Брент Блер, засновник і виконавчий директор «Центру визвольних мистецтв і роботи з громадою» в Лос-Анджелесі (США), засновник і директор Програми прикладного театрального мистецтва бакалаврського та магістерського рівня в Університеті Південної Каліфорнії.

– Чим особисто для Вас є театр:
захоплення, професія, життєва необхідність?

– Це складне питання. Етимологія слова «театр» не зовсім ясна. Існує припущення, що назва походить від грецької θέατρον – місце видовища. Театр пов’язують із давніми грецькими релігійними обрядами, а також із поняттями «богослужіння», «божий храм», або «Бог» .
Театр – це нагальна і життєва потреба, яка заповнює людський досвід. Ми доти не є людськими істотами, доки не мріємо, не уявляємо або висловлюємо наше бажання, навіть якщо воно не є очевидним для оточення. Зазвичай театр бачиться нами як місце вимовляти невимовне, уявляти те, що уявити неможливо, театр є простором ритуалу, живим місцем зібрання, що дає нам досвід уявлення (згідно теорії Жоржу Дубатті).
Життя без театру (додамо до простору інтерактивної уяви – кіно, телебачення, поезії, танці, мистецтва) не є людським життям. Це – існування. Для людей театр така ж життєва необхідність, як вода та їжа, як притулок для тварин.
Театр завтрашнього дня відчуває на собі проблеми глобалізації серед виконавців і між виконавцями та новою глобальною аудиторією. Та роль актора лишається незмінною. Коли порівнювати класичний театр і авангардний, першочергово слід звертати увагу на цілі.
Класичний театр видається іноді “музейним експонатом”. Якщо ми маємо на меті розповідати історії тільки заради розповіді цих історій, то класичний театр добре виконає таке замовлення. Авангардний театр, який вводить зовнішній радикалізм заради тільки простого протиставлення класичному театру, зведеться до звичайного пафосу. Якщо ж у нас більш висока мета, мистецька практика авангардного театру буде успішною.
(Дякую Людмилі Айгаре за допомогу в перекладі з англійської)

Інна Даніліна – художній керівник «Театру юних чернівчан»,
актриса Незалежної театральної лабораторії.

– У ТЮЧ цікавий репертуар, ви несподівані і неочікувані. Які плани?

– Найулюбленіша вистава з репертуару ТЮЧ – «Скарби лісових ельфів». Це була нестандартна робота: протягом року шукали, фантазували, вигадували власну історію за мотивами оповідань Р. Неємелі. І недарма: виставу високо оцінив наш юний глядач, а на VII Міжнародному дитячо-молодіжному фестивалі аматорських театральних колективів «ЛіхтArt» (м. Рівне) нам присудили першу премію у номінаціях «Краща режисура» та «Краща сценографія».
Найважливіші (точніше – найрідніші) акторські роботи у мене пов’язані з виставами Незалежної театральної лабораторії. Я бажаю всім акторам пережити такий досвід, де в роботі присутні щирість, взаєморозуміння, любов, правда, відвертість, просто «космічний зв’язок» режисера та акторів, коли від кожної вдалої репетиції «мурашки по шкірі». З постановок НТЛ найулюбленіші «Пісок із урн» П.Целана та «За годину» А. Шніцлера.
Зараз в ТЮЧ приступаємо до нової постановки – п’єси В. Ілюхова «Принцеса – генерал». Прем’єра планується на 1 червня до Міжнародного Дня захисту дітей. Також працюємо над виставою за п’єсою В.Ольшанського «13-та зірка». А 2-го квітня відбудеться прем’єра постановки до 200-річчя Т.Г. Шевченка «Тихий ангел…»

Сергій Ліварюк, художник, від 2013-го працює художником-оформлювачем у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.

– Як відбувається взаємодія, взаємопорозуміння всіх учасників створення театрального дійства?

– У театрі я працюю недавно, але ця робота для мене, як художника, є можливістю застосувати свої вміння на практиці.. В художньому цеху працюють чотири художники. Крім режисера і акторської трупи, в створенні постановок беруть участь бутафори, столяри, костюмери, ковалі, композитори, перекладачі, художники освітлення. І це ще далеко не повний перелік. Робота, яку виконують ці спеціалісти, титанічна, але при цьому вона залишається, скажемо так, у тіні. Гра акторів, на мою думку, це зовнішня частина, обкладинка вистави. А внутрішня частина – творчий простір, зароджується в майстернях тих людей, які перебувають за кулісами.
Роль художника в створенні вистави дуже велика. Він читає п’єсу, осмислює її, уявляє той мікросвіт, у якому відбувається дія твору, і втілює його в життя. Крім вміння малювати, потрібні знання з історії мистецтв – щоб орієнтуватися в стилях і культурах, всесвітньої історії – чітко уявляти різні епохи і періоди історії людства, і, звичайно, враховувати всі деталі: технічні, технологічні, естетичні та практичні особливості декорації загалом. Тому день прем’єри є святом для всього колективу театру.

Олег Стефан, актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса – з європейською відомістю.

– У книзі Жана Кокто «Подвійний шпагат», французький режисер, письменник, актор, художник висловив таку думку: «Мапа нашого життя складається таким чином, що ми бачимо не один великий шлях, що її перетинає, але щоразу новий шлях із новим розворотом мапи. Нам здається, що ми вибираємо, але вибору в нас немає». Жан Кокто у 1961 році зробив перше звернення до Міжнародного дня театру. А якими були б Ваші слова до Міжнародного дня театру нині, у 2014 році?
– Щось особливе, присвячене власне цьому дню, я сказати не зможу. Не вирізняється мені цей день з-поміж інших. І кожен день мені любий. Знаю тільки, що Мапа Життя, на якій Час вимальовуються шляхи пошуків, річки страждань, озера кохання, діброви ревнощів, міста протестів, гори злетів і падінь, вулиці храмів, театрів, друзів та ворогів … вона, ця мапа, мені більше до душі. Бо це мапа випробувань, які дарує нам життя у пошуках чогось вічного, істинного. Ну хіба не є важливим відкривати у собі, чим далі тим більше, нові якості та відчуття, нові сенси? Ну хіба не є важливим не припиняти ставити собі запитання і не опускати рук у пошуках відповідей? Ну хіба не є важливим жити, залишаючись живим?! Як у Стуса «…Як то сниться мені земля, на якій лиш ночую, як мені небеса болять, коли я їх не чую…» – от же воістину людина, що пізнавала! І на цих дорогах не тільки нас вибирають (наслідуючи Кокто), але і ми вибираємо. Вибираю Волю, Любов, Красу, Честь, Гідність, щомиті, щодня і на все Життя. І театр, який чесно творить про це, – такий театр я теж вибираю.

– Мистецьке об’єднання «Березіль» Леся Курбаса створило метод експресивного та монументального реалізму. Як нині працюють актори Львівського театру імені Леся Курбаса. Які цінності нової сучасної містерії?
– Мистецьке об’єднання «Березіль» – це… тепер і що далі називатимуть то так, то інако. Це як Любов називали, називають і будуть називати, поети, композитори, скульптори… і не назвуть, формули на це нема. Чому «Березіль»? Чому про «Березіль»? Бо він був ЖИВИЙ, він ШУКАВ і ТВОРИВ. І якщо це настільки щиро, як у Курбаса, то ми його діти, діти «Березоля».

– Зараз в Україні відбуваються революційні події, а тепер вже і драматичні сценарії військового втручання. Яким чином ці всі події впливають на життя вашого театру?
– Те що тепер відбувається в країні, рве, розриває і будить наші душі. Це постійний дзвін, який б’ється у серці кожного з нас. Коли розривають країну – рвуть моє тіло. Це на фізичному рівні. Те саме бачу в очах моїх братів і сестер. Рвуть тіло, але не порвуть волю і дух. Ми будемо жити. Я вже називав те, що ми вибираємо. Тут, думаю, слушно було б сказати, що театр ім. Леся Курбаса декілька років тому створив постановки за п’єсами В. Винниченка «Між двох сил», та Л. Українки «Лісова пісня». Ці дві вистави напряму , пророчо били у дзвони про небезпеку втратити Україні українське. Черговий раз не було почуте владою, але велику надію вселяє те, що почуте людьми. Наші серця і серця нашого глядача б’ються в унісон. Ви наводили цитату Кокто. Так, у нас, пише він, немає вибору, додаю – тільки в одному: ТРЕБА ЖИТИ! Слава Україні!

Борис Фірцак, художник, сценограф, дизайнер, член Міжнародної федерації художників, Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ–Арт».

– Театр віддзеркалює життя. Він улаштований таким чином, що головна увага та почесті перепадають режисерам і акторам. Решта ж творців вистави ніби залишаються за лаштунками… Що для Вас робота у театрі?

– Театр – це пристрасть. Свого роду залежність, особливий емоційний стан, світ чуттєвого і духовного осмислення життя, взаємин думок і пристрастей. Є люди, які потрапили у театр – і це стало їх станом душі. Назавжди. У цьому є і сенс, і феномен. Театр посідає виняткове, особливе місце – адже він об’єднує всі види мистецтв.
Театр – це пластичне мистецтво та місце інтерактивності. Варто зазначити, що робота над виставою залучає дуже велику кількість людей. Всі разом і кожний окремо прагнуть віднайти, уявити цілісний, предметний і духовний світ героїв вистави. Художнику театру відводиться особлива роль. У театрі мовлять не тільки актори, а й кожна деталь сцени. Простір для гри акторів не є порожниною. Цей простір художник наповнює емоціями, рівновагою, рухом, символами, відчуттями, динамікою…
2011-го на фестивалі «Золоті оплески Буковини» чернівчани мали можливість бачити комедійну фантазію «Боїнг- Боїнг» М. Камолетті Черкаського академічного обласного українського музично-драматично театру імені Т.Г. Шевченка. У цій виставі я був художником-постановником. У будь-якому випадку макети вистави, ескізи сценічних рішень, композиції інтер’єрів майже завжди виглядають доволі самостійними живописними та графічними полотнами.
Театр пропонує нам умовний діалог між тим, що представляє реальність і тим, що протиставляють їй драматурги. Власне, процес створення вистави творчий. Це апріорі. Та тільки один раз, на прем’єрі, на сцені збираються всі учасники: актори, автор вистави, режисер, художник, композитор. На сцену технічно не зможуть вийти всі, хто задіяний у виставі: декоратори, гримери, костюмери, звукорежисери, бутафори, працівники сцени…
І театральна завіса – це метафора багатообіцяючого дива, яке зачаровує глядачів щоразу, як її підіймають.

Дякуємо Театру за переконливість, за міф, реальність, творення образу, енергетику, актуальність, неповторність, свободу інтерпретацій. Браво! Бажаємо всім, хто працює у Театрі, успіхів, руху, змін, розвитку, миру…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото з архіву митців і автора

Запис «Ідучи до театру, людина шукає загострення свого почуття життя», – Лесь Курбас спершу з'явиться на Медіа-Версії.

         Ініціатива “Театр для діалогу” через театр допомагає візуалізувати історії громадянських протестів та створює простір для діалогу про сучасне та майбутнє України.
У 5 містах України: Києві, Львові, Донецьку, Чернівцях і Чернігові працюють тренери з Німеччини, Бельгії, Ізраїлю, США, Колумбії та Італії. Кожен з них приїхав за власні кошти та працює на безоплатній основі, як прояв солідарності з нами. Усі семінари безкоштовні.
Методика, за якою працюватимуть всі тренери проекту, має назву “Театр пригнічених”. Насправді, ця методика має мало спільного з класичним театром, як ми його собі розуміємо – в цьому театрі немає “професійних акторів”, це театр для людей, від людей та про людей.
“Театр пригнічених” був винайдений бразильским режисером Августо Боалем у 1960-х рр, у часи диктаторського режиму в Бразилії та інших країнах Латинської Америки. Працюючи в класичному театрі, Боаль шукав шляхи поєднання театру з реальним життям людей, які страждали від приниження та несправедливості.

У Чернівцях ініціативу “Театр для діалогу” підтримав Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини та Чернівецьке обласне товариство австрійсько-німецької культури.

Акт 1. Барикади бізнесменів

Акт 2. Барикади журналістів

Час вирішальний, ми робимо вибір!
Героям слава!
Повір – нам!…

Акт 3. Барикади міліціонерів

Акт 4. Барикади афганців

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Акт 5. Барикади українця, який береже старожитності

Акт 5. Матері на барикадах

Поклін акторів глядачам.
Діалог з глядачами. Вибір героїв, з якими буде продовжено діалог.

Кожен день ми задаємо собі різні запитання. І не завжди маєте на них відповіді.
Чи можна використовувати досвід Майдану для побудови нового громадянського суспільства в Україні?
Як розпочати нову сторінку в історії країни разом з людьми, які були і є по різні сторони барикад?
Що таке свобода? Чи потрібна вона кожному з нас?
Дуже важливо різним людям знайти спільне бачення і спільні цінності для майбутнього нової України.
Саме в діалозі ми зможемо знайти відповіді на запитання і прямувати до спільної мети.

Глядачі продовжують діалог…

Епілог…
Діалог буде продовжено…

THE END

Цей маленький ангел з України полетить разом з Брентом Блером до Лос-Анжелеса…

Спасибі моїм новим друзям за діалог з вами…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Діалог барикад… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коло часу барикад…

Відносини між Героями і Антигероями.
Ми прогнозуємо ці відносини.
Ми відтворюємо наше бачення і відчуття… Ми навіть трохи зухвалі…
Грані між ілюзорністю і реальністю на деякий час стираються. Але наша фантазія і дійсність взаємодіють…
Ми не приховуємо занепокоєння…

Простота і очевидність…
Людяність і емоційність…
Іноді всупереч собі…

Наша уява і наші сподівання. Наші дії…
Вони перетинаються, дотикаються, вирують, ковзають, зачіпляють, мовчать, спонукають…

Чи ми з тобою будем удвох в останньому кадрі кіна?
І вистачить нам сили pробити так, щоби впала cтіна,
Cтіна, стіна… Впала між нами стіна, стіна, стіна…
Впала між нами стіна!

Святослав Вакарчук

Де ми з тобою будем,
Коли закінчиться наша війна?
Чи вистачить нам сили
Зробити так, щоби впала стіна?..
Стіна… Стіна…
Впала між нами стіна…
Стіна… Стіна…

Святослав Вакарчук

Досвід барикад… – стрижень, що не дає зламати дух…
Далі буде…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Початок – http://versii.cv.ua/pohlyad/teatr-dlya-dialogu-v-chernivtsyah/26564.html

Запис “Театр для діалогу” в Чернівцях. Коло часу барикад… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14.02.2012. Другий день.

День Антагоністів.

Важливо, що ми – відкриті.
Ми погоджуємося, що ми можемо не погоджуватися.
Cтворення образів, як оповідь, що точиться в трохи сповільненому темпі.
Ми не квапимося…

Брент Блер дає нам можливість придивитися один до одного, відчути партнера і зрозуміти себе.
Ми вивчаємо, моделюємо ситуацію і занурюємося у дію, дійство.
Вивчаємо очевидні причини. З’ясовуємо…
Відслідковуємо наші намагання і досвід. В контексті сучасності, розмежування і «зануренням» в минуле…

“Мовчання – це не кінець спору, а його новий рівень.”
Ернесто Че Гевара

У нас є багато запитань. Ми шукаємо відповіді. Чи знайдемо?
Ми цього прагнемо…
Дійові особи, виконавці, режисери, реквізити, глядачі, сценаристи, актори, ролі, сюжети…

Є багато думок. І є діалог…
І є вже назва – «Діалог барикад»…

На завершення дня ми вивчили і заспівали три пісні – дві африканські і одну єврейську … Я не знаю слів цих пісень, але відчуває, що ці пісні і про мене…

http://youtu.be/HTX0kbls3P4

Показ вистави відбудеться в Німецькому Домі у неділю, 16 лютого, о 13:00.

Далі буде…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора

Запис “Театр для діалогу” в Чернівцях. День другий… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Маленьке дерево краще, ніж купа каміння.
А. Боаль
Театр пригнічених був заснований Аугусто Боалем у Бразилії у 1960-тих роках з метою перетворення пасивних глядачів в активних учасників через театральний досвід постановок реального життя і проблем, з якими стикаються люди.

У Чернівцях міжнародний майстер, американський волонтер Брент Блер разом з відкритою групою ентузіастів працюють над п’єсою про сьогоднішню ситуацію в столиці України. Сценарій створюється під час репетицій. Ця сучасна методика поєднує акторське мистецтво і прийоми психологічного тренінгу.

Брент Блер (Brent Blair) – засновник і директор Програми прикладного театрального мистецтва бакалаврського та магістерського рівня в Університеті Південної Каліфорнії та засновник і виконавчий директор «Центру визвольних мистецтв і роботи з громадою» (LACE) в Лос-Анджелесі. Він є сертифікованим тренером програми роботи з голосом Linklater Voice, та навчався методиці Театру пригнічених в покійного Аугусто Боаля з 1996 року. Брент є колишнім стипендіатом програми Фулбрайт в Нігерії. Терапевт-консультант, який провів численні тренінгові сесії з Театру пригнічених, працює з травматичним досвідом у всьому світі, який базуєтья на його численних візитах до Руанди, а в останні роки і в Афганістані, Ірані, Південній Африці та Республіці Мозамбік

Міжнародні тренери з досвідом вирішення конфліктів та медіації у воєнних та повоєнних суспільствах таких як Афганістан, Чечня, Північна Ірландія, Ізраїль та Палестина, Мозамбік, Латинська Америка, Руанда, Південна Африка приїхали в Україну для того, щоб поділитися солідарністю спільнот, які вони представляють, та створити мирний та потужний діалог.

У перший день учасники проекту “Театр для діалогу” стали творцями, філософами, мислителями, викладачами, критиками, героями, антигероями, прагнули відкритості і діалогу…

Показ вистави відбудеться в Німецькому Домі у неділю, 16 лютого, о 13:00.

Далі буде… –  http://versii.cv.ua/pohlyad/teatr-dlya-dialogu-v-chernivtsyah-den-drugij/26581.html

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис “Театр для діалогу” в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.