Як не дивно, в нашому краї тюльпанові дерева прекрасно акліматизувалися і за близько 140 років (за припущеннями) життя в ботсаду витягнулися до 50 метрів заввишки. Може, буковинський клімат подібний до клімату Північної Америки? Науковці констатують, що навіть у сонячній і теплій Грузії ліріодендрон «плодоносить», але не проростає, бо не запилюється. У нас тюльпанове дерево проходить повноцінний цикл розвитку. Щороку цвіте, а фахівці ботанічного саду збирають і висівають насінини. Саджанці згодом продають.
У США ліріодендрон тюльпановий відомий як «жовта тополя» і має велике лісопромислове значення.

Деревина легка, добре обробляється і полірується; використовується на виробництво фанери, на корпуси музичних інструментів і радіоприймачів, як столярний і тарний ліс, на баланси для паперової промисловості. У нас – просто тішать око квітками, які зовні дійсно нагадують звичні степові тюльпани. Тільки зеленуватою забарвлення, з великим помаранчевим плямою біля основи.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Ознаки Маленького Цюріха в Маленькій Північній Америці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під деревом гуртуються жінки з пакетами і, нахилившись, порпаються у траві. Вони збирають опале листя з цілющого дерева. Адже ліки з листя, кори, квітів і плодів гінкго білоби – надзвичайно чудодійні.

– Знайома, яка вже багато років лікується за допомоги листя цього дерева, порадила й мені назбирати на зиму цілющого «вбрання», – розповідає пані Олена, стоячи під деревом з повним мішечком серцеподібних листочків. – Адже я щомісяця витрачаю на ліки з гінкго білоби купу грошей… Відтак тепер помию добре листячко, висушу, перетру через м’ясорубку та заварюватиму чай. Він помічний для судин мозку, добре очищує організм. Лікуватимусь цінними ліками безкоштовно!

Препарати на основі сполук, виділених з листя гінкго застосовують при деяких судинних захворюваннях, при атеросклерозі та розсіяному склерозі, для поліпшення пам’яті і концентрації уваги. Вони підсилюють мікроциркуляцію крові у тканинах та органах. Існує безліч думок про ефективність гінкго білоби: від реклами до критичних матеріалів у медичних журналах. Але існують дані клінічних досліджень, які зазначають на те, що тривале застосування таких препаратів збільшує ризик розвитку інсульту. Тож, купуючи препарати чи роблячи їх самостійно, – обов’язково проконсультуйтеся з лікарем.

У Чернівцях росте всього кілька гінкго білоб: у ботанічному саду, у парку Резиденції митрополитів та на Соборній площі. Четверта – у дворі будинку, де живе відомий у Чернівцях журналіст Жан Макаренко. Дерево посадив колись його батько.

Килим з гінкго – звична річ

Гінкго дволопасна – єдиний представник класу гінкгових, які були широко розповсюджені на Землі у мезозойську еру. Ці дерева – сучасники динозаврів. Далекими родичами гінкго у відділі голонасінніх рослин є сучасні ялинки та сосни.

У Сибіру юрського та крейдового періоду гінкгові були настільки звичним явищем, що нині зустрічаються у більшості відкладень тих часів. Бо восени земля була вкрита суцільним килимом з листя гінкго, – як нині вкрита кленовим чи липовим листям.

Протягом багатьох століть вважалося, що дикі види цієї рослини не зустрічаються. Тепер відомо, що дика форма гінкго росте у двох районах на сході Китаю.

Легенда про вічне кохання

Листок цього дерева за формою нагадує серце. Через це в народі його називають деревом кохання. За легендою, чоловіче та жіноче дерева гінкго – це земні хлопець та дівчина, які дуже любили одне одного, але не здогадувалися, що їхнє кохання взаємне. Дівчина, у надії дочекатися свого коханого, пішла до Бога і попросила перетворити її на дерево. Бог виконав її прохання  і перетворив на рослину, яку назвав Гінкго. Невдовзі хлопець прийшов до коханої і не знайшов її. Тож і він попросив Бога перетворити його на дерево, щоби їхнє кохання було вічним. Від тих часів на Землі ростуть чоловічі і жіночі дерева гінкго.

Підготувала Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Чернівчани збирають листя з дерева епохи динозаврів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Думали, що в ботанічному саду можна побачити тільки різноманітні види рослин аж до найрідкісніших? Правильно думали. Але, якщо йдеться про ботсад Чернівецького національного університету, то віднедавна діти й дорослі ходять туди, щоби подивитися й на… черепах.

Три водяні червоновухі черепахи промешкають тут у басейні аж до середини вересня – доти, доки температура води буде прийнятною для їх перебування. Потім їх знову переселять до акваріуму, де вони, власне, й жили раніше.

– Живуть тут самець і дві самки, – розповідає директор ботанічного саду, власниця черепах Інга МОРОЗОВА. – Їх мені колись подарували друзі. Найстаршій черепасі вже близько восьми років, іншим двом – по шість.

Коли черепахи з’явилася у пані Інги вдома, були ще зовсім маленькими – довжина панцира була не більшою за 5 сантиметрів. Нині вони вже великі і мають панцир розміром близько 30 сантиметрів і ще продовжують рости. За доброго догляду такі черепахи живуть до 30-ти і  навіть 40-ка років.

Оскільки в домашніх умовах земноводні такого виду мешкають у просторих акваріумах з підігрівом, то у басейні ботсаду за цих погодних умов вони почуваються дуже комфортно. Цілісінький день черепахи плавають, а коли заманеться – вилазять на парапет басейну і ніжаться на сонечку, підставляючи панцир під сонячні промені. Варто черепаху сполохати, як вона одразу зіскакує у воду і запливає під латаття тутешніх рослин.

– Харчуються наші улюбленці переважно нежирним м’ясом – полюбляють куряче філе, – каже пані Інга. – Коли вони були маленькими, годувала їх двічі на день, тепер – тричі на тиждень. На трьох черепахи з’їдають добру жменю подрібненого м’яса. Їжу приймають виключно у воді.

Інга Морозова каже, що черепахи приносять неабияке задоволення відвідувачам, бо ж є своєрідною родзинкою прогулянки ботанічним садом. Діти зацікавлено спостерігають за земноводними, жваво обговорюють їхню присутність, охоче фотографуються. Втім, щоби побачити мешканців ботсадівського басейну, часом треба неабияк поприглядатися, бо ж черепахи відпочивають, заховавшись за розлоге листя водяної рослинності.

Червоновуха черепаха населяє ставки, озера і річкові ділянки з повільною течією на території від штату Індіана до штату Техас у США. На голові позаду від очей є характерні червоні плями. У черепахи немає зубів, зате її сильні верхня й нижня щелепи вкриті гострими роговими пластинками, що без зусиль можуть впоратися з відкушуванням окремих шматків їжі. Опуклий верхній щит панцира зовні вкритий роговими щитками. Колір і малюнок у різних особин відрізняється. Черевний щит міцно з’єднаний зі спинною пластиною. Черепаха має дуже сильні та м’язисті кінцівки, кігтисті пальці на них добре слугують для копання. Дитинча червоновухої черепахи вилуплюється з яйця зеленим, а з часом вкривається бурими й чорними плямами.

 Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Хочеться екзотики? Гайда в ботанічний сад! спершу з'явиться на Медіа-Версії.