Про 89-річного учасника бойових дій «Версії» писали уже двічі (останній    раз у №19 за 9 Травня ц.р.). Та, cхоже, влада не читає газет і навіть не дивиться телебачення, бо й ТВА виїжджало з нами.                  

Захисників багато, а ветеран без догляду  

У Департаменті соціального захисту населення у Чернівецькій області від заступника начальника відділу з дуже довгою назвою, серед функцій якого й опікування учасниками бойових дій, Максима Возного ми дізналися, що на початок ІІ кварталу у них на обліку стояло 585 людей. Протягом наступних трьох місяців хтось, звичайно, вже помер, тож  ряди героїв на сьогодні поріділи. Цими днями вони матимуть точну цифру.

Всі ці люди від 2010 року внесені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Та, оскільки йдеться про персональні дані, інформація ця для загалу закрита. Щоби дізнатися про те, на які пільги може розраховувати кожен з нас, треба звернутися до районного відділу праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Стосовно ж пільг Олександра Коліснека, то ми подивилися в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Якби в Управлінні праці та соціального захисту населення Сторожинецької райдержадміністрації дотримувалися букви закону, то учасник бойових дій Коліснек мав би пільгу на світло вже протягом десятиліття, а не тільки з нинішнього 2013 року, йому провели би телефон, видавали би безкоштовно ліки та придбали би для нього слуховий апарат, а також бодай раз на два роки відправляли б у санаторій та постійно підтримували б матеріально. Натомість у сім’ї покинутих чоловіків воду беруть за кілометр від обійстя та й дрова вони завозять для себе на зиму, без будь-яких компенсацій, самі.

До слова, в районі діє також районна організація ветеранів війни, де, напевно, стоїть на обліку герой нашої публікації.

– Мабуть, там недопрацювали, – висловив припущення заступник голови обласної організації ветеранів війни Дмитро Чебан. Він також повідомив, що на Буковині нині є 1427 учасників бойових дій. Цифра, як бачимо, не збігається з тією, що має Департамент соцзахисту населення області.

Ніхто не бачив, не чув і не знав?..

Та шум, здійнятий довкола цих нещасних людей, дав свої позитивні наслідки. «Хату за

державний кошт відремонтуємо, – пообіцяли в районному управлінні праці та соцзахисту. У Законі про пільги ветеранів з’явилися зміни і ті учасники війни, кому за 85 років, прирівнюються до інвалідів війни І групи. Тож ремонт їм держава мусить робити.

Але ж 2010 року Коліснек уже звертався до райдержадміністрації. Тоді отримав звідти папір за підписом першого заступника голови РДА п. Гаврилюка з рекомендацією провести експертизу будинку. Для цього з Чернівців треба було замовити комісію з ОБТІ. За її роботу заплатив 700 грн – чек зберігається серед документів. А у висновку комісії записано, що хата саманна, без фундаменту, на 75% зношена, тобто їй, мабуть, років 75, і ремонту вона не підлягає. Після цього на ремонт хати з району дали допомогу – 1000 грн.

– А витратили ми на комісію 1200 гривень, – каже Олексій, син ветерана. – Бо 500 гривень довелося ще викласти на привезення комісії з Чернівців.

У батька пенсія 1800 грн, а у сина – 1050 грн.

– Багато грошей іде на ліки, – скаржився Олексій. – Крім ніг, ще й з нирками маю –проблеми. Та ми ніколи й не отримували ліки безкоштовно: ні тато, ні я.

…Втім, глухоті учасника бойових дій, сапера, безперечно сприяли контузії та поранення. Тож якби ветерана добряче оглянули хоча би раз у лікарні, його визнали б інвалідом…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Фото Руслана КОЗЛОВА

Запис Скільки треба стукати , щоби закони… виконувалися?! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Передісторія

Долі двох самотніх чоловіків з хутора Горайця не позаздриш. Молодший Коліснек майже 15 років на колясці – упав з дерева. Лікарська помилка – і всі наступні поїздки до столичних медичних закладів нічого не дали. Врешті решт гроші закінчилися. Дружина втомилася й розлучилася з Олексієм. Вона з дітьми залишилася в батьківській хаті у селі Великий Кучурів. А він перейшов до свого батька, на хутір Горайця.

А три роки тому спіткала нова біда: під час повені втопився його син-школяр, який разом із другом ішов саме провідати батька. Сказати, що історія цього життя страшна – ще нічого не сказати.

Втім, трагедія не зломила волі до життя його батька Олександра, який 20-річним солдатом-сапером брав Варшаву, Прагу, а перемогу зустрів у Берліні. Потім ще воював у Японії, був у Китаї.  Незважаючи на те, що він практично нічого не чує, тож певним чином відгороджений від життя, сприймає все довкола себе з великим позитивом. Коли бачить рідких гостей, неймовірно їм радий. Очі в старого світяться добротою й щастям. Дивовижне враження справляє цей чоловік, який живе у згоді з гаслом, яке й вивісив над порогом своєї хати (з Матвія, 5:44): «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, дякуйте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто вас ображає та гонить». Мабуть, не одразу вдалося опанувати Олександру Порфировичу цю філософську науку. Але тепер він радіє кожному подарованому долею дневі, кожній людині, яка переступає поріг їхнього самотнього обійстя, де разом із ними живуть лише невеличкий чорнявий пес і дуже ласкава кішка.

…А минулого вівторка ввечері була гроза. Цього літа їх не бракує. Вдарила блискавка і загримів грім. У лічильнику щось тріснуло, блиснуло  –і світло пропало. Вранці Ігор Сандуляк, друг Олексія, набрав номер телефону диспетчерської Сторожинецького РЕМ і зробив заявку. І ,як завше при якійсь біді, Олексій зателефонував до депутата обласної ради від свого округу Руслана Мельника, який того ж таки дня, 19 червня, після сесії райради сам заїхав до РЕМу і продублював заявку інваліда та ветерана, учасника бойових дій.

Звичайнісінька подія, що могла стати трагедією

– Це мій останній дзвінок, мобілка розряджена, – розпачливо повідомив телефоном минулої п’ятниці Олексій Коліснек депутату обласної ради Руслану Мельнику. Той одразу ж зрозумів, що це означає, і вдався до активних дій.

Група із журналістів каналу ТВА та газети «Верії» одразу ж виїхала до забутих людьми і державою чоловіків.

(До слова, «Версії» вже вдруге виїжджають до них. Ми писали про старшого Коліснека у №19 «Версій» до 9 Травня. Однак їхня доля не зацікавила владу).

З півкілометра від сільської дороги йшли до них пішки мочарами – машина проїхати не могла. Дорогою зауважили стовп, що дихав на ладан, – гнилу верхівку міг зламати добрячий вітер.

…І ось ми біля старенької хатчини на околиці лісу. Там зустріли соціального працівника Олену Татарчук, яка поскаржилася, що взуття їй на ці мандри не вистачає: «Кілька тижнів – і тапочки розвалилися». Щоби добратися двічі на тиждень до підопічних, вона долає пересіченою місцевістю понад 5 кілометрів.

Саме Олена Артемівна повідала нам про те, що вже тільки після того, як почала обслуговувати Коліснеків, оформила їм пільгову проплату за електроенергію. Адже у п. Олександра є право сплачувати за 1 кВт лише 6 копійок, а він платив, як усі. Зрозуміло, що перерахунок йому ніхто не здійснив. То чи мав право один із керівників РЕМу звинувачувати сторожинчан в присутності журналістів у тому, що вони крадуть електроенергію? А як бути з самим РЕМом? Хіба підприємство не надурило ветерана та не скористалося його немічністю та немічністю його сина?

Крім того, як розповів Олексій Коліснек, до нього навідався представник Укртелекому та повідомив, що їм відкрили номер на стаціонарний телефон. Але для його проведення треба придбати 3 стовпи і 2 км дроту. Та Олексій відповів, що в нього немає грошей, бо вся пенсія йде на ліки. Час від часу викликає «швидку», до якої чоловіка, як правило, несуть на руках.

А ще Олексій не може на колясці під’їхати до грубки, щоби приготувати собі та батькові їсти, бо хата – маленька дерев’яна мазанка.

Оце так живе герой, про якого згадують лише на свята, зокрема, 9 Травня. Навіть не  на 22 червня….

Розмовляти з Олександром Порфировичем було досить складно: він, практично, нічого не чує. Подумалося: невже так багато залишилося у нас учасників бойових дій ІІ світової, щоби держава нічогісінько не могла для них зробити? З десяток, ну нехай і сотню, слухових апаратів придбати – не збідніє. Коли було треба, ці хлопці прикрили  державу своїми спинами, а тепер вона повернулася до них тим, що нижче спини! 

Карусель, карусель…

Коли їхали до Коліснеків, зауважили в Тисівцях аварійну ремівську машину. Зупинилися і поцікавилися, чим зайняті електрики. З’ясувалося, міняють лічильники. Серед їхніх завдань хутір Горайця не значився. Тож уже на місці Руслан Мельник почав дзвонити до РЕМу. Ви собі не уявляєте, яку карусель йому влаштували!

На перший телефон диспетчерської не додзвонилися. На другому номері відповів чоловічий голос і відіслав нас ще на інший телефон, де з нами розмовляли так, ніби то ми потрапили у дитячий садок під час тихої години. Першим не витримав депутат райради, голова тимчасової комісії, що займається скаргами на роботу Обленерго на території району, Сашко Босович: «Ці жіночки та дівчата щойно повставали з ліжка?!»

І він мав рацію, бо відповідали нам дуже мляво, внутрішньо втомлено і роздратовано. Відчувалося, що всі ці клієнти їм вже так набридли, що вони ледь стримуються. Але, напевне, тривала робота над собою дозволяє не підвищувати голосу, а лише розтягувала слова й довго думати над відповіддю: «Я-ак-ка за-я-в-ка? Ко-ли звер-та-ли-ся? Не знаю-йу..»

Тоді Руслан, а телефонував саме він, зауважив, що на цей номер нас відіслав диспетчер. Потім було ще кілька наводящих, так би мовити, питань і внутрішніх перемовин і аж нарешті сказали, що така заявка є, але чомусь не аварійна, а на заміну лічильника. Виконуватиметься ж вона наступного тижня. Намагання депутата пояснити працівниці по той бік дроту, що інваліди не можуть чекати, бо без світла жити просто не можуть, її не розчулили і вона порадила звернутися в приймальню. Там нам дали телефон заступника п. Продана, на який ми додзвонитися не змогли. Депутату довелося скористатися своїми повноваженнями і, знайшовши мобільний телефон Продана, він напряму зателефонував до заступника начальника РЕМ, оскільки начальник п.Штогринець був на лікарняному. Андрій Леонідович пообіцяв розібратися. Через хвилин 20 нас запевнили, що заявка зранку була розписана (?) на виконання і, що до 16-ї години у Коліснеків буде ремонтна бригада. На зауваження депутата, що хіба можуть інваліди жити без світла протягом 3-х діб, п. Продан відповів, що, згідно з нормативами, це 4-7 діб!

Світло Коліснекам відновили, підключивши його без лічильника, «напряму», пообіцявши остаточно відремонтувати у вівторок. Але залишається відкритим питання: а що коли б депутати Мельник і Босович були такими ж байдужими, як працівники РЕМу та влада?

Та, можливо, влада реабілітується і вирішить питання стаціонарного телефону та дороги?!

Nocomments  

22 червня у Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка обласного центру біля пам’ятника Ф. Боброву відбувся мітинг-реквієм з нагоди Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в України, повідомила прес-служба ОДА. До учасників зібрання звернувся  голова обласної державної адміністрації Михайло Папієв.

Керівник виконавчої влади краю зауважив, що молода генерація буковинців усвідомлює велич подвигу своїх батьків, дідів і матерів у найжахливішій в історії людства війні. «Вони віддали своє життя, здоров’я, молодість заради майбутнього своєї Батьківщини, свого краю, своїх рідних і близьких. Завдяки їхній самопожертві ми живемо в своїй державі, будуємо нову успішну країну. І завжди пам’ятатимемо, якою високою ціною здобуті наше сьогодення, наша свобода й незалежність», – сказав Михайло Папієв.

За його словами, Президент України Віктор Янукович започаткував глибокі реформи, що стосуються усіх сфер життя суспільства. «І ми розраховуємо на вашу підтримку, дорогі ветерани», – сказав Папієв і підкреслив, що крайова влада, зі свого боку, і надалі опікуватиметься ветеранами війни та літніми людьми, приділятиме їм повсякденну увагу і оточить турботою.

Голова облдержадміністрації висловив глибоку повагу та щиру вдячність усім ветеранам за служіння рідній землі та побажав їм міцного здоров’я, довгих та щасливих років життя.

 

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис 88-річний буковинець-сапер підірвався на байдужості чиновників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кінець минулого року ознаменувався для Чернівецької обласної організації воїнів-«афганців» скандалом. Звітно-виборна конференція, попри спроби зробити її якомога закритішою, продемонструвала загалові речі не просто прикрі, а ганебні. Та ще й, вочевидь, не цілком законні.

«Афганці», яким зазвичай притаманні солідарність і єдність позицій, раптом усвідомили, що їхній багаторічний і незмінний ватажок банально дурить їх. На конференції були оприлюднені матеріали прокурорської перевірки, які це підтверджували.

Згідно з інформацією прокуратури, голова обласної спілки воїнів Афганістану Станіслав Козак  ще 1992-го року отримав 4-кімнатну квартиру в Хотині. Згодом його родина знялася з квартирного обліку в райцентрі і зареєструвалася в Чернівцях. Вочевидь, фіктивно, адже за жодною з трьох адрес, за якими Козаки були зареєстровані, вони насправді не жили, за комунпослуги не платили, із сусідами не знайомилися. Та це не завадило їм 2011-го отримати, відповідно до рішення міськвиконкому, ордер на квартиру в центрі Чернівців. Цю  квартиру лідер обласної УСВА дуже швидко передав синові, який її згодом продав. Тобто реальної потреби отримати це житло в родини Козаків не було. Тим  часом, 2010-го родина спритного «афганця» отримала дозвіл на приватизацію ще однієї кватири в Хотині – в ОСББ, де пан Козак був одним із членів і, увага, де також жив. Тобто, за наданими до органів влади довідками, він одночасно жив і в Хотині, і в Чернівцях. До того ж, із різними складами сім’ї: в Хотині лише з дружиною, а в Чернівцях – лише з дітьми. Хотинський міськвиконком уже вдруге «пішов назустріч» пільговикові – всупереч закону.

Жодним чином не обмежуючи право громадянина жити де завгодно, прокуратура лише зазначає, що «Статтею 59 Житлового кодексу визначено, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні порядку і умов надання жилих приміщень».  І правом оскаржити видачу ордера своєму ватажкові мають намір скористатися воїни-«афганці». Як повідомив учасник бойових дій, заступник голови Чернівецької міської організації УСВА Ільдус Муслюмов, наразі готується позов до суду щодо визнання незаконним рішення міськвиконкому про надання житла Козаку С.В. на пільгових умовах.

Йдеться в цій доволі нечистій ситуації навіть не лише про пристосуванство на межі (чи – за межею) закону. І навіть не про спекуляції на спільній біді 160-ти тис. українців, які пройшли через радянсько-афганську війну. Йдеться про речі значно конкретніші.

Зокрема, про родину такого ж «афганця», інваліда 2-ї групи Георгія Спіжавки, який з дружиною й чотирма дітьми мешкає у квартирі площею 34,3 кв.м та з 1997-го року (року народження другої дитини) стоїть у черзі на отримання житла. Він не такий спритник, тож за 15 років квартири так і не отримав.

Питання перебування на посаді нинішнього голови обласної спілки воїнів Афганістану Станіслава Козака залишається відкритим. Звітно-виборна конференція, на якій була спроба його усунути, визнана недійсною і перенесена на березень. Суд  розставить крапки над «і» у квартирному питанні, яке, за твердженням класика,  так псує людей. А тим часом пан Козак, позичивши в Сірка очі, «захищає інтереси афганців» на різноманітних зустрічах та круглих столах, організованих владою до 24-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану та до Дня захисника Вітчизни.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

P.S. Редакція запрошує другу сторону конфлікту – пана Станіслава Козака – до висвітлення його позиції.

Запис По афганцях «стріляють» чергами… Квартирними спершу з'явиться на Медіа-Версії.