві треба не ходити, а дуже швидко ходити, майже бігти.

Мій Київ

Будинок №7, де я рік жила на квартирі, коли писала диплом у Київському інституті кібернетики, такий же урочистий та конструктивний. Архітектор цієї будівлі – Дмитро Дяченко, один із засновників українського стилю, був репресований і помер 1942 році у радянському таборі. Пушкінська вулиця виходить на Прорізну. У сквері, вже у цьому столітті, поставили пам’ятник Лесю Курбасу. У театрі Курбаса працював свого часу Микола Стрільчик, художник, брат моєї бабусі Тетяни Стрільчик.
Микола Стрільчик мешкав у Києві, 1934-го заарештований уперше, 19370-го – вдруге, до ВМП. Розстріляний у Биківні. 1989 реабілітований.
Виходить, що Київ для мене місто не тільки, де я жила майже рік, але й місто, в якому колись жили, працювали, кохали, творили, раділи, помирали … і мої родичі… Чому такі сумні спогади?… Може і через те, що не все так святково і урочисто у нас. І у Києві у тому числі.

Мистецький Арсенал збирає…

Цього разу приводом для поїздки була участь у відкритті у Мистецькому Арсеналі Всеукраїнської мистецької виставки «Велике і Величне», приуроченої до 1025-річчя хрещення Київської Русі. Тут зібрано 1000 взірцевих творів із колекцій 35 провідних музеїв України та приватних колекцій. Виставка триватиме від 27 липня до 22 вересня 2013.

Представлені тут і твори і сучасних художників.  Серед них, як зазначено на сайті Мистецького Арсеналу,  –  Назар Білик, Анатолій Ганкевич, Олександр Гнилицький,Гамлет Зіньківський, Анатолій Криволап, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Вінні Реунов,Степан Рябченко, Віктор Сидоренко, Тиберій Сільваші, Марина Скугарєва, Олександр Сухоліт, Олег Тістол, Василь Цаголов. Степана Рябченко я знала тільки заочно, коли його твори були представлені у Чернівцях на Першій Всеукраїнській трієнале абстрактного мистецтва «ART-AKT» у Чернівцях 2010 року.
Мені випала щаслива нагода з ним зустрітися цього разу у Києві в реалі.

«Рука, що благословляє» — символ, неон, акт… –
http://versii.cv.ua/pohlyad/ruka-shho-blagoslovlyaye-simvol-neon-akt/23212.html

Побачити шедеври, які привезли з музеїв України, в одному місці – це фантастично. Поет, напевно, склав би Оду радості. Я бувала в музеях Дніпропетровська, Дрогобича, Львова, Харкова, Хмельницька, Києва, але коли у давніх стінах Києво-Печерської цитаделі ми бачимо твори Юліана Буцманюка, Володимира Боровіковського, Олександра Екстера, Казимира Мале­вича, Марії Приймаченко, Віктора Пальмова, Всеволода Максимовича, Панаса Єрмоленка, скульптури Іоана Георга Пінзеля, іконостас Петра Холодного – це разом і диво, і щаслива реальність…

Читаю на сайті: «Проект «ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ» стане центральною мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі та крізь призму мистецтва продемонструє цивілізаційний вплив християнства на розвиток культурив Україні. Проект демонструє найяскравіші сторінки історії українського мистецтва від найдав­ніших часів до сьогодення і окреслює сам шлях формування української ідентичнос­ті».

Коліївщина лякає й дотепер?..

Нажаль, дуже вразила ситуація, яка склалася у Мистецькому арсеналі з роботою художника Володимира Кузнєцова. Я вже вдома перечитала Тараса Шевченка «Гайдамаки» і зрозуміла, чому навіть слово«Коліївщина» лякає іноді відтінком нелояльності певні структури, як це не прикро визнавати…
Пимоненкова «Українка» цього разу перетворилася не тільки на прекрасне обличчя довгоочікуваної виставки, але саме нею закрили чорний зафарбований прямокутник роботи «Коліївщина: Страшний суд». Не знаю, чи згодилися б на це гарна дівчина-українка та й сам Микола Пимоненко…

Чотири рази я обійшла зали Мистецького Арсеналу, але й цього замало. Заздрю працівникам музею, які майже два місяці можуть підходити до улюблених картин, побачити і зрозуміти щось нове та виняткове…

Київ не лише мистецький…

Увечері поверталася до метро «Арсенальна» пішки, бо в Лаврі готувалися зустрічати Патріарха Кирила і Хрест апостола Андрія Первозванного. Тож транспорт то ходив, то не ходив.

27 липня відвідала голодуючих інвалідів-чорнобильців біля Кабміну.

Потім дивилася, як кияни й гості столиці святкують у центрі Києва… Кількість міліції та перебраних у цивільне вразила.

Навідалася й до музею Тараса Григоровича Шевченка. Багатьом не сподобається, що я скажу, але кошти, що витрачають на квіти, вінки до пам’ятників від дуже офіційних осіб в усій Україні, може б краще витратити на ремонт фасаду будівлі? Бо кожні 5 метрів висять аркуші паперу зі словами: «Обережно, падає цегла»…

Підем далі…

Свято для когось триває, для когось – ні… А мені вже був час їхати на вокзал.
Там я отримала ще один чудовий подарунок – від Ігоря Гурчика – книгу «Склепи Цинамонові» Бруно Шульца.
У поїзді читала рядки оповідання Бруно Шульца українською і польською.
«…W taka noc, jedyna w roku, przychodza szczesliwe mysli, natchnienia, wieszcze tkniecia palca bozego…»
«…В таку ніч, єдину в році приходять щасливі думки, натхнення, як віщі доторки персту Божого…»
Коло замкнулося…

Тетяна Спориніна, фото автора

Запис “Перст Божий”… Київ. 26-27.07.2013. Велике і величне… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього року виповнилося 120-років від дня народження Бруно Шульца та завтра, 19 листопада – 70 років від дня його трагічної загибелі.

Бруно Шульц (1892–1942), польський письменник і художник єврейського походження з українського міста Дрогобича. Його оповідання, опубліковані у збірках «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою», перекладені на понад 40 мов світу та постійно з’являються їх нові переклади.
1992 рік ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца.

Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року в Дрогобичі, який на той час був тихим провінційним містечком Австро-Угорської імперії. Він був наймолодшим з дітей Якуба Шульца, власника крамниці тканин, і Гендель-Генрієтти Кухмаркер, яка походила з родини дрогобицьких торгівців лісом. В родині Шульців було ще двоє дітей — Ізидор та Ганя.
«На одному із світових перехресть культур та релігій, у Дрогобичі на Галичині наприкінці століття та великого правління кайзера Франца Йосифа І, в народі вічних подорожніх торгівців та мудреців — євреїв року Божого 5652 чи 12 липня 1892 року за Григоріянським календарем в очікуванні на щось незбагненне і передчуване народилося звичайнісеньке немовля. Ім’я принесло собі само — 12 липня саме іменини Бруно».
Тарас Возняк, «Бруно Шульц. Повернення».

Бруно Шульц загинув 19 листопада 1942 року. Його застрелив на вулиці шарфюрер СС Карл Гюнтер.

19 листопада 2012 року у Дрогобичі Полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігоря Менька, ДДПУ імені Івана Франка, студентський театр „Альтер” запрошують вшанувати пам’ять Бруно Шульца у 70-ті роковини його загибелі.
Об 11 годині відбудеться спільна молитва на місці загибелі Бруно Шульца.

З 6 до 12 вересня у Дрогобичі проходив V Міжнародний фестиваль Бруно Шульца. Стартував фестиваль в залі Львівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича. Відкрили Шульцфест міністр культури України, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Польща в Києві Хенрик Літвін, Генеральний консул Польщі у Львові Ярослав Дрозд.
Фестиваль Бруно Шульца – це фестиваль зустрічі кількох культур, приклад міжнаціонального, міжрелігійного  та міждержавного порозуміння.
Фестиваль складався з двох частин: перша – від 6 до 9 вересня –  концерти, виставки, театральні вистави та інші мистецькі заходи; друга – від 10 до 12 вересня – мала літературно-науковий характер. Ювілею письменника було присвячено також і одну з основних програм Форуму видавців у Львові – фестиваль «Бруно Шульц у Львові», який поєднав  виставки, кіно і театральні покази, літературні дискусії, книжкові презентації.

Символічний світ Бруно Шульца…

Він і конфіденційний, магічний, з різними настроями, символами – цей простір уяви…
До моєї поїздки у Дрогобич розуміння Шульца було досить наближеним, так мені здавалося, але не осягненим.
Що змінилося після Дрогобича?
Поза всяким сумнівом – світ Бруно Шульца мене полонив та спантеличив.
Але настільки, наскільки я змогла його зрозуміти, відчути і, знов таки ж, тільки наблизитись…
Осмислення реальності і складових часу, що ніби зупинився, як сон, який є правдою…

… затемнений зал малої сцени  з театральним перформансом від Беатрис Альгазі та  колективу Scène Infernale(Париж),
потяг, що приїжджає у Львів рано,
«Зодіак Міста або історія однієї весни»,
Дрогобицький костел святого Бартоломія,
чоловічий вокальний гурт «Kairos» із Любліна під батутою Бориса Cомершафа,
вілла Яроша,
палац Мистецтв – «Вілла Б’янки»,
Дрогобицька хоральна синагога,
муніципальний хор «Легенда» під батурою Ігоря Циклінського,
ніч у готелі з дивною назвою «Тустань», яка розпочалася пізно вночі, точніше о першій чи другій годині ночі. А о 9 годині ранку ми вже були на площі Ринок і дивились новий театральний проект театру «Альтер»,
мистецькі виставки Влодзімежа Фінке,  Ізабелли Ціхонської, Пйотра Луціяна,  Бартоломія Міхаловського, Олега Любківського, Бенка Гомзюка, Олі Чигрик, Станіслова Ожуга,
фотографії Ервіна Шенкальбаха,
виступ музикантів групи „X-Project” (Дрогобич),  рок-групи „Bruno Schulz” (Лодзь) та  етно-групи „ДахаБраха” (Київ),
Віра Меньок, організатор Міжнародного Шульц-фесту у Дрогобичі,
Ґжеґож Юзефчук, художній директор Фестивалю,
дрогобицька Інтернет-газета «Майдан»,
«Жінки з оточення Бруно Шульца» від  Анни Кашуби-Дембської з Кракова,
прогулянка красивими, затишними вулицями Дрогобича…

Та це ще не все…
Насправді , ці два дні у Дрогобичи на V Міжнародному Фестивалі Бруно Шульца «АРКА УЮВИ БРУНО ШУЛЬЦА» – це дуже особисті і емоційні враження, незабутні, але й такі, про які хочеться говорити і не втрачати з ними зв’язок. Так само, як хочеться перечитувати-передивлятися, занурюватися у світ оповідань, есе, малюнків Бруно Шульца. Я можу заплющити очі і навіть до хвилин в деталях пригадати окремі, як кадри у кіно, фрагменти фестивалю.
Вразили й люди, митці, художники, музиканти, письменники, поети, історики, які організували фестиваль «АРКА УЮВИ БРУНО ШУЛЬЦА». Я їм заздрю і захоплююсь…

А завтра, 19 листопада, я теж помолюся і пригадаю Бруно Шульца і тих людей, які загинули…
Того чорного четверга 1942 року у Дрогобичі гітлерівці винищили 265 євреїв…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS,
Чернівці-Дрогобич-Львів-Чернівці…

Запис Символічний світ Бруно Шульца… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі спитали  Тараса Возняка  стосовно минулорічної публічної дискусії на тему «Навіщо Україна?». Дійсно, досить провокаційна тема і запитання. Але іноді завдяки таким запитанням аспекти істинності нам відкриються зовсім іншими і несподіваними.
Час переформатування українського суспільства  продовжується. 25-30 сімей олігархів, які володіють майже всіма статками України, 15%-20% – зародковий середній клас, а всі решта – злидні, розграбований український народ. Таке співвідношення не може довго продовжуватися…
А ось чи надовго мораторій продажу землі в Україні ніхто не міг однозначно відповісти. До 2013 року поки ще діє, але чи на довго? А взагалі: чи продаж землі чи України?…

Також присутні чернівчани позаздрили західній столиці стосовно культурного, літературного та мистецького життя Львова. І пригадали Богдана-Ігоря Антонича, Генрика Збєжховського, Івана Франка, Іоана-Георга Пінзеля, Бруно Шульца, Зигмунта Гаупта, Василя Пачовського… А чого тільки вартує словник львівської ґвари…І львівське богемне життя видається чернівецьким провінціалам утаємниченим, але яскравим і виразним. І книги, які купуються, або друкуються у Львові, мають обов’язково пахнути львівською кавою. І ми розмовляли про те, як має бути оформлена книга, чим вона пахне, чим приваблює. В старовинних книгах є взагалі щось міфічне: папір з водяними знаками, шкіряна палітурка, золочений зріз книжкового блоку, назви шрифтів та письма – курсив, унціал, устав, півустав, рустика, бастарда, версали, фрактура…

“…Те, що Чернівці створені чотирма культурними елементами – австрійським, гебрайським, українським і румунським – дуже відрізняє місто від сусідніх галицьких міст, що постали на польському, гебрайському та українському первнях. Це призвело не тільки до виділення Буковини ще за Австрії в окрему адміністративну одиницю Герцогство Буковина (Herzogtum Bukowina), але й розділило долю Галичини й Буковини аж до сталінської окупації і врешті незалежності України.
Між розпадом імперії та українською незалежністю було сімдесят років трагічної европейської історії, які докорінно змінили етнокультурну карту цілого краю. У Чернівцях і Львові витворилися доволі відмінні політичні культури. І часом це призводило до різних політичних наслідків. Якщо у Львові чи Станиславові відносини між етнічними групами і їхніми політичними нуртами були доволі жорсткі, що призвело до кривавих міжетнічних зіткнень і взаємних депортацій українців та поляків, то ситуація у Чернівцях була набагато м’якшою. Попри загальне невдоволення румунським пануванням, вона залишала певний люфт…”
Тарас Возняк, “Чернівці. Дух дихає там, де хоче”, часопис “Ї”, №56,
ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ

У свою чергу Тарас Возняк з не меншим захопленням говорив про Чернівці, про його мистецьку спадщину і сьогодення. На Буковині величезна літературна школа: Пауль Целан, Елієзер Штейнбарг, Роза Ауслендер, Ольга Кобилянська, Дмитро Загул, Георг Дроздовський… А зараз в Чернівцях є сильні постаті: Петро Рихло, Олександр Бойченко.
– Петро Рихло – чи не Іван Франко наших днів?…
Коли я прийшла додому після зустрічі з Тарасом Возняком, то взялася перечитувати «Загублену арфу» Петра Рихла.
Зараз читаю і часопис «Ї» № 65 – «Франц Йозеф І. Приватно», який я придбала у «Літературному кафе». Тепер із лаконічним підписом Тараса Возняка. Бо після зустрічі відбулася автограф-сесія.
Художник-графік Олег Любківський поцікавився продовженням чернівецької теми часопису «Ї».
– Чи не з’явиться №56 частина 2 “ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ”   ?
– Справа у коштах.
Олег Любківський зголосився ілюструвати новий чернівецький часопис.
Сподіваюся і вірю, що знайдуться кошти на все інше…

Незалежний культурологічний часопис “Ї” –
http://www.ji-magazine.lviv.ua/index.htm .

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Семантичне гніздо, журнал «Ї» та живе спілкування не тільке блогерів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 6 по 12 вересня, в Дрогобичі пройде У Міжнародний фестиваль Бруно Шульца. Нинішній Шульцфест – ювілейний і присвячений 120 річниці з дня народження видатного дрогобичанина й 70-м роковинам із дня трагічної загибелі геніального митця.

„АРКА УЯВИ БРУНО ШУЛЬЦА”

Дрогобич, 6 – 12 вересня 2012 року

ЛЬВІВ, 4 вересня, ВІВТОРОК
У переддень Фестивалю
15:00 – Вернісаж виставки „БРУНО ШУЛЬЦ. ГОРИЗОНТ ЧАСУ” – першої у Львові в Україні виставки малюнків і графічних робіт Бруно Шульца (з фондів Музею Літератури у Варшаві та Львівської національної галереї мистецтв, а також з приватних колекцій)
(Львівська національна галерея мистецтв, вул. Василя Стефаника, 3)
Виставка діє до 30 вересня 2012
Співпраця: Львівська національна галерея мистецтв, Музей Літератури у Варшаві
Виставка відбувається у 90-ту річницю першої виставки робіт Бруно Шульца у Львові, що мала місце в рамках Весняного Салону 1922 року, організованого Львівським Товариством Мистецтв.

П’ятий Фестиваль складатиметься з мистецьких, літературних та наукових подій.
Почесний патронат: Міністр Культури та Національної Спадщини Республіки Польща, Міністр Культури України, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні, Генеральний Консул Республіки Польща у Львові, Міський голова міста Дрогобича, Президент міста Люблін.
Організатори: полоністичний науково-інформаційний центр імені Ігоря Менька Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Україна); товариство „Фестиваль Бруно Шульца” в Любліні (Польща)

Програма V Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі:
http://maydan.drohobych.net/?p=15321  .

Організатори прагнуть, щоби під час фестивалю Дрогобич став місцем міжнародних дискусій про вартості культури й мистецтва, а також місцем роздумів про надії і драми в історії та в людській долі, чого прикладом є життя і трагічна смерть Бруно Шульца.

Літературні твори Бруно Шульца перекладені на майже 40 мов світу. Його література і мистецтво інспірують все нових творців образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, фотографії, а також письменників та поетів.
З сайту Польського Інституту у Києві.

Тетяна Стрільчик

Запис V Міжнародний фестиваль Бруно Шульца спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 3 по 17 червня у Базелі (Швейцарія) відбувся Український культурний двотижневик – проект «Україна ІІ. Живопис, література, музика.», який мав на меті висвітлити аудиторії філософську тему міфу в українській культурі через творчість Тараса Шевченка і Миколи Гоголя, аспекти сучасної літератури західної України та експозиція 44 творів художника Олега Любківського. Тема міфу у його творчості давно привертала увагу організаторів проекту і він був включений до програми заходів та запрошений до Швейцарії особисто. У програмі – літературні концерти, доповіді, музика Прокоф’єва, Шостаковича, Шнітке, Мішорі, солоспіви на вірші Т. Шевченка мовою оригіналу. А сам проект розпочався вернісажем художника-графіка Олега Любківського «Місто, яке колись називалось СZERNOWITZ» у відомій художній галереї «Maison 44».

Мистецтвознавець, доктор Юдіт Шиффере (Швейцарія) у доповіді «Міфи реальної і вигаданої України» міркувала про реальний і уявний світ у творчості Олега Любківського, не просто художника, а, за її словами, поетичного художника:
«Він живе задля чернівецького міфу, досліджує «своє місто» під критично-іронічним кутом зору. На четвертому поверсі будинку, на колишній вулиці Святої Трійці, яка зараз називається вулицею Богдана Хмельницького, він обладнав своє ательє. Але ательє Любківського – це свого роду книга, яку він не відкриває будь-кому. Картини з раритетами «добрих старих часів» розвішані у ретельному порядку над випадковими елементами історії. Ось навіть ці ключики над рамами покликані допомогти відкрити не тільки мистецький світ Любківського, а також зрозуміти «складну історію міста»».

У газеті «BAZELZEITUNG» Ю. Шиффере зазначає: «Його іронія – це сукупність зворушливих свідчень: так іноді габсбурзькі раритети чатують під радянськими символами і провокують українською, табличка з кабінету «Doctor Zuflucht» румунської доби для сьогоднішніх чернівчан виглядає дещо уявною легендою…

Після запрошення у Люблін на фестиваль Бруно Шульца в листопаді минулого року, наступними подіями в 2012 році стали для художника Олега Любківського виставки у Страсбурзі та Базелі.
Художника Любківського цінують як митця, хроніста й оповідача. Сьогодні офіційні екскурсії містом проводять і його слідами: не тільки до будинку Пауля Целана, а й у задній двір, де цоколь зниклого пам’ятника Шиллеру поряд з застарілою спорохнілою «Ладою» вже давно чекає кращих часів… Надії не минають.»

44 картини міста, яке колись називалось СZERNOWITZ, були представлені Олегом Любківським на виставці у Базелі.
Але не тільки про цю виставку ми говорили з художником після його повернення додому.

– Цього року Ви багато мандруєте. І не тільки бруківкою Чернівців,  стежками Карпат,  вулицями Страсбурга, Базеля, Берна… Яким  виглядає життя з вершини Вашої творчої діяльності і як почувається людина, за допомогою мистецтва якої світ пізнає Україну?

– Спокійно і гідно. Україна очима швейцарців – це більше західна частина, яка в силу історичних причин була культурно пов’язана із Західною Європою. Це в першу чергу література, включаючи сучасну, і мистецтво, зокрема і моя виставка.  Інтерес до Західної України – це інтерес заглиблений, специфічний, не пов’язаний з етнографічними особливостями або привабливістю туристичних поїздок. Цікавість викликає в першу чергу полікультурний міф Чернівців і віддзеркалення цього міфу у моїй творчості в контексті всіх сучасних колізій.
Я тільки зараз, після останніх виставок у Європі, зміг озирнутися назад і побачити, який формат зробленого матеріалу опинився за моєю спиною. В режимі постійної праці було ніколи фактично підняти голову.
Виявляється, що це вже більше 100 творів, 3 авторські цикли і каталоги, програми виставок з моїми текстами, книга «DIE DANKBARE BUKOWINA», яку читають і дивляться не тільки в Чернівцях, а і у Австрійській  національній бібліотеці, і, найголовніше – зміст моїх картин – де кожна могла би бути окремою темою. Тільки побачити цей зміст може інтелектуально освічений  і зацікавлений глядач, що трапляється не так часто, якби мені цього хотілося.
Але суттєво спочатку саме явище, а вже потім враження від нього.

– Яку роль у вашому житті відіграє краса? Що необхідно людині, щоб вміти бачити прекрасне? Чи краса – це певна абстракція.
– Краса – більше абстрактне поняття,зрештою, тема довга і невдячна. Погляд на прекрасне не купляється і не додається до диплому. Прекрасне – це традиція, що тягнеться дуже здалека. Перші малюнки, знайдені у печерах первісних людей, і вони змушують мене вірити в потойбічні вищі сили – тому що їх образність і виразність неймовірна, і вражає мою уяву щораз, коли я їх бачу в ілюстраціях.
Традиція прекрасного сьогодні – це щось зовсім не традиційне і хаотичне. Поняття критеріїв взагалі відсутнє, тому моделювати світ баченням художника абсолютно нереально. Але на прикладі нашого міста кожен міг би розуміти, що атмосфера і шарм Чернівців створює саме вишукана, рафінована і традиційна краса будинків, планування вулиць і поєднання архітектурних стилів, без базарної крикливості і дешевого звертання уваги до себе, що і є втіленням традиційної краси у матеріальні форми.

– «Мистецтво понад усе!»? Чи є мистецтво, на вашу думку, важливішим за життя?
– «Мистецтво понад усе» – це ейфорійне кліше студентів-першокурсників, яким хочеться миттєвої слави без особливих зусиль і намагання спочатку зрозуміти щось важливе. Але мистецтво важливіше ніж життя може бути лише в окремих випадках: коли митець віддає себе всього своїй праці, як унікальна особистість і як творець, свідомо. Або ж його талант від народження фатально наділяє його здатністю до життя « не від світу цього».

– Що б Ви побажали людині, яка мріє стати художником?
– Людині, яка мріє стати художником, я можу побажати бути тільки самим собою. Кожне дерево спочатку дає бруньки, потім цвіт, потім плоди. Тому вдаючись до алегорії, треба визначитися, хто ти – трава, бур’ян, квітка, що швидко зів’яне, або плодоносне дерево.

– Як з’являються нові ідеї і як Ви їх втілюєте на папері?
– Я не помічаю, як з’являються нові ідеї. Справа навіть не в ідеях – їх дуже багато. Важливіше уявити художню форму для теми, щоб вона не повторювалася і була оригінальним, виразним образом з відкритим або прихованим змістом. В цьому я вважаю і є суть мистецтва, коли художній твір є носієм художнього смаку, змістової композиції і інтелектуальної наповненості.

– Торік у листопаді виставка «ТЕЗА І АНТИТЕЗА» мала відкритися у дворику Чернівецької Ратуші. Та з певних причин вернісаж успішно відбувся у «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди». На відкритті Ви зачитали присутнім уривок з свого нарису «Двадцять перше кохання».
Яка доля Вашої майбутньої книги? Адже недарма доктор Юдіт Шиффере називає Вас не тільки художником, а й поетом…
– В моїх планах не одна, а дві книги. Перша – «Карпатсько-альпійська балада» в стилі «постмодерну», але в моєму власному мистецькому розумінні, а друга – це «Оповідання простим олівцем», в традиційній, на мій погляд, літературній формі. Обидві книги були б уже видані, якби не відома всім митцям проблема – відсутність коштів. Шукати спонсорів я не маю жодного бажання, тому що це означає перетворити свої художньо-літературні знахідки на pop-проект з усіма небажаними наслідками і антирекламою. Але я вважаю, що в мистецтві завжди є щасливий випадок – тому я на нього сподіваюся, і вірю, що високі сфери не залишать мене без своєї уваги. А що стосується художника чи поета, то свого часу відомий професор, літературознавець і перекладач Петро Рихло охарактеризував мої експозиції, як засновані не на розмежувальному «чи», а на єднальному «так».
Поет не може не бути художником. А художник не може не бути поетом.

– Ви не тільки художник, поет, але й філософ. Адже і за законами логіки дії логічних законів підлягає не зміст, а форма. Чи то зображення, чи думок. І нехай моделюються і здійснюються Ваші плани, ідеї та проекти. Навіть і такі, що здаються не реальними.

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”

Запис Оповідання простим олівцем або Правда таланту Олега Любківського спершу з'явиться на Медіа-Версії.