Бруно Шульц (1892–1942) – польський письменник і художник єврейського походження з українського міста Дрогобича.

Писав польською та німецькою мовами.
Навчався у Львівському політехнічному інституті та Віденській академії мистецтв (стажувався в Парижі, Варшаві).
У 1924–1941 роках працював учителем малювання та ручної праці у державній чоловічій гімназії ім. Короля Владислава ІІ Ягайла в Дрогобичі. Одним з його учнів був Анджей Хцюк, який залишив теплі спогади про свого вчителя.
На початку 20-х років Бруно Шульц працював над циклом малюнків «Книга ідолопоклонництва», брав участь у колективних експозиціях у Варшаві та Львові. Тоді ж він у Закопаному ознайомився з письменниками В. Риффом та Деборою Фоґель. Листування з цими однодумцями склали основу першої книги Бруно Шульца «Цинамонові крамниці», яку йому вдалося видати за сприяння відомої письменниці Зофії Налковської. Дебют Шульца став сенсацією в Польщі.
Після виходу у світ «Цинамонових крамниць» Бруно Шульц переживав найактивніший період своєї творчості: працював над книжкою «Санаторій під клепсидрою», перекладав «Процес» Франца Кафки. Як митець, Бруно Шульц формувався під впливом філософських ідей Карла Ґустава Юнґа та Франца Кафки.
На початку листопада 1942 р. всіх євреїв Дрогобича переселяють до ґетто. 19 листопада 1942 р., маючи потрібні документи, Бруно Шульц мав тікати. Того самого дня, пізніше названого «чорним четвергом», у ґетто виникла стрілянина, під час якої Бруно Шульц був убитий двома пострілами в голову шарфюрером СС Карлом Ґюнтером. Місце поховання невідоме.
Інформація з Вікіпедія

Головна ознака фестивалю Бруно Шульца – відчуття безпосередньої участі в ньому. Тут немає відстороненого чи випадкового глядача, гостя.
Не уявляю собі, як в усій складності дуже щільної на різні події програми, організатори чітко скеровують  мистецькі траекторії.

Це моя друга подорож до Дрогобича. До Бруна Шульца – художника, письменника. Для мене – саме у такий послідовності. Художник Олег Любківський колись відкрив мені світ художника Бруно Шульца, Фестиваль у Дрогобичі – світ письменника Бруно Шульца. А Леонід Гольберг – що є таке чудове місто Дрогобич і незрівнянні дрогобичани.

Планувала поїхати на фестиваль давно, хоча б на один день. Але остаточно взяла квитки на потяг лише в понеділок, 26 травня, коли відбулися вибори.

Слово «фестиваль» у будь-якому сенсі контрастує із поняттям війни. Та несвідомо, раптом виникають деякі асоціації з тими драматичними подіями, що переживає зараз Україна. Бруно Шульца вбили через те, що від був євреєм. В Україні вбивають за те, що ти – українець. На український землі вбивають за прапор України… І це не страшний сон, це – дійсність. Незбагнений абсурд… І вже страх перед страхом…

«Часом Книга засинала, і вітер роздував її лагідно, ніби столисткову троянду – вона розгорталася пелюстина по пелюстині, повіка за повікою, всі сліпі, оксамитові й заспані, криючи у своїй серцевині, на самому денці, лазурову зіницю, павину суть, галасливе гніздо колібрі…»
Бруно Шульц. «Цинамонові крамниці». Переклад Ю. Андруховича

Дрогобич привітний, сонячний, уквітнений. Городяни вже зранку занурюються у свої буденні справи на тлі духмяних квітів, акації та жасмину.

Відвідала Дрогобич 28 травня. Це  був уже третій день фестивалю.
Велика кількість текстів – монологів, діалогів. Головне – правильно вибрати з пропонованого. Адже повтору у програмі не буває.
Побувала на авторській зустрічі з письменниками.
На Віллі Б’янки представлена виставка малярства Юрка Коха (м. Львів) «Територія Бруно Шульца».
У синагозі експонується виставка «Весна» художника Бартоломея Міхаловського (м. Люблін, Польща).
А вже ввечері дивилася  виставу Лєшека Мондзіка «Дзеркало» Театру Сцена Пластична Люблінського Католицького Університету.

Багато зустрічей, спілкування, емоцій, вражень.

– Що для Вас особисто, пані Наталіє, є Фестиваль Бруно Шульца?
– Для мене Фестиваль Бруно Шульца – це нагода ще раз побачити напрочуд близьке місто Дрогобич та поспілкуватися з друзями. Це місто кілька років тому подарував мені Леонід Гольберг. Цьогоріч я взяла із собою сина, щоб він теж мав змогу зануритися в мистецьку, одухотворену атмосферу, послухати цікавих, непересічних людей, побачити живопис і театр. Дрогобицький фестиваль – дуже сконцентрована подія, з можливістю потрапляння не тільки в творчу реальність власне Шульца. Завдяки йому вдається збагнути певні глибинні речі, до яких у повсякденному житті просто не доходить думка чи уява. Простір Шульца – настільки відкритий і різноманітний, що потрактувати його образи чи образи Дрогобича вдається найприроднішим для себе шляхом. До того ж для мене – мешканки Києва – дуже важливо осягнути саме карпатський, західноукраїнський дух, якому в інших місцевостях України немає відповідників.

ДРОГОБИЧ

…час із других рук
Бруно Шульц

Долоня міста досконала
Чи втримає зболілий цвях:
Людину, що в собі гуляла –
Як той сновида по дахах?
Все обірвалось. Чорні сходи
Намацує воєнна лють,
І невідтворені пригоди
У горлі руба їй стають.

Є другі руки – щоб вловити,
Відкритися на спогад слів.
Зникомі пальці-белемніти
З навколошульцевих часів –
Чиї долоні їм стискати
В міжріччі вулиць, в ліхтарях,
У місті, де такі стигмати
Лишає безпритульний цвях?

Наталія Бельченко

Зустрічі з письменниками

Авторська зустріч з письменниками відбулася у міській бібліотеці імені Вячеслава Чорновола.

Богдан Задура – польський поет, прозаїк і літературний критик. Був редактором квартальника «Акцент», а від 2004-го – головний редактор польського часопису «Творчість». Від дебюту в 1960-х видав уже 25 збірок віршів і 7 книжок прози.

Коли у залі побачила постать Богдана Задури, зразу пригадався вірш «HOTEL UKRAINA». Вперше «Готель «Україна»» прочитала на сторінці у фейсбуці поета Андрія Любки.

…
krzyczą
chwała Ukraini Herojam chwała
nikt do nich nie wychodzi
nikt im nie otwiera
dziwi mnie
że wybrali tylko
dwie pierwsze klatki
zupełnie nie zainteresowani
tą w której mieszkam
budzę się w warszawskim mieszkaniu
słyszę te same głosy co we śnie
na ekranie telewizora
prjama translacja z Majdanu
*
wstyd mi kochani
że tym bardziej
jestem z wami
im bardziej nie słyszę
waszych przywódców
i wszystkich
którzy mówią
do was ze sceny
również po polsku…

Bohdan Zadura
…
***
з лівого боку екрану напис:
НАЖИВО: криваві сутички в Києві
заходжу на espreso.tv/
чи точніше на його ретрансляцію
постріли
барикади
палаючі шини
море голів
з готелем “Україна” в тлі
промови
які час від часу
заглушує
реклама зубної пасти…

«Нічне життя» Богдана Задури – збірка вибраного з чотирьох авторових видань: «Питання часу», «Усе», «Нічне життя» і «Воскресіння пташки» (2005–2012).

Авторська зустріч з Ігорем Бєловим

Ігор Бєлов, поет, перекладач (Росія). Переклади з польської, украінської та білоруської поезії – в журналах «Новый мир», «Дружба народов», «Воздух», «Сибирские огни», «Интерпоэзия», «ШО», «TextOnly» тощо.

Русский глобус

открытка из Вильнюса
картонная бабочка выпорхнула из рук
и растаяла в воздухе хлопнув дверью
нержавеющий ливень молча стоит вокруг
и теряет время

я никогда не узнаю – настолько почерк размок –
где теперь тебя носит словно письмо в бутылке
и в каком кафе цеппелина свинцовый бок
распорот ножом и вилкой

под какими звездами дыхание затая
за тобой наблюдает уже полвокзала
а из динамиков льется через края
первый весенний гром со вкусом металла

я тебя буду помнить даже когда умру
так вот они и звучат на улице и в квартире
чайкам не обломившиеся слова на морском ветру
и не поймешь что в записи а не в прямом эфире

к северу от границы крутят песню о двух мирах
заткнувшую глотку морю и антициклону
это вильнюсский поезд несется на всех парах
жемайтийского самогона

Игорь Белов

Дорогой россиянин, битву у гастронома
ты проиграл заранее, не выходя из комы.
Поздно глаза заливать, колотить витрины –
нет у тебя ни родины, ни тем более Украины.

Ты не стоял неделями на ледяном Майдане,
а разлагался заживо, корни пустив в диване,
олимпиадой тешил рецепторы недалекие,
снегом ее искусственным горло забив и легкие.

Тебе твои паханы по самое сердце вдули,
которое ты ни разу не подставлял под пули.
В сны твои не ломились кубометры огня и дыма –
что ж, ковыряй своей вилкой червивую мякоть Крыма.

Льется с экрана мед, только тебе не сладко –
двинула по зубам тебе киевская брусчатка
там, где над зимней площадью, над баром и магазином,
круглые сутки горело солнце в парах бензина.

А ведь когда-то ты был битником и бродягой,
ангелом-разнорабочим с неупиваемой флягой,
срать бы не сел в одном поле с хозяевами домена,
поверившими, что им море Черное по колено.

Ну, а теперь, будучи вдвое старше,
ты рукоплещешь пехоте родной на марше.
Вечный студент, онанирующий в потемках,
что ты оставишь возлюбленным и потомкам?

…Всё это я говорю себе, в зеркало на ночь глядя:
тени, как трупные пятна на водной глади,
молча лежат на развалинах человека,
вышедшего в тираж в самом начале века.

Выдумкам и мечтам, песням и разговорам
я затыкаю рот скомканным триколором,
и только держу равнение, потому что
в жилах моих струится портвейн «Алушта».

Если из моды выйдут прогулки строем
прежде, чем каждый из нас дома умрет героем,
кончится всё – терпение, деньги, время,
дождь, валидол, строчки в чужой поэме.

А коли так – трезвея, с иглы слезая,
окна больших мониторов протрем слезами,
и наш пароход – конечно же, философский –
пустит на дно подлодка «Иосиф Бродский».

Ігорь Белов

Авторська зустріч з Олександром Бойченком і Тарасом Прохаськом

Письменники говорили про різні форми реальності, про інших  писменників через власні відчуття і сприйняття, про інтонації, голос споминів,  самоцензуру,  про рішучі моменти історії, белетристику, псевдоесеїстику, способи розповіді,  особисті переживання та емпіричність світосприйняття…

Продовження нотаток – за посиланням:
http://versii.cv.ua/kultura/shultsfest-2014-notatki-z-festivalyu-prodovzhennya/28991.html

Тетяна Стрільчик, фото автора,
Чернівці – Дрогобич

Запис Шульцфест – 2014. Нотатки з фестивалю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово

Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.

19.7.1972, Василь Стус

На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.

Темне око у вересні

Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.

Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.

Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.

В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.

Пауль Целан. Переклад В. Стуса.

Меридіан поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…

А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.

Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у  «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд),  глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними  черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.

Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати  на численних банерах.

Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11

Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі,  хто зібрався на Соборній площі.

Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»

Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев  презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак  та Мілена Фіндайз  «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект  «Лексикон інтимних міст».

Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».

Далі  хочу додати ще декілька фото від 2.09. тих місць, де встигла побувати.

На останньому рядку інформаційного буклету надруковані слова «Це лишиться між нами…»
“Гуманісти” були вбивчо переконливі  у наш достеменно  негуманний вік…

Другий день фестивалю. 3.09.11

Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).

«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім  Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.

Алінка

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.

Остап Сливинський

Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.

Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.

Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.

Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…

І ти усмокчеш пару літрів крови.

Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»

Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису “Twórczość”. А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».

Odwaga

zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia

kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz

ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji

albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta

odbiera telefon

jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę

kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia

Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»

У галереї Ратуші презентували поезію зі Швейцарії:
Ільма Ракуза, Рафаель Урвайдер, Ервін Мессмер.

Презентація поезії з Франції, Австрії

Що в око впадає

Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.

Роберт Шіндель,  переклад Петра Рихла

Далі: Вхід вільний… Заключна частина. – http://versii.cv.ua/i/?p=14185

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.